На долоні історії

Частина 2

Євген Гребінка.  Чародій чорних очей з Полтавщини (продовження)

Гребірка має широкі знайомства із столичними літераторами, художниками і журналістами. Він відвідує літературні салони, де зустрічається з відомими діячами літератури і культури. Він і сам влаштовує у себе вдома літературні вечори.  Про його відкриті двері та гостинність згадує багато людей. Зокрема,  у спогадах Івана Панаєва читаємо:  «…Найгостиннішим був Євген Гребінка, коли одержував від рідні сало, варення, або наливки».

Коло  його знайомих було різноманітним: з одного боку він тягнеться до спражньої поезій Пушкіна, Крилова, Тургенєва,  а з  іншого -  до поезій представників впливових і вищих урядових сфер: реакціонера Греча, жандармського полковника і видавця альманаху «Утренняя заря» Владиславлєва, графа Хвостова.  Можна сказати, що у ті часи він у більшому ступені був  відданий іделам самодержавства та шукав прихильності імператорського двору. Завдяки цим зв'язкам  у друкарні Греча виходять його «Малороссийские приказки», а через два роки  вже друге їх  видання. Дуже несхвально у ті часи висловлюється Гребінка, щодо волелюбних віршів Чаадаєва, не подобається йому і коли до вільної риторики вдається Пушкін.  

Він систематично виступає із своїми творами на сторінках “Современника”, “Отечественных записок”, “Литературной газеты”, “Утренней зари”. Його прозові твори російською мовою також виходять окремим виданнями. Оповідання і романи, повісті і статті Гребінки мають успіх у читачів, його ім'я стає популярним у літературному середовищі. У кінці 30-40 років активно виступає Гребінка і як організатор українських літературних сил. 1838 року починає збирати матеріали для збірки творів українських письменників. 

Він, з притаманною йому схвильованістю, відгукується на твір «Козир–дівка» Квітки Основ'яненка: «як-то народ пише гарно по-нашому…» і гаряче підтримує ідею видання творів українських літераторів. Саме Квітка-Основ'яненко  пропонує Гребінці організувати «Литературное прибавления» українською мовою при якому-небудь столичному журналі. 

Збірка вийшла у 1841 році під заголовком «Ластівка», але значно  меншого об'єму, чим планувалося.  Цінність його була в тому, що  саме тут  побачили світ «На вічну пам'ять Котляревському», уривок з «Гайдамаків» Шевченка, уривок з Москаля-Чарівника Івана Котляревського,  твори Квітки-Основ'яненка, а також  добірка українських народних пісень та приказок. 

Цікавим було це видання передмовою «Так собі до земляків»  та післямовою «До зобачення», які написав Гребінка. Так, він оспівує всілякі багатства рідного Полтавського краю, його красу, що дарує йому натхненя, але разом з тим, поміщик в нього добрий і до ласого борщу і до селян. Звісно, є в цьому щось комічне і сентиментальне.  Але з іншого боку, можливо Гребінка зробив це, для того щоб оминути жорсткі цензурні утиски, які затримували вихід цієї збірки. Хто зна. 

Доволі жвавою була полеміка навколо «Ластівки», проти подібної ідеалізації виступає і Тарас Григорович Шевченко: «Як би ви знали паничі, де люди плачуть живучи, то ви б елегій не творили, та марне бога б не хвалили, на наші сльози сміючись…»

Загалом же видання в столиці в ті часи українського альманаху було подією дуже важливою.

Важливу роль відіграв Гребінка в житті, у творчому розвитку раннього Шевченка. Познайомилися вони через приятеля Гребінки – Сошенка, у другій половині 1836-го року. Сошенко, мав  намір допомогти майбутньому авторові «Кобзаря» визволитися з кріпацтва, і розповів  про це своїм друзям, зокрема Гребінці. Той одразу забажав зустрітися із земляком і Шевченко викликав у нього симпатію, зачарував його своїми талановитими малюнками. Після першої же зустрічі Гребінка почав часто запрошувати його до себе, давав йому книжки, допомагав матеріально. Часто Шевченко був присутній на літературних вечірках у Гребінки, уважно прислухаючись до розмов і суперечок на найрізноманітніші теми. Десь на час знаймства з Гребінкою припадають і перші поетичні спроби Тараса Григоровича. Певна річ, що Гребінка уже відомий тоді письменник, був знайомий з ними, давав молодому автору свої поради, заохочував до подальшої творчості. Перші вірші Кобзаря дуже сподобалися Гребінці і викликали його захоплення. «..що то за завзятий писать вірші, то нехай йму сей на то! Як що напише, тільки цмокни та вдар руками об поли!». Знов таки  бачимо і у цьому вислові море емоцій.  

Був Гребінка і ініціатором видання Кобзаря, саме він порадив видавати його окремо  і  це трапилося на кошти друга Гребінки.  А «Ластівка», нагадую,  вишла з уривком поем «Гайдамаки» «Порадував нас торік Шевченко Кобзарем, а тепер знов написав поему «Гайдамаки». Гарна штука, дуже гарна, така смашна, мовляв, як у спасівку та у жаркий день після обіду гарний кавун! І їси, і ще хочеться – і читаєш, і не одірвешся. Оце вам для приміру з неї перва глава.  А там дальше усе лучше і лучше. Штука, я вам скажу!».

Він не тількі вмістив у збірці уривок з поеми, він повідомив про те, що вона вже завершена автором.  Вдячний Шевченко присвятив Гребінці у першому виданні «Кобзаря» поезію «Перебендя», а трохи раніше намалював його акварельний портрет.  На початку 40-х років зв'язок їх укріплюється і продовжується. Саме з Гребіною Тарас Шевченко подорожував Україною, кілька днів  гостював на гребінківському хуторі Убіжище. Невдовзі їх шляхи все ж таки розійшлися, Гребінка залишався на боці ліберального панстава, а гучний голос Шевчека був цілком на боці народу. Невдовзі після цього Кобзар знімає присвяту з віршів, наданих раніше Гребінці і Петру Мартосу.

Оселившись у Петербурзі, Гребінка назавжди зберіг любов до свого  рідного краю: «Люблю я тебя, милая родина, - писав він у своєму оповіданні «Двойник» -  Роскошна твоя природа, чист и нежен воздух твой, неземным сладострастием он наполняе грусть мою».  Майже кожного літа письменник приїжджає на Україну.  

Літературна діяльність Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей порівняно невеликий час були створені оригінальні й перекладні поезії українською і російською мовами, байки, романи, повісті, критичні розвідки, тощо.  Писати Гребінка почав ще у Ніжинській гімназії і через рік після вступу  у 1826 році він з радістю повідомив родину  про свої перші літературні спроби. У ті ж часи він перекладає пушкінську «Полтаву». Повністю цей переклад побачив світ лише у 1836 році і можна цілком погодитися з автором, що він є вільним, доволі вільним, і нагадує скоріше оперетту у віршах.  Під пером Гребінки твір Пушкіна втрачає властивий йому романтично-героїчний тон.  Загалом, передати українською мовою новаторський характер поеми, йому не вдалося «достоїтися до пушкинського стильового ключа і перерости Пушкіна», - як напише пізніше Максим Рильський. Але Гребінка відносився до своєї роботи дуже серйозно, всерйоз його хвалили читачі і всерйоз над цим опусом плакав Квітка-Основяненко. Занадто романтичним був Гребінка, але у русі творів того часу.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

Євген Гребінка.  Чародій чорних очей з Полтавщини 

Є в нашій історії особистості, які залишили свій слід не завдяки великому літературному спадку, або якоїсь незрівняної геніальності. А завдяки своєму чуттєвому серцю, яке надихало їх на вчинки та твори, які назавжди увійшли до скарбниці народної, за покликом, літератури. Серед них уродженець Полтавщини – Євген Павлович  Гребінка. 

З малечку він жадібно вбирав у себе народне Полтавське життя, його побут, звичаї, багатющі скарби з фольклору, розлиті у повсякденні.  Була в нього і своя Арина Родионівна,  численні захоплюючі розповіді няньки-кріпачки,  він згадував з особливою теплотою на протязі всього життя.  «Певно не одна з народних дум, не один з переказів, написаних ним згодом, були почуті ним дома і примушували сильніше битися його дитяче серце», - писав його біограф  М. Михайлов. 

Початкову освіту Гребінка здобув вдома, від приватних вчителів, За спогадами одного з них, вже тоді він виявив пристрасть до читання і старанність до занять. Часто уроки починалися і закінчувалися запитаннями хлопця і відповідями вчителя. Особливо його цікавили історичні подробиці про  слов'ян,  малоросійських гетьманів,  «Енеїду» Котляревського,  повір’я про чарівниць і  відьом.

У 1825 – 1831 роках він навчається у Ніжинській гімназії вищих наук. Багато подробиць про це ми дізнаємося з його повісті «Записки студента» (у багатьох моментах твору автобіографічного).  Він писав про перше враження, яке справила на нього гімназія: «Я подошел к окошку…а там, - боже мой! – гладкое поле, на нем змеилась дорога на мою родину…! По дороге неслось облако пыли; мне казалось, что я вижу в нем нашу коляску, даже казалось, что папенька машет мне из коляски платком; но вот облако слилось с горизонтом, я стоял и тихо плакал». Ці рядки дуже красномовно характеризують самого автора і всю його творчість. Йому часто докоряли за його ліберальні погляди, за його недосконалу революційність. Так, він не був революціонером, але мав у душі своїй ту ніжність і зв'язок із рідним краєм, що відбилися на його римах  та  залишають його улюбленим автором.  

Гребінка брав жваву участь у літературному житті гімназії, де обговорювалися нові твори сучасних письменників, а також власні твори учнів – Миколи Гоголя, Нестора Кукольника.  Свої перші літературні спроби вони вміщували у журналах та альманахах, за його безпосередньою участю виходить один з рукописних журналів, кожний з номерів якого Гребінка наповнював «майже виключно своїми віршами та своєю прозою». Вірші були здебільшого сатиричні, а об'єктом їх дотепів та насмішок, переважно студенти – математики. Потім Гребінка був співробітником іншого журналу «Аматузія», що виходив за редакцією товариша, а згодом професора Володимира Домбровського. Роки перебування у гімназії не були для Гребінки марними. Він збагатився знаннями, життєвим досвідом, з її стін виніс любов до літератури, її пристрастну жагу до творчості. Вустами головного героя «Записок студента» Гребінка говорив: «…Сегодня шесть лет, как я здесь: завтра день выпуска. И сколько перемен с того времени. Наука открыла передо мною свою святую сокровищницу… А поэзия? Боже! И есть люди, которые не понимают поэзии! Бедные, жалею о вас.. Вы не понимаете ни Жуковского, ни Байрона, Ни Шиллера, ни Пушкина, ни великого Пушкина! Вы произносите эти имена, как имя славного портного парикмахера – и ваше сердце не трепещет сладким восторгом. Жалкие! Плачьте о вашем невежестве…  Шесть лет и  как я вырос духовной жизнью». Тобто ми бачимо і відчуваємо з вами знов таки дуже  пристрасні речі, і сердечні їх виголошення, що свідчить про натхненну та тонку душевну організацію.  

Гребінка закінчив гімназію влітку 1831 року. В цей час на Україні за наказом царя проходило формування резервів для «малоросійських полків», що брали участь у придушенні польського повстання у Варшаві та інших містах. Прогресивні сили були за повстанців, а Микола I посилав війська для придушення проявів свободи. Євген Гребінка був далекий від вірного розуміння суті і захоплено сприймав заклики  державотворця  про добровільний вступ до козачого полку. «Теперь война; сколько случаев отличиться, сделать добро!» Його ваблять «почести, отличия и славные раны за отечество». Але прийняти активну участь у цьому  процесі йому не вдалося  і після війни, Гребінка  вже не той запальний, замріяний юнак, що кілька місяців тому вирушав у похід. Він запитує «Где мои награды? Где моя слава? Что я сделал полезного? Мне совестно смотреть на людей. Мой поход похож на гору, родившую мышонка…»  Ми бачимо людину, для якої дуже важливе визнання і заради цього вона владна майже на все. 

Після походу Гребінка оселяється в родинному маєтку майже на два роки. Як бачимо з листів до друзів, життя його проходить одноманітно і його дуже гнітить навколишнє оточення, здатне, за його словами,  лише марнувати життя. Мова не йшла про землю, про чудові краєвиди і пейзажі, мова йшла про тугу за найкращим життям. 

Добрий настрій приходив до нього лише у ті  хвилини, коли він листував друзям та займався літературною працею. Саме в цей час з’являються друком його поетичні твори – «Рогдаев пир», уривки з перекладу «Полтави»  Олександра Пушкіна,  окремі байки.  Невдоволений життям у провінції і окрилений першими літературними успіхами, він рветься у далекий і принадний Петербург, що був тоді загальноросійським культурним центром. 

Говорять, що влаштуватися на роботу у Петербурзі допомогли йому впливові друзі. До честі Гребінкової слід додати, що він дійсно мав дуже надійних друзів, які залюбки за першим покликом приходила до нього на домопогу. І якщо справа торкалася його особисто і якщо йшлося про спільних знайомих.  Приїхавши до Петербургу у 1834 році він одразу влаштовується на роботу. До речі,  Микола Гоголь цілий рік блукав по Петербургу, доки влаштувався дрібним чиновником. А Котляревський так і не зміг знайти тут місця на цивільній службі. Це не говорить, про якість людини (погана чи добра), а говорить про її здібності спілкування і невідокремлення себе від людського кола. 

Отже, Гребінка стає чиновником комісії духовних училищ. «Его делом, як пишуть історики і біографи, - было сочинять записки или переводить с французского бумаги». Водночас, в ряді столичних навчальних закладів він  перебуває на викладацькій роботі, а також читає головним чином російську мову та словесність у Дворянському полку, Другому Кадетському корпусі, Інституті корпусу гірничих інженерів, Морському кадетському корпусі. За спогадами колишніх учнів Гребінки, він прищеплює їм любов до народної поєзії і літератури. «На лекціях своїх він не був педантом,- пише  його біограф Михайлов. -  Часто траплялося, що він не міг стримати бажання поділитися з юними слухачами своїми…якою-небудь цікавою літературною новиною, або надати  які-небудь граматичні пояснення, з натхненням читав  він або новий вірш, або прозаїчний уривок. Так було прочитано ним не одну з пісень поета Михайла Кольцова, не один з віршів Лермонтова, не один уривок з Гоголя».

(Далі буде)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

Замовити книги можна тут