Пунктир

Марина Гримич. Стиль життя (завершення)

 Продовжуємо знайомство з думками письменниці, докторки історичних наук, засновниці української школи прикладної антропології,  директорки видавництва «Дуліби», членкині Спілки письменників України, Національної спілки краєзнавців України, яка видавалась й, як  перекладач зі словенської, сербохорватської та македонської мов.  На сьогодні в неї  сімнадцять різножанрових романів, повість, публіцистика та літературна критика. Марина Гримич у «Пунктирі».

«Легко любити Батьківщину, коли їй добре. А треба любити її і тоді, коли їй погано. І не тікати від неї, а залишатися з нею в біді та радості, поки смерть не розлучить вас».

“Літературний стиль – так само мінливий, як і мода на одяг".

“Мені потрібно весь час вчитися чомусь новому і розпочинати якусь нову тему”

«Мої подорожі з чоловіком – це можливість натиснути на кнопку «Стоп!». Я дуже перевантажена роботою, ніколи не можу відмовити, коли мене просять про допомогу – консультацію, вичитку тексту. Це забирає багато мого особистого часу. А виїзди за кордон дозволяють відволіктися».

«…розповім секрет, що у мене такі дуже дивні кінематографічні смаки і я інколи приходжу в кінотеатр і дивлюся той фільм, а потім вмикається світло і я розумію, що я старша від найстаршої людини в залі на десять років».

 « Цікавість кримсько-татарською історією в мене від батька. Він як перекладач спеціалізувався на мовах малих народів. Це була його особиста культурна місія. З кримськотатарської він переклав чомусь мало, зате у розмовах дуже часто звертався до кримської теми».

«Я просто закохалася в село і в польові дослідження. … коли баби заводили спів, моментально підхоплював і вилаштовував третій чи четвертий голос. І от я також намагалася «підхопити» мелодію і співати разом з бабами, копіюючи їх автентичний спів. Це була просто магія. Зараз – це стиль мого життя. Фотографувати і нотувати у мене стало такою ж звичкою, як почистити зуби. Бачу людей, які можуть цікаво про щось розповісти – домовляюся про зустріч. Записую розмови і складаю у свій архів. Ніколи не знаєш, де і що тобі пригодиться».

Джерела: Гримич, Марина Віллівна. Життя під піньорами. Культурний ландшафт українських поселень у Бразилії [Текст] : [монографія] / М. В. Гримич. - К. : Дуліби, 2016. - 703 с. : фот., іл. - (Історична етнологія). - Библиогр.: с. 695-703.

Гримич, Марина Віллівна. Магдалинки [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. А. Шум. - 2-ге вид. - К. : Дуліби, 2016. - 238 с.

Гримич, Марина Віллівна. Мак червоний в росі... [Текст] : роман / М. В. Гримич. - 2-ге вид. перероб. - К. : Дуліби, 2016. - 191 с.

Гримич, Марина Віллівна. Second life (Друге життя) [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. Н. Денисова. - К. : Дуліби, 2010. - 159 с.

Народна культура українців: життєвий цикл людини [Текст] : історико-етнологічне дослідження: у 5 т. / Ун-т Альберти, Архів укр. фольклору Б. Медвідського; наук. ред. М. Гримич. - К. : Дуліби, 2010 - 2016.

Гримич, Марина Віллівна. Острів Білої Сови [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. Н. Денисова. - К. : Дуліби, 2010. - 158 с. - (Склянка крові з льодом).

Народна культура українців: життєвий цикл людини [Текст] : історико-етнологічне дослідження: у 5 т. / Ун-т Альберти, Архів укр. фольклору Б. Медвідського; наук. ред. М. Гримич. - К. : Дуліби, 2010 - 2016.

 https://suspilne.media/20956-istoria-vcit-so-vona-nicogo-ne-vcit-marina-grimic-pro-sevcenkivsku-premiu-nauku-i-literaturu/

https://uamoderna.com/jittepis-istory/hrymych

https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%87_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Марина Гримич. Стриманість водоспаду

 Є в неї та сама стриманість, яка ховає в собі потужний водоспад думок і емоцій. Водоспад цей –  кришталево-джерельний, відбивається в українській мові та   пронизливій  достовірності нашої історії. А ще вона навчилась відчувати східну культуру та тематику. І вони прориваються пунктиром в її героях і творах. Тим самим генетичним корінням, що дозволяє людині зрозуміти, чим та чому вона відрізняється від інших.
Коли перераховуєш ВСІ відзнаки, статус і втілення нашої сьогоднішньої героїні , здається, мова про декількох людей.
Сьогодні у «Пунктирі» «зустріч» із письменницею, лауреаткою Всеукраїнського літературного конкурсу «Коронація слова» (2000, 2001 – дипломант, 2002 – перша премія конкурсу за роман «Егоїст»), етнологинею та фольклористкою Мариною Гримич.

 «Батько був членом Спілки письменників, тому я практично виростала в Будинках творчості письменників – Ірпінському (сюди їздила найчастіше, батько там часто працював), Одеському, в Коктебелі, Дубултах. Там була така традиція – після обіду прогулюватися алейками і вести розумні бесіди. Батько завжди мене з собою водив, і я в тих розмовах (нічого в них не розуміючи) «кохалася». Тодішній стиль життя письменників мене приваблював: творча праця, не потрібно ходити на роботу, твори собі, веди світські бесіди».

«Життя на Близькому Сході – це дивовижний досвід і водночас челендж. Для антрополога – це суцільний дослідницький рай, а для доктора історичних наук – бальзам на душу. Враховуючи, що в Лівані 17 офіційно зареєстрованих релігій та конфесій, то ця країна навчає культурі щоденної дипломатії».

«Книжка – це життя й інтер'єр, це робота й відпочинок, це початок дня і його кінець, це "що купити на подарунок", це твоя релігій і твоя музика, це твій палац, де ти королева, і твоя фортеця, де ти лицар».

«Люди шукають свої корені і хочуть дізнатися, чим вони відрізняються від інших».

«Не люблю фразу "історія вчить", але зараз зроблю виняток. Так от: історія вчить, що вона нічого не вчить. На жаль».

«Остання книга, яка мені сподобалася настільки, що я собі сказала: "Я хочу таке написати", – це "Терор" Дена Сіммонса в перекладі Антона Санченка. Хоча я добре знаю, що такого не напишу».

«…поле – це не лише коли Ви їдете в експедицію. Поле для нас – у ліфті, у тролейбусі, в офісі, на базарі, в банку і на лавочці в парку. Поле має бути потребою і стилем Вашого життя….»

«Університетське життя стало для мене головною школою. Я зрозуміла, що займаючись наукою в науковому інституті, ти не до кінця науковець. Університет – це стимул, це форма перевірки твоїх наукових концепцій».

«Я бачу, який талановитий наш народ...».

«Я була першою дитиною. На час мого народження батькові було 36 років, і він приступив до мого виховання з «науковим підходом». Тепер я думаю, він на мене аж надто тиснув і був аж надто вимогливим. З раннього дитинства мене привчали до книжок».

«Я мрію про «університет майбутнього». Решту свого життя я б віддала для цього, якби такий був в Україні. Це мав би бути міжнародний проєкт.

«Я ще не уміла читати, однак розглядала малюнки-комікси Херлуфа Бідструпа. Це мої найприємніші спогади раннього дитинства. Дитячі книжки в мене також були. У батька була величезна бібліотека, і там було багато дитячих книжок для мене. Всі виключно українською мовою».

 

Джерела: Гримич, Марина Віллівна. Життя під піньорами. Культурний ландшафт українських поселень у Бразилії [Текст] : [монографія] / М. В. Гримич. – Київ : Дуліби, 2016. – 703 с. : фот., іл. – (Історична етнологія). – Библиогр.: с. 695–703.

Гримич, Марина Віллівна. Магдалинки [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. А. Шум. – 2-ге вид. – Київ : Дуліби, 2016. – 238 с.

Гримич, Марина Віллівна. Мак червоний в росі... [Текст] : роман / М. В. Гримич. – 2-ге вид. перероб. – Київ : Дуліби, 2016. – 191 с.

Гримич, Марина Віллівна. Second life (Друге життя) [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. Н. Денисова. – Київ : Дуліби, 2010. – 159 с.

Народна культура українців: життєвий цикл людини [Текст] : історико-етнологічне дослідження: у 5 т. / Ун-т Альберти, Архів укр. фольклору Б. Медвідського; наук. ред. М. Гримич. – Київ : Дуліби, 2010 - 2016.

Гримич, Марина Віллівна. Острів Білої Сови [Текст] : роман / М. В. Гримич ; худож. Н. Денисова. – Київ : Дуліби, 2010. – 158 с. – (Склянка крові з льодом).

Народна культура українців: життєвий цикл людини [Текст] : історико-етнологічне дослідження: у 5 т. / Ун-т Альберти, Архів укр. фольклору Б. Медвідського; наук. ред. М. Гримич. – Київ : Дуліби, 2010 - 2016.

 https://suspilne.media/20956-istoria-vcit-so-vona-nicogo-ne-vcit-marina-grimic-pro-sevcenkivsku-premiu-nauku-i-literaturu/

https://uamoderna.com/jittepis-istory/hrymych

https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%93%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B8%D1%87_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%92%D1%96%D0%BB%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0

 

Фото: https://lb.ua/culture/2020/08/15/463966_marina_grimich_bilshe_vsogo.html

 Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

 

 

Що читають бібліотекарі

Вибір є завжди

Гримич М. Клавка: роман / Марина Гримич. – Київ: Нора-Друк, 2019. – 336 с.

Нарешті книга потрапила до моїх рук, читалася швидко і, як-то кажуть, зайшла вчасно. До цього багато цікавилася літературним процесом в Україні 20–30-х рр., Харківським Будинком «Слово», біографіями письменників – мешканців цього будинку, зокрема творчістю Василя Сокола. А тут продовження… 

«Клавка» – роман про українську літературну спільноту 40-х років, про драматичні події, які відбувалися в Спілці письменників України. Розквіт соцреалізму, славнозвісний Пленум 1947 року, коли було розгромлено українську літературу. Пірнаєш в ту епоху, занурюєшся в атмосферу передових літературних думок і настроїв, чуєш розмови про літературу того часу, перед тобою проходить галерея відомих письменників, читається поезія. А другий бік – зустрічі та розмови в будинку Роліт, атмосфера цькування письменників одне на одного, наклепи сусіда на сусіда, варіанти непростого виходу героїв з нелегкої етичної ситуації. Твір наповнений багатим документальним матеріалом: стенографічні звіти, листування, вказівки, постанови тощо, і це не обтяжує роману.

 На цьому фоні проста життєва історія секретарки Спілки письменників Клавки, яка з сім’ї  ворогів народу, потрапляє в любовний трикутник – між молодим письменником, учасником війни та працівником ЦК КП(б). Кого обрати? Крапка. Звісно, книга потребує продовження. Цікаво, який вибір зробить Клавка? Яка предісторія життя героїні? Як Клавка – дочка ворогів народу отримала вищу освіту і посаду секретарки не інде, а у Спілці письменників? Припускаю, що відомий персонаж, можливо, якимсь чином зіграв роль в її житті. Не тільки рік спостерігав за нею…

Життя завжди дає нам вибір. Чим керуватиметься Клавка? І тут дуже доречна кінцівка твору. Епізод, коли інвалідів, ветеранів війни, які віддали у боротьбі за Батьківщину все – здоров'я, своє майбутнє, завантажують, як мішки у вагони потягу. Наче холодний душ… Безпорадність і глухий біль, і тільки пісня жінок лунає як виклик. Ось воно, друге обличчя дійсності! Ці люди не потрібні суспільству! Ось тут спецпайки, дефіцитні харчі, гарні житлові умови, а там – життя на вулиці, безпорадність, інвалідність, життя без майбутнього – і це реалії. 

Чекаю продовження твору. Сподіваюся Клавка не залишиться осторонь, який би вибір не зробила. Запрошую до читання та міркування!

Світлана Сухіна, завідувачка сектору відділу абонемента

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Гримич, Марина.     Second life (Друге життя) [Текст]: роман / М. В. Гримич ; худож. Н. Денисова. - К. : Дуліби, 2010. - 159 с. - (Deja vu).

Моє знайомство з творами Марини Гримич розпочалося, на жаль, дуже пізно і саме з цього роману. Письменниця - доктор історичних та філологічних наук, директор видавництва «Дуліби» та авторка понад десяти різножанрових романів. Цьогоріч її роман «Клавка» став хітом, особливо жваво його обговорюють в соцмережах, він був представлений на Книжковому Арсеналі в Києві. 

Чому саме «Second life (Друге життя)?» Можливо це спонтанний вибір, а можливо якийсь посил… Правда є один момент: протягом 10-15 років, за словами письменниці, їй снились однакові сни, але в різних інтерпретаціях. Тож, щоб зняти стрес, вона записала їх – і сни припинилися. Така передісторія твору…

Книга належить до категорії сучасного молодіжно-інтелектуального чтива. Це історія 33-річного героя Артема Шуліки за професією девелопера. Його дитинство минуло в Києві, а кар’єрний злет відбувся в інвестиційному західному світі. Герой із-за серцевого нападу потрапляє у «потойбічний світ» і проходить всі кола Дантового пекла, раю, чистилища наче в комп’ютерній грі.  Його супроводжують архангели-мажори, а також письменник Максим Горький, щоб дослідити лінію життя нових українських емігрантів. Вони не заробітчани, а загарбники чужого простору, бізнесу. Незважаючи на досить «єретичний» роман, подорож у «тому світі» дозволяє по іншому поглянути на «цей», відбувається ламання стереотипів та міфів в «цьому світі». В творі - тема життя в його різних вимірах: часових та емоційних, роздуми про сенс життя  і про сенс життя після життя. І звісно «національний» підтекст. 

«У літаку в Україну він почував себе місіонером, апостолом Андрієм. Він купався в наївних мріях про те, як може стати в пригоді своїй неньці-Україні. Однак, коли повернувся, то побачив, що Україна - це не старенька ненька. Це молода хижачка. Це жінка, яку колись малоліткою віддали заміж і яка нарешті зуміла втекти від свого полігамного патріархального чоловіка, але, втративши голову від радості, прокліпала все, що мала або по праву могла б мати: ядерну зброю, «нульовий варіант», по-дурному втратила непогані стартові позиції. Щоб надолужити втрачене, вона вирішила самостійно облаштовувати своє життя, але, не маючи досвіду самостійного господарювання поза патріархальною родиною, зав’язла в боргах, у невиконаних обіцянках, корупції, незакінчених починаннях, сварках, брехні, ревнощах. … Не потрібен був він Україні. Точніше, сам він знав, що Україні якраз і потрібні такі молоді люди, як він, - вишколені на Заході, які вміють працювати в економіці в кризовій ситуації, нарощувати крок за кроком потенції, працювати з інвесторами, однак Україна його та йому подібних «в упор не бачила». «Я сама! - кричала вона. - Я все знаю! Ви всі дурні, тільки я розумна!» ….легко любити батьківщину, коли їй добре. А треба любити її й тоді, коли їй погано. І не тікати від неї, а залишатися з нею «в біді і радості, аж поки смерть не розлучить вас».

***

— У цьому світі немає нічого марного. Все передбачене Богом. Усе стається з його відома… — Навіть соціалістична революція? — перепитав ВПП. 

— Навіть соціалістична революція…

 І не треба робити такі круглі очі! …Знаєте, в чому ваша проблема? Ви робите з Бога безпорадного спостерігача, який не може впоратися з тим, що діється в світі. Якби все залежало лише від вашої людської волі, то що йому тоді лишається? Яка його в такому разі місія? Бути весільним генералом, який тільки те й робить, що красується на іконі? А ще ви робите з НЬОГО юриста, який обслуговує ваші ж уявлення про мораль. Але ВІН — не суддя, не адвокат і не прокурор. Він не поліція моралі. Бог — це щось інше. Бог — це могутній творець, і нічого в історії — розумієте — нічого! не відбувається без його відома… Саме тому ВІН називається ВСЕ-держитель. Творення відбувається ПОСТІЙНО. Щодня і щохвилини. ВІН творить світ щосекунди».

Твір закінчується «хепі-ендом».

Світлана Сухіна, завідувач сектору  відділу абонементу

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут