На долоні історії

Олена Теліга. 

«Поетка вогненних меж» (завершення)

«Ми зливаємося зі своїм народом, щоб спильними силами, великим вогнем любові розпалити знов всі ті почування, які ніколи не згасали»

У рідному для неї місті вона одразу долучається до роботи в Спілці Українських письменників, стає її головою, налагоджує видання літературно-мистецького додатку «Літаври» до газети Українське слово». Увійшла вона і до створенної з ініціативи Олега Ольжича Української Національної Ради, що мала намір стати представницьким органом, який перебрав би на себе цивільну владу на всій території України, окупованій німцями. 

На сторінках «Литавр», перше число яких вийшло в світ 16 листопада 1941 року, друкувалися кращі зразки української літератури – Євген Маланюк, Олександр Олесь, Олег Ольжич, Євген Плужник, Григорій Косинка, Микола Хвильовий. 

Але гриміли «Літаври» недовго, у виданнях нічого не мало засмутити «визволителів», але Теліга не могла підтримати такий курс і «Літаври» були заборонені. 7 грудня вийшло останнє четверте число. За короткий час Олені Телізі вдалося згуртувати навколо себе чимало талантів. Її дні вщент заповнені роботою, вона переймається створенням при Спілці кооперативу «Слово», який допомагав би налагодити постачання письменникам додаткового хліба. 

«У мене наразі все гаразд, – пише вона в листі до Уласа Самчука, – Спілка існує, літературний клуб відбувається щосуботи, стягаючи багато публіки. Відношення публіки до мене добре. Сто справ чекають».

Знаходила вона час і для поетичної творчості, працюючи над твором про героїзми спартанців. Вона, спираючись на свій дар передбачення, немов відчувала, що подвіг цей невдовзі доведеться повторити. 

Зрозуміло, що фашисти не могли зміритися з діяльністю тих національно свідомих українських інтелігентів, які ставили своїм завданням пробудження національних почуттів і прагнення до самостійності української держави. Слід зважати й на те, що емігрантів розглядали як людей, які, повертаючи колесо історії в протилежний бік, не хотіли визнати змін у манерах та характері українського народу, які відбулися за 23 роки радянського панування. Тобто мріям і намірам Олени Теліги та її побратимів про побудову незалежної України і окремої української нації, тоді не судилося збутись.

Німецька окупаційна влада вирішила якнайсуворіше придушити діяльність українських патріотів. Уже 17 листопада 1942 року вони припиняють діяльність Української Національної Ради. Почалися арешти. Ольжич, розуміючи, що Олені загрожує арешт, умовляв її покинути Київ, але вона відмовилася. 

Останній її лист датовано 15 січня 1942 року, вона пише про Новорічні свята, які не зовсім такі, як хотілося б, і зокрема: «Але за цим снігом і вітрами відчувається вже яскраве сонце і зелена весна. А тому у нас всіх, навіть помимо всіх прикростей, помимо голоду щодня, помимо навіть собачого холоду – у всіх нас чудесний настрій…»

9 лютого вона вирушила до Спілки письменників, по дорозі зустріла друзів, які наголошували на небезпеці арешту, але відповіла, що у хвилини небезпеки має бути зі своїми співробітниками.

Через годину за нею пішов Михайло, а в приміщенні Спілки вже з тиждень гестапо влаштувало засідку. Всі хто туди заходили, назад вийти вже не змогли. Гестапівці заявили, що ті, хто не належить до Спілки, можуть покинути приміщення, але Михайло лишився зі своею Оленкою.

21 лютого всі заарештовані письменники і журналісти і члени редакцій «Українського слова» були розстріляні та поховані в Бабиному Яру. Олена Теліга – поетеса і патріотка – пішла у вічність, щоб навіки злитися зі своїм народом, навіки зостатися в його вдячній памяті. 

За своє досить коротке життя Олена Теліга не встигла видати жодної власної збірки, всі вони вийшли після її загибелі: «На чужині» (1947), збірка «Олена Теліга» (1977), «Дороговказ. Поезії О. Теліги та О. Ольжича» (1994), збірник «О краю мій» (1999), а більша частина її віршів, на жаль, загубилася. 

Завдяки її першому біографу, другу і соратнику Олегу Штулю (Ждановичу), який зберіг у лихолітті війни підготовлену Оленої Телігою до видання збірку поезій, до якої увійшли 32 відібраних авторкою вірша, ми сьогодні маємо можливість читати ці полум’яні рядки, опалені даром геніальної особистості. 

Джерела:

Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).

Теліга О. Ів.  Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.

***

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с. 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).

Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

На долоні історії

Олена Теліга. «Поетка вогнених меж» (продовження)

«Незламний дух, що вів свій народ до тієї незалежності»

Коли нападом Німеччини на Польщу 1 вересня 1939 року розпочалася Друга світова вйна, і перші бомби впали на голови варшав’ян, Олена Теліга була серед них, підбадьорювала. Треба було остаточно вибирати своє місце у боротьбі, й Олена обирає Оганізацію Українських Націоналістів, де працює в культурній ділянці. 

Вона переїжджає до Кракова, який на той час стає центром українського культурного та політичного життя і куди масово з’їжджаються біженці.

Теліга очолює літературно-мистецьке товариство «Зарево», готує до випуску альманах «Буде буря!», де мали бути вміщені твори патріотичного змісту, виступає з питань української культури.

Саме до цього періоду належить її вступне слово на Академії на честь Івана Мазепи, яка згадувалася вище. Вона бачить у Мазепі «незламний дух, що вів свій народ до тієї незалежності, яка й досі є найвищою метою» і безперечно хоче цьому наслідувати. 

До цього ж часу належить і стаття «Портачі життя». Вона пише про те, що сьогодні як ніколи повина бути громадянська відвага «вміння сказати ні, коли від тебе вимагають речі противні твоїй гідності і твоїм переконанням… в підтримці тих, хто є рупорами нації», згадує Шевченка і Лесю Українку і, звісно, Миколу Хвильового – «правдивого майстра життя», який убивши себе, «однією кулею розстріляв в багатьох серцях безвольну нерішучість і рабську покірність, яку розстрілював за життя словами». 

У Кракові подружжя мешкає в дуже скромних умовах у маленькій кімнатці при театральній студії. На час переїзду Олена Теліга вже була визнаним майстром поетичної спільноти, написані були вже всім відомі поезії, в українському краківському середовищі вона є особою помітною. 

Після початку Другої світової вона ще більше налаштована, що при першій можливості повернеться до Києва. 

Друзі відмовляли, а вона відповідала: «Справжня поезія – це не видумана  комбінація, це виплив душі. Як же чутимусь я, коли піду проти своєї поезії?»

Супутником Олени Теліги в цій небезпечній подорожі був Улас Самчук. З дороги вона писала турботливі листи до чоловіка. Там читаємо: «Розвантажуємось, лягаємо на свіжій траві, дивимось у синє, вже українське небо і співаємо» та ще «Знайти потрібні слова, щоб висловити урочисту схвильованість наших душ… нема змоги».

І те, що мрією було роками

Все обернеться в дійсність і можливість

Захоплять владно зголоднілі груди

Своє повітря – тепле та іскристе!

Вона має час попрацювати з Уласом Самчуком у газеті Волинь, що виходить у Рівному, саме тут з’являється її вірш «Поворот», есеї «Братерство в народі», «Прапори духа», «Нарозстіж вікна!»

Мабуть найкращу тогочасну Олену Телігу відобразив у своєму есеї «З ритмом життя» Олег Штуль: «Олена Теліга стоїть в розквіті свого таланту. В бурхливі дні сучасного вона віднаходить себе, бо про них вона мріяла». А Дмитро Донцов важав, що її «скоріше звалять будні  аніж повітря нашої доби…»

20 жовтня 1941 року вона таки опиняється у Києві. 

«Ми зливаємося зі своїм народом, щоб спильними силами, великим вогнем любові розпалити знов всі ті почування, які ніколи не згасали: почуття національної спільноти і гострої окремішності». 

Далі буде. 

Джерела:

Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).

Теліга О. Ів.  Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.

***

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с. 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).

Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).

Слабошпицький М. Ф. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал : Журн. "Київ", 2012. – 716 с.

Чемерис В. Л. Амазонка [Текст] : повість / В. Л. Чемерис. – Харків : ЛА Час читати, 2016. – 507 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

На долоні історії

 Олена Теліга. «Поетка вогненних меж» (продовження)

«Змагайся і шукай!»

 

1933 рік стає поворотним у житті самої Олени Теліги, пов’язано це з написанням вірша «Подорожний». Вірніше не з самим написанням, а з тим, що трапилося після цього.

Спочатку вірш планувалося видати в альманаху «Ми». Але особиста зустріч Олени Теліги з провідним діячем націоналістичного руху Дмитром Донцовим багато чого змінила. Вона захопилася його неординарною особистістю, це була не любов, не ніжність, не пристрасть… «Але серце – збуджений орел!», душа її знов воскресла і мчала «у осяйну путь».

Вона рве стосунки з варшавською групою літераторів, з редакцією журналу «Ми» і закінчує свою довготривалу дружбу з Наталією Лівицькою-Холодною, віддаючи свій вірш до «Вісника» Донцова. Колишні друзі не цураються творчих і людських обрáз, дуже болісно сприймає це Олена, яка ніколи не опускалася до подібних речей. В її вірші «Чорна площа» історія і емоції про цей конфлікт.

Сірий натовп, похмурий натовп,

І не очі, а темна муть!

Хтось зігнувся – камінь підняти,

Хтось зірвався – мене штовхнуть.

Вона вважає причиною тої ненависті свою цілковиту незалежність і стає складовою «вістниківської квадриги», до якої також входять Євген Маланюк, Олег Ольжич, Леонід Мосендз.

Олена Теліга регулярно друкує у «Віснику» не лише поезії, а й прозу та публіцистку. Майже кожен вірш вдаряє в патріотичну струну, кличе до готовності боротись.

Чудові два сонети, об'єднані назвою «Напередодні», присвячені юному другові Олегові Штулю, в яких передбачила вона ті недалекі дні, де вже відчувається «літаків непогамовний клекіт, і в руках скажений скоростріл». І де читаємо такі рядки:

Не раз кажу: змагайся і шукай!

Вдивляйся в очі пристрастей і зречень!

Її слова знаходять відгук у серцях молодих, вони суголосні їх настроям, і знов її думки та серце в огні.

У години відпочинку Олена була в центрі уваги будь якого товариства. Її гостре слово, веселий сміх, приваблива зовнішність, елегантний одяг, завжди модний капелюшок і в цілому – магнетизм неординарної особистості притягували співрозмовників. Кожен, хто з нею зустрічався, не міг її забути.

Далі буде.

 

Джерела:

Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).

Теліга О. Ів.  Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.

***

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с.

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).

Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).

Слабошпицький М. Ф. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал : Журн. "Київ", 2012. – 716 с.

Чемерис В. Л. Амазонка [Текст] : повість / В. Л. Чемерис. – Харків : ЛА Час читати, 2016. – 507 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

На долоні історії

Олена Теліга. «Поетка вогненних меж» (продовження)

«Голос твой затремтів мов птиця

Під потоком палаючих слів»

Програмним віршем, який належить до того часу, є її вірш «Чоловікам», єдиний включений до збірки «Буде буря!», яка мала вийти у Празі в 1941 році. 

Найвища місія жінки, на думку Олени, дарувати чоловікам свою ніжність, віру в їхню міць і цим підтримувати бойовий дух.

Ми ж, радістю життя вас напоївши вщерть,

Без металевих слів і без зітхань даремних

По ваших же слідах підемо хоч на смерть!

А лірична героїня її «Вечірньої пісні» готова перебрати у свої долоні всі тягарі, які пригничують душу коханого, ніжністю розтопивши тривогу. 

А я поцілунком теплим, 

М'яким, мов дитячний сміх, 

Згашу В очах і думках твоїх.

1932 рік можна вважати рубіжним у творчій біографії Олени Теліги, бо саме цього року побачили світ поезії, які стали без перебільшення програмними. Опубліковано – «Чужа весна», «Сонний день», «Пломінний день». З частини до частину книги наростає напруга почуттів. Спочатку відчуття чужої весни і чужих людей, в другій частині здається «мрії спогади, все згоріло» та з'являеться ілюзія, що «легко лежати без великих хотінь!», але раптом вривається буря емоцій, викликаних згадкою про рідний край:

…Голос твій затремтів, мов птиця

Під потоком палаючих слів…

Кожне з тих палаючих слів западає в душу та збуджує думку, що виливається в «Пломінний день»:

День прозорий мерехтить, мов пломінь,

І душа моя горить сьогодні.

Хочу жити, аж життя не зломить,

Рватись в гору чи летіть в безодню.

Її душа рветься до боротьби «тікає на шляхи великі», вона хоче своїм полум’яним словом запалити та повести за собою інших. Також до цього часу належить вірш «Засудженим», присвячений побратимам УВО і знаменитий своїм передбаченням «Поворот», де йдеться про повернення на Батьківщину. 

До речі, Олена Іванівна, володіла справжнім талантом передбачення, і в своїх віршах неодноразово писала  про своє повернення в Україну, немов бачила як саме. 

Цей вірш дійсно написаний нервами. Згадка про Україну, про роки юності краяла болем серце. 

І те, що мрією було роками, 

Все обернеться в дійсність і можливість, –

Нам буде сонцем кожний кущ і камінь 

У ці хвилини – гострі і щасливі! – 

Заметемо вогнем любови межі. 

Перейдемо убрід бурхливі води, 

Щоб взяти повно все, що нам належить, 

І злитись знову зі своїм народом. 

Далі буде. 

Джерела:

Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).

Теліга О. Ів.  Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.

***

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с. 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).

Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).

Слабошпицький М. Ф. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал : Журн. "Київ", 2012. – 716 с.

Чемерис В. Л. Амазонка [Текст] : повість / В. Л. Чемерис. – Харків : ЛА Час читати, 2016. – 507 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

На долоні історії

Олена Теліга: «Поетка вогненних меж» (продовження)

«Життя особливо тяжке для людей абсолютно чесних» 

Варшава того часу була одним із центрів української політичної еміграції, саме  тут перебував уряд УНР, та мешкав наступник Симона Петлюри Андрій Лівицький. Найближчою подругою Олени на багато років стала його донька Наталя Лівицька – холодна, «непохитна українка», поетеса, яка палко любила літературу та була здатна гостро відчувати кохання. Олена Теліга вважала, що в поезії її подруги багато жіночності,  і у вірші «Відвічне» 1933 року є рядки присвячені Наталі:

Тобі Кохання, Золота Царице,

Ми заховали вікову лампаду.

До дружби Олена ставить дуже високі вимоги, вважає, що вона потребує повної відвертості та щирості і в тому її цінність. Таке ж велике значення надає вона і самовдосконаленню. Особливо переймається тим, що не всі прозаїки та поети у своєму житті дотримуються моральних принципів, які проголошують у своїх творах. 

Загалом Польща зустрічає подружжя непривітно, зі щоденними пошуками роботи та безгрошів'ям. Тримає Олену та Михайла тільки взаємна любов. Олена знаходить роботу у школі для українських дітей, але вона є безоплатною і скоріше для душі. 

«Цей рік для мене страшний, – пише у 1931 Олена до подруги. – Довкола кипить життя, люди їдять, одягаються, розважаються, мій тато живе через вулицю і живе непогано, а я мушу голодати, ходити в рваній білизні і не мати можливості піти на якусь вечірку чи концерт». Зазначу, що матір Олени до цього часу вже померла від лейкемії, і батько одружився ще раз із Зоєю Ліперовською, яка не сприймає українських волелюбних поглядів Олени, і як наслідок стосунки з батьком погіршилися.

У ці часи Олену Іванівну рятують лише оптимізм і весела вдача…

Моя душа й по темнім трунку

Не хоче слухати порад

І знов і радісно і струнко

Біжить під вітер і під град…

Вона співпрацює зі Слов'янським товариством культури і мистецтва в українській секції, виступає на академіях Української Студентської Громади, виголошуючи тут свої доповіді «Сила через радість» і «Сліпа вулиця». Саме у «Силі», даючи змістовний аналіз української літератури, вона переконує в тому, що творці не повинні забувати блискучий світ козаччини, який надає українському слову почуття гордості, та світ гумору, пов'язаний із духом героїзму. Саме такі герої як Богун, «дух якого пекучим вогнем вривається в душу молоді», повинні бути присутні у літературі, «щоб ми не були батьками нашого минулого», а ставали «синами нашого майбутнього». Пише вона і про долю жінок як у літературі, так і у реальному житті. На її погляд, жінка завжди повинна відмолодитися душею та є відмінним, але водночас і рівновартісним і вірним союзником мужчини в боротьбі за життя, «а головне – за націю».

Читати її нариси дуже цікаво, а її вступне слово на академію в честь Івана Мазепи, подібне до пригодницького роману. 

Наступні публікації Олени Іванівни  з'являються наприкінці 1931 року. У вірші «За кордоном» вона пише про крах ілюзій у сучасному житті:

Так я мріяла. І ось під дощиком 

Або душними, тяжкими ранками 

Поміж сіл чужих і станцій дощатих 

Їжджу я розбитими фурманками.

І під скрип піску попід колесами, 

Під гудіння комарів і оводів 

Світлим мріям про життя з експресами 

Я справляю невеселі проводи.

Її надихає поезія Євгена Маланюка, вірші якого можна рівняти з найкращими творами світової поезії, які наладовані енергією, подібно до електричності. Саме про це вона напише у рецензії на його твори у 1939 році. 

Улітку ж 1932 і 1933 років Теліги мешкають поблизу Варшави у селищі Желязна Жондова.

У листах цього часу поетеса звіряється: «Вишиваю, шию... Захоплююся стрільбою в ціль. Міша мусить жити в вічному страху, що кого-то підстрелю». Вона турбується про чоловіка, дивує чудесами кулінарного мистецтва: бісквіт, коржики, різні тестечка. «Мене ніщо так не заспокоює як вимішування тіста. Дуже гарно тоді думається». В ній було поєднання найкращої жіночності з найкращою мужністю.

Живуть вони дуже нужденно, «латаю одежу 101-й раз» – пише Олена в одному з листів. Пригнічює її й оточення: «Всі люди надзвичайно не цікаві: нічого не читали, нічого не бачили і ніколи не думали!».  Але у Михайла тут була робота, і вона мала лишатися з ним. 

Єдиною втіхою для неї залишалося листування та читання. В містечку на базарі їй обмінювали та привозили на прохання книжки. «Читаю прорву…». У листах вона все частіше розмірковує про співвідношення життя і людини та зазначає «життя особливо тяжке для людей абсолютно чесних».

Далі буде. 

Джерела:

Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).

Теліга О. Ів.  Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.

***

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с. 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).

Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).

Слабошпицький М. Ф. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал : Журн. "Київ", 2012. – 716 с.

Чемерис В. Л. Амазонка [Текст] : повість / В. Л. Чемерис. – Харків : ЛА Час читати, 2016. – 507 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

На долоні історії

Олена Теліга. «Поетка вогненних меж» (продовження)

«Мій єдиний, мій коханий, зустріч моя найсвітліша»

Оленка щиро закохується в Михайла Телігу – студента лісового відділу агрономічно-лісового факультету. «Мій єдиний, мій коханий, зустріч моя найсвітліша», – так звертається вона до нього у своїх листах. Вона пише про їхнє кохання, як про світле, радісне вільне щастя.

Безумовно, Михайло відіграв велику роль в тому, що з Лєночки Шовгенової постала українська поетеса і патріотка Олена Теліга. Сталося це, зважаючи на особистість Михайла, невипадково. 

Він був учасником національно-визвольного руху 1917–1921 років, певний час був ад'ютантом у загоні самого Симона Петлюри. А почалося все з Кобзаря, що справив на нього дуже сильне враження. «Все почалося з бандури,  – згадував він. – Чари її мене вхопили і повели тією стежкою, на кінці якої я бачу щастя свого народу». Він заприсягся неодмінно вивчитися грати на цьому інструменті, читав українські книжки, цікавився українською історією і невдовзі став цілком свідомим українцем. 

Коли на Кубані знищували українську інтелігенцію, він брав участь в акціях протесту і проніс колись по вулицях Катеринодара великий жовто-блакитний стяг. До України він переїздить, коли йому виповнилося лише вісімнадцять років.

Саме від нього в поезіях та есеях Олени Теліги така щира цікавість козацькою історією, розуміння, що саме відтоді починається справжнє українське коріння, розуміння, що українська нація… «має за собою тисячолітній досвід…» 

1 серпня 1926 року Олена і Михайло обвінчалась у празькому храмі св. Миколая. «Висока, тоненька з ясними очима, в ясній сукні,.. вона була така, як її двадцять років, така іскриста і весняна, як соняшний день навколо неї…»

Саме в Чехії відбувається становлення Олени Теліги  як поетки та публіциста-літературознавця. Саме тут вона належить до Празької поетичної школи, учасники якої обрали за мету надати читачам усвідомлення своєї національної окремішності та необхідності з'єднати всі волі в єдину. 

Спочатку Олена не хотіла ділитися своїми віршами з широкою аудиторією і читала свої перші поетичні спроби лише друзям. Саме друзі надсилають, немов би від неї, вірші до редакції «Літературно-наукового вісника», і коли вона отримує схвальний зацікавлений відгук, лише тоді відкриває свою творчість широкому колу читачів. «Мене тягне зафіксувати в своїх віршах саме «живе життя» і з безмежною кількістю ріжних настроїв». 

Отже, наприкінці 1928 року і на початку 1929-го у «Літературно-науковому віснику» з'являються «Весняне», «Тільки вечір злітає на місто» та «Радість». До речі, критики у свій бік Олена не полюбляла та й не критикувала інших, за винятком добродушного та приятельського, висловлення своїх вражень.

У другій половині вересня 1929 року подружжя переїздить до Варшави.

Далі буде. 

Джерела:

Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).

Теліга О. Ів.  Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.

***

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с. 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).

Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).

Слабошпицький М. Ф. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал : Журн. "Київ", 2012. – 716 с.

Чемерис В. Л. Амазонка [Текст] : повість / В. Л. Чемерис. – Харків : ЛА Час читати, 2016. – 507 с.

 

На долоні історії

 Олена Теліга. «Поетка вогненних меж» (продовження)

Усвідомлення себе українкою

Навесні 1922 року Олені разом із матір'ю та братом Сергієм вдається вибратися з радянської України спочатку до Польщі, а в липні 1922 року – оселитися в Подєбрадах у Чехословаччині, де на той час ректором Української господарської академії був її батько.

Саме тут працювали матуральні курси, створені саме для українських емігрантів, які давали можливість отримати документ про середню освіту, і саме на цих курсах вона навчається. Це було нелегко, тому що українською мовою вона вільно не володіла. Але працювала наполегливо. Найбільше допомагав їй Леонід Мосендз, в подальшому український поет і прозаїк, за фахом інженер-технолог. Він мав неабиякий життєвий досвід, зокрема досвід вояка в армії УНР, учителював і залюбки надавав юній доньці ректора уроки математики й української мови. 

Саме йому вона присвячує один із найкращих своїх віршів «Лист», допомагає у скрутні для нього часи. Вони були абсолютно різними поетами: він, по-перше, вчений, а потім творець, її ж дні бунтували і кричали саме у поезії. 

Усвідомлення себе українкою приходило до Олени повільно, взнаки давався вплив Петербурга та Москви і нетривале перебування у Києві.

«Мені п'ятнадцять років, я народжена у царстві імператора.., вихована на мові Пушкіна і враз перейшовши границю, опинилася ...в абстрактному царстві Петлюри, що говорило «на мові» і було за «самостійну, більш того мій батько російський професор стає ректором проукраїнської академії».

Також в опануванні української мови допомагав їй бандурист з Російської Кубані Михайло Теліга, якій невдовзі стане її чоловіком та єдиною любов'ю на все життя.

На одній з вечірок, гостем яких вона любила бувати, хтось розпочав лаяти українську мову. «Я враз почула в собі гострий протест», – згадувала Олена, – …вдарила кулаком по столу і обурено крикнула: «Та… мова – моя мова! Мова мого батька і моєї матері». З того часу я почала як Ілля Муромець, що тридцять три роки не говорив, говорити лише українською мовою. На велике здивування всіх моїх знайомих і всієї Господарської Академії». 

1923 року вона закінчує матуральні курси у Подєбрадах і вступає до Українського педагогічного інституту імені М. Драгоманова в Празі, який славився відомими педагогами серед яких були: Софія Русова, Дмитро Чижевський, Дмитро Дорошенко.

Олена поринає в студентське життя, стає активною учасницею молодіжних вечорів, спортивного і танцювального гуртків, драматичної секції, з завзяттям організовує вечір, присвячений Тарасу Шевченку. Під час цих творчих захоплень вона ще ближче знайомиться з Михайлом Телігою. Їхній спільний український козачок справляв на всіх незабутнє враження і, як згадували сучасники, «був видовищем, яке неможливо забути».

Танцювальна тема  проходить через багато її віршів: «Козачки вдаряють попід мурами…», «О дивне танго», «Сьогодні кожен крок, хотів би бути вальсом…»

З невідомих причин диплому інституту вона не одержала і лише пізніше, коли постало питання педагогічної практики у Варшаві, звернулася з листом до ректора  інституту з проханням надати ії можливість закінчити інститут і отримати диплом, але сталося це чи ні – невідомо.

Далі буде. 

Джерела:

Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).

Теліга О. Ів.  Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.

***

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с. 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).

Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).

Слабошпицький М. Ф. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал : Журн. "Київ", 2012. – 716 с.

Чемерис В. Л. Амазонка [Текст] : повість / В. Л. Чемерис. – Харків : ЛА Час читати, 2016. – 507 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

На долоні історії

Олена Теліга. «Поетка вогненних меж» 

«Мої дитячі дні…»

У ній сплелися безмежна жіночність, краса, розум, талант, беззастережна хоробрість і незламність. Її називали символом невмирущості української нації. Кожен, хто хоча б одного разу бачив її, не міг забути цієї зустрічі ніколи, настільки приваблював її великий внутрішній чар. Мова про Олену Іванівну Телігу. 

Олена Теліга (дівоче прізвище Шовгенова) народилася 21 липня 1906 року в місті Іллінську під Москвою у шляхетній родині. Мати майбутньої поетеси Уляна (Юлія) Степанівна Качковська була родом з Поділля з сім'ї священика. Батько Іван Опанасович Шовгенов (Шовгенів), народжений на Харківщині, з 1905 по 1911 рік жив і працював у Москві, де був дуже відомим інженером-гідротехником, обіймав високі посади, маючи ранг колезького асесора. Він мав багато нагород від Росії, відзначався орденами, але душа його завжди линула до України.

З 1911 року родина мешкала у Санкт-Петербурзі, де батько був професором університету. Оленка зростала в достатках, під опікою гувернантки, яка навчала її німецької та  французької мов.

У родині всі полюбляли книгу, й Оленка багато читала. Розвинута, рухлива дівчинка робила спроби складати вірші та бавила друзів і родичів жартами зі своїх дитячих поетичних спроб.

Справжнім рідним домом для Олени став пізніше Київ, куди родина переїздить 1918 року і де в 1918–1920 роках батько Олени є професором Київського політехнічного інституту.

У Києві Олена навчається в Жіночій гімназії Олександри Дучинської – найстарішому закладі з гарними традиціями; і вже тут  вивчає українську мову, поглиблює знання з німецької, французької, опановує Закон Божий, історію, арифметику, географію, чистопис, малювання та креслення. 

У січні 1919 року Києв захоплює більшовистська влада, батько як прихильник Української Народної Республіки залишає Київ зі старшим сином і невдовзі від’їжджає до Чехословачини. 

Олена з родиною залишаються фактично без засобів для існування. Влада закриває усі приватні школи, і вона має навчатися у трудовій, де самій треба дбати про шматок хліба. Вона сапала, полола, рубала дрова, спала в сараях на соломі поміж жінок, їздила по селах змінювати речі на їжу, декілька годин проводячи на підніжці вагону. Але коли ця тяжка праця закінчувалася, тоді життя було для неї мов квітка: «Кожний вірш, образ, захід сонця, кожне миле обличчя і ніжне слово приймала моя душа гостро і здивовано. Весь світ був для мене і я для всьго світу». 

Спогади тих літ в її вірші «П'ятнадцята осінь»:

І чула я: мої дитячі дні 

Тікають швидко, як малі ягнята, 

Злітають в діл, ховаються на дні, 

А я не хочу бігти й доганяти.

Немов рослина у яснім вікні. 

Далі буде. 

Джерела:

Олена Теліга [Текст] : співаник: пісні сучасних українських гуртів та виконавців на вірші Олени Теліги з нотами й акордами та аудіодиск з музичним альбомом / Громад. спілка «Творче патріот. об-ня «Муз. Батальйон» ; авт. передм., літ. упоряд. О. П. Кротюк. – К. ; Кам'янське : Видавничий дім «Андрій», 2020. – 47 с. : фот. эл. опт. диск (CD-ROM). – (Нескорений ПроRock).

Теліга О. Ів.  Вибрані твори [Текст] / О. І. Теліга ; упоряд. О. Зінкевич ; авт. передм. Р. Семків ; авт. вступ. ст. Є. Сверстюк. – 2-ге вид. – К. : Смолоскип, 2008. – 534 с. : портр.

***

Багряна А. Анна Багряна про Марію Заньковецьку, Олену Телігу, Вангу, Марію Приймаченко, Славу Стецько [Текст] : оповідання / А. Багряна ; худож. Д. Марцін. – К. : Фірма Антологія, 2016. – 93 с. : іл. – (Життя видатних дітей).

Донцов Д. Поетка вогненних меж. Олена Теліга [Текст] / Д. Донцов. – Торонто : [б. и.], 1953. – 95 с. 

Ільницький М. М. Західноукраїнська і емігрантська поезія 20–30-х років / М. М. Ільницький ; Т-во Знання України. – К. : Т-во Знання України, 1992. – 48 с. – (Б-ка журн. Пам'ятки України : українське відродження: історія і сучасність ; сер. 1. № 2) (Кобза. Сер. 6 ; № 3).

Миронець Н. Олена Теліга [Текст] / Н. Миронець. – К. : Наталія Брехуненко, 2009. – 62 с. – (Великі українці) (Про Україну з гонором і гумором).

Слабошпицький М. Ф. 25 українських поетів на вигнанні [Текст] / М. Слабошпицький. – К. : Ярославів Вал : Журн. "Київ", 2012. – 716 с.

Чемерис В. Л. Амазонка [Текст] : повість / В. Л. Чемерис. – Харків : ЛА Час читати, 2016. – 507 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут  

 

На долоні історії

Олена Теліга: «Рватись в гору чи летіть в безодню..»

В ній сплелися безмежна жіночність, краса, розум, талант, беззастережна хоробрість і незламність. Її називали символом  невмирущості української нації. Кожен, хто хоч одного разу бачив її, не міг забути цієї зустрічі ніколи, настільки приваблював її великий внутрішній чар.  

«Мені п'ятнадцять років, я народжена у царстві імператора.., вихована на мові Пушкіна і враз перейшовши границю, опинилася .. в абстрактному царстві Петлюри,що говорило «на мові» і було за «самостійну,  більш того   мій батько російський професор стає ректором  проукраїнської академії». Такими шляхами рухалося її життя.

Її єдиний, коханий, «зустріч найсвітліша» Михайло Теліга уродженець російської Кубані, -  відіграв найвизначнішу роль у становленні «поетки вогннених меж» і трапилося це не випадково. Учасник національно-визвольного руху 1917-1921 років, який  певний час  був ад'ютантом в загоні самого Семена Петлюри, щирий прихильник творчості Кобзаря  і талановтий грець на бандурі  «Чари її мене вхопили і повели тією стежкою, на кінці якої я бачу щастя свого народу» - сам так зазначав він в одному зі своїх листів. Михайло читав українські книжки, цікавився українською історією і невдовзі став цілком свідомим українцем. І звісно, всю цю велику любов до України передав Олені Іванівні.  

Саме від нього в поезіях та есе Теліги така щира цікавість до   козацької  історії, розуміння що саме від тоді йде справжнє  українське коріння, що українська нація не вчорашня, а має за собою тисячолітній досвід.

Її життя пов'язане із декількома країнами, але душа назавжди належить саме Україні, вона рветься до боротьби «тікає на шляхи великі» і  хоче своїм полум’яним словом запалити та повести за собою інших.

Олена Іванівна, володіла справжнім талантом передбачення, і в своїх віршах неодноразово писала  про своє повернення на батьківщину, немов бачила саме як. Цей вірш дійсно написаний нервами. Згадка про Україну, про роки юності краяла болем серця. 

«І те, що мрією було роками, 

Все обернеться в дійсність і можливість, –

Нам буде сонцем кожний кущ і камінь 

У ці хвилини – гострі і щасливі! – 

Заметемо вогнем любові межі. 

Перейдемо убрід бурхливі води, 

Щоб взяти повно все, що нам належить, 

І злитись знову зі своїм народом».

Вона намагалася повернутися понад усе, і коли друзі відмовляли, Теліга відповідала: «Справжня поезія – це не видумана  комбінація, це виплив душі. Як же чутимусь я, коли піду проти своєї поезії?».

Дуже цікавими є не тільки іі вірші, а й літературні розвідки. Вона пише про те, що сьогодні як ніколи повина бути цивільна відвага «вміння сказати ні, коли від тебе вимагають речі противні твоїй гідності і твоїм переконанням.. в підтримці тих, хто є рупорами нації», згадує Шевченка і Лесю Українку, і звісно Миколи Хвильового «правдивого майстра життя», який вбивши себе «однією кулею розстріляв в багатьох серцях безвольну нерішучість і рабську покірність».

На Україну вона повертається у часи Другої Світової. Звісно, її плани і дії по відродженню українського на Україні не стикаються з діями окупаційної влади. 

21 лютого 1942 року  усі арештовані письменники і журналісти та члени київської редакцій «Українське слово» були розстріляні і поховані в Бабиному Яру.  Михайло Теліга розділив долю зі своєю єдиної коханою жінкою. 

Поетеса і патріотка пішла у вічність, щоб навіки злитися зі своїм народом і  навіки залишитися  в його вдячній памяті.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:  Vkontakte Facebook  Twitter

Замовити книги можна тут