Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Світлана Чорноус: вірна вибору

Іноді розповідь про прихід людини у професію – це гарна романтична історія, в якій є дитяча мрія, прагнення мети та щасливий фінал. Іноді це розповідь про абсолютну випадковість вибору. Але ця випадковість, урешті-решт, виявляється щасливою, і людина завдяки їй визначається зі своїм справжнім покликанням.

Саме так і сталося у житті нашої героїні – Світлани Вікторівни Чорноус. 

Дівчина ніколи не замислювалася про можливість роботи у бібліотеці. Хоча, звісно, книги, читання та бібліотеки були завжди присутні в житті Світлани, як у кожної людини. Читала вдома, за прикладом батьків (особливо любила читати мама), відвідувала шкільну бібліотеку. Згодом, вступивши до педагогічного училища, вивчала по книгах основи професії.

Закінчивши училище за спеціальністю «дошкільне виховання», дівчина готувалася до цікавої роботи на теренах виховання підростаючого покоління. Але в її плани втрутилося життя – заміжжя і народження дитини відтермінувало початок педагогічної кар’єри. А коли нарешті прийшов час ставати до роботи, в країні трапилась економічна криза. Наробивши багато лиха в усіх сферах економіки, вона також потягнула за собою скорочення числа працівників дитячих садочків і закриття  багатьох із них. Таким чином перед Світланою постало питання пошуку роботи. 

Двоюрідна сестра Наталя Ярута на той час уже працювала в ДОУНБ у відділі літератури з народного господарства. Саме вона запропонувала Світлані спробувати себе у бібліотечній справі. Так, у 2000 році опинилася молода жінка у відділі зберігання основного фонду, у глибині душі сподіваючись, що це тимчасово.

Багато хто приходить працювати до бібліотеки випадково, на невизначений час, не маючи спеціальної освіти. Частина таких людей із часом розуміє, що це помилка, і полишає професію. Інші затримуються, або ж залишаються назавжди і згодом стають добрими фахівцями. Саме так сталося у випадку зі Світланою Чорноус.

Опинившись у книгосховищі, дівчина була вражена його масштабами та кількістю книг на полицях. Виявилося, що навіть таку кількість книг можна систематизувати, швидко знайти будь-яку на читацьке замовлення серед «книжкового моря».

З теплотою згадує Світлана, як радо прийняли її у відділі, як допомагали робити перші професійні кроки: вивчати фонди, розбиратися в них, вчили премудростям бібліотечної роботи.

Сміючись, вона пригадала, як раніше думала, що працівники бібліотеки лише читають книжки на робочих місцях. А насправді виявилося, що професійних обов'язків у бібліотекарів вистачає. 

На новій роботі дуже згодилося уміння та прагнення Світлани Чорноус все навколо себе впорядковувати, систематизувати. Практично всі робочі процеси у книгосховищі потребували саме цього. Їй неймовірно подобалося бачити реальний результат своєї роботи, відчувати її потрібність і сенс.

Почавши трудову діяльність з посади бібліотекаря, Світлана Вікторівна Чорноус уже більше 20 років залишається вірною прихильницею відділу зберігання основного фонду.

З часом усвідомила нагальну потребу в отримання професійної освіти та вступила до бібліотечного відділення Дніпропетровського училища культури. Студентські роки були яскравими та насиченими. Одногрупниці стали справжніми подругами, навчання було цікавим і змістовним. Училище дівчина закінчила у 2005 році, отримавши диплом із відзнакою. З особливим почуттям і щирою вдячністю згадує Світлана педагогічний колектив коледжу, адже отримані знання значно допомагали їй у різноманітній і насиченій роботі.

Почавши з посади бібліотекаря (2000–2001 рр.), згодом стала бібліотекарем ІІ категорії (2001–2013 рр.), а визнанням її високої професійної кваліфікації стало призначення провідним бібліотекарем з січня 2014 року. Обізнані люди знають, що бути сучасним бібліотекарем непросто. Необхідно постійно пізнавати нове, гідно відповідати на зростаючі запити та уявлення щодо професії. Адже справжній професіонал – це інтелект, гостре око і вмілі руки. Щоденна кропітка праця, непримітна та найчастіше рутинна, яка не впадає в очі, але без якої не може бути повноцінної роботи бібліотеки – ось чим заповнені дні Світлани Чорноус і її колег-співробітників відділу зберігання основного фонду.

Підібрати і оформити до видачі книги за вимогами користувачів бібліотеки та абонентів МБА, перевірити поточні відмови, штрихкодувати книги та внести ці дані до ЕК. А ще виконати ретровведення фонду художньої літератури та книг, замовлених користувачами в ЕК і надавати довідки про місцезнаходження книг. Не випускати з поля зору контроль за збереженням і правильністю розстановки книжкового фонду, своєчасно здійснювати відбір на вилучення літератури з фонду відділу та складати акти на списання.

Окрім цього, Світлана забезпечує дуже важливу ланку роботи: отримання й облік нових надходжень літератури з відділу наукового опрацювання документів і організації каталогів. Через її руки проходять нові видання, перш ніж будуть розподілені по полицях, де чекатимуть на своїх читачів. 

Швидко освоїла Світлана і комп’ютерні технології, що активно впроваджуються в ДОУНБ. І на теперішній час володіє комп’ютерною технікою на рівні висококваліфікованого користувача, займаючись всіма процесами роботи в системі «Ірбіс». Професійно та грамотно веде вона статистичний облік роботи відділу зберігання основного фонду за місяць, квартал, рік. Багаторічний досвід і професійність допомагають Світлані Чорноус викладати на обласних курсах підвищення кваліфікації бібліотечних працівників, де вона висвітлює важливі питання збереження бібліотечних фондів. 

Сумлінна праця Світлани неодноразово відзначалася почесними грамотами та подяками адміністрації бібліотеки. У 2020 році вона отримала посвідчення ветерана праці бібліотеки. 20 років сумлінної роботи на одному місці – це не жарти!

Неможливо не згадати особливу сторінку в історії відділу і, звичайно ж у професійній історії Світлани Чорноус – роботу в Центрі художньої літератури. Це був на той час новий, незвичний досвід для співробітників відділу внутрішньої роботи. Разом із колегами вона з ентузіазмом поринула у роботу з читачами. Привітна та доброзичлива, вихована та делікатна, легко знаходила спільну мову з відвідувачами Центру.

Неабияке задоволення отримувала у складних випадках, коли вдавалося допомогти користувачеві у «безнадійних» пошуках книги. Приємно було, коли дякували за потрібну книгу і надалі прислухалися до порад бібліотекаря. 16 непростих, але цікавих років функціонував Центр художньої літератури. Світлана Вікторівна завжди згадує про ті часи з особливим почуттям і вдячністю.

Теодор Рузвельт, 32-й Президент США, говорив: «Найкраща нагорода в нашому житті – це можливість займатися справою, яка того варта». Якщо людина любить свою справу, вона постійно перебуває у творчому пошуку, в результаті праця-робота перетворюється на працю-творчість, яка дарує насолоду і справжню радість. Відомо, що великий успіх складається з невеликих досягнень. Склалося саме так, що бібліотечна професія стала для нашої героїні справою життя. І вона ні про що не шкодує.

У Світлани велика сім'я, яку вона любить і цінує, і за яку відповідальна, інакше просто не може. Після смерті тата вона і її чоловік стали для своїх рідних опорою і «швидкою допомогою». Треба було підтримувати розгублену маму, допомогати сестрі та маленьким племінникам. Її мудрих порад і піклування потребує молода сім'я доньки Анастасії. Багато уваги приділяє вона синові Миколаю, розвиваючи його схильність до спорту та вивчення іноземних мов. Хлопчик відвідує секцію карате, бере участь у змаганнях.

Тому вільного часу у Світлани не так багато. Ці дорогоцінні години вона витрачає на читання, роботу на дачі та улюблене хоббі – вирощування і створення рослинних композицій із різноманітних сукулентів. Свої витвори вона залюбки дарує друзям і знайомим. А потім обов'язково  цікавиться, як там себе почувають її «вихованці».

У Світлани є іще одна пристрасть – рибальство. Покійний тато, з яким вони були справжніми друзями, прищепив доньці любов до цього заняття – проводити час спокійно, спостерігаючи природу та віддаючись своїм думкам. Разом вони також любили збирати гриби, блукаючи лісовими стежками, багато розмовляли. Вона постійно згадує ці щасливі миті, глибоко шкодуючи, що тато пішов з життя так рано.

Світлана дуже порядна і чесна людина, чудова подруга і колега. Їй завжди можна довіритися і ні на хвилину не сумніватися у її щирості, бо духовність є основним принципом її життя. Співробітники цінують її чудове почуття гумору, з нею легко і приємно спілкуватися, бо знає багато цікавого, захоплюється психологією. 

Світлана – чудова оповідачка історій, у її виконанні це завжди яскраво, емоційно та дотепно. Якось вона розповіла нам, що у підлітковому віці отримала в дарунок на день народження книжку Марка Твена «Пригоди Тома Сойєра» українською. Слід зазначити, що у ті часи читали, переважно, російською мовою. Тому дівчина поклала подарунок на дальню полицю і забула про нього. І ось тепер час цієї книги настав – її читає син. Читає саме українською. Символічно вийшло, чи не так? 

У її житті було декілька символічних випадків і подій, глибокий сенс яких вона зрозуміла лише з часом. Зараз на долю українців випали неабиякі випробування. Війна похитнула звичний світ, життєвий лад, зруйнувала плани. Натомість біль і гнів, зростаюча тривога за рідних і близьких. Нам усім дуже складно лишатися мужніми та зібраними. Але Світлана вважає, що навіть такі суворі випробування для чогось даються людині.

Як більшість із нас, ця чудова жінка прагне лише одного – вистояти у цьому лихолітті і жити на своїй мирній землі, піклуватися про рідних, ростити дітей і займатися улюбленою справою.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

Книжковий світ – любов навіки

Тамара Олексіївна Гуртова – людина, яка віддала все своє життя бібліотеці, пройшла різними стежками і шляхами бібліотечної справи, і всі вони пов’язані з її Величністю Книгою. 

Тамара Олексіївна побачила світ в старовинному селі Знаменівка Новомосковського району Дніпропетровської області. Це село було засновано в 1770 р. після ліквідації Запорозької Січі, і, якщо спочатку тут мешкало менше ніж 900 чоловік, то в 1960-х роках – уже більше 5-ти тисяч. Історія села Знаменівка стала віддзеркаленням усіх прикмет історії ХХ ст. – це і класові суперечності, і революційні події, війна, окупація, партизанські загони, відбудова села, колгоспне життя, п’ятирічки, передовики виробництва тощо. І ось тут, у саму новорічну ніч 1950 року в родині хліборобів народилася майбутня бібліотекарка. Батько Тамари Олексіївни був комбайнером, багато разів їздив піднімати цілину, мав за це нагороди, а згодом став головним пасічником у колгоспі «Рассвет». Від матері дівчинці передалися усмішка та гарне блискуче волосся. 

У 1966 році Тамара Олексіївна закінчила 8 класів Знаменівської 8-річної школи № 2. Навчаючись у школі, відчула потяг до високого – до книги та служіння їй. Читання книг було захопленням усієї родини, тому дівчинка була чи не найактивнішою відвідувачкою сільської бібліотеки, за шкільні роки перечитала всі художні книжки, що були у фонді. У старших класах навіть допомагала бібліотекарці в роботі. Тому вибір подальшої освіти був очікуваний – бібліотечний факультет Дніпропетровського культурно-освітнього училища. І хоча конкурс у ті роки був аж 10 чоловік на місце, вступити вдалося, адже мрія дитинства допомогла подолати всі перешкоди та випробування. Найяскравіші спогади років навчання – лекції з бібліографії В.В. Пупченка, що зачаровували майбутню бібліотекарку.

У 1968 році Т.О. Гуртова закінчила училище, отримала спеціальність бібліотекаря і була направлена на роботу до Новотроїцької сільської бібліотеки на посаду завідувачки.

Так почався трудовий шлях молодої бібліотекарки. «І почала я там з ремонту, перепису інвентарних книг, складання каталогів, виконання планів. Крім того, до обов’язків сільських бібліотекарів додавалися: перепис населення, дерев, кущів, збір усіляких платежів. А оскільки бібліотека знаходилася в колгоспному клубі, то бібліотекар була ще й помічником парторга, комсорга, відвідувала ферми, польові стани з книгами, брала участь у виборах, готувала святкові «вогники», була учасником художньої самодіяльності. Коли я прийняла фонд колгоспної бібліотеки, там було менше тисячі книг, працювати було ні з чим, приносила свої книжки з дому, все, що я придбала за роки навчання в училищі», – згадує нині Тамара Олексіївна.

Робота молодої бібліотекарки виявилася плідною. За 4 роки її роботи фонд Новотроїцької бібліотеки поповнився до 8 тисяч, адже в комплектуванні дуже допомагав колгосп «Україна», оплачуючи всі книжки, замовлені з бібліотечного колектора, та передплату газет і журналів, що налічувала 200 (!) назв.

Однак дівчину приваблювало велике місто, де вона вчилась, тому переїхала до Дніпропетровська і з лютого 1973 по червень 1977 року працювала старшим бібліотекарем відділу інформації № 121 славетного Конструкторського бюро «Південне». У ці роки любов до бібліотечної справи не тільки не згасла, але й набула нового імпульсу – хотілося зростати в професії, пізнавати нове, вдосконалювати себе і світ навколо себе. Крім того, завідувачка бібліотеки О.М. Єна опікувалася Тамарою Олексіївною весь час, порадила навчатися далі, отримати вищу бібліотечну освіту. Тому в 1975 році молода бібліотекарка вступила заочно на 1-й курс Харківського державного інституту культури на спеціальність «Бібліотекознавство та бібліографія». У 1980 році закінчила повний курс і одержала спеціальність бібліотекаря-бібліографа.

Але на цьому професійне вдосконалення не завершилось, і в 1986 році Тамара Олексіївна закінчила громадський Інститут патентознавства, одержавши кваліфікацію «патентознавець», адже з червня 1977 р. працювала в НПО «Орбіта» завідувачкою патентного фонду. На жаль, у 1990 році відбулося скорочення штатів, і довелося знову змінити місце роботи. Оскільки НПО «Орбіта» тісно співпрацювало з патентно-технічнім відділом Дніпропетровської обласної наукової бібліотеки, і Т.О. Гуртова нерідко користувалася її фондом, де проводила пошук, брала матеріали через МБА, то прийняла рішення продовжити роботу в ДОУНБ.

Отже, зміни були на краще – Тамара Олексіївна знайшла справжню бібліотечну сім’ю в Дніпропетровській обласній науковій бібліотеці. Тут Т.А. Гуртова пройшла різні ступені професійного зростання і розкрила всі грані свого бібліотечного таланту. Спочатку працювала у відділі обробки літератури, потім – у відділі рідкісної книги, де підготувала на фонд хронологічний каталог.

Наступним етапом була робота у відділі мистецтва. Кожний відділ бібліотеки має свою специфіку, нюанси в роботі. Тут довелося познайомитися з мистецькими напрямками, діячами мистецтва, займатись підготовкою каталогу платівок і проведенням масових заходів, у тому числі клубу «Літературна вітальня», обслуговуванням читачів, організацією книжкових виставок. Постійно проводилися творчі вечори з акторами, дириґентами, співаками. Запам’ятались яскраві зустрічі з режисером і актором театру «Крик» Михайлом Мельником, який на той час був найактивнішим із відвідувачів бібліотеки, вечори з дириґентом симфонічного оркестру В’ячеславом Бліновим. Колектив відділу під керівництвом Н.В. Блінової був дуже дружнім, роки роботи в ньому Тамара Олексіївна згадує як найкращі.

У 1995 році була ще одна сходинка: Т.О. Гуртову переведено на посаду головного бібліотекаря до відділу методичної роботи. Тут життя вирувало: довідково-консультативна робота, організація інформаційних заходів, проведення конференцій, виступи з лекціями на курсах підвищення кваліфікації для бібліотечних працівників і багато відряджень до бібліотек Дніпропетровської області. Це була досить нова ділянка в роботі, доводилося знову вчитись, знайомитися з новими напрямками методичної роботи.

Допомагав досвід роботи в інших структурах, допомагали співробітники відділу, знайомства з роботою бібліотек області під час відряджень. Тамара Олексіївна також активно займалася видавничою роботою, підготувала 29 методичних видань, серед яких: Календарі знаменних дат на 1996–1997 рр., Огляди діяльності державних бібліотек області за 1994 та 1997 рр., цілу низку видань до ювілеїв письменників: І.К. Карпенка-Карого, О. Пушкіна, Л. Глібова, Лесі Українки, І. Микитенка, та інші з різноманітної тематики.

У 2003 році Тамара Олексіївна – вже бібліотекарка Канадсько-Українського бібліотечного Центру. КУБЦ був на той час новою структурою бібліотеки. Фонд центру було передано у 2000 році Канадським товариством приятелів України з Торонто. Цінність його в тому, що він представляв заборонену в радянські часи літературу, видану українською діаспорою протягом ХХ ст. від 1908 до 1998 рр. Деякі примірники унікальні. Працюючи з таким фондом, Т.О. Гуртова не тільки поповнила свої знання з історії України, але й сформувала довідково-бібліографічний апарат, підготувала шість бібліографічних буклетів, присвячених творчості українських письменників Б. Коваленка, Б. Тенети, Г. Шкурупія, Г. Майфета, І. Багмута та Я. Майстренка.

У квітні 2004 року перегорнуто нову сторінку – Тамара Олексіївна отримує посаду головного бібліотекаря відділу краєзнавства.

Відтоді працює саме тут, поповнюючи довідкову базу краєзнавчими матеріалами, допомагаючи користувачам отримати необхідну інформацію щодо видатних подій та діячів Дніпропетровщини, беручи участь у підготовці книжкових виставок, у масових заходах, у роботі краєзнавчого клубу «Ріднокрай».

Уже більше 50-ти років триває ця велика любов Тамари Гуртової до безмежного книжкового світу під назвою «бібліотека», так багато зроблено, але так багато ще можна створити на цій благодатній ниві. 

За її словами, «за більш як 50 років трудового стажу можу сказати, що ніколи не пожалкувала, що вибрала для себе таку професію».

Але є ще одна пристрасть у невтомної Тамари Олексіївни – квітникарство. Квіти в її присутності цвітуть завжди рясно, слабкі рослини перетворюються на пишні, хворі – одужують.

Це захоплення прикрашає не тільки власне помешкання і дачу, але й краєзнавчий відділ, де працює гарний фахівець, чудова людина, прекрасна квіткова пані.

 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут   

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

Тетяна Мищенко: людина-свято

Тетяна Миколаївна Мищенко – завідуюча одним із найбільш серйозних відділів наукової бібліотеки – патентно-технічним. Та незважаючи на серйозність посади, її ім’я викликає у всіх радісну посмішку. Доброзичливість, привітність, душевна щедрість нашої пані Тетяни не мають меж. Завжди усміхнена, готова до вирішення будь-якої проблеми, енергійна, виважена, вона наповнює бібліотечний простір позитивною енергією, радістю, легкістю і впевненістю: все буде гаразд!

Тетяна Миколаївна – філолог за освітою. В бібліотечну професію прийшла одразу ж після школи, коли тільки-но  вступила до університету.  Перші бібліотечні кроки робила в бібліотеці ДДУ. Мабуть, це природно, бо саме тут  тривалий час працювала її мама. А потім самостійне професійне життя продовжилося в обласній науковій бібліотеці, в  патентно-технічному відділі. 

Особисті справи, отримання освіти коригували життя по-своєму: довелося піти з бібліотеки й працювати вихователем, методистом у дитячому комбінаті, вчителем у школі. 

У 1996 році  закінчилася дванадцятирічна перерва поза «научкою», і Тетяна Миколаївна знов у нас, вже на посаді завідуючої відділом.  За справу взялася легко, із задоволенням. Якщо й хвилювалася, то вміло приховувала свої почуття. Відділ їй дістався складний: майже два мільйони фонду, ще й якого! Патенти, стандарти, промислові зразки і товарні знаки, періодика, інформаційні видання, книги… Особлива класифікація, особливий облік фонду. І читачі теж особливі! Відділ більш схожий на центр науково-технічної інформації. Тому необхідні були спеціальні знання, які вона отримала,  закінчивши курс патентно-економічного факультету Дніпропетровського Центру технічної творчості та патентознавства за спеціальністю  економіст-патентознавець. 

Початок двотисячних років – шалений час змін в економіці, політиці, організації праці. Тетяна Миколаївна очолила впровадження інформаційних технологій у роботу відділу. Вперше бібліотека придбала електронні бази реферативної та патентної інформації для  відділу, яким вона керувала. Спочатку Тетяна Миколаївна розбиралася у новаціях як користувач, а потім навчала співробітників і читачів. Освоювала разом із своїм рідним колективом програму ІРБІС, разом навчалися всім інтернетівським премудростям!

З часом  захопилася й бібліографією: відділ  розпочав серію покажчиків «Вчені Дніпропетровщини», присвячених відомим особистостям, знаменитим вченим-винахідникам, читачам відділу,  які стали  активними помічниками бібліотекарів.

Тетяна Миколаївна продовжила традицію партнерства з патентними повіреними України, які проводять безкоштовні консультації для читачів патентно-технічного відділу з питань інтелектуальної власності. Вона організувала кілька читацьких об’єднань у партнерстві з промисловими підприємствами, постійно ініціює інформаційно-освітні проекти, успішно проводить роботу з інформаційної підтримки студентів, для яких відділ став своєрідним майданчиком для виконання практичних робіт із пошуку патентної інформації. 

Науково-технічна інтелігенція – основна соціально-професійна група, яка представляє читачів патентно-технічного відділу. Тому пані Тетяна організовує роботу так, щоб врахувати всі їх професійні запити. Це стосується як формування фонду, так і форм обслуговування. Останнім часом для них створюються та передплачуються електронні бази, організовуються нові зручні простори для роботи: коворкінг-центр, електронна читальна зала, проводяться традиційні «дні спеціалістів».

Можливо, легкий креативний характер Тетяни Миколаївни сприяв успішній реалізації  незвичайних для відділу напрямків роботи: вже кілька років тут працює освітній проект «Золотий вік», де навчають представників науково-технічної інтелігенції  старшого віку основам комп’ютерної грамотності. Такою ж незвичайною є традиція проводити тематичні зустрічі з читачами-науковцями, на яких вони представляють свою аматорську літературну творчість. Неформальні зустрічі читачів у патентно-технічному відділі створили особливу атмосферу довіри й дружніх стосунків. Саме такі відносини сприяли неформальній взаємодії   користувачів та бібліотекарів: за ініціативи одного з винахідників – читача відділу, створилася спільна  команда, яка бере участь в іграх «Що? Де? Коли?». 

Організувати творчу команду із співробітників відділу, створити для читачів довірчу атмосферу, яка надихає на творчу співпрацю,  може неординарна людина щедрої душі, що любить справу, якою займається.  Як у неї це виходить? Відповідь знаходимо на сторінках видання бібліотеки (2004 рік) «Бібліотека і особистість», де Тетяна Миколаївна говорить про своє ставлення до роботи в патентно-технічному відділі: «Іноді я навіть не можу назвати це роботою, настільки все це подобається …».

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

Захарова Олена Анатоліївна: поліглот за покликанням

А розпочалося все з дитинства, коли ще маленькою примушувала батьків читати їй книжки. Змучені багаточасовим читанням, у п’ять років батьки навчили Олену читати. 

Любов до книги, до читання супроводжує Олену Анатоліївну все життя. Вона згадує: «Памятаю, як наш перший клас привели у шкільну бібліотеку школи №100. Мої  однокласники брали великі дитячі книжки з малюнками, а я схотіла почитати про Томмазо Кампанеллу, та мені не дали, сказали не за віком. Дуже полюбляла читати про рослини та тварин, з другого класу збирала гербарій. Татко навіть купив підручник ботаніки для вишів, я знаходила там назву рослини латиною та вписувала в етикетку. Досі  памятаю ці назви.

Дуже хотіла вирощувати плодові дерева та робити щеплення. Я так натренувалася їх робити, що на уроці ботаніки дуже здивувала вчителя- як дитина, що виросла в місті, робила це майже професійно! Кімнатні рослини ніжно люблю досі. Найулюбленіша книжка дитинства - «Путешествие с домашними растениями», авторства Миколи  Верзилина. 

Ще дуже любила читати про первісних людей, або інші історичні романи, про подорожі  до країн , де досі люди живуть  примітивним життям, про їх звичаї. Міфологія! Особливо грецька! Казки різних народів! На жаль, на той час я нічого не могла знайти про нашу, словянську міфологію. Але дещо все ж можна було знайти в історичних романах.  Важко сказати, чим я тільки не цікавилася. Можу тільки сказати, що математика, фізика, хімія – це не для мене. Отже, я – чистісінький гуманітарій від народження».

Серед цього розмаїття інтересів ніхто не помітив, як легко даються Олені мови. Вона й сама цього не розуміла. Поліглот з дитинства.

 «Батьки в школі вивчали німецьку. Якби ж вони знали її краще! Я швидко вивчила  кілька десятків слів, що вони пам'ятали зі школи,  і все. А  у дитячому садку та школі нас вчили англійської. Але це ще не все. Якось у піонерському таборі  узяла почитати казки. Українською та російською  мовами прочитала легко, а третю насилу здолала, вона  виявилася білоруською. Там же, у таборі, вивчила перші слова болгарською мовою від дівчинки, батько якої щось будував у Болгарії»,  -  згадує Олена Анатоліївна. А пізніше, читаючи про подорожі по Америці, вона закохалася в іспанську мову. Такі романтичні  назви: сельва, т'єрра темплада, альтіплано, с'єрра…Для неї це було наче спів… Тато, дізнавшись про інтерес доньки  до іспанської мови, привіз з Москви самовчитель іспанської мови Оскара Перліна, який став відкриттям Країни іспанської мови. І Олена самотужки почала вивчати її у 9 класі. Було нелегко. Але завдяки великому бажанню та наполегливості це вдалося. І на вступних іспитах у ДНУ складала  іспанську і склала її на відмінно. І в 1980 році закінчила заочне відділення ДНУ за фахом  «Іспанська мова та література», на денному відділенні філологічного факультету іспанську не викладали.

Оскільки місто було закрите для іноземців, застосувати свої знання іноземних мов було важко. І Олена Анатоліївна вирішує попрацювати в бібліотеці, де знову таки є великий доступ до літератури. Перша бібліотека, у якій вона  працювала - це бібліотека Гірничого інституту. Потрапила у відділ обробки та комплектування, про що не пошкодувала жодного разу, бо там  вона опанувала ази бібліотечної справи. Потім перейшла у невелику бібліотеку Інституту кукурудзи, де проробила 9 років спочатку на обслуговуванні, а потім бібліографом. Олені дуже цікаво було допомагати науковим працівникам інституту шукати інформацію, спілкуватися з ними, щодня пізнавати щось нове про сільське господарство.

Олена Анатоліївна згадує: «90-ті роки.. Всюди скорочення кадрів. Не знаю, чи торкнулось би воно мене, але моя подруга Наталія Артеменко, що працювала в Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці, повідомила, що є вільне місце у відділі іноземної літератури. Я довго вагалася, та все ж пішла на зустріч з дирекцією бібліотеки. Як зайшла до приміщення на вул. Ю.Савченка, відчула ауру шляхетності та доброзичливості.  Мабуть це, а також  розмова з Зінаїдою Миколаївною Рижковою та Лідією Захарівною Горпиняк, допомогло зробити вибір на користь ДОУНБ. А відділ іноземної літератури! Та це ж моя стихія! Я на своєму місці! Такий довгий шлях до нього! А скільки різних мов! З 1993 року Олена Анатоліївна пройшла шлях від бібліотекаря ІІ категорії до головного бібліотекаря. Вона із задоволенням займається «нудною» бібліотечною роботою – систематизує книги, розписує періодичні видання англійською, іспанською, може і німецькою, і французькою, і італійською, і болгарською, і польською … Самостійно веде окремі напрямки роботи відділу з формування та організації довідково-пошукового апарату, відповідає за роботу по введенню інформації в електронний каталог, готує до видання бібліографічні покажчики. Дуже допитливо вивчає новинки з питань методики викладання іноземних мов, теорії перекладу і взагалі все, що стосується іноземних мов. Вона дуже цікаво проводить Дні інформації для вчителів іноземних мов шкіл, зустрічі із школярами. Охоче спілкується з користувачами відділу, намагається задовольнити всі їхні потреби.  

А ще Олена Анатоліївна талановитий викладач і перекладач. Протягом  семи років як  сумісник  вона працювала викладачем іспанської мови в Академії Митної справи України. І ще декілька років працювала в академії під час вступних іспитів. 

Олена Анатоліївна захоплюється не тільки книгами. Ще працюючи в інституті кукурудзи, вона закохалася в кімнатні рослини, і зараз її давнє хобі розквітло у повну силу. Особлива любов – це кактуси. Колекція кактусів прикрашає підвіконня відділу, особливо коли вони цвітуть. Співробітники з інших відділів завжди приходять подивитись на дивовижні рослини.

Яка це насолода – працювати, коли поруч людина високої культури, з багатим професійним досвідом, ініціативна, старанна, товариська!

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter