Діалоги з мистецтвом

Українські музичні інструменти 

Українці здавна висловлювали свої емоції, жалі, радощі через музику. Нашій культурі властива різноманітність музичних інструментів – кожен на різний випадок і до окремих свят і подій. Наші предки не тільки відпочивали під музику, чи співали пісні. У такі твори вкладалися знання та досвід багатьох поколінь, музика вчила і підтримувала, а ще виконувала важливі обрядові функції. Веснянки, зажинки чи колядки пов’язували людей з їхніми богами чи богом, розвивали духовність. Саме тому у музик з їхніми інструментами завжди був особливий статус: їх ніколи не ображали, поважали у будь-якій оселі, підтримували та запрошували на свята.

Вважається, що своїм корінням народні українські музичні інструменти сягають часів Київської Русі (хоча про їхнє походження і досі сперечаються науковці). Минали епохи, спливали роки, змінювалось суспільство. Це привело до відповідних змін у культурі, побуті, звичаях, які поступово набули національних ознак.

На конструкції музичних інструментів України, їхньому строї та навіть у назвах позначилися взаємозв'язок і взаємовплив культур різних народів. Але важливо те, що до скарбниці українських народних інструментів увійшли ті, які століттями виготовлялися і вдосконалювались українськими майстрами, передавалися з покоління в покоління, широко розповсюджувались серед населення.

Музикознавці України поділяють народні музичні інструменти на такі головні групи: духові (волинка, сопілка, ріжок, трембіта), струнні (кобза, бандура, цимбали, скрипка) ударні та шумові музичні інструменти (бубон, бугай, тріскачки та інші).

Серед музичних інструментів особливою гордістю у музичному житті українського народу була бандура, з якою тісно пов'язаний героїчний епос українського народу, його життєва та волелюбна вдача. Бандура завжди супроводжувала виконання українських дум. Історія донесла до нас імена відомих бандуристів: Остапа Вересая, Андрія Шута, Федора Холодного, Павла Братиця, Михайла Кравченка, Гната Хоткевича та інших. І зараз вона є одним із популярних інструментів в Україні, який продовжує свій розвиток. Відомі рокові гурти і естрадні виконавці все частіше включають бандуру до відтворення своїх композицій («Шпилясті кобзарі», кавер-гурт «B&B project», «Тінь Сонця», «HASPYD». «ONUKA» та інші).

2015 у межах проєкту «EM-VISIA» бандура вперше прозвучала і в жанрі експериментальної електронної музики, було застосовано техніку звукової обробки в реальному часі.

Але є у національній скарбниці і не настільки відомі, та не менш унікальні, інструменти, а саме… Та про все можете дізнатися самі з книги Л. Черкаського Українські народні інструменти, яка зберігається у відділі мистецтв нашої бібліотеки. 

У виданні висвітлено важливу і багатогранну роль народних музичних інструментів у суспільно-культурному житті української нації. Характеризуючи кожний музичний інструмент, автор простежує його походження, еволюцію, конструктивні зміни, основні прийоми гри, сферу побутування. Крім музичних інструментів, використовуваних у музичному побуті України, йдеться також про інструменти професійних музикантів, оркестрів народних інструментів, ансамблів і капел бандуристів.

З книжки Ви дізнаєтесь про найдавніший духовий інструмент України та який музичний інструмент вважається найдосконалішим у світі. Кобза і бандура – сестри, чи все ж конкурентки? Яку вагу мають цимбали? Які інструменти починають відомий майже кожному українцю «Запорізький марш»? 

Запрошуємо у подорож до світу музичної культури України!

Світлана Пономаренко,

провідна бібліотекарка відділу мистецтв ДОУНБ

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут 

 

Світ знань нових видань

Токолов, Евгений Иванович. Тайны за открытым занавесом. Летопись Академического симфонического оркестра Днепропетровской областной филармонии имени Леонида Когана / Е. И. Токолов. – Днепр, Журфонд, 2018 .- 168 с.

До книги увійшли тексти - спогади автора, Євгенія Токолова, і збережені ним документи про історію Академічного симфонічного оркестру Дніпропетровської обласної філармонії імені Л. Когана, музикантів і диригентів різних поколінь. Кожна глава присвячена новим періодами в житті оркестру, які асоціюються з іменами заслужених діячів мистецтва.

Окремий інтерес - до глави, присвяченій гастролям по Європі і додаткам, в яких вказані історичні довідки про родоначальника музичної культури в Катеринославі Джузеппе Сарті, будівлю сьогоденної Філармонії, коротку історію відкриття місцевого музичного училища, скрипалів Левів та багато іншого.

Оформлення книги представлено копіями фотографій, плакатів, афіш, програм, різними графічними джерелами з особистих архівів автора і редактора, артистів оркестру та фотографа Олександра Волока.

Видання стане у нагоді усім, хто цікавиться культурною і музичною спадщиною нашого краю.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

Напередодні Різдва, українці згадують щедрівки і колядки. Слова передаються з покоління в покоління, тому й не дивно, що сьогодні ми співаємо народні пісні. Та дуже мало хто знає авторів пісень. 

Взяти хоча б «Щедрик». Ми знаємо мелодію, слова…Знаємо навіть те, що обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка «Carol of the Bells». А не знаємо найголовнішого - мелодія стала популярною завдяки Миколі Леонтовичу, який в 1916 році і створив відому на сьогоднішній день мелодію за мотивами української щедрівки.

Український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог – Леонтович Микола Дмитрович народився 13 грудня 1877 в с. Монастирок Немирівського району Вінницької області.

Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів. Мати навчила Миколу народних пісень.

У 1887 році майбутній композитор вступив до Немирівської гімназії. У 1888 році, через брак коштів, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах.

1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки М. Лисенка.

На основі українських народних мелодій Микола Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, всебічно художньо переосмисливши їх, надавши їм неповторного звучання. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 року разом із хором Київського університету виконує свою обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх у київської публіки.

Леонтович Микола Дмитрович був одним з перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, використовуючи музичні надбання європейської музично-хорової культури.

Більше про бібліотеку тут 

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter