Костюм космонавта
Завідувачка одного з відділів бібліотеки дуже добре шила,
мало хто вірив, що це речі не дорогі брендові, а її робота. Якось вона пошила
собі костюм зі сріблястої парчі – він вийшов святковий, але не крикливий,
елегантний і дуже їй личив. Найближчим часом вона вдягнула його на роботу,
вирішивши, що не варто чекати якоїсь особливої нагоди.
Того дня бібліотекарка була на обслуговуванні. І от
заходить перший читач – постійний відвідувач і симпатик відділу. Побачивши
жінку в новому вбранні, він захоплено вигукнув:
– О-о-о! Яка ви сьогодні гарна! Така,.. така,.. просто,.. –
він намагався підібрати слова для компліменту, – просто, як космонавт!
Той костюм жінка більше не вдягала…
J J J
Книги ридають
Якось, роках у 1970–1980-х, група фахівців обласної
бібліотеки перевіряла діяльність бібліотек одного з районів області. В одній із
сільських бібліотек побачили виставку. На старому нефарбованому стелажі були
набиті різнокаліберні погнуті й іржаві цвяхи, на них на мотузочках висіли
книжки. Вони були в потертих і подертих палітурках, із плямами різноманітних
кольорів, деякі навіть без палітурок з пожмаканими, розірваними сторінками. А
наверху стелажа – заголовок виставки: «Книги ридають».
Бібліотекарка
хотіла показати, як неохайні та безвідповідальні читачі часом поводяться з
книгами. Дивлячись на цю виставку, дійсно, хотілося ридати.
J J J
Асоціативне мислення
Якось на початку 1980-х років молодій співробітниці
читального залу Марині доручили поїхати до одного з інститутів міста і привезти
двох доцентів, запрошених на масовий захід.
Молодий шофер бібліотечного автобуса раз-по-раз озирався на
гарненьку дівчину і розповідав веселі історії, а вона заливалася сміхом, не
забуваючи подумки повторювати прізвища запрошених. І раптом машину струснуло на
дорожній вибоїні, дівчина аж підстрибнула, зойкнула і… прізвища тут же вилетіли
з її голови.
Як же вона тепер знайде тих доцентів, думала бібліотекарка,
заходячи до корпусу інституту. Біля входу стояв гурт хлопців-студентів.
– Мені треба знайти двох доцентів,.. їх запросили до
обласної бібліотеки, але я забула прізвища, – червоніючи і соромлячись своєї
забудькуватості, звернулась до них Марина.
– Яких доцентів? – спитав котрийсь із хлопців. – Ви знаєте,
скільки тут тих доцентів? Як знайти, не знаючи прізвищ?
– Я знала, – забелькотіла дівчина, – але машина
підстрибнула на ямі,.. і я… підстрибнула... в машині... і забула,.. – у відчаї
відповіла вона.
Студенти
перезирнулись.
– Розумієте, у мене асоціативне мислення… Прізвище одного з
двох частин… Перша – німецькою мовою «місто», а друга – англійською «чоловік»…
Хлопці отетеріли від такого пояснення, у них повідпадали
щелепи, а очі повилазили на лоба. Дівчина ще намагалась щось пояснювати, але
тут до виходу підійшли двоє чоловіків середнього віку.
– Не Бургомістер часом? – весело спитав студент. – Ось він.
Марина радісно кинулась до доцентів, вона була щаслива, а
хлопці дружно розреготались.
J J J
Більше про бібліотеку тут
