Люди, які завжди в серці

Марія Олександрівна Пушкар.

Творець дружнього обличчя координації

 

У 1970-ті роки до штатного розкладу обласної універсальної наукової бібліотеки  була введена посада головного бібліотекаря з координації роботи бібліотек усіх систем і відомств. Адміністрація Бібліотеки виважено підходила до призначення на цю посаду відповідного фахівця. Серед тих, хто займався цим напрямом, найяскравішою особистістю та успішним фахівцем була Марія Олександрівна Пушкар, яка працювала на цій ділянці з 1979 по 1995 роки.

Чи варто розповідати, які вимоги були до претендентів на таку посаду? Адже головний бібліотекар із координації входив до складу центрального органу міжвідомчих зв’язків – міжвідомчої ради, під керівництвом обласного управління культури. Виконавчим органом цієї ради була обласна бібліотека в особі директорки З.М. Рижкової, заступниці директора Т.В. Васеніної і головного бібліотекаря з координації М.О. Пушкар.

 В обласному центрі було визначено 10 бібліотек-методичних центрів, із керівниками яких підтримувались постійні зв’язки. Роботу організували так, що кожен методичний центр і його профільна мережа бібліотек обслуговували певний контингент читачів зі своїми запитами, були створені секції з основних напрямів роботи:

Робота з кожного напряму була нелегкою. Уявіть собі, наскільки різні потреби та можливості у бібліотек різних видів, як різняться їхні головні задачі. Але ж знаходились такі рішення, щоб задовольняти інтереси всіх бібліотек.

 Питання комплектування бібліотечного фонду було вирішено шляхом зведеного координаційного планування, при якому були визначені профілі комплектування і базові бібліотеки. Наприклад, усіма питаннями з придбання спеціальної літератури з будівництва й архітектури займалася бібліотека Будівельного інституту (нині – Придніпровська державна академія будівництва і архітектури Українського державного університету науки і технологій), а літературу для широкого кола читачів із будівництва комплектувала Центральна міська бібліотека тощо. Таке профільне комплектування давало можливість раціональніше використовувати фінансові кошти і вичерпніше задовольняти запити читачів різних категорій.

 Вирішення конкретних питань потребував високого рівня професійних знань і вміння співпрацювати з різними спеціалістами, враховувати характери, амбіції колег, йти на розумні компроміси та вміти запропонувати альтернативні пропозиції. Саме такі якості були притаманні Марії Олександрівні Пушкар. Вона входила в суть справ бібліотек, допомагала сама або залучала колег-фахівців обласної бібліотеки в рішенні різних проблем. Марія Олександрівна була нагороджена найціннішими якостями: людяністю, терпінням, умінням спокійно міркувати.  Навколо цієї людини створювалась доброзичлива аура, яка дбайливо накривала всіх, хто з нею спілкувався або був поруч. У відповідь зміцнювалась повага та довіра до обласної бібліотеки в особі головного бібліотекаря М.О. Пушкар. Головні методичні центри щорічно надавали їй свої плани і звіти. Це давало можливість аналізувати роботу бібліотек усього регіону за основними напрямами їхньої діяльності.

У результаті аналізу, якій здійснювала Марія Олександрівна, Бібліотекою було видано кілька довідників «Бібліотечна справа області в цифрах і фактах», які відображали стан мережі бібліотек області, кадровий склад, а також основні події в житті бібліотечних систем області: огляди-конкурси, ювілейні дати окремих бібліотек, нагородження працівників, одержання додаткових дотацій окремими системами і бібліотеками тощо.

 Марія Олександрівна була ініціатором багатьох форм міжвідомчої взаємодії бібліотек, які завжди мали підтримку адміністрації. Ось як вона сама згадувала у 1995 році про організацію міжвідомчих науково-практичних конференцій: «Це був справжній форум бібліотек області, все одно як теперішній перший Всеукраїнський день бібліотек. Для запрошених це було свято зустрічей, спілкування, а для нас, організаторів, – кропітка підготовча робота: визначення теми, підготовка виступаючих, складання програми і її оформлення, розсилання листів керівникам підприємств, організацій, навчальних закладів із проханням відряджати працівників бібліотек для участі у конференції та інші організаційні питання, – аж до аудиторії та організації харчування і проживання відряджених. Такі форуми проводилися один раз на рік, потім скоротилися до одного разу в два роки. Нас завжди радувало те, що збиралася численна аудиторія – у 180–200 чоловік, а іноді і більше, з усіх регіонів області і різних відомчих підпорядкувань. А ми, у свою чергу, намагалися спланувати питання, з якими працюють бібліотеки різних відомств. Нагадаю основні: формування бібліотечних фондів, організація обслуговування читачів, інформаційна діяльність тощо»

 Постійною формою підвищення кваліфікації фахівців усіх видів бібліотек області були міжвідомчі семінари. Головними учасниками семінарів були представники профспілкових бібліотек і публічні (масові) бібліотеки. Час від часу коло учасників розширювалося, приєднувались бібліотеки вишів і науково-технічні. Для багатьох із них цікавими були актуальні питання того часу: впровадження ББК, списання літератури, її перерозподіл, створення депозитаріїв та багато інших.

 У 1980–1990 р. за активної участі Марії Олександрівни та інших її колег-фахівців ДОУНБ вдалося  зорганізувати та регулярно проводити заняття двох міжвідомчих шкіл передового досвіду: на допомогу промисловому виробництву та на допомогу сільськогосподарському виробництву. Базами шкіл були визначені  м. Дніпродзержинськ (зараз – м. Кам’янське) і Покровський район (зараз – Синельниківський, Покровська сільська територіальна громада). Саме Марія Олександрівна обґрунтувала вибір цих баз, ось як вона про цей час згадувала: «У Дніпродзержинську є багатопрофільне промислове виробництво з розгалуженою мережею підвідомчих бібліотек, у яких склалася злагоджена система обслуговування фахівців та інших категорій працівників. Крім того, у Центральній міській бібліотеці на всіх ділянках працювали висококваліфіковані працівники. Директор ЦБС Фесун Олена Григорівна зуміла організувати роботу як централізованої системи, так і великих бібліотек інших відомств міста.

 Вивчивши це питання взаємодії, і організували школу. Учасниками її стали три системи: державні, профспілкові і науково-технічні бібліотеки. Програма занять складалася на 2 навчальні роки і була розрахована на різні категорії працівників, найчастіше це були зав. відділами обслуговування і бібліографи. При складанні програми занять нам, працівникам ОУНБ, в особі директора, зам. директора з науки, зав. відділом патентно-технічної документації і завідувачами методичними відділами базової профспілкової бібліотеки при ДК ім. Ілліча і НТБ Міністерства чорної металургії доводилось ламати голову над тим, як представити програмний матеріал, як знайти точку дотику і зацікавити учасників школи. Хотілося, щоб матеріал був зрозумілим і прийнятним для всіх присутніх. І це нам вдавалося. Працювала школа плідно, поки не вичерпала свою програму. Всього вона пропрацювала шість років».

 Ніколи Марія Олександрівна не підходила формально до будь-якого напряму роботи і завжди чесно аналізувала підсумки своєї діяльності, могла виважено признати невдачі, щоб зробити правильні висновки. А невдачі були, наприклад, в організації міжвідомчої школи передового досвіду на допомогу сільськогосподарському виробництву на базі Центральної районної бібліотеки Покровського району. Причини та висновки про неефективність роботи школи Марія Олександрівна зробила такі: «Позначалася віддаленість від бази. Наприклад, у П’ятихатському районі дві бібліотеки-філії (Ерастівського сільгосптехнікуму і дослідної станції), і працівникам з одного кінця області до іншого складно було добиратися, були потрібні додатковий час на дорогу, фінансові витрати, і, до того ж, заважала нечисленність працівників бібліотек. Це одне. А інша причина в тому, що в райбібліотеці мінялося керівництво, і уже функціонувала міжвідомча система державних і профспілкових бібліотек. Але, у першу чергу, вважаю, позначилося те, що ми, ОУНБ, нечітко продумали питання створення цієї школи, не зважили всіх нюансів, тому ефективності від її двох занять не було, і в результаті школа припинила своє існування».

Дуже цікавою формою взаємодії бібліотек різних систем і відомств були заняття так званого Університету культури, організацією роботи якого займалась Марія Олександрівна у 1980 році. Під її керівництвом Університет працював десять років. Требо сказати, що це був один із найбільш улюблених її, кажучи сучасною мовою, проєктів. Заняття проводили щомісяця, в найбільшому на той час читальному залі патентно-технічного відділу ДОУНБ. І щоразу до 80 читацьких місць приносили додаткові стільці. Крім обласної бібліотеки, заняття проводили в інших бібліотеках, закладах культури, музеях міста. Для проведення занять запрошували висококваліфікованих фахівців із провідних бібліотек країни. Запам’яталися зустрічі зі вченими – авторами класичних підручників із бібліотечних фондів, бібліотекознавства, бібліографії, письменниками, акторами, викладачами вишів. Доводилось іноді допомагати Марії Олександрівні обдзвонювати слухачів на чергове заняття і слухати від них прохання не забути і  наступного разу їх запросити.

 Університет культури бібліотечних працівників у Всеукраїнському огляді-конкурсі роботи університетів культури одержав Диплом «Кращий університет культури республіки». Марію Олександрівну Пушкар як керівника університету управління культури нагородило туристичною путівкою.

 Одним зі складних і у відомому сенсі делікатних напрямів міжвідомчої діяльності бібліотек були виїзди комплексних бригад до бібліотеки для аналізу їхньої роботи і надання методичної допомоги. Марія Олександрівна згадувала: «Такі виїзди здійснювалися в основному у міста, де функціонували бібліотеки різних відомств, це Дніпродзержинськ (Кам’янське), Кривий Ріг, Марганець, Нікополь. Бригади для виїздів на місця формувалися з представників бібліотек різних відомчих підпорядкувань, в основному це були  директори або зав. методичними відділами. Керівником завжди був фахівець ДОУНБ – директор або заступник директора з наукової роботи, іноді – зав. методичним відділом.

 Для об’єктивного аналізу діяльності бібліотек використовувався перехресний метод. Так, фахівець профспілкової системи, наприклад, знайомився з роботою державної бібліотеки, і навпаки, фахівець технічної бібліотеки – з роботою профспілкової бібліотеки і т.д.

 Мені запам’яталися  виїзди в кожний регіон, але найбільше – у м. Кривий Ріг. Чому? По-перше, тому, що бригада змогла ознайомитись і проаналізувати роботу великої кількості бібліотек, а по-друге, охопити «нічийні», як говориться, «одиночні» бібліотеки, що не мали своїх методичних центрів, а значить, не мали консультаційного підживлення і варилися у власному соку. Це бібліотеки деяких НДІ, конструкторських і проектних організацій та інші. Що й говорити про ці бібліотеки, якщо бібліотекар технікуму (тепер уже не пам’ятаю якого, пам’ятаю тільки, що технічного профілю) 6 років  не підвищувала свою кваліфікацію і в очі не бачила журналу «Бібліотекар».

 Але цих прикрих фактів було менше, ніж позитивних. На підсумкову нараду зібралася дуже велика і професійна аудиторія зі своїми проблемами, досягненнями і недоліками в роботі. Радувало те, що і бригада з області, і працівники бібліотек Кривого Рогу прийшли до загального знаменника – переборюючи труднощі, поліпшувати обслуговування читачів. І ми, і вони розуміли, що всіх назрілих питань нам не вирішити, однак підказки, спілкування, рекомендації, внесли свіжі, а для декого і нові аспекти в роботу».

 Делікатність цього напряму була і в тому, що ДОУНБ  не мала юридичного права вирішувати питання бібліотек різного відомчого підпорядкування. Робота відбувалася і давала результати за рахунок професійного авторитету її працівників і насамперед – головного бібліотекаря з координації Марії Олександрівни Пушкар.

Зрілість результатів координаційної роботи в області віддзеркалилась у пропозиції керівних структур бібліотечної галузі ДОУНБ – створити на базі обласного центру територіальне бібліотечне об’єднання (ТБО). Про це згадувала директорка Бібліотеки того часу З.М. Рижкова: «…була проведена велика організаторська робота, яка дозволила змінити зміст роботи, матеріальну базу цілої низки відомчих бібліотек, зокрема профспілкових бібліотек ДТТУ, заводу Комінтерна, обласної медичної бібліотеки, бібліотеки інституту кукурудзи та інших. І лише через нерозуміння цього питання з боку облрадпрофу не було прийнято рішення облвиконкому. Та, незважаючи на це, бібліотеки укріпили свої зв’язки й можливості у вдосконаленні роботи з координації питань комплектування, методичної та науково-дослідної роботи.

Маючи досвід цієї роботи в обласному масштабі, ми провели величезну роботу щодо створення ТБО в м. Жовті Води і наблизили вирішення цього питання у Верхньодніпровському й Томаківському районах, об’єднавши зусилля всіх бібліотек району. Говорячи про це, хочеться добрим словом відзначити роботу головного бібліотекаря з координації Пушкар Марії Олександрівни. Любов до роботи та відповідальність, вміння працювати з людьми значно підняли престиж обласної бібліотеки як головної бібліотеки в регіоні. І її допомога у вирішенні багатьох питань щодо ТБО була неоціненною». Марія Олександрівна своєю працею творила атмосферу дружнього бібліотечного товариства в області, вона близко до серця брала проблеми колег, їй довіряли, до неї зверталися по допомогу і завжди отримували підтримку. За шістнадцять років на посаді головного бібліотекаря з координації роботи бібліотек усіх систем і відомств області Марія Олександрівна стала душею бібліотечного товариства Дніпропетровщини.

У 1995 році вона закінчила роботу на цій ділянці, перейшла до відділу краєзнавства і до 2001 року займалася новим для себе напрямом – краєзнавчою бібліографією. Участь у роботі з упорядкування науково-бібліографічних посібників, популяризація краєзнавчої літератури в місцевих ЗМІ – коло її нових творчих досягнень. А ще важлива складова – її вплив на якість взаємин в колективі відділу. Співробітникам, які працювали в ті часи, пощастило працювати з людиною, яка при своїй м’якості, доброті, ніколи не втрачала людської гідності. Неможливо було почути від неї недобрі слова про будь-кого. А якщо була незадоволена, завжди прямо, а головне – доброзичливо, висловлювала свою думку, щоб зрозуміти людину. Приклади високої внутрішньої культури і доброзичливості для багатьох були зразком для наслідування.

Цього року виповнюється 10 років, як Марія Олександрівна пішла у вічність, з 2001 року  не працювала в Бібліотеці, але чомусь здається, що вона десь поруч – спокійна, виважена, зацікавлена і така рідна…

І сьогодні колеги – фахівці ДОУНБ продовжують забезпечувати на обласному рівні взаємодію бібліотек різних видів. Сучасна робота з цього питання проводиться на новому рівні, з урахуванням сучасних науково-технічних досягнень і впровадження IT-технологій: бібліотекарі намагаються не втрачати поза увагою один одного завдяки спільним заходам, публікаціям у соціальних мережах, підведенням підсумків статистичних показників, обміну досвідом, реалізації корпоративних проєктів. Залишається побажати всім нам, бібліотечним працівникам, не втрачати духу дружньої взаємодії та бути нащадками добрих традицій, які залишили нам  колеги, серед яких ім’я Марії Олександрівни Пушкар.

Тетяна Абраїмова

 

Фото 1. Пушкар М.О.

Фото 2. Пушкар М.О. разом із редактором Наталією Олександрівною Меднік, 1989

Фото 3. Пушкар М.О разом із редактором Галиною Володимирівною Романенко

Фото 4. Пушкар М.О.  (праворуч) у методичному відділі

Фото 5. Пушкар М.О. (третя ліворуч). Зустріч із ветеранами Бібліотеки, 2005

Фото 6. Пушкар М.О., Шекшуєва Тетяна Григорівна, 2009

Фото 7. Рижкова З.М.  – директорка  бібліотеки 1974-1994

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Люді, які завжди в серці

Марія Аністратівна Данилевська: вимогливий керівник із найдобрішим серцем

 

Сьогоднішні ветерани бібліотеки з хвилюванням і сердечним теплом хотіли б передати пам’ять про колег, які залишили значний слід в історії обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія, намагаючись віддзеркалити їхні портрети у підсумкових матеріалах проведених історичних розвідок. Серед таких професіоналів – Марія Аністратівна Данилевська.

Народилась Марія Аністратівна 14 січня 1924 року в с. Хорошеве, Синельниківського району Дніпропетровської області в родині селянина. Батько батрачив, після 1917 року пішов працювати на завод у м. Дніпропетровську (зараз – Дніпро). Під час німецько-фашистської окупації примусово була відправлена в Німеччину, де перебувала з 20 грудня 1943 до 5 червня 1945 року. З поверненням додому вступила до Дніпропетровського технікуму культосвітроботи (зараз – Дніпропетровський фаховий мистецько-художній коледж культури), якій закінчила у 1948 році. Після закінчення технікуму, була направлена на роботу до Царичанської районної бібліотеки, де працювала до 1950 року бібліотекарем, потім, до 1962 – завідувачкою. У 1949 році вступила до Харківського державного бібліотечного інституту (зараз – Харківська державна академія культури) і закінчила навчання у 1953 році.

У вересні 1962 року Марія Аністратівна переведена з Царичанської районної бібліотеки до Дніпропетровської обласної бібліотеки ім. Жовтневої революції (зараз – КЗК «Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія»). Характеристику-обґрунтування для переведення до наукової бібліотеки готував директор обласної бібліотеки – Микола Андрійович Билбас, де він відзначав: «Очолювана нею бібліотека була одна з провідних в організаційно-методичному керівництві, оперативно впроваджувались нові, прогресивні форми роботи. Бібліотеки району одні з перших в області перейшли на роботу з відкритим доступом до книжкових фондів».

У Бібліотеці серед інших керівниць відділами вона вирізнялась своєю зовнішністю: невеликого зросту, завжди зібрана, серйозна, з легкою ходою, пильним поглядом з-під окулярів. Під час спілкування відчувалась її внутрішня енергія і в той же час щира доброзичливість.

Величезний обсяг роботи нашої бібліотеки позначений її працею. Під її керівництвом збільшували й удосконалювали каталоги – основний ключ до ресурсів найбільшої бібліотеки України. Працювала в Бібліотеці Марія Аністратівна тридцять років: з 1962 по 1992 рік спочатку старшим бібліотекарем, гол. бібліотекарем з координації роботи бібліотек різних систем і відомств, методистом. З листопада 1966 по лютий 1967 року очолювала відділ комплектування та обробки літератури. Першого лютого 1967 року очолила відокремлений на той час відділ обробки літератури. На цій посаді Марія Аністратівна працювала до 1 травня 1985 року. Продовжила працю вже на півставки бібліотекаря у патентно-технічному відділі до кінця життя.

Призначення її у 1966 році на завідування об’єднаним відділом комплектування та обробки літератури говорить про високу професійну кваліфікацію. Переконатися в цьому можна, познайомившись з «Матеріалами ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади» (22.09.1967 р.), де розміщена її праця «Формування та раціональне розміщення книжкових фондів обласної бібліотеки». Відчувається, що готувала матеріал професійна людина, яка розуміє значення досліджень з вивчення якісного складу фондів, його використання, тематики читацьких запитів. В цій роботі вона аналізує результати статистичного та бібліографічного методів вивчення фондів, вільно орієнтується в методичних питаннях з підтримки бібліотек області в питаннях формування та використання бібліотечних фондів. Логічно, що у 1967 році, коли відділ роз’єднали, вона, по праву, зайняла місце завідувачки відділу обробки літератури та організації каталогів. Для відділу збільшили штат, з’явилися головний бібліотекар, завідувачка сектору, три систематизатори, кількість надходжень нової літератури на рік збільшилось до 36–38 тисяч примірників.

Багато років потому нова завідувачка цього відділу – Надія Григорівна Литвиненко в матеріалах з історії відділу відзначала роботу Марії Аністратівни як організаторки яка чітко визначила внутрішню структуру відділу, відповідальних за кожен напрям роботи, встановлювала задачі й аналізувала якість праці колег, находила мотиваційні засоби щоб розкрити здібності кожного співробітника відділу. «Штат відділу на той час складався з 8-ми спеціалістів. Нові надходження класифікувала класифікатор Корженко Людмила Полікарпівна. За стан та ведення систематичного каталогу відповідала Гребенюк Валентина Григорівна. Генеральний службовий алфавітний та читацький алфавітний каталоги вели провідні спеціалісти відділу. Із січня 1976 року виділена група систематизаторів, які класифікували літературу за комплексами: суспільно-політична література, технічна література, природничо-наукова література, філологічні науки та художня література.

Класифікатори працювали з каталогами, згідно закріплених за ними комплексів. Це давало змогу покращити якість класифікації літератури, а також стану систематичного каталогу. Класифікували літературу за таблицями бібліотечної класифікації для обласних бібліотек за редакцією З.Н. Амбарцумяна.

Поряд з обробкою літератури та веденням каталогів один працівник відділу чергував біля каталогів. В його функції входило: роз'яснення читачам правил користування каталогами, допомога в пошуках літератури, консультації. В 1979 році було виділено сектор алфавітних каталогів, який очолила Рубан Наталія Іванівна. В сектор входили 3 спеціалісти. Вони займалися розстановкою карток на нові надходження в алфавітні каталоги, вилученням карток на списану літературу, поточним та плановим методичним редагуванням. Крім цього два спеціалісти чергували в читацьких каталогах, надаючи консультації читачам»

Виробнича дисципліна у відділі була на дуже високому рівні: відповідальне ставлення до роботи кожного співробітника на своєму місці, дотримання технологічних вимог, взаємоконтроль за якістю – все це приносило високі результати.

Навантаження співробітників було високим: кожного року опрацьовували близько 40 тис. книг, відповідно розставляли понад 80 тис. карток у різні каталоги. Проводили велику роботу з очищення фондів від застарілої, зношеної літератури. Якщо у 1968 році – першому році роботи Марії Аністратівни як завідувачки відділу, вилучили з каталогів 4700 карток на списану літературу, то, наприклад, у 1979 р. – 87 460. Колектив постійно працював над підвищенням якості роботи. Впроваджуючи різні на той час передові технології, було суттєво скорочено термін опрацювання літератури з 1,5–2 місяців (до 1978 р.) до 20 днів у 1978 році, а у 1979 році цей термін скоротився до 10–12 днів. Завдяки зусиллям Марії Аністратівни відділ був (і досі залишається) однім із кращих у Бібліотеці. Вона досконало знала і любила свою справу, була відкрита для професійного спілкування, вчила не тільки працівників свого відділу, а й виховувала колег з інших структурних підрозділів.

Їй вдавалось находити дорогу до кожного, щоб показати важливість і прищепити відповідальність до роботи з каталогами. На все життя запам’ятався отриманий від неї урок з підготовки актів на списання літератури. Починаючи роботу на посаді завідувачки патентного відділу, я через недосвідченість не перевірила акт на списання, підготовлений співробітниками. Що за велика наука? Які помилки? Марія Аністратівна просто попросила мене попрацювати в генеральному каталозі та по нашому акту знайти і списати книги. Одразу все стало на свої місця. Так необразливо, з гідністю, але дуже переконливо вона на практиці вказала на нюанси, які трапляються в технологічних процесах, і як неуважність одних працівників негативно впливає на роботу інших.

Бібліотечні працівники області з вдячністю слухали її професійні консультації, іноді спеціально приїжджали на індивідуальні практичні заняття. І хоча в ті роки ще панував авторитарний стиль методичного керівництва, вона була винятком, бо розумілася в людях і могла «заразити» своєю любов’ю до роботи. Більшість бібліотекарів, які проходили її школу, ставали «стовпами» бібліотечної справи і надовго залишалися в професії. За роки роботи у відділі Марія Аністратівна була нагороджена медаллю «Ветеран праці», значком «Відмінник роботи культури», грамотами Міністерства культури, обласного управління культури, почесними грамотами обласної бібліотеки. Вона була вимогливим керівником, але, насамперед, сама була прикладом і в роботі, і в житті. Марія Аністратівна не замикалася тільки на своєму відділі, брала активну участь у житті бібліотеки: протягом декількох років була головою профспілкового комітету.

Співробітники, які працювали з нею все життя, згадували свою завідувачку як незвичайну людину. Наталія Іванівна Рубан писала, що вона «…була не тільки чудовим керівником, але й уміла організувати дозвілля співробітників відділу. Такі свята як Новий рік, 8 березня у відділі проводили дуже цікаво. Вона доручала підготовку цих заходів Нінелі Миколаївні Пасовій і Лідії Олексіївні Денеці. Свята проводили у вигляді вікторини, лотереї з обов'язковим виграшом. Кожному співробітникові присвячувалося поздоровлення у віршованій формі…». Її доброта створювала дружню, майже сімейну атмосферу у відділі. Наталія Іванівна продовжувала розповідь про свою  керівницю: «…Марія Аністратівна була доброю й чуйною людиною. Вертаючись із відряджень, вона завжди цікавилася в кожного співробітника відділу – чи все благополучно, чи не хворіють діти, як батьки? Якщо потрібна була її допомога, вона ніколи не відмовляла. І хоча вона не мала своєї родини, ніколи не залишалася одна. Постійно допомагала родичам, друзям. Зовсім чужа родина Мохначових стала їй близької й рідною, також як і вона для них, до останніх днів її життя. Кому довелося працювати з Марією Аністратівною, ті чимало в неї навчилися…» .

Деяким співробітникам пощастило не тільки поруч працювати із Марією Аністратівною, а бути сусідами, жити в одному будинку. Звичайно ж, вони отримали від неї більше тепла та душевних порад, краще знали її особисте життя. Це її колеги і сусідки Лідія Михайлівна Надтока, Алла Андріївна Рудик (Обревко). Тягнулись до неї інші колежанки, серед них – Валентина Романівна Романець, колишня завідувачка обмінно-резервного фонду, яка  згадувала: «Вона була самотня, ніколи не мала своєї родини. Але мала дар бути для багатьох рідною людиною… Люди, з якими вона дружила, були їй більше ніж родичі. Вона була всебічно обдарованою людиною: прекрасно готувала, була чудовим кондитером, добре шила. Марія Аністратівна могла б бути досить процвітаючою людиною, але все, що вона вміла робити, вона робила для інших. Пам'ятаю, якось прийшла я до неї додому, а вона показала мені тільки що зшиту сукню, я від побаченого прийшла в захват. Надягла її, вона була саме мені в пору. І Марія Аністратівна, ні на хвилину не замислюючись, віддала мені цю сукню. Я дуже довго й з великим задоволенням носила її. Усе своє життя Марія Аністратівна присвятила своїм племінникам і родині Мохначових, у якій жила якийсь час. Ця, по суті, чужа родина стала для неї рідною. Я з усіма своїми лихами й неприємностями завжди йшла до Марії Аністратівни. Вона вміла вислухати, дати правильну пораду, підтримати у важку хвилину».

Необхідно пояснити – хто такі Мохначови, родину, яку згадують колеги. Коли Марія Аністратівна переїхала з Царичанки до Дніпра, вона деякий час знімала квартиру на вул. Сєрова (зараз – Лазаря Глоби) у бухгалтера Бібліотеки – Ксенії Логвинівни Мохначової. Ксенія Логвинівна – легендарна людина в історії нашого закладу, яка працювала з довоєнного часу – 1938 року до середини 80-х років ХХ століття бухгалтером, головним бухгалтером, а останнім часом, уже в поважному віці – сторожем.

А ще Марія Аністратівна була джерелом знань історії бібліотеки, історії країни. Вона пережила війну, була вивезена на роботу до Німеччини, на собі випробувала, як у сталінські часи ставилися до таких людей. «Для неї були дорогі такі свята як 9 травня, День визволення Дніпропетровська, до них вона ставилась з особливим хвилюванням. При визволенні Дніпропетровська загинув її брат. Вона розповідала потім, що після війни їй довелося виховувати разом з мамою трьох сиріт…» (Н. Рубан). Її професіоналізм розвивався під впливом багатьох цікавих людей: Миколи Андрійовича Билбаса, Володимира Васильовича Пупченка, Маргарити Федорівни Іванової, ділилася вона враженнями від знайомства з колегами, в майбутньому відомими поетами Наталкою Нікуліною, Іваном Сокульським, які деякий час працювали в бібліотеці. Про своїх колег вона розповідала з повагою,  ставало зрозумілим, що для неї мали значення їхні високі людські якості.

Згадуючи сьогодні Марію Аністратівну Данилевську, без сумніву, можна сказати, що вона одна з тих людей, чиєю працею була сформована основа нашої Бібліотеки плоди якої й сьогодні продовжують живити її розвиток.

Тетяна Абраїмова

Джерела:

Данилевська М.А.: Особиста справа працівника комунального закладу культури «Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія (КЗК ДОУНБ). – 1992. – Архів «КЗК ДОУНБ». Дніпро.

Данилевська М.А. Формування та раціональне використання книжкових фондів обласної бібліотеки // Матеріали ювілейної наукової сесії, присвяченої підведенню підсумків діяльності бібліотек за 50 років радянської влади: 22.09.1967 р. [роc. мова]. – С. 38–47. –  Архів «КЗК ДОУНБ» (Ф. 107). – Дніпро

Відділ наукового опрацювання документів та організації каталогів: історична хроніка. – ДОУНБ, 2009. – Режим доступу: // NEW\Foto_all\Історична хроніка. (дата звернення:14.08.2026). – Загол. з екрану.

Звіти про роботу обласної державної бібліотеки ім. Жовтневої революції за 1968, 1970, 1978, 1979 роки: [машинопис.]. – Дніпропетровськ. – Архів «КЗК ДОУНБ». Дніпро.

Історія бібліотеки в особистостях. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/histori_osob.html (дата звернення:17.08.2026). – Загол. з екрану.

 

Підписи до фото:

1. Марія Аністратівна Данилевська, приблизно 1969 рік

2. Марія Аністратівна Данилевська, 1983 р.

3. Колектив відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів. Марія Аністратівна Данилевська, сидить друга  праворуч.

4. Колектив відділу наукового опрацювання документів та організації каталогів. Марія Аністратівна Данилевська, сидить друга  праворуч.

5. Колектив патентно-технічного відділу. М.А. Данилевська, стоїть друга ліворуч, 1990 рік.

 

 Більше про бібліотеку тут 

       Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут

Люди, які завжди у серці

 

Її життя – Бібліотека: 

спогади про колегу

 

«Я підбираю ключики до людських душ»

 

Вона жила бібліотекою, вона розчинялася в ній. Бібліотека була сенсом і способом її життя. Мова про Бібліотекарку з великої букви – Людмилу Феодосіївну Волошину, яка працювала у відділі абонемента Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотек ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія з вересня 1986 по травень 2017 року. 30 років віддала себе відділу абонемента.

У 40-річний ювілей відділу абонемента на ж/м Калинівський (в минулому Клочко-6) ми згадуємо про тих бібліотекарів, кого й досі пам’ятають читачі масиву. Її не стало в травні 2017 року.

Колеги згадують вражаючий трудовий ентузіазм Людмили Феодосіївни, відповідальність, дисциплінованість і неабияку жіночу доглянутість і бездоганне робоче місце, наповнене квітами і порядком.

Її кредо: «Краса врятує світ». Тому, починаючи зі свого робочого місця, яке було наповнене квітами, і кожний листочок натертий цукровою сумішшю, і до бездоганного манікюру, зачіски, зовнішнього вигляду – у всьому відчувалася краса. А який лад був у неї в роботі! Кожний читацький формуляр позначався маркером різного кольору за категоріями читачів, оформлення роздільників, індивідуальна бронеполичка для замовлених книг, тематичні персональні підбірки. Фонд кафедри видачі був показовим, розстановка книжок за тематикою, видання відремонтовані, роздільники в кольорі і навколо багато квітів.

 

 

 

Звідки така естетика в побуті і таке трепетне ставлення до роботи? Генетика? Сімейне виховання і наслідування українським традиціям?

Це сьогодні ми можемо з упевненістю сказати – українність! А це – гостинність, працьовитість, потяг до особистої свободи, глибока повага до родини і традицій. Все це є в нашій героїні. Трохи автобіографії.

Народилася Людмила Феодосіївна 10 липня 1952 року в с. Петриківка Дніпропетровської області. Мабуть, мальовниче село Петриківка і давало Людмилі вміння бачити красу землі, її людей, натхненно працювати. Вона гарно малювала, займалася кухнею, а без її котлет не обходилося жодне застілля у відділі! Гарна господиня, гарна співачка, душа компанії. А хто ж в Україні не співає? А це йде з сім’ї. Вона вміла співати! Мама та її сестри були вчительками і чудово співали! Краса рідного краю дала їй оцю українність: щедрість, вміння пригостити, наслідувати українські традиції, любити українську мову і обожнювати квітникарство! Про неї писала місцева газета, а потім і «Дніпро вечірній» (14.11.1988). Читачі присвячували їй вірші:

 

Ми, читачі, йдемо до них,

До тих дівчат, що біля книг

Цвітуть, як квіти серед квітів

Душею і лицем привітним,

Щоб читачів своїх зустріти.

І ми йдемо, йдемо до них,

До цих дівчат, щоб біля книг

Повести важнії розмови

Про книги, про знання, про мови…

                            І.Ф. Лящ

 

З 1969 року працювала завідувачкою Петриківської сільської бібліотеки. В 1972 році закінчила Дніпропетровське культурно-освітнє училище за спеціальністю «бібліотечна справа» і з цього року працювала на посаді бібліотекаря в Дніпропетровській міській дитячій бібліотеці.

З 1977 року – працювала старшим техніком технічного відділу Дніпропетровської філії Укргіпродор з виконанням функцій завідувачки технічної бібліотеки й архіву, згодом – на посаді завідувачки технічного архіву технічного відділу інституту Укркомунремдорпроєкт.

У 1986 році Людмила Феодосіївна прийшла до відділу абонемента на посаду бібліотекаря Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки, згодом була переведена на посаду провідного бібліотекаря. 

 

Окрім обслуговування читачів, виконувала довідково-консультаційну роботу, готувала тематичні добірки літератури на замовлення, залучаючи при цьому в повній мірі ввесь довідково-пошуковий апарат відділу. Людмила Феодосіївна брала активну участь у колосальній роботі з упорядкування фонду відділу, систематичного та топографічного каталогів, виїздила на «бібліобусі» до проєктного інституту «Укрзалпроєкт».

Людмила Феодосіївна писала в своїх спогадах «Двадцять років потому» :

«Велика робота велась з вилучення застарілої та зношеної літератури. Але основна увага була приділена обслуговуванню читачів не тільки лівобережжя. А й усього міста. Були черги на книги. Контингент був різний, від наукових працівників до пенсіонерів, і кожен знаходив книгу для навчання і душі. Бібліотекар це – лікар людських душ. І як би мені довелось вибирати професію ще раз – я б, не задумуючись вибрала бібліотечну справу. Тому, що люблю працювати з людьми, люблю допомагати їм, люблю своїх читачів. Я живу їхніми болями і радощами, їхніми досягненнями і поразками…»

 

 

Людмила Феодосіївна дуже любила українську літературу і відповідала за її упорядкування, приймала активну участь в організації книжкових виставок, дитячого куточка, куточка молодої мами, в оформлювальній роботі кафедри. З боржниками вела активну роботу. Дуже хотіла опанувати комп’ютер, навіть почала вивчати його але… не довелося. Затяжна хвороба поставила крапку.

Сьогодні, святкуючи 40-річчя відділу абонемента на масиві Калинівський, ми згадуємо Людмилу Феодосіївну, яка все своє життя віддала єдиній обраній професії. А бібліотека для неї була сакральним, особистим простором, який дарував їй затишок, красу і силу. 

 

 

Світлана Сухіна

 

 

Фото 2. На обслуговуванні: бібліотекарі (зліва вправо): Волошина Людмила Феодосіївна, Кондратенко Раїса Степанівна, 1994 рік

Фото 3. 1990-ті роки. Працівники відділу абонемента: 1 ряд: Філіппович Валентина Павлівна, Афанасьєва Людмила Федорівна; 2 ряд: Волошина Людмила Феодосіївна, Кондратенко Раїса Степанівна, Салó Галина Іванівна, Колесникова Любов Володимирівна

Фото 4. «Як актор готується до зустрічі зі своїми глядачами, так і бібліотекар – до зустрічі зі своїми читачами», – Л.Ф. Волошина 

Фото 5. Консультує молодь біля каталогу Людмила Феодосіївна Волошина

Фото 6. Людмила Феодосіївна Волошина (сидить) на своєму робочому місці з колективом

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

         Замовити книги можна тут