Час
наближає нас до кінця другого століття історії нашої книгозбірні –
Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів
слов’янських Кирила і Мефодія. Цього року їй виповнилося 192 роки. Бібліотекарі
кінця ХХ – початку ХХІ сторіччя зробили багато маленьких історичних відкриттів
про дати, події, здобутки, особистості – те, з чого складається історія
закладу. Робота з вивчення історичних
першоджерел Бібліотеки, підготовка публікацій – історичних нарисів,
біобібліографічних видань, матеріалів для Порталу «ДніпроКультура», блогу
«Бібліотечна універсалка» продовжуватиметься. Але це офіційна історія, де
фігурують дати і події, які
підтверджуються документами.
А
ще існує жива, або усна історія – розповіді свідків подій, не обов’язково
значимих, у пам’яті можуть залишитись якість незначні епізоди, подробиці,
несуттєві для того часу, але цікаві нині – спалахи з минулих літ.
Історія
Бібліотеки не буде повною, якщо ми не розповімо про «звичайні» випадки з
бібліотечного життя, про колег, читачів, партнерів, літературу, клуби,
зустрічі… Кожен зі співробітників зберігає у своєї пам’яті такі історії, якими
можна поділитися, а колу шанувальників Бібліотеки буде цікаво дізнатися
неформальні історії з бібліотечного життя завдяки яким можна відчути справжній
пульс часу.
Тож запрошуємо до нової рубрики. Сподіваємось, ці невибагливі історії будуть вам цікаві.
Література з-за
океану
Спогади у трьох епізодах про діаспорні дарунки
Епізод перший. Книжки забутого земляка
За понад сорок років роботи в трьох
відділах бібліотеки багато чого запам’яталось: проведення масових заходів,
особливо засідань клубу «Ріднокрай» і Дніпровського генеалогічного товариства, виїзди
з переглядами літератури на підприємства, спілкування з улюбленими читачами,
краєзнавчі мандрівки з ними ж, цікаві, кумедні, а часом і неприємні ситуації на
обслуговуванні, окремі книжки, описи винаходів і навіть ГОСТи. Але ніби, окремими
особливими сторінками залишилося в пам’яті отримання літератури від українців діаспори. А потім – знайомство
з нею, обробка, популяризація та відкриття Канадсько-українського бібліотечного
центру. І хоча це було досить давно, але спогади про це досі живі, яскраві.
Почалося все наприкінці 19994 року, до краєзнавчого відділу передали з Історичного музею листа зі США від Анни
Кравчук, падчерки відомого в українській діаспорі письменника та мовознавця
Василя Чапленка. Власне запит вона надіслала до Дніпропетровського
університету, де у 1920-х роках вчився її вітчим, хотіла передати його численні
книжки до бібліотеки, але спершу – отримати інформацію, що є в бібліотеці вишу
з його видань та про нього. Проте в університеті про таку людину не знали і
переслали листа до музею, а музейники, які теж не мали ніякої інформації,
передали його нам.
Бібліографічний список, який я склала для
відповіді, був більше ніж скромний, його і списком не можна було назвати – лише
п’ять записів: три невеликі статті Миколи Чабана і дві публікації дитячих
оповідань В. Чапленка в журналі «Бористен» з подачі того ж Чабана. Листа
відправили адресатці, і я про нього забула.
Проте у березні 1995 року до бібліотеки надійшла посилка від
Анни Кравчук – кілька важких коробок з книжками Василя Чапленка, виданими
протягом 1950-х – початку 1980-х років у Нью-Йорку, Чикаго, Мюнхені. Вони мали
стійкий задушливий запах комори, їх десятиліттями ніхто не брав до рук відтоді,
коли надрукували, це були нерозпродані залишки накладів, які зберігалися в
якомусь непровітрюваному приміщенні. Автор книжок помер на початку 1990 року, і
спадкоємиця вирішила передати їх в хороші руки, на батьківщину письменника (він
народився в селі Миколаївка неподалік Новомосковська, тепер – м. Самар). Серед
книжок виявилися фото автора і стосик його екслібрисів, які ми потім вклеювали
в книжки.
Це був справжній скарб для
бібліотекаря-краєзнавця. Тут були художні твори – романи, п’єси, нариси;
мовознавчі, літературознавчі, етимологічні дослідження. Коли остаточно
розібрали, виявили три романи з тетралогії «Січеславщина» – «Півтора людського»,
«3агибіль Перемітька», «Люди в тенетах». Ще були художні твори: романи, повісті, п’єси,
поезії – «Пиворіз», «Його таємниця», «Мої вірші», «Чорноморці, або Кошовий
Харко з усім товариством», «Драматичні твори», «Сумна доля добродія Безорудька»,
«Спрага безсмертя»; мовознавчі праці: «Мовна політика більшовиків на Україні в
1950–60-х рр.: дослідження й публіцистика», «Мова "Слова о полку Ігореві"»,
«Адигейські мови – ключ до таємниць нашого субстрату: етимологічні досліди»;
величезний том «Історія нової української літературної мови (XVІІ ст. – 1933
р.)». Був навіть цікавий і дещо незвичний словник «Українські назви з
куховарства й харчування: слівник з поясненнями. Близько 3500 назв».
Зайві примірники передали до
обмінно-резервного фонду (частина назв виявилась у значній кількості), а
краєзнавчий відділ поповнився майже трьома десятками книжок (за назвами, за
кількістю – більше, я відбирала по два примірники, за наявності дублетів). Це
були, можливо, перші діаспорні видання у фонді ДОУНБ і в бібліотеках нашого
міста взагалі.
Як тільки книжки надійшли до відділу після
обробки, ми з колегами почали їх активно популяризувати – публікації в місцевій
пресі, виставки, а 19 жовтня того ж, 1995 року, провели засідання клубу «Ріднокрай»
за темою: «Життя і творчість Василя Чапленка». Виступили Микола Чабан і
професор Анатолій Поповський, чи не єдині з тих, хто міг розповісти про життя
та творчість невідомого нам письменника. Про В. Чапленка розповів і його
племінник, мешканець Дніпропетровська, Анатолій Чапля (у письменника теж було
таке саме прізвище, Чапленко – псевдо). Співробітники відділу підготували
виставку книжок, яка зайняла цілий стелаж і відразу ж після закінчення
засідання зникла, – її миттєво розібрали, бо членам клубу ми видавали
літературу додому. Протягом засідання місцеве телебачення вело зйомки, а за
кілька днів після того в ефірі з’явився сюжет.
Згодом проводили учнівську конференцію в
котрійсь зі шкіл, здається, 33-й. Інна Мамчич, аспірантка професора Анатолія
Поповського з ДНУ, на базі книжок Василя Чапленка захистила кандидатську
дисертацію про мову його творів. Можна ще додати, що у 2000 році, я
упорядкувала скромний буклет, присвячений письменникові. А ще того ж року
відбувся груповий виїзд краєзнавців і оператора якогось місцевого телеканалу до
села Миколаївка. Анатолій Чапля показав залишки хати батьків письменника, де
той народився.
Інтерес до біографії та творчості Василя Чапленка, спочатку дуже активний, спровокований отриманою літературою та нашою бурхливою діяльністю, поступово став помірним, але постійним і з часом не зник.
Ірина Голуб,
головна бібліотекарка
Редакційно-видавничого центру
Далі буде.
Фото Василь Чапленко ; екслібрис В. Чапленка, його книжки; біля
залишків хати В. Чапленка в с. Миколаївка Самарівського району. Зліва направо:
А. Чапля, І. Мамчич, А. Поповський, І. Голуб, М. Чабан. 2000 р.
Більше про бібліотеку тут
