На долоні історії

Цікаві та маловідомі факти про п’єсу Івана Котляревського «Наталка-Полтавка», оточену свого часу різними авантюрами і навіть крадіжками, читайте у рубриці «На долоні історії».

Більше двох століть тому була створена ця соціально-побутова драма. Її вивчають в школах і ВНЗ, багато ставлять на сцені не лише в Україні.

Та все почалося з того, що у 1816 році Іван Котляревський, поет, перекладач, драматург, став директором Полтавського театру. Йому не подобався тодішній репертуар через його віддаленість від звичайного життя. Іван Петрович вирішив написати народну п’єсу, де розповідалося б не про абстрактних героїв із подвигами та стражданнями, а про звичайних людей.

Він любив та багато спостерігав за життям українського народу, знайомився з лірично-побутовими, обрядовими, купальськими піснями, такими як «Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон», «Розлилися води на чотири броди», «Чорна хмаронька наступає». Це надихало. Ще одним поштовхом до написання твору стала невдала п’єса Алєксандра Шаховского «Козак-стихотворец», який ще до Котляревського намагався показати тогочасне українське село. Чому невдала? Тому, що автор був погано ознайомлений із реальним побутом українців, припустився багатьох помилок, тим самим розчарувавши полтавчан. Звісно, Іван Петрович не міг не виправити цю несправедливість.

П'єса Котляревського привертала увагу читачів і глядачів красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови. Адже драматургові вдалося чітко окреслити психологічні типи персонажів. Так, мова деяких із них викликає посмішку своєю перекрученістю, напускною вченістю.

Бо митець хотів цими елементами звернутися до людських почуттів, краще розкрити їх. Це, так званий сентименталізм, що розвивався в літературі того часу.

Твір вразив усіх. Та так, що доволі скоро почали з’являтися переробки: культурно-освітній діяч Іван Озаркевич у 1848 році опублікував у Чернівцях п'єсу «Дівка на виданню, або На милування нема силування», сюжет якої достеменно повторює «Наталку Полтавку». Тільки дію перенесено до Коломиї, а головну героїню перейменовано на Анничку. Тоді ж п'єсу було поставлено у Львові та Коломиї.

Перші два роки з часу створення драми її ставили тільки в Полтаві. Інші відмовлялися через цензуру. Аж у 1821-му завдяки хитрості драматурга Григорія Квітки-Основ'яненка її побачили у Харкові. Трупа спершу проанонсувала дозволену п'єсу, а в останній момент під приводом «хвороби» когось із артистів терміново зробила заміну на «Наталку Полтавку», яку вже потайки готувала. Авантюра вдалась, і постановка пройшла з великим успіхом. Вистава виявилася такою популярною, що власник Полтавського театру Іван Штейн викрав текст п’єси з нотами і без дозволу Котляревського ставив її в багатьох містах України.

Та на цьому не завершилася слава. Вистава й донині збирає повні зали у найбільших театрах – від Кавказу до Відня. Як каже науковий співробітник музею Котляревського Лариса Лобінцева: «Газети писали, що, якщо немає в театрі збору, став «Наталку Полтавку», – буде аншлаг…».

 ***

Азьомов, Віктор. Ви Наталка Полтавка? Давайте познайомимося : спроба герменевтичного аналізу п'єси І.П. Котляревського «Наталка Полтавка» / В. Азьомов // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України. – 2010. – № 1. – С. 23–28.

Боронь, Олександр. У художньому світі Івана Котляревського / О. Боронь // Слово і час. – 2015. – № 10. – С. 117–118.

Мороз, Лариса. Модерність драматургії Котляревського: сприйняття та оновлення традицій / Лариса Мороз // Слово і час. – 2015. – 10. – С. 58–67.

https://library.vspu.edu.ua/vistavki/natalka_poltavka/natalka.htm

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут   

Нова рубрика вже скоро

Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека - одна із найстаріших бібліотек України. За свої 182 роки існування, вона пережила багато подій. Саме маловідома бібліотечна історія й дала підгрунття для створення нової рубрики "Неймовірно, але правда". Кожного понеділка на Вас чекатимуть факти, фотографії, документи, взяті з архіву ДОУНБ. Такого, Ви ще не знали про "Духовну скарбницю рідного краю". 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

«Великих слів – велика сила»

Експозиція видань про особисту долю, творчу діяльність та мистецьку спадщину славетного, волелюбного,  українського митця - Тараса Григоровича Шевченка зустрічає користувачів Обласної наукової бібліотеки біля входу, нагадуючи про його 200-річний ювілей.

Про те яким був письменник у повсякденному житті та які мав смаки й уподобання розповідають скарби відділу зберігання основного фонду та читальних залів , що об’єднанні  назвою «…Живу, учусь, нікому не кланяюсь». Завдяки цікавим фактам автори видань цієї частини експозиції розкривають життєвий та творчий шлях Великого Кобзаря. 

Найкращі видання творів письменника зібрані в частині «Думи мої, думи мої…»  та говорять до відвідувачів щирими шевченковими віршами. 

Роботи митців  що досліджували мистецьку спадщини українського генія знайшли своє відображення в частині присвяченій  творчості Шевченка-художника. Чисельні репродукції портретів і картин, написаних Тарасом Шевченком говорять до нас з частини під назвою «Сіять господнею красою…», на якій представлені видання відділу документів з питань мистецтва. 

Видання, в яких розповідається про дослідження краєзнавців щодо перебування Т.Г.Шевченка на Катеринославщині та роботи авторів, присвячені ювіляру об’єднані в частині «Шевченкіана Придніпров’я». Ці видання є надбанням краєзнавчого відділу та знайомлять з найцікавішими сторінками його життя.

  «А слава – заповідь моя» - це частина експозиції видань що розповідає про світову славу Тараса Григоровича Шевченка. Автори видань простежують, як відкривали, сприймали, перекладали творчість геніального українського поета у світі. Англійською, французькою, німецькою та іншими мовами говорять твори Великого Кобзаря до представників інших країн світу через видання з фонду відділу документів іноземними мовами. 

Експозиція почала свою роботу ще на початку року. Протягом останніх трьох місяців у бібліотеку приходили різні люди. Більшість з них з інтересом роздивлялась розгорнуті книжки, дехто вдивлявся в картини, інші читали вірші, у деяких навіть виникало бажання потримати в руках та погортати старі видання.  Але головне – це те що жоден з них не залишився байдужим, а значить відчув велику силу великих слів.