Вулиці нашого міста

Загадкові промені Івана Пулюя (завершення)

 Багато зусиль докладав Іван Пулюй, щоб вибороти право поширювати у Російській імперії Святе Письмо для земляків українською мовою. Також виступав із обґрунтованою критикою політики австрійської влади стосовно права української молоді здобувати вищу освіту рідною мовою. Починаючи від 1902 р., він разом з І. Горбачевським та іншими відомими діячами науки й культури наполегливо домагався відкриття українського університету у Львові. Це мало статися на початку 1916 р., однак через війну цей проєкт не було здійснено.
    Іван Пулюй із піднесенням сприйняв повідомлення про реорганізацію 1892 р. товариства ім. Шевченка у Львові в наукове, яке поступово перетворилося на першу новітню українську академію наук. Він публікував результати своїх наукових досліджень і опис винаходів українською мовою на сторінках видань.     Поряд із І. Франком, М. Грушевським, В. Антоновичем, І. Горбачевським та іншими українськими вченими Іван Пулюй був серед перших дійсних членів товариства, обраних 1899 р. Високий авторитет провідних діячів цього товариства у наукових колах Європи дав підстави започаткувати обрання іноземних членів за їхньою згодою, серед них фізики Планк, Ейнштейн,  Йоффе.
    З початком війни 1914 р. Пулюй разом із Горбачевським очолив Комітет допомоги українським біженцям із Галичини, окупованої російськими військами, а також пораненим воякам-українцям і військовополоненим. Він же заснував фонд для фінансової підтримки навчання української молоді. У 1915 року видав низку статей і дві брошури німецькою мовою, в яких обґрунтував тезу про необхідність створення самостійної української держави, яка стане ключем до миру і стабільності в Європі. Зокрема, сто років тому в брошурі «Україна та її міжнародне політичне значення» наголосив: «Вільна Україна означає бастіон, безпеку середньоєвропейських держав, тому її визволення лежить не тільки в інтересі цих держав, а й цілої Європи».
    У 1916 року професор Пулюй одержав пропозицію зайняти посаду міністра освіти Австрійської монархії, однак відмовився за станом здоров’я і вийшов на пенсію.
Помер Іван Павлович Пулюй 31 січня 1918 р. у Празі. Його поховали на центральному кладовищі міста. Прощаючись із вченим, ректор Німецької політехніки у Празі професор Бах мовив: «Ти був не тільки людиною твердих переконань і виразно викарбуваною особистістю, але також людиною, що знала, як дотримуватися вірності, передусім вірності народові, з якого ти вийшов. І немає більшої вірності, ніж вірність власному народові»...

    Нині в Україні іменем Івана Пулюя названо Тернопільський національний технічний університет. У закладі також є музей видатного фізика та винахідника, а раз на два роки Національна академія наук України присуджує премію імені Пулюя в галузі прикладної фізики. У 2010 році Національний банк України випустив ювілейну монету номіналом 5 гри. зі зображенням фізика. Також Укрпошта випустила марку, присвячену 150-річчю Івана Пулюя, а у 2021 році його іменем була названа мала планета.

У нашому місті, Дніпрі, нещодавно з’явилась вулиця імені Івана Пулюя.

 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Фото: https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/ivan-pulyuy/
Джерела:
Іван Пулюй. Листи / упоряд. О. Збожна.– Тернопіль, 2007.– 544 с.
Пулюй – Куліш. Подвижники Нації / редкол.: В. Козирський, В. Шендеровський, О. Шокало; за заг. ред. В. Шендеровського.– Київ: Рада, 1997.– 287 с.: фото.
Таранюк В. Про Івана Пулюя, Василя Єрошенка, Василя Каразіна, Агатангела Кримського, Лазаря Заменгофа.– Київ: Грані-Т, 2009.– 88 с.– (Життя видатних дітей).

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Вулиці нашого міста

Загадкові промені Івана Пулюя (продовження)

На початку 1880-х рр. Пулюй розпочав систематичну діяльність у галузі електротехніки з дослідження процесів у електричних лампочках розжарювання. Йому вдалося сконструювати пристрої кращої якості порівняно з тими, які розробив відомий американський винахідник Едісон. Наприкінці 1883 р. Івана Пулюя запрошують на посаду консультанта всесвітньовідомої фабрики зброї в австрійському місті Штайр для організації виробництва електротехнічної продукції. Генеральним директором акціонерної фірми був відомий австрійський фахівець Йозеф Верндль. Саме він запросив чотирьох найвизначніших фахівців Європи у галузі електротехніки: Шукерта, Пулюя, Кжижика і Пієтту. На пропозицію Верндля Пулюй організовує у Штайрі масове виробництво своїх електроламп на фабриці. Наскільки успішною була діяльність Пулюя у створенні електроосвітлювальної техніки, можна судити з того, що близько тисячі лампочок Пулюя освітлювали в серпні 1884 р. електротехнічну промислову виставку та прилеглі вулиці у Штайрі, й це стало сенсацією, що набула широкого розголосу. Така ілюмінація символізувала початок нової ери в технічному та господарському прогресі людства – ери індустріалізації, в основі чого лежать здобутки електротехніки. Міністерство освіти запросило Пулюя на посаду професора експериментальної та технічної фізики в Німецькій високій технічній школі в Празі. Тут учений почав читати крім фізики лекції з окремого курсу електротехніки, розробив системний план із організації  відповідних досліджень у празькій політехніці.  На 1888–1889 навчальний рік Пулюя було обрано ректором політехніки, а у 1890 р. – деканом машинобудівного факультету.  У 1902 р. він заснував і очолив кафедру електротехніки. З нагоди 100-річного ювілею Німецької політехніки в Празі вченого відзначили орденом Залізної корони за його наукову та викладацьку працю. Також його було нагороджено хрестом ордена Франца-Йосифа і надано високий титул Радника двору. У 1913 р. Івана Пулюя обирають почесним членом Віденського електротехнічного товариства.
У 90-х роках ХІХ ст. Пулюй відіграв вирішальну роль як керівник проєктування і будівництва багатьох електростанцій на змінному струмі в Чехії. Якість проєктів і їхня реалізації були дуже високими, із дотриманням екологічних вимог навіть сучасного рівня. Мешканці Праги досі використовують електроенергію, яку дає їм «Пулюєва» електростанція. Деякий час Іван Полюй працював на заводі Томаса Едісона в Австро-Угорщині та допомагав із виробництвом ламп розжарювання.
Пулюєві належить низка винаходів, запатентованих у різних країнах світу та премійованих на міжнародних виставках. При вивченні проходження електричного струму у вакуумних трубках він розробив конструкцію серії оригінальних трубок, які знайшли широке застосування. Зокрема, одну з них завдяки конструкторським особливостям використовували як електричний вентиль для випрямлення змінного струму. На Віденській електротехнічній виставці 1883 р. привернула увагу безпечна електрична лампа для гірників, яка була особливо простою і дуже зручною в роботі. Багато уваги приділив учений вдосконаленню телефонного зв’язку. Важливо було гарантувати безпеку працівників, щоякі користуються телефонним зв’язком зі споживачами електроенергії або віддаленими підстанціями. Значним його технічним досягненням став винайдений ним телетермометр, що давав можливість вимірювати температуру на великій віддалі від спостерігача.
 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Фотоhttps://ukurier.gov.ua/uk/articles/ivan-pulyuj-lishe-vnaslidok-priyednannya-ukrayini-/
 Джерела:
Іван Пулюй. Листи / упоряд. О. Збожна.– Тернопіль, 2007.– 544 с.
Пулюй – Куліш. Подвижники Нації / редкол.: В. Козирський, В. Шендеровський, О. Шокало; за заг. ред. В. Шендеровського.– Київ: Рада, 1997.– 287 с.: фото.
Таранюк В. Про Івана Пулюя, Василя Єрошенка, Василя Каразіна, Агатангела Кримського, Лазаря Заменгофа.– Київ: Грані-Т, 2009.– 88 с.– (Життя видатних дітей).

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

 

Вулиці нашого міста

 Загадкові промені Івана Пулюя (продовження)

 

Пулюй був одним із провідних дослідників у фізиці 1880–1890 рр. Він зробив великий внесок у розуміння властивостей і природи як катодних, так і Х-променів. Підтверджено конкретні висновки щодо його чотирьох пріоритетних результатів у фізиці Х-променів. Своїми систематичними дослідженнями катодних променів саме він усунув хибні стереотипи, які побутували в середовищі відомих європейських фізиків щодо їхньої природи. Показово, що на відміну від Пулюя провідні європейські фізики аж до середини 1890-х років висловлювали щодо цього помилкові твердження. З огляду на особливу актуальність досліджень вченого Лондонське фізичне товариство у 1889 р. видало його монографію, присвячену катодним променям і дотичним питанням, в англійському перекладі в книжці, де друкувалися результати найважливіших фізичних досліджень, виконаних поза межами Великобританії. Ця книжка містить праці чотирьох авторів – Гельмгольца, Гітторфа, Пулюя і Ван дер Ваальса, ці імена добре відомі сучасним фізикам й історикам науки.
Саме Іван Пулюй своїми глибокими дослідженнями катодних променів і конструюванням досконалих катодних ламп, здійсненими на початку 1880-х років, прокладав шлях до відкриття Х-променів, яке завдяки щасливому випадкові випало на долю Рентгена наприкінці 1895 р. Однак роль Пулюя не обмежується етапом передісторії становлення науки про нові промені. На початку 1896 р. він провів свої дослідження, результати яких опублікував у двох статтях у «Доповідях Віденської академії наук». Пулюй був попереду Рентгена. Мало того, Рентген запропонував хибне пояснення природи X-променів. Що ж до знімків, які переконливо свідчили про широкі можливості застосування нових променів у медицині, то саме знімки в Х-променях, виконані Пулюєм за допомогою лампи своєї конструкції ще з 1880-х рр., яка ввійшла в історію науки і техніки власне як «лампа Пулюя» («Pulujlampe»), використовувались для цих цілей, будучи неперевершеними за якістю. Зокрема, лондонський часопис The Photogram за 1896 р. подав знімок кістяка цілого людського організму і вказав, що це перший у світі такий знімок і що його автором є професор Пулюй.
Є задокументовані свідчення про першу медичну Х-променеву фотографію, зроблену в США. Це відбулося 3 лютого 1896 р. в Дартмутському коледжі, де була багата колекція газорозрядних трубок. Після перевірки близько дюжини цих трубок виявилося, що лише одна з них генерувала Х-промені необхідної інтенсивності – це була трубка українського вченого. Рентген не мав бажання ділитися лаврами дослідника нових променів із Пулюєм, однак суттєвим недоліком є те, що гіпертрофовані оцінки доробку Рентгена набули поширення в науково-історичній літературі  пізніших часів. Іван Пулюй не міг довести свєї першості, як зазначають експерти, тому що не запатентував свого винаходу, не приділяв великої уваги написанню наукових статей, а більше експериментував у лабораторії.
 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Фото: https://msmb.org.ua/biblioresursi/bibliografiya/osobistosti/ivan-pulyuy/
 Джерела:
Іван Пулюй. Листи / упоряд. О. Збожна.– Тернопіль, 2007.– 544 с.
Пулюй – Куліш. Подвижники Нації / редкол.: В. Козирський, В. Шендеровський, О. Шокало; за заг. ред. В. Шендеровського.– Київ: Рада, 1997.– 287 с.: фото.
Таранюк В. Про Івана Пулюя, Василя Єрошенка, Василя Каразіна, Агатангела Кримського, Лазаря Заменгофа.– Київ: Грані-Т, 2009.– 88 с.– (Життя видатних дітей).

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

Чемерис, Валентин. Анна Київська : роман / В. Чемерис; худож.-оформлювач Л. Вировець. – Харків: Фоліо, 2016. – 220 с.

 

Відомий український письменник, автор історичних і фантастичних романів, які вже стали культовими, лауреат багатьох літературних премій Валентин Чемерис небайдуже та неупереджено, цікаво та захопливо розповідає в своїх творах про Її Величність Історію.
Роман Володимира Чемериса присвячений доньці Ярослава Мудрого, красуні Анні, королеві Франції. Вона подарувала Генріху І не тільки спадкоємця корони – Філіппа, а й значною мірою змінила хід французької історії. Смілива, розумна й освічена королева поступово стає співправителькою Генріха. Її підписи стоять поруч із підписами короля на важливих державних указах. Владна і мудра, вона розуміла свою роль в управлінні країною. Франція стала її державою, а французи назавжди запам'ятали її як королеву Франції – Анну Київську. Але чи була щаслива ця жінка і де вона закінчила свій земний шлях, про це не знає ніхто...
 Знання історії рідної України це великий скарб. Рекомендую до читання всім охочим.

Наталія Ярута, 

провідна бібліотекарка патентно-технічного відділу

 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

 Замовити книги можна тут

 

Вулиці нашого міста

Загадкові промені Івана Пулюя

 

Електротехніка, тая найновіша і величева наука, на котрої полі і я чимось потрудився, близька і дорога моєму серцю…

Іван Пулюй

 

Серед багатьох наших земляків, які прославили Україну в світовому вимірі, був уродженець Тернопільщини Іван Павлович Пулюй. Австрійський професор Вільгельм Форман назвав його однією з найцікавіших постатей науки ХІХ – початку ХХ століть і зазначив, що він спричинився до перетворень світу.
Обсяг доробку Пулюя в науковій, гуманітарній та культурній сферах справді грандіозний. Працюючи майже все свідоме життя за межами України, переважно в Празі та Відні, саме він узяв на себе обов’язок розбудови всієї системи освіти – від початкової школи до українського університету у Львові, від невеликого молитовника до повного видання Біблії, від підручників для гімназій до публікації актуальних наукових праць українською мовою. Досягнувши особистих вершин у науці, він наполегливо торував шлях до таких вершин іншим. Його віра в майбутнє рідного народу була безмежною, а практичні кроки для його досягнення – надзвичайно дієвими.
Народився Іван Пулюй 2 лютого 1845 р. у містечку Гримайлові, нині Тернопільської області. Закінчив Тернопільську класичну гімназію, де заснував патріотичне товариство «Громада». У 1865–1869 рр. навчався на теологічному факультеті Віденського університету. Студенти-українці, які навчались на різних факультетах, 1867 р. заснували легальне товариство «Січ», роль якого згодом високо оцінив Іван Франко: «...в лоні самої «Січі» почали вироблюватися люди, що не їли даром університетського хліба, віддавались науці серйозно, не для посади та кар’єри, такі люди, як І. Пулюй, І. Горбачевський та інші». Студент Пулюй уклав і розпочав здійснювати велику програму видання українською мовою освітньої та релігійної літератури. Ще в перший рік навчання він переклав українською мовою підручник із планіметрії для українських гімназій
Уже 1869 р. І. Пулюй видає у Відні свій переклад «Молитвослова» накладом три тисячі примірників, причому половина з них призначалася для українців, які служили в австрійському війську. Друге, доповнене видання, надрукував власним коштом 1871 р. Цього ж року разом із П. Кулішем у Відні переклав і видав Євангеліє, а повністю Новий Завіт у їхньому перекладі будо надруковано 1880 р. у Львові. Пізніше над перекладом Старого Завіту працювали І. Нечуй-Левицький, П. Куліш та І. Пулюй, а повне видання всієї Біблії цих авторів вийшло друком у Відні 1903 р., причому організаційні та фінансові турботи лягли на плечі Пулюя.
У 1869–1872 рр. І. Пулюй навчався на філософському факультеті Віденського університету. «У природничих науках вічні закони і непохитна правда», – такими словами він у своїй автобіографії мотивував свій вибір продовжити навчання в університеті вже після закінчення теологічних студій. У 1872–1874 рр. працював у фізичній лабораторії професора Лянга у Віденському університеті, у 1874–1875 рр. – асистентом-викладачем кафедри фізики, механіки та математики Військово-морської академії в місті Фіюме (тепер Рієка в Хорватії), де сконструював прилад для вимірювання механічного еквівалента теплоти, який став широко відомим у науковому світі. Цей прилад було відзначено срібною медаллю на Всесвітній виставці в Парижі 1878 р. У 1875–1876 рр. Пулюй стажувався і працював у Страсбурзькому університеті, в Фізичному інституті професора Августа Кундта, де здобув ступінь доктора філософії. В 1876–1883 роках працював асистентом і приват-доцентом у Віденському університеті, де й виконав важливу частину своїх фізичних досліджень.
 

 Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

Фото https://ukurier.gov.ua/uk/articles/ivan-pulyuj-lishe-vnaslidok-priyednannya-ukrayini-/
 Джерела:
Іван Пулюй. Листи / упоряд. О. Збожна.– Тернопіль, 2007.– 544 с.
Пулюй – Куліш. Подвижники Нації / редкол.: В. Козирський, В. Шендеровський, О. Шокало; за заг. ред. В. Шендеровського.– Київ: Рада, 1997.– 287 с.: фото.
Таранюк В. Про Івана Пулюя, Василя Єрошенка, Василя Каразіна, Агатангела Кримського, Лазаря Заменгофа.– Київ: Грані-Т, 2009.– 88 с.– (Життя видатних дітей).

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

Територія особистості

Френсіс Скотт Фіцджеральд: «Я хочу знати, що ви ходили та дихали в одному світі зі мною»

 

The biggest credo in my life was that I prefer to be an artist rather than a careerist. I would prefer to imprint my image on the soul of the people... I would rather become as anonymous as Rimbaud if I could feel that I had achieved this goal.

Francis Scott Key Fitzgerald

 

У час смерті Фіцджеральд вважав, що життя не вдалось, а його твори забуті. Критики писали про нього як  про «алкоголіка-невдаху та втілення краху епохи джазу». У некролозі в журналі «The Nation» Маргарет Маршалл назвала Фіцджеральда письменником, який не виконав ранішу обіцянку, бо його талант був змінним, і за іронією долі  виявився неаавтентичним бурхливому сторіччю, в якому з`явився. Згадали й «Великий Гетсбі» як цілковито ностальгічну історичну п'єсу з «сумом та віддаленою веселістю мелодії Гершвіна».
Після смерті Фіцджеральда його друг Едмунд Уілсон завершив незакончений п'ятий роман «Останній магнат», використовуючи значні авторські примітки. Письменник Джон Дос Пассос, аналізуючи шлях Фіцджеральда в літературі, зауважив, що «Магнат» міг бути найбільшим досягненням Френсіса. «Фіцджеральд нарешті знайшов величний і самобутній стиль письменника; отже, навіть будучи незавершеним фрагментом, розміри його твору підняли «рівень американської художньої літератури» так само, як «білий рядок» вірша Марлоу…». Гертруда Стайн, цілковито була вевнена що «Фіцджеральд перевершив сучасних письменників, таких як Гемінгвей, завдяки майстерності писати природні речення…».
Отже, романи Фіцджеральда знову починають «звучати». Перевидається і «Великий Гетсбі», який викликає жвавий інтерес і дискусії серед критиків. До триумфального повернення твору в історію літератури лишається зовсім трохи часу.
Сім років  потому Уілсон зазначить, що отримує безліч листів від шанувальниць творів Фіцджеральда і що його «зіпсований» друг-алкоголик посмертно став у народному сприйнятті «напівбожественним персонажем». Фіцджеральд немов сперичався з власним твердженням про те, що не буває в житті других актів. Для нього він почався саме після смерті. Поза всілякою іронією,  він стає справжньою легендою.
Разом із тим, знайдемо в літературознавців і багато зауважень щодо неспроможності Фіцджеральда використовувати значний письменницький талант. Поетка Една Сент-Вінсент Міллей, знайома з Френсісом по паризькому періоду, порівнювала його з «дурною старенькою, якій хтось залишив діамант; вона надзвичайно пишається діамантом і показує його кожному, хто проходить повз, і всі дивуються, що така неосвічена стара може мати такий цінний коштовний камінь».
Можна сперечатись у стовідсотковості цього твердження, але життя нашого героя було настільки бурхливим і в більшості часу трагічним, що іноді спроможності свої та вихідники він дійсно витрачав до прикрощів замало.
Згодом будинок в Сент-Поле, де минуло дитинство Фіцджеральда, стає національною історичною пам'яткою. До речі, сам письменник його ненавидів і вважав архітектурним чудовиськом. У 1990 році Університет Гогвортса створює Товариство Ф. Скотта Фіцджеральда, яке пізніше стає філією Американської літературної асоціації. Під час пандемії товариство організувало онлайн-читання книги «По той бік раю», приурочене до столітнього ювілею. У 1994 році Всесвітний театр в Сент-Полі (Міннесота) перейменований на Театр Фіцджеральда.
Усе життя Фіцджеральда так чи інакше було позначене його першим коханням. Як прощальний подарунок перед тим, як стосунки Кінг і Фіцджеральда завершились вперше, Джиневра написала оповідання, яке відправила коханому. В цій історії, за сюжетом, вона одружилася без любові з багатою людиною, але сумувала саме за Френсісом. Закохані возз'єднуються тільки після того, як герой накопичив достатньо грошей, щоб вона могла кинути чоловіка. Лейтмотиви цього оповідання Фіцджеральд візьме до «Великого Гетсбі», а Джиневра стане Дейзі Бьюкенен.
Вимоги неодмінного багатства, замішані на комплексі вічного аутсайдера зруйнували не лише щире кохання письменика, а й у цілому все його життя. Символ «вільного джазу» був переможений, але дав нащадкам відповіді на багато особистих та історичних  питань,  які Фіцджеральд лишив у своїх  великих творах. «Жодне покоління американців не мало такого переконливого та сентиментального літописця,.. – писав Ван Аллен у 1934 році, – і жоден автор не був настільки ототожнений із  відображеним поколінням».
Неперевершений, незабутній, «знаковий» автор «епохи джазу» і головний однолюб свого часу – Френсіс Скотт Фіцджеральд у завершенні «Території особистості».
 

«У тридцять ми хочемо заводити друзів. А в сорок розуміємо, що вони не врятують нас більше ніж кохання».
 
«У темряві душі завжди три години ночі».
 
«У цьому світі є всі види любові, але ніколи не буває однієї й тієї самої любові двічі».
 
«Це частина краси всієї літератури. Ви відкриваєте, що ваші прагнення – це універсальні прагнення, що ви не самотні й ні від кого не ізольовані. Ви належите світові».
 
«Щоразу, коли вам хочеться критикувати когось… просто пам’ятайте, що всі люди в цьому світі не мали тих переваг, які були у вас».
 
«Щоб бути абсолютно великим, – казав він собі, – ти повинен бути повністю собою».
 
«Я пізнав суть і форму, добро і зло, все те, що підносить і руйнує, все те, що являє собою життя з різних її сторін».
 
«Я насправді не був улюбленим, але я відчував своєрідну ніжну цікавість».
 
«Я хочу знати, що ви ходили та дихали в одному світі зі мною».
 
«Я був усередині й зовні, водночас зачарований і відштовхнутий невичерпною різноманітністю життя».
 
«Я не міг пробачити його чи сподобатися йому, але я бачив, що те, що він зробив, було для нього цілком виправданим».
 
«Я був всередині та зовні, зачарований і відштовхнутий невичерпною різноманітністю життя».

 Фото https://en.wikipedia.org/wiki/F._Scott_Fitzgerald

 

Джерела:
Фицджеральд, Фрэнсис Скотт (1896–1940). Алмаз величиной с отель «Ритц» = The Diamond as the Rits : новеллы / Ф.С. Фицджеральд. – Київ: Знання, 2005. – 159 с. – (Библиотечка для изучающих английский язык).
Фицджеральд, Фрэнсис Скотт (1896–1940). Бурный рейс / Ф.С. Фицджеральд. – СПб.: Азбука, 2012. – 288 с.
Фицджеральд, Фрэнсис Скотт (1896–1940). Великий Гэтсби: роман: рассказы / Ф.С. Фицджеральд. – Минск: Мастацкая літаратура, 1989. – 687 с.
Фіцджеральд, Френсіс Скотт. Великий Гетсбі: роман / Ф.С. Фіцджеральд; пер. з англ. А. Пехник. – Київ: Знання, 2014. – 198 с. – (English Library).
Фіцджеральд Кей, Френсіс Скотт. Великий Гетсбі / Ф.С. Фіцджеральд. – Київ: Знання, 2013. – 198 p. – (Б-чка для тих, хто вивчає англ.; № 3). – англ. мовою.
Фіцджеральд, Френсіс Скотт (1896–1940).  Великий Гетсбі [Звукозапис]: аудіокнига: 6 г. 02 хв. / Ф.С. Фіцджеральд; текст чит. К. Булкін. – Київ: Наш формат, б. р. – ел. опт. диск (CD-ROM); МР3. – (Книга вголос) (Аудіокнига).
Фіцджеральд, Френсіс Скотт. Великий Гетсбі: [роман] / Ф.С. Фіцджеральд; пер. з англ. А. Пехник. – Київ: Знання, 2019. – 269 с. – (Білінгва). – Текст парал. укр. та англ.
Фіцджеральд, Френсіс Скотт. Ніч лагідна [Звукозапис]: аудіокнига: 15 г. 18 хв. / Ф.С. Фіцджеральд; текст чит. В. Чайковська. – Київ: Наш формат, б/р. – ел. опт. диск (CD-ROM); Мр3. – (Книга вголос).
Фицджеральд, Фрэнсис Скотт (1896–1940). По ту сторону рая. Великий Гэтсби: романы / Ф.С. Фицджеральд. – Иркутск: Восточно-Сибирское книжное издательство, 1987. – 384 с.: ил.
Фицджеральд, Фрэнсис Скотт (1896–1940). Портрет в документах / Ф. С. Фицджеральд. – М. : Прогресc, 1984. – 344 с.
Фицджеральд, Фрэнсис Скотт (1896–1940). Фантазии века джаза / Ф. С. Фицджеральд; пер. с англ. В. Муравьева, Т. Луковниковой. – М.: Эксмо, 2011. – 224 с. + 1 эл. опт. диск (CD-ROM). – (Билингва. Слушаем, читаем, понимаем.). – на рус. и англ. яз.
***
Старцев, Абель Исаакович. От Уитмена до Хемингуэя / А. И. Старцев. – М.: Советский писатель, 1972. – 407 с.
Тернбулл, Эндрю. Скотт Фицджеральд / Э. Тернбулл ; пер.: Е. Логинов, Г. Логинова ; авт. предисл. М. М. Коренева. – М.: Молодая гвардия, 1981. – 318 с. : 16 л. ил., портр. – (Жизнь замечательных людей: Серия биографий; вып. 12 (607a)). – Библиогр.: с. 317.
***
https://en.wikipedia.org/wiki/F._Scott_Fitzgerald
https://womo.ua/40-naykrashhih-tsitat-frensisa-skotta-fitsdzheralda/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут