Пунктири історії

 Григорій Косинка (Стрілець). Крилаті літери (завершення)

 

У тому ж, 1924-му, не пропускають до друку нову книгу Григорія Косинки «Новели дезертира». Йому намагаються допомогти Микола Хвильовий і Микола Зеров – даремно. Два роки потому з`являється нова збірка «В житах» високо оцінена колегами та літературознавцями. Косинка пише про сучасне селянське життя, зміни, які спричинили в Україні революція та Громадянська війна. Наростають звинувачення у куркульстві та буржуазному націоналізмі. Завдяки таланту Григорія в історію увійде сталінський кат Станіслав Косіор, який перетворить життя письменника на справжнісіньке пекло.
Твори  його все частіше повертають із редакцій, на адресу звучать погрози. Працювати Косинка не припиняє, єдиним місцем, де це можливо є сценарний відділ Київської кінофабрики. На початку 1930-х з’являється збірка «Серце», яку після друку одразу забороняє до розповсюдження Головліт.
Письменника намагаються максимально відлучити від творчої праці, забороняють будь-які статті та переклади. Йдеться, зокрема, про переклад «Мертвих душ» Миколи Гоголя, видання виходить через кілька місяців після його смерті без прізвища перекладача. Сміливість підписати редагування бере на себе літературний побратим Косинки – Валер`ян Підмогильний, розстріляний за тією ж сфабрикованою справою трьома роками пізніше.
У щоденниках Григорія Михайловича читаємо: «Цькування, мислю я, повинно мати якісь межі, а виходить, що ні, що я помиляюсь. Все-таки я держуся. Не втрачаю ґрунту під ногами, хоч його давно вже можна було б згубити, бувши на моєму місці».
Його виступ на письменницькій конференції 1934 року в Харкові, вражає позачасовою сміливістю. Він називає письменників, схильних до влади та «соціяльних» замовлень, не інженерами, а міліціонерами людських душ, гнівно висловлює емоційний протест проти таких перетворень від яких й дихати вільно неможливо. Зал завмирає від нечуваної сміливості та передчуття біди і висловлює невдоволення «міліціонерами». Відповідь не забарилась: в ніч з 4 на 5 листопада 1934 року Косинку заарештували, звинувативши у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти керівників партії та уряду.
Він пише дружині з ув`язнення, просить пробачення за те, що все так склалося, просить не тужити та не просити про побачення. 15 грудня того ж 1934 він отримує вирок, того ж дня Григорія Михайловича Косинку розстріляно в підвалах Жовтневого палацу. Місце поховання письменника невідоме. Вдова вважає, що це неподалік від Лук’янівської тюрми.
Тамара Мороз доклала всіх можливих зусиль для реабілітації чоловіка, для повернення нащадкам його спадщини – творів, щоденників, світлин, які були вилучені катами під час арешту. Через рік після вбивства чоловіка було арештовано старенького батька Тамари, вона й сама чекала на ув`язнення, диво, що цього не сталося.
Григорія Косинку було реабілітовано 19 жовтня 1957 року посмертно. Частину новел було видано в часи «хрущовської відлиги», повністю художня та публіцистична спадщина побачила світ в 1988 році. Літературознавці вважають найбільшими творчими здобутками новеліста «Фавст», «В житах», «Мати», «Політика», «Заквітчаний сон», «Серце», «Гармонія».
Для української історії в цілому непереможним здобутком є життя людини, яке цілковито було присвячене ствердженню гідності української нації. Життя, що лишилось крилатими літерами на сторінках історії виборювання нашої свободи.

 

«…писав я свої перші твори легко: за два-три вечори, не маючи жодного уявлення про техніку прози, стиль, – все це прийшло до мене пізніше».
 
«Сердито, мовчки гострю сапу; мати молиться до кривавої сонячної смуги на вікні, журливо поглядає на мою маленьку жваву постать, кривиться, і сльози, як золото, котяться по блідих щоках і падають росою на жовту долівку...».
 
«Чорна, обсмалена соха в клуні розп'ялась над кроквами, як мати над дітьми, а коло погреба, он там, де танцюють золоті стрілки сонця, хтось заломив руки».
 
«У вільний час я дуже любив книжки читати, отож завжди надокучав батькові, щоб купили мені в Києві яку-небудь книжку (батько часто на заробітки до Києва їздили – дрова грузити, цеглу на будівлі носити, "лінію" десь копати); батько, бувало, привозили на цілий злотий книжок тих – Шерлок Холмс, Нат Пінкертон, Бова Королевич – багато всякого мотлоху. Батько мій був неписьменний, а книжки купував на око – дешеву – раз, а найголовніш з малюнками».

 

Фото https://dovidka.biz.ua/grigoriy-kosinka-tsikavi-fakti/
 
Джерела:
Косинка, Григорій. Автобіографія / Г. Косинка. – Київ : Центр учбової літератури, 2018. – 98 с. – (Класика української літератури).
Косинка, Григорій. Вечірні тіні : оповідання / Г. Косинка. – Харків : Важпромавтоматика. – [Б. м.] : Формат, 2007. – 320 с. – (Грамота).
Косинка, Григорій Михайлович. Гармонія / Косинка Г. М. – Львiв : Каменяр, 1971. – 127 с.
Косинка, Григорій Михайлович. Серце : новели / Г. М. Косинка. – Київ : Дніпро, 1967. – 198 с.
***
Гальченко, Сергій Анастасійович. Скарби літературних архівів / С. А. Гальченко; під ред. М. Г. Жулинського ; НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : АТОПОЛ, 2012. – 448 с.
Григорій Косинка / Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; упоряд., авт. передм. С. А. Гальченко, худож. Р. В. Варламов. – Харків : Фоліо, 2018. – 507 с. – (Митці на прицілі).
Наєнко, Михайло Кузьмович. Григорій Косинка : літературно-критичний нарис / М. К. Наєнко. – Київ : Радянський письменник, 1989. – 172 с.
Про Григорія Косинку : спогади. – Київ : Радянський письменник, 1969. – 215 с.
Розстріляне відродження : антологія 1917–1933: Поезія – проза – драма – есей / упоряд., передмова, післямова. Ю. Лавріненко. – Київ : Смолоскип, 2002. – 983 с.
***
https://uain.press/blogs/1120342-1120342
https://secinfchounbk.blogspot.com/2014/12/18991934.html
https://uain.press/blogs/1120342-1120342

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

Пунктири історії

Григорій Косинка (Стрілець). 
                Крилаті літери (продовження)
 

Українську революцію Григорій Косинка зустрів у лавах повстанського загону отамана Зеленого, пізніше опинився в лавах армії УНР.
Взимку 1919-го стався його дебют у часописі з невеликою нотаткою «З робітничого життя», пізніше з`явились – «Уривки з щоденника», «Малюнки життя», «Лист з села», «Попівська грязь», «Маленький фейлетон», «Неньковці». Невдовзі на шпальтах газети «Боротьба» з`являється оповідання «На буряки», що має підзаголовок «Згадка з дитячих літ».
Деякий час Григорій навчається в Київському інституті народної освіти, але коштів на науку та життя немає. Він не припиняє писати, виступає на літературних вечорах і зібраннях Всеукраїнської Академії Наук, найчастіше його просять читати новелу «В житах». Читає Косинка завжди на пам`ять, артистизмом вражає, публіка в захваті. Він продовжує друкуватись у газетах і журналах, працює редактором у різних виданнях, відповідальним секретарем Всеукраїнського фото-кіноуправління (ВУФКУ), сценаристом на Київській кінофабриці, у Державному видавництві України, на радіо.
У 1922 році з`являється збірка «На золотих богів» про події Громадянської війни. Максим Рильський, Сергій Єфремов, Володимир Винниченко, Василь Стефаник високо оцінили творчу працю письменника. Стефаник навіть назвав Григорія «сином з Дівич-гори». У відгуку відомого літературознавця Сергія Єфремова читаємо: «Побут б’є з них, іскриться своїми типовими рисами й дає справжній образ сьогочасного, може, не глибокий, трохи одноманітний, але свіжий, живий, яскравий». Отже, як бачимо, до порад Калістрата Анищенка молодий письменник дослухався.
Режимові радянському творчість Григорія Косинки була не до вподоби, тим більше після того, як у винниченківській «Новій Україні», що виходила в Празі, надрукували його новелу «Анархісти» поруч із циклом нарисів Валер`яна Підмогильного «Повстанці». До того ж Косинка вступає до літературної організації «Ланка», яку так само як і перейменовану на «Марс» («Майстерня революційного слова») офіційна критика сприймає жорстко та войовничо.
І знову доленосна зустріч, цього разу – особиста. В 1924 році письменник знайомиться з Тамарою Мороз, яка присвятить йому все своє життя, буде щиро та завзято відстоювати його ім`я й після смерті.
Цікавий той факт, що Тамара закінчила Другу українську гімназію, де викладав латину Микола Зеров, вважав її найкращою ученицею. До речі, батько Тамари, Михайло Мороз, був головою Всеукраїнської православної церковної ради УАПЦ, та й мешкало подружжя в одному з будинків на території Софійського собору, де часто збиралися члени групи «Ланка». Григорій же, як пишуть дослідники, ще за три роки був присутній на першому Всеукраїнському церковному соборі Української автокефальної православної Церкви, який відбувся у Києві.
Григорій Косинка у продовженні «Пунктирів історії».

 

«Коли догорятиме у віках остання зоря – горітиме моя мисль і страждання, а на чорній смузі неба крилатими літерами спалахнуть пророчі Франкові слова: Народе мій, замучений, розбитий…».
 
«Легко повіяв вітер, далі притих, послухав горе-журбу матері і, здавалось, сам заплакав над потолоченою кіньми пшеницею...».
 
«Мої учителі – Винниченко, Стефаник, Кнут Гамсун, Васильченко».
 
«Мрію написати колись бодай одну повість та десятків зо два оповідань, написати їх так, щоб авторові не соромно було говорити в імені української літератури, не соромно носити почесне ім'я письменника: цього імені, на мою думку, я ще не заслужив, як не заслужили його й деякі безпардонно прославлені сучасні письменники».
 
«Пам'ятаю, привіз раз батько дивну книжку – "Конотопську відьму" Грицька Квітки; я сміявся з прізвища автора – Грицько Квітка, чому не Півонія, не Деревій, а просто – Квітка?..».

 

Фото https://book-ye.com.ua/authors/grigoriy-kosinka/
 
Джерела:
Косинка, Григорій. Автобіографія / Г. Косинка. – Київ : Центр учбової літератури, 2018. – 98 с. – (Класика української літератури).
Косинка, Григорій. Вечірні тіні : оповідання / Г. Косинка. – Харків : Важпромавтоматика. – [Б. м.] : Формат, 2007. – 320 с. – (Грамота).
Косинка, Григорій Михайлович. Гармонія / Косинка Г. М. – Львiв : Каменяр, 1971. – 127 с.
Косинка, Григорій Михайлович. Серце : новели / Г. М. Косинка. – Київ : Дніпро, 1967. – 198 с.
***
Гальченко, Сергій Анастасійович. Скарби літературних архівів / С. А. Гальченко; під ред. М. Г. Жулинського ; НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : АТОПОЛ, 2012. – 448 с.
Григорій Косинка / Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; упоряд., авт. передм. С. А. Гальченко, худож. Р. В. Варламов. – Харків : Фоліо, 2018. – 507 с. – (Митці на прицілі).
Наєнко, Михайло Кузьмович. Григорій Косинка : літературно-критичний нарис / М. К. Наєнко. – Київ : Радянський письменник, 1989. – 172 с.
Про Григорія Косинку : спогади. – Київ : Радянський письменник, 1969. – 215 с.
Розстріляне відродження : антологія 1917–1933: Поезія – проза – драма – есей / упоряд., передмова, післямова. Ю. Лавріненко. – Київ : Смолоскип, 2002. – 983 с.
***
https://uain.press/blogs/1120342-1120342
https://secinfchounbk.blogspot.com/2014/12/18991934.html
https://uain.press/blogs/1120342-1120342

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

 

Пунктири історії

Григорій Косинка (Стрілець). 
                                   Крилаті літери

Не приймав ти підлості нітрохи,

Прогримів, немов весняний грім,

І стоїть замучена епоха

Над безсмертним іменем твоїм.

Андрій Малишко

 

Крізь скруту та поневіряння дитячого життя він завжди бачив образи прекрасного, він і псевдонім свій – «Косинка» взяв від польових квітів – червоних косинців, в які вдивлявся на улюбленій Київщині, немов в усі таємниці Всесвіту. І Всесвіт згодом повернеться до нього доленосними зустрічами, немов на чарівному човні винесуть його хвилі на берег літературний.
Серце його з того ж дитинства було сповнене  щирістю українських пісень, які чув від матусі та односельців. Це майже перше, що він почав записувати у зошити, ледве навчившись грамоті в чотири роки, завдячуючи дідусеві. А ще з вражень дитинства – читання книжок, які він завжди просив привезти батька, й особливе захоплення «Конотопською відьмою» Григорія Квітки-Основ`яненка.
Подавшись у чотирнадцять до Києва на заробітки, бо родина, де було ще п`ятеро дітей, лишилася без годувальника, він вже й не сподівався вирватися з тяжкого нужденного життя, з немилої роботи чистильника взуття.
Але ж випадок, про який він писатиме неодноразово: від одного зі своїх клієнтів, який переконався, що вміє Гриць читати та писати, отримує хлопчина клаптик паперу з порадою прийти наступного дня до Київської земської управи. Майбутній письменник отримує посаду кур'єра-реєстратора, до того ж влаштували його на навчання до вечірніх класів гімназії. І знову випадок, бо потрапив Григорій на навчання до небайдужого та зацікавленого вчителя словесності Павла Івановича, якому припали до серця твори юнака про дитинство, і він порадив йому вчитись, бо має талант.
Ще один подарунок долі – рідний дядько по матері був письменником. Калістрат Романович Анищенко розповів Григорію і про безперервну працю над собою, і про необхідність навчання, і про музеї, театри та лекції, які неодмінно потрібно відвідувати. А ще про «швидку оцінку становища, щоб мати, приступаючи до роботи, власні образи та ситуації». У допомогу й коріння родинне, що знав найкраще, що пережив та відчував серцем разом із селянською «грішною земелькою».
Цитати яскравого новеліста часів «Розстріляного Відродження», кожна фраза якого, немов куля золота у серце небайдуже, в «Пунктирах історії».
 

«Б'ється червона селянська воля, умирає на своїх осьмушках та обніжках, але боронить тілами, кров'ю свої оселі од армії "золотих богів"».
 
«До речі, випадок у моєму житті завжди грав велику роль, більше – я глибоко вірив, що чиясь незрима рука керує добрими й злими вчинками людей; на сьогодні, цілком зрозуміло, смішно про це говорити, але в моїй уяві – вбогої мужицької дитини, що прийшла до міста шукати щастя, стояв образ незримої, фатальної руки».
 
«Дитячі літа ще й досі стоять мені перед очима, тільки час, здається іноді, заткав їх на якусь хвилину синьою наміткою, – так врізались вони в пам'ять».
 
«Додому ми приїхали, мов ті старці з убогого ярмарку».
 
«"Конотопська відьма" – перша книжка, українською мовою писана, що потрапила була мені до рук; Квітчина повість мене дуже вразила й здивувала: є, виходить, люди, що пишуть по-простому, по-мужицькому…».

 

Фото https://esu.com.ua/article-3797

 

Джерела:

Косинка, Григорій. Автобіографія / Г. Косинка. – Київ : Центр учбової літератури, 2018. – 98 с. – (Класика української літератури).

Косинка, Григорій. Вечірні тіні : оповідання / Г. Косинка. – Харків : Важпромавтоматика. – [Б. м.] : Формат, 2007. – 320 с. – (Грамота).

Косинка, Григорій Михайлович. Гармонія / Косинка Г. М. – Львiв : Каменяр, 1971. – 127 с.

Косинка, Григорій Михайлович. Серце : новели / Г. М. Косинка. – Київ : Дніпро, 1967. – 198 с.

***

Гальченко, Сергій Анастасійович. Скарби літературних архівів / С. А. Гальченко; під ред. М. Г. Жулинського ; НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : АТОПОЛ, 2012. – 448 с.

Григорій Косинка / Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; упоряд., авт. передм. С. А. Гальченко, худож. Р. В. Варламов. – Харків : Фоліо, 2018. – 507 с. – (Митці на прицілі).

Наєнко, Михайло Кузьмович. Григорій Косинка : літературно-критичний нарис / М. К. Наєнко. – Київ : Радянський письменник, 1989. – 172 с.

Про Григорія Косинку : спогади. – Київ : Радянський письменник, 1969. – 215 с.

Розстріляне відродження : антологія 1917–1933: Поезія – проза – драма – есей / упоряд., передмова, післямова. Ю. Лавріненко. – Київ : Смолоскип, 2002. – 983 с.

***

https://uain.press/blogs/1120342-1120342

https://secinfchounbk.blogspot.com/2014/12/18991934.html

https://uain.press/blogs/1120342-1120342

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

Пунктир

Марія Матіос: «Коли ти живеш, як пишеш…»

Вона дослідила свій родовід до 1790 року, входить до сотні найвпливовіших жінок України, як справжній письменник та жінка цікавиться психологією, етнографією, городництвом та квітникарством. Окрім безлічі офіційних титулів, має неофіційний – «найпліднішої письменниці України». В кожному творі Матіос відповідає на питання:  особистість чи історія або навпаки; десять років досліджувала історію Буковини, яку виклала на сторінках  роману-саги «Букова земля», де понад 500 персонажів, майже тисяча сторінок, понад 200 років української історії. Історії, якою ступали «черевички Божої матері».
Марія Матіос у завершенні «Пунктиру».

 

«Статистика, яка стверджує, що семеро з десяти українців за рік не прочитали жодної книжки, – більш ніж переконливий аргумент писати для кожного письменника, як би це парадоксально не звучало. І писати цікаво, якісно, захопливо, попри все. Камінь вода точить. Не я це вигадала».
 
«У такі моменти (складні), окрім справедливих людей, сам Бог простягає тобі руку. Він дає тобі думки. Задуми. І дає слова».
 
«Тепер, пізнавши справжню чорноту страждання, якої я не бажаю навіть найзапеклішому ворогові, я розумію, що то був мій рятівний круг, бо то був час натхнення. Так, ми часто помиляємося в оцінках своїх душевних чи фізичних станів, не знаючи (і слава Богу), що нас може чекати завтра...».
 
«Щоб зламати людину, не конче кидати її до в’язниці. Я крайнощів не люблю ні в чому, але жодного сантиметра власної гідності також не віддаю ніколи і нікому. Хтось називає це впертістю. Інші – позицією».
 
«Я хотіла написати гімн землі, яка мене народила і благословила на працю. Я хотіла відшукати ті часи, коли Буковина ставала авансценою європейської політики і європейських подій. І я хотіла мати підтвердження цьому в документах. Такі документи знайшлися в архівах Відня, Києва, Чернівців, у приватних колекціях».
 
«Коли ти живеш, як пишеш, і навпаки, Бог дає тобі і покару, і винагороду. А ти вже сам вибираєш – дякувати йому чи проклинати за Його дар. Я це спізнала на власній шкірі і ще не оговталася. Але точно знаю, що Бог моїх прокльонів не почує за все те, чим Він мене випробовує. Бо навіть так, з розірваним на шматки серцем, я Його не питаю «за що?!». Я просто ще не знайшла для себе відповіді, навіщо так хотів Бог…»
 
«Я Марія Матіо́с, мати бджіл і мати ос».

Фото: https://molbuk.ua/persons/44121-matos-marya-vasilvna.html
 
Джерела:
Матіос, Марія Василівна. Армагедон уже відбувся : повість / М. В. Матіос ; худож. Сергій Іванов. – Львів : Піраміда, 2011. – 109 с.
Матіос, Марія Василівна. Букова земля : роман-панорама завдовжки у 225 років / М. Матіос. – 5-те вид. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2020. – 926 с.
Матіос, Марія Василівна. Вибране / М. В. Матіос ; худож. С. Іванов. – Львів : Піраміда, 2010. – 424 с.
Матіос, Марія Василівна. Вирвані сторінки з автобіографії / М. В. Матіос. – 2-ге вид. – Львів : Піраміда, 2011. – 368 с.
Матіос, Марія Василівна. Життя коротке : книга прози / М. В. Матіос. – Львів : Кальварія, 2001. – 236 с.
Матіос, Марія Василівна. Жіночий аркан. Із днів Марії : поезії / М. В. Матіос. – Львів : Кальварія, 2001. – 107 с.
Матіос, Марія Василівна. Жіночий аркан у саду нетерпіння / М. В. Матіос. – 2-е вид. – Львів : Піраміда, 2011. – 308 с.
Матіос, Марія Василівна. Кулінарні фіґлі / М. Матіос; худож. С. Іванов. – 2-е вид. – Львів : Піраміда, 2011. – 206 с. : іл.
Матіос, Марія. Майже ніколи не навпаки : сімейна сага в новелах / М. Матіос. – 2-ге вид. – Київ : А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, 2021. – 191 с. Книжка року-2007. Гран-прі конкурсу «Коронація слова»-2007.
Матіос, Марія Василівна. Нація : проза / М. В. Матіос. – 2-ге вид. – Львів : Кальварія, 2002. – 211 с. 
Матіос, Марія Василівна. Приватний щоденник. Майдан. Війна... / М. Матіос. – Львів : ЛА Піраміда, 2015. – 354 с.
Матіос, Марія Василівна. Солодка Даруся : драма на три життя / М. В. Матіос. – 3-є. – Львів : Піраміда, 2005. – 176 с.
Матіос, Марія Василівна. Щоденник страченої : психологічна розвідка / М. В. Матіос. – Львів : Піраміда, 2005. – 192 с.
Матіос, Марія Василівна. Чотири пори життя / М. Матіос; худож. С. Іванов. – 2-ге вид. – Львів : Піраміда, 2011. – 263 с.
Матіос, Марія. Черевички Божої Матері : вирвана сторінка з буковинської саги: повість / М. Матіос ; худож. С. Іванов. – Львів : Піраміда, 2018. – 206 с. : іл.
***
https://glavcom.ua/specprojects/kult_front/mariya-matios-ne-kozhna-naciya-umije-sebe-zahishchati-yak-vojin-a-ne-yak-payac--700488.html
https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%9C%D0%B0%D1%82%D1%96%D0%BE%D1%81_%D0%9C%D0%B0%D1%80%D1%96%D1%8F_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B0
https://fakty.com.ua/ua/videos/mariyi-matios-60-rokiv-chym-vidoma-genialna-pysmennytsya/

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

 

Що читають бібліотекарі

Сосюра, Володимир Миколайович. Третя Рота : роман / В. М. Сосюра ; упоряд. С. Гальченко ; післям. Н. Бернадська ; худож. В. Яцура. – Київ : Знання, 2012. – 351 с. : іл.

Роман Володимира Сосюри «Третя Рота» я читала колись давно, десь років п’ятнадцять тому. Твір автобіографічний – це роман-сповідь, в якому поет осмислює шляхи свого життя – від злиденного дитинства, буремної юності у вирі національно-визвольних змагань до становлення як поета в умовах ідеологічного цькування. Тоді було цікаво дізнатись факти біографії поета.
І вже під час повномасштабної війни я перечитала роман. До цього мене спонукала книга Ірини Реви «По той бік себе» (до речі, дуже рекомендую до прочитання, але це вже інша історія).
Це були зовсім інші враження. Особливо у частині, присвяченій Громадянській війні. Сосюра так зобразив свій життєвий шлях у цей час: «козак армії УНР», «восени 1919 р. потрапив у полон до денікінців», після розгрому їхньої армії, перенісши захворювання на тиф, опинився на території, зайнятій червоними.
В. Сосюра пише, що відчув на собі дію репресивної машини тоталітарного суспільства. Зокрема, був на примусовому лікуванні у психіатричної лікарні. Йому пощастило: він не був знищений. Зате радянська влада зробила все можливе, щоб поставити поета на коліна та примусити його служити собі.
Я розумію, багатьох читачів ця частина біографії може розчарувати. Особливо, коли почалися загравання автора перед комуністичною партією, описання страждання Сосюри через виключення з партії (якраз у книзі І. Реви пояснюються причини такої поведінки).
Але у цій частині розповіді прикметними є дві обставини. По-перше, В. Сосюра йде добровільно служити до петлюрівського війська. Це робить звичайний юнак робітничого Донбасу, який традиційно зображався в радянській історіографії як «оплот Радянської влади й Червоної армії». З цього випливає висновок про те, що дореволюційний Донбас, незважаючи на русифікаторську політику царизму, усе ж залишався українським регіоном, що, зрештою, і засвідчено появою в ньому такого видатного українського поета, як В. Сосюра. По-друге, народження українського поета під пером В. Сосюри є поверненням зросійщеної особистості до своєї української сутності.
Поет розповів багато цікавого про своїх сучасників, висловив оригінальні оцінки та спостереження. Імена з'являються й зникають, поет подає іноді декілька рядків, влучних характеристик, але вони мають істотне значення для історії літератури. Мені, зокрема, цікаво було дізнатись про ніжну закоханість та стосунки Сосюри з дитячою письменницею Наталією Забілою. Цікава, також, його характеристики Миколи Хвильового.
Та й узагалі, на тлі сьогоденних подій навіть назви населених пунктів Донбасу, де розгортаються події, звучать дуже актуально.

Галина Коротоножкіна,

головна бібліотекарка відділу періодики ДОУНБ

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут