Що читають бібліотекарі

Мацко, Ірина Олександрівна. Душевні рецепти: новели / І. Мацко; худож.- оформ.: О. Гугалова-Мєшкова, Т. Калюжна. – Харків: Фоліо, 2020. – 412 с.

 

Авторка книги Ірина Мацко має незліченну кількість видів діяльності. Вона створює фотоальбоми, пише жіночу прозу, активно займається громадською роботою, заснувала власне видавниче агентство. Авторка декількох дитячих казок, оповідань, новел і есе для дорослих. Також вона є ілюстраторкою, укладачкою хрестоматій і розвивальних зошитів для дошкільнят. Тож пані Ірина знає, як шукати внутрішню енергію, не здаватись і не згорати.

Історії, які розповідає в цій книзі пані Ірина, чудові тим, що в них завжди знайдеш вихід зі складної ситуації та відчуваєш натхнення до змін.  Книга «Душевні рецепти» заряджає оптимізмом і вірою в добро, щастя й успіх у житті, особливо після перенесених життєвих труднощів.

Я раджу прочитати чудову книгу всім, кому зараз так не вистачає душевного тепла, натхнених теплих розмов.

 

Наталія Ярута, провідна бібліотекарка патентно технічного відділу 

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Досліджуємо історію

«Стовп кам'яний»: коли і ким встановлений перший пам'ятник Глобі?

Уже в середині XIX століття нібито на місці поховання Лазаря Глоби встановили простий кам'яний обеліск із лаконічним написом: «Запорожцу Глобе – Основателю Сада».

Цей перший пам'ятник Глобі теж оповитий історичними таємницями. Таємниць мінімум три. По-перше, чи був цей пам'ятник встановлений саме на могилі козака? Коли саме і ким було встановлено перший пам'ятник? Нарешті, чому він являв собою обеліск, а не типовий намогильний хрест?

Спробуємо трохи відкрити ці таємниці.

Стосовно того, що памятник-обеліск Глобі позначав саме могилу, це стверджує друг і соратник Глоби, Микита Корж, у своїй «Усній оповіді», виданій 1842 року. Згадаємо: «І досі видніється над його могилою кам'яний стовп замість пам'ятника». Тобто, на сьогодні можна з великим припущенням вважати, що перший пам'ятник Лазарю Глобі було встановлено саме на місці його поховання.

Стосовно дати встановлення пам'ятника, то це відбулося також до 1842 року. Значить, він був встановлений в період, коли на місці саду Глоби було створено Катеринославський Казенний сад. Це був унікальний садово-парковий комплекс, який мав у середині XIX століття ще й статус ботанічного саду.

Казенний сад було створено під керівництвом досвідченого німецького садівника Адама Гуммеля, який обіймав посаду головного садівника з 1807 року до своєї смерті в 1848 році. На нашу думку, скоріше за все, Адам Гуммель й був ініціатором встановлення в підшефному йому саду пам'ятника засновнику цього зеленого об'єкту й, одночасно, своєму попереднику.

Принагідно зазначимо, що традиція меморіальних об'єктів – поховань садівників у створених ними парках, – досить поширена на теренах України.

Зокрема, в гігантському дендропарку в місті Тростянець знаходиться могила його опікуна – Скоропадського (дід майбутнього гетьмана України 1918 року).

У ботанічному саду ДНУ в нашому місті знаходиться могила його засновника – професора Олександра Рейнгарда, який помер 1945 року. На могилі встановлено пам'ятник – гранітне деревце з обрубаними гілками (такі пам'ятники були надзвичайно поширені в першій половині ХХ століття).

(Далі буде)

Максим Кавун, кандидат історичних наук

Фото Перший пам’ятник Лазарю Глобі. Гравюра початку ХХ ст.

Джерело: https://gorod.dp.ua/news/209554

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

На долоні історії

Jerome Klapka Jerome: 

 «I saw a light among the tree-tops.., something held me. It rose above the tree-tops higher and higher, till I saw it plainly. Without knowing why, I went down upon my knees and stretched out my arms to it» 

(продовження)

 Коли Джеромові виповнився рік, батько повідомив дружині, що шахта його підтоплена, та вони разорені. Інші проєкти згодом теж терпіли невдачу за невдачею.
Під час подорожей родинними місцями малий замислювався про початок письменницької діяльності. Про літературу як таку в родині рідко згадували, але для Джерома цікава пригода завжди була варта того, щоб її  лишити в щоденнику. Він ділився своєю творчою таємницею лише з тітонькою Фана та збирав матеріал для історії, героєм якої мав стати сам. Уже тоді, в сім років, мова йшла не більше не менше, як про цілісіньку книгу.
Якось йому дали пораду, яку він узяв на все життя. Йшлося про те, що є лише одна людина в світі, яку знаєш стовідсотково, отже потрібно лише називати її, або самого себе, коли пишеш, різними іменами. Він запам'ятав.
Незадовго до свого десятиріччя Джером вступає до Мерілебонської граматичної школи, яка тоді називалася філологічна, пізніше відома як гімназія Marylebone. Матуся пише у щоденнику про те, що Лютера потрібно припиняти звати «крихіткою» і недарма, бо малий вже серйозно мріє стати літератором або відомим політиком.
«Так закінчилось моє дитинство, – читаємо у Джерома. – Це залишилося в моїй пам'яті, як досить щасливий час».
Отже навчання. «Однією з переваг бідності є те, що вона потребує розвитку чеснот. Я навчився вставати рано вранці – початок усього, що має добру славу… Навчальні години були з дев'ятої до третьої; і якби пощастило, я встиг би о четвертій від Крейдяної ферми і повернувся б додому о п’ятій. Потім був чай, який був моїм головним прийомом їжі за день; а після цього я закривався у своїй маленькій спальні – взимку, закутавшись у ковдру – і брався за домашні уроки. Часто заняття затримували мене до десятої або одинадцятої години, і мені доводилося досить важко не спати».
Між трьома сотнями учнів, які були поруч, підтримувалася чудова дисципліна, що спиралася на традиції. Хлопців-філологів не треба було бити перш ніж вони стануть поводитися пристойно. Якщо хтось виявлявся поза методикою навчання, його виключали.
Джером полюбляв прогулянки, кожна стовідсотково вмикала уяву, в якій створювався черговий літературний сюжет. Це міг бути дивний будинок біля річки або автобус, пофарбований у жовтий колір, тиха зелень із великим каштаном, коні та візник із кондуктором, які пили чай. Або уявна зустріч із Чарльзом Діккенсом в парку Вікторія.
Коли йому виповнилося тринадцять – батько помирає. «Дорогий тато. Миттєвий виклик, і він пішов отримати нагороду за свою працю та страждання стількох років», – читаємо в щоденнику матусі. Джером зазначає: «Він захворів на серце і помер, коли встав з ліжка. Я ніколи не міг погодитися з Молитовником. Я повинен завжди молитися про раптову смерть».
Через два роки не стає і матусі, вона пішла ввечері, коли вони з Джеромом лишилися вдома самі. Через двадцять років усе ще зі трепетним серцем він прочитає її щоденник. «Я завжди думав про неї як про щасливу жінку. Я чув, як вона співає про свою роботу, навіть у похмурому домі на Тополі; і я пам'ятаю наші рідкісні екскурсії в місто, щоб купити мені новий одяг або відвідати: як ми сміялися і жартували, і затримувалися перед вітринами, вибираючи гарні речі, які б купили, коли «наш корабель» прийшов додому!».
У кожному рядку Маргарити Джонс – крізь переживання та сум – терпіння, любов, побажання щастя та  небесне благословення для всіх.
Після втрати найрідніших людей Джером лишає навчання та за допомогою давнього друга батька починає працювати на Лондонській та Північно-Західній залізниці. Спочатку, збираючи вугілля вздовж залізничної колії, а невдовзі клерком.

Далі буде.

                                                                          Олена Ємельянова,   
 завідувачка сектору соціокультурних проєктів та зовнішніх зв'язків

 Фото: https://www.vle.lt/straipsnis/jerome-klapka-jerome/

 
Джерела:
     Джером, Клапка Джером. Втроем на четырех колесах [Текст] / К. Д. Джером. - М. : Эй-Ди-Лтд, 1994. - 400 с.
  Джером, Клапка Джером (1859-1927). Досужие мысли досужего человека [Текст]. Как мы писали роман / К. Д. Джером. - М. : Правда, 1983. - 384 с.
Джером, Джером Клапка. Троє у човні, якщо не рахувати собаки [Текст] : повість / Д. К. Джером ; пер. з англ. М. Лівін. - К. : КНИГОЛАВ, 2018. - 172 с. - (Золота полиця).
  Джером, Клапка Джером. Юмористические рассказы [Текст] = Sketches. Изд. 3-е / Адаптация, комментарий и словарь С.А. Крейнес и С.С. Толстого. - М. : Высшая школа, 1963. - 79 с

https://gutenberg.ca/ebooks/jeromejk-mylife/jeromejk-mylife-00-h-dir/jeromejk-mylife-00-h.html
https://www.countryfile.com/people/historical-figures/wild-people-writer-jerome-k-jerome
 https://en.wikipedia.org/wiki/Jerome_K._Jerome
 https://es.wikipedia.org/wiki/Jerome_K._Jerome
https://www.countryfile.com/people/historical-figures/wild-people-writer-jerome-k-jerome/

 

 

 

На долоні історії

 Jerome Klapka Jerome: «I can see the humorous side of things and enjoy the fun when it comes; but look where I will, there seems to me always more sadness than joy in life»

 Його згадують одразу, коли починають вишукувати в себе неіснуючі хвороби або неіснуючі приводи для хвилювання. А ще, коли збираються подорожувати з давніми друзями. А ще, коли посміхаються. І, коли ну дуже хочеться почитати справжню англійську літературу. Першочерговість бажань будь-яка.

Британський незрівнянний письменник-гуморист, журналіст і драматург. Один із найбільш читаних авторів англомовного світу кінця XIX сторіччя. Комізм і гумор – легкі, сонячні, добрі. Вони про найпростіші життєві ситуації, в яких ми опиняємось щодня. Якщо помічаємо.

У житті він скоріше був сумним і розсудливим, і ми дійсно доволі мало знаємо про справжнього Джерома. Ви ніколи не замислювалися, чому, наприклад, неможливо знайти фото, де він усміхається, ніби і не є автором легкої веселої історії?  

Можливо, справа в меланхолії та задумливості? Зростав Джером серед бідноти Лондона, яка ненавиділа хлопчика за його джентльменське виховання, всіляко намагаючись залякати та принизити. Але це, як кажуть, «верхівка айсберга». Погляньте, які щемливо пронизливі спогади дитинства містять його англомовні мемуари «My Life and Times»: «Я пам'ятаю, як вони (батьки) застеляли мені ліжко на підлозі. І розмови мого батька та матері, коли вони сиділи по обидва боки від каміну, змішалися з моїми снами».

До речі, всі його твори є автобіографічними, тому й лишаються в історії літератури як неповторні авторські зразки та й досі привертають читацьку увагу.

Але про все поступово.

Джером Клапка Джером з'явився на світ у невеличкому містечку графства Стаффордшир – Уолсол (англ. Staffordshire – Walsall), в центральній частині Англії. Батько його угорець Джером Клеп мав фах архітектора, але займався всім потроху – сільським господарством, видобутком каміння в Девонширі, володів вугільною шахтою, а також проповідував, хоча духовного сану не мав. Кількість парафіян, яких збирав, завжди була велика та вдячна.

Матінка Джерома – Маргарита Джонс – була донькою успішного повіреного Суонсі. Вона принесла значне придане, яке Джером і вклав у вугільну шахту. Родовід її брав початок від героїчних валлійських нонконформістів, тому Марго ніколи не втрачала віри, незважаючи на постійні невдачі в сімейних справах і роки суцільного безгрошів'я. Жінка завжди була віддана дітям і чоловікові та не називала його інакше як «дорогий», а передчасна смерть молодшого брата Джека – Мілтона зробила її ще уважнішою та терплячішою до всього, що відбувалося. «Серед усіх їхніх бід одна хороша річ, здається, залишилася моїм батькові й матері: їхня любов одне до одного», – згадував Джером.

Щодо другого імені четвертої дитини в родині – «Клапка». Його пов'язують з історією генерала Джорджа Клапки – молодого героя угорської війни 1849 року. Начебто, військовий емігрував з Угорщини та деякий час жив у Джеромів. Наскільки цей факт є реальністю – питання. Більшість дослідників все ж схиляються до думки, що історія ця вигадана самим письменником, і справа лише в благозвучності.

І ще про ім'я нашого героя: «В дитинстві мене називали Лютер не тому, що це було моє ім’я, а щоб відрізняти мене від мого батька, чиє християнське ім’я також було Ієронім».

Далі буде. 

Олена Ємельянова,

завідувачка сектору соціокультурних проєктів 

та зовнішніх зв'язків

 Фото: https://en.wikipedia.org/wiki/Jerome_K._Jerome

Джерела:

Джером, Клапка Джером. Втроем на четырех колесах [Текст] / К. Д. Джером. - М. : Эй-Ди-Лтд, 1994. - 400 с.

Джером, Клапка Джером (1859-1927). Досужие мысли досужего человека [Текст]. Как мы писали роман / К. Д. Джером. - М. : Правда, 1983. - 384 с.

Джером, Джером Клапка. Троє у човні, якщо не рахувати собаки [Текст] : повість / Д. К. Джером ; пер. з англ. М. Лівін. - К. : КНИГОЛАВ, 2018. - 172 с. - (Золота полиця).

Джером, Клапка Джером. Юмористические рассказы [Текст] = Sketches. Изд. 3-е / Адаптация, комментарий и словарь С.А. Крейнес и С.С. Толстого. - М. : Высшая школа, 1963. - 79 с.

https://gutenberg.ca/ebooks/jeromejk-mylife/jeromejk-mylife-00-h-dir/jeromejk-mylife-00-h.html

https://www.countryfile.com/people/historical-figures/wild-people-writer-jerome-k-jerome/

https://en.wikipedia.org/wiki/Jerome_K._Jerome

https://es.wikipedia.org/wiki/Jerome_K._Jerome

https://www.countryfile.com/people/historical-figures/wild-people-writer-jerome-k-jerome/

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

На долоні історії

Іван Федоров (Федорόвич). Людина Європи (завершення)

 Іншим відомим виданням Івана Федорόвича був буквар, або перше друковане керівництво у Східній Европі для навчання дітей. І ця першість незаперечна. Видання принесло славу, але не принесло грошей. Книги продавалися повільно, Федоров не міг сплатити борги. В 1578 році на прохання князя Василя Острозького друкар перебрався до міста Острога де видав новий Псалтир і Завіт та першу повну слов`янську Біблію, яка отримала назву Острозька. Біблія вийшла занадто великою понад 600 сторінок. Спеціально для неї друкар виробляє мініатюрні літери. Також у цей час, він займався розробкою та виготовленням  зброї, зокрема, гармат.
    До Львова Іван Федорόвич повернувся у 1582 році, але відновити друкарню не вдалося – вона перейшла у власність Львівського Успенського братства. В 1581 році вийшло останнє видання, також було видано Хронологію.
    З Василем Острозьким сталася в Федорόвича сварка. Він прихопив із собою 120 екземплярів недодрукованої Біблії та мріяв завершити роботу за власний кошт. Але князь наклав арешт на майно непокірного майстра. Заснувавши чотири друкарні, наш герой перебував у нескінченних злиднях і постійних судових позовах за борги.
    Вмирає легендарний друкар від хвороби та голоду, не завершивши головної справи життя. Ченці зробили це самотужки, завершивши видання Першої  друкованої старослов`янської Біблії на 1256 сторінок уже після його смерті. Головна святиня східних слов`ян побачила світ, і за нею правили служби більше трьох століть.
    Помирає Федорόвич саме у передмісті Львова. «Друкар книг перед тим не бачених», – називають його нащадки. Ховають майстра на цвинтарі Монастиря святого Онуфрія, який невдовзі стає Музеєм мистецтва давньої української книги.
    Через певний час український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв Борис Возницький знайшов на території монастиря кладку двох поховань. Вчені кафедри Вроцлавського університету виявили в рештках тіл свінець, олово та кадмій і зробили висновок – це Іван Федорόвич і його син Іван Друкаревич. Нащадок майстра теж помер у злиднях в ямі боржника. В грудні 2014 року відбулося перепоховання обох.
    Спадкоємцем справ Івана Федорόвича стала друкарня Львівського братства, яка перетворила Львів на освітницький і культурний центр Європи. Багато людей завдяки друкарській справі отримали масовий доступ до освіти.
    «Як апостол хвалиться горем, горе спричиняє терпіння, терпіння надію, а надія не обмане». Вслухаймося та наслідуймо слова великої людини.

Фото: https://dyvys.info/2021/02/26/drukar-u-vygnanni-yak-ivan-fedorov- zasnuvav-pershu-ukrayinsku-drukarnyu-u-lvovi/

Джерела:

Ісаєвич, Ярослав Дмитрович. Першодрукар Іван Федоров і виникнення друкарства на Україні [Текст] / Я. Д. Ісаєвич. – Київ: Вища школа, 1975. – 151 с.
Кацпржак, Евгения Ивановна. Первопечатник Иван Федоров [Текст] / Е. И. Кацпржак. – М.: Книга, 1964. – 96 с.
Огієнко, Іван Іванович. Історія українського друкарства [Текст] / І. І. Огієнко. – [Перевид. 1925 р., Львів, в друкарні Наук. т-ва ім. Шевченка]. – Київ: Либідь, 1994. – 448 с. – (Пам'ятки історичної думки України).
Першодрукар Іван Федоров та його послідовники на Україні (ХVІ – перша половина ХVІІ ст.) [Текст] : зб. документів / Голов. архів. управл. при Раді Міністрів УРСР, Центр. держ. іст. архів УРСР у м. Львові ; упоряд.: Я. Д. Ісаєвич, О. А. Купчинський, О. Я. Мацюк. – Київ: Наукова думка, 1975. – 341 с.
https://www.radiosvoboda.org/a/26751177.html

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

Стефаник, Василь Семенович. Камінний хрест: новели / В. Стефаник. – Харків : Фоліо, 2006. – 255 с.

 

Коли вивчала історію України кінця XIX – початку XX століття, звернула увагу на термін «малоземелля», «перенаселеність». І сухі цифри статистики еміграції українців до США, Канади, Бразилії, Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Сухі цифри, за якими стоїть доля людей. Відомо, що зі Східної Галичини емігрували до Канади та США напирикінці XIX і на початку XX століть 302 тисячі українців. Злидні, відсутність або мала площа земельних наділів, на якій могла б працювати вся сім’я, а також утиски: економічні, соціальні, політичні штовхали українців до переселення в невідомість. Вирвані з корінням, не від гарного життя їхали вони, зберігаючи батьківщину лише в своєму серці. Відчай гнав їх у дорогу. Діти не хотіли йти в найми, особливо якщо мали хоч якусь освіту. А для старшого покоління переїзд дорівнював смерті, нехай не фізичній, хоча і таке бувало.

Рветься серце від болю, бо треба покинути рідну землю, і в героя новели Василя Стефаника «Камінний хрест». Він розуміє, що повинен покинути свій горб. Нехай він политий його кров’ю та потом, нехай він його скалічив, забрав все здоров’я, сили, молодість. Але це його рідне, своє, а для українців є важливим, що він має свою землю, а не буде обробляти чужу, в чужих світах. Ось і Іван Дідух ставить камінний хрест на своїй ниві, на своєму горбі, як символ його смерті, як пам’ять про себе серед громади.

Василь Стефаник бачив заплакані очі, сумні обличчя тих, хто тижнями очікував потягів на Краківському вокзалі, щоб виїхати в невідомість. Історія, доля Стефана Дідуха, якого знав Василь Стефаник, стала ідеєю для написання новели. Це єдина новела в творчому доробку письменника про еміграцію. До речі, весь творчий доробок Василя Стефаника склав один невеликий том, це – новели. Але що це за твори, це концентрат думки, ідеї! Це вибух слова, бо в одному реченні може бути сконцентроване все життя героя новели, вся його доля, його думки, його світовідчуття, його горе. Василь Стефаник листувався зі Стефаном Дідухом. І було відомо, що дітям дуже подобається на новому місті, а йому тяжко, бо все чуже, не рідне. А що поробиш?

На думку спадає, а що ж було далі? Як склалась доля Івана Дідуха, що уособлював долю всіх українських емігрантів у різних світах. Що було після того шаленого танцю-розпачу, танцю-відчаю, танцю-приреченості, усвідомлення безнадійності, безвихідності становища?

І ніби продовженням історії про долю Івана Дідуха є твір Іллі Киріяка «Сини землі: повість з Українського життя в Канаді». Про перших українських емігрантів, які витримали крижані зими, подужали канадійські степи, неприступні ліси, дикі корчаки. Вони перетворювали цю землю на плодючі лани пшениці, будували транснаціональні залізниці, прокладали легендарні канадійські дороги. Скільки їх загинуло, ще навіть не потрапивши на нове місце, скільки загинуло на новому місці, коли їм казали: скільки вирубаєте цього лісу, стільки буде вашої землі. Вони створювали спільні з канадійцями родини, займали не останнє місце в громадах і в новій країні. Вони перетворювали цю дику, незасвоєну країну на величну, значиму, культурну, сучасну та свою Канаду. І все життя сумували за Батьківщиною.

Нині нащадки тієї хвилі еміграції у шостому-сьомому поколіннях більше схильні звати себе українцями за походженням ніж емігрантами у країнах проживання. Наприкінці XIX століття еміграційний синдикат відправив на територію Західної України понад 6 тисяч вербувальників. Агент, який завербував сім'ю до Канади, отримував від 2 до 5 доларів за кожного переселенця. І ці 2–5 доларів змінювали життя того, хто згодився переїхати, докорінно. 

Який потужний трудовий потенціал втрачала Україна, не маючи своєї державності, під національним гнітом з боку Австро-угорської та російської імперій. Виїздили ті, що вміли працювати, любили землю, не боялися будь-якої роботи, з великою силою духу, з наснагою створити своє, хай і на чужій землі. Якщо Іван Дідух, не маючи аграрної освіти, маючи лише піщаний горб, коня, візок і свої сили, зміг змусити цю непридатну землю плодоносити. Що він і його сини могли б зробити, маючи освіту, більші наділи, інші можливості. Сумно. А ще будуть нові хвилі еміграції українців. З економічних і політичних причин. А зараз – війна. І знову українці розлетяться по світах...

Але тих минула доля заморених голодом 1921–1923, 1932–1933 та 1946–1947 років, їх не репресували, вони не потрапили в м’ясорубку «великого терору», колективізації, індустріалізації, примусового переселення. Історія не має умовного способу. Українці в еміграції будували своє майбутнє на чужій землі з думкою про свою батьківщину, яку вони покинули.

 

 Ірина Прокопенко, головна бібліотекарка відділу періодики ДОУНБ

  Більше про бібліотеку тут

  Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

  Замовити книги можна тут

 

Винахідники, віват!

Творчий злет юного дослідника

 

«Обдарована молодь Дніпропетровщини підкорює міжнародну наукову арену. Переймає знання і ділиться власними здобутками з вченими світу», – зазначив директор департаменту освіти і науки Дніпропетровської ОДА Олексій Полторацький.

У Міжнародній виставці винаходів і дизайну Kaohsiung International Invention & Design EXPO (KIDE), проведеній у тайванському місті Гаосюн взяли участь понад пів тисячі дослідників із більш ніж 26 країн світу. Це платформа, де винахідники демонструють наукові дослідження, просувають ідеї та обмінюються досвідом з іншими учасниками. Україну представляли 18 винахідників. Вони вибороли 11 золотих, 7 срібних і 1 бронзову медалей і отримали спеціальну нагороду «Best Group Award». У цій виставці взяли участь вихованці Дніпропетровського відділення Малої академії наук України і здобули дві золоті й одну срібну медалі. Учні готували свої проєкти вже під час війни.

Серед учасників був і юний винахідник із Кривого Рогу 16 річний Даниїл Маментович. Криворізький винахідник отримав срібну нагороду за проєкт «Моделювання фішингової атаки на користувачів бездротової мережі».

Даниїл провів експеримент, наскільки учні його навчального закладу обізнані про інтернет-шахрайства. Він розробив спеціальний пристрій, який моделює кібератаку і «запустив» її через WI-FI та роздав безкоштовний інтернет і запропонував учням ввести особисті дані. Після чого повідомив, що це була кіберзагроза.

Даниїл Маментович зазначив: «Один із видів кібератак, фішинг, має на меті заволодіти особистими даними користувачів. Я змоделював фішингову атаку за допомогою спеціального пристрою. Результати невтішні: 63% учнів не дотримуються кібергігієни. Вони могли натрапити на справжніх зловмисників».

У міському департаменті освіти привітали з перемогою юного дослідника, його вчительку Ольгу Шапоріну і наукового керівника Павла Мерзлікіна та побажали творчих злетів, яскравих винаходів та їх успішної реалізації для прославлення рідного міста.

Заступниця директора ліцею Наталія Мостєпан рада за свого учня: «Щиро радіємо, пишаємось і захоплюємось талантами, сміливістю і відповідальністю Даниїла. Дякуємо за наполегливість, творчість і цілеспрямованість. Спасибі батькам, а також науковим керівникам Павлу Мерзлікіну та Ользі Шапоріній».

Проєкт юного науковця з вивчення ефективної протидії кібератакам є особливо актуальним на сьогодні!

 

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічного відділу

  Більше про бібліотеку тут

  Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

  Замовити книги можна тут