Більше двох століть тому була створена ця соціально-побутова драма. Її вивчають в школах і ВНЗ, багато ставлять на сцені не лише в Україні.
Та все почалося з того, що у 1816 році Іван
Котляревський, поет, перекладач, драматург, став директором Полтавського театру.
Йому не подобався тодішній репертуар через його віддаленість від звичайного
життя. Іван Петрович вирішив написати народну п’єсу, де розповідалося б не про
абстрактних героїв із подвигами та стражданнями, а про звичайних людей.
Він любив та багато спостерігав за життям українського народу,
знайомився з лірично-побутовими, обрядовими, купальськими піснями, такими як
«Ой оддала мене мати за нелюба заміж», «Брала дівка льон», «Розлилися води на
чотири броди», «Чорна хмаронька наступає». Це надихало. Ще одним поштовхом до
написання твору стала невдала п’єса Алєксандра Шаховского «Козак-стихотворец»,
який ще до Котляревського намагався показати тогочасне українське село. Чому
невдала? Тому, що автор був погано ознайомлений із реальним побутом українців, припустився
багатьох помилок, тим самим розчарувавши полтавчан. Звісно, Іван Петрович не
міг не виправити цю несправедливість.
П'єса Котляревського привертала увагу читачів і глядачів
красою зображених народних характерів, пісенністю їхньої мови. Адже драматургові
вдалося чітко окреслити психологічні типи персонажів. Так, мова деяких із них
викликає посмішку своєю перекрученістю, напускною вченістю.
Бо митець хотів цими елементами звернутися до людських
почуттів, краще розкрити їх. Це, так званий сентименталізм, що розвивався в літературі
того часу.
Твір вразив усіх. Та так, що доволі скоро почали
з’являтися переробки: культурно-освітній діяч Іван Озаркевич у 1848 році
опублікував у Чернівцях п'єсу «Дівка на виданню, або На милування нема
силування», сюжет якої достеменно повторює «Наталку Полтавку». Тільки дію
перенесено до Коломиї, а головну героїню перейменовано на Анничку. Тоді ж п'єсу
було поставлено у Львові та Коломиї.
Перші два роки з часу створення драми її ставили тільки в
Полтаві. Інші відмовлялися через цензуру. Аж у 1821-му завдяки хитрості драматурга
Григорія Квітки-Основ'яненка її побачили у Харкові. Трупа спершу проанонсувала
дозволену п'єсу, а в останній момент під приводом «хвороби» когось із артистів
терміново зробила заміну на «Наталку Полтавку», яку вже потайки готувала.
Авантюра вдалась, і постановка пройшла з великим успіхом. Вистава виявилася
такою популярною, що власник Полтавського театру Іван Штейн викрав текст п’єси
з нотами і без дозволу Котляревського ставив її в багатьох містах України.
Та на цьому не завершилася слава. Вистава й донині збирає
повні зали у найбільших театрах – від Кавказу до Відня. Як каже науковий
співробітник музею Котляревського Лариса Лобінцева: «Газети писали, що, якщо немає в театрі збору, став «Наталку Полтавку»,
– буде аншлаг…».
***
Азьомов,
Віктор. Ви Наталка Полтавка? Давайте
познайомимося : спроба герменевтичного аналізу п'єси І.П. Котляревського «Наталка
Полтавка» / В. Азьомов // Всесвітня література та культура в навчальних
закладах України. – 2010. – № 1.
– С. 23–28.
Боронь, Олександр. У художньому світі Івана Котляревського / О. Боронь // Слово і час. – 2015. – № 10. – С. 117–118.
Мороз, Лариса. Модерність драматургії Котляревського: сприйняття та оновлення традицій / Лариса Мороз // Слово і час. – 2015. – 10. – С. 58–67.
https://library.vspu.edu.ua/vistavki/natalka_poltavka/natalka.htm
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут
