Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата звернення: 04.01.2021). – Загл. с экрана.
Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія
понеділок, 11 січня 2021 р.
Неймовірно, але правда
середа, 6 січня 2021 р.
На долоні історії
Іспанець із Севільї, спритний пройдисвіт і шахрай, слуга графа Альмавіви. Мабуть, усі ви чули про нього. Хлопець, який з легкістю сплітає інтриги і завжди досягає своєї мети. Чи існував він насправді? Які витівки влаштовував? Про це і більше – в рубриці «На долоні історії».
Фігаро. Хтось знає його з серії комедій П'єра-Оґюстена Карона де Бомарше, дехто – з опери-буфф Вольфганга Амадея Моцарта, можливо – з сучасного новорічного мюзиклу.
Так чи інакше, не знайдеться людини, яка не чула про нього. Тож, з чого все почалося?
Вже згаданий нами французький драматург і публіцист Бомарше став «відкривачем» цього персонажа – розумного і кмітливого брехуна, нерозбірливого у засобах. Завжди в доброму гуморі, хороброго, хоча часом його слова гіркі та цинічні. Автор зізнається, що наділив юнака деякими власними рисами характеру. Ім’я також вигадав сам. У рукописі першої п'єси, «Севільського цирульника» він використовував замість Figaro інший варіант написання – Fiquaro. Але пізніше змінив і зробив не тільки аудиально, але й візуально схожим на іспанське «picaro», що означало «хитрий, лукавий».
Звісно, такий чоловік мав бути неймовірно талановитим. У передмові до «Севільського цирульника» автор перераховує його якості: балакун, поет, співак і гітарист, з однаковим успіхом володів і ланцетом хірурга, і аптекарським товкачем, був грозою чоловіків і улюбленцем жінок».
Перед тим, як стати камердинером у графа Альмавіви, Фігаро друкував власні твори в періодиці, через що був звільнений з державної служби. Працював у театрі. У складний період життя – обійшов пішки всю Іспанію та сидів у в'язниці.
(Далі буде)
https://24smi.org/person/1264-figaro.html
Бомарше, П'єр Огюстен Карон, де. Севільський цирульник [Текст]: комедії / П. О. К. де Бомарше; пер. з фр. – Харків: Факт, 2013. – 291 с.
Замовити книги можна тут
понеділок, 4 січня 2021 р.
Неймовірно, але правда
Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата звернення: 04.01.2021). – Загл. с экрана.
Зміна Правил бібліотеки найбільше відбилася на відвідуванні читальні. Якщо порівнювати з минулим роком, то вийде на 32 770 відвідувань більше, ніж у 1902-му. Таке величезне збільшення насамперед зумовлене безкоштовністю користування. І це число постійно зростає. Але, на жаль, приміщення читального залу розраховане лише на 60 осіб. Через це, і в новому приміщенні приходилося обмежувати вхід до читальні, що викликало незадоволення користувачів. Дані причини ведуть до того, що Раді бібліотеки знову прийдеться відшукувати можливості розширення читальних залів. Протягом року до читальні записалися 3 312 осіб, які відвідали її 38 816 разів: більше 113 чоловік у день, в середньому майже 12 відвідувань на особу.
Фото: https://4tololo.ru/content/18982
пʼятниця, 1 січня 2021 р.
ПАМ’ЯТАЄМО
САША
«Время нашей жизни бежит, проходит и не возвращается назад. А время нынешней жизни – это время жатвы и собирания плодов. И каждый собирает пищу, насколько возможно чистую, и откладывает для другой жизни».
(Преподобный Иосиф Исихаст)
Все мы, ведая о том или нет, собираем плоды прожитого времени. Кто-то научается истинному пути по прошествии многих лет, а кого-то Господь умудряет в дни юности.
2 января сего года исполнится ровно 20 лет с того дня, как Господь призвал в вечность человека, оставившего яркий след в памяти всех, кому посчастливилось его знать. Александр Владимирович Абраимов. Для многих – просто Саша. (12.04.1977 – 02.01.2001. Занимал должность заведующего отделом компьютеризации ДОУНБ с 3.06.1998 года).
Всего 23 года он был среди нас. Его возраст позволял обращаться к нему просто по имени. Но знакомые признаются, что испытывали к нему большой пиетет и, будучи гораздо старше, чувствовали в нём глубокую духовную зрелость, которую невозможно измерить только жизненным опытом.
Впрочем, вы сами можете рассказать о нем. Давайте вспомним время, проведённое вместе с Сашей. Каким мы его увидели?
"Такую короткую, но такую яркую жизнь суждено прожить далеко не каждому. Наверное, только избранным на Небесах. Саша прожил именно такую жизнь".
"Есть люди, пообщавшись с которыми однажды, хочется общаться ещё и ещё. Именно к таким и относился Саша. От него исходил глубокий внутренний свет ".
"Маленький философ – в раннем детстве; вдумчивый, рассудительный – в младшей школе; умный, благородный – в старших классах; надёжный, трудолюбивый, увлеченный, ищущий совершенства во всём – в юности. Кажется, что можно успеть в жизни за неполные 24 года? А он жил настолько насыщенно и с такой духовной наполненностью, что, кажется, прожил очень долгую жизнь. Он спешил жить всегда"...
"Мы помним тебя маленьким мальчиком – тихим, спокойным, смышленым и любознательным. Казалось, что ты никогда никому не доставлял хлопот. Прошли годы, ты незаметно стал студентом. И в то время ты тоже отличался от своих сверстников культурой, обходительностью, желанием познать больше. И вот ты дипломирован. Твои знания, твоя приветливая улыбка, тактичность, доброжелательность и увлечённость, умение общаться с людьми и понимать их снискали тебе глубокое чувство уважения и любви ".
"Всегда ты находил в своём сердце и такт, и тепло, и дружеское приветствие. Сколько же в тебе было внимания ко всем. Ты поражал своей, казалось бы, недоступностью, но в то же время – искренностью и открытостью"."Меня всегда поражала его готовность прийти на помощь к другим. От него постоянно исходили тепло и доброта. Казалось, он излучал какой-то внутренний свет, и его хватало на всех: и на родных, и на друзей, и на коллег ".
"Он как Солнце, вокруг которого всегда тепло и светло".
"В нём была заложена огромная энергетическая сила, которая помогала двигаться всем, кто был с ним рядом".
"Внешне мягкий, приветливый, молчаливый, застенчивый, с каждым, кто рядом – без лишних слов, скорее в поступке – он внимателен, уважителен, всегда готов помочь. Саша очень много работал над собой. Мы все ощущали его интеллект, незаурядную эрудированность и ещё – истинную, природную интеллигентность. И немного робели перед ним, и не совсем понимали. Но, на уровне подсознания, знали, что Саша – Личность, личность незаурядная".
"Обаятельный, весёлый, жизнерадостный, обязательный – он заслуживал в свои 23 года, чтобы к нему относились с огромным уважением".
"Богатый внутренний мир, тонкое восприятие всего, умение ценить прекрасное и стремление сделать вокруг себя всё лучше, целеустремлённость и трудолюбие – эти редкие качества были собраны в одном человеке – Саше".
"С ним приятно было просто посидеть и пообщаться, от него исходила притягательность молодого интеллектуала, которому многое было дано от Бога... "
"Это был очень чуткий к чужим бедам человек. Он абсолютно со всеми мог найти общий язык. Человек с большой буквы ".
"Сашу не только уважали – его просто любили. Он никогда не подчёркивал своё преимущество над другими, ко всем относился ровно".
"Доверить Саше свои сомнения, тревоги совершенно безопасно. Он выслушает, выскажет свой взгляд, не осудит. И от этого ты становишься увереннее".
"Для многих, кто знал Сашу, он являлся идеалом, которому хотелось подражать. С ним было очень легко. Он обладал удивительным спокойствием, большими знаниями и недюжинным умом".
"Над собой Саша работал постоянно. Он "цеплялся" за какой-то свой недостаток и работал, пока не получит нужных результатов".
"Такой всеобщей любви немногие удостаиваются в столь молодом возрасте. Как ярко и самоотверженно прожил он свою короткую жизнь! Такая жизнь достойна подражания".
"Время определило твою жизнь. Так не должно было быть: слишком рано, столь неуместно, так несправедливо ".
И вот, словно ответ нам, Сашина фраза в дневнике: "Когда окружающие считают тебя лучше, чем ты есть на самом деле, не надо пытаться разубедить их. Надо стать лучше".
(Цитаты из сборника: Саша...: Сб. воспоминаний и документов / Сост. Т. Абраимова, И. Груба. – Днепропетровск: ДОУНБ, 2004. – 151 с. Сборник включает в себя воспоминания людей, работавших с Сашей в ДОУНБ, выдержки из его дневников и записных книжек, а также обширный графический материал и фотоархив).
Наши слова, произносимые вслух... Но сокровенно в сердце у каждого хранится не гасимый временем свет памяти и любви, который не хочется предать огласке, невозможно выразить словами, трудно изъяснить самому себе. Они-то и останутся с нами: любовь и память, любовь и вера, любовь и благодарность. От избытка сердца произнесем сегодня: вечная тебе память, Саша, вечная жизнь и наша вечная любовь.
***
Открыть бы окошко да плечи расправить
И в тёплые брюки футболку заправить,
Надеть сапоги на сухие портянки
И на рюкзаке подогнать лучше лямки.
Найти бы штормовку, палатку, подстилку
И в поисках денег разбить бы копилку...
Собрать бы рюкзак, у окошка поставить,
Все мысли плохие на свалку отправить
И сесть на окно, свесив ноги наружу,
На брюках ремень затянуть бы потуже,
И так посидеть, поболтать бы ногами,
И вспомнить друзей, попрощаться с врагами,
А после – уйти и шагать бы по свету...
Да только на всё это времени нету.
(Из записных книжек Саши)
четвер, 31 грудня 2020 р.
Що читають бібліотекарі
Жизнь такая лотерея, Джо! И зачастую только от тебя зависит, получишь ли ты, чего желаешь больше всего на свете, или просто пойдёшь мимо выигрышного билета! Так что будем жить, Джо! И будем выигрывать. В самую большую и самую запутанную лотерею на свете - в жизнь!
Як тільки я побачила цю книгу на полиці, мені відразу закортіло взяти її до рук. І я не відмовила собі в цьому бажанні. Я очікувала, що ця збірка буде наповнена добрими, світлими та святковими історіями. І я не розчарувалася – ця книжка саме така! Більшість оповідок - спокійні, милі, короткі історії про зустріч двох сердець. Адже новорічна ніч завжди несе здійснення бажань, і саме в цю ніч кохання можна зустріти де завгодно: у черзі в супермаркеті, чи в поїзді, навіть у нічному парку… Головне – вірити в чудо, і воно обов’язково трапиться!!!
Збірка несе позитивні емоції і моменти, разом з героями переживаєш різноманітні ситуації, хвилюєшся та радієш. Окремо хочу зупинитися на оповіданні Наталії Костіної «Лотерея». Неочікувано історія починається дуже сумно: напередодні Нового року Дженні, кохана дружина Джорджа, заявляє йому що йде від нього до іншого... Очі в неї заплакані, сама вона дуже сумна, але настроєна рішуче. Звичайно ж, він розгубився, адже вони прожили разом 23 роки, і ніколи не сварилися. На його думку все в них було добре, і Джордж не розуміє, що не влаштовує кохану. І її слова , що «Мне было очень скучно заниматься домашним хозяйством…» його щиро вразили. А найбільше він заціпився на тому, що в них навіть не було собаки… Дженні тихо зникає, а засмучений Джордж йде на вулицю, де й купує лотерейний квиток. Далі історія закручується, герой переживає не найкращі моменти в житті, але звичайно ж, все закінчується хепі-ендом.
Взагалі книжка - відмінний збірник добрих історій для підняття новорічного настрою.
Оксана Ясько, завідувачка сектору науково-дослідної роботи
вівторок, 29 грудня 2020 р.
Обличчя ріднокраю
До історії кустарного відділу на виставці 1910 року в Катеринославі (продовження)
На жаль, попри цю велику інформаційну роботу відповіді отримано від дуже небагатьох закладів. Наприкінці 1909 року розпочалося розсилання програм і такс кустарям і ремісникам. Зокрема, користувалися каталогами попередніх кустарних виставок, а по Катеринославщині розіслано матеріали усім волосним правлінням, сільськогосподарським організаціям, кредитним та позичково-ощадним товариствам, повітовим і дільничним агрономам. До кінця лютого 1910 року розіслано 10 000 примірників необхідного матеріалу.
На початку весни 1910 року співробітник кустарного відділу А.А. Петров особисто об’їхав деякі центри кустарної промисловості в Таврійській та Херсонській губерніях, куди через брак адрес запрошення не надсилалися, і відвідав також ярмарки та великі базари в Полтавській, Київській та Харківській губерніях. Як бачимо, проведено капітальну підготовчу роботу.
Щоб заохотити на виставку побільше кустарів і ремісників, розпорядчий комітет надав С.А. Бродницькому право звільняти незаможних експонентів від оплати за місця. Потрібно було лише надати посвідчення земської управи про бідність експонента. Всього на організацію кустарного відділу витрачено 2 500 карбованців. Перед самим відкриттям доасигновано ще 600 карбованців на запрошення чотирьох осіб, котрі давали б пояснення публіці, та для продажу кустарних виробів.
Кустарно-промисловий відділ розташувався в головному павільйоні на території сучасного парку імені Лазаря Глоби. Відділ займав ліве крило і весь верхній поверх павільйону – всього до 300 квадратних сажнів підлоги та 40 квадратних сажнів під навісом позаду головного будинку. З цієї площі 150 квадратних сажнів відведено під експонати безкоштовно. Кількість експонентів кустарного відділу досягала 500 чоловік.
Як наголошував автор статті «Кустарні промисли і ремесла» (на виставці 1910 року), співробітник Катеринославського краєвого музею імені Поля Павло Євграфович Дерябкін, кустарно-ремісничий відділ від самого початку виставкової організації був предметом особливої уваги Розпорядчого комітету. Бо Катеринославське земство на відміну від агрономії чи народної освіти правильної кустарної політики на той час не мало. Практика інших, досвідченіших щодо поліпшення кустарних промислів, земств показувала, що крім прямого впливу на поліпшення промислів велику вагу мають непрямі заходи – організація кустарних музеїв, статистико-економічні обстеження промислів, видання альбомів, креслень, організація кустарних виставок.
Ось чому виставка в Катеринославі мала для кустарів східної України важливіше значення, ніж для великого промисловця. «Досить згадати, – писав сто років тому Павло Дерябкін, – що великий підприємець завжди більш або менш у курсі своєї справи, він поінформований про становище ринку збуту своїх виробів, він стежить за поліпшеннями в техніці свого виробництва, йому добре відомі вимоги споживача і мінливий смак покупця тощо. Нічого подібного не знає наш кустар, котрий далі місцевого ярмарку не буває» [Отчет-альбом Южно-русской областной сельськохозяйственной, промышленной и кустарной выставки в г. Екатеринославе, с 1-го июля по 10-е октября 1911 года (помилка: треба 1910-го). Издание Екатеринославского губернского земства.– Екатеринослав, 1912.– С. 470]. Треба визнати актуальність цих слів, написаних майже сто років тому.
Організатори кустарного відділу вирішили використати нагоду та приїзд кустарів на виставку. Хотілося шляхом живої анкети, опитування самих майстрів з’ясувати потреби південно-російської кустарної промисловості. На проведення з’їзду кустарів було асигновано 1 000 карбованців. З’їзд, який мав відбуватись у жовтні протягом п’яти днів, мав лише два засідання і завершився вже наступного дня. Таким чином мета з’їзду не була досягнута, і його слід вважати невдалим.
Кустарний відділ виставки 1910 року та з’їзд кустарів викликали з боку Головного управління землеупорядкування та землеробства щедру підтримку і велике зацікавлення. На з’їзд воно відрядило свого представника, а для ознайомлення з кустарним відділом – співробітника П.І. Воронкова та художницю Марію Миколаївну Дітріх для збирання малюнків гончарних виробів південних губерній Російської імперії.
Аналізуючи проведення виставки, організатори визнали деякі небажані особливості. Так, допущена дрібна торгівля внесла базарну суєту і створила перепони, які унеможливлювали уважне вивчення галузі. Окрім того, зовсім була відсутня наукова частина, зокрема, література з кустарної справи. Такі були недоліки в роботі відділу.
Найпомітніше від Катеринославської губернії в кустарному відділі виставки 1910 року було представлено Новомосковське земство. Справа в тому, що Новомосковська повітова управа неформально підходила до справи. Перед виставкою вона відрядила в повіт спеціального агента для збирання селянських виробів, які характеризували б цей вид народних промислів у різних місцях повіту. Не маючи статистичних даних щодо розмірів кустарних промислів, земство вирішило використати виставку для їхнього обліку. Вироби були виставлені від 116 кустарів.
Найширшого розповсюдження в Новомосковському повіті тоді дістало ткацтво. Старовинний промисел серед місцевого сільського населення головною метою мав задовольнити потреби власної родини, і лише частина виробів йшла на продаж. Виготовленням полотен і, передусім, недорогих килимів була зайнята добра половина всього жіночого населення. Центром територіального розповсюдження ткацтва вважалася Магдалинівська волость. Виставлялися доріжки та килими гарної роботи і недорогі. Вишиті мережкою і заполоччю рушники та скатерки були гідно поціновані експертною комісією. Хоча роботи були ординарні, але в них позначалася любов до праці. Окремі зразки мали на собі відбиток, присмак рідної України, на що етнограф завжди зверне свою увагу. Не менше зацікавлення викликали виставлені вовняні жіночі сіряки та головні хустки. На останні, напевне, вплинули місто і мода.
Широке розповсюдження в Новомосковському повіті на початку ХХ століття мало гончарне виробництво. Виставлена була головним чином покрівельна черепиця. Виробництво її зосереджено близько сіл Чаплі та Василівка (нині Чаплі у складі Самарського району м. Дніпра). Вироби використовували винятково на задоволення потреб своєї округи. Зразки домашнього посуду за виконанням були ординарні. «Поза сумнівом, на місці виробництва є гарної якості глина. Зауважимо, що у збуті гончарного посуду, – писав П. Дерябкін, – велику роль відіграє певна оригінальність та художній бік. Гончарні вироби з відбитком національної творчості становлять велике зацікавлення не лише для російського споживача, але і для іноземного покупця» [Отчет-альбом Южно-русской областной сельськохозяйственной, промышленной и кустарной выставки в г. Екатеринославе, с 1-го июля по 10-е октября 1910-го. Издание Екатеринославского губернского земства.– Екатеринослав, 1912.– С. 472].
Далі буде
Микола Чабан
Література:
Путеводитель-каталог Южно-русской областной выставки, устроенной Екатеринославским Губернским Земством в г. Екатеринославе с 1-го июля по 25-е сентября 1910 года / Сост. А. Авчинников.– Екатеринослав, 1910.– 140 с.
Фоменко А. Міський сад – Парк ім. Глоби // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 243–248: фото
Южнорусская областная сельскохозяйственная промышленная и кустарная выставка // Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 178–184.
Южно-русская сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе.– Екатеринослав, 1912.– 666 с., ил.
* * *
Екатеринославские ярмарки // Дніпров. кур’єр.– 2001.– № 6.– С. 30.
Невский В. «Выставка удалась на славу» // Вісті Придніпров’я.– 2000.– 27 черв.– С. 13.
Рекуненко Н. Провинциальные истории: Екатеринославская выставка // Недвижимость в движении.– 2004.– 28 июня.– С. 10–11
Рекуненко Н. Провинциальные истории: Чем бы публика не тешилась... // Недвижимость в движении.– 2004.– № 29 (36).– 4 авг.– С. 10–11.
Симонова Е. Небольшое путешествие по Екатеринославской сельскохозяйственной выставке 1910 года // Дніпров. кур’єр.– 2003.– № 4.– С. 44–47.
На долоні історії
Григорій Тютюнник: «Все від краси» (завершення)
Наприкінці 40- років Григорій Михайлович пробує свої сили в жанрі оповідання, працює викладачем у Львівському культосвітньому технікумі. У 1948 році залишає Львів та переїздить у Кам'янку-Бузьку і вже вересень 1947-го року зустрічає як вчитель української мови та літератури середньої школи №1. Кам’янчани й досі називають його своїм земляком та згадують так: «Оригінальна зовнішність, загадкова поведінка, гордо закинута голова, повільна хода, уважність до всього, що йому впадало у вічі викликали надзвичайну цікавість не лише учнів, але й батьків». У нього на уроках завмирали, коли він цитував твори українських письменників, а про цікаві літературні дискусій, що спалахувала під час його занять - ходили легенди.
1957-1961-й роки – найбільш плідний період його творчості: «Вир», нові поезії та оповідання, робота над твором «Буг шумить» (1947-й рік). З`являється у Тютюнника й цикл сатиричних новел «Не все то золото, що блищить». Його брат Григір вважав, що не вельми багату українську літературу можна прочитати за місяць два. Григорій вважав інакше, ще в студентські роки знав й тих кого радянська влада викреслила з української історії - Володимира Винниченка, Миколу Хвильового. В його бібліотеці були твори Василя Стефаника, Осипа Назарука, досконало знав він творчість Івана Франка, був гарним читцем. Незабутньо представляв свої «Корали», «Брати». Григір Тютюнник упорядкував перше невеличке видання Григорієвої поезії, назвавши збірку «Журавлині ключі». «Носив осколок біля серця, де стільки радості й тепла», пізніше скаже про нього поет Микола Петренко. Поетичність прози Григорія Тютюнника, як велика, могутня ріка бере початок із невеликих джерелець його образного поетичного мовлення.
Над романом «Вир», який був названий строго та коротко, як постріл, письменник почав працювати в 1956-му році. Він хотів показати українське село напередодні війни – у першій книзі, у другий – під час війни, у третій – життя післявоєнне життя. В романі не було прототипів. «Всі розказують, а Григорій Михайлович потихеньку записує, достеменна правда, у романі багатьох можна узнати», - згадувала його дружина Олена Черненко.
Коли рукопис другої книги був вже у видавництві, письменник раптом просить не друкувати її –за вісімнадцять днів переробляє знов. Про прагнення до досконалості свідчить лише п’ять варіантів образу Юлії. Дуже ретельно підходив Тютюнник до стилю, досягаючи простоти, влучності, доцільності. Дороблений рукопис редактору надіслати він не встиг – перешкодила смерть. Коли редактор роману Анатолій Дімаров приїхав на похорон Тютюнника, в кабінеті Григорія Михайловича на столі лежала папка з надписом «Для Дімарова» з аккуратно складеним новим варіантом роману «Вир».
Друга книга роману побачила світ в 1962 році, а в 1963-му році роман був відзначений Шевченківською премією. Третя частина залишилися у записниках, на окремих аркушиках. «Грицьку гордись, тебе величають українським Шолоховим», - казали про нього ті, хто роман сприйняли. Григорій Михайлович відповідав: «Який я до біса Шолохов, Тютюнник, я - Тютюнник». Порівнювали його і з Іваном Нечуєм - Левицьким, Панасом Мирним, Михайлом Коцюбинським. «Він в усьому народний, - писав про Тютюнника літературознавець Семен Шаховський, …невідривний від долі людської – це найістотніша властивість творчості Григорія Тютюнника, сприйнята від шевченкових традицій…».
«Вир» було перекладено естонською, чеською, російською, польською мовами, опрацьовувався вірменською.
Дуже цікавим є записник поета, де містяться прислів’я, приказки, афоризми, творчі плани. Ми дізнаємося про його бажання написати повість «Хата», саме тут з'явилися початок і кінець твору «Крила вбитої чайки» та найбільш нотаток про долю героїв його головного твору «Вир».
Яскраві рядки з майбутніх творів, поетичні враження – це теж у записниках Тютюнника. Поетична українська мова та мудрість любові до життя, у кожному рядку :«Мене вразили її очі: вони були карі, м'які, покірні і лагідні немовби говорили: «Ви бачите, яка я….Я не можу ні брехати, ні лукавити». Погляд цих очей був м'який і я , чомусь, без усякої на те причини почував, що між нами близькість і що ми можемо розмовляти з нею, як ті люди, що знають один одного з дитинства»; «Навіть посереднє минуле у спогадах завжди прекрасне тільки тому, що воно вже не повернеться. Сучасне ж невиразне й буде прекрасним тоді, коли дожене минуле»; «акації пахнуть ваніллю», «на заході сонця вода в Дніпрі була як шия селезня, малинова».
А які в нього були рими:
«Снігів засріблені нитки,
На небі місяць козаком.
Гуртами ходять парубки
і рвуть гармошку гопаком».
І ще одне спостереження, герої його творів, до речі, як і творів брата Григора, діють весняними та літніми ранками або ночами. У час, коли інші кольори, промені сонця, почуття.
Що ще можна додати до творчого портрету Григорія Михайловича? Якими саме були брати Тютюнники? Обидва мали надзвичайно складні характери, гарячі натури, безкомпромісні, вибухові темпераменти, чуйні серця, ніжні вразливі душі. В справжній дружбі та любові – віддані до самозречення, до друзів уважні, до недругів – безпощадні. Мали вроджений такт у ставленні до жіноцтва, обидва полюбляли соняшники. Григорій в захоплені від цієї краси, казав : «Як у вічі сонцю подивився, яка є красива природа своєю досконалістю та гармонією».
Ці та інші подробиці особистого життя Григорія знайдемо у спогадах його дружини Олени Черненко у книзі « Не зміліє пам'яті криниця» та у спогадах брата в книзі «Коріння», яку називали «душі благословенний біль». «Від краси народжується добро, все від краси», – любив повторювати Григорій. Так.
Олена Ємельянова,
завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків
Джерела:
Воловець, Лев Иванович. Григорій Тютюнник [Текст] : літературно-критичний нарис / Л. И. Воловець. - К. : Радянський письменник, 1967. - 98 с.
Семенчук, Іван Романович. Григорій Тютюнник (Майстерність письменника) [Текст] / І. Р. Семенчук. - К. : Дніпро, 1971. - 231 с. - Библиогр.: с. 226-229.
Слабошпицький, Михайло Федотович. Літературні профілі [Текст] : літературно-критичні нариси / Слабошпицький М.Ф. - К. : Радянський письменник, 1984. - 310 с.
Тютюнник, Григір Михалович. Коріння [Текст] : оповідання, повість / Г. М. Тютюнник. - К. : Дніпро, 1978. - 291 с.
Тютюнник, Григорій Михайлович. Твори в 2-х томах [Текст] : т. 2. Поезії. Буг шумить: Роман. Хмарка сонця не заступить: Повість. Оповідання. Нариси / Г. Тютюнник. - К. : Дніпро, 1970. - 391 с.
Тютюнник, Григорій Михайлович. Журавлині ключі [Текст] : поезії / Г. Тютюнник. - Львів : Книжково-журнальне видавництво, 1963. - 100 с.
Черненко, Олена Федотівна. Не зміліе пам'яті криниця [Текст] : спогади про Григорія та Григора Тютюнників / Олена Федотівна Черненко. - К. : Ярославів Вал, 2001. - 255 с.











