На долоні історії

Макото Сінкай. 

Про те, про що прийнято мовчати…

« Есть много вещей, способных вызвать эмоции...Мягкость земли весной... Облака в летнем небе... Аромат осеннего ветра...Звук дождя, разбивающийся о зонтик... Прохладный воздух после занятий... Запах мела на школьной доске... Шум отъезжающего грузовика...Чувство безопасности поздним вечером... Я просто хочу разделить эти чувства с тобой... На всю жизнь...»

新海 誠

Цей текст потребував особливого камертону, відповідно до того, про що із тобою розмовляє дощ, про що мріє сніжинка під час польоту або замислюється колір неба. Мова про дотик до справжнього світу відчуттів – однієї з головних «нот» японської ментальності, вербаліку до якого підібрати неймовірно складно. 

Японія для мене, окрім цього дотику, є й чарівним уособленням певних особистостей. Моя ретельна кількісна вибірковість у цьому плані не звужує сприйняття日本. Тому, що кожна з цих особистостей – всесвіт. Неймовірний, загадковий, вабливий. Одна з них – режисер, аніматор і сейю Макото Сінкай (яп. 新海 誠, справжне ім`я Макото Ниицу (яп. 新津 誠 )).

Ким хотів стати та чим займатись, зрозумів він не відразу. Відповіді, за власним зізнанням, шукав саме у житті, а ще в авторських манга, аніме й ранобе – необхідних точках дотику з реальністю. Саме це дозволило йому свого часу не оступитися у вікових спокусах. Саме у цьому його основна анімешна відмінність від Хаяо Міядзакі (яп. 宮崎 駿). В творчості Міядзакі панує світ фантастично- казковий, Макото сан, незважаючи на свою любов до наукової фантастики, зосереджений або на міксі, або на цілком реальних історіях. Хоча доволі часто називають його «новий Міядзакі», він вдячний, але категорично незгодний. Незважаючи на свою любов до творчості Person of Cultural Merit, зокрема, до його «Небесного замку Лапута». І мова не лише про відмінність жанру та сюжетності. Мова про іншу тональність життя та «діалогу» з аудиторією. «Хаяо Міядзакі знімає фільми, які хоче показати своїм глядачам. Я ж знімаю те, що люди самі хочуть бачити», – зауважив майстер в одному зі своїх інтерв`ю. 

В університеті Макото сан вивчав японську літературу. Його сценарії до власних аніме в русі зразків досконалої національної прози. «Нитки сплітаються і набувають форми. Скручуються, переплутуються, часом розплутуються, рвуться, але потім сплітаються знову. Це – Мусубі, плетіння вузлів. Це – саме час». У цьому вислові з найкасовішого за всю історію аніме «Твоє ім`я», своєрідний літературний сердечний уклін традиції періоду Хейан. Щодо прози життя, наш герой ніколи серйозно не ставився до нагород в індустрії кіно. Не вважав це хвилею особливого щастя, лише необхідною частиною post production, яка навряд щось спроможна змінити в ньому особисто. 

Народився Макото Сінкай у префектурі Нагано, пізніше переїхав для навчання в Токіо, де працював у компанії з виробництва «візуальних романів» Minori. Вже у двадцять чотири у 1997-му починає пробувати себе як режисера і сценариста у власних проєктах. Вже третя робота «Вона та її кіт» (до цього були 3D-ешні «Обгороджений світ» й «Інші світи») зацікавить компанію CoMix Wave Films, яка випустила тираж дисків із цим п'ятихвилинним шедевром і книжечкою коментарів до нього. До речі, CoMix згодом набула статусу саме завдяки аніме Макото-сан, а  «Кіт» отримав декілька престижних нагород, серед яких і головний приз фестивалю 2000 DoGA CG Animation. Кішок Макото сан обожнює і впевнений, що тип особистості в нього котячий. В усіх його аніме присутність цього персонажу є обов'язковою, як і в його житті. Маленькі-великі герої одночасно рятують від самотності та нагадують про важливість і глибину людських взаємин. 

Отже, з 2000-го Синкай стає всесвітньо відомим. Але в ньому дійсно нічого не змінюється окрім бажання рухатись далі та розповідати історії про кохання, юнацькі сумніви та переживання. Про те, що, напевно, самому довелося пережити у цьому віці. І так, саме про те, про що люди хочуть бачити. 

Разом із вірністю собі самому, акцентую ще на одній особливості Сінкая, – він ігнорує вимоги аніме-індустрії, започатковані ще до його народження «богом манг» Осаму Тедзука (яп.手塚 治虫), який свідомо не промальовував пейзажі та далекі плани. Макото сан робить це ретельно, немов вдивляючись у кожен штрих та колір миті. 

Небо. Для нього – це окрема історія і якщо скласти небесні плани з усіх аніме Сінкая це, напевно буде найголовніший його фільм. Місцевості гірського краю Нагано, де він народився – прекрасні. Небо ж там було – не описати словами,  завжди гарна погода. Розваг небагато, отож купу часу юнак проводив, піднявши зір у височину, так, як у подальшому  і його герої. «Навіть смуток або туга можуть бути прекрасними та незабутніми емоціями на такому фоні», – вважає він. Світанок, захід просочені променями сонця, прорізані токійськими висотками, кометами або ж, гнані холодним сніговим вітром, або ж сповнені молочно-сірим пронизливим дощем. Напружені або вільні, з усіма відтінками настроїв та кольорів. Символ паралельного світу, печалі, надії, початку нового життя, мрій, загадки, устремлінь, очікувань. Небо завжди й усюди, воно ж, на думку Макото сан, глибше за океан. Так. 

Якщо ж про інші акценти його анімешної реальності, герої Сінкая завжди з телефонами, а смс, надіслані вчасно або із запізненням є доленосними. Досконало прорисовує режисер і побутові речі. Чайники, телефони, холодильники – знаки, що відтіняють хронометраж нашого буття, побутового затишку, або ж самотності.

Його художній стиль неповторний, ні на кого не схожий. 

У 2002-му з`являється «Голос далекої зірки». Щось обпалююче особисте у цій назві. Потім аніме «За хмарами», що демонструвалось у більшості кінотеатрів Японії й отримало безліч нагород, невдовзі три історії викладені у «П'яти сантиметрах в секунду». І знов кілька престижних нагород і головний приз італійського фестивалю Future Film Festival. «Ловці забутих голосів» (2011-й), «Сад слів» або «Сад з тисяч уривків слів» (2013-й), де, на думку режисера, він уперше створює любовну історію в японському розумінні цього слова для тих, хто за крок до почуттів. Історію про те, що любов – не ціль, а процес. Вплив Харукі Муракамі відчутний, особливо інтонації оповідання «Світлячок», з якого народжено «Норвезькій ліс», цитований в «Саду».

У 2016-му виходить повнометражне аніме «Твоє ім'я», фільм на деякий час обігнав за зборами «Віднесених примарами» Хаяо Міядзакі. Але Макото сан ставиться до тимчасовості цієї доволі спокійно: «Є над чим працювати». Найважливіше для нього – вдячність прихильників. «Дитя погоди» (2019-й) номіновано на Оскар як «Кращий міжнародний фільм», але режисер зауважив, що претендувати на нагороду може не лише він, а й вся група. Ось такі незмінні пріоритети: не себе у мистецтві, а мистецтво – у собі. Сутність японська «займати якомога менше місця у просторі».  Хоча з його роботами, це зробити важко. Неможливо. До речі, за три дні прокату «Дитя погоди» зібрало на третину більше глядачів ніж «Твоє ім`я». 

Його перші проєкти практично повністю зроблені на персональному комп'ютері, а в ролі сейю часто виступала дружина – актриса Міко Сінохара (яп.篠原 美香). Композитором був Ацуси Сиракава (яп. 白川 篤史) або Тэммон (яп. 天門). Соліст рок-групи RADWIMPS  Ёдзиро Нода (яп.野 田 洋 次郎) приєднався до Макото-сан під час роботи над аніме «Твоє ім'я» та «Дитя погоди».

Згодом Сінкай став розподіляти обов'язки серед команди, самостійно відповідаючи лише за сценарій і розкадрування. Це було прагнення особисте, бо, коли все просто: придумав – намалював – втілив, складно вийти за власну межу. «А з іншими людьми робота стає чимось БІЛЬШИМ, НІЖ Я САМ, хоча й більше стресу». Зараз Сінкай працює на виробничих потужностях CoMix Wave, разом із цехом талановитих аніматорів.

Його аніме – звісно, історія про нього. Про те, як влучно відмічають журналісти,  про що в сучасному світі прийнято мовчати. Для мене, про вічні смисли настільки пронизливі, що лишаються з тобою назавжди: небом, вітром, дощем, сонцем, мелодією смс, дотиком, рядками хайку, рухом вій. 

Аніме – це не мультфільми в нашому розумінні. І за ознаками виробництва, і тому, що  історії, створено для глядачів різного віку, в чому і є їхня універсальність. Макото Сінкай вважає, що його фільми з юними героями – для такої ж аудиторії. Але те, про що він розповідає, поза віком та часом і глибина відчуттів й усвідомлення справжнього дається лише згодом. 

Що має незмінну цінність? Почуття. Обставини розділяють на відстані та роки, але це не владне над справжнім коханням. Щоб не траплялося – це не привід відвернутися від своєї мрії, відмовитися від тих, хто тобі дорогий, хто непомітно, але впевнено  та назавжди стає частиною твого життя. Паузи, уривки слів, погляди, падіння снігу та пелюсток сакури, поїзди й дороги, ритми крапель дощу, різні реальності поєднані єдиною силою – коханням. Щось невловиме та суперечливе, як вислизаюча тінь. І, водночас, вічне.

Макото Сінкая називають останнім романтиком. Але ж ОСТАННІХ романтиків не буває. Й тому, нагадаю, що він знімає аніме для тих, хто хоче їх бачити. Відповідно… (づ ◕‿◕ )づ

«Як довго ми будемо летіти... Як довго ми зможемо летіти?». 

«Ми житимемо, навіть наскрізь промокнувши під дощем. Житимемо, навіть якщо світ зміниться до невпізнання...».

«Всім доводиться миритися з власною недосконалістю і якось жити в суспільстві, серед таких самих недосконалих людей...».

«Де поселяються наші спогади? У синапсах нашого мозку? Зберігаються вони в зіницях і кінчиках пальців? Або ж їх містить у собі якийсь безформний і невидимий дух? Щось, що люди звикли називати серцем, або розумом, або душею? Чи можемо ми замінити їх за бажанням, як карту пам'яті в персональному комп'ютері?..»

«Мільярди крапель, трильйони кіл на воді – все сплітається в цілісне мереживо, і, куди не кинь оком, немає жодної дірки. Якою майстерністю потрібно володіти, щоб досягти подібної досконалості?..».

«В ту ж секунду шатро парасольки, перетворившись на підключений до небосхила динамік, починає награвати музику дощу…».

Це цитати з його аніме. Їх хочеться продовжити власними відчуттями та історіями, доєднавшись до діалогу з Макото сан.

У Голлівуді американський кінорежисер, сценарист, продюсер і кінокомпозитор Джефрі Джейкоб Абрамс (Jeffrey Jacob Abrams) продюсує англомовний ігровий ремейк «Твоє ім`я». На честь Макото Сінкая був названий астероїд. Це новини, про які, прийнято говорити. А про що мовчати… про це Макото Сінкай знов розповість у своєму наступному аніме в 2022-му. Дочекаємось.

Олена Ємельянова, 

завідувачка сектору соціокультурних проєктів і зовнішніх зв`язків

Фото: 

https://newsmir.info/1849079

https://www.latimes.com/entertainment/movies/moviesnow/la-et-mn-hayao-miyazaki-films-pictures-photogallery.html

http://www.world-art.ru/people.php?id=534

Джерела: 

Бондаренко, Іван Петрович. Японська література [Текст] : курс лекцій. Ч. 1. Давній і класичний періоди / І. П. Бондаренко, Ю. В. Осадча.– К. : Вид. Дім Д. Бураго, 2014.– 350 с.

Григорьева, Татьяна Петровна. Японская литература [Текст] : краткий очерк / Григорьева Т.П., В. В. Логунова ; Академия наук СССР, Институт народов Азии.– М. : Наука, 1964.– 282 с.

Иванов, Геннадий Викторович. Сто великих писателей [Текст] / Г.В. Иванов, Л.С. Калюжная.– М. : Вече, 2005.– 591 с.

Мураками, Харуки. Светлячок и другие рассказы [Текст] / Х. Мураками ; пер. с яп. А. Замилова.– М. : Эксмо, 2010.– 144 с.

Яшмовая нить [Текст] : антология японской классической литературы / Пер. с япон.А.Р.Садоковой.– М. : Восточная литература, 1998.– 399 с.

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%A1%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D0%B0%D0%B9,_%D0%9C%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D1%82%D0%BE

https://www.livelib.ru/author/346052/quotes-makoto-sinkaj

https://www.buro247.ru/culture/cinema/29-oct-2019-makoto-shinkai-interview.html

https://medium.com/pemapka/shinkai-f593f21cb403

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

Протягом 1903 року бібліотеці довелося купувати навіть такі видання як «Весь Екатеринослав». А між тим, у бібліотеці існує «Новоросійський розділ» (краєзнавчий), який може бути дуже цінним, якщо до нього потраплятимуть щорічно місцеві видання. На 1 січня 1904 року у розділі налічувалось 283 назви творів, 808 примірників. Найбільше книг, як і завжди, надійшло до розділу белетристики, загальна кількість примірників склала 3039 (1838 назв). Зрозуміло, що найбільше купується тих книг, які користуються попитом. Найменше книг потратило до розділу «Математика, морська та військова справа» – він збільшився лише на 1 примірник (всього 44 назви, 49 прим.)

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата обращения: 10.12.2020). – Загл. с экрана.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Пунктир

Режисер 14 ігрових і документальних фільмів,  автор 15 літературних сценаріїв і кіноповістей, двох п'єс, автобіографічної повісті, понад 20 оповідань і новел, публіцистичних статей і теоретичних праць з питань кіномистецтва. Його кінопоеми були визнані світовими шедеврами, а його самого— першим поетом кіно. Творчість митця  дорівнювали величі  майстерного доробку  Гомера, Вільяма Шекспіра, Франсуа Рабле, Ернста Гофмана, Оноре  де Бальзака, Фрідріха Бетховена, Бертольда Брехта. Олександр Довженко у другій частині  «Пунктиру».

«Людина повинна завжди пам'ятати, звідки вона пішла в життя. Людина не має права бути безбатченком».

«Людська душа – це чаша для горя. Коли чаша повна, скільки не лий уже, більше не вміститься».

«Мені хотілося розсунути рамки екрану, відійти від шаблонної розповіді і заговорити, так би мовити, мовою великих узагальнень».

«Навчіть поважати, шанувати й любити людську особистість, виховайте у молодих повагу до старших, хоча б до батьків, і кладовища самі прикрасяться».

«Народився 1894 року, про що жалію й досі. Треба було народитися 1904 року. Був-би тепер аж на десять років молодший».

«Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців».

«Одержавши крила, людина придбала якості не ангела, а сатани».

«Письменник, коли він щось пише, повинен почувати себе вповні на висоті найвищого політичного діяча, а не учня чи прикажчика».

«Прощаю всіх, хто заподіяв мені зло. Не хочу носити в душі зла».

Далі буде.

https://uk.wikiquote.org/wiki/%D0%94%D0%BE%D0%B2%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE_%D0%9E%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80_%D0%9F%D0%B5%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87

Панасенко, Тетяна Михайлівна. Олександр Довженко [Текст] / Т.М. Панасенко. – К. : Укрвидавполіграфія, 2012. – 120 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Дідьєлоран, Жан-Поль. Читець у ранковому експресі [Текст] / Ж.-П. Дідьєлоран ; пер. з фр. А. Білас. - Харків : Віват, 2017. - 206 с.

Книга Ж.-П. Дід'єлорана – одна з тих, про які можна з упевненістю сказати, що вона дивна, точніше, вона про дивних людей. Сюжет доволі неординарний і насичений несподіванками. Але передусім вона – про самотність у всіх її проявах.

Гілену Віньолю 36 років. У своїй квартирі він мешкає сам. Має лише золоту рибку, якій довіряє свої сумні таємниці. Герой працює на заводі з переробки макулатури, він ненавидить своє життя і свою роботу. Кожного ранку по дорозі на завод, сідаючи на одне й те саме місце у вагоні експресу, читає вголос врятовані сторінки з книжок, які знищуються на тому ж заводі. Він вважає, що такими діями якоюсь мірою звільняє їх від ганебної для книги участі. У кожної людини має бути віддушина, яка допомагає їй примиритися з тьмяною буденністю. У Гілена це – читання вголос.

Зміст його не цікавив, важливішим був сам процес читання. Гілен однаково ретельно декламував будь-які тексти. І щоразу ставалося диво. Слова, вилітаючи з його вуст, забирали частинку нудоти, що підступала до горла при наближенні до ненависного заводу. 

Сам не підозрюючи, Гілен прикрашав сіру буденність своїх слухачів. Тож не дивно, що у нього склалося своє невеличке коло шанувальників, які щоранку намагалися сісти саме в його вагон. 

Якось на сидінні в метро він знайшов флешку зі щоденниковими записами неймовірно цікавої чудернацької дівчини Жюлі, прибиральниці громадського туалету в торговому центрі. Відтоді життя здається героєві набагато цікавішим. Поки Гілен займався пошуками власниці флешки, він почав вранці зачитувати вголос цей щоденник, і потроху загорівся нестерпним бажанням познайомитися з його авторкою.

Образ Жюлі (зрештою, як й інших персонажів книги) – це виклик сірим будням. Доказ того, що не професія робить людину, а людина – професію. 

Більшість з цих людей знаходить сили йти далі, виконувати своє призначення, хоча їм надзвичайно набридла монотонність.

Книга варта уваги, адже підштовхує читача до думки, що у житті кожного можливі злети і падіння, кожен може опинитися не в тому становищі, про яке колись мріяв, і кожен вартий зміни. Зміни власного життя на краще. Автор ніби ненав'язливо змушує читача взяти пензлика і розфарбувати все навкруги яскравими кольорами.

Це легкий, іронічний роман з хорошим фіналом, після якого запитуєш себе: може насправді ми так звикли страждати, що не помічаємо радощів? 

«Саме в шрамах інвалідів зберігається відбиток війни, а не на фотографіях генералів, що ледве впхалися в накрохмалену й щойно випрасувану форму».

«... люди зазвичай чекають від вас тільки одного – щоб ви відповідали бажаному для них образу ...»

«Для Гілена зміст не мав значення. Для нього було важливим власне читання як процес. Він однаково старанно й фанатично декламував усі тексти. І щоразу спрацьовувала велична магія слова. Вилітаючи з його вуст, слова несли з собою частину тієї відрази, що здавлювала горло, щойно він наближався до заводу».

Тетяна Сівач,

 провідна бібліотекарка відділу зберігання основного фонду

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

 

Обличчя ріднокраю

До історії кустарного відділу на виставці 1910 року в Катеринославі

Влітку-восени 1910 року в Катеринославі проводилася грандіозна, як на ті часи, Південно-Російська обласна сільсько-господарська, промислова та кустарна виставка. Слово «обласна» в даному разі означало «регіональна», бо охоплювала здобутки не лише Катеринославщини, а цілої виставкової області – Полтавської, Таврійської, Херсонської, Харківської губерній, Кубані та області війська Донського, отже, цілого півдня імперії, а, фактично, – великого масиву, залюдненого переважно українцями.

«Виставку улаштовано гарно, – записав у щоденнику 13 вересня 1910 р. відомий український громадський діяч, видавець першої щоденної української газети «Рада» Євген Чикаленко, котрий спеціально приїхав з Києва і влаштувався у Дмитра Яворницького, – багато на ній цікавого. Мене особливо цікавила виставлена сіра українська скотина, якої тепер, крім Катеринославщини, мало де й є. (...)

Публіку найбільше цікавив збудований посеред виставки «український хутір». Справді поряд з усякими розкішними павільйонами стоїть найзвичайнісінький селянський двір, до найменших дрібниць вірний дійсності: хата з повним убранням, навіть з кочергами; криниця з журавлем; город з картоплею, соняшниками і т. ін., обгороджений звичайнісіньким плотом з лози. Одним словом, повна ілюзія», – писав Євген Чикаленко (Чикаленко Євген. Щоденник (1907–1917). У 2-х тт.– К., Tемпора, 2004.– Т. 1.– С. 115–116).

Особливо Чикаленкові сподобалося, що «з обіду на цей хутір приходив сліпий кобзар Пасюга, сідав на призьбі, а кругом нього збиралось народу, наче на весілля на селі.

Кобзар цей надзвичайно гарно співає старинних дум. Почувши його, я страшенно був зворушений і здивований тим, що він співає думи на мотив, яким співає Сластьон (...). Виявилося, що Д.І. Яворницький, побачивши, що у Пасюги гарний голос і слух, послав його в Миргород до Сластьона, який і вивчив його співать думи.

І справді, заходи Яворницького не пропали марно, бо Пасюга так гарно вивчився співати, що мимоволі сльози проймають, як він співає думи про Марусю Богуславку, Самійла Кішку та інші» [Чикаленко Євген. Щоденник (1907–1917). У 2-х тт.– К., Tемпора, 2004.– Т. 1.– С. 116].

Кому ж спала на думку ідея українського хутора на виставці? За два місяці до відкриття виставки в Катеринославі Дмитро Яворницький дістає листа з Полтави. Писав до нього український історик і статистик, етнограф і літературознавець Лев Васильович Падалка (1859–1927), до речі, автор чудових статей в «Киевской старине» з півдня Катеринославщини – про околиці Великого Лугу Козацького, острів Томаківку, село Покровське з його січовою церквою.

У своєму листі від 27 квітня 1910 року з Полтави Лев Падалка сповіщав Яворницького, що Полтавське земство бере діяльну участь у підготовці до катеринославської виставки, хоч асигновані земським зібранням кошти для участі у виставці обмежували можливості Полтавської губернської управи.

«В усякому разі на виставку в Катеринославі, – писав Падалка, – виготовляється в Полтаві і Полтавщині доволі усяких експонатів, меж якими дуже виразними будуть кустарні вироби (усяка тканина, вироби з глини, дерева і інших матеріалів).

Тепер, коли з’ясувалось, що кустарних виробів з Полтавщини в Катеринослав буде повезено багато і дуже гарних (яких ще не бувало до цього часу), виникла сама собою думка, що на облаcтній виставці в Катеринославі слід би демонструвати українську культуру не окремими розрізненими річами, а в зв’язкові їх в одну цілість.

Таку суцільність могла б надати українська типична оселя на території виставки в підходящому місті: обсягом в 500–600 кв. саж. з типичною укр(аїнською) хатою і надвірними постройками, з колодязем (і калиною коло його), з огородом з грядочками усякої городини, з вишневим садочком, коли можна ще його посадити.

На оселі могло б буть зібране типичне селянське господарство з усяким хліборобським знаряддям, з скотиною і іншим, що потрібне за-для демонстрації його. тут же було б можна демонструвать виконання виробів кустарями, яких привезло б сюди полтавське земство.

Меж іншим тут було б зручно упорядить підторжьє усяким дрібним українським крамом, прибиль з якого могла б буть призначена на пам’ятник Т. Шевченка.

Ще більше була б підходяща така оселя для з’ясування [нрзб.] укр(аїнської) духовної культури. На оселі під одкритим небом міг би одбутись гучний етнографічний вечор з кобзарями хоровим співом, відчитами на етнографічні теми.

А може пощастило б вам досягти дозволу, щоб тут або хоч в іншому місті були прочитані наукові відчити по історії, археології, економіці країни і т. і.

Одне слово, укр(аїнська) оселя на території виставки могла мати дуже велику вагу для з’ясування областної матеріальної і духовної культури.

Полт(авському) земству було б трудно, а може й неможливо збудувати таку оселю в Катеринославі; та й вага її така, що тут потрібний заход головного комітету виставки.

Разом з іншими полтавцями, певен я, що Ви, вельмишановний Дмитро Іванович, подбаєте про цю справу, як вона того заслуговує, – переведете це питання через головний Комітет виставки чи безпосередньо, чи через його предсідателя князя Н.П. Урусова, якому при цій нагоді прошу свідчить мою прихильність. Дякуватиму Вам, коли скоро повідомите мене, як поставляться у Вас в Катериносалві до збудування укр(аїнської) оселі на територіїї виставки.

Будьте здорові.

Прихильний до Вас Л. Падалка» [Епістолярна спадщина академіка Д.І. Яворницького. Вип. І: Листи вчених до Д.І. Яворницького. Дніпропетровськ: Гамалія, 1997.– С. 414–415].

Далі буде.

Микола Чабан

Література:

Путеводитель-каталог Южно-русской областной выставки, устроенной Екатеринославским Губернским Земством в г. Екатеринославе с 1-го июля по 25-е сентября 1910 года / Сост. А. Авчинников.– Екатеринослав, 1910.– 140 с.

Фоменко А. Міський сад – Парк ім. Глоби // Дніпропетровськ: минуле і сучасне. Оповіді про пам’ятки культури Катеринослава-Дніпропетровська, їх творців і художників.– Дніпропетровськ: Дніпрокнига, 2001.– С. 243–248: фото

Южнорусская областная сельскохозяйственная промышленная и кустарная выставка // Стародубов А.Ф., Самодрыга В.В., Иванов С.С. Память истории. г. Екатеринослав (г. Днепропетровск) по литературе и воспоминаниям.– Дніпропетровськ, 2001.– С. 178–184.

Южно-русская сельскохозяйственная, промышленная и кустарная выставка 1910 года в Екатеринославе.– Екатеринослав, 1912.– 666 с., ил.

* * *

Екатеринославские ярмарки // Дніпров. кур’єр.– 2001.– № 6.– С. 30.

Невский В. «Выставка удалась на славу» // Вісті Придніпров’я.– 2000.– 27 черв.– С. 13.

Рекуненко Н. Провинциальные истории: Екатеринославская выставка // Недвижимость в движении.– 2004.– 28 июня.– С. 10–11

Рекуненко Н. Провинциальные истории: Чем бы публика не тешилась... // Недвижимость в движении.– 2004.– № 29 (36).– 4 авг.– С. 10–11.

Симонова Е. Небольшое путешествие по Екатеринославской сельскохозяйственной выставке 1910 года // Дніпров. кур’єр.– 2003.– № 4.– С. 44–47

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

 

Світ знань нових видань

Скицька, Уляна. #НАШІ на карті світу. Історії про людей, якими захоплюється світ / У. Скицька. – Львів: Видавництво Старого Лева, 2018. – 320 с.

80 історій про українців за походженням чи місцем народження, що прославили нашу країну. Журналістка Уляна Скицька вмістила у книзі розповіді про людей, яких визнав увесь світ. Іван Пулюй, Соломія Крушельницька, Софія Яблонська, Казимир Малевич, Ігор Сікорський, Марія Примаченко – це не всі герої, яких популяризує авторка. Є й ті, хто стане для читачів справжнім відкриттям: оскароносний мультиплікатор студії «Дісней» Володимир Титла; талановитий генетик, який розвинув теорію Дарвіна, Теодозій Добжанський; вчений-математик, чиї розробки лягли в основу першого у світі комп’ютера, Михайло Кравчук; донька львівського банкіра, яка винайшла принцип роботи Wi-Fi, Геді Ламар…

Видання доповнене цікавими фактами та ілюстративними матеріалами, які надали науковці та родичі головних героїв.

Пориньте у життя непересічних українців з «#НАШІ на карті світу».

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

Протягом 1903 року бібліотеці було подаровано 579 примірників друкованих видань, що на 252 примірники більше ніж торік. Але, взагалі дарунків надійшло дуже мало. Це зумовлено тим, що бібліотека проводила мало заходів для залучення пожертвувань, а проведені заходи не увінчалися успіхом. Було  надіслано прохання до всіх Повітових земських управ, але не всі відгукнулися. Зокрема, редакція газети «Приднепровский край», яка раніше надсилала один безкоштовний примірник, припинила висилку; Міністерство Юстиції відмовило у безоплатному наданні свого журналу; всі заклади Катеринослава, не кажучи про окремих приватних видавців і авторів, не вбачали за потрібне надсилати до бібліотеки свої звіти. Лише декілька закладів, наприклад, Губернська земська управа, Повітова земська управа, Міська управа, Міський банк, Товариство Взаємного кредитування та Наукове товариство склали приємний виняток. 

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1903 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Тип. А.І. Цеткина, М.А. Синайского, 1904. – 52 с. – Текст. дан. – Режим доступа: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=103 (дата обращения: 30.11.2020). – Загл. с экрана.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут