На долоні історії

«Вбивство на вулиці Морг» - розповідь американського письменника-романтика Едгара Аллана По, яку прийнято вважати першим детективним твором в історії літератури. Хоча, можна і посперечатися. Адже до появи цього оповідання були й інші не менш відомі, написані в подібному дусі - новела «Мадемуазель де Скюдері» Ернеста Гофмана і роман Вольтера «Задиг, або Доля». Деякі стародавні і релігійні тексти мають схожі риси, наприклад давньоєгипетська казка «Правда і Кривда», давньогрецька трагедія Софокла «Цар Едіп», легенда Геродота «Рампсініт і злодій». Ці твори не можна в повній мірі назвати детективними, але дедуктивні здібності головних героїв - у наявності. Та повернемося до розповіді, що нас цікавить. Звичайно, саме Едгар По став засновником жанру детектив. Але що спонукало автора захопитись цим незвичайним для тих часів напрямком? Адже на початку ХІХ століття в моді - зображення сильних (найчастіше бунтарських) пристрастей і характерів.

Багато дослідників оповідань По вважають, що цією подією стало знайомство з «Неопублікованими сторінками життя Відока, французького міністра поліції», яке у вересні - грудні 1838 року в формі оповідань побачило світ.

На думку ряду критиків, образ Дюпена (головного героя «Вбивства…») схожий з образом Відока, а ім'я узято в іншого персонажа з тієї ж серії оповідань про співробітника французької поліції. Сама картина злочину, до речі,  схожа з однією із описаних: шиї жертв настільки порізані, що голови майже відокремлені від тіл.

Швидше за все, обізнаність письменника про діяльність Відока, популярність французького сищика та інтерес американських читачів до газетної кримінальної хроніки і навели Едгара на думку написати твір, предметом якого стало кримінальне розслідування. Вплинула і атмосфера Філадельфії, де на той момент проживав По. В ті часи міська злочинність була на високому рівні. 

Так почалося протиставлення мізків та м’язів. 

Що стосується сюжетного повороту розповіді, автор, ймовірно, був натхненний реакцією публіки на орангутанга, показаного в Масонської Залі в Філадельфії влітку 1839 року.

Далі буде

http://www.bibloman.ru/books/ubiystvo-na-ulice-morg/history.html

По, Едгар Аллан. Вбивства на вулиці Морг та інші історії [Текст] = The Murders in the Rue Morgue and other stories / Е. А. По ; пер. з англ. А. Пехник. - К. : Знання, 2017. - 206 с. - (American Library)

Иванов, Геннадий Викторович. Сто великих писателей [Текст] / Г. В. Иванов, Л. С. Калюжная. - М. : Вече, 2012. - 432 с. : портр. - (100 великих) (Сто великих)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Дюкре, Диан. Забытые [Текст]: роман / Д. Дюкре; пер. с фр. М. Абрамова. – Харьков: Клуб Семейного Досуга, 2018. – 240 с.

Роман французької письменниці Діан Дюкре «Забуті» - історія незламних жіночих сердець, що можуть відродити світ з попелу.

Головних героїнь знайомить війна на Зимовому Велодромі в Парижі 1939 року. Кароока німкеня Єва з золотистим волоссям і блакитноока брюнетка- єврейка Лізі разом з тисячами інших жінок, які не одружились чи не народили дитя від француза, відправлялись в концтабір Гюрс.

Бараки, криси, нечистоти – все це, здавалося б, повинно зламати дух та назавжди відірвати від реальності тих, хто ще позавчора на ніч одягав на себе шовкову сорочку. Тепер вони "небажані" в таборі смерті.

В холодних і темних стінах табору життєрадісна Єва пропонує подругам створити кабаре та давати концерти в бараках. Тепер з вікон та дверей більше не тхне смертю, всюди лунає музика, співають дівочі серця, життя відроджується.

Як виявилось, «небажані» були не єдиними мешканцями Гурсю. В стінах концтабору зароджується таємне кохання, що не дає іншим полоненим впасти у відчай, а з появою немовляти - сили на новий день. Та, на жаль, їх маленький світ, що так важко будувався, не міг більше існувати. Після підписання миру між Францією та Німеччиною частина полонених мала відправитись в Аушвіц, де їх чекала загибель. Лізі опиняється в цьому списку. Вона лишає Єві найцінніше, що в неї є, а сама відправляється прийняти долю свого народу.

Альона Логвінова, завідувач сектором рідкісних та цінних документів

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

Світлана Пономаренко. Світ мистецтва

Світланка народилася в Алма-Ати (Казахстан) у родині інженерів. Найяскравіші спогади дитинства – гори, вкриті снігом, і тюльпани на схилах.  

У родині любили читати, і коли повернулися до Дніпра, мати зібрала бібліотеку: підписні рідкісні видання, серія «ЖЗЛ», додатки до журналів.  Бібліотека була не дуже велика, але Світланка пам'ятає, як вони пишалися кожною книжкою та виданням.  Перше яскраве враження  від читання було пов'язане з гумористичним оповіданням  Миколи Носова «Саша». 

Спочатку Світлана хотіла присвятити себе педагогічній діяльності. Дуже надихала її на це шкільний педагог з української мови та літератури  Катерина Яківна Бровкіна. Але до Дніпропетровського університету на філологічний вступити не вдалося і, пропрацювавши рік у дитячому садочку,  подала документи до  Київського державного інституту культури, який закінчила в 1981-му за спеціальністю бібліотекар-бібліограф.

Конкурс до вишу був немалий, і під час вступу  вона переживала страшенно, дався взнаки невдалий досвід педагогічної історії. Двічі поверталася до списків у столичному інституті, щоб знову побачити своє прізвище й переконатися –  так, зарахована!  Студентські роки запам'яталися  теплою захоплюючою атмосферою єдиної студентської родини,  цікавими  творчими вечорами, до яких  самі писали сценарії, відвідуванням столичних театрів. Саме з тих часів, згадує Світлана, і виникла в неї любов до мистецтва.  

Після закінчення учбового закладу протягом 1981-1988 років працювала Світлана Миколаївна  в Дніпропетровській обласній науковій бібліотеці в методичному відділі старшим бібліотекарем, з 1983 року – головним.  «Це була в усіх відношеннях школа, ми повинні були знати складові роботи кожного відділу, оскільки їздили в  часті відрядження  до бібліотек області з методичною допомогою та перевірками. Незважаючи на молодість, необхідно було завжди рухатися  на крок попереду. Мені  дуже везло на зустрічі з професійними добрими людьми». Світлана Миколаївна й досі вдячна  тодішній завідуючій методичного відділу Ніні Кімівні Сергєєвій,  яка власним прикладом вчила, як спілкуватися з колегами  та місцевою  владою.   Для 20-річної дівчини все це було  подоланням власних комплексів та невпевненості. 

У 1988-1996 роках  Світлана Миколаївна працювала завідуючою відділом комплектування ЦБС профспілкового об’єднання «Дніпрошина». Тематичні плани, фінансування, замовлення видань  –  нові  необхідні  кроки для набуття досвіду.  

У 1997 році знов  повернулася до  Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія. Була бібліотекарем I категорії, головним бібліотекарем, а  з 2002 року стала завідуючою відділом документів з питань мистецтва. «У мене був вибір: адміністрація надала декілька пропозицій, в тому числі і відділ мистецтв. І мистецтво перемогло», – згадує вона. –  До того ж, ще працюючи в методичному відділі,  я тісно контактувала з відділом мистецтв, бо займалася напрямком «Естетичне виховання», і курирувала це питання в області.  Часто бувала у відділі не за робочою потребою, а тому що мене туди завжди тягнуло».

За ці 22 роки  зроблено не просто багато... У відділі впроваджено комп’ютерні технології: йдеться про електронну реєстрацію читачів, електронну бібліографічну базу даних на документи з мистецтва, аналітичну базу даних «Хроніка культурного життя Дніпропетровської області». А ще інформаційні електронні продукти, створення  відеоуроків та презентаційних відеороликів. Налагоджене постійне інформаційне забезпечення спеціалістів галузі культури та мистецтва, популяризаторська робота: організація виставок художників-аматорів, майстер-класів, музичних вечорів, зустрічей з діячами мистецтва, презентації книг, що отримують широкий розголос серед громади та в засобах масової інформації. З кожним роком поширюється коло соціальних партнерів відділу,  в партнерстві з творчими організаціями працюють читацькі клуби за інтересами: «Літературна вітальня», салон «Експромт». Організований громадський простір для розвитку та занять творчістю в межах навчально-просвітницького проєкту «ART-резиденція».

Світлана Миколаївна – мотиватор інформаційної роботи відділу,  спрямовує її на популяризацію серед населення творчого здобутку Дніпропетровщини. Готуються рекомендаційні бібліографічні посібники, підтримуються сторінки веб-сайту бібліотеки, наповнюється статтями портал «ДніпроКультура».  Інформація про заходи відділу розміщуються в соціальних мережах,  готуються матеріали для публікацій в місцевій пресі,  республіканських професійних журналах.  Світлана – активна учасниця наукових конференцій. 

Звісно її робота не лишається непоміченою, вона  нагороджена Почесними грамотами адміністрації ДОУНБ, обласного управління культури, національностей і релігій ОДА (департамент культури і туризму ОДА), Міністерства культури України.

Основними необхідними якостями у своїй роботі  вважає  вміння спілкуватися, витримку, бо  творчі люди ранимі, до них необхідно мати підхід, уміння вислухати. Багато хто приходить, щоб розповісти про себе, про власні проекти,  задумки, ідеї, звертається  за допомогою, щоб заявити про свої таланти та здібності.   

До відділу документів з питань мистецтв приходять не лише за тим, щоб почитати чи взяти участь у безлічі цікавих творчих заходів, сюди приходять відпочити душею. І  проекти народжуються, так би мовити, за запитом  знизу, за потребами самих читачів, серед яких багато видатних діячів мистецтв і аматорів.  

Як особливу творчу гордість згадує Світлана Миколаївна «Кіноклуб», що існував при відділі, з неймовірно  феєричним  керівником Євгеном Шевченком, який акумулював всіх талановитих початківців та досвідчених майстрів кіно,   і  всі начиння якого підтримувала не лише вона як завідуюча, а й  краєзнавець Микола Чабан. Це була потужна творча платформа та лабораторія, і Світлана Миколаївна дуже пишається, що сьогодні Євген Шевченко вже в Києві й має  власну студію продакшн.

Вона пишається багатьма, хто вперше  заявив про себе на творчому майданчику відділу мистецтв, а потім перетнув межі цього простору і став відомим не лише в Україні. Це художник Павло Бондар і теперішній директор Дніпропетровського музею Українського живопису Сергій Бурбело. (проєкт Арт-резиденція»). Завдячують допомозі фахівців відділу та бібліотечному фонду й викладачі вишів Олена Світлична, Олена Половна-Васильєва та Тетяна Чернета. Багато років вони працювали в стінах відділу, захистили дисертації, стали кандидатами мистецтвознавства, творчими особистостями.  «Як вони самі стверджують, у цих успіхах  є й наш посильний внесок», – зазначає наша героїня. 

ЇЇ цікавлять та надихають книги, проекти,  люди, відкриті всьому новому, ті хто завжди в пошуку.  Вони залишаються не лише почесними читачами ДОУНБ, а  майже членами її родини, тому що й досі пишуть, телефонують, радяться, й не лише творчим.   «Нещодавно познайомилася з 16-річною дівчиною, яка малює по шовку. Неймовірні враження. Звісно,  надамо їй майданчик нашого відділу для виставки, тому що молодим починати складно, треба допомагати».  

На питання, що таке щастя, відповідає: «Моя родина, мама, чоловік, донька, онука. У найскладніші часи вони завжди поруч. Радію успіхам онуки, вона небайдужа до всього творчого, відвідує театральну студію, танцювальний гурток. Як каже моя дочка: «Це ти «уколола» її світом мистецтва…». 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Пунктир

Володар цілого ряду премій, ордену Героя України за внесок у розвиток культури і мистецтва, лауреат премії ім. Тараса Шевченка, володар почесної грамоти Кабінету Міністрів України. В нього найбільший доробок серед колег-сучасників – 20 романів за 40 років. Павло Загребельний в «Пунктирі».

А що таке старість? Може, її й немає зовсім, а є тільки зношеність душі. В одних душі зношені вже замолоду, в інших – незаймані до високих літ.

Військо можна перемогти - жінку ніколи.

Дивно влаштована людина: з неймовірною жадібністю гребе вона до себе все на світі, безмірно страждає, коли їй чогось не дістається, але ще більше мучиться, коли не може в той чи інший спосіб позбутися здобутого. Розтринькати гроші, перепаскудити наїдки й напитки, похвалитися таємницями, змарнувати все своє життя.

Життя має ціну лиш доти, поки воно доцільне.

Життя складається з обіцянок і погроз.

Жінка створена для поглядів і доторків.

Кожне маленьке місто має право на свою велику людину.

У літописців є найстрашніша зброя — замовчування.

Легенди бувають правдивіші за історію.

Людина з владою у руках відрізняється від звичайної так само, як збройний від беззбройного. 

Людина вмирає, а дім, зроблений нею, стоїть, і пісня, складена нею, співається тисячу літ, і казка живе спервовіку, витвори думки й уяви триваліші за саму людину. І правда про людину так само існує довше, ніж сама людина.

http://1tv.com.ua/programs/zagrebelnii

http://vsviti.com.ua/ukraine/83678

Загребельний, Михайло Павлович. Павло Загребельний [Текст] / М. Загребельний. - Харків : Фоліо, 2013. - 121 с. - (Знамениті українці).

Сторінки історії . Павло Загребельний [Текст] / Автори-упряд.: І.С. Попова, Н.П. Олійник, А.І. Рудинська ; Автори-упряд.: І.С. Попова, Н.П. Олійник, А.І. Рудинська. - Дніпропетровськ : Пороги, 2005. - 196 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

30 вересня 1999 року – у бібліотечних закладах нашої країни вдруге святкують Всеукраїнський день бібліотек. Всі хто причетний до бібліотечної справи, заслуговують на увагу до своєї нелегкої, але такої цікавої та потрібної для всіх професії. 

У музейному архіві нашої бібліотеки зберігається газетна публікація завідуючої  відділу наукової інформації та бібліографії, а також голови профспілки у той час, Ірини Вікторівни Барабан про те, як проходило святкування Всеукраїнського дня бібліотек у ДОУНБ 20 років тому (газета "Голос отраслевого профсоюза"). 

На початку своєї публіцистичної замітки Ірина Вікторівна наголошує, що бібліотеки завжди були та залишаються для кожного з нас невичерпними скарбницями знань. Бібліотека - це величний книжковий храм, джерело ідей та думок, яке висвітлює нам шлях в майбутнє. В кожній країні, в різні її періоди, бібліотеки виконували особливу духовну місію - були дзеркалом і пам'яттю народу та держави, центром духовності.

30 вересня 1999 р. у Дніпропетровській обласній науковій бібліотеці відбувся літературно-музичний вечір "Джерело знань, думок скарбниця". Бібліотечних працівників привітала начальник управління культури Валентини Тальян, яка урочисто вручила почесні грамоти найкращим спіробітникам бібліотеки. Пролунали у святковий для бібліотекарів день поздоровлення від депутата обласної Ради Катернини Вєдякіної та голови обкому профспілки працівників культури Тамари Чудакової. З великою повагою та вдячністю привітали ветеранів бібліотечної справи святковою програмою "Священий храм, бібліотеко – тобі присвячено життя".    Завершив вечір музичний вернісаж - імпровізований концерт, підготовлений самими бібліотекарями. 

Ось так вдруге пройшло святкування Всеукраїнського дня бібліотек у Дніпропетровській обласній науковій бібліотеці, яке дехто з спіробітників ще добре пам'ятає.

Шановні колеги, щиро вітаємо всіх з Всеукраїнським днем бібліотек! 

Хай це тепле свято подарує кожному з вас надію на краще майбутнє, віру у здіснення нових ідеї та любов вдячних читачів!

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Пунктир

Вона назавжди увійшла в світову історію як сильна і незламна жінка. На частку найбільшої французької виконавиці випало безліч випробувань - вона пережила чотири автомобільні катастрофи, сім операцій, три гепатіческая коми, кілька нападів білої гарячки, напад безумства, спробу самогубства, дві світові війни. Вона померла, не доживши до п'ятдесяти, але перш за все - звела з розуму мільйони чоловіків і змусила поклонитися своєму таланту всю Францію. 
Едіт Піаф у «Пунктирі».

"Але я співала ще й тому, що тільки тоді відчувала себе щасливою, абсолютно щасливою. Потім я дізналася, що це називається покликанням."

"Від любовної пожежі не застрахуєшся."

"Від чоловіка потрібно піти до того, як він подумає, чи не піти йому."

"Для мене немає нічого важливішого в житті, ніж любов і мої пісні, але мої пісні - це теж любов."

"Коли любов остигає, її потрібно або розігріти, або викинути. Це не той продукт, який зберігається в прохолодному місці."

"Моє життя було огидним, це правда. Але моє життя було і чудовим. Тому що я любила насамперед його - життя. І тому я любила людей, своїх друзів, своїх коханців. Але я любила і незнайомих, з яких складалася моя публіка - та, для якої я співала, для якої хотіла померти на сцені разом із останньою піснею своєю."

"Навіть телефонний довідник можна заспівати так, що весь зал буде ридати."

"Так, я завжди любила бути щедрою з друзями. А з ким же ще, як не з ними? І потім - на серці робиться так тепло, коли іншим доставляєш задоволення. Мої подарунки, маленькі і великі, як я буду підводити їм рахунок? Я навіть дарувала машини - ні за що, просто так. Хлопчикам - тільки тому, що вони були "шикарними типами" і з симпатією ставилися до мене, а ще тому, що я люблю бачити, як у інших загоряються радістю очі. Звичайно, мені самій так не вистачало щастя, що я відчувала необхідність зображати святкового діда."

"Так, розлучилася з колишнім коханим, так, знову закохана! Чому цього треба соромитися? Здатність людини закохуватися говорить, перш за все, про те, що у неї в порядку душа, навіть якщо все інше не дуже."

"Що є правда, що ні? Що таке добре і що таке погано? Я не беруся судити."

"Я вмираю від любові п'ятсот разів за вечір."

"Я забула про біль, про страх впасти, про те, що взагалі щось може перешкодити мені співати. Забула про своє набрякле через кортизон обличчя, про скорчені руки, про майже вилізле волосся, про набряклі ноги. Я співала, я знову співала в повний голос повного залу! І зал теж забув про мої недоліки, забув про малий зріст і безглузду позу, про те, що голос трохи хрипить, про те, що я повинна впасти. Ні, вже після перших рядків пісні, клянусь, в залі зовсім не хотіли, щоб я впала і залишилася лежати. Ну, не зараз, ось ще пісню... ще ось цю пісню... і ще ..."

"Я заздрила смерті Мольєра - прямо на сцені - і завжди говорила, що хотіла б померти так само

Я співала весь час, незважаючи ні на що, не звертаючи уваги на голі ноги в туфлях, відсутність рукава у светрі, на свастики на будинках, на небезпеку залишитися в таборі, куди привезли фальшиві документи. Співала, тому що люди хотіли чути мій голос, а вони хотіли, бо разом із піснею я віддавала їм душу."

"Якщо у чоловіка гарні руки, по-справжньому гарні, він не може бути потворним всередині. Руки не брешуть, як обличчя."

Дюкло, Пьер. Эдит Пиаф [Текст] / П. Дюкло, Ж. Мартен. - Смоленск : Русич, 1997. - 512 с.

https://ru.citaty.net/avtory/edit-piaf/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Винничук, Ю. П. Лютеція: роман / Юрій Винничук; худож.-оформлювач О.А. Гугалова. – Харків: Фоліо, 2017. – 314 с.

Мою увагу привернуло видання Юрія Винничука – відомого українського письменника, поета, драматурга, літературного діяча – «Лютеція». Роман-містифікація, таке собі загравання з уявою і здоровим глуздом читача. Ти непомітно поринаєш у вигаданий світ снів й самонавіювання, і навіть не помічаєш, що події вже відтворюються у твоїй голові. Дійсно – справжня магія слова!

Герої твору розшукують Лютецію, дівчину-марення та на перепоні цьому стоїть таємнича організація. 

А за межами - триває Велика Битва, звістки про яку приносять ціною власного життя Мужні Листарі, до яких належить і головна героїня.

Містичне і непояснюване тримає читача в напрузі. Автор настільки переконливо створює химерний світ свого роману, що здається, нібито Юрій Винничук причастився невідомих нам знань і намагається посвятити й нас. Всі ті вигадані ордени - такі реальні, годі й сумніватися. Справжній готичний витвір з дивних створінь і явищ…

«Лютеція» — роман, написаний в постмодерній манері, котрий потребує певних ментальних потуг для його розуміння. Вимагає повторних перечитувань, ґрунтовного аналізу його елементів, символів і смислів. Як завжди, Юрій Винничук – неперевершений.

Ірина Овсянникова, провідний бібліотекар відділу читальних залів

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут