Піонер українського кіно
Данило Сахненко
(продовження)
Тієї осені Марія Заньковецька з тріумфом виступала в Москві. 24 вересня 1911 року в московському театрі «Ермітаж» розпочався зимовий сезон української трупи Дмитра Гайдамаки (учень Марка Кропивницького, згодом гратиме у Дніпропетровському театрі ім. Шевченка). Гайдамака і запросив тієї осені Марію Заньковецьку для виступів у Москві.
Усі московські газети в один голос вітали гастрольні виступи Заньковецької. Для першого її виступу йшла «Безталанна» Карпенка-Карого. «Знов таке саме могутнє враження дають ті сцени, де широкий простір темпераментові «української Дузе», — писали «Русские ведомости».
«Більше десяти років не грала добродійка Заньковецька в Москві, писав “Голос Москви”, — але час цей пройшов безслідно, — вона та ж сама: та ж сердечність і мрійність в сценах ліричних, та ж сама сила драматизму». «Зовнішня сторона вчорашньої вистави, — писала газета “Русское слово”, — нагадала добрі старі часи — напружений настрій публіки перед першим виходом улюблениці, буря оплесків при появі на сцені М. К. Заньковецької, туш в оркестрі, море квітів і, нарешті, рій листків у театрі і на сцені, що сипались з верхніх лож з написом: “Ясне сонечко української сцени! Хай слава твоя лунає ще довгі роки!”» («Рада», 11(24) листопада 1911). А в неділю, 5 лютого 1912 року в Москві в театрі «Ермітаж» відбулося вшанування славетної Марії Заньковецької з нагоди 30-річчя її сценічної діяльності. Ми згадуємо про всі ці факти, бо вони мали місце впродовж півріччя після зйомок у Катеринославі і свідчать, що то була вершина її творчої біографії.
А трупа М. Садовського з Катеринослава переїхала до Чернігова, де з 1 вересня у міському театрі дала десять вистав. 15 вересня трупа відкрила свій шостий сезон у Києві.
При знайомстві з тогочасною періодикою звертаєш увагу на ще один прояв зацікавлення українською тематикою в мистецькому житті міста на Дніпрі. 6 серпня 1911 року симфонічний оркестр Катеринославського громадського зібрання виконав музичний твір місцевого композитора А.Б. Гротто-Слєпиковського під назвою «Українська сюїта». Диригував оркестром сам автор. Про нього відомо небагато. Його будинок знаходився по Соборній (Жовтневій) площі, 11 (нині – військкомат). Його батько штабс-капітан Броніслав Оттонович Гротто-Слєпиковський згадується як землевласник Верхнєдніпровського повіту. Родина була явно польського походження. Анатолій Броніславович перед революцією обирався гласним міської думи в Катеринославі. Про виконання сюїти докладно написала місцева газета «Южная заря», замітку якої згодом передрукувала київська газета «Рада» 14 (27) серпня 1911 року (газета ж подала докладний опис музичної теми в кожній частині). Сюїта на п’ять частин мала великий успіх у публіки, яка прослухала її з напруженим інтересом. Особливо сильне враження справила перша частина і скерцо. Чи випадковим є збіг двох подій у часі — зйомки фільму запорозької тематики і прем’єра сюїти, де запорозька тема лунала особливо виразно? Навіть якщо обидві події не були напряму пов’язані між собою, вони свідчили про запит у суспільстві до цієї тематики.
(Далі буде).
Микола Чабан
Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст]/ Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)
Більше про бібліотеку тут
