Колись, рано чи пізно, на певному етапі життя, кожна людина питає себе, хто вона і звідки. Це питання може просто промайнути в голові серед інших думок, не залишивши особливого сліду у нашому внутрішньому світі роздумів. А може виник-нути пізніше, можливо, навіть кілька разів, і людина замислюється глибше, і думки виливаються в якісь дії. Що спонукає людину до таких думок? Найбільш переконлива відповідь – внутрішнє прагнення до самопізнання. Особисто у мене таке питання просто промайнуло в голові ще в дитинстві, чим завдячую оповіданням моїх дідів про їхнє дитинство, але глибоко зацікавило десь років у 13–14. Тоді ж більш ґрунтовно розпитав родичів і намалював перші генеалогічні дерева. Звідти бере початок моє захоплення генеалогією.
Окремою сторінкою у формуванні генеалогії України є козацтво, адже саме за-вдяки козацьким реєстрам відбувається певне усталення українських прізвищ, що дозволяє простежити родовід. Генеалогія українського козацтва сьогодні не обділена увагою дослідників, написано вже кілька монографій, присвячених історії родів і родинних зв’язків козацької старшини окремих полків (Білоцерківського, Канівського, Переяславського). Але, зазвичай, дослідники майже не приділяють уваги родам дрібної старшини та недворянським родам. Крім того, малодослідженими залишаються «оселянені» козацькі роди, яких багато на Лівобережній Україні.
У наші дні широким полем діяльності для дослідника є селянська генеалогія. Інтерес до генеалогії у країнах Західної Європи, яка вважається батьківщиною «класичної» генеалогії, виник у 50-х рр. минулого століття, в нашій країні – пізніше. На жаль, розвиток української генеалогії в цілому відстає від рівня європейських країн, не винятком є і селянські родоводи [13; 28].
У суспільстві побутує думка, що селянські родоводи неможливо або майже неможливо дослідити. Проте дослідження дніпропетровського історика І.О. Кочергіна спростовує цю думку. Він простежив свій родовід по батьківській гілці до 12 покоління, причому всі його предки – селяни [24]. Але слід враховувати і регіони, звідки походять досліджувані роди. Наприклад, фонди Державного архіву Дніпропетровської області дуже постраждали під час Радянсько-німецької війни. Схожа ситуація і в Полтавській області. Натомість, у західних областях України збереглася значно більша кількість архівних документів.
Дослідження селянських родоводів у більшості випадків проводиться на аматорському рівні. З ґрунтовних джерелознавчих наукових праць на сьогодні можна назвати лише дослідження Ю.В. Легуна, які стосуються Подільської губернії [27]. Джерелознавство історії родів Лівобережної України, зокрема, Полтавщини, не розроблено професійно.
При розгляданні історії селянського або козацько-селянського роду, яким є й рід Сухомлинів, доречним буде уточнювати назву населеного пункту, звідки рід походить, а у випадку, коли відбувалися переселення – назву населеного пункту, де прожило найбільше поколінь предків досліджуваного роду. Це допоможе уникнути плутанини, якщо прізвище розповсюджене, і поліпшить просторову орієнтацію, отже, сприятиме кращому сприйняттю матеріалу. Наприклад, рід Сухомлинів з с. Ясеноватка Онуфріївського району Кіровоградської області. У Ясеноватці жили принаймні 5 поколінь моїх предків, а далекі родичі й свояки проживають і досі.
Основні джерела з історії роду Сухомлинів, які використані в даній публікації, можна розділити на дві основні групи: наративні та документальні. До перших нале-жать записи усної історії населених пунктів, родинних легенд, спогадів, які про-водяться автором з 2007 р. [6] та генеалогічна схема «Походження роду Сухомлинів», складена І.Д. Сухомлином за власними опитуваннями у 1960- х рр. [8]. У другій групі можна виділити 2 підгрупи: неопубліковані – документи родинних архівів, переважно особистого походження (свідоцтва про народження, свідоцтва про смерть, військові квитки, документи про освіту, свідоцтва про шлюб, різноманітні посвідчення та інше) [6; 7] та опубліковані збірки документів, козацькі реєстри, книги пам’яті [9; 1; 10; 12; 13; 4; 5]. З літературних джерел – це дослідження, присвячені історії населених пунктів, місцевостей, які мають відношення до життя та діяльності представників роду. Також використані наукові, науково-методологічні та науково-популярні праці з генеалогії [13; 14; 31; 24]. На жаль, іконографічні джерела наявні у незначній кількості і з’являються лише з 1950-х рр.
Рід Сухомлинів спеціально не досліджувався, і пропонована публікація є першою з історії роду Сухомлинів з с. Ясеноватки. Проте першим дослідником роду можна вважати І.Д. Сухомлина (1923–2000) (фото), який доводиться троюрідним братом дідові автора. Іван Дмитрович Сухомлин народився у с. Ясеноватка Онуфріївського району Кіровоградської області. Після закінчення історико-філологічного факультету Дніпропетровського державного університету (ДДУ) вчителював у школах Дніпропетровська. З 1958 р. працював на кафедрі української мови ДДУ, у 1958–1961 рр. – навчався в аспірантурі, з 1964 р. – кандидат філологічних наук, доцент тієї ж кафедри (тема дисертації – «Основы полтавской ономастики». Харків, 1964. Науковий керівник – В.С. Ващенко). Центральне місце серед наукових інтересів Івана Дмитровича займала ономастика, зокрема, антропо-німіка. У 1950–1970 рр. він провадив збирання матеріалів для словника українських прізвищ у селах Середньої Наддніпрянщини (Дніпропетровська, Полтавська, Черкаська, Кіровоградська та Київська, Чернігівська, Херсонська, Запорізька області) за авторською методикою. Основним об’єктом збирання були народні прізвиська.
Йому вдалося опитати людей, які народилися у 70–80-х рр. ХІХ ст. і пам’ятали прізвиська своїх прадідів і прабаб. Таким чином, під час експедицій (зокрема, і в рідному селі), він збирав разом з антропонімічним і генеалогічний матеріал (які часто взаємно пояснюють одне-одне), що можна бачити у його статтях. Розглядаючи особові прізвиська як родові назви та особливості їх утворення, Іван Дмитрович навів приклади своїх родичів. Також він черпав ономастичний матеріал зі збірників документів, козацьких реєстрів та міських актових книг, отже, міг взяти звідти і генеалогічні матеріали, зокрема, для легенди роду [19; 35; 36].
На жаль, І.Д. Сухомлин так і не встиг завершити згаданий словник українських прізвищ; ця праця стала б в нагоді дослідникам селянських родоводів. У Польщі словники такого типу існують [27]. З аналогічних праць у дослідженнях з наддніпрянської генеалогії може бути використана розвідка В.О. Горпинича «Прізвища Середньої Наддніпрянщини» [18]. Автор цих рядків знайшов у цьому словнику інформацію (2008 р.), що в селах Млинок і Петрівка Онуфріївського району Кіровоградської області проживають троє Сухомлинів, які пізніше (2009) виявилися родичами (троюрідний брат діда та четвероюрідний дядько автора) [18, с. 116].
У 1960-х рр. І.Д. Сухомлин створив генеалогічну схему «Походження роду Сухомлинів з села Ясеноватки» (далі – ПРС), джерелами для якої були схема його батька – Дмитра Митрофановича – та власні опитування у Ясеноватці. Схему ПРС не можна вважати спеціальним дослідженням, оскільки при її складанні використовувався лише один вид джерел (записи усної історії), до того ж наведена інформація на сьогодні є застарілою, тому що схема до 2008 р. не оновлювалася. Але ПРС є вельми цінним джерелом до історії роду, оскільки найбільш повно фіксує наративну джерельну базу станом на 50–60-ті рр. ХХ ст. і являє собою важливу віху в дослідженні генеалогії Сухомлинів із с. Ясеноватки.
ПРС являє собою низхідну змішану схему, виконану на аркуші паперу формату А2 олівцем та пером [8]. Загальна побудова має певну симетрію, вертикальною віссю якої фактично слугує виділена кольором низхідна схема самого Івана Дмитровича; IV коліно за браком місця розміщено у два яруси. Частина картушів (включаючи «вісьові») зафарбовані синім та червоним олівцями. Схема охоплює 6 колін та 3 «умовно реконструйовані», де зображений легендарний засновник роду Федір Сухомлин (за думкою І.Д. Сухомлина) та два пусті картуші (по одному на коліно), які з’єднують його з реальним предком Оксентієм Сухомлином. Дружини не позначені окремо, а вписані у картуш чоловіка. Не позначені (не враховуючи пізніших дописок) нащадки по жіночих лініях (1 випадок). Схема включає 54 особи у 49 (з «умовно реконструйованими» – 52) картушах, а з урахуванням пізніших дописок Д.М. Сухомлина олівцем – 63 особи у 58 (61). Засновником роду, за думкою І.Д. Сухомлина, був реєстровий козак Полтавського полку Федір Сухомлин (1649 р.). Іван Дмитрович посилається на видані Бодянським «Реестра всего Войска Запорожского» (Москва, 1875), проте у виданні Зборівського реєстру 1995 р. такий козак взагалі відсутній у жодному з полків [8; див. 10]. На березень 2011 р. повна низхідна схема Сухомлинів охоплює 9 колін, містить 129 осіб. Обсяг пропонованого видання, на жаль, не дозволяє навести ані повну низхідну схему, ані повний поколінний розпис за Абовіллем. Скорочена низхідна схема (нащадки братів моїх предків не позначені) додається.
Прізвище походить з Полтавщини. На сьогодні існує декілька поглядів на виникнення прізвища. За М.Л. Худашем, Сухомлинъ – глузливе прізвище мельника [див. 10, с. 560]. Сучасний криворізький дослідник Є.О. Бадін пояснює Сухомлин, Сухомлинський як прізвисько власника млина на річці, що пересохла, внаслідок чого млин перестав працювати [16, с. 145]. І.Д. Сухомлин стверджував, що прізвище утворилось від топоніма: млини, які переставали працювати внаслідок посухи, називали сухі млини, і про людину, що мешкала біля такого об’єкту, казали – живе там, де Сухий млин, Сухомлин. На мій погляд, саме остання версія є найбільш слушною, оскільки перші дві утворюють це прізвище від прізвиська за професійною діяльністю людини і не беруть до уваги таких топонімів Полтавщини, як Горішні Млини поблизу Кобеляк, Нижні Млини поблизу Полтави, Млини поблизу Лютенької, Міські Млини поблизу с. Опішного та Сухомлини поблизу Малих Будищ. Прізвищ, утворених від інших топонімів з часткою «млин», не помічено. Не можна однознач-но стверджувати, що прізвище виникло від назви села або урочища, або навпаки – село отримало назву від першопоселенця, оскільки обидва варіанти мають право на існування. Що стосується с. Сухомлини поблизу Малих Будищ, то опішненські краєзнавці (зокрема, старший науковий співробітник Національного музею-заповіднику українського гончарства В. Міщанин) вважають, що назва пішла від першопоселенця, козака Сухомлина [6].
Перша писемна згадка прізвища відноситься до 1649 р. – у «Реєстрі Війська Запорозького» зазначені такі його носії: Остап Сухомлин, сотник Жовнинської сотні Чигиринського полку, Стεпан Сухомлин, козак Кременчуцької сотні того ж полку, Павло Сухомлынъ, козак Лубенської сотні Миргородського полку та Васко Сухомлинъ, козак Березанської сотні Переяславського полку [10, с. 48, 52, 391, 330].
Отже, коріння роду Сухомлинів на Полтавщині.
Олександр Сухомлин
Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
