Мураками, Харуки. О чём я говорю, когда говорю о беге / Х. Мураками;[пер.с яп.А.Кунина].- М.: Эксмо; СПб.: Домино, 2010.- 208 с.- (Мураками-мания).
«Страдание – личный выбор каждого»
Харукі Муракамі - легенда сучасної літератури і особливого представлення не потребує. Його твори користуються великою популярністю серед читачів.
Ось і я піддалася чарам прози Муракамі й прочитала чергову його книжку.
Ця книга розкрила переді мною не просто Муракамі - письменника, а й Муракамі - спортсмена - впертого, цілеспрямованого, професійного. Людину, яка прагне до поліпшення результатів у всьому - в бігу, в тріатлоні, в письменництві. Вперше я побачила такий підхід до своєї роботи письменника – підхід, як до спортивних тренувань. Але, якщо замислитися, він виправданий і обґрунтований. А проте, що це думка не просто продумана, а ще й реалізовується - приголомшливо.! «Я тренируюсь прежде всего для того,чтобы поддерживать хорошую физическую форму, которая позволяет мне продолжать писать».
Книжка складається з текстів, написаних Муракамі з легкістю на межі побутового нарису, в 2005-2006 рр. Зібрані, за його словами «зарисовки о беге,но никак не секреты здорового образа жизни». Автор хотів розібратися, яке життя він вів – як письменник і як бігун- останні двадцять п'ять років, беручи участь в 25 марафонах, ультрамарафоні, тріатлоні.
Книгу автор присвятив бігунам – всім тим, кого він зустрічав на дорогах світу.
Це портрет письменника - мудрої і дивної людини. Муракамі порівнює спорт з літературною працею. Роздумує над взаємозв`язком – письменницької праці і спорту. Він пише, що для створення класного роману необхідний талант, де письменник мислить всім тілом, що приводить до напруги, а то і до виснаження всіх сил – фізичних і ментальних. А якщо письменник не дуже талановитий - ті, яким відповідність загальноприйнятим стандартам не дається сила, - повинні з молодих років нарощувати собі м'язи, розвивати у себе за допомогою тренувань такі якості, як витривалість і уміння зосереджуватися. І це вже як рекомендація для письменника-початківця.
А ще мені сподобалися розділи, де Муракамі багато чого розповідає якби мені, про мене саму. Напевно, кожна фраза - це певна цитата, кожна сторінка-підказка, як слід вчинити і що можна зробити в важких ситуаціях.
Книжка, прекрасна, читається легко, на одному диханні.
Мені імпонує авторський принцип - добігти до фінішу чого б це не коштувало і навіть через фізичний біль. Досягнення Муракамі вражають.
«Больно настолько, что временами мне хотелось послать всё к чертовой бабушке. Но в этом виде спорта – своего рода необходимое предварительное условие. Если бы ее не было, кто бы вообще стал заниматься триатлоном и марафоном? Именно благодаря боли, благодаря стремлению ее превозмочь у нас есть возможность – пусть не в полной мере, но хотя бы частично- почувствовать, что мы живём, что мы есть.»
Але однією з найголовніших думок, яку Муракамі хотів до нас донести, я вважаю це міжряддя:
"…самой большой ценностью на самом деле, обладает то, чего нельзя увидеть. То, что мы чувствуем сердцем. Чтобы суметь понять что-то важное, нужно совершить множество бессмысленных на первый взгляд действий. Но даже то, что кажется нам бессмысленным или безрезультатным, вполне возможно, вовсе не является таковым. Это моё мнение. Мнение, основанное на собственном опыте, прочувствованное на собственной шкуре. Не знаю, смогу ли я продолжать совершать эти бессмысленные действия до бесконечности, но, учитывая, что я так долго и упорно этим занимаюсь и всё ещё не разочаровался, думаю, что буду стараться до тех пор, пока меня не покинут силы. Бег на длинные дистанции (к худу ли, к добру ли) сделал меня тем, кем я являюсь сегодня».
Мене чіпляє його завзятість любителя-бігуна - досягти мети, яку він сам собі поставив; добігти до неї власними ногами. І, добігши, усвідомити: те, що він повинен був зробити - зробив; те, що повинен був стерпіти, - стерпів. Із радості і невдач автор витягує конкретні життєві уроки.
Ще мені запала в душу фраза: «…и, может быть, у нас нет иного выбора, кроме как принять эту жизнь такой, какая она есть, не понимая толком, что же происходит. Принять, как мы принимаем налоги, приливы и отливы, смерть Джона Леннона и ошибки судей на чемпионате мира».
Як не дивно, я зрозуміла для себе дуже багато нового. В тому числі, і про саму себе. Завдяки моїй любові до бігу, я проводила якісь ниточки паралелі між собою і автором.
Дуже хороша книга з точки зору самоаналізу - мене вона принаймні, надихнула саме на це. І зародила перші зернятка зростаючого почуття до Харукі Муракамі. У що вони виростуть ще не ясно, але вкоренилися вони на благодатному ґрунті.
Можливо, після прочитання, я буду систематично займатися бігом, а Ви - станете письменником.
Книга про сенс життя для тих, хто шукає себе у творчості, про подолання, про біг часу.
Не стану рекомендувати цю книгу усім. Але я впевнена, що людям, які "біжать" самі, вона їх зацікавить.
Таїсія Козак , завідувачка сектором обмінно-резервного фонду
Більше про бібліотеку тут
