Світ знань нових видань

Богдан Ступка/ М.П.Загребельний; худож.-оформлювач О.Д.Кононученко. – Харків: Бібколектор, 2016. - 120с.

Богдан Ступка. «Людина не літає, а крила має»

Є люди, які являють собою справжнє надбання нації, її обличя і душу у  часі. Саме такою людиною був і лишається український актор Богдан Сильвестрович Ступка. Він лишив по собі години відеозаписів його поцілованих генієм ролей, глибоких роздумів про долю мистецтва і митця, дослідження театро і кінознавців. Ще одна гідна згадка про актора належить пензлю сина Павла Архиповича Загребельного – Михайлу.  Книга охоплює майже усі періоди життя і творчості, надає цікавий фактичний матеріал, справжніми  «маяками» є вислови Ступки:  «Львів був моїм життєвим трампліном, а Київ став моїм польотом…», «творчість – це сумнів,  його нема, нема прогресу…», «…зірки на небі. Мені батьки говорили: не вихваляйся, що ти зробив, - ти просто провідник ідей, котрі дав тобі Господь».

Книга адресована широкому колу читачів і  надійшла в рамках державної програми «Щодо здійснення придбання україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек». Невдовзі її примірники потраплять до бібліотек області.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:  Vkontakte   Facebook  Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

Сьогоді фонди нашої бібліотеки містять понад 3 мільйони примірників видань, а на початку своєї роботи у каталозі першої Катеринославської публічної бібліотеки  було всього 200 книг та газет. 

Окрім видань, що розповідали про життя великих людей,  наприклад, 12 томів "Деяний Петра Великого" та "Жизнь Ермака, завоевателя Сибири", фонди містили  декілька посібників з сільського господарства та Біблію. З творів художньої літератури у невеликому бібліотечному фонді були - Вольтер, поетичні збірки та вельми популярний, серед дам того часу, роман "Матильда або записи,  взяті з історії Хрестових походів".  

Ось з  такого мінімального фонду  починала свій  довгий та впевнений  шлях до здійснення великих надій, мрій і успіхів перша публічна бібліотека  у Катеринославі. 

Більше про бібліотеку тут 

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook  Twitter

На долоні історії

Японський Петрарка - Мацуо Басьо 

Японська література увійшла в моє житття  у різні роки  декількома потужними поштовхами. Перший, як не дивно, був пов'язаний із обставиною  зовсім не літературною.  Мова про  легендарні «Ворошиловські» часи інтелектуальної гри «Що?Де? Коли?». Окрім жорсткості ведучого та його безперечного  розуму,  мене вразила тоді велика любов Володимира Яковича  до японської поезії. Саме під час телеефірів, я вперше почула танку і хоку і побачила безсилі намагання найкращіх знавців. Їм ніяк не вдавалося,   під час запитання, додати вирішальне слово або рядок для завершення вірша.  «Всього три, або чотири строфи », - подумала я  - «але вони  й дійсно неповторні». 

Вся історія японської літератури має безліч «неповторностей», які  осягнути і справді важко. Ну, наприклад, всесвітня першість у створенні роману-епопеї  «Гендзі –Моногатарі» належить саме жінці з «країни висхідного сонця». На протязі багатьох віків  вона була відсторонена від усіх суспільно-політичних справ і формувалася, як квітка ніжна і ось вам – створила  роман, що дав імпульс майже усім літературним жанрам. Інша особливість в тому, що тільки японська література у Середньовіччі зберігла  зародки, так званого, модернізму, з його заглибленням у внітрішній світ людини і цікавістю до  почуттів. Що ж безпосередньо торкається поезії, то це ще одна вічна загадка.

Майже осягнув її своїм життям, Мацуо Мунефуса, який  народився у старовинній японській провінції і походив із с самурайського роду. Деякий час він намагався навчатися мистецтву поезії, але найкращими вчителями для нього стали досвід життя, природа і мудрість споглядання. Він мав багато вдячних  учнів і саме один з них   подарував наставнику невеличкий будиночок на березі ставка де були висаджені бананові пальми (басьо). 

Жив Мацуо  завжди нужденно, але за його  власним переконанням саме так, як  і повинен   справжній поет. Лаоські і китайські культури залишають не менш значущий відбиток на його стилі, ніж хейанські літературні  традиції,   а  у 1680 році  натхнення та досвід дарують світові майже самий знаменитий в історії японської поезії вірш:

«На голой ветке 

ворон сидит одиноко. 

Осенний вечер».

 В його хоку закріплені вічно живі моменти буття і японським  Петраркою його, скоріш за все,  вважають за жанрову досконалість. Він багато подорожував і увічнював своїм пензлем все, що бачив. П'ять дорожніх щоденників, написаних особливою ліричною прозою,  в чергуванні з віршами своїми і чужими, відкривають перед нами майже всю Японію того часу.    

Коли Басьо попросили скласти передсмертну пісню, він відповів що кожне його хоку було передсмертною піснею, адже хто може знати, коли настане останній день?

Можливо в цієї стовідсотковій віддачі і відповідності кожній хвилині буття  і є розгадка генільного лаконізму хоку (хайку), які називають живописними. Дивіться :
 «Бабочки полет

Будит тихую поляну

В солнечных лучах».

Або:

«Весеннее утро.

Над каждым холмом безымянным

Прозрачная дымка».
Ну що,  «намалювали»  власну картину за мотивами Басьо? :)

Що  ж торкається іншого  мого поштовху, пов'язанного  із японською літературою,  то поговоримо невздовзі і про це.

Олена Ємельянова, 
провідний бібліотекар сектору соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte  Facebook   Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Вайнер, Аркадий Александрович. Петля и камень в зеленой траве [Текст] / А. А. Вайнер, Г. А. Вайнер ; авт. предисл. Л. Разгон. - М. : СП "ИКПА", 1991. - 413 с.

Сюжет роману зачіпає горезвісне «єврейське питання», підняте в Радянському Союзі за часів правління Сталіна. Цілий народ  був обмовлений, ошельмований і фактично, роздавлений слухняними Сталіну органами НКВС.

У Білорусії невідомими був жорстоко вбитий відомий діяч єврейської культури Саломон Міхоелс і його близький друг Гінзбург (батько головної героїні роману), вбивці знайдені не були. Через багато років дочка Мойсея Гінзбурга і її коханий спробували дізнатися, хто стоїть за вбивством двох беззахисних євреїв і жорстоко за це поплатилися.

Події роману переносять читача то за часів сталінських репресій, то під час брежнєвського «застою». І виявляється, що мало що змінилося – так само неугодні мислячі, так само небезпечні для влади люди що аналізують, шукають правду.

Суламіф Гінзбург, вона ж Ула, талановитий філолог, розумниця і красуня, але вона всіма фібрами душі ненавидить той устрій життя, який склався в країні. Вона ненавидить заляканість громадян, їх невігластво, бажання бути як всі і не мати своєї думки, життя за принципом "Моя хата з краю, нічого не знаю". Олексій - син колишнього комітетника, генерала, письменник. Він міг би жити ситим життям мажору, бути яскравим представником так званої "золотої молоді" тих років, але він не хоче цього. Йому ненависні ситі і дурнуваті фізіономії родичів і знайомих з цього кола, ненависна їх жага влади і наживи. Він вважає за краще жити в скромній комуналці, але й сусідів своїх любити не може, оскільки йому не до вподоби і їх спосіб життя ... Не дивно, що врешті-решт ця чудова загалом людина просто спивається.

Взагалі, в романі є все: і детективна лінія, і любовна, і вбивства, і страх, і ненависть... Страшний час. З жахом читаєш, як легко і просто могли заховати в психлікарню абсолютно здорову людину, де його поступово позбавляли волі, пам'яті, почуттів …

Це роман про трагедію країни і народу. Про трагедію інтелігенції. Про любов і смерть. Про долю і провидіння, що направляє долю… 

Дуже раджу прочитати цю книгу, вона з тих, які дають поживу для розуму.

 Тетяна Сівач, провідний бібліотекар відділу зберігання основного фонду

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte  Facebook  Twitter

Замовити книги можна тут

Родовід пам'яті

Український родовід,  як джерело вивчення історії України

Кожній людині цікаво знати, звідки вона походить, ким були її предки, де її «мала батьківщина». Відповісти на ці питання, правильно зібрати та скомпонувати матеріал допоможе Генеалогія.

Генеалогія (з грец. genealogia – родовід) – це допоміжна історична дисципліна, яка вивчає походження та родинні зв’язки історичних осіб, родин, сімей.

Представники шляхетського стану, аристократи та їхні нащадки – наші сучасники – пишаються своєю приналежністю до стародавніх родів, можуть розповідати про діяльність своїх предків, історію своєї родини, яка зафіксована у родовідних розписах.

Насправді, кожен з нас може сказати, що він походить зі страродавнього роду (Іваненків, Коваленків тощо), і матиме рацію, бо будь-який рід є давнім, веде свою історію з неозорих глибин віків. Тільки не всі можуть довести це відповідними родовідними таблицями та розписами.

У минулому лише вельможі мали можливість та відчували необхідність у фіксації родинних зв’язків. Сьогодні генеалогією може займатися кожен, кому цікава історія родини. Це заняття не лише захоплююче, а й пізнавальне. Вже знайомство з родинними легендами дає історичну канву: в цій події брав участь мій батько, в тій – дід, прадід воював на фронтах війни, а іменна зброя та нагороди за хоробрість, що зберігаються в сім’ї, належать відважним пращурам. Таким чином, минуле родини стає часткою загальної історії країни, і людина, яка складає власний родовід, усвідомлює зв’язок з історією. Знання минулого родини може стати корисним для визначення походження сімейних реліквій, для встановлення осіб, які зображені на пожовклих фотографіях початку минулого століття в сімейному альбомі, для пояснення таємниць, родинних легенд.

Майже дев’ять років на базі краєзнавчого відділу ДОУНБ працює міська громадська організація «Дніпровське генеалогічне товариство», члени якого досліджують як власні родоводи, так і родоводи видатних людей Придніпров’я. Цікавість до життя та діяльності своїх предків надзвичайно висока, все більше й більше людей залучаються до вивчення свого минулого і серед них представники різних фахів, освітнього рівня, віку. Курс «Генеалогія» як пробний, або ж факультативно, вводиться у школах. На жаль, за попередні десятиріччя традиції генеалогічних  досліджень були втрачені, тому виникла потреба в літературі, настановах щодо методики проведення пошуків, виявлення джерел. 

Отже, запрошуємо всіх бажаючих долучатися до цієї  цікавої справи у стінах ДОУНБ кожного четвертого четверга місяця о 16.00.  

Тетяна Недосєкіна, 

фундатор та голова Дніпропетровської обласної громадської організації «Дніпровське генеалогічне товариство», член Національної спілки краєзнавців України

Більше про бібліотеку тут 

Ми в соціальних мережах:  Vkontakte   Facebook  Twitter

Світ знань нових видань

Леся Українка. Листи: 1876–1897 / Упорядкування Прокіп (Савчук) В. А., передмова Агеєвої В. П. — К.: КОМОРА, 2016. — 512 с. — Іл. — (Серія «Persona»)

Леся Українка: «Я обізвуся до них…»

Колеги погодяться зі мною, що при підготовці заходів, пов'язаних із видатними особистостями, основну цікавість представляють не стільки літературознавчі видання і, іноді, даже не самі твори, а щоденники, листи, мемуарна складова, де висвітлюється глибинна сутність людини та її творчості. 

Сьогодні пропоную вам видання «Леся Українка. Листи: 1876-1897», де перше опублікований епістолярій без вилучень, зі збереженям авторського правопису. Послання до родини Драгоманових, у яких зігріті сердечною любов'ю звернення до дядька – Михайла Драгоманова, що відіграв основну роль в становленні Лесі, в її дорослішанні, як людини та письменниці; листи до матері, де відбилася історія складних стосунків і намагання відстоювати свою територію, як у творчості, так і особистому житті; листи до зятя Михайла Кривнюка, який був її довіреною особою і якому вона присвячувала поетичні рядки, коли він опинився за гратами; невідомі вірші, адресовані улюбленому братові Михайлу. Містяться у виданні також рядки до колег по літературному «цеху»: Михайла Павлика та Івана Франка.

Отже, видання, дозволить вам докладно осягнути 20-річний період життя «дочки Прометею» і наповнити її reading list цікавою та невідомою досі інформацією. А головне, переконатися в тому, що Леся Українка, незважаючи на те, що вважала слово єдиною зброєю у прагненні революційних змін, назавжди зберегла у своїй душі стан вісімнадцятирічної дівчини…яка надихається від звуків арфи і на її столику «проліски стоять і у хаті рожеве світло, а в серці провесна…».

Книга надійшла в рамках державної програми «Щодо здійснення придбання україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек» і невдовзі її примірники потраплять до бібліотек області.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook  Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

Є дані, що в 1843 р., після відновлення роботи публічної бібліотеки, фонд її складав 2073 примірників книг та періодичних видань. А серед 43 передплатників з’явилась перша жінка.

Наляканий буржуазними революціями 1848 року в Західній Європі, російський уряд посилив утиски друку, науки, культури. Їх жертвою стала і Катеринославська губернська публічна бібліотека. За багатьма її читачами було встановлено нагляд, що звісно  негативно вплинуло на стан її справ. До того ж соціальний фон не сприяв загальній ситуації, йдеться  про епідемії і неврожай на Катеринославщині наприкінці 40-х років.  Як наслідок, на початку 50-х рр. бібліотека вже не мала ніяких коштів на придбання нової літератури і втратила головне джерело засобів існування – передплатників… До того ж заклад заборгував петербурзькому купцю Андрію Іванову більш ніж 100 карбованців сріблом, за вже отримані книжки та журнали. 

У 1851 році, за розпорядженням губернатора, бібліотека була закрита з огляду на небезпеку поширення з європейських країнах антикріпосницьких і визвольних ідей,  а фонд у кількості 2870 томів зв’язано і перевезено в підвали будинку губернатора.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах:  Vkontakte Facebook  Twitter