Сторінки

пʼятниця, 30 грудня 2016 р.

Емоції, усвідомлення, можливості

Емоції, усвідомлення, можливості 

Ще один рік добігає кінця і  ми  проводжаємо його з надіями на нові зустрічі та  спілкування. Ми дуже зацікавлені у нашому сумісному шляху  в опануванні нових літературних «маршрутів», знайомств і знань, для того щоб ви могли найбільш повно осягнути себе і світ навколишній. Для того, щоб кожна хвилина вашого життя була щаслива емоціями, усвідомленнями,можливостями. Щаслива, завдяки Її Величності Книзі, людям, які відкривають для вас світ її знань і тим сучасним бібліотечним сервісам, що пропонує ДОУНБ.  
З наступаючим Новим Роком і Різдвом, шановні  друзі та прихильники  «Бібліотечної універсалки»!
Найкращі побажання для вас і ваших родин.




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook  Twitter

четвер, 29 грудня 2016 р.

Що читають бібліотекарі

    Уэллс, Герберт. Страна слепых: рассказ / Г. Уэллс // Человек-невидимка. Война миров. Рассказы. – Ленинград: Лениздат,1979.– С. 401- 427.

Оповідання Герберта Уеллса «Страна слепых» потрапило до мене в руки невипадково. Знайома, палка читачка, подивилася спектакль, поставлений за мотивами цього твору. Вона була розчарована… Залишався єдиний вихід – прочитати оповідання, щоб зрозуміти, чому, на її погляд, не вдалася театральна постановка… 
І ось томик творів Герберта Уеллса, невеличке оповідання прочитане на одному подиху…
Звісно, це оповідання-притча, у якому дуже тонко показано, що у світі все неоднозначно.
«… отрезанная от мира человеческого, лежит таинственная горная долина – Страна Слепых», тут склалася особлива цивілізація людей, яким невідомий зір. Люди по-іншому сприймають світ, красу, у них свої цінності. «В Стране Слепых и кривой – король». І от у це суспільство потрапляє зряча людина, його ім'я  –  Нуньєс… Звичайно, як я й очікувала, він думав про свої переваги перед сліпими, смакував владу над цими людьми. Але не все так просто!..  Не може одна людина переконати ціле суспільство в тому, про що воно навіть не має поняття. Люди Країни Сліпих не оперують поняттями «зрячої людини».
«Многое в их образных представлениях отмерло вместе с глазами, и они составили себе новые представления, подсказанные всё истончавшимся слухом и осязанием»… 
Знесилившись від спроб довести перевагу зору, випробувавши всі засоби для демонстрації своєї переваги, Нуньєс терпить фіаско, сліпі глузують із нього. «Они усмотрели в его мятеже лишь новое доказательство того, что он слабоумный и стоит на низшей ступени развития»…   
Нуньєс підкоряється законам Країни Сліпих і закохується в одну з дівчат. Ніжні, романтичні почуття молодих людей будуються на спробах зрозуміти один одного. Але для одруження потрібно відмовитися від зору, зробити операцію по видаленню очей,  «… которая должна была поднять его из рабства и унижения до уровня слепого гражданина...». Чи готова людина добровільно відмовитися від щастя бачити заради любові до жінки? Що ж потрібно для щастя? Як великому  фантасту Герберту Уеллсу вдається відповісти на ці питання? 
Мені здається, що в Країні Сліпих люди відчули відсутність любові до себе з боку Нуньєса. Він, як людина цивілізована, міг добитися розуміння й визнання здатності бачити тільки через любов. Усі інші аргументи без любові безсилі, вони не працюють у будь-якому суспільстві… 
Варто прочитати це невеличке оповідання ще й для того, щоб насолодитися прекрасним перекладом на російську мову, зробленим Надією Вольпін –  перекладачем, поетесою, цивільною дружиною Сергія Єсеніна. Оповідання  надовго западає в душу, дає привід для міркувань.

Т.О.  Абраїмова, заступник  директора КЗК «ДОУНБ»



Ми в соціальних мережахVkontakte    Facebook  Twitter


вівторок, 27 грудня 2016 р.

Світ знань нових видань

Зиновіїв, Климентій.  Золоте чересло: книга народних ремесел, звичаїв та побуту в Україні, писана Климентієм Зіновієвим, поетом кінця XVII- початку XVIII ст. / К. Зиновіїв; упоряд., пер. з давньоукр. О.Шугая.  – К.: Мистецтво, 2016. - 336 с.: іл. 
Героїня сьогодняшньої рубрики - одна з найцікавіших книжок зразка XVII- XVIII сторічч , «яка подається у повному обсязі без найменших урізувань та пропусків».  Автором її є чернець-священник та поет  Климентій, син Зіновія,  якій став відомий та знайомий нам сьогодні  лише завдяки оцієї літературній праці. 
Книга не загубилася в хвилях часу, завдяки українському поету та етнографу  Олександру Шишацькому-Іллічу, який  знайшов рукописну збірку у XIX столітті і передав її Пантелеймону Кулішу.  «Складалася вона  з 321 четвертинки паперу і не було у неї ні начала ні кінця». 
Климентій був сиротою, "виховувалися по школах біля церков" ,  а батько його можливо відносився до козацького роду. Відрізняла автора, незважаючи на злидні, поневіряння та страждання, жага до життя такої сили, що він записував і досліджувал все що впадало йому в око через українські традиції, вірування, звичаї та побут.   Відомо також, що він полюбляв читати і був знайомий з універсальною картиною світу Себастьяна Бранта, викладеною у  «Кораблі дурнів». 
«Власний календаріум» Кліментія  містить багато цікавих сторінок.  На особливу увагу заслуговує розділ “Приповісті, або ж прислів’я народні, заради найшвидшого пошуку якогось слова, новозібрані і складені, і сюди зведені для усіляких потреб, яких заживають православні в слушних справах”. Ці зразки народного мудрослів’я пережили час. Ну, наприклад : «всі вони єдним миром мазані”, “голова не тямить, що язик лопоче”, “дметься, як пузир на воді”, “даває, да з рук не пускає”, коня кують, а жаба ногу підставляє”, “коли богат, то всім брат”, “меле, як пустий млин”, “не місце чоловіка святить, але чоловік місце”. 
Отже, авторські та народні твори з минулих віків промовляють до нас голосом вічних людських істин і відтепер ми знаємо їх авторство. У моралі  того часу вважалося за норму свідчити про себе як найменше і  у минулих віках авторове ім'я  на книжках писалося наприкінці найдрібнішими літерами , а часто і зовсім не писалося. Але  Кліментій виявився безсмертним вже тим, що цю книгу створив. 
Упорядником видання є український письменник та вчений Володими Шевчук. Він не тільки відомий автор романів, повістей, оповідань, монографій (перша книжка фундаментального дослідження “Козацька держава” належить саме йому), а й упорядник десятків збірок, антологій, що стосуються фольклору, української літератури від давнини до сьогодення.
Отже пропонуємо до вашої уваги, це воістину безцінне у своїй простоті та глибині видання, автор якого впевнений, що   “нелукаво й чесно жити повинні прагнуть всі у світі” .
У фонди ДОУНБ книга надійшла в рамках державної програми «Щодо здійснення придбання україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек» і невдовзі її примірники отримують  бібліотеки області. 



 Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook Twitter

понеділок, 26 грудня 2016 р.

Неймовірно, але правда

"Відродження після пожежі 1839-го..."
1839 рік приніс тяжкі втрати: в будинку Дворянських зборів сталася пожежа, фонд бібліотеки згорів. «Екатеринославские губернские ведомости» у 1843 р. повідомляли, що 8 травня в залі міського голови Артамонова відбулося відновлення публічної бібліотеки. На її відкриття були запрошені дворяни, чиновники, купці. В замітці говорилося: «1. Бібліотека відкрита два дні на тиждень, у понеділок і четвер, пообіді від 3 до 8 годин; 2. Читання книг і журналів у самій бібліотеці допускається без будь якої плати; 3. За читання ж і отримування книг додому належить в рік 4 руб., за півроку – 2 руб., за місяць – 50 коп. сріблом; 4. Поточні журнали і газети читаються лише в бібліотеці і тільки після одного місяця відпускаються для читання вдома. Підписка на читання книг приймається в самій бібліотеці, що нині розташовується в будинку купця Пчолкіна».
Швидько, Ганна. Катеринослав у середині XIX століття // Катеринославський Піквікський клуб (1858-1860) / Г. Швидько. –Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2003. – 147с. – С.11



 Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter


четвер, 22 грудня 2016 р.

Що читають бібліотекарі

Сеттерфилд, Диана. Тринадцатая сказка [Текст] : роман / Д. Сеттерфилд. - СПб. : Азбука-классика, 2007. - 464 с. 

"Человеческие жизни — это не отдельные нитки, которые можно выпутать от клубка и аккуратненько разложить на ровной поверхности. Семья — это узорчатая паутина. Невозможно тронуть одну ее нить, не вызвав при этом вибрации всех остальных. Невозможно понять частицу без понимания целого…" 
Книга оповідає про долю двох жінок, що зберігають в собі страшні таємниці. Привиди минулого і сьогодення не дають їм спокійно жити, поки доля не зводить їх для бесіди, яка змінить для них життя.... Це сумна історія про сім’ї, близнюків, трагічні помилки минулого, та любов до книг. 
Маргарет Лі працює в букіністичній крамниці свого батька, і дуже полюбляє читати. Вона віддає перевагу творам Діккенса і сестер Бронте, і зовсім не читає сучасних авторів. Тим більше здивування дівчини, коли вона отримує від однієї з самих знаменитих письменниць наших днів – Віди Вінтер, пропозицію стати її біографом. Адже нітрохи не менше, ніж своїми книгами, міс Вінтер знаменита тим, що ще не сказала жодному інтерв'юеру ні слова правди. Щоразу вона розповідала нову історію про себе, своє дитинство і юність. Перед тим як погодитись, дівчина береться за книжки Віди, і щиро захоплюється її історіями. До того ж виявляється, що її батько володіє рідким виданням першої книги міс Вінтер, де містяться дванадцять казкових історій. Але ж книга має назву «Тринадцять казок», а тринадцятої в ній немає!
Ще сильнішим виявляється здивування Маргарет, коли вона розуміє, що у них із загадковою Відою Вінтер набагато більше спільного, ніж вона могла собі уявити ...
Погодившись, дівчина вирушає в подорож до маєтку Анджелфілд. І ось перед Маргарет, яка опинилася в стінах похмурого, населеного примарами минулого, маєтку, розгортається історія сестер-близнюків, яка дивним чином перегукується з її особистою історією і поступово підводить до розгадки таємниці, що зводила з розуму багато поколінь читачів, - таємниці "Тринадцятої казки" ... 
У 2013 році за мотивами роману кінокомпанією Heyday Films, було знято однойменний фільм.
Рекомендую до прочитання всім любителям готично-детективних історій.

Оксана Ясько, зав. сектором науково-дослідної роботи


Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte  Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 21 грудня 2016 р.

На долоні історії

«Талант  людяності, вроджений і вистражданий»
Що потрібно  для того, щоб вдячні нащадки  залишили твоє ім'я в історії? Образність світосприйняття, емоційність, щирість та доброта. Безумовно не обійтися   без постійної праці над собою,  співпричетності та уваги до людей. Випробування долі, теж є гарною школою самовдосконалення, вони  найбільше шліфують грані-складові таланту, над якими не владен час.  
Григорій Тютюнник має багато цікавих сторінок біографії, викладених у пронизливих щоденниках. Все почалося з ім'я, яке  на радощах було дане дідом не як планувалося - Ігор, а  саме Григорій -  таке ж  саме як і зведеному братові. Не встиг він закічити другий курс Харківського університету, розпочалася Друга Світова. І якщо про свої перші поетичні спроби він писав так би мовити іронічно: «на уроці фізики в тиші, вперше я почав писати вірші», то поезія воєнних років має такий ступень щирого болю і таку нейомовірну щемливу образність, що візьму на себе сміливість сказати наступне. Можна не читати всю відому літературу з воєної тематики,  а прочитати  лише його рими та записникові спогади, де йдеться про «горіхові сльози», що котилися з котелка молодого хлопчини, тільки но вбитого фашистами – і це розповість про війну набагато більше многотомних видань. Розповість  і дасть вічну прорізь на серці.  
«Носив осколок біля серця, де стільки радості й тепла», - пізніше скаже про нього поет Микола Петренко.
Опоетизований образ рідної землі, з'явившись раз у віршах Григорія Тютюнника більш не залишить його, однак, він не збіднює  гами художніх образів  в своїх поезіях,  всі вони переростуть у величальну пісню в романі, названому строго та коротко як постріл «Вир». Цей роман, як велика, могутня ріка бере початок із невеликих джерелець образного  поетичного мовлення Григорія Михайловича, який в усьому є народний. 
 Незважаючи на те, що  майстер творив  в часи жорсткої радянської цензури, він  завжди залишався чесним перед собою та своїми читачами. «Від краси народжується добро, все від краси» – говорив Григорій Тютюнник і наслідував цьому душевному покликанню.
І ще одне спостереження, герої його творів, до речі і творів його брата Григора,  діють весняними та літніми ранками  або ночами, коли  інші кольори, інші промені сонця, інші почуття.  Промовиста примітка.
Дивіться, які рими:
«Снігів засріблені нитки,
На небі місяць козаком.
Гуртами ходять парубки
і рвуть гармошку гопаком».
Звертайтеся до творів цієї  надзвичайної особистості і   ви побачите навколишній світ крізь призму таланту. Таланту людяності, вродженому і вистражданому.




Ми в соціальних мережах:   Vkontakte  Facebook Twitter



вівторок, 20 грудня 2016 р.

Світ знань нових видань


Ульяновський, В.І. Диво й дива київського Володимирського собору / В.І.Ульяновський. - К.: Либідь, 2016. - 432.: іл.

По-перше впадає в око,  захоплююче  викладання, де кожна подробиця на вагу…ні не золота, на вагу  душі та важливого усвідомлення  своєї причетності до таїнства. 
З чого ж починається диво? Безперечно з «першоджерела» соборної ідеї -  митрополіта Філарета (Амфітеатрова), з його наполегливості у суперечках із царською владою, з ретельного обирання місця під забудову, із   зібрання коштів усім миром. 
Документальні архівні посилання роблять видання  максимально цілістним та візуалізованим, нібито ти спостерігаешь за усіма подіями, як за захоплюючим сюжетом фільму. А спогади безпосередніх учасників, насичують відтінками особистих емоцій. Ось наприклад,  враження  учасника відкриття собору  та  першої всенощної  Михайла Нестерова:  «Дивный хор Калишевского, сотни огней, впервые зажженные перед образами, над которыми когда-то мечтал, в которых осталась частица себя…Все это волновало до слез. Вспомнились в эти минуты все лучшее в жизни – люди, событие, свое счастье. Все, все поднималось на поверхность сознания, будило сердце, призывало его восторженно вторить событию. Совершилось довно жданное».
Ми гортаємо сторінки і   постають  перед нами видатні церковні діячі, архітектори, художники, звичайні особи, які долученням своїх вчинків  до будівництва Володимирського собору ,творили його історію. Дізнаємося ми, наприклад,   про київського купця Кіндрата Ховалкіна, якого  до того  малювали, як людину злісної економії на будівництві, але наведені старовинні архівні записи засвідчили інше.   Відкриємо багатомовного архітектора  собору Олександра Беретті - майстра пояснювальних та доповідних записок, але разом з тим талановитого зодчего. По іншому  поглянемо на  дивовижні розписи Віктора Васнецова, які французький мистецтвознавець барон де Бай назвав «гениальним прозрением». Дізнаємося про забутих героїв соборної епопеї – вчених Киівської Духовной Академії. Надихнемося дивом першого відчуття, коли  потрапляешь до собору  та  впевнимося в інших малих та великих дивах, якими принизано всю 120-літню історії цєї архітектурної та духовної святині. Безперечно  вразить іконографічний матеріал. Отже, перелічувати переваги  та цікавості можно нескінченно.
У підсумку, зазначимо, що кожен з нас має свій шлях до  Храму.  Ця історія дає можливість  зробити його більш уважним, глибоким та змістовним.  І головне, отримати  шанс замислитися про свій власний храм і, по-перше,  збудувати його у своїй душі.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte  Facebook Twitter