Блогосфера: робота чи задоволення?

Сьогодні у всьому світі відзначають День блогу, тому давайте поговоримо про блогосферу в цілому.
Сучасний світ повністю трансформувався у світ соціальних мереж. Спілкування з рідними, друзями, знайомими зараз відбувається віртуально. І кожен обирає для спілкування зручну мережу. Окрім спілкування ми можемо висловити свої думки, коментувати події та статті. Це дуже зручно і деякою мірою цікаво, адже не обов’язково вказувати своє авторство, соціальний статус, вік, стать та інші подробиці свого існування. Саме тому великою популярністю користується блогосфера.
На сьогодні кількість блогів дуже велика. І з кожним днем це число росте. Чому так? Тому, що ми не завжди можемо сказати те, що думаємо. Існують різні чинники, які перешкоджають висловленню думки. А в блозі є можливість висвітлити свою точку зору з прикладами і у вільній формі.
Нерідко стаття блогу – це ніби діалог, де лунають запитання, пояснення, роздуми. А завдяки індивідуальності автора всі блоги дуже різні: за стилем, інформацією, формою і таке інше. Та незважаючи на те, професійна це чи особиста сторінка, чималу роль відіграють таки фактори як захоплення блогера. І навіть, якщо тема, яку треба висвітлити – не суперечить захопленням автора, це буде відчутно в його публікації.
Десятки мільйонів блогів, що існують у світі, зазвичай тісно пов'язані між собою. Блогери читають і коментують один одного, посилаються один на одного і таким чином створюють свою субкультуру. Поняття блогосфери робить акцент на одну з основних відмінностей блоґів від звичайних веб-сторінок та інтернет-форумів: пов'язані між собою блоги можуть становити собою динамічну всесвітню інформаційну оболонку. І з цим погодяться всі активні учасники соціальної павутини.

Більше про бібіотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

Видання, що дивує

27 серпня 1955 року, у Лондоні, накладом 50 тисяч примірників вийшов 198-сторінковий довідник «Дива Гіннеса». Наступного року книга вийшла у США під назвою «Книга рекордів Гіннеса» і завдяки величезній популярності невдовзі стала всесвітньо визнаним авторитетним джерелом про різноманітні досягнення людства.

Згідно з легендою, 10 листопада 1951 року Г'ю Бівер, керуючий директор пивоварні Guinness, перебуваючи у пабі ірландського містечка Норд-Слоб, став учасником суперечки на тему який із диких птахів найшвидший – золота сивка або шотландська куріпка.  Так і не знайшовши відповіді у жодному із довідників, Бівер задався питанням: яким чином можна вирішити подібні суперечки, які щодня відбуваються у тисячах пабів Британії. Повернувшись додому, він раптом вирішив зібрати інформацію про будь-які нестандартні рекорди, на кшталт змагань зі швидкості пташиних польотів і видати про це книжку. 

Обговоривши це питання із іншим співробітником Guinness, Бівер отримав пораду звернутись до своїх університетських товаришів – спортивних журналістів близнюків Норріса і Росса Маквайртерів, які в одній із газет вели колонку спортивних рекордів і аналогічну передачу на телебаченні.

Після публікації книга несподівано стала хітом. Її почали друкувати щороку у жовтні перед різдвяним розпродажем. Зараз книга рекордів Гіннеса посідає друге місце після Біблії за кількістю надрукованих примірників.

Видання містить найбільш повну колекцію досягнень: як людини, так і навколишнього світу. Найважчі, найвищі, найотруйніші чи найлінивіші – всі ці рекорди – на сторінках книги.

Серед героїв книги є й українці. Наприклад, богатир Дмитро Халаджи потрапив на сторінки видання, піднявши трубу вагою понад тонну. А Микола Куценко пройшов 42 кілометри жонглюючи м'ячем.

Існують і теми-табу. До книги не можуть потрапити з міркувань етики чи безпеки певні сумнівні досягнення. Наприклад, ковтання мечів чи поїдання велетенської кількості їжі.  

Сьогодні «Книга рекордів Гіннеса» видається щорічно накладом понад 80 мільйонів примірників на 40 мовах, і продається у більш ніж 100 країнах світу. 

Більше про бібіотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

Різні користувачі – різні потреби

Концептуальна програма  Model Programme for Public Libraries, фінансована Датським управлінням культури, розробляє нові ідеї для бібліотек майбутнього, шукає і описує успішні приклади бібліотечної роботи та збирає корисну інформацію для бібліотечної спільноти. Пропонуємо вам нову інформацію від датчан про те, як класифікувати відвідувачів бібліотеки і що потрібно кожній категорії читачів.

Бібліотека – це місце пошуку натхнення, матеріалів для навчання та самих різних видів занять. Але насамперед, незалежно від того, для чого вона використовується, бібліотека також повинна бути приємним місцем, де людям подобається проводити час. Дуже важливо дати зрозуміти відвідувачам, будь то відвідувачі-одинаки, невеликі або великі групи, що їм варто проводити в бібліотеці більше часу. Для цього потрібно надати їм місця для роботи з урахуванням їх різних потреб і занять. Потрібно створити серед книжкових полиць затишні куточки з гарним освітленням і комфортною атмосферою, де хотілось би затриматися. Бібліотека повинна бути безпечним місцем, тихим і спокійним, де відвідувачі відчувають себе як вдома, де міська метушня не відволікає від справ. Бібліотека дає можливість бути пасивною або активною частиною спільноти у її взаємодіях з відвідувачами. У зв'язку з цим, можна виділити кілька типв відвідувачів бібліотеки в залежності від їх потреб та поведінки.

Одинак. Зазвичай приходить в бібліотеку надовго. Від бібліотеки очікує тиші і комфорту, а від бібліотечного фонду – глибини і різнобічності. Такому користувачеві потрібні м'які крісла у тихій зоні, щоб розслабитися та почитати, або послухати книги чи музику. Гарним бонусом будуть їжа і напої, але тиша і зручність важливіше, ніж близькість кафе.

Студент. Обирає бібліотеку в якості альтернативи університетові або гуртожитку. Студенту потрібні стілець і стіл, відповідний для роботи за комп'ютером. Тривалість перебування в бібліотеці варіюється. Потреба в тиші і спокої також варіюється. Деякі воліють працювати у галасливих залах, а інші – у затишних куточках. Бонус – доступ до комп'ютерів, підключеним до інтернету. Школярам і студентам молодших курсів може знадобитися допомога бібліотекаря.

Читацький гурток. Невелика група, яка збирається у бібліотеці, щоб обговорювати книги. Їм знадобиться великий стіл і 4-6 стільців, а також можливість неголосно розмовляти і при необхідності пересувати меблі. Потреба в тиші і спокої варіюється. Часто такі невеликі групи збираються поруч із «центральною площею» у бібліотеці. Інші воліють знайти тиху зону, можливо ближче до матеріалів на цікаву для них тему.

Велика група. Більш ніж 5 осіб, які проводять зустрічі у бібліотеці. Їм краще збиратися в окремій кімнаті за зачиненими дверима, щоб не заважати іншим відвідувачам. У кімнаті має бути стіл для переговорів, комп'ютери, проектор і, можливо, інтерактивна дошка. Крім того, такий групі може знадобитися маленька кухня або кавовий автомат.

Зрозуміло, завдання бібліотеки зводиться до того, щоб надати приміщення та обладнання, яке відповідає побажанням, потребам і поведінці кожної категорії відвідувачів. Для кожної категорії необхідно також виробити свою стратегію комунікації та маркетингу, а значить, дуже важливо стежити за змінами в потребах читачів. І, звичайно, найголовніше – продумати, які матеріали, послуги та заходи пропонувати різним групам користувачів.

Отже, долучимося до  датського досвіду, переробимо його на свій лад, пристосуємося до різнорідних потреб користувача та  будемо працювати на підвищення якості бібліотечного обслуговування. 

Більше про бібіотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

День любові до самого себе

Як часто ми чуємо про важливість прояви любові та поваги до інших людей і при цьому ігноруємо любов до себе, прирівнюючи це почуття до егоїзму. Але чи можлива справжня любов до інших, якщо людина не любить і не приймає себе? Щоб відповісти на це запитання, варто розібратися, яка вона, справжня любов до себе? У чому її відмінність від егоїзму і як вона пов'язана з любов'ю до оточуючих нас людей?

Перш за все, любов до себе виражається в нашому прийнятті себе такими, якими ми є. Людина, яка любить себе, бере на себе відповідальність за свої вчинки, дає собі право на помилку і право на її виправлення. Вона перестає вимагати від інших виконання своїх бажань і сама робить кроки до їх здійснення. Вона дарує свою любов з радістю, нічого не чекаючи у відповідь. 

Любити себе – жити повним життям. Дати собі право бути людиною, тобто переживати досвід, мати страхи, переконання, помилки, недоліки, бажання і надії. Дуже важливо жити усвідомлено в даний момент часу, без оцінок і порівнянь. І якщо щось не влаштовує, то не лаяти себе і весь світ за це, а знайти в собі сміливість змінити ситуацію. Адже в засудженні себе немає ніякого сенсу, обливаючи себе брудом складно стати чистим. Будь-яка ситуація – лише привід замислитися над тим, що було зроблено не так і як можна це виправити. 

Який же зв'язок між любов'ю до себе та до інших? Ми не завжди замислюємося, що наші почуття до людей проходять крізь призму ставлення до себе. Якщо ми з повагою ставимося до своїх бажань і потреб, то значущими для нас стають і бажання інших. Чим більше ми приділяємо уваги собі, своїм прагненням, тим більше повним життям починаємо жити, відкриваючи в собі все нові і нові грані, якими хочеться поділитися з іншими. Варто тільки пам'ятати, що й інші люди мають право на любов до себе. Це і є позбавлення від власного егоїзму. Так, з цієї любові до себе, народжується любов до інших.

Ми живемо у світі, де все взаємопов'язано, і всі інші люди ніколи не будуть частиною нас повністю. У кожної людини є свій власний світ і своє особисте життя. Кожна людина унікальна, і все, що є у нас в цьому світі – це ми самі. Любити себе – значить жити повним життям, а любити інших людей – значить, дати їм свободу самостійно розпоряджатися їхнім власним життям.

Вчіться дивитися на світ навколо вас, приймайте і розумійте його і себе. Дотримуйтесь велінням свого серця, і ваш вибір завжди буде правильним. Дозвольте любові увійти у ваше серце, не діліть її на себе і на інших, просто любіть, – і побачите, як світ навколо заграє новими фарбами. 

Більше про бібіотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook  Twitter

З Днем Незалежності, Ненька-Україна!

Любіть Україну, як сонце, любіть, 

як вітер, і трави, і води… 

В годину щасливу і в радості мить, 

любіть у годину негоди.

Любіть Україну у сні й наяву, 

вишневу свою Україну, 

красу її, вічно живу і нову, 

і мову її солов'їну.

Між братніх народів, мов садом рясним, 

сіяє вона над віками… 

Любіть Україну всім серцем своїм 

і всіми своїми ділами.

Для нас вона в світі єдина, одна 

в просторів солодкому чарі… 

Вона у зірках, і у вербах вона, 

і в кожному серця ударі,

у квітці, в пташині, в електровогнях, 

у пісні у кожній, у думі, 

в дитячий усмішці, в дівочих очах 

і в стягів багряному шумі…

Як та купина, що горить — не згора, 

живе у стежках, у дібровах, 

у зойках гудків, і у хвилях Дніпра, 

і в хмарах отих пурпурових,

в грому канонад, що розвіяли в прах 

чужинців в зелених мундирах, 

в багнетах, що в тьмі пробивали нам шлях 

до весен і світлих, і щирих.

Юначе! Хай буде для неї твій сміх, 

і сльози, і все до загину… 

Не можна любити народів других, 

коли ти не любиш Вкраїну!..

Дівчино! Як небо її голубе, 

люби її кожну хвилину. 

Коханий любить не захоче тебе, 

коли ти не любиш Вкраїну…

Любіть у труді, у коханні, у бою, 

як пісню, що лине зорею… 

Всім серцем любіть Україну свою — 

і вічні ми будемо з нею!

В. Сосюра.

Саме цей вірш у багатьох українців асоціюється з великим і значущим святом для кожного свідомого українця - Днем Незалежності. Сьогодні це свято набуло зовсім інших кольорів і наповнилося зовсім іншим контекстом! Хочеться побажати усім нам мирного, чистого неба і усмішок...щірих і сонячних! З наступаючим святом!

Більше про бібіотеку тут

Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook  Twitter

Шевченківський національний заповідник

Одна з найвищих гір міста Канев – Тарасова (Чернеча) гора. Сьогодні вона – складова частина Шевченківського національного заповідника «Тарасова гора», місця поховання українського поета Тараса Шевченка. Шевченківський національний заповідник у Каневі – перший в Україні історико-культурний заповідник, удостоєний статусу національного. Його було створено у серпні 1925 року. Новітня ж історія Чернечої гори в Каневі почалася 22 травня 1861 року, коли тут поховали Тараса Шевченка – за його заповітом. Відразу ж місцеві жителі перейменували гору на Тарасову. Влітку 1884 р. на Тарасовій горі народним коштом збудували перший народний музей Кобзаря – «Тарасову світлицю», впорядкували його могилу, встановили монументальний чавунний пам'ятник-хрест. А 10 червня 1918 р. Рада Міністрів Української Держави визнала могилу Тараса Шевченка національною власністю. Сучасного вигляду Шевченківський меморіал набув влітку 1939 р. зі встановленням на могилі Кобзаря бронзового пам'ятника (скульптор Матвій Манізер, архітектор Євген Левінсон) і спорудженням літературно-меморіального музею (архітектори Василь Кричевський і Петро Костирко). Музейний ансамбль доповнив гранітний комплекс сходження (1977) і відтворена 1991 р. «Тарасова світлиця». Сьогодні музейна колекція заповідника налічує більш ніж 20 тис. унікальних пам'яток, окрасою яких є меморіальні речі та офорти Тараса Шевченка, рідкісні видання його творів, високохудожні твори українських та зарубіжних художників, шедеври народної художньої творчості, цінні архівні документи, фото- і кіноматеріали, аудіо- та відеозаписи знаменитих бандуристів і кобзарів. Загальна площа заповідника становить 2500 га. Сходи на Чернечу гору нараховують 392 сходинки, вони ведуть на самий верх, до пам'ятника. До складу заповідника входять 8 пам'яток культурної спадщини. При заповіднику діє наукова бібліотека з 23 тисячами примірників. Заповідник здійснює культурно-освітню і науково-дослідну функцію популяризуючи надбання української національної і світової історико-культурної спадщини та творчість Кобзаря. 

Більше про бібіотеку тут 
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

Яблуневий Спас – прощавай, літо!

19 серпня православні християни відзначають Преображення Господнє, яке в народі називають Яблуневий Спас. Цього дня за традицією в церквах освячують яблука та мед. Другий Спас – кінець літа. Літо дає дорогу осені і починаються перші холоди. Другий Спас означає настання осені і перетворення природи. Свято нагадує людям про необхідність змінюватися духовно. 19 серпня завбачали погоду. Якщо день сухий, значить, уся осінь буде сухою, а якщо мокрий, то, відповідно, й уся осінь буде токою ж. Ясний день віщує морозну й заметільну зиму. Погода цього дня завбачає погоду на Покрову (14 жовтня).

19 серпня пасічники освячують вулики перед настанням холодів, щоб бджоли добре перезимували. З 1997 року в Україні у цей день  відзначають День пасічника – професійне свято бджолярів. Здавна бджола на Україні вважається священною комахою. У народі вважають, що саме святі Зосима і Саватій навчили людей правильно утримувати свою пасіку. Саме при житті цих святих, у п’ятнадцятому столітті крилаті трудівниці почали «приручатись». Сьогодні підраховано, що кожна сьома тонна світового меду – українська, а на пасіках країни «працює» близько п’яти мільйонів бджолиних сімей. Пасіка – місце для людини з чистими помислами і душею. Тому у таке велике свято – Яблуневий Спас, скуштуємо яблуко з медом і загадаємо бажання. Воно неодмінно здійсниться! Зі святом нас усіх!

Більше про бібіотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter