На долоні історії

 Парк «Софіївка» в історії та особах

 

Людвіг та мрії Софії

(продовження)

 

Ідея створення парку виникла у Софії, коли, перебуваючи проїздом у Польщі, вона з синами Костянтином і Миколою зупинилася в Неборові в маєтку Гелени Радзивіллової. Оглянувши славнозвісну «Аркадію», Софія не могла приховати свого захоплення та в розчуленому листі написала Потоцькому.
Вона підкреслювала романтичність парку, розповідала про його екзотичні рослини та квіти, справила на неї враження й майстерна паркова архітектура. Потоцький почув свою дружину. Якось він приїхав на полювання до Умані, вийшов до яру та, побачивши безліч води, звернувся до свого помічника Людвига Метцеля: «Чи не можна зробити з цього яру гуляння? Мені хочеться подарувати його моїй дружині та назвати це місце її ім'ям. Нехай витрати тебе не зупиняють. Парку  цьому не повинно бути подібних навіть за кордоном».
Слід нагадати, що до цього часу в Україні та Європі вже існували ландшафтні дизайнерські парки, і при створенні Софіївки цей досвід, безумовно, враховувався. До того ж, вибір місця був вдалим і припускав масу можливостей. Парк мав бути розділений на кілька частин, одна з них виконана в східному, інша – в англійському стилі. Якщо б проєкт було здійснено повністю, він дійсно мав би стати найбільш грандіозним і неперевершеним у Європі. Але ні будинки, приховані в лісах, ні палаци та великі мости, дороги і місця, обладнані для диких тварин, на жаль, на реальність не перетворилися.
Наш наступний герой – головний організатор розбудови «Софіївки», уродженець польського містечка Данциг – Людвіг Християн Метцель. Професійний військовий, Метцель був добре освічений і начитаний, досконало володів російською, польською, французькою, німецькою й англійською мовами. Колишній капітан польської артілерії був ад'ютантом Потоцького. Разом вони об'їздили всю Німеччину й Італію.
Талант Метцеля поєднувався з неймовірною жорстокістю. В руках у нього завжди була різка, якою він бив кріпаків, що створювали Софіївку. Якось, коли він потопав, один із кріпаків врятував його, за що був нагороджений двома золотими. Наступного дня цей кріпак спізнився на роботу і був побитий різками.
Відомий український публіцист Всеволод Чаговець писав, що в Умані та Софіївці на нього дивляться тіні замучених людей. «Жалувана грамота дворянства», видана Катериною II в 1785 році, надавала у власність дворянам не лише землю, а й людей, якими вони могли розпоряджатися на  власний розсуд, немов речами.

 Далі буде.
 
Джерела:
Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.
Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.
Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     
Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с. 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут