Сторінки

середу, 31 травня 2017 р.

Родовід пам'яті

Новий Кодак

Західна частина міста, між Дніпром, ж / м Червоний Камінь і металургійними заводами. Селище розташоване на невеликому пагорбі над Дніпром.
"Новий Кодак виник як військовий форпост і торгове містечко на невеликій височині біля жвавого дніпровського перевозу і зобов'язаний своїм ім'ям Старому Кодаку. У XVIII столітті Новий Кодак - володіє необхідними міськими ознаками - фортеця, адміністративний, транспортний і торговий центр.
Історик Катеринославської єпархії єпископ Феодосій (Макаревський) вважав, що Новий Кодак з парафіяльною церквою існував уже в 1650 р. Відомий історик Аполлон Скальковський стверджував в середині XIX століття, що до 1656 р. Запоріжжя вже поділялося на 5 паланок, серед яких була і Кодацька, але конкретної дати появи укріпленого міста Нового Кодака він не називає. Через Дніпро в районі Нового Кодака була влаштована стратегічно важлива переправа - остання перед дніпровськими порогами. Уже в кінці XVI - на початку XVII ст. поблизу Нового Кодака концентруються запорізькі козаки з сім'ями, т. зв. "Гніздюки", які займалися конярством, скотарством і хліборобством.
Академік Василь Зуєв, який відвідав Новий Кодак у вересні 1781 року, під час своєї "вченої подорожі" по Південній Україні, дав у своїх "Путешественных записках" (видані в 1787 р), опис міста і його місцевості: "Селище це стоїть на березі річки Дніпра пісками оточене і мисом до річки виходячи, в якому будови дуже досить і будинки всі хороші, в яких мешкають з колишніх слобідських і Запорізьких козаків заможні жителі ... Новий Кайдак вже становить переддень до порогів ... Проти містечка є борошняний і просяний млини, побудованих на глибині між висунутих каменів ... ".
Таким чином, на момент видання царського указу про заснування Катеринослава на правому березі Дніпра в 1784 р., біля Нового Кодака, він являв собою досить значне поселення міського типу, з фортецею, з чітко вираженою адміністративно-оборонною (центр Кодацької паланки Війська Запорозького) і досить розвинутою економічною функціями.
Із заснуванням Катеринослава починається занепад Нового Кодака, як важливого економічного і оборонного центру, міста.
Згідно з програмою будівництва Катеринослава Г.А. Потьомкіна, Новий Кайдак повинен був перетворитися в "форштадт" - передмісті нового міста, але фактично залишився самостійною одиницею.
Доля Нових Кодак, як і всього Катеринослава, кардинально змінилася з прокладанням Катерининської залізниці і початком епохи "індустріального буму".

Максим Кавун



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 30 травня 2017 р.

Світ знань нових видань

Бойко Е. Пироги, що тануть і кекси з рідкою начинкою. / Е. Бойко. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 79 с.
Жиляєва І. Торти з сюрпризом. / І. Жиляєва. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 112 с.
Кузьміна Л. Торти нашого дитинства. / Л. Кузьміна. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. – 80 с.  


Пропонуємо нові видання, де зібрані забуті, шедевральні, нові та експериментальні рецепти смачних десертів.
Фантастичні і маловідомі рецепти знайдете у виданні «Торти з сюрпризом». А любителям пирогів та різноманітних кексів стане у нагоді «Пироги, що тануть і кекси з різкою начинкою». «Наполеон», «Мурашник», «Кучерявий пінчер», «Черепаха», «Спартак», «Політ» і «Празький», медяники, сметанник, листкові трубочки з кремом, розсипчасті «Горішки» з вареного згущеного молока, рум'яні «Персики» - близько 120 тортів, тістечок і печива, які нагадають вам смак дитинства! Їх ви зможете приготувати з простих натуральних продуктів, слідуючи перевіреним поколіннями рецептами з  чудової ілюстрованої книги «Торти нашого дитинства». Тонкощі приготування бісквітного, пісочного, наливного, листкового, заварного, медового тіста, рецепти сметанного, заварного, вершкового і білкового крему з какао і шоколадом, фруктами і горіхами - все найкраще для вас і ваших близьких! 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 29 травня 2017 р.

Неймовірно, але правда

З 1889 року бібліотека повністю належала Думі. Згідно статуту, визначена її роль як головного книгосховища літератури про край; відновлена колегіальність управління бібліотекою; визначені права та обов’язки бібліотекарів як службовців державної установи. Керувала діяльністю бібліотеки Рада, головою якої був Григорій Антонович Залюбовський. Авторитет Г.А. Залюбовського був настільки високим, що гласні міської думи одностайно обрали його головою Ради бібліотеки, і в цій ролі він перебував протягом десяти років, аж до самої смерті.

До першого складу Ради бібліотеки входили: П. І. Мордовський, Ф.А. Андрієвський, І.А. Чудновський, М.М. Владимиров та Г.І. Шрейдер, -  в основному представники місцевої чиновницької верхівки.


Пупченко, Володимир. До історії бібліотечної справи на Дніпропетровщині (1830-1917 рр.): матеріали досліджень / В. Пупченко.- Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2007. – 48 с.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятницю, 26 травня 2017 р.

На долоні історії

Надія Тубальцева

Що ми знаємо про Надію Тубальцеву?  Це українська поетеса та письменниця, авторка кіносценаріїв. А також дружина письменника Віталія Старченка.
З її біографії відомо дуже мало і куцо. Народилась вона в с. Чистюнька Топчихінського району Алтайського краю. Закінчила Одеський гідрометеорологічний  інститут. Працювала гідрометеорологом в  аеропорту Єревана, потім секретарем Дніпропетровської обласної філармонії, опісля редактором в обласній педагогічній газеті «Джерело». Зараз Надія Тубальцева очолює посаду директора історичного музею міста Новомосковськ. Вона пише вірші та прозу. Є автором збірок поезії «Ты прекрасна», «Дикое поле» та прозової книги «Желя i Карна», публікацій в журналах «Монастирський острів» та «Kyp'єp Кривбасу». Лауреат премії журналу «Kyp'єp Кривбасу» за 2000 р.
За свою діяльність має такі нагороди:
1996 — ІІІ премія Всеукраїнського конкурсу сучасної прози «У свічаді слова»;
2000 — премія журналу «Кур'єр Кривбасу» за найкращий прозовий твір;
2012 — Літературна премія імені Ірини Вільде за книжку «Дніпровські капричос»;
2013 — Коронація слова 2013 за п'єсу «Золотий поріг»;
2014 — Коронація слова 2014, спеціальна відзнака за кіносценарій «Троянда вітрів».

Говоримо про  Надію Павлівну не випадково. Сьогодні вона святкує своє 60-річчя. Тож щирі вітання ювіляру! Натхнення, творчих задумів та здійснення мрій!  



Більше про бібліотеку тут 
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

четвер, 25 травня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Ренд, Айн. 
Атлант розправив плечі [Текст]. Ч. 1. Несуперечність / А. Ренд ; пер. з англ. А. Переверзєв. - 3-тє вид. - К. : Наш формат, 2016. - 432 с. - (Художня література).
Атлант розправив плечі [Текст]. Ч. 2. Або-або / А. Ренд ; пер. з англ. С. Андрухович. - К. : Наш формат, 2015. – 472с.
Атлант розправив плечі [Текст]. Ч. 3. А є А / А. Ренд ; пер. з англ. С. Андрухович. - К.: Наш формат, 2015. - 620 с.

Останнім часом на абонементі справжній бум на цю книгу, особливо серед зовсім юної молоді. Книга не маленька, в 3-х томах, 1,5 тис. сторінок, така собі на перший погляд виробнича драма, книга для бізнесменів.  Кожному бібліотекарю мабуть цікаво коло читання його відвідувачів. Про цю книгу  наші читачі кажуть: «Книга не мега-захоплююча, спочатку навіть нудна, але прочитати варто». Задалася питанням: чому її читає молодь? Книга написана у 1957 році американською письменницею російського походження, українською мовою книга вийшла недавно. До речі, 60-річний ювілей книги, а попит є! Якщо коротко, то це книга мотивуюча, про боротьбу сильних та розумних людей проти влади жорстких та нерозумних. Призначена для пізнання світу, можливо самого себе, одвічному  питанню - яка роль людини в цьому світі. 
Книга викликала досить суперечливі почуття. Звернулася до біографії А. Ренд, її філософії об’єктивізму, який зводиться до такого актуального сьогодні ствердження, що егоїзм є найвища чеснота , а капіталізм – найкраща суспільна будова. Устами героя Джона Голта авторка сформулювала таке улюблене сьогодні кредо: «Ніколи не буду жити заради людини і ніколи не попрошу і не заставлю іншу людину жити заради мене».  
Дегуманізація суспільства? Чи нарешті взяти відповідальність за власне життя в свої руки, не дивлячись на протидію суспільства, батьків, соціального оточення, вчителів? Вирішуйте для себе самі, а поки що насолоджуйтесь сильними особистостями, коханням та пристрастями, шукайте відповідь на питання – хто такий Джон Голт?
Деякі вислови зачепили, а це ж було 60 років потому…: «Сьогодні люди поспішають від того, що їм страшно. Ними рухає не цілеспрямованість, ні. Ними рухає страх. Вони нікуди не поспішають, вони просто тікають, і я далеко не впевнений в тому, що вони самі знають, від чого біжать. Вони не дивляться один на одного». Про гроші: «Але самі по собі гроші - лише засіб. Вони приведуть вас до будь-якої мети, але не замінять вас у штурвала. Гроші задовольнять ваші прагнення і бажання, але не замінять вам мету і мрію.» і таке «Люди здригнулися б, побачивши, як птах-батько вириває пір'я з крил свого пташеня, а потім виштовхує його з гнізда, щоб він навчився виживати, - але ж саме це вони роблять зі своїми дітьми». Витримки та вдумливості Вам при читанні!

Світлана Сухіна, бібліотекар відділу абонемента



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 24 травня 2017 р.

Родовід пам'яті

Вчений, воїн, ректор

 Тривалий і наповнений змістом життєвий шлях вченого, доктора технічних наук, професора, бойового офіцера, ректора Дніпропетровського гірничого інституту (нині Національний гірничий університет) Олександра Олександровича Ренгевича починався з села Августинівка Хортицького району Запорізької області. За часів його народження 19 серпня 1916 р. це був Олександрівський повіт Катеринославської губернії. У зв’язку з будівництвом Дніпрогесу село потрапило в зону затоплення водами приборканого Дніпра, тому він з родиною в 1927 р. переїхав до Дніпропетровська.
У промисловому Дніпропетровську починалася трудова біографія селянського сина О.О. Ренгевича. Але спочатку він закінчив фабрично-заводську семирічку № 2, у 15 років став учнем слюсаря, одночасно навчаючись у рудничної-заводському училищі при залізничному депо. В 1939 р. О.О. Ренгевич закінчив Інститут «з відзнакою», отримав кваліфікацію гірничого інженера-електромеханіка і був направлений за розподілом інженером технічного відділу тресту у м. Богородицьк Тульської області. У цьому Підмосковному вугільному басейні він працював також начальником цеху районних електромеханічних майстерень [1, арк. 3].
Потім більше восьми років Олександр Олександрович віддав військовій службі. У березні 1940 р. він був призваний до лав армії і, оскільки під час навчання в Гірничому інституті отримав звання командира взводу, був зарахований до офіцерського кадрового складу. 
У Другій світовій війні О.О. Ренгевич брав участь з 22 червня 1941 р. по 9 травня 1945 р. Брав участь по-справжньому, сміливо дивився смерті в очі, і смерть не взяла його. У кровопролитних боях отримав п’ять поранень, з них два – важкі, які зробили його інвалідом.
Увесь тягар війни випробувала на собі і дружина Олександра Олександровича, лікар, майор медичної служби Вікторія Іванівна [1, арк. 3 зв].
Демобілізувавшись з армії в 1946 р., підполковник О.О. Ренгевич один навчальний рік працював викладачем Дніпропетровського гірничого технікуму. Восени наступного року він став аспірантом кафедри рудникового транспорту Гірничого інституту. 
Після захисту дисертації кандидат технічних наук Олександр Олександрович Ренгевич працював асистентом кафедри рудникового транспорту; з 1952 р. – доцентом. Восени 1951 р. Наказом Міністра вугільної промисловості (згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР від 10 вересня 1947.) О.О. Ренгевичу було присвоєно звання Гірничого інженера II рангу [1, арк. 12].
У документах середини 60 х рр., наявних в «Особовій справі» вченого, є чіткі визначення наукових досягнень О.О. Ренгевича та їх значимості для виробництва. Зокрема, зазначається, що він спільно з іншими авторами «розробив новий типаж рудникових електровозів, затверджений у 1963 р.». В основу розробки цього типажу були покладені виконані Ренгевичем теоретичні та експериментальні дослідження. Розробка зазначеного типажу рудникових електровозів була удостоєна срібної медалі ВДНГ, а економічний ефект від її впровадження склав 11,2 млн. руб. на рік. Це досить вражаючі успіхи наукової діяльності вченого.
Дев’ять років він очолював один із провідних вузів України. Зрозуміло, що з кожним роком Гірничий інститут досягав нових рубежів. 
Як ректор О.О. Ренгевич у листопаді 1965 р. Фрайберзькою гірничою академією (Німеччина) був запрошений на святкування її 200 річного ювілею. А в 1969 р. він побував у Франції у складі делегації українських професорів «для вивчення системи середньої і вищої технічної освіти». 
У червні 1972 р. О.О. Ренгевич був звільнений з посади ректора ДГІ «за власним бажанням». За цим формулюванням ховаються якісь далеко не завжди відображені в документах причини. О.О. Ренгевич був обраний завідувачем кафедри рудникового транспорту. На посаді завідувача він працював майже 16 років, до 3 січня 1988 р., після чого залишався професором цієї ж кафедри до 15 вересня 2001 р. 
Тільки за перші п’ять років роботи на посаді завідувача він опублікував 26 наукових робіт і підготував п’ять кандидатів технічних наук. І це при щорічному навчальному навантаженні від 700 до 850 годин і підготовлених навчальних посібниках з читаних курсів [1, арк. 120].
У січні 1988 р. О.О. Ренгевич перейшов на посаду професора кафедри рудникового транспорту і ще 13 років невтомно працював, незважаючи на досить поважний вік. 
Ще будучи ректором Гірничого інституту, Олександр Олександрович очолив авторський колектив учених, який повинен був написати «Історію Дніпропетровського гірничого інституту» і приурочити її видання до 75 річного ювілею вузу, що мав відбутися незабаром. Однак зміна керівництва вузу влітку 1972 р. та інші обставини відсунули завершення цієї роботи більш ніж на півтора десятиліття. Тільки наприкінці 1985 р. наказом ректора Г.Г. Півняка була створена редакційна комісія, до якої був включений і О.О. Ренгевич. 
У травні 1995 р. професору О.О. Ренгевичу було присвоєно почесне звання «Заслужений працівник народної освіти України». Враховуючи заслуги О.О. Ренгевича, на підставі Указу Президента України від 14 лютого 1994 р. «Про присудження державних стипендій видатним діячам науки, освіти та культури» 3 січня 1997 р. Розпорядженням Президента України йому була призначена державна стипендія.
Коли ж у Національній Гірничій Академії України було засновано Почесне звання «Заслужений професор НГАУ», Вчена Рада 19 лютого 2001 р. одноголосно першим удостоїла такого звання Олександра Олександровича Ренгевича, враховуючи його видатні заслуги «перед академією та гірничою галуззю в справі підготовки і виховання спеціалістів» [1, арк. 212].
Пішов із життя Олександр Олександрович Ренгевич 27 грудня 2004 р. і похований у Дніпропетровську. 
Як ректор професор О.О. Ренгевич зробив багато добрих справ для Гірничого інституту. Це відкриття його філіалу в м. Олександрії, підготовка інженерів з нових спеціальностей, відкриття ряду галузевих і проблемних лабораторій, інтенсивне будівництво навчальних корпусів, студентських гуртожитків, навчально-виробничих лабораторій, навчально-геодезичного полігону в Орловщині, забезпечення житлом професорсько-викладацького складу. В історію Національного гірничого університету він вписав яскраві наукову і педагогічну сторінки.

Література:
1. Архів Національного гірничого університету. – Оп. 1. – Спр. 4477. – 51 арк.
2. Биличенко Н.Я. И в памяти, и в сердце. Воспоминания [Текст] / Н.Я. Беличенко.– Д.: НГУ, 2004. – 154 с.
3. Швидько Г. Нариси з історії Національного гірничого університету (1899–2015). Ректори [Текст] / Г.К. Швидько.– Д.: НГУ, 2015.– 170 с. 
Ганна Швидько



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 23 травня 2017 р.

Світ знань нових видань

Янке І. Шиємо з трикотажу. Жіночий одяг від 40 до 56 розміру / І. Янке. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. – 140 с.

Книга з точними і практичними блоковими формами навчить вас, як самостійно зшити близько 600 моделей комфортної повсякденного та спортивного одягу для дітей і дорослих в розмірах від S до XXXL. Поради щодо вибору трикотажної тканини, допоміжних матеріалів і фурнітури, основні прийоми роботи з оверлоком, правила зняття мірок, розкрою, рядки і прасування трикотажного полотна підкажуть, як крок за кроком самому зшити трикотажні футболки, пуловери, курточки, яскраві спідниці, спортивні штани і легінси, зручні костюми на кожен день і святкові сукні.
Івонна Янке ще в дитинстві намагалася вирізнятись з поміж друзів особливим одягом. Їй не подобалось, що всі однаково вдягаються. Завжди хотілось щось подовжити, дошити… Змінити речі, що продавалися в магазинах. Першу «справжню» сукню Івонна пошила в двадцять років, на весілля друзів. З тих пір це хобі не полишає її. 
На сьогодні, Івонна Янке – автор трьох видань, в яких вона ділиться необхідними для початківців знаннями по шиттю одягу. Крім того, авторка має власний магазин зі швейною школою «Die fadenfabrik» на півночі приміської зони Гамбурга.    




Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 22 травня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Проблема відкриття міської бібліотеки вирішувалась не так швидко, як можна було б передбачити, враховуючи ювілейні заходи до 100-річчя Катеринослава (1887 р.) і виділені на них кошти. Існування бібліотеки залежало від пожертв жителів міста. Та хоча жителі міста виділяли їй як гроші так і книги, урочистості пройшли без відкриття бібліотеки… І лише через два роки, 14 листопада 1889 року Катеринославська громадська бібліотека була знову відкрита.
Заздалегідь був розроблений і опублікований проект правил бібліотеки. Згідно з цими правилами вищий нагляд за бібліотекою належав міській Думі. Завідування бібліотекою доручалося спеціальній Раді, що призначалася Думою з осіб, які користуються виборчим правом на міських виборах. До складу Ради обов’язково повинні були входити ректор духовної семінарії та директор реального училища.
У 1889 році відроджена бібліотека одержала офіційний статус міської громадської бібліотеки.


Пупченко, Володимир. До історії бібліотечної справи на Дніпропетровщині (1830-1917 рр.): матеріали досліджень / В. Пупченко.- Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2007. – 48 с.






Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

четвер, 18 травня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Ткаченко Г. Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок: роман / Г. Ткаченко: передм. І. Михайлина. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля». 2015. – 320 с. 

Прочитайте знову
Тую славу. Та читайте
Од слова до слова,
Не минайте ані титли,
Ніже тії коми,
Все розберіть... та й спитайте
Тойді себе: що ми?..
Чиї сини? яких батьків?
Ким? за що закуті?..
    Т. Шевченко
Роман «Голгофа козацьких нащадків. Терновий вінок», автором якого є письменниця з Краснограда (це в Харківській області) Ганна Ткаченко, був написаний ще в 2006 році. Лише зараз «Голгофа…» стала доступною для українського читача, якому з відомих  причин  захотілося «більше  знати про Україну». 
Дія роману починається  у  першій половині ХХ століття, на Чернігівщині, у далекому 1919 р. 
Буремні часи – революція, неп, колективізація, голодомор. Савелій Руденко, нащадок запорізьких козаків і добрий господар, який жив своєю землею, збирав її по крупиці, з приходом нової влади втрачає все. 
Читаючи цю книгу, ми переживаємо разом з ним за його юну доньку Маню, яка покохала проти його волі червоноармійця Миколу. Але після арешту батька, той, кому вона віддала все серце, відмовився їй допомогти…
На прикладі поліського села бувшої Гетьманщини показано весь трагізм тих незабутніх подій, ту прірву між радянською владою і селянством, яка з кожним роком поглиблювалася, щоби ліквідувати господаря на селі, забрати землю в державну власність і здійснити індустріалізацію. Авторкою через життя героїв твору показано, яку дорогу ціну заплатили селяни за той індустріальний стрибок, а це зламані людські долі, вбиті і заслані у табори Сибіру та Півночі заможні селяни з їхніми родинами, аби назавжди вбити у них відчуття господаря. Новій владі це вдалося зробити тільки після страшного штучного голодомору. І це була справжня голгофа, після якої люди перестали не тільки бунтувати, а навіть говорити щось заборонене.
… Велика війна змусила Марійку забути про минулі печалі. Розшукуючи в таборі полоненого односельця, вона зустрічає там Миколу. Він благає пробачити його, клянеться, що завжди кохав лише її.
Але до цих подій  приходять довгі буремні роки колективізації, голод, війна з фашистською Німеччиною. Автору вдалося показати життя в німецькій окупації українського села до осені 1943 року. Але письменниця доводить, що між минулим, сьогоденням і майбутнім існує великий зв’язок, як переплетіння родових ланцюжків ДНК діда, батька, сина, онука і так далі. Тому прийшов час змінюватися і самому. Над цим задумається кожна людина, прочитавши роман «Голгофа козацьких нащадків». Читайте роман — та не забувайте свою історію. До цього закликає авторка, вона впевнена: великий, талановитий і працьовитий український народ прокидається. 

Ірина Білоус, провідний бібліотекар відділу наукової організації і методики бібліотечної роботи.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

середу, 17 травня 2017 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Марина Шилкіна: «Мені завжди щастило на зустрічі з чудовими людьми»

Для мене вона схожа на волелюбного птаха,  спостерігання за «польотом» - діями  якого, викликає захоплення. З одного боку, у її житті все було доволі просто і програмовано, а з іншого – ця свобода вимагала щирої відповідальності у прийнятті рішень. Але Марина,  з усім впоралася гідно. 
Вона народилася у Києві, у родині бібліотекаря і майстра на всі руки. Здавалося, що її батько -  Віталій Борисович Селіверстов може самотужки  спроектувати та запустити космічний корабель.  А мати Марини - Ольга Михайлівна своє життя присвятила одній бібліотеці. З 1984 року вона працює в Національній бібліотеці України імені  Ярослава Мудрого (стара назва - Національна парламентська бібліотека України). Ось поміж таких  «вітрил» творчого розуму Марина і зростала.
Як не дивно, в дитинстві вона не любила читати. «Це було найгірше покарання» - згадує Марина. І тільки в 9 класі нова вчителька зарубіжної літератури, Мартинюк Тамара Валентинівна, змогла її зацікавити. Саме після її  уроків бажання читати вже не полишало. В її житті було багато захоплень, це і різні види спорту, а також піший туризм та історична реконструкція.
Позитивних вражень щодо бібліотеки було вдосталь, адже мама неодноразово брала її з собою. Але мрій,  пов`язати свою долю з цією справою, у Марини  спочатку не було. Так, як з дитинства полюбляла малювати, вона мріяла стати дизайнером інтер’єру. Все змінилося після запрошення на роботу в ту саму бібліотеку, де працювала її мама. Багатий досвід вона набула саме в цих стінах. Паралельно закінчивши Київський національний університет культури і мистецтв, Марина продовжила «династію бібліотекарів» (як вона сама жартує).
Друзів в неї завжди було багато, у тому числі, й у Дніпрі. Вона вважає, що їй завжди траплялися необхідні люди у необхідний час. У  2015 році Марина, переїхала до Дніпра, невдовзі вийшла заміж та отримала прізвище Шилкіна. Вона дуже любить наше місто і для неї віно подібне до Києва, хоча звісно перше, все ж таки рідніше.
Завдяки ще одній вчительці, Бобир Людмилі Миколаївні, англійська мова стане для Шилкіної додатковою  перепусткою до бібліотечного світу Дніпра. В 2015 році вона починає свою роботу провідного бібліотекаря в відділі документів іноземними мовами. Сьогодні вона називає це безперечною удачею і  вдячна колегам, що з перших  днів  поставилися до неї, як до своєї і професійно-рівної. До речі, на думку Марини, на її життєвому шляху, зустрічаються тільки хороші люди, поруч з якими легко долаються всі труднощі.
З січня 2017 року вона очолила краєзнавчий відділ ДОУНБ і, за власними відчуттями, на новому місці почувається як «білка у колесі». Марина  сповнена   безлічі планів та задумів, і, звісно, обов'язків. Ефект надійного плеча, забезпечує колектив відділу, який у всіх справах із нею разом за власним бажанням, а не по вказівкам керівництва.
Вона бажає зробити краєзнавчий фонд досконало організованим, щоб безцінні видання минулих років, які можна знайти тільки у ДОУНБ,  були затребувані якомога більшою кількістю читачів. А для цього, оскільки  вона нещодавно у Дніпрі, Марина вивчає і цікавиться історією краю та займається самовдосконаленням професійних навичок. З одного боку – це для того, щоб наблизитися до очікування читачів, які вважають бібліотекаря «ходячою енциклопедією». А з іншого, вона прагне  володіти повною інформацію, щоб надавати читачу  самостійний вектор, пускаючи  у  вільне плавання «океаном знань».
Головна якість бібліотекаря, на думку Марини, це витримка, тому що читачі, так як і їх запити, бувають різними і необхідно завжди бути відкритим до діалогу та розуміти, що ж людина насправді від тебе хоче.
У свої тридцять, вона спокійно та мудро ставиться до всього, що трапляється і коли її запитуєш про сенс життя, відповідає так: «З чимось необхідно змиритися, щось відпустити, а щось прийняти. Я відпустила зі свого життя Київ, де лишалася моя родина і переїхала до Дніпра, де мешкає мій коханий чоловік. З ним, я бачу своє щасливе майбутнє. Тобто, потрібно ясно розуміти ціну тих, чи інших компромісів».



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 16 травня 2017 р.

Світ знань нових видань

Білоусова А.  Таємниці монастирів / А. Білоусова, О. Жук, В. Железнякова. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 494 с.

У виданні зібрані відомості про історію та сучасність п’яти найбільших православних монастирів зі статусом лаври, а також безлічі інших монастирів. Книга ілюстрована фотографіями.
Презентація була в минулому році у Києво-Печерській Лаврі. Автори кажуть, хотіли створити лише путівника, а матеріалів назбирали на цілу книгу.
Видання «Таємниці монастирів» створювали кілька років, воно є результатом подорожі духовними центрами православ’я – від найвеличніших храмів і старовинних монастирів до далеких скитів. Видання піднімає завісу таємниці з відомого лише посвяченим. Києво-Печерська та Почаївська лаври, Свято-Іллінський храм у Чорнобилі та далекий Валаамський монастир – понад 20 найславетніших обителей України та Росії, кожна з яких, немов жива душа, не схожа одна на одну. Ви дізнаєтеся, що приводить людей до монастиря, які вражаючі історії про шлях до віри зберігають стіни святинь, про велике служіння й побут монахів, дива чудотворних ікон, стародавні легенди та сторінки історії, прожиті храмами разом з країною.
Ексклюзивний спільний проект «Клубу Сімейного Дозвілля», газети «Сьогодні» та Свято-Успенської Києво-Печерської лаври – розкішне подарункове виконання. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 15 травня 2017 р.

Неймовірно, але правда

У статтях, вміщених в «Екатеринославском юбилейном листке», Микола Петрович Баллін виступає як теоретик і практик бібліотечної справи. Особливий акцент він робив на питаннях про значення бібліотечних каталогів. Він вважав каталоги однією з найважливіших умов функціонування бібліотеки. На його думку каталогізація повинна починатися зі складання загального алфавітного каталогу, який щорічно повинен поповнюватися відомостями про нові книги, які надійшли до бібліотеки, а через кілька років – перевидаватися. Інтересам читача повинні слугувати загальний систематичний, предметний і галузеві каталоги.

Він пропонував видавати «Екатеринославскую летопись», в якій друкувався б каталог в міру надходження нових книг. Причому, Баллін готовий був взяти на себе справу каталогізації та видання каталогів.

Швидько, Ганна. Катеринославський Піквікський клуб (1858-1860) / Г. Швидько. - Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2003. - 147 с.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

суботу, 13 травня 2017 р.

Ракурс

«Пісня про рушник»

«Рідна мати моя, ти ночей недоспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої

Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров,
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю —
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов».

Українська народна пісня



Більше про бібліотеку тут 
Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook  Twitter

четвер, 11 травня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Искандер Фазиль Абдулович. Кролики и удавы [Текст]: проза последних лет / Ф.А. Искандер. - М.: Книжная палата, 1988. – 288 с.

Мені здається, що немає такого дорослого, який не мріяв би побувати в казці... Власне кажучи, Іскандер сам точно позначив жанр своєї повісті - філософська казка. Це фантастична казка з життя вигаданого тваринного світу. І як у кожній казці, за всіма цими удавами і кроликами легко прочитуються прості і непрості люди. А за всією цією казковою соціальною організацією легко проглядаються зовсім ще за історичними мірками недавні герої і антигерої держави Російської. Аж до повного впізнавання в окремих Удавах і Великих Пітонах, а також в Королях у кроликів конкретних історичних не менш Великих персон і персонажів, і «персонажиків». Вся значущість цих персон закінчилася разом з їх царствено-диктаторським перебуванням на вершині владного Олімпу.
У цій казці відразу можна впізнати наше з вами людське суспільство, наприклад, кролиця пускає бісики перспективному і красивому кролику, вдова «дістає» державу; король робить все, щоб залишитися на чолі кролячого королівства; удави не хочуть розлучатися з пережитками минулого.
Мені сподобалося як, користуючись казковістю запропонованої ситуації, детально і в подробицях автор розглядає філософію диктатури, влади, психологію покори і непротивлення насильству. Іскандеру вдається нехай і в ірреальній формі, але показати всю ілюзорність чиновницької винятковості, і викрити механізми по суті державно-владного управління. Фазіль Іскандер, гостро і сатирично розкриває все таємне і приховане, перетворюючи їх в смішне і безглузде. Автор весело пародіює соціальну демагогію.
Все написане в цій розповіді так перегукується з днем сьогоднішнім, в якому я живу…
Це оповідання буде цікаво прочитати і молоді, і навченим життям читачам.

Тетяна Неділько, провідний бібліотекар патентно-технічного відділу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 10 травня 2017 р.

Неймовірно, але правда

 Більшість губернських публічних бібліотек, відкритих на початку ХІХ століття, як і Катеринославська бібліотека, не мали на той час належної  кількості читачів. 
      Наприклад, у публічній бібліотеці  м. Астрахані, у 1839 р.,  було 46 читачів,  а у 1845 р. – всьго 15.  Також, у м. Осташкові максимум передплатників  складав 55 осіб,  а в кінці 40-х рр. їх число зменшилося до 12.
    А в м. Суми, взагалі  "склалася дуже сильна опозиція, причому один з представників дворянства відкрито заявив, що бібліотеку він розорить, а читачів приб'є." 
     Такими цікавими фактами, у своїй статті "ПЕРВАЯ В КРАЕ", ділиться Т.Г. Шекшуєва (колишній головний бібліотекар з НДР ДОУНБ), яка у 1980-х рр. займалася вивченням історії першої Катеринославської Публічної бібліотеки і бібліотечної справи взагалі. Для того щоб дізнатися про діяльність інших бібліотек, які було засновано на початку ХІХ століття, Тетяна Георгіївна дослідила роботу видатного бібліотекознавця К. М. Дерунова  "Типичные черты в эволюции русской "общественной" библиотеки".

      А ось, результати аналізу роботи Катеринославської публічної  бібліотеки  за   1835 р. свідчать про те,  що у бібліотеки було всього 30 читачів,  а із  800 книжок прочитано – 40. 
      Незважаючи на невелику кількість читачів і книговидачу, на загальному історичному фоні з іншими бібліотеками, Публічна бібліотека Катеринослава, виглядає не дуже й  погано.



Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook   Twitter



четвер, 4 травня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Грін, Джон. Провина зірок: роман / Дж. Грін; пер. з англ. Віри Назаренко. - К.: Видавнича група КМ-БУКС, 2016.-288 с.
Що цікавого чекає шістнадцятирічну Гейзел Грейс на не надто веселих зібраннях групи підтримки для хворих на рак дітей? Та виявляється, саме там можна зустріти кохання свого життя – кумедного і винахідливого Огастаса Вотерса, який, наче справжній джин, здатен виконати твоє найзаповітніше бажання… 
Ця пронизлива історія кохання двох підлітків, невиліковно хворих, які не знають, що чекає їх завтра, не мають майбутнього.  Вони змушенні щодня здійснювати подвиг, щоб жити, дихати, любити. Звичайні молоді люди, які бувають різними, образливими, ревнивими. Вони не мають змоги зігнати всю свою біль від того, що життя виявилось занадто жорстоким до них. Винних немає. Хіба що тільки зірки? 
Роман про життя, смерть і справжнє кохання завойовує серце читача з перших рядків.  Ти вже не в змозі зупинитися адже цікавість і очікування не полишають тебе, а навпаки, з кожною сторінкою стають ще сильнішими. Так кортить дізнатися чи здійсняться мрії Гейзел і Огастаса? Чи здатне їхнє кохання подарувати їм надію на нове,  щасливе життя? Які найзаповітніші бажання подарує їм їх почуття? Та і взагалі чи зможуть вони не зважаючи ні на хворобу, ні на смерть пройти разом цей складний шлях… довжиною в вічність! Але, як довго зможе тривати саме їхня вічність?!

Яна  Туровець, бібліотекар 1 категорії відділу наукової організації і методики бібліотечної роботи



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 3 травня 2017 р.

Винахідники , віват!

Євген Іванович Репетя. Евронавт №1

Євген Іванович Репетя – спеціаліст у галузі евристичного проектування ракетно-космічних комплексів. Розробив і здійснив програму наукового винахідництва при проектуванні ракетно-космічних комплексів, почесний читач і активний помічник Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки.
Успішна робота ДКБ «Південне» і його численних співдружніх підприємств з країн-суміжників СНД була б неможлива без творчої роботи фахівців великої кооперації. Головними творцями ракетно-космічної техніки є люди: проектанти, конструктори, вчені, інженери, випробувачі, технологи, винахідники, робітники - всі ті, хто в своїй щоденній і невтомній роботі проявляють глибокі знання, інженерну ерудицію, винахідливість, сміливість в прийнятті технічних рішень.
Величезне значення при вирішенні складних питань створюваної техніки в стислі терміни належить винахідницькій діяльності інженерів, вчених, робочих і службовців підприємства, тут особливо слід відмітити роботу інженера проектанта - Євгенія Івановича Репеті, який запропонував методику системного винахідництва і його реалізації при розробці об'єктів нової техніки. 
Репетя Є.І. народився в м. Харків 6 травня 1937 року. Закінчив конструкторський факультет Ленінградського військово-механічного інституту, прибув в КБ «Південне» на переддипломну практику в 1959 році і був прийнятий на роботу інженером проектного відділу. Помітивши творчу жилку молодого фахівця, керівництво проектного відділу призначило його відповідальним за організацію винахідницької діяльності в відділі, а вже через рік він був обраний головою Ради ВОІР підприємства. За період розвитку творчої діяльності ІТП підприємства Радою ВОІР був створений ефективний громадський канал управління винахідництвом. Так, в листопаді 1966 був створений патентно-дослідний відділ в КБ «Південне». З 1991 року Євген Іванович Репетя працює начальником патентно - дослідного відділу ДКБ «Південне».
З 1992 р. після створення патентного відомства в Україні і введення нових законів в області патентного законодавства, на підприємстві було створено понад 300 винаходів, що мають патентний захист.
Євгеній Іванович – автор 50 винаходів в області проектування ракет і ракетно-космічних комплексів, засновник і Президент першої в Україні регіональної громадської організації «Академія досліджень та винахідництва», почесний винахідник, викладач Дніпропетровського Громадського інституту патентознавства і технічної творчості. А ще, він лірик у душі. Дуже любить свою родину. Часто в своїх спогадах згадує батьків. З особливою ніжністю відноситься до матері. Саме їй присвячено вірш «Мама». Де є такі чудові строки:
Моя любимая, родная
Да и найду ли я слова?
Чтоб в них увидеть всю тебя-
Заботливую, ласковую, 
сильную, простую.
Моей любви не выразить словами.
К твоей всегда бескрайней доброте
К сынам, что стали уж давно отцами,
Познавши жизнь во всей красе.
Ось такий наш винахідник. Віват Репетя!

Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічним відділом 




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte  Facebook  Twitter