Сторінки

понеділок, 20 листопада 2017 р.

Неймовірно, але правда

Користування Бібліотекою в 1891 році було не дуже комфортним: обидва зали, зайняті під бібліотеку, одночасно служили і читальнею, і для видачі книг передплатникам. Абоненти ж, заходячи до зали, голосно пред'являли свої запити, що часто заважало читанню. До того ж поруч з читальною залою знаходився один з класів Міського Приходського училища, і ведення в ньому початкового навчання вголос було майже дослівно чути в Бібліотеці і, нарешті, будівля була пожежно-небезпечна: по-перше, під однією крівлею з Бібліотекою знаходяться житлові приміщення і, по-друге, споруди навколо Бібліотеки занадто скупчені, з дерев'яними добудовами, а вхід до Бібліотеки на верхньому поверсі малий і тісний. Всі ці умови призводять до питання необхідності придбання для бібліотеки особливого, більш пристосованого приміщення.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1891 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 30 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=13 (дата звернення: 23.10.2017). – Загл. с экрана




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

пʼятниця, 17 листопада 2017 р.

На долоні історії

Іван Манжура: «Не треба мені тії слави людської»

Український поет, фольклорист, етнограф. Іван Іванович Манжура (псевдонім Іван Калічка). Людина з дуже строкатою долею. Ніжний лірик, уважний дослідник української історії, що розсипана в любові до кожної української людини та її особливості говорити, відчувати, мріяти. 
Він народився 20 жовтня (1 листопада за новим стилем) 1851 року в Харкові, в родині відставного прапорщика, згодом дрібного чиновника, який служив в канцелярії харківського генерал-губернатора. Мати його була  рідною сестрою дружини відомого професора Харківського університету Олександра Опанасовича Потебні. Через конфлікт з начальством батько був змушений залишити службу. В сім'ю підкралися злидні, з пристойної квартири родина перебралася на околицю,  а в 1856 році від нестатків та переживань захворіла і померла мати. П`ятирічний Іван залишився на руках безробітного батька і  дитину забрала до себе в Хорол бабуся, батькова мати. Вона ж була його наставницею та першою вчителькою по життю. Батько довго  не міг знайти постійної роботи, мандрував  з місця на місце та  через постійні невдачі запив. Саме він пристрастив 10-річного хлопця до горілки, важко скалічивши синові долю. Невдовзі батько викрадає  Івана з теплої хати, чистого ліжка і більш-менш забезпеченного життя у ніжної покровительки-бабусі і вирушає з ним у мандри.  Розмиті дощами сільські дороги, шинки, нічліг літом у скирді, а зимою по чужих селянських кутках, таким є життя маленького Іванка.  
Пішки він добирається з батьком до Харкова, де останній залишає його   на призволяще.  В 1858-1859 році хлоп'я живе саме у великому місті.  Багато лиха та поневірянь  зазнав за цей час сирота. За якусь провину  він потрапляє  до  полиції, де  утримується разом із злочинцями. Захворівши  опиняється і у лікарні, де там несподіванно зустрічається з батьком. І знов мандри, скирди, шинки, випадково зароблені та пропиті копійки. Так продовжувалося  протягом 1860-1862 років, в мандрах дорогами Харківщини та Катеринославщини. Катеринославщина стає місцем поневірянь, випадкових заробітків та активної фолькльорної й етнографічної діяльності Манжури.
В автобіографічному листі Манжура так згадував про ці  важкі дитячі роки: «Был я в это время, не помнящим родства, ел из арестантского котла, и был приемным сыном у какого-то пожарного или сторожа, пока не заболел и не напал на Собурову дачу, где встретился с отцом. От этой поры я до 9 лет прошел с отцом  12 одних губернских городов и сделал (помню, как этим выхвалялся отец) 6000 верст», поки  дороги не привели їх у Білгород.  
Хлопчикові ненадовго усміхнулась доля, він  потрапляє до будинку княгигині Волконської,  яка стала навчати свого слугу латинської мови. Здібний учень вільно читає римських авторів в оригіналі. Волконська домовилась із священником Г.І. Курдюмовим про продовження систематичної освіти із своїм підопічним. Це була високоосвічена та обдарована людина, яка писала вірши та п`єси, захоплювалася музикою. По суті, хлопчик став прийомним сином вчителя, вивчав Закон Божий, грецьку мову, історію та географію.
Недовге щастя знов таки  обірвала поява батька. Пізніше Іван Іванович згадував «Пьяный  патер мой вытащил меня от Г.И. Курдюмова и повел через Харьков на Боромлю, вблизи которой хотел отдать на воспитание какому-то богачу Алферову.  Как я не плакал, как я не просил отпустить назад, отец вел меня».  Знову розпочалися мандри 12-річного хлопчика від села до села, але ж він втікає та повертається до свого наставника. 
У 1864 році батько помирає. 13 річний хлопець повертається до Харкова під опіку тітки, дружини відомого вченого-філолога. Олександр Опанасовича Потебні, який  до кінця своїх днів залишився духовним батьком Манжури. Марія Миколаївна влаштовує племінника у повітове училище, за іншими данними в реальне. За добрі успіхи та навчання Іван отримує рекомендацію для продовження навчання за казенний кошт. Одначе закінчити другу Харківську гімназію Манжурі не судилося, тому що із шостого класу його виключають. Причину й  досі не з'ясовано.  Негідна поведінка, грубості начальству, так говорять одні джерела, інші ж свідчать, що Манжура «був людиною простою, тихою та до вчителів шанобливою. Він завжди чемно вклонявся вчителям, тільки якось кумедно, так що він, жартуючи казав, ніби Манжура пірнає». 
В 19 років юнак знову опиняється на вулиці, перебиваючись певний час приватними уроками. Восени  1870 року стає вільним слухачем Харківського ветеринарного інституту. Закінчити навчання теж не пощастило. Його виключають з інституту без права вступу до будь якого іншого навчального закладу. Йомовірно, причиною виключення був зв`язок з підпільними народницькими гуртками.
(далі буде)



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна  тут

четвер, 16 листопада 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Гук, Юлія. Німа: роман / Ю. Гук. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017.- 240 с.

Як на мене — це експрес-курс для молодих дівчат з пошуку задоволення від самих себе та власного життя, який авторка називає психологічним дослідженням.
Чотири місяці та чотирнадцять днів триває експеримент, в якому бере участь двадцятитрирічна Тасіта. 
Талановита художниця, справжня творча натура страждає розладами психіки, які заважають їй жити й творити. Невизначеність, втеча від самої себе і безпідставні депресії доводять дівчину до крайньої межі – байдужості. 
Кожен описаний в романі день розкриває причини поведінки героїні. Однією з них є боротьба з привитою з дитинства ввічливістю та толерантністю, яка згодом переросла в лицемірство та ненависть до людей. 
Замовчування власних думок не дозволяє їй залишатись собою та викликає суцільний дискомфорт. Любов до свободи заважає Тасіті («мовчазній» в перекладі з латинської) адаптуватись у суспільстві. Справжнім випробуванням для піддослідної (так авторка називає героїню роману) стала робота в офісі з працевлаштування. Аж раптом, у її житті з’являється хлопець з добрим, радісним поглядом, з випромінюючими світло очима. 
Пройде ще трохи часу, перш ніж Тася (лагідна форма грецького імені Таїсія, що означає «родюча», «мудра») відчує себе полководцем на робочому місці, а мати розкаже їй яким буває справжнє кохання. А далі: стрибок у всі тяжкі та пошуки самої себе і врешті решт «Різкі мазки.  Швидкі зміни фарби. — І життя… І воля… І душа…» та повернення себе світу.
***
Головною темою роману авторка обирає соціалізацію сучасної молоді. Тема досить актуальна та варта уваги багатьох небайдужих людей. Як для дебютного, твір написано вдало, його легко читати попри заявлений допис «Психологічне дослідження». А ще, після прочитання книги отримуєш задоволення від хеппі енду, робиш висновки та береш на озброєння декілька психологічних прийомів поведінки.

Наталія Шавріна, завідуюча відділом абонемента 





 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут 


середа, 15 листопада 2017 р.

Ракурс

Пилова околиця Катеринослава

Забудова цієї території почалася тільки в другій половині XIX століття. Але ж ще генеральним планом Вільяма Гесте 1817р. передбачалося розмістити тут площу з церквою і основні адміністративні будівлі Катеринослава. Через п'ятдесят років про ці плани нагадував хіба що Тюремний замок - велика похмура будівля з чотирма вежами по кутах, побудована в 1820-х роках. Решта території на захід від нинішньої вулиці Сєрова була незабудованою. На північний захід від цієї ділянки взагалі було болото - тільки до 1885р. на цьому місці виник ринок "Озерка". До початку ХХ століття місто почало забудовувати і цю ділянку - чіткі обриси взяли вулиці Садова (Сєрова), Козача (Комсомольская), Військова (проспект Пушкіна). Доля так розпорядилася, щоб плани початку дев'ятнадцятого століття здійснилися на початку століття двадцятого.
(далі буде)

Максим Кавун
Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 14 листопада 2017 р.

Світ знань нових видань

Калита XII. Народна побутова вишивка (кінець XVIII – початок   XXI сторіччя). Дніпропетровщина : фотоальбом / упорядники : О.Хоменко [та ін.]. – Дніпро : ЛІРА, 2016. – 128 с.: іл.

Фотоальбом з унікальними  взірцями вишивки Нижньої Наддніпрянщини кінця XVIII – початку  XXI століття  до уваги всіх поціновувачів історії краю та справжнього народного мистецта.  У збірці зібрано, під час численних фолькльорно-етнографічних експедицій, «Звичаї, обряди та традиції мого краю» та  «До народних джерел». Заходи здійснено комунальним позашкільним навчальним закладом  «Дніпропетровський обласний дитячо-юнацький кіноцентр «Веснянка» Дніпропетровської обласної ради. 
У вступному слові до видання заступник директора КПНЗ «ДОДЮК «Веснянка» ДОР» Ольга Хоменко, торкається питань особливостей орнаментації рушників, а цікаві подробиці  досліджень, спираючись на одну з багатших колекцій фондів ДНІМ ім. Д.Яворницького,   подає доцент кафедри історіографії, джерелознавства та архівознавства ДНУ ім. О.Гончара Зоя Маріна. 
Доволі змістовний бібліографічний апарат та безцінний скарб рушникових кольорів, нікого не залишать байдужими. 
Видання стане у нагоді  науковцям, вчителям, викладачам, студентам, учням загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів, усім, кого цікавлять проблеми побутування у розвитку української народної культури регіону. 



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут
 

понеділок, 13 листопада 2017 р.

Неймовірно, але правда

У 1892 році Рада Бібліотеки провела 6 засідань на яких було розглянуто близько 50 питань. Окрім обговорення питань вибору книг та періодичних видань для передплати, накладення штрафів на користувачів бібліотеки за необережне користування документами тощо, - Рада була особливо занепокоєна  упорядкуванням та наведенням ладу казначейської частини Бібліотеки за минулі роки. Адже,  деякі невідповідності в записах при відновленні Бібліотеки позначились на подальшому веденні прибутково-видаткових книг, що значно затримувало друк звітів.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1892 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 28 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=89 (дата звернення: 06.11.17). – Загл. с экрана




 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

пʼятниця, 10 листопада 2017 р.

На долоні історії

«Одеська Муза Олександра Бернардацці»
(закінчення)

Олександр Йосипович Бернардацці - видатний архітектор, один з тих майстрів, які визначили прекрасний вигляд Одеси. Будинки, побудовані за його проектами, такі як Філармонія (Нова Біржа) і готель "Брістоль" ("Червона"), є зразками передового європейського зодчества, справжніми витворами мистецтва.
Він народився в П'ятигорську у 1831 році. Саме у цьому місті його батько проектував найзнаменитіші курорти Мінеральних вод. Дитячі роки проходили в спостереженнях за роботою батька і дядька Джованні, і звичайно, зодчество стало його головним захопленням. У сім'ї говорили то  російською, то переходили на рідну італійську, жваво висловлюючи емоції, як вимагав південний темперамент. Часто батько брав Сашка на прогулянку в гори. Покриті снігом сріблясті вершини, блакитне небо, прозорі озера манили й заворожували. 
У 1843 році Бернардацці  вступає в Будівельне училище Петербурга і  закінчує його з відзнакою. Отримує призначення на посаду помічника архітектора в Бессарабську обласну будівельну контору. І вже через кілька років 25-річний Бернардацці стає городовим (головним) архітектором Кишинева, пропрацювавши на цій посаді кілька десятків років. А у 1875 році Бернардацці став почесним громадянином міста.
З 1878 талановитий зодчий перебирається до Одеси. Спочатку займає посаду архітектора при Новоросійському університеті, а потім і головного міського архітектора. Проектує безліч прибуткових будинків і особняків у  самобутній, витонченій стилістиці. Творче обдарування і високий професіоналізм Олександра Йосиповича відзначали і міська влада, і колеги-архітектори, і прості городяни. Серед створених ним прекрасних споруд - старий залізничний вокзал (побудований у 1879-1883 та нажаль зруйнований у 1944 році під час Другої Світової), клініка медичного інституту на Пастера, будівля Реформатської церкви, П'ятиповерховий будинок готелю "Брістоль" були побудовані за проектом Бернардацці на рубежі XIX-XX століть (1898-1899 рр.). Назву взяли  у однойменного готелю Відень.  В  одеському «Бристолі» любили зупинятися Віра Холодна, Ісаак Бабель, Теодор Драйзер, Володимир Висоцький. Після революції "Брістоль" перейменували в "Червону", щоб потім знову повернути історичну назву. Нещодавно готель відкрився після реставрації.
Вражає красою і незвичністю фантазії будівля Філармонії, що навпроти "Брістоля".  Спочатку цей архітектурний шедевр створювався Олександром Бернардацці як Нова Біржа. Після її відкриття  у 1899 році, не було меж захопленню і порівнянь. Корній Чуковський називав її "біржею в мавританському стилі", а Леонід Утьосов справедливо відзначав, як найкрасивішу будівлю міста.  У 1900 році, на честь 50-річчя творчої діяльності Бернардацці, в лоджії цього архітектурного шедевру встановлено мармуровий бюст архітектора.
Помер  Олександр Йосипович  у відрядженні в Фастові під Києвом. Згідно з його заповітом, він був похований поруч з матір'ю, в Кишиневі. Як писав сучасник: "І немов та казкова золота птаха, посланниця серця, що роняла всюди свої крила, так і О.Й. Бернардацці всюди розкидав золоті променисті пір'я прекрасного по обличчю тієї землі, куди закидала його доля, і в душах тих людей, з якими він зустрічався ".




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

четвер, 9 листопада 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Любка, Андрій. Спати з жінками [Текст] / А. Любка. - Чернівці: Книги – XXI : Meridian Czernowitz, 2014. - 168 с.

«Я найбільше люблю людей за їхню недосконалість, 
цю кумедну й зворушливу здатність
 не приймати себе такими, якими ми є насправді»
Андрій Любка

Мені було цікаво прочитати книжку сучасного молодого літератора. Назва книги заінтригувала. Почавши читати, я вже не змогла відкласти її в сторону. Я читала цю книгу вдома, у транспорті. Вона захопила мене повністю. Нічого подібного я ще не читала. Чудова книжка! Цікаво, що не зважаючи на те, що поміщені в книгу тексти дуже різні всі вони вийшли надзвичайно характерними. Неважко помітити освіченість автора. Оповідання на історичну тематику переплітаються з художньою літературою та поезією. Книга Андрія Любки складається з 50-ти коротких історій, кожна з яких розповідає частково про те, що ставалося з самим автором, частково – з його друзями. Відверто і лірично автор пише про себе, свою й чужі країни, свою любов й своє кохання, улюблені книжки і напої.
Відкриває книгу неоднозначна «Смерть і ще тисячу приводів для любові». Головною думкою є латинське carpe diem, що означає «лови момент». Мене дуже захопила історія про щорічну процедуру заведення нового блокнота, туди автор переписує всі невиконані справи зі старого – так і кочують з року в рік завдання типу «пригнути з парашутом», «прочитати книжку про основи шаманізму», «побачити Дамаск». І в мене таке буває щороку.
Великим для мене відкриттям була історія про циган описана в «Інопланетяни Європи». Андрій Любка намагається зрозуміти, чому українці вважають ромів брудною, нахабною нацією, а не іншою. «На відміну від нас, цигани не заскорузли в обіймах брехливої цивілізації, а живуть у гармонії з природою, музикою, собою, світом. У їхньому житті можливі справжні пригоди, справжня пристрасть, кровна помста, ножі й погоні, місяць і пісні».
У книзі є два тексти і про Євромайдан та революцію, яку зробили українці, «Сізіфову революцію». Андрій Любка аналізує політичну ситуацію не лише в Україні, а й загалом у Європі та світі. Окремі оповідання присвячені Балканським країнам, адже автор вивчає дану тему. 
Читаючи книгу, у мене виникло питання, чому вибрана така назва «Спати з жінками». Ця назва не випадкова. Це назва улюбленого вірша Любки, автором якого є американський поет Кеннет Кок. Це назва однієї з історій, вміщеної наприкінці однойменної книги. «Спати з жінками» означає й справді засинати і спати з ними – в одному будинку, в одній кімнаті, наметі, тому ж вагоні, про який пише автор.
Мені дуже сподобались висловлювання з цієї книги: «Людство прекрасне у своїй грішності й недосконалості, у своїх дитячих страхах і дивакуватій поведінці», «Людина без вади - не людина», «Кумедність поведінки, різноманітні дивацтва - це ж саме те, що й робить нас неповторними. І прекрасними. Бо ж хіба можна не закохатися в жінку, яка каже до чашок, які від необачного руху з гуркотом падають в умивальник: "Тсссс"?», «Мало знати, де хочеш жити, треба ще й знати, ким там хочеш бути», «Ім’я  - це твоя карма, твоє тавро. Твій персональний код доступу до світу і його таємниць, до прихованих сенсів і потаємних, але від того не менш дієвих, законів метафізики».
Дочитавши останні оповідання наступного ранку в маршрутці, я подумала: «Це було чудово! Це було неперевершено!». Книжка мені дуже сподобалася. Це перша книга Любки, яку мені довелося пізнати, залюбки. Тепер прочитаю решту його творів.
Я рекомендую цю книгу прочитати усім, хто хоче відпочити, хто хоче посміятися, хто цікавиться історією.

Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічним відділом 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 8 листопада 2017 р.

Винахідники, віват!

Валерій Васильович Авраменко  - активний волонтер бібліотеки

Валерій Васильович активний помічник патентно-технічного відділу вже багато-багато років. Учень самого видатного винахідника України Аріста Леоніда Михайловича! Патентний повірений України! Надає безкоштовні послуги в патентно-технічному відділі з питань інтелектуальної власності. 
Працює в державному  вищому навчальному закладі «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури». Займає посаду завідувача відділу експертизи та комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності. 
Народився в місті Дніпропетровськ, в 1963 році. Закінчив школу, потім вступив до Технікуму залізничного транспорту. У технікумі захопився парашутним спортом. Потім була служба в армії. Після служби пішов вступати в ДДУ на факультет кібернетики, але друзі його відрадили. І він разом з друзями поступив у ДІІТ. У 1990 році закінчив інститут інженерів залізничного транспорта. Після закінчення вищого учбового закладу розпочав свою трудову діяльність на вагоноремонтному заводі. Спочатку був старшим майстром цеху збирання вагонів, потім старшим диспетчером заводу. В Іспанії, в Каталонії проходив стажування з програми відновлення вагонів. Про те, щоб змінити свою роботу Валерій Васильович і не мріяв. Але доля піднесла кар'єрний зигзаг. Зовсім випадково на завод завітав Аріст Леонід Михайлович з метою знайти талановиту молодь для зайняття інтелектуальною власністю. І на заводі пройшов кастинг серед спеціалістів. Серед 40 інженерів було відібрано Авраменко Валерія Васильовича. І його відправили на навчання до Києва в інститут інтелектуальної власності. В 2003 році закінчив iнститут інтелектуальної власності і права в Києві. За підсумками тестів він отримав магістра зі спеціальності «Інтелектуальна власність». Але цього було замало для Валерія Васильовича і він йде навчатися далі. І отримує диплом патентного повіреного. З того року і розпочалась наша дружба, що переросла в ділові стосунки. 
Я дуже вдячна, за той внесок який робить Валерій Васильович в захист інтелектуальних прав мешканців нашого міста. Дуже складно уявити собі роботу патентно-технічного відділу без кваліфікованих консультацій такої освіченої людини. Майже 5000 патентів отримали шлях у життя завдяки його кваліфікованим консультаціям.
Зараз Валерій Васильович працює в державному вищому навчальному закладі «Придніпровська державна академія будівництва та архітектури». Займає посаду завідувача відділу експертизи та комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності. Авраменко є ініціатором поширення знань з інтелектуальної власності у багатьох вузах нашого рідного міста. 
У Валерія Васильовича є улюблене хобі – це спорт. Особливо улюбленим є їзда на велосипеді і плавання. Він у чудовій фізичній формі. У ході нашого спілкування він також мені казав, що дуже щаслива людина, бо його хобі є також і робота! А ще у нього чудова сім`я, з якою він проводить весь свій вільний час. Завжди згадую про сім`ю з любов`ю та повагою. Особливо його тішить спілкування і виховання онука Мишка.
Вже багато років немає Аріста Леоніда Михайловича, а Валерій Васильович згадує про нього, і про ту роль, яку він відіграв у його житті. І зараз, будучи таким запитаним, він є волонтером патентно-технічного відділу, помічником при роботі зі студентами з розповсюдження знань у сфері інтелектуальної власності, залучення їх в бібліотеку для роботи з патентною документаціє. Валерій Васильович приймає активну участь у цікавих зустрічах, засіданнях клубів, які проходять у патентно-технічному відділі.

Тетяна Мищенко, завідувачка патентно-технічним відділом 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

вівторок, 7 листопада 2017 р.

Світ знань нових видань

Чиксентмігаї, Мігай. Потік. Психологія оптимального досвіду  [Текст] / М. Чиксентмігаї; пер.с англ. Г.Луіс. – Харків:  Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017. - 368 с. 

Що таке щастя, як повністю реалізувати свій потенціал і досягти внутрішньої гармонії? Впевнена, що кожен має свою власну відповідь. Є вона і у відомого американського психолога та почесного професора Клермонтського університету, члена Американської академії освіти, Американської академії наук та мистецтв і Національної академії досліджень дозвілля Мігайя Чиксентмігаї. Він є автором близько двох десятків книжок і понад 120 статей про творчість і щастя. 
Спираючись на чисельні дослідження, автор стверджує , що відчуття щастя дає людині так зване переживання потоку радості, творчості, цілковитої зануреності в життя, реалізації свого потенціалу. Тобто, намагання і талант активно вміщувати себе в кожну хвилину життя. 
Долучайтеся до психології оптимального досвіду та інтерпритації безлічі досліджень, що можуть стати у нагоді кожному, хто прагне бути щасливим. 
Книга адресована управлінцям і всім, хто цікавиться психологією. Видання  оснащене детальним бібліографічним апаратом. 




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 6 листопада 2017 р.

Неймовірно, але правда

Читання книг та журналів у бібліотеці було безкоштовне, а видання книг додому передплатникам відбувалось за незначну плату. Для збільшення прибутку бібліотеки Радою було розглянуто питання щодо змін в оплаті при користуванні книгами для абонентів.
Рада Бібліотеки з дозволу Думи постановила: змінити «§11 «Положения о пользовании предметами Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки» и разделить абонемент на 2 разряда: 1-й с платою за чтение по 40 коп. в месяц за 2 книги, считая № журнала за текущий год; 2-ой – с платою по 25 коп. за 1 книгу или № журнала за истекший год» з травня 1892 р.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1892 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 28 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=89 (дата звернення: 06.11.17). – Загл. с экрана



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут

пʼятниця, 3 листопада 2017 р.

На долоні історії

Одеська Муза Олександра Бернардацці

Історія родини Бернардацці надзвичайно цікава. Чотири брата - Вінченцо, Антоніо, Джованні і Джузеппе Бернардацці народилися в родині потомственого майстра будівельника в містечку Памба поблизу міста Лугано в італійській Швейцарії. Звідси вийшло чимало видатних зодчих, які працювали по всій Європі, у тому числі і в Росії. Хтось з Бернардаччі був одним з помічників  відомого архітектора Растреллі в 70 роках XVIII століття. До речі,  у ці часи багато італійських майстрів не могли знайти застосування своїм талантам на батьківщині та відправлялися до інших країн. 
Троє братів, як і їх батько були кам'яних справ майстрами, а Джузеппе навіть закінчив архітектурний клас в Міланській Академії. Старший з братів, Вінченцо працював   у Росії і викликав до себе братів. Будівництво Ісаакіївського собору під керівництвом Огюста  Монферрана. Перебудова Анічкового палацу – серед їх проектів того часу. А у 1822 році Джузеппе і Джованні був запропонований контракт від Медичного Департаменту Міністерства Внутрішніх справ на спорудження будівель для Кавказьких Мінеральних Вод. У той час, Кавказькі Мінеральні Води існували як курорт, але його благоустрій залишало бажати кращого. Брати були полічені людьми здатними і вирушили на Кавказ для облаштування фасадів бань та до них прилеглих будівель. Будувати вони повинні були по проекту петербурзького архітектора Йосифа Шарлеманя. 
Першою великою роботою братів стало будівництво в 1823 році Ресторації Казенної готелі і довгий час вона була центром курортного життя: житлові номери, ресторан і великий танцювальний зал.
Джузеппе належить і перший Генеральний план П'ятигорська. Миколаївські (Лермонтовские ванни), Будинок незаможних офіцерів (Курортна поліклініка), католицька церква. Були заплановані і створені Казенний Сад, Квітник, Емануелевський парк, де був витончений павільйон "Еолова арфа».  Павільйон отримав свою назву, завдяки встановленому в ньому особливому музичного пристрою повітряної або вітряної еолової арфи, що видавала мелодійні звуки під впливом вітру. Відомий і «Декоративний Грот Діани», авторами якого теж були брати Бернардацці.  
Брати працювали в стилі ампір, також вони будували храми, купальні, готелі. Скромна дерев'яна церква в Єсентуках, також їх авторства, а в Кисловодську зберігся, правда вже перебудований,  будинок Реброва. У 1837 році в ньому жив Михайло Лермонтов і описав його,  як місце дії «Княжни Мері». Джузеппе, до речі,  зустрічався з Лермонтовим і Пушкіним. Пушкін, відзначаючи безумовні зміни в місті, шкодував по його колишньому дикому вигляді і згадував про це в своїх записках.
 «За відмінні праці і старанність до служби» Джузеппе був нагороджений чином класу губернський секретар і  відмічений імператорською  золотою табакеркою з живописом і діамантами. 
Джузеппе також був майстерним малювальником, його малюнки друкувалися в зарубіжних виданнях французькою мовою. Він брав участь в Ельбруській експедиції, де під прикриттям військового загону займався замальовкою візантійських храмів. Авторство гравірованого плану П'ятигорська теж належить Джузеппе. На ньому збереглися портретні зображення братів, а поховані вони на  схилі гори Машук.
У рапорті 1840 року було зазначено  147 виконаних  братами Бернардацці робіт за 17 років.
Джованні так і не обзавівся сім'єю. Після смерті брата він прийняв піклування над своїми племінниками, Олександром, Олександрою і Катериною. Олександр Осипович або Йосифович Бернардацці пішов по стопах батька. Після закінчення будівельного училища  у Петербурзі, він був направлений в Бессарабію, де працював міським архітектором Кишинева, будував в Одесі. Його будівлі досі є справжніми прикрасами міст. Петербурзький Інститут цивільних інженерів заснував в його честь золоту медаль.
Старший син Олександра Бернардацці, теж Олександр навчався в Інституті цивільних інженерів і в Академії мистецтв у Петербурзі. Рятуючись від бойових дій громадянської війни, він разом з сім'єю втік з Уралу на Далекий Схід, потім емігрував до Китаю. Він жив в Харбіні, де побудував кілька чудових будівель, викладав в місцевому Технологічному інституті. А молодший Олександра Бернардацці - Євген працював міським архітектором Кишинева.

(далі буде)



 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут


четвер, 2 листопада 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Маринина, Александра. Последний рассвет [Текст] / А. Маринина. − К.: КМ Publishing, 2013. − 480 с. – (А. Маринина. Больше чем детектив).
    Детектив Олександри Марініної «Останній світанок» захоплює відразу, читати його легко та цікаво. Книга тримає в напрузі до останньої сторінки. 
Нове розслідування героїв-оперативників крутиться навколо ювелірного бізнесу, а саме навколо дорогого кольє, зниклого з тіла убитої жінки.
   Олександра Марініна, безперечний майстер інтелектуального детектива, як завжди, повністю занурилася в сферу, якої торкнулася дія, в даному випадку це ювелірне виробництво. Маса цікавих нюансів про секрети роботи ювелірів, про значення символічних послань, які можуть бути зашифровані в різних ювелірних прикрасах, про систему захисту достовірності прикрас. Ювелірна тема органічно вписується в детективний сюжет, і особисто для мене ця інформація була новою і дуже пізнавальною. В книзі багато роздумів про різні життєві ситуації, автор розповідає секрети популярних онлайн-ігор, показує життя геймерів. Із задоволенням прочитала і вам рекомендую. 

Любов Колесникова завідуюча відділом читальних залів  



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 1 листопада 2017 р.

Ракурс

Геній місця. Історія міських парків 
(продовження)

(…)
Дніпропетровський "Самсон"

В зелені розкішних садів аристократії XVIII століття можна було зустріти статуї міфічних богатирів - Самсона, Геракла та інших. У Дніпропетровську статую Самсона поставили вже в середині ХХ століття, після війни. Відновлюючи центральний парк Дніпропетровська і споруджуючи фонтан на озері, будівельники вирішили прикрасити його статуєю Самсона.
Чи не найвідоміше зображення "Самсона, що розриває пащу лева", прикрашає літню резиденцію російських імператорів в Петергофі, засновану Петром Великим. Та статуя - центральний елемент грандіозного фонтанного ансамблю Великого Каскаду. Як "Самсон" з'явився в нашому місті, сказати важко. Можливо, позначилася любов до копіювання столичних зразків. Але результат вийшов вдалим. Статуя височіла посеред озера на штучному пагорбі з каменів.

Хто такий Самсон і який алегоричний сенс має фігура з левом?

Самсон - відомий міфічний герой, про життя і смерть якого розповідається в Біблії. Богатир, наділений незвичайною фізичною силою. Одного разу Самсон безтурботно гуляв по виноградниках. Назустріч йому з риком, кинувся лев і перегородив дорогу. Силач Самсон, анітрохи не злякавшись, роздер лева на шматки і пішов далі, нікому не розповідаючи про свою пригоду. Пізніше Самсон затіяв війну з ворожим народом - філістимлянами, в якій перемога була на його боці. Двадцять років правив Самсон на своїй землі.
Однак філістимляни жорстоко помстилися Самсону. Сила Самсона таїлася в його довгому волоссі. Його закохала в себе філістимлянка Даліла. Вона скористалася тим, що богатир міцно спав, і обстригла у нього волосся. Потім вона покликала філістимлянських воїнів, які схопили Самсона, засліпили його, закували в кайдани й посадили в підземелля, де він змушений був крутити жорно. Але за час перебування в полоні волосся у Самсона знову відросло. Він відчув колишню силу і звільнився. Богатир зруйнував храм, де бенкетували філістимляни, але під його руїнами загинув і сам, разом з трьома тисячами своїх ворогів.
У Новий час Самсон став символом колосальної фізичної енергії, яка шукає шлях до звільнення, але не завжди може правильно реалізувати себе. У той же час Самсон - герой, який вважає за краще померти, ніж жити в рабстві.
Скульптурна група "Самсон" в Петергофі вдало обрана в XVIII столітті як центр грандіозного фонтана - центру Великого каскаду. З пащі лева викидається найсильніший струмінь води. Міфологічна алегорія використана тут як символ контролю людиною над силами природи, "приборкання" води. Фонтан у Дніпропетровську був побудований за цим же принципом, тільки поруч не було імператорського палацу, та й сама скульптура не була покрита золотою фарбою, як в Петергофі.
Статуя Самсона прикрашала парк Чкалова кілька десятиліть. Вона стала чи не головною визначною пам'яткою парку, обов'язково зображувалася на фотографіях 1950 - 1960-х рр. (Одне з останніх фото - в путівнику по Дніпропетровську 1974 г.). А потім ... скульптура зникла. Сліди Самсона загубилися. В газетах висловлювалися різні версії: чи то Самсона перенесли в один з київських парків; чи то "дніпропетровський Самсон" встав на місце свого зразка в Петергофі (після реконструкції). Ці факти важко підтвердити або спростувати без допомоги старожилів міста. Одне ясно точно - парк втратив одну з яскравих пам'яток ... Тільки кілька років тому на місці "Самсона" в центрі озера з'явилися фонтан і скульптура "Маленький принц".
(далі буде)
Максим Кавун
Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter


вівторок, 31 жовтня 2017 р.

Світ знань нових видань

Британський консул і промисловець Джон Грієвз [Текст] / І. Лиман, В. Константинова, Є. Данченко. -  Бердянськ : Видавець Ткачук О.В., 2017 – 200 с. - (Історія іноземних консульств на Півдні України. Вип.1). - Текст англ., укр.: фото

Книга присвячується дослідженню біографії одного з офіційних представників Великої Британії на Півдні України в імперський період, який заснував у Бердянську завод із виготовлення жниварок, що вважався найбільшим в Європі.  На честь засновника заводу навіть була названа одна з вулиць міста. У виданні суттєво доповнено інфоормацію про Грієвза, відшукана місцевими краєзнавцями , як у самому Бердянську так і в архівах  багатьох країн. На основі англо-, російсько-, німецько- та франкомовних джерел простежуються не тільки життєвий шлях і діяльність самого Джона Едварда Грієвза (1845-1923), але і його родовід, історія керованого ним заводу. Складовою книги є тексти рапортів і повідомлень Джона Едварда Грієвза до Лондона.  Видання  цікаве й тим, що викликало  жваве бажання дослідників багатьох  країн брати участь у пошуку  архівних джерел, щоб яскраву особистість,  доля якої пов`язана з Україною представити якомога більш повно та аутентично. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 30 жовтня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Користування Бібліотекою в 1891 році було не дуже комфортним: обидва зали, зайняті під бібліотеку, одночасно служили і читальнею, і для видачі книг передплатникам. Абоненти ж, заходячи до зали, голосно пред'являли свої запити, що часто заважало читанню. До того ж поруч з читальною залою знаходився один з класів Міського Приходського училища, і ведення в ньому початкового навчання вголос було майже дослівно чути в Бібліотеці і, нарешті, будівля була пожежно-небезпечна: по-перше, під однією крівлею з Бібліотекою знаходяться житлові приміщення і, по-друге, споруди навколо Бібліотеки занадто скупчені, з дерев'яними добудовами, а вхід до Бібліотеки на верхньому поверсі малий і тісний. Всі ці умови призводять до питання необхідності придбання для бібліотеки особливого, більш пристосованого приміщення.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1891 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 30 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=13 (дата звернення: 23.10.2017). – Загл. с экрана



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

пʼятниця, 27 жовтня 2017 р.

На долоні історії

Григорій Сковорода. 
Любов виникає з любові
(закінчення)

З 1769 року Сковорода веде  мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами,  щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? — відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем.  Вмовляли і ченці Києво-Печерської лаври: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! 
Отже, не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся відповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.
Які ж основні меседжі у творах Сковороди. Він навчав, що в природі — краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити навколишнє, треба кожному змінити самого себе: «Пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй». Він вважав,що пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога. Не тіло, а душа – є людиною, вважав Сковорода, а святість життя не в словах, а у справах. 
У 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки. Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди  й дійсно є дорогим надбанням української національної і світової культури.
Він цінував свободу понад усе і розумів, що свобода є найвищим досягненням людини. Він й дійсно був українським Сократом, по-перше завдяки своїм мандрівкам і філософським думкам,  а по-друге невтомному бажанню шукати у своїх подорожах  освічених людей, з якими можливо поспілкуватися. Все життя він шукав гармонії і заповів своїм нащадкам продовжити цей прошук, починаючти з себе. Верховенство морального закону, висока духовність, душевний спокій, самопожертвування, совість, розум та потяг до справедливості – основні риси геніальної людини Григорія Савича Сковороди. Всім своїм життям він довів, що любов дійсно виникає з любові.



 Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут





четвер, 26 жовтня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Мураками, Харуки. О чём я говорю, когда говорю о беге / Х. Мураками;[пер.с яп.А.Кунина].- М.: Эксмо; СПб.: Домино, 2010.- 208 с.- (Мураками-мания).

«Страдание – личный выбор каждого»

Харукі Муракамі - легенда сучасної літератури і особливого представлення не потребує. Його твори користуються великою популярністю серед читачів.
Ось і я піддалася чарам прози Муракамі  й прочитала чергову його книжку.
Ця книга розкрила переді мною не просто Муракамі - письменника, а й  Муракамі - спортсмена - впертого, цілеспрямованого, професійного. Людину, яка прагне до поліпшення результатів у всьому - в бігу, в тріатлоні, в письменництві. Вперше я побачила такий підхід до своєї роботи письменника – підхід, як до спортивних тренувань. Але, якщо замислитися, він виправданий і обґрунтований. А проте, що це думка не просто продумана, а ще й реалізовується - приголомшливо.! «Я тренируюсь прежде всего для того,чтобы поддерживать хорошую физическую форму, которая позволяет мне продолжать писать».
Книжка складається з текстів, написаних Муракамі з легкістю на межі побутового нарису, в 2005-2006 рр. Зібрані, за його словами «зарисовки о беге,но никак не секреты здорового образа жизни». Автор хотів розібратися, яке життя він вів – як письменник і як бігун- останні двадцять п'ять років, беручи участь в 25 марафонах, ультрамарафоні, тріатлоні. 
Книгу автор присвятив бігунам – всім тим, кого він зустрічав на дорогах світу.
Це портрет письменника - мудрої і дивної людини. Муракамі порівнює спорт з літературною працею.  Роздумує над взаємозв`язком – письменницької праці і спорту. Він пише, що для створення класного роману необхідний талант, де письменник мислить всім тілом, що приводить до напруги, а то і до виснаження всіх сил – фізичних  і ментальних. А якщо письменник не дуже талановитий - ті, яким відповідність загальноприйнятим стандартам не дається сила, - повинні з молодих років нарощувати собі м'язи, розвивати у себе  за допомогою тренувань такі якості, як витривалість і уміння зосереджуватися. І це вже як рекомендація для письменника-початківця.
А ще мені сподобалися розділи, де Муракамі багато чого розповідає якби мені, про мене саму. Напевно, кожна фраза - це певна цитата, кожна сторінка-підказка, як слід вчинити і що можна зробити в важких ситуаціях.
Книжка, прекрасна, читається легко, на одному диханні.
Мені імпонує авторський принцип - добігти до фінішу чого б це не коштувало і навіть через фізичний біль. Досягнення  Муракамі вражають.
«Больно настолько, что временами мне хотелось послать всё к чертовой бабушке. Но в этом виде спорта – своего рода необходимое предварительное условие. Если бы ее не было, кто бы вообще стал заниматься триатлоном и марафоном? Именно благодаря боли, благодаря стремлению ее превозмочь у нас есть возможность – пусть не в полной мере, но хотя бы частично- почувствовать, что мы живём, что мы есть.»
 Але однією з найголовніших думок, яку Муракамі хотів до нас донести, я вважаю це міжряддя:
 "…самой большой ценностью на самом деле, обладает то, чего нельзя увидеть. То, что мы чувствуем сердцем. Чтобы суметь понять что-то важное, нужно совершить множество бессмысленных на первый взгляд действий. Но даже то, что кажется нам бессмысленным или безрезультатным, вполне возможно, вовсе не является таковым. Это моё мнение. Мнение, основанное на собственном опыте, прочувствованное на собственной шкуре. Не знаю, смогу ли я продолжать совершать эти бессмысленные действия до бесконечности, но, учитывая, что я так долго и упорно этим занимаюсь и всё ещё не разочаровался, думаю, что буду стараться до тех пор, пока меня не покинут силы. Бег на длинные дистанции (к худу ли, к добру ли) сделал меня тем, кем я являюсь сегодня». 
Мене чіпляє його завзятість любителя-бігуна - досягти мети, яку він сам собі поставив; добігти до неї власними ногами. І, добігши, усвідомити: те, що він повинен був зробити - зробив; те, що повинен був стерпіти, - стерпів. Із радості і невдач автор витягує конкретні життєві уроки.
Ще мені запала в душу фраза: «…и, может быть, у нас нет иного выбора, кроме как принять эту жизнь такой, какая она есть, не понимая толком, что же происходит. Принять, как мы принимаем налоги, приливы и отливы, смерть Джона Леннона и ошибки судей на чемпионате мира».
Як не дивно, я зрозуміла для себе дуже багато нового. В тому числі, і про саму себе. Завдяки моїй любові до бігу, я проводила якісь ниточки паралелі між собою і автором.
Дуже хороша книга з точки зору самоаналізу - мене вона принаймні, надихнула саме на це. І зародила перші зернятка зростаючого почуття до Харукі Муракамі. У що вони виростуть ще не ясно, але вкоренилися вони на благодатному ґрунті.
Можливо, після прочитання, я буду систематично займатися бігом, а Ви - станете письменником.
Книга про сенс життя для тих, хто шукає себе у творчості, про подолання, про біг часу.
Не стану рекомендувати цю книгу усім. Але я впевнена, що людям, які "біжать" самі, вона їх зацікавить.

Таїсія Козак , завідувачка сектором обмінно-резервного фонду



Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 25 жовтня 2017 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Ганна Шаповалова. Лишатися людиною в усьому

Легка, струнка, з весняною усмішкою та готовністю завжди допомогти. Такою для мене є Ганна Шаповалова, бібліотекар першої категорії відділу комп’ютеризації. А назвати її  хочеться не інакше,  як Ганнуся. 
Вона народилася у Дніпрі, у родині робочих, має технічну освіту, але доля, можна так сказати, завжди була на крок попереду, ніби то, здогадуючись, що найбільш їй потрібно.  
Ось вже 16 років вона працює у  ДОУНБ, хоча коли прийшла сюди, вважала, що це тимчасово. Вона часто вважає речі тимчасовими, але ж як кажуть немає нічого більш постійного. Коли Ганна починала свій трудовий шлях, не одразу все виходило, але ж вона наполегливо опановувала нові програми та електронні можливості, дуже цікавим було й пізнання всесвітньої  мережі. Ганна має природні здібності до дизайну, тонкий смак і питливий розум. Вона самостійно опанувала різноманітні пакети для роботи з графікою, відео, веб-редактори, а по офісним програмам навіть читала курси у тренінговому центрі, в рамках проекту «Бібліоміст». Завжди відкрита  вона для кожного, хто потребує допомоги, тому до неї часто звертаються за порадою і вона з радістю ділиться своїми знаннями. Її цінують та полюбляють у колективі і цей зворотній зв'язок добре відображується на загальному результаті. 
Ганна вважає, що просування бібліотечних послуг на інформаційному ринку потрібно  робити лаконічним.  Тільки піар-гачок, щоб залишалася якась таємниця, зацікавленість і бажання розкрити  світ знань  все ж таки самостійно, а  для цього завітати до бібліотеки. Вона створює нові сторінки на офіційному сайті ДОУНБ, розробляє їх дизайн-макети, постійно веде розділи «Студенту на замітку», «Вернісаж талантів», «Світ захоплень», «Віртуальна виставка», «Нові надходження», «Дарувальники», «Гортаючи сторінки історії», «Неймовірно, але правда» та інші. Крім того, Ганна бере участь у проекті «ДніпроКультура» і зараз її обрано куратором порталу. Найулюбленіша її справа  дизайн і вона завжди спирається на креативне розкриття теми. Всім займається із натхненням, вкладаючи свою душу, а у колективі їй дуже важливе плече та  думка  коллег,   до  яких вона завжди прислухається. 
Останнім часом полюбляє книжки по психології та відео-уроки Наталлі Холоденко, і Мили Левчук.  Це їй допомагає вирішити ту чи іншу ситуацію, або ж розібратися у собі та відповісти на питання  чому вона робить так, а не інакше. 
Вона полюбляє  теплі пори року, хоча народилася взимку, а ще її цікавить  роман Джейн Остін «Гордість та упередження», де головна героїня демострує якості сили характеру, незламності та незалежності. Людина має пройти багато випробувань,  говорить Ганна, але ж завжди треба лишатися людиною. В усьому. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 24 жовтня 2017 р.

Світ знань нових видань

Бойко, Алла. Релігійна журналістика [Текст]  : підручник / А. Бойко. - Київ.: Видавничо-поліграфічний центр «Київський  університет», 2016. - 303 с. : іл. 

Книга  доктора філологічних наук, професора Київського університету імені Тараса Шевченко Алли Анатоліївни Бойко містить тексти лекцій  «Релігія в мас-медіа України», а також програму курсу «Релігійна журналістика», підготовлену для студентів вищих навчальних закладів України. 
В чотирьох частинах видання  висвітлені аспекти функціонування  релігійних медіа в Україні та в  інших джерелах, теоретико- практичні проблеми підготовки до публікацій текстів, присвячених питанню релігій. Кожен розділ супроводжується текстами для аналізу та кращого засвоєння матеріалу, ілюстраціями, а також питаннями для самостійної роботи і списком літератури. Книга також містить довідковий матеріал з релігієзнавства, а також навчальну програму з курсу «Релігійна журналістика» для вищих навчальних закладів України, в яких є спеціалізація «Журналістика». Це дозволить викладачам і студентам більш повно і чітко орієнтуватися у проблемах висвітлення релігійної інформації у медіа. 
Видання адресоване студентам, які навчаються за спеціальністю «Журналістика», «Релігієзнавство», «Культурологія», практичних журналістів суспільно-масових видань та представників релігій, які працюють у ЗМІ. А також усіх, хто цікавиться релігійною інформацією в медіа. 



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут





понеділок, 23 жовтня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Приміщення бібліотеки, яке знаходилось у центрі міста, не можна було вважати задовільним, адже воно знаходилось у флігелі, у дворі міської управи, що викликало багато нарікань. Щоб добутися до бібліотеки користувачі мали пройти повз Поліцейське Управління через двір заповнений екіпажами та возами, а бувало що й заарештованими чи іншими підозрілими особами. Через це бібліотека втрачала багато користувачів, які соромились таким шляхом ходити до читальні, і змушені були звертатись до приватних бібліотек . Ця ж обставина пояснює малу кількість осіб жіночої статі серед користувачів бібліотеки (загальна кількість 11120, серед них жінок - 324 особи).

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1891 год [Электронный ресурс]. - Екатеринослав: Типолитогр. Губерн. Правления, 1893. - 30 с. - Текст. дан. – Режим доступу : http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=13 (дата звернення: 23.10.2017). – Загл. с экрана



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

пʼятниця, 20 жовтня 2017 р.

На долоні історії

Григорій Сковорода. Любов виникає з любові 

Найзагадковіша людина у філософській історії України. Людина, яку світ ловив ловил та не впіймав.  Мандрівний філософ, праці якого й до тих пір  лишаються непізнаною таємницею для багатьох дослідників. Все це -  Григорій Савич Сковорода. 
Він народився 3 грудня 1722 року в селі Чорнухах на Полтавщині в сім’ї малоземельного козака. У дитинстві малий Гриць дуже любив сидіти під вербою, спостерігати за навколишнім світом і грати на сопілці, подарованій старим кобзарем. У дяка-скрипаля Гриць був на привілейованому становищі, бо вражав своєю допитливістю, до того ж  мав незвичайної краси голос. Дяк навчив Гриця нотної грамоти і поставив першим співаком у церковному хорі, давав читати книжки, підготував до вступу в академію.
У 1738 році здійснилася давня мрія хлопця — навчатися у Києво-Могилянській академії, де він став одним з найретельніших, особливо наполегливих і тямущих студентів.
Є в історії його життя і, так званий Петербурзький період, що охоплює 1742 - 1744 роки. Цього часу він є співаком придворної капели,  де прославився чудовим басом, майстерною грою на скрипці, флейті, бандурі, цимбалах і сопілці та композиторським талантом, а також створення музики на власні вірші.
У 1750 році, у складі російської місії, Сковорода виїжджає за кордон. Це перші три мандрівні роки в історії його філософського життя: Угорщина, Словаччина, Польща, відвідування Братислави, Відню, Будапешту. Сковорода  буває в університетах, слухає лекції відомих професорів, працює у бібліотеках, студіює філософські праці й, володіючи багатьма мовами,  вже тоді дискуту із вченими різних країн.
Сковорода повернувся в Україну у 1753 році, викладав поетику в Переяславському колегіумі. За згадкою сучасників, вчителем він був старанним, чесним і неординарним. Писав байки, викладав стародавні мови, глибоко цікавився математикою, географією, економікою; навчав тих етичних норм, яких завжди дотримувався сам. Він учив, як жив, а жив, як навчав. Погодьтеся, найкраща риса педагога. Оскільки підручника з етики не було, Сковорода написав його сам. Це був його перший філософський твір, основна думка якого в тому, що ледарство — найбільша людська вада. 
Студенти любили вчителя, але той незабаром мусив залишити колегіум, бо працювати стало нестерпно від цькування й доносів. Можновладці схотіли позбутися людини, яка привселюдно заявила: «Весь світ спить, пора прокидатися!». Також у ці часи він написав для слухачів курс поетики «Роздуми про поезію і порадник до майстерності оної». Володів старогрецькою, староєврейською, польською, російською мовами. 
Протягом 1754 – 1759 pоків, Григорій Савич жив у селі Коврай на Переяславщині, працюючи домашнім учителем у поміщика Степана Томари. Саме в  цей час він пише  значну частину віршів збірки «Сад божественних пісень». Працює викладачем (спочатку поетики, а згодом етики) у Харківському колегіумі. Учителюючи в Харкові, латинськими і українськими віршами  пише «Байку Езопову» (1760 р.) та  складає  дві вступні лекції-проповіді до курсу етики.
До 1774 року пише трактат «Вхідні двері до християнської доброчинності», філософські твори «Наркіс. Розмова про те: взнай себе» і «Симфонія, названа книга Асхань про пізнання самого себе». Приділяє увагу й прозовим байкам, розмовам про щастя, задається питанням чи є алфавіт букварем світу, пише твори де йдется про суперечку із Сатаною та  задається питанням «легко ли бути благим?»
У 1785 році Сковорода об’єднав тридцять віршів, написаних у різний час, у збірку «Сад божественних пісень». 
 (далі буде)



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

четвер, 19 жовтня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Волонтери. Мобілізація добра [Текст] : збірка / уклад. І. Карпа. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2015. - 253 с.


Милосердя не є звичайним співчуттям до чужого горя. 
Воно є повнотою любові, яка в свою чергу провадить до повноти справедливості.

Життя – таке непередбачуване…
Милосердя – таке необхідне…
Ніхто не знає, що його жде у майбутньому.

Ця книга – про жорстокість та милосердя, про зло та доброту. Про звичайних людей для яких слово "милосердя" перестало бути просто одним із ряду гарних слів, а стало дієвою допомогою для бійців, поранених, сиріт, біженців, для кожного, хто має в цьому потребу.  Про людей, які щирим поглядом дивляться на ближнього, а своїми діями відкривають серце на надію. Про тих, хто своїм милосердям створив в Україні один із фундаментів, який дозволяє існувати багатьом людям, і навіть цілому народові.
Це книга, яка допомагає  перейти з поверхні у глибину і залишає після себе присмак розставлених акцентів.
Рекомендую книгу широкому колу читачів.

Вікторія Бажкова , провідний бібліотекар відділу читальних залів



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
 Замовити книги можна  тут