Сторінки

вівторок, 31 січня 2017 р.

Світ знань нових видань

Богдан Ступка/ М.П.Загребельний; худож.-оформлювач О.Д.Кононученко. – Харків: Бібколектор, 2016. - 120с.

Богдан Ступка. «Людина не літає, а крила має»
Є люди, які являють собою справжнє надбання нації, її обличя і душу у  часі. Саме такою людиною був і лишається український актор Богдан Сильвестрович Ступка. Він лишив по собі години відеозаписів його поцілованих генієм ролей, глибоких роздумів про долю мистецтва і митця, дослідження театро і кінознавців. Ще одна гідна згадка про актора належить пензлю сина Павла Архиповича Загребельного – Михайлу.  Книга охоплює майже усі періоди життя і творчості, надає цікавий фактичний матеріал, справжніми  «маяками» є вислови Ступки:  «Львів був моїм життєвим трампліном, а Київ став моїм польотом…», «творчість – це сумнів,  його нема, нема прогресу…», «…зірки на небі. Мені батьки говорили: не вихваляйся, що ти зробив, - ти просто провідник ідей, котрі дав тобі Господь».
Книга адресована широкому колу читачів і  надійшла в рамках державної програми «Щодо здійснення придбання україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек». Невдовзі її примірники потраплять до бібліотек області.



Ми в соціальних мережах:  Vkontakte   Facebook  Twitter

понеділок, 30 січня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Сьогоді фонди нашої бібліотеки містять понад 3 мільйони примірників видань, а на початку своєї роботи у каталозі першої Катеринославської публічної бібліотеки  було всього 200 книг та газет. 
Окрім видань, що розповідали про життя великих людей,  наприклад, 12 томів "Деяний Петра Великого" та "Жизнь Ермака, завоевателя Сибири", фонди містили  декілька посібників з сільського господарства та Біблію. З творів художньої літератури у невеликому бібліотечному фонді були - Вольтер, поетичні збірки та вельми популярний, серед дам того часу, роман "Матильда або записи,  взяті з історії Хрестових походів".  
Ось з  такого мінімального фонду  починала свій  довгий та впевнений  шлях до здійснення великих надій, мрій і успіхів перша публічна бібліотека  у Катеринославі. 



Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook  Twitter


пʼятниця, 27 січня 2017 р.

На долоні історії

Японський Петрарка - Мацуо Басьо 

Японська література увійшла в моє житття  у різні роки  декількома потужними поштовхами. Перший, як не дивно, був пов'язаний із обставиною  зовсім не літературною.  Мова про  легендарні «Ворошиловські» часи інтелектуальної гри «Що?Де? Коли?». Окрім жорсткості ведучого та його безперечного  розуму,  мене вразила тоді велика любов Володимира Яковича  до японської поезії. Саме під час телеефірів, я вперше почула танку і хоку і побачила безсилі намагання найкращіх знавців. Їм ніяк не вдавалося,   під час запитання, додати вирішальне слово або рядок для завершення вірша.  «Всього три, або чотири строфи », - подумала я  - «але вони  й дійсно неповторні». 
Вся історія японської літератури має безліч «неповторностей», які  осягнути і справді важко. Ну, наприклад, всесвітня першість у створенні роману-епопеї  «Гендзі –Моногатарі» належить саме жінці з «країни висхідного сонця». На протязі багатьох віків  вона була відсторонена від усіх суспільно-політичних справ і формувалася, як квітка ніжна і ось вам – створила  роман, що дав імпульс майже усім літературним жанрам. Інша особливість в тому, що тільки японська література у Середньовіччі зберігла  зародки, так званого, модернізму, з його заглибленням у внітрішній світ людини і цікавістю до  почуттів. Що ж безпосередньо торкається поезії, то це ще одна вічна загадка.
Майже осягнув її своїм життям, Мацуо Мунефуса, який  народився у старовинній японській провінції і походив із с самурайського роду. Деякий час він намагався навчатися мистецтву поезії, але найкращими вчителями для нього стали досвід життя, природа і мудрість споглядання. Він мав багато вдячних  учнів і саме один з них   подарував наставнику невеличкий будиночок на березі ставка де були висаджені бананові пальми (басьо). 
Жив Мацуо  завжди нужденно, але за його  власним переконанням саме так, як  і повинен   справжній поет. Лаоські і китайські культури залишають не менш значущий відбиток на його стилі, ніж хейанські літературні  традиції,   а  у 1680 році  натхнення та досвід дарують світові майже самий знаменитий в історії японської поезії вірш:
«На голой ветке 
ворон сидит одиноко. 
Осенний вечер».
 В його хоку закріплені вічно живі моменти буття і японським  Петраркою його, скоріш за все,  вважають за жанрову досконалість. Він багато подорожував і увічнював своїм пензлем все, що бачив. П'ять дорожніх щоденників, написаних особливою ліричною прозою,  в чергуванні з віршами своїми і чужими, відкривають перед нами майже всю Японію того часу.    
Коли Басьо попросили скласти передсмертну пісню, він відповів що кожне його хоку було передсмертною піснею, адже хто може знати, коли настане останній день?
Можливо в цієї стовідсотковій віддачі і відповідності кожній хвилині буття  і є розгадка генільного лаконізму хоку (хайку), які називають живописними. Дивіться :
 «Бабочки полет
Будит тихую поляну
В солнечных лучах».
Або:
«Весеннее утро.
Над каждым холмом безымянным
Прозрачная дымка».
Ну що,  «намалювали»  власну картину за мотивами Басьо? :)
Що  ж торкається іншого  мого поштовху, пов'язанного  із японською літературою,  то поговоримо невздовзі і про це.

Олена Ємельянова, 
провідний бібліотекар сектору соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків 


Ми в соціальних мережах: Vkontakte  Facebook   Twitter

четвер, 26 січня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Вайнер, Аркадий Александрович. Петля и камень в зеленой траве [Текст] / А. А. Вайнер, Г. А. Вайнер ; авт. предисл. Л. Разгон. - М. : СП "ИКПА", 1991. - 413 с.

Сюжет роману зачіпає горезвісне «єврейське питання», підняте в Радянському Союзі за часів правління Сталіна. Цілий народ  був обмовлений, ошельмований і фактично, роздавлений слухняними Сталіну органами НКВС.
У Білорусії невідомими був жорстоко вбитий відомий діяч єврейської культури Саломон Міхоелс і його близький друг Гінзбург (батько головної героїні роману), вбивці знайдені не були. Через багато років дочка Мойсея Гінзбурга і її коханий спробували дізнатися, хто стоїть за вбивством двох беззахисних євреїв і жорстоко за це поплатилися.
Події роману переносять читача то за часів сталінських репресій, то під час брежнєвського «застою». І виявляється, що мало що змінилося – так само неугодні мислячі, так само небезпечні для влади люди що аналізують, шукають правду.
Суламіф Гінзбург, вона ж Ула, талановитий філолог, розумниця і красуня, але вона всіма фібрами душі ненавидить той устрій життя, який склався в країні. Вона ненавидить заляканість громадян, їх невігластво, бажання бути як всі і не мати своєї думки, життя за принципом "Моя хата з краю, нічого не знаю". Олексій - син колишнього комітетника, генерала, письменник. Він міг би жити ситим життям мажору, бути яскравим представником так званої "золотої молоді" тих років, але він не хоче цього. Йому ненависні ситі і дурнуваті фізіономії родичів і знайомих з цього кола, ненависна їх жага влади і наживи. Він вважає за краще жити в скромній комуналці, але й сусідів своїх любити не може, оскільки йому не до вподоби і їх спосіб життя ... Не дивно, що врешті-решт ця чудова загалом людина просто спивається.
Взагалі, в романі є все: і детективна лінія, і любовна, і вбивства, і страх, і ненависть... Страшний час. З жахом читаєш, як легко і просто могли заховати в психлікарню абсолютно здорову людину, де його поступово позбавляли волі, пам'яті, почуттів …
Це роман про трагедію країни і народу. Про трагедію інтелігенції. Про любов і смерть. Про долю і провидіння, що направляє долю… 
Дуже раджу прочитати цю книгу, вона з тих, які дають поживу для розуму.

 Тетяна Сівач, провідний бібліотекар відділу зберігання основного фонду



Ми в соціальних мережах: Vkontakte  Facebook  Twitter

середа, 25 січня 2017 р.

Родовід пам'яті

Український родовід,  як джерело вивчення історії України

Кожній людині цікаво знати, звідки вона походить, ким були її предки, де її «мала батьківщина». Відповісти на ці питання, правильно зібрати та скомпонувати матеріал допоможе Генеалогія.
Генеалогія (з грец. genealogia – родовід) – це допоміжна історична дисципліна, яка вивчає походження та родинні зв’язки історичних осіб, родин, сімей.
Представники шляхетського стану, аристократи та їхні нащадки – наші сучасники – пишаються своєю приналежністю до стародавніх родів, можуть розповідати про діяльність своїх предків, історію своєї родини, яка зафіксована у родовідних розписах.
Насправді, кожен з нас може сказати, що він походить зі страродавнього роду (Іваненків, Коваленків тощо), і матиме рацію, бо будь-який рід є давнім, веде свою історію з неозорих глибин віків. Тільки не всі можуть довести це відповідними родовідними таблицями та розписами.
У минулому лише вельможі мали можливість та відчували необхідність у фіксації родинних зв’язків. Сьогодні генеалогією може займатися кожен, кому цікава історія родини. Це заняття не лише захоплююче, а й пізнавальне. Вже знайомство з родинними легендами дає історичну канву: в цій події брав участь мій батько, в тій – дід, прадід воював на фронтах війни, а іменна зброя та нагороди за хоробрість, що зберігаються в сім’ї, належать відважним пращурам. Таким чином, минуле родини стає часткою загальної історії країни, і людина, яка складає власний родовід, усвідомлює зв’язок з історією. Знання минулого родини може стати корисним для визначення походження сімейних реліквій, для встановлення осіб, які зображені на пожовклих фотографіях початку минулого століття в сімейному альбомі, для пояснення таємниць, родинних легенд.
Майже дев’ять років на базі краєзнавчого відділу ДОУНБ працює міська громадська організація «Дніпровське генеалогічне товариство», члени якого досліджують як власні родоводи, так і родоводи видатних людей Придніпров’я. Цікавість до життя та діяльності своїх предків надзвичайно висока, все більше й більше людей залучаються до вивчення свого минулого і серед них представники різних фахів, освітнього рівня, віку. Курс «Генеалогія» як пробний, або ж факультативно, вводиться у школах. На жаль, за попередні десятиріччя традиції генеалогічних  досліджень були втрачені, тому виникла потреба в літературі, настановах щодо методики проведення пошуків, виявлення джерел. 
Отже, запрошуємо всіх бажаючих долучатися до цієї  цікавої справи у стінах ДОУНБ кожного четвертого четверга місяця о 16.00.  
Тетяна Недосєкіна, 
фундатор та голова Дніпропетровської обласної громадської організації «Дніпровське генеалогічне товариство», член Національної спілки краєзнавців України



Ми в соціальних мережах:  Vkontakte   Facebook  Twitter

вівторок, 24 січня 2017 р.

Світ знань нових видань

Леся Українка. Листи: 1876–1897 / Упорядкування Прокіп (Савчук) В. А., передмова Агеєвої В. П. — К.: КОМОРА, 2016. — 512 с. — Іл. — (Серія «Persona»)

Леся Українка: «Я обізвуся до них…»

Колеги погодяться зі мною, що при підготовці заходів, пов'язаних із видатними особистостями, основну цікавість представляють не стільки літературознавчі видання і, іноді, даже не самі твори, а щоденники, листи, мемуарна складова, де висвітлюється глибинна сутність людини та її творчості. 
Сьогодні пропоную вам видання «Леся Українка. Листи: 1876-1897», де перше опублікований епістолярій без вилучень, зі збереженям авторського правопису. Послання до родини Драгоманових, у яких зігріті сердечною любов'ю звернення до дядька – Михайла Драгоманова, що відіграв основну роль в становленні Лесі, в її дорослішанні, як людини та письменниці; листи до матері, де відбилася історія складних стосунків і намагання відстоювати свою територію, як у творчості, так і особистому житті; листи до зятя Михайла Кривнюка, який був її довіреною особою і якому вона присвячувала поетичні рядки, коли він опинився за гратами; невідомі вірші, адресовані улюбленому братові Михайлу. Містяться у виданні також рядки до колег по літературному «цеху»: Михайла Павлика та Івана Франка.
Отже, видання, дозволить вам докладно осягнути 20-річний період життя «дочки Прометею» і наповнити її reading list цікавою та невідомою досі інформацією. А головне, переконатися в тому, що Леся Українка, незважаючи на те, що вважала слово єдиною зброєю у прагненні революційних змін, назавжди зберегла у своїй душі стан вісімнадцятирічної дівчини…яка надихається від звуків арфи і на її столику «проліски стоять і у хаті рожеве світло, а в серці провесна…».
Книга надійшла в рамках державної програми «Щодо здійснення придбання україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек» і невдовзі її примірники потраплять до бібліотек області.



Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook  Twitter

понеділок, 23 січня 2017 р.

Неймовірно, але правда

Є дані, що в 1843 р., після відновлення роботи публічної бібліотеки, фонд її складав 2073 примірників книг та періодичних видань. А серед 43 передплатників з’явилась перша жінка.
Наляканий буржуазними революціями 1848 року в Західній Європі, російський уряд посилив утиски друку, науки, культури. Їх жертвою стала і Катеринославська губернська публічна бібліотека. За багатьма її читачами було встановлено нагляд, що звісно  негативно вплинуло на стан її справ. До того ж соціальний фон не сприяв загальній ситуації, йдеться  про епідемії і неврожай на Катеринославщині наприкінці 40-х років.  Як наслідок, на початку 50-х рр. бібліотека вже не мала ніяких коштів на придбання нової літератури і втратила головне джерело засобів існування – передплатників… До того ж заклад заборгував петербурзькому купцю Андрію Іванову більш ніж 100 карбованців сріблом, за вже отримані книжки та журнали. 
У 1851 році, за розпорядженням губернатора, бібліотека була закрита з огляду на небезпеку поширення з європейських країнах антикріпосницьких і визвольних ідей,  а фонд у кількості 2870 томів зв’язано і перевезено в підвали будинку губернатора.



Ми в соціальних мережах:  Vkontakte Facebook  Twitter


пʼятниця, 20 січня 2017 р.

На долоні історії

Флорентійське диво - Антоніо Мальябеккі

Він був сучасником Спінози, видатного англійського архітектора, математика і астронома Крістофера Рена, Ісаака Ньютона і Лейбніца. Але за життя набув не меншого статусу і  у своїй сфері залишається ні з ким незрівнянним та недосяжним. 
Антоніо Мальябеккі народився у Флоренції і його жага до читання і любов до книг були неймовірними. Батьки не могли дати сину ніякої освіти і йому лишалося тільки стати до роботи, найнявшись до місцевого торговця фруктами. Увесь вільний час він проводив за розшифруванням листівок і газет, в якій загортали товар. Чарівний світ друкованих знаків приваблював його настільки, що сусід-книготорговець, побачивши з якою жагучою тугою Антоніо розгладжує і розглядає макулатурні рукописи, покликав його до себе в учні. Невдовзі Мальябеккі зміг розпізнавати, запам'ятовувати і розрізняти всі наявні у книжковій лавці примірники. Він навчився читати, поєднавши це зі своєю феноменальною методикою запам'ятовування не тільки текстів, від початку до кінця, але й знаків пунктуації. 
Вчені Флоренції ходили дивитися на нього, як на диво і вже у 15-16 років важко було визначити, чого Мальябеккі не знає. Один чи два рази «мазнувши» поглядом по сторінці, він був здатний запам'ятати її цілком, чим розвіював скептицизм усіх, хто спостерігав. Не було питання, на яке б Антоніо не знав відповіді, він негайно називав ім'я автора, назву книги, сторінку, де містилося те чи інше посилання. Півгодинне знайомство із виданням і все назавжди зберігалося у його памяті.
Невдовзі чудо-юнака було призначено хранителем бібліотеки Лауренціана, яка була однією з найбільших і найвідоміших у ті часи. В її стінах Антоніо спромігся розвинути ще одну свою здібність. Задля того, щоб осягнути величезний обсяг матеріалу, Мальябеккі осягнув технику швидкого читання. Таким чином, йому вдалося прочитати і запам'ятати весь вміст величезного книгосховища. Але він і на цьому не зупинявся,  його прагнення знань було фантастичним. Роздобувши каталоги всіх европейських бібліотек, він вмістив і цю інформацію у своїй неосяжній пам'яті. Одного разу Великий герцог Тосканський зацікавився якоюсь книжкою, і Мальябеккі тут же відгукнувся про те, що книгу дістати неможливо, вона є тільки в одному екземплярі, перебуває у бібліотеці султана, від входу направо, в другій шафі, сьомий фоліант. Погодьтеся, здібності неймовірні.
Його будинок нагадував книгосховище, у якому були лише тоненькі стежки поміж книжкових веж та «редутів», нікуди було сісти та ніде ходити. І тільки Мальябеккі знав де і як шукати той чи інший фоліант. Він не цікавився нічим окрім книг і увійшов в історію, як неперевершений володар системи "око / мозок". 
Пригадую, як у юності призначала побачення своїм шанувальникам у читальних залах, де сама проводила багато часу.  Це був своєрідний лакмус.  Виявилося,  що саме серед тих, хто сприймав це незвичне запрошення, і  були мої справжні друзі, які поруч зі мною на протязі життя. І я гадаю, що неперевершений Антоніо Мальябеккі, з яким я народилася в один і той же день з різницею у три сторіччя, міг би зайняти гідне місце серед них :)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:   Vkontakte    Facebook  Twitter

четвер, 19 січня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Романова, Александра Федоровна (имп.). Мемуары последней Императрицы [Текст] / А. Ф. Романова; ред. Ю. П. Чегодайкина. - М. : АСТ, 2014. – 320 с.

«Есть горе, которое ранит еще больше, чем смерть. 
Но любовь Бога может превратить любое испытание в благословение»
Александра Федоровна Романова
Мемуари Імператриці Олександри Федорівни, дружини останнього російського імператора Миколи II, вражають своєю глибиною і мудрістю. Книга доповнена листами Олександри Федорівни і щоденниковими записами Миколи II, що розкривають взаємини представників царської родини.
Це видання потрапило мені в руки зовсім випадково. Я натрапила на нього в процесі роботи. Буквально з перших сторінок зрозуміла - це те, що я хочу прочитати. Смислове навантаження кожного висловлювання настільки велике, що додати нічого. Відкриваючи кожну нову рубрику, - розумію, що у цієї непересічної жінки можна навчитися багато чому, а особливо розумінню, любові, терпінню ... Можу порекомендувати мемуари будь-якій сучасній жінці. Я вважаю, кожна знайде для себе щось цінне.

Світлана Чорноус, провідний бібліотекар відділу зберігання основного фонду



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook Twitter
Замовити книги можна тут 



середа, 18 січня 2017 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Надія Тітова: «Не опускатися до рівня метушні, звідтіль не видно зір у вишині…»

   Зустріч з цією людиною приємно переконала мене в тому, що залишились ще в наш час люди щиро віддані своїй справі, здатні зібрати навколо себе однодумців. Коли спілкуєшся з нею ніби то сповнюєшся благодатним вогнем, який зігріває вірою та надихає любов’ю. 
Надія Миколаївна Тітова народилася на Дніпропетровщині в смт. Іларіонове у родині металурга та виховательки дитячих ясел, тому змалечку закладалися неабияка працьовитість, турботлива увага до особистості та генетика живильних сил ріднокраю, близькість і зв'язок, з яким надали крила і надзвичайну віру у власні можливості. 
Спеціальність бібліотекаря-бібліографа вона набула у Харківському державному інституті культури і ось вже 42 роки її доля, пов'язана з Дніпропетровською обласною універсальною науковою бібліотекою. Починала вона з довідково-бібліографічного відділу, потім очолила відділ обслуговування працівників сільського господарства, а невдовзі відділ краєзнавчої літератури та бібліографії. І коли сьогодні мова заходить про бібліографічне краєзнавство, Надія Миколаївна говорить настільки захоплено, що ти розумієш - ті перші професійні кроки, що спиралися на історично-духовний зміст регіону, і досі є невичерпним джерелом її енергії та любові до справи. 
Тітова допитливий учень. Вона не припиняє вбирати у себе життя, досвід колег, знайомих і друзів, інших країн і ментальностей. Вона наповнюється змістом знань, для того щоб трасформувати всі вібрації часу, його потреби і виклики у реальні втілення та надбання.
Дійсно відповідальним викликом стало її призначення у 1994-ому на посаду директора ДОУНБ. Найважливішим було зберегти безцінні послідовність традицій і досконалу репутацію головної книгозбірні області. Але не менш нагальним стало надання бібліотечним процесам сучасного прискорення: інформаційні технології, маркетингові інновації, універсальні авторські методики, впевнена присутність в інформаційному просторі. Все це спиралося на постійне підвищення компетенції співробітників, і, як наслідок, на безперечну читацьку затребуваність. А визнання у професійних колах і чимало державних відзнак і нагород, довели вірність цих кроків. 
Після зустрічі з Надією Миколаївною та знайомством з її статтями у регіональних та у всеукраїнських виданнях, виникає сильніше бажання «засукавши рукава» негайно стати до вирішення всіх питань, бо так вмотивовано Тітова посилає меседжі, настільки потужно вона спонукає до змін. «Перспективи», «розвиток», «ініціатива», «взаємодія», «досконалість», «багатовекторність», «єдність», «европейськість», «відродження» - ось головні акценти Надії, яка постійно у дії. І ця активна менеджерська пролонгація, творча креативність, вимогливість до себе і колег дають сучасне дихання загальній справі. Самозаспокоєння для неї не існує, вона і її колектив завжди у постійному русі, завжди на крок попереду. 
Отже ДОУНБ, яку справедливо називають «берегинею духовності краю», має своє гідне віддзеркалення у особі її безперечного лідера. І це дає розуміння, що саме особистість владна підкорювати і робити час, а не навпаки. 






Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter 

вівторок, 17 січня 2017 р.

Світ знань нових видань

Шер, Барбара. Мистецтво мріяти. Як отримати те, чого насправді бажаєш = Wishcraft: How to Get What You Really Want / Б. Шер, Е. Готтліб; пер. з англ. О. Зосімової. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2016. – 431 с.

 «Мета цієї книжки - зробити вас переможцем», - саме так звертається до своїх читачів авторка бестселера з 35-річним стажем, Барбара Шер.   У світі її називають матір'ю лайф-коучингу  і своє головне завдання вона бачить в тому, щоб допомогти людині реалізувати себе в якійсь важливій для неї сфері із застосуванням ресурсів, які раніше не використовувалися і про які ви і не підозрюєте  або не звертає на це належної уваги. 
Цінність книги в том, що Барбара пропонує практичні методики вирішення проблем і прикладом свого власного життя доводить: «Все неможливе – можливо, потрібно лише забажати». Книга присвячена матері авторки і це надає виданню особливо теплої і довірливої інтонації, ніби то вона спілкується з кожним окремо. Вона концентрує вашу увагу на ВАШИХ властивостях, бажаннях, мріях, на ключевому питаннні ЯК рухатися вперед, використовуючі  методики, уміння, інформацію та контакти і досягти саме ТІЄЇ заповітної мрії до якої прагне ваше єство. 
Отже ви не помилитись, якщо серед багатьох рецептів  віднайдете декілька годин для  мистецтва мріяти від Барбари Шер, яка вже майже 40 років допомагає людям в усьому світові обирати шляхи власного неповторного щастя. 



Ми в соціальних мережах:  Vkontakte Facebook  Twitter



понеділок, 16 січня 2017 р.

Неймовірно, але правда

В архіві ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія зберігаються копії рукописних документів, які свідчать про те, що бібліотека з моменту свого заснування мала своїх піклувальників. І саме вони, під головуванням губернатора,  мали за обов’язок контролювати порядок у бібліотеці. Під наглядом піклувальників  вівся строгий облік книг з записами про фінансові кошти, також вони ретельно слідкували за каталогами книг та відомостей різних пожертв,  які надходили до бібліотеки. І  з часом, для зручності  цього контролю ввели спеціальні фінансові звіти.



Ось таким був бібліотечний аудит у далекі і давно вже минулі часи. А з історичних записів в архівних матеріалах  можна дізнатися про першу фінансову звітність бібліотеки. Також ця документація підтверджує, що бібліотека у ті часи не була поза увагою  місцевих благодійників і влади. 





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

пʼятниця, 13 січня 2017 р.

Ракурс. Геніальне або ненормальне?


Як відомо, ця грань умовна і в  історії культури відомо безліч випадків, коли визнаних часом геніїв вважали  душевнохворими, ну наприклад Сальвадора Далі, Ван Гога, Франца Кафку, Фрідріха Ніцше або Миколу Гоголя.   Проект  Лондонської Wellcome Library розкриває для загалу зразки  живопису, графіки, фотографій і літературних описів, які створено в період з XVIII по XX століття саме такими особами, але без гучних імен. Всього планується викласти близько мільйона зразків. Особливий інтерес представляють відскановані випуски журналу New Moon, який видавали пацієнти Крайтонської королівської лікарні. У ньому друкувалися вірші та  новини клініки, замітки і рецензії, щодо концертів і театральних постанов, які проходили у лікарні. Багато цікавих подробиць містить журнал обліку пацієнтів лікарні Тайсхерст з вкладеним в нього портретом доктора,  що зробив один з його підопічних.
Більше інформації для тих, кому цікаві  приклади такої «пограничної» творчості містить офіційний сайт  одного із головних літературних закладів Великої Британії:  https://wellcomelibrary.org/


Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook  Twitter


четвер, 12 січня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Зюскинд, Патрик. Парфюмер. История одного убийцы / П. Зюскинд; пер. с нем. Э.В. Венгеровой. – СПб.: Азбука-Классика, 2002. – 448 с.
                «В аромате есть убедительность, которая сильнее                  слов, очевидности, чувства и воли. Убедительность аромата неопровержима, необорима, она входит в нас подобно тому, как входит в наши лёгкие воздух, которым мы дышим, она наполняет, заполняет нас до отказа. Против неё нет средств. …<...>
Аромат проникает в самую глубину, прямо в сердце, и там выносит категорическое суждение о симпатии и презрении, об отвращении и влечении, о любви и ненависти. Кто владеет запахом, тот владеет сердцами людей»

"Парфумер. Історія одного вбивці" - це відомий роман німецького письменника Патріка Зюскінда, вперше виданий в 1985 році. Він витримав безліч видань, та був перекладений на 45 мов, включаючи латину. У 2006 році на основі роману вийшов в прокат фільм з однойменною назвою.
Дія роману відбувається в середині 18 століття в парфумерної столиці світу –Парижі. Весь сюжет підпорядкований опису народження, життя і смерті головного героя - Жана-Батиста Гренуя. Народжений в «смердючому» Парижі, потворний і жалюгідний, кинутий матір'ю і відданий в притулок, Гренуй мав дивну особливість – у нього не було власного запаху. В той же час він володіє унікальним даром: відчуває запахи набагато гостріше, ніж будь-яка інша людина, і може розкласти будь-який складний аромат на складові частини. Волею долі він потрапляє в учні до парфюмеру Бальдіні, і той вчить його створювати парфуми. Але дуже скоро учень перевершує вчителя…
Автор порівнює свого персонажа з кліщем, який може роками сидіти без руху й накопичувати сили, а коли прийде час, вчепитися в те, що йому потрібно і не відпускати навіть ціною власного життя… Не маючи характерних для його сучасників почуттів, прагнень і навіть запаху, Гренуй жадає лише одного - заволодіти ідеальним ароматом. Втім, більшу частину свого життєвого шляху він і сам не знає, чого хоче. Усвідомлення приходить раптово, разом з ніжним пахощами молодості, краси, чистоти, любові і невинності. Сприйняття світу у Гренуя було спотворено, він жив по власним, не підвладним нікому законам; він мріє заволодіти всім світом за допомогою запаху, жадає влади, загальної любові та визнання, він вірить що «Кто владеет запахом, тот владеет сердцами людей». Я вважаю, це від того, що сам Жан Батист з дитинства був нікому не потрібний, не бачив ні людської любові, ні співчуття... Він просто не розуміє загальноприйнятих моральних принципів. Жан-Батист вбиває не заради власного задоволення – він йде за мрією… Він таки домігся своєї мети, отримавши найдосконаліший аромат в світі. Він зміг втілити в ароматі любов, захоплення, обожнювання, але так і не зумів відчути їх…

Оксана Ясько, завідуюча сектором науково-дослідної роботи



Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:   Vkontakte  Facebook Twitter




середа, 11 січня 2017 р.

На долоні історії

Василь Симоненко: «Я для тебе горів, український народе…»

Є в історії  нашої держави особистості, доля і творчі вібрації яких нерозривно і глибоко злиті  з  духовною сутністю української  нації. Один з них, Василь Симоненко. Народившись на другий після Різдва день, він усім своїм життям довів глибоку віру у силу літературного слова,  осяянного красою власного таланту   та  справжністю почуттів.  
Йому були підкорені майже всі жанри писемності  - вірші, проза, байки, казки, сатиричні та гумористичні вірші, епіграми, пародії.  Він  не ввійшов, а увірвався в затхлу царину словесності у часи «відлиги» 60-х  років минулого століття.  І вже перші його поезії, що з'явилися на шпальтах періодичних видань, засвідчили: в українській літературі з'явився самобутній і зрілий Майстер, «більший за самого себе». 
Він  був романтиком, моралістом, максималістом. Любив  твори Джека Лондона, Сент-Екзюпері, Олександра Блока.   Дуже цінував людську гідність: «Ти знаєш, що ти людина, ти знаєш про це чи ні?», -  наполягав митець на неповторності  і гідності людської особистості.
Від творчості великого Кобзаря Симоненко взяв глибоку приналежність народові, полум’яну любов до України і гнів проти її ворогів. Сучасники згадували, як він босоніж з Аллою Горською – відомою українською художницею і діячем правозахисного руху, підіймався на Тарасову гору в Каневі, демонструючи цим велику шану до  поета, який "вказував на чистоту слова, чистоту думки, чистоту життя". Український літературознавець Євген Сверстюк зауважував:  «Шевченко розмовляв з Богом, присутність якого відчував постійно. Симоненко навчився говорити, як перед Богом».
В його дипломі було зазначено: «літописець сучасності» і це цілком відповідало його творчим задумам, крокам, намаганням. Відповідало його людському стрижню. В його редакційному журналі можна прочитати:  «Нам треба вище піднімати свій голос проти байдужості» і ще: «Скільки нашого українського люду з різних причин розкидано по світу, напевно ніхто не знає…вибирати собі вітчизну не можна, як до речі і матір».
Він не вибирав, він народився в "диво-країні" з особистим Чумацьким шляхом  і прожив своє коротке і яскраве життя, як проспівав пісню. 
Якщо досліждувати  аналогії, то  саме сповідальність і глибина виконання, вірної Україні до останньої секунди життя, співачки Квітки Цісик близька до тієї щемливої космічної любові і відповідальності за країну, яку мав Симоненко. 
«Живуть століттями після смерті ті, що роблять те чого неможна» - пророкував «витязь української поезії».  І «пролився крапелькою крові на священне знамено». 



Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter




вівторок, 10 січня 2017 р.

Світ знань нових видань

Мицик Ю.А. Чигирин – гетьманська столиця. - К.:  ТОВ «Видавництво «Кліо»»,2016. – 392 с.

Приємно здійнювати подорожі у компанії  освічених  знайомих, які спроможні надихати вас власними пошуками цікавих подробиць з  історії нашої країни. Це безперечно торкається і подорожей літературних, і сьогодні до вашої уваги нове видання авторства нашого земляка,  українського історика, джерелознавця, археографа, дослідника історії України козацької доби, доктора історичних наук, професора кафедри історії Національного університету «Києво-Могилянська академія»  Юрія Мицика. 
Презентуємо перше узагальнююче дослідження з історії гетьманської столиці Чигерин з давніх часів і до середени XIX cтоліття. У виданні з одного боку, приваблює змістовність і широта використання багатьох джерел, а з іншого – легкість викладення, що споріднено з пригодницьким романом вищого гатунку. Богдан Хмельницький, Іван Виговський, Петро Дорошенко, Руїна, чигеринські походи, гайдамаки… Звісно пригадується і Великий Кобзар і його безсмертні поезії, присвячені «святому Чигрину…», а фактично – усій Україні та українському народу. 
Отже, ми пропонуємо вам  осягнути одну з найзмістовніших сторінок українського міста, де відбиваються волелюбні та духовні  витоки нашого державотворення і формування національного коду нації.
Книга надійшла в рамках державної програми «Щодо здійснення придбання україномовних книг для поповнення фондів публічних бібліотек» і невдовзі її примірники потраплять до бібліотек області.



Ми в соціальних мережах:  Vkontakte Facebook Twitter

пʼятниця, 6 січня 2017 р.

Чим пахне Різдво?

В Україні вечірня трапеза на Святвечір, 6 січня, супроводжується багатьма традиціями й обрядами. Обов'язково на столі повинно бути дванадцять страв - на честь дванадцяти апостолів. 
На Святвечір всі страви готуються пісними (тобто без яєць, сметани, молока і масла) і, звичайно ж, без м'яса. Обов’язковою стравою є кутя - варена пшениця з медом і маком є актом жертви Богові, бо пшениця з медом - це сакральна частина Святої вечері. Мак - символ мучеництва, невинно пролитої крові. Мед - символ чистоти, Божого слова.
А от на саме Різдво Христове (7 січня) готують велику сімейну вечерю. Піст закінчився, тому на столі можуть бути різноманітні м'ясні страви: домашня ковбаса, смажене порося, фаршироване гречаною кашею, гуска або качка з яблуками, качка з капустою, холодець, окіст, буженина, баранячий бік з кашею, а також млинці, заливна риба, пироги та коржики.
Які ж страви приготувати на Святвечір та Різдво? Відповідь в періодичних виданнях! Наразі всі журнали і газети пропонують різноманітні рецепти страв до Різдвяного столу. Безкоштовно отримайте рецепт у відділі періодики ДОУНБ! 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 5 січня 2017 р.

Що читають бібліотекарі

Дочинець, Мирослав. Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії [Текст ]: роман / М. Дочинець. – Мукачево: Карпатська Вежа, 2012. – 331 с.


Бібліотекар часто читає ті книги, які йому треба прочитати, це – фахове.  До мого списку «треба прочитати», свого часу, потрапив роман лауреата  Національної премії України імені Тараса Шевченка 2014 року  Мирослава Дочинця  «Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії». З перших сторінок, навіть з самої назви твору, моя читацька сутність збунтувалася! Я не могла зрозуміти, чому «не чіпляє» мене текст?  На  перших сторінках  роману декілька разів хотілося закрити книгу… Але треба...  І знову – за читання! Десяток сторінок, і до мене особисто звертається автор: «Дорогий читальнику, наберися неспішності, як я зараз. Будь терплячим, як криничар, що довбає колодязь у кремінному перелозі. І матимеш відплату…»
З цього місця книга повністю мене поглинула! Неймовірна насолода від життєвої мудрості, захоплення історичними пригодами, напруга від цікавих історій, містичних подій! Я можу сказати, що з одного боку це - розважальний твір, а з іншого - повчальна, філософська книга.
XVIII століття, Мукачево. Тут народився хлопчик, який став сиротою. Він пройшов цікавий, важкий життєвий шлях і став великодушним багатієм, меценатом рідного міста. 
Разом з героєм я знайомилася з мукачівським краєм, дізнавалась, як жити в халабуді під мостом, на псарні при замку, потрапляла у в’язницю та втікала з неї, перебиралася через Карпати та приставала до козаків… А потім переживала за героя, який потрапив у турецкий полон, була з ним в Єгипті та в інших далеких краях, раділа його тріумфальному поверненню в Мукачево.
Дуже захопило знайомство з різними ремеслами, сферами діяльності людей, про які прописано в романі. Особливо запам’яталися історії, пов’язані із взаєминами людей і собак. Здивувало, як незвичайно, без пафосу в романі розкривається тема грошей, надаються поради, як їх «притягти» до себе, «потоваришувати» з ними, як із ними поводитися та розпоряджатися.
Якось логічно, ненав’язливо народжуються в книзі  філософсько-життєві повчання: 
«… хочеш дотягнутися до чогось вищого, спустися перше до самого себе. Це я і роблю в своїх записах».
Закарпатський колорит, його мультикультурне підґрунтя яскраво передає  своєрідна  лексика, недарма наприкінці книги автор розмістив  словничок.  Це дійсно допомога тим, кому незнайомий  закарпатський діалект. Але слова-архаїзми, діалектна лексика не завадили мені, російськомовній читачці, насолоджуватися книгою. Навпаки, було радісно відчувати, що тобі це близьке, зрозуміле, наповнює новими  приємними почуттями. Яка ж це розкішна  робота у бібліотекаря, коли тобі «треба читати»! 

Т.О. Абраїмова, заступник директора КЗК "ДОУНБ"



Більше про бібліотеку тут 
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середа, 4 січня 2017 р.

На долоні історії

Напередодні Різдва, українці згадують щедрівки і колядки. Слова передаються з покоління в покоління, тому й не дивно, що сьогодні ми співаємо народні пісні. Та дуже мало хто знає авторів пісень. 
Взяти хоча б «Щедрик». Ми знаємо мелодію, слова…Знаємо навіть те, що обробка «Щедрика» відома у всьому світі як різдвяна колядка «Carol of the Bells». А не знаємо найголовнішого - мелодія стала популярною завдяки Миколі Леонтовичу, який в 1916 році і створив відому на сьогоднішній день мелодію за мотивами української щедрівки.
Український композитор, хоровий диригент, громадський діяч, педагог – Леонтович Микола Дмитрович народився 13 грудня 1877 в с. Монастирок Немирівського району Вінницької області.
Початкову музичну освіту Леонтович здобув у батька, який грав на віолончелі, скрипці, гітарі та деякий час керував хором семінаристів. Мати навчила Миколу народних пісень.
У 1887 році майбутній композитор вступив до Немирівської гімназії. У 1888 році, через брак коштів, батько переводить його до Шаргородського початкового духовного училища, де вихованці утримувалися на повному пансіоні. В училищі він опанував спів по нотах і міг вільно читати складні партії в церковних хорових творах.
1892 року Леонтович вступив до Подільської духовної семінарії в Кам'янці-Подільському, де вивчав теорію музики та хоровий спів, опанував скрипку, фортепіано, деякі духові інструменти, почав обробляти народні мелодії, беручи за взірець обробки М. Лисенка.
На основі українських народних мелодій Микола Леонтович створював цілком оригінальні самобутні хорові композиції, всебічно художньо переосмисливши їх, надавши їм неповторного звучання. У Тульчині знайомиться з композитором Кирилом Стеценком. 1916 року разом із хором Київського університету виконує свою обробку «Щедрика», яка принесла йому великий успіх у київської публіки.
Леонтович Микола Дмитрович був одним з перших серед майстрів української музики, які по-новому інтерпретували фольклор, використовуючи музичні надбання європейської музично-хорової культури.



Більше про бібліотеку тут 
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter

вівторок, 3 січня 2017 р.

Світ знань нових видань

Новий рік зустріли, а канікули тривають. Чим зайняти малюка вдома? Телевізор, комп’ютер – шкідливо, на дворі гратися – холодно. Що ж робити?! Читати! 
Більшість вважає, що казки призначені для зовсім маленьких дітей. Але це не так. У традиціях усної творчості від чарівних історій отримували задоволення й дорослі, і діти, а літературні казки (більшість казок, добре відомих сьогодні) аж до ХІХ століття публікувались переважно для дорослих читачів.
Не зважаючи на появу нових історій, казки, яким більше 100 років залишаються актуальними і цікавими, адже їх не перестають друкувати. 
Ось, наприклад дитячі твори Братів Грімм, перекладені багатьма мовами світу: «Хлопчик-Мізинчик», «Білосніжка», «Спляча красуня», «Рапунцель», «Червона шапочка», «Попелюшка», «Кішка й мишка в дружбі», «Заєць та їжак», «Вовк і семеро козенят», «Бременські вуличні музиканти», «Шість лебедів», «Шестеро увесь світ обійдуть», «Гензель і Гретель», «Три ледарі», «Розумна Ельза», «Дурень Ганс», «Семеро хоробрих», «Старий дід і внучок», «Невдячний син», «Розумна дочка селянська» - вчать, виховують, розвивають емоційну стійкість, дають життєві уроки. Читання такої літератури позитивно вплине на дитину!   
Всесвітньо відомі казки будуть завжди «в моді»! Не гайте часу, читайте улюблені твори – вони є в бібліотеці!   



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Vkontakte Facebook Twitter
Замовити книги можна тут