Неймовірно, але правда

30 вересня 1999 року – у бібліотечних закладах нашої країни вдруге святкують Всеукраїнський день бібліотек. Всі хто причетний до бібліотечної справи, заслуговують на увагу до своєї нелегкої, але такої цікавої та потрібної для всіх професії. 

У музейному архіві нашої бібліотеки зберігається газетна публікація завідуючої  відділу наукової інформації та бібліографії, а також голови профспілки у той час, Ірини Вікторівни Барабан про те, як проходило святкування Всеукраїнського дня бібліотек у ДОУНБ 20 років тому (газета "Голос отраслевого профсоюза"). 

На початку своєї публіцистичної замітки Ірина Вікторівна наголошує, що бібліотеки завжди були та залишаються для кожного з нас невичерпними скарбницями знань. Бібліотека - це величний книжковий храм, джерело ідей та думок, яке висвітлює нам шлях в майбутнє. В кожній країні, в різні її періоди, бібліотеки виконували особливу духовну місію - були дзеркалом і пам'яттю народу та держави, центром духовності.

30 вересня 1999 р. у Дніпропетровській обласній науковій бібліотеці відбувся літературно-музичний вечір "Джерело знань, думок скарбниця". Бібліотечних працівників привітала начальник управління культури Валентини Тальян, яка урочисто вручила почесні грамоти найкращим спіробітникам бібліотеки. Пролунали у святковий для бібліотекарів день поздоровлення від депутата обласної Ради Катернини Вєдякіної та голови обкому профспілки працівників культури Тамари Чудакової. З великою повагою та вдячністю привітали ветеранів бібліотечної справи святковою програмою "Священий храм, бібліотеко – тобі присвячено життя".    Завершив вечір музичний вернісаж - імпровізований концерт, підготовлений самими бібліотекарями. 

Ось так вдруге пройшло святкування Всеукраїнського дня бібліотек у Дніпропетровській обласній науковій бібліотеці, яке дехто з спіробітників ще добре пам'ятає.

Шановні колеги, щиро вітаємо всіх з Всеукраїнським днем бібліотек! 

Хай це тепле свято подарує кожному з вас надію на краще майбутнє, віру у здіснення нових ідеї та любов вдячних читачів!

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Пунктир

Вона назавжди увійшла в світову історію як сильна і незламна жінка. На частку найбільшої французької виконавиці випало безліч випробувань - вона пережила чотири автомобільні катастрофи, сім операцій, три гепатіческая коми, кілька нападів білої гарячки, напад безумства, спробу самогубства, дві світові війни. Вона померла, не доживши до п'ятдесяти, але перш за все - звела з розуму мільйони чоловіків і змусила поклонитися своєму таланту всю Францію. 
Едіт Піаф у «Пунктирі».

"Але я співала ще й тому, що тільки тоді відчувала себе щасливою, абсолютно щасливою. Потім я дізналася, що це називається покликанням."

"Від любовної пожежі не застрахуєшся."

"Від чоловіка потрібно піти до того, як він подумає, чи не піти йому."

"Для мене немає нічого важливішого в житті, ніж любов і мої пісні, але мої пісні - це теж любов."

"Коли любов остигає, її потрібно або розігріти, або викинути. Це не той продукт, який зберігається в прохолодному місці."

"Моє життя було огидним, це правда. Але моє життя було і чудовим. Тому що я любила насамперед його - життя. І тому я любила людей, своїх друзів, своїх коханців. Але я любила і незнайомих, з яких складалася моя публіка - та, для якої я співала, для якої хотіла померти на сцені разом із останньою піснею своєю."

"Навіть телефонний довідник можна заспівати так, що весь зал буде ридати."

"Так, я завжди любила бути щедрою з друзями. А з ким же ще, як не з ними? І потім - на серці робиться так тепло, коли іншим доставляєш задоволення. Мої подарунки, маленькі і великі, як я буду підводити їм рахунок? Я навіть дарувала машини - ні за що, просто так. Хлопчикам - тільки тому, що вони були "шикарними типами" і з симпатією ставилися до мене, а ще тому, що я люблю бачити, як у інших загоряються радістю очі. Звичайно, мені самій так не вистачало щастя, що я відчувала необхідність зображати святкового діда."

"Так, розлучилася з колишнім коханим, так, знову закохана! Чому цього треба соромитися? Здатність людини закохуватися говорить, перш за все, про те, що у неї в порядку душа, навіть якщо все інше не дуже."

"Що є правда, що ні? Що таке добре і що таке погано? Я не беруся судити."

"Я вмираю від любові п'ятсот разів за вечір."

"Я забула про біль, про страх впасти, про те, що взагалі щось може перешкодити мені співати. Забула про своє набрякле через кортизон обличчя, про скорчені руки, про майже вилізле волосся, про набряклі ноги. Я співала, я знову співала в повний голос повного залу! І зал теж забув про мої недоліки, забув про малий зріст і безглузду позу, про те, що голос трохи хрипить, про те, що я повинна впасти. Ні, вже після перших рядків пісні, клянусь, в залі зовсім не хотіли, щоб я впала і залишилася лежати. Ну, не зараз, ось ще пісню... ще ось цю пісню... і ще ..."

"Я заздрила смерті Мольєра - прямо на сцені - і завжди говорила, що хотіла б померти так само

Я співала весь час, незважаючи ні на що, не звертаючи уваги на голі ноги в туфлях, відсутність рукава у светрі, на свастики на будинках, на небезпеку залишитися в таборі, куди привезли фальшиві документи. Співала, тому що люди хотіли чути мій голос, а вони хотіли, бо разом із піснею я віддавала їм душу."

"Якщо у чоловіка гарні руки, по-справжньому гарні, він не може бути потворним всередині. Руки не брешуть, як обличчя."

Дюкло, Пьер. Эдит Пиаф [Текст] / П. Дюкло, Ж. Мартен. - Смоленск : Русич, 1997. - 512 с.

https://ru.citaty.net/avtory/edit-piaf/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Винничук, Ю. П. Лютеція: роман / Юрій Винничук; худож.-оформлювач О.А. Гугалова. – Харків: Фоліо, 2017. – 314 с.

Мою увагу привернуло видання Юрія Винничука – відомого українського письменника, поета, драматурга, літературного діяча – «Лютеція». Роман-містифікація, таке собі загравання з уявою і здоровим глуздом читача. Ти непомітно поринаєш у вигаданий світ снів й самонавіювання, і навіть не помічаєш, що події вже відтворюються у твоїй голові. Дійсно – справжня магія слова!

Герої твору розшукують Лютецію, дівчину-марення та на перепоні цьому стоїть таємнича організація. 

А за межами - триває Велика Битва, звістки про яку приносять ціною власного життя Мужні Листарі, до яких належить і головна героїня.

Містичне і непояснюване тримає читача в напрузі. Автор настільки переконливо створює химерний світ свого роману, що здається, нібито Юрій Винничук причастився невідомих нам знань і намагається посвятити й нас. Всі ті вигадані ордени - такі реальні, годі й сумніватися. Справжній готичний витвір з дивних створінь і явищ…

«Лютеція» — роман, написаний в постмодерній манері, котрий потребує певних ментальних потуг для його розуміння. Вимагає повторних перечитувань, ґрунтовного аналізу його елементів, символів і смислів. Як завжди, Юрій Винничук – неперевершений.

Ірина Овсянникова, провідний бібліотекар відділу читальних залів

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

І ЗНОВ ПРО АДРЕСУ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

Оскільки А. Кордюм з якихось своїх міркувань не конкретизував імена учасників акціонерного товариства (не хотів пропагувати експлуататорів, які виїхали в білу еміграцію, або просто забув з плином часу їхні прізвища: приміром, сплутав Щетиніна з Щукіним), нами пропонується нині така схема персонального складу акціонерного товариства:

Ф. Щетинін — вклав десять тисяч карбованців,

Ф. Г. Щекутін вклав свою садибу, оцінену в десять тисяч карбованців,

Д. Сахненко — вніс знімальний апарат і свій хист.

М. Шейнін — приєднався до складу акціонерів згодом.

Витративши на зйомки фільму останні кошти, акціонери змушені були шукати ще одного компаньйона. Вони й знайшли його в особі М. Шейніна — власника кафе-їдальні, що містилася на Проспекті поряд з відділенням Волзько-Камського банку. Це там, де був магазин «Лотос» (сучасний «Дитячий світ») побіля Держбанку.
За узагальненою інформацією харківського історика кіно Володимира Міславського кінопродюсер і кінопрокатник Ф. Щетинін фінансував у Катеринославі виробництво семи фільмів. Він працював з режисером Олександром Варягіним та кінооператором Данилом Сахненком. Ось стрічки, випущені Ф. Щетиніним: «Грицько Голопупенко» (1913), «Богдан Хмельницький» (1915), «Во славу русского оружия» (1915), «Геройский подвиг сестры милосердия Риммы Ивановой» (1915), «Геройский подвиг телефониста Алексея Макухи» (1915), «На поле брани» (1915), «Умер бедяга в больнице военной» (1916).

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Пунктир

Франклін Делано Рузвельт увійшов в історію, як 32 президент США, обраний на 4 терміни поспіль. Політик вивів країну з Великої депресії, брав участь у створенні Антигітлерівської коаліції, посприяв зародженню Організації Об'єднаних Націй. Він вважається найвидатнішим та найбільш результативним політиком Сполучених Штатів Америки 20 століття. І сьогодні він – герой «Пунктиру».

Війна - це грубий, нелюдський і абсолютно непрактичний метод з'ясування відносин між урядами.

Війну ідей так само не можна виграти без книг, як морську війну - без кораблів.

Голодні безробітні люди - це кадри для диктатури.

Де б не був порушений мир, мир всюди виявляється під загрозою.

Єдине, чого ми повинні боятися, так це самого страху. (Церемонія інавгурації).

Єдиним межею наших завтрашніх звершень стануть наші сьогоднішні сумніви.

Наш прогрес перевіряється не збільшенням достатку у тих, хто вже має багато, а тим, чи здатні ми досить забезпечити тих, хто має занадто мало.

Не йдіть в політику, якщо шкіра у вас трохи тонше, ніж у носорога.

Небезпечно недооцінювати людини, який переоцінює себе.

Правила не завжди святі, на відміну від принципів.

Прошу Вас судити про мене по ворогам, яких я придбав.

Скільки експертів - стільки думок.

Справжня особиста свобода неможлива без економічної безпеки і незалежності.

У політиці нічого не відбувається випадково. Якщо щось трапилося, то так було задумано.

Я не найрозумніший хлопець на світі, але я вмію підбирати розумних співробітників.

Якщо я опинюся поганим президентом, я також, ймовірно, опинюся останнім президентом.

Якщо ви правильно поводитеся з людьми, вони ведуть себе правильно з вами ... в 90% випадків.

httpsru.citaty.netavtoryfranklin-delano-ruzvelt

Ржешевский, Олег Александрович. 

Война и дипломатия [Текст]  документы, комментарии (1941-1942)  О. А. Ржешевский. - М.  Наука, 1997. - 288 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

 Наше місто завжди було та залишається одним з найбільших промислових центрів. Але треба зазначити, що і розвитку культури в місті завжди приділялось чимало уваги.

     Приємно дивує різноманітністю культурне життя містян у різні часи. Ось наприклад, як мешканці міста проводили своє дозвілля 35 років тому. Для городян тоді ще Дніпропетровська заздалегідь готувались розважальні, пізнавальні та просвітницькі заходи. А про їх проведення, повідомляла місцева преса.

       В архіві ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія зберігається публікація в газеті «Дніпро вечірній» (22 вересня 1984 р.,) в якій у рубриці "Штаб вихідного дня повідомляє" міститься інформація для всіх бажаючих цікаво провести вільний від роботи час. Місцеві заклади культури, а також парки та майданчики для відпочинку запрошували відвідати різні фестивалі та конкурси, тематичні та музичні вечори, концерти та клубні засідання. Культурна програма 24 та 25 вересня 1985 р.справді  вражає. У ці дні відбулись святкування дня вул. Робочої та свято спорту на стадіоні  «Метеор». В палацах культури міста пройшли вечори присвяченні Дню машинобудівника. Також були проведенні лекції  та пам’ятні концерти до 40-річчя визволення 

Дніпропетровська від фашистських загарбників. 

 До програми вихідного дня в парку культури та відпочинку ім. Чкалова (нині парк ім. Лазаря Глоби) було підготовлено літературно-музичну композицію присвячену 60-річчю Расула Гамзатова "В горах моє серце".

В парку культури та відпочинку ім. Тараса Шевченка юні глядачі переглянули лялькову виставу "Аленький цветочек". Любителів музики порадував концерт колективу художньої самодіяльності БК Придніпровської ГРЕС. А для молоді було організовано осінній бал.

 Дніпропетровська обласна наукова бібліотека на вихідні також готувала цікаві заходи. 24 вересня 1984 р. в бібліотеці пройшов День нової книги. До  програми цього дня входили:  перегляд новинок літератури, бібліографічні огляди, огляди літературно-художніх журналів за серпень-вересень 1984 р., а також літературний альманах, присвячений творчості Василя Бикова. Читачі залюбки брали активну участь у проведенні Дня книги і це зайвий раз доводять фотодокументи з бібліотечного архіву.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

Макс Фрай. Розкриваємо секрети.

(продовження)

Жанр фентезі, як і псевдонім, були вибрані не випадково. У дослівному перекладі з німецького «Max Frei» означає «максимум свободи», і така гра слів цілком відповідає змісту книг. Іншою версією вважається, що «В потрібний момент потрапив на очі напис на етикетці німецького безалкогольного пива: «Alcohol frei», тобто, «без алкоголю». Отже, «Макс Фрай» можна перекласти як «без Макса» ... » (з інтерв'ю з Анною Черняхівською). Таким чином, натякаючи на те, що він – лише персонаж, вигадка, псевдонім. Але не лише Світлани, хоча всі тексти про сера Макса написані нею.

 «Так, тексти написані мною, абсолютно всі, але у мене-то є особистий деміург, мені пощастило. І всі світи, які там описані, вони ж не тільки з моїх бачень сонних виткані-то. У цих світів є творець - Гошка (художник Ігор Стьопін), який спочатку навіть значився під значком копірайту в якості співавтора» (із інтерв’ю Світлани з Лінор Горалік).

Себе ж Світлана Мартинчик схильна вважати «Аароном». Мається на увазі, що, за біблійною легендою, Мойсей був недорікуватий і для того, щоб розповісти євреям про отриманий ним Заповіт на горі Синай і водити тих пустелею, йому потрібен був «тлумач» Аарон.

Про себе ж автори кажуть так: «У нашому випадку - спочатку було слово. В силу технічних причин візуальний ряд у нас завжди відстає від вербального: на день, на місяць, на роки. Тому ми просто ілюстратори.

Ми ілюстратори власних міфів. Але той, хто створює міф, сам живе в міфі. В якомусь сенсі нас немає.

З цієї причини для нас дуже важливо ретельно збирати і документувати докази свого існування. Нескромна чарівність пластилінових ландшафтів - це виверт, за допомогою якої ми намагаємося змусити вас звернути увагу на ці докази, прочитати наші нескінченні "досьє" на власні створення і на самих себе.

Велика кількість текстів, нагромаджувати нами на невловиму плоть міфу, змушувало всіх дослідників шукати коріння нашої творчості в літературі. Це близько, але не "в яблучко".

Наша близькість до літературних традицій очевидна. Але характер нашої діяльності тотожний не діяльність письменників, а, скоріше, діяльності створених ними персонажів. Це природно: мешканці одного міфу не можуть не бути схожі на мешканців інших міфів. Чи не до Борхеса ми близькі, але до його героїв: покоління вчених, що створювали "Енциклопедію тління", - в якомусь сенсі наші "колеги". Чи не Толкієн, а вигаданий ним Фродо, силою викинутий з життя в міф, схожий на нас. Ми не ті, хто пише…».

http://max-frei.net/

https://24smi.org/celebrity/100460-maks-frai.html

https://fantlab.ru/autor98

Башкатова, Анастасия. Играй как Фрай / А. Башкатова. - (Литературная критика. Писатель-пазл) // Октябрь. - 2010. - N 12. - С. 160-163.

Маркова, Дарья. ФРАМ from Фрай / Дарья Маркова. - (Наблюдатель) (Книжные серии) // Знамя. - 2008. - N 7. - С. 212-216.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Фаулз, Джон. Колекціонер [Текст]: роман / Дж. Фаулз; пер. з англ. Г. Яновська. – 2-ге вид. – Харків: Клуб Сімейного Дозвілля, 2017. – 302 с.

Джон Фаулз, один із найвідоміших письменників-постмодерністів, написав надзвичайну історію, що стривожила весь світ. Історія маніяка і його жертви, розказана ними самими.

Головний герой книги Клегг – на перший погляд звичайний хлопець, що має потяг до колекціонування та має в своєму арсеналі велику колекцію метеликів, яких він почав збирати ще в дитинстві. Та через ряд психологічних проблем потяг до лускокрилих переростає в небезпечну пристрасть, адже наступний екземпляр його колекції – красива і недоступна сусідська дівчина Міранда, за якою він вже два роки спостерігає. Невідомо скільки ще часу тривало б це таємне спостереження, не звалися на Клегга несподівана удача – абсолютно випадково він виграє величезну суму грошей. Міранда довгі місяці отримує від головного героя платівки улюблених композицій, підручники та приладдя для малювання, дорогий одяг та парфумерію, коштовності та картини, але всім цим вона може «насолоджуватись» лише за важкими металевими дверима моторошного підвалу в будинку Калібана. 

Розповідь від першої особи маніяка та його жертви воістину моторошна, вона перехоплює подих, проте відірватись від книги неможливо аж до останнього слова.  

Альона Логвінова, завідувач сектором рідкісних та цінних документів

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

Тетяна Мищенко: людина-свято

Тетяна Миколаївна Мищенко – завідуюча одним із найбільш серйозних відділів наукової бібліотеки – патентно-технічним. Та незважаючи на серйозність посади, її ім’я викликає у всіх радісну посмішку. Доброзичливість, привітність, душевна щедрість нашої пані Тетяни не мають меж. Завжди усміхнена, готова до вирішення будь-якої проблеми, енергійна, виважена, вона наповнює бібліотечний простір позитивною енергією, радістю, легкістю і впевненістю: все буде гаразд!

Тетяна Миколаївна – філолог за освітою. В бібліотечну професію прийшла одразу ж після школи, коли тільки-но  вступила до університету.  Перші бібліотечні кроки робила в бібліотеці ДДУ. Мабуть, це природно, бо саме тут  тривалий час працювала її мама. А потім самостійне професійне життя продовжилося в обласній науковій бібліотеці, в  патентно-технічному відділі. 

Особисті справи, отримання освіти коригували життя по-своєму: довелося піти з бібліотеки й працювати вихователем, методистом у дитячому комбінаті, вчителем у школі. 

У 1996 році  закінчилася дванадцятирічна перерва поза «научкою», і Тетяна Миколаївна знов у нас, вже на посаді завідуючої відділом.  За справу взялася легко, із задоволенням. Якщо й хвилювалася, то вміло приховувала свої почуття. Відділ їй дістався складний: майже два мільйони фонду, ще й якого! Патенти, стандарти, промислові зразки і товарні знаки, періодика, інформаційні видання, книги… Особлива класифікація, особливий облік фонду. І читачі теж особливі! Відділ більш схожий на центр науково-технічної інформації. Тому необхідні були спеціальні знання, які вона отримала,  закінчивши курс патентно-економічного факультету Дніпропетровського Центру технічної творчості та патентознавства за спеціальністю  економіст-патентознавець. 

Початок двотисячних років – шалений час змін в економіці, політиці, організації праці. Тетяна Миколаївна очолила впровадження інформаційних технологій у роботу відділу. Вперше бібліотека придбала електронні бази реферативної та патентної інформації для  відділу, яким вона керувала. Спочатку Тетяна Миколаївна розбиралася у новаціях як користувач, а потім навчала співробітників і читачів. Освоювала разом із своїм рідним колективом програму ІРБІС, разом навчалися всім інтернетівським премудростям!

З часом  захопилася й бібліографією: відділ  розпочав серію покажчиків «Вчені Дніпропетровщини», присвячених відомим особистостям, знаменитим вченим-винахідникам, читачам відділу,  які стали  активними помічниками бібліотекарів.

Тетяна Миколаївна продовжила традицію партнерства з патентними повіреними України, які проводять безкоштовні консультації для читачів патентно-технічного відділу з питань інтелектуальної власності. Вона організувала кілька читацьких об’єднань у партнерстві з промисловими підприємствами, постійно ініціює інформаційно-освітні проекти, успішно проводить роботу з інформаційної підтримки студентів, для яких відділ став своєрідним майданчиком для виконання практичних робіт із пошуку патентної інформації. 

Науково-технічна інтелігенція – основна соціально-професійна група, яка представляє читачів патентно-технічного відділу. Тому пані Тетяна організовує роботу так, щоб врахувати всі їх професійні запити. Це стосується як формування фонду, так і форм обслуговування. Останнім часом для них створюються та передплачуються електронні бази, організовуються нові зручні простори для роботи: коворкінг-центр, електронна читальна зала, проводяться традиційні «дні спеціалістів».

Можливо, легкий креативний характер Тетяни Миколаївни сприяв успішній реалізації  незвичайних для відділу напрямків роботи: вже кілька років тут працює освітній проект «Золотий вік», де навчають представників науково-технічної інтелігенції  старшого віку основам комп’ютерної грамотності. Такою ж незвичайною є традиція проводити тематичні зустрічі з читачами-науковцями, на яких вони представляють свою аматорську літературну творчість. Неформальні зустрічі читачів у патентно-технічному відділі створили особливу атмосферу довіри й дружніх стосунків. Саме такі відносини сприяли неформальній взаємодії   користувачів та бібліотекарів: за ініціативи одного з винахідників – читача відділу, створилася спільна  команда, яка бере участь в іграх «Що? Де? Коли?». 

Організувати творчу команду із співробітників відділу, створити для читачів довірчу атмосферу, яка надихає на творчу співпрацю,  може неординарна людина щедрої душі, що любить справу, якою займається.  Як у неї це виходить? Відповідь знаходимо на сторінках видання бібліотеки (2004 рік) «Бібліотека і особистість», де Тетяна Миколаївна говорить про своє ставлення до роботи в патентно-технічному відділі: «Іноді я навіть не можу назвати це роботою, настільки все це подобається …».

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Світ знань нових видань

Юнаков, О. Архитектор Иосиф Каракис. Жизнь, творчество и судьба / Олег Юнаков. – 1-е изд. - Нью-Йорк: Алмаз, 2016. – 544 с., илл.

Книгу присвячено життю і творчості одного з найяскравіших українських зодчих Йосипа Юлійовича Каракіса, автора безлічі громадських, промислових і житлових будівель, побудованих на території колишнього СРСР.

Видання побудоване за хронологічним принципом і включає велику кількість проектів, малюнків, планів, фотоматеріалів, а також особистих документів і фотографій з сімейного архіву архітектора, бібліотек і державних архівів України, значна частина яких публікується вперше. Дослідження стане в нагоді архітекторам, студентам архітектурно-будівельних вузів і широкому колу читачів, які цікавляться історією архітектури.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

Протягом 1900 року фонди бібліотеки значно поповнилися. Всього до бібліотеки поступило 523 назви творів (1157 примірників) на суму 2155 крб. 50 коп. Кількість отриманих книг склала 371 назву (525 примірників). Як і в минулі роки, значна частина – це пожертвування (подарунки) – 393 назви (701 примірник). Одне з найцінніших було зроблене спадкоємцями Григорія Залюбовського, колишнього голови Ради бібліотеки, від яких надійшло 286 назв (552 примірники) на суму 1100 крб.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1900 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1902.– 24 с.– Текст. дан.– Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=94 (дата звернення: 14.08.19).– Загл. с экрана.

Фото: http://oboiki.net/things/starye-knigi.html

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

Макс Фрай. Розкриваємо секрети.

(продовження)

З появою першої книги у 1996 році її творці не замислювалися про популярність і комерційний успіх. Сімейна пара просто записувала веселу історію, і коли рукопис був закінчений, показала його приятелеві, який працював у видавництві. Несподівано для Мартинчиків той з ентузіазмом сприйняв твір.

Пізніше письменниця розповіла, що ідея книги зародилася абсолютно випадково і спочатку мала стати основою лише для однієї повісті. Але за допомогою Стьопіна перетворилася в багаторівневий проект.

Коли постало питання, під яким авторством вийде книга, само собою виникло ім'я Макса Фрая - героя, від імені якого ведеться розповідь. Так вийшло, що автори залишилися за кадром.

В інтерв'ю Лінор Горалик, Світлана зізналася, що «... рішення писати від імені головного героя було дуже вдалою творчою знахідкою: біографія автора, докладно викладається ним же самим в досить цікавій манері, додало книзі шарму та загадковості».

Прізвища сімейної пари були прописані в авторських правах зі знаком копірайту, тому деякі читачі могли здогадуватися, хто стоїть за загадковим псевдонімом. Але більшою мірою підозрювали Ігоря, хоча той текстів не писав. Він брав активну участь в розробці географії світу Ехо, його фантастичних законів, особливостей персонажів та їх імен.

У 2004 році сім'я переїхала жити в Латвію, оселилася у Вільнюсі і продовжила творити. На серії «Лабіринти Ехо» вони не зупинилися. Так з'явилися серії «Хроніки Ехо», «Сновидіння Ехо», цикли «Мій Раґнарок», «Енциклопедія міфів», а також літературний проект видавництва «Амфора» і Макса Фрая «Фрам».

Через тиждень розкриємо чому автори узяли саме цей псевдонім і чому вони не вважають його своїм? Ким бачать себе Світлана та Ігор по відношенню до Макса Фрая? Читайте наступної п’ятниці. 

Далі буде.

http://max-frei.net/

https://24smi.org/celebrity/100460-maks-frai.html

https://fantlab.ru/autor98

Башкатова, Анастасия. 

Играй как Фрай / А. Башкатова. - (Литературная критика. Писатель-пазл) // Октябрь. - 2010. - N 12. - С. 160-163.

Маркова, Дарья. 

ФРАМ from Фрай / Дарья Маркова. - (Наблюдатель) (Книжные серии) // Знамя. - 2008. - N 7. - С. 212-216.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Рибчинський Юрій. П’єси. Поезії. Пісні : [Текст] / Ю.Е Рибчинський. – Харків:Фоліо, 2018. – 426 с.

Юрій Рибчинський – уславлений поет, драматург, заслужений діяч мистецтв України, Народний артист України, почесний громадянин Києва, один із засновників сучасної української естрадної пісні. Його пісні, особливо «Дикi гуси», «Тече вода», «Минає день», «Чарівна скрипка», «Два кольори», «Скрипка грає», дуже популярні, а кожна десята – шлягер! Усі вони входять до цієї збірки. У різні роки поет співпрацював з Володимиром Івасюком, Ігорем Покладом, Миколою Мозговим, Ігорем Шамо, Геннадієм Татарченком, Володимиром Засухіним. Його пісні виконували: Ніна Матвієнко, Ярослав Євдокимов, Назарій Яремчук, Василь Зінкевич, Софія Ротару, Любов і Віктор Анісімови , Руслана Лижичко, Павло Зібров, Наталія Бучинська, Тамара Гвердцителі, Наталія Могилевська, Володимир Мулявін, Валерій Леонтьєв, Олександр Малінін та інші.

Видання містить також поему «Поїзд», де описано своєрідну подорож потягом у часі й просторі з пасажирами з різних країн і століть. 

Родзинкою книги є історична драма «Біла ворона» присвячена Жанні д’Арк, лейтмотивом якої стала боротьба за свободу. Тридцять років тому її текст було покладено в основу першої української рок-опери, музику до якої написав композитор Геннадій Татарченко. За цей час п’єса прикрасила репертуар багатьох театрів в Україні та за кордоном. Тема твору зостається актуальною і в наші буремні часи. Цьогоріч Національна оперета України підготувала оригінальну сценічну версію вистави, ідеї якої втілив режисер-постановник Максим Голенко та балетмейстер-постановник Максим Булгаков.

За драматичними творами поета, що увійшли до збірки, і присвячені легенді французького шансону Едіт Піаф та чарівній кінозірці Мерилін Монро також створені мюзикли («Едіт Піаф. Життя в кредит», «Мерилін. Crazy in love», композитор – Вікторія Васалатій). 

Впевнена, цікаво буде познайомитись і з п’єсами про Жорж Санд та Шопена. «Як і вищезгадані, вони розповідають про трагічний шлях будь-якого таланту. Про те, що кожен крок до заповітної мрії — це війна не на життя, а на смерть».

Світлана Пономаренко, завідуюча відділом документів з питань мистецтва

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

І ЗНОВ ПРО АДРЕСУ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

Оскільки А. Кордюм з якихось своїх міркувань не конкретизував імена учасників акціонерного товариства (не хотів пропагувати експлуататорів, які виїхали в білу еміграцію, або просто забув з плином часу їхні прізвища: приміром, сплутав Щетиніна з Щукіним), нами пропонується нині така схема персонального складу акціонерного товариства:

Ф. Щетинін — вклав десять тисяч карбованців,

Ф. Г. Щекутін вклав свою садибу, оцінену в десять тисяч карбованців,

Д. Сахненко — вніс знімальний апарат і свій хист.

М. Шейнін — приєднався до складу акціонерів згодом.

Витративши на зйомки фільму останні кошти, акціонери змушені були шукати ще одного компаньйона. Вони й знайшли його в особі М. Шейніна — власника кафе-їдальні, що містилася на Проспекті поряд з відділенням Волзько-Камського банку. Це там, де був магазин «Лотос» (сучасний «Дитячий світ») побіля Дер-жбанку.

За узагальненою інформацією харківського історика кіно Володимира Міславського кінопродюсер і кінопрокатник Ф. Щетинін фінансував у Катеринославі виробництво семи фільмів. Він працював з режисером Олександром Варягіним та кінооператором Данилом Сахненком. Ось стрічки, випущені Ф. Щетиніним: «Грицько Голопупенко» (1913), «Богдан Хмельницький» (1915), «Во славу русского оружия» (1915), «Геройский подвиг сестры милосердия Риммы Ивановой» (1915), «Геройский подвиг телефониста Алексея Макухи» (1915), «На поле брани» (1915), «Умер бедяга в больнице военной» (1916).

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

В обов’язки бібліотекарів, окрім щоденного чергування, входять ведення наступних книг: 

1. книга абонентів (передплатників)

2. алфавітний список абонентів

3. каталоги:

а) хронологічний

b) систематичний

c) додатковий

4. перевірочна книга (каталог з відміткою кому видана книга).

Окрім цього ведуться – книга скарг, запитів та відвідувань читальні, в які користувачі бібліотеки самі роблять записи. 

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1900 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1902.– 24 с.– Текст. дан.– Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=94 (дата звернення: 14.08.19).– Загл. с экрана.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

Макс Фрай. Розкриваємо секрети.

Загадкова фігура Макса Фрая довгий час викликала багато питань та суперечок. Шанувальники зачитувалися серією «Лабіринти Єхо», але не здогадувалися, хто пише під маскою сера Макса. Лише в 2001-му році завіса таємниці спала, розкривши справжні імена авторів. Під псевдонімом іноземця ховалася сімейна пара художників - Світлана Мартинчик та Ігор Стьопін. Надалі, Світлана продовжила письменницьку діяльність самостійно.

А почалося все у славному місті Одеса. Можливо, саме тому книги насичені настільки легкими і точними жартами. Адже не дарма це місто-герой вважається столицею гумору. Саме там пройшла юність письменників. Дитячі ж роки Мартинчик провела в Німеччині, де служив її батько будучи членом військового оркестру. Закінчивши школу, пішла вчитися на філолога в Одеський державний університет. Покинувши навчання після 3-го курсу, зайнялася мистецтвом.

У 1986 році Світлана познайомилася з художником, музикантом, засновником панк-шансон-групи "Клуб сумовитих вулиць" Ігорем Стьопіним, який став другом, однодумцем, а згодом й чоловіком.

Пара перетворилася у творчий дует. З кінця 1980-х років разом ліпили з пластиліну вигадані світи у всесвіті Хомана, що живуть по давнім законам. Майже 7 років кропіткої роботи без мети виставити творіння на публіку. Однак, в 1992 році, за пропозицією приятеля Марата Гельмана, вони влаштували виставку, яка викликала шалений інтерес у країнах Європи та США.

В цей же час прийшла ідея помістити в створений ними світ своє альтер-его. Так народився задум книги і персонаж чужака, закинути в лабіринти інших світів.

Далі буде.

http://max-frei.net/

https://24smi.org/celebrity/100460-maks-frai.html

https://fantlab.ru/autor98

Башкатова, Анастасия. 

Играй как Фрай / А. Башкатова. - (Литературная критика. Писатель-пазл) // Октябрь. - 2010. - N 12. - С. 160-163.

Маркова, Дарья. 

ФРАМ from Фрай / Дарья Маркова. - (Наблюдатель) (Книжные серии) // Знамя. - 2008. - N 7. - С. 212-216.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Макдермид, Вэл. Далекое эхо: роман / В. Макдермид; пер. с англ. Е. Левиной. – М.: Иностранка, Азбука-Аттикус, 2012. – 608 с. – (Лекарство от скуки).

Детективний роман, що триває чверть століття. Моторошне вбивство в невеличкому шотландському містечку, де навіть поліція не стикалася зі справжніми карними злочинами. Ще й у далекі сімдесяті роки, коли навіть криміналістичні лабораторії мало чим могли допомогти. Четверо нерозлучних друзів-студентів стали випадковими свідками злодіяння, але потрапили під пильні підозри як полісменів, так і місцевих жителів. Чи справді вони безневинні очевидці? Можливо злочин скоєно саме ними? Які таємниці зберігає кожен зі студентів, і чи не похитнеться справжня дружба під вагою підозр? Тільки через двадцять п’ять років з’являється примарна надія на сучасні методи досліджень, що можуть допомогти віднайти справжнього вбивцю. Але чи доживуть до цього моменту головні герої? Куди зникли речові докази та хто той несподіваний месник, що наводить жах на тих, хто вижив? Відповіді знаходьте у романі «Далеке відлуння» шотландської письменниці Вел Макдермід – майстра гостросюжетної інтриги.

Юлія Зюлева, вчений секретар

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко

І ЗНОВ ПРО АДРЕСУ АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА

(Продовження)

Вулиця Вознесенська, де була майстерня «Україна», нині називається вулицею ім. ХХІІ партз’їзду. Наступною, паралельною їй, ближче до центру міста є вулиця Свєтлова. Обидві ці вулиці, як це виглядає на дореволюційних планах міста, упиралися в Сінний (Верхній) ринок. А нижче Сінного ринку на мапах зображений колишній міський цвинтар (нині на його місці — величезний стадіон «Дніпро-Арена»). Отже, поки що все збігається з описом А. Кордюма.

Тепер ще трохи порозважаємо з прізвищами Щекутіна і Щетиніна. Як на зло, ще й досить схожими між собою. До речі, у довіднику можливі були описки. Серед домовласників Катеринослава 1905 року зустрічається прізвище Щекутіна, але з іншими ініціалами: «Щекутин Антон Антонович, коллежский ассесор — 25.000 р.» (так оцінено в 1905 році його домоволодіння). Взагалі було три брати-дворяни Щекутіни — вони мали в 1906 році відносно невеликі земельні наділи в Новомосковському повіті: згадуваний Антон Антонович Щекутін був власником 450 десятин, його брати Олександр і Георгій — по 362. Правда, людини з ініціалами Ф. Г. Щекутін серед них немає, і взагалі згадані брати можуть не мати ніякого стосунку до нашої розповіді. Був ще в старому Катеринославі будинок Щекутіної на Проспекті поряд з католицьким костьолом (з липня 1912 року в цей будинок перебралися редакція і контора «Русской правди», про що 18 липня того року сповіщено на шпальтах цього видання).

А щодо Щетиніна, то в 1919 році, за часів Добровольчої армії був губернатором С. С. Щетинін, про якого не вельми прихильний відгук лишили у спогадах генерал Шкуро й інші білоемігранти. Проте цей Щетинін був скоріш за все власником гатчинського аеропланного заводу, а не місцевим жителем.

Отже, підіб’ємо деякі підсумки нашого пошуку і співвіднесемо наші розкладки зі спогадами А. Кордюма. Для цього ще раз процитуємо його: «...один акціонер вклав десять тисяч карбованців, другий — свою садибу, оцінену в таку ж суму, а Сахненко вніс у товариство знімальний апарат та вміння працювати на ньому». (Кордюм А. З архіву кінопам’яті // Крізь кінооб’єктив часу. К.: Мистецтво. — С. 20).

(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут