Сторінки

пʼятницю, 27 квітня 2018 р.

На долоні історії

Михайло Свєтлов: «Давай побеседуем вновь…»
(продовження)

Наприкінці  30-х років Свєтлов звернувся  і до драматургії,  їм була написана романтична п'єса "Казка" (1939-й рік), а в 1940-му висвітив  події Громадянської війни  у п'єсі "Двадцять років потому". Його театр за наповненням був поетичним, а п'єси йшли у  Московському державному для дітей або Третьому дитячому. Дуже цінував його драматургію відомий режисер Олексій Дикий. Головні герої п'єс  Свєтлова були ніби то відсутні, але ж авторська інтонація відчувалась  завжди і дуже потужно.
Він був народним улюбленцем, але життя його не можна назвати  гладким та легким. Комсомолець-романтик, був виключений з комсомолу.  Період перебудови країни був для нього доволі складним.  Вірячи в ідеали революції, він  ніколи не вступав в партію. Оспівуючи мрію про щастя молодої країні,  був гнаний владою. Свєтлов добровольцем пішов на Громадянську, а його невпинно переслідували за симпатії до так званих  троцькістів. 
Під час  Другої Світової    був військовим кореспондентом: спочатку газети "Красная звезда"  у Ленінграді (нині Санкт-Петербурзі), потім у газетах 1-ї ударної армії Північно-Західного фронту "На розгром ворога" і "Героїчний штурм". 
На війні   писав вірші, кореспонденції, листівки, і вперше в житті - нариси. Величезну популярність отримав його вірш "Італієць". 
На фронт його не пускали і не вірили, коли потрапив туди, що він і є автором «Каховки». Свєтлов  пробився в діючу армію, тому що повинен був знаходитися там, де його герої. Будучи працівником військової газети залучився до бойової охорони в притул до німецької передової.  Після війни ще довгого «писав війною», відчуваючи себе частиною фронтового братства. До середини 50-х зробив  дуже мало. У 1957 році з'являються  «Артист», «Бессмертие»  та  «Искусство».  
Враження про війну знайшли відображення і в п'єсі післявоєнного періоду "Бранденбурзькі ворота". За бойову роботу в роки  Другої Світової війни Свєтлов був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, медалями.
Військовим кореспондентом  дійшов до Берліна  у  1945-му, але був «невиїзним» і ніколи не побачив тієї самої Гренади, яку прославив на весь світ. 
У повоєнні роки поетична творчість Свєтлова була в негласній опалі, йому не дозволяли виїжджати за кордон і він  зайнявся викладацькою роботою. У ці роки  знов повернувся до драматургії, створивши  п'єси: "Чуже щастя" (1953-й рік ), "З новим щастям" (1956-й рік) і варіацію на тему п'єси  Карло Гоцці "Любов до трьох апельсинів" (1964-й рік). Більшу кількість часу Свєтлов приділяв перекладацькій роботі, працюючи з віршами  білоруських, туркменських, українських, грузинських, литовських авторів. Лише після II-го з'їзду письменників (1954-й рік ), на якому в захист Михайла Свєтлова виступили поети  Семен Кірсанов і Ольга Бергольц, про  нього знов заговорили відкрито. Після значної перерви з'явився збірник його  віршів "Горизонт" (1959-й рік), "Мисливський будиночок" (1964-й рік ) і остання книга поета - "Вірші останніх років" (1967-й рік ), за яку Свєтлову посмертно була присуджена Ленінська премія. Премію вже отримував його син сценарист і режисер Олександр (Сандро). Михайло Свєтлов був одружений на  Родам Аміреджібі - сестрі грузинського письменника Чабуа Аміреджібі. 
 Отже у літературу поет повернувся лише у 1959-му році . Але жити залишалося вже так мало. 28 вересня 1964 року Михайла Свєтлова помер від раку, залишивши незакінченою роботу над п'єсою про Антуана Сент-Екзюпері. «Якщо мені доведеться когось засмутити своєю смертю зроби так, щоб в цю хвилину закрили завісу», -писав він. 

(далі буде)



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна  тут

четвер, 26 квітня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Кіз, Деніел. Квіти для Елджернона / Д. Кіз ; пер. з англ. В. Шовкун. - Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2015. - 304 с.

Цей мій новий інтелект створив стіну між мною і всіма тими, кого раніше знав і любив. Раніше вони сміялися наді мною і зневажали мене за неуцтво і тупість; тепер вони ненавидять мене за мої знання і тямущість. Господи, що ж вони врешті від мене хочуть?

Книга «Квіти для Елджернона» – всесвітній бестселер, який сколихнув серця мільйонів читачів, неодноразово екранізований роман, здобувший найпрестижніші літературні премії. Це історія, яка зворушує і змушує замислитися… Розумово відсталий Чарлі Гордон погоджується на ризикований науковий експеримент – понад усе він мріє стати розумним. Після надскладної операції на мозку його інтелект дійсно стає блискавичним, його мова і поведінка змінюються, а весь світ тепер постає перед ним зовсім у нових фарбах. Але ніхто не міг передбачити, які наслідки спричинить цей дослід… 
Оповідання написане в формі звітів Чарлі про події з ним і про стан його інтелекту. Звіти рясніють орфографічними і синтаксичними помилками, але після операції Чарлі поступово оволодіває мовою і у звітах стає все менше помилок… До операції Чарлі показують «картки з кляксами» (тест Роршаха) і просять пояснити, що він на них бачить. Також він змагається з Елджерноном, мишею, якій зробили таку ж операцію, у швидкості проходження лабіринту. Чарлі не бачить на картках ніяких зображень і постійно програє миші. В перші дні після експериментальної операції Чарлі ніяк не вдається перемогти Елджернона і він починає ненавидіти мишу. Але після першого виграшу Чарлі його ставлення до миші міняється.
В звітах Чарлі відзначає зміну у своєму сприйнятті минулого і теперішнього, розуміє реальне ставлення до нього людей (розуміє як над ним насміхалися на роботі ті, кого він вважав своїми друзями) і засвоює нові для нього знання. «Чим розумнішим стає Чарлі, тим менше він розуміє себе колишнього і оточуючих і стає менш терпимим до них».
Незважаючи на початковий успіх експерименту, поведінка миші дає серйозний привід для занепокоєння — її інтелект починає згасати так само швидко, як і покращувався. Чарлі розуміє, що це ж чекає на нього. Згодом Чарлі відчуває, що втрачає інтелект, або як він пише в звітах «згущається темрява», йому тяжко викинути з голови думки про самогубство. Але він увесь час нагадує собі про важливість своїх досліджень і записів.
Закінчується роман звертанням Чарлі: «P.P.S. будь ласка якшо матимете можливість покладіть квіти на могилу Елджернона на задньому подвір’ї.»

Оксана Ясько, завідуюча сектором науково-дослідної роботи



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 25 квітня 2018 р.

Родовід пам'яті

Рід та родина криворізького
інженера Едуарда Фукса (продовження)

19 травня 1890 року Едуард Фукс закінчив Перше реальне училище в Санкт-Петербурзі. З 30 вересня 1890 р. до 24 серпня 1893 р. він навчався в Санкт-Петербурзькому гірничому інституті на відділенні «Геологія, гірничо-розвідувальна і гірничо-адміністративна справа». В цей час, у віці 46 років помер батько Едуарда. Це змусило хлопця покинути навчання і піти працювати, щоб допомогти матері виховувати молодших братів і сестер. 
Трудову діяльність Е. Фукс розпочав у 1893 року на Донбасі. Першим місцем його роботи було маркшейдерське бюро заводу Новоросійського Товариства кам’яновугільного, залізного, стального і рейкового виробництва. Наприкінці 1894 р. Фуксу запропонували очолити геологічні пошукові роботи в Бердянському повіті. Менш 
ніж за три роки під його керівництвом була здійснена проходка двох шахт і закла-дено близько 200 шурфів.
На Криворіжжі Едуард Фукс з’явився в 1897 році, був призначений завідувачем розвідками Новоросійського товариства Чарльза Пері. У 1898 р. уперше спеціальною комісією XXIІІ з’їзду гірничопромисловців Півдня Росії за участі Е.К. Фукса був проведений підрахунок запасів залізної руди.
Протягом 1900–1901 років Е.К. Фукс керував розвідками бурого вугілля на землях поміщика Харіна (с. Веселі Терни). У 1904 р. Едуарда Карловича обрали дійсним членом Імператорського мінералогічного товариства (СПб). З 1906-го по 1918 рік Е.К. Фукс обіймав посаду помічника керівника рудника «Новоросійський» (у радянські часи – рудник ім. Фрунзе). На замовлення ради З’їзду гірничопромисловців Півдня Росії зай-мався збором даних і складанням статистичних таблиць. У 1910 році склав перелік рудних покладів Криворіжжя, встановив їхню синоніміку та визначив запаси залізної руди у надрах. Цього ж року складена Фуксом карта залізорудного району демонструвалася на губернській виставці у Катеринославі. У 1911 р. – у Мілані, в 1912 р. – у Києві. До всіх карт Е.К. Фукс додавав описи району та колекції порід і руд, які він зібрав під час дослідницької роботи. Ці колекції після виставок передали до Гірничопромислового музею (м. Харків), з яким Е.К. Фукс співпрацював.
У 1910–1913 рр. завідував розвідками у володіннях князя Кочубея (с. Ганнівка поблизу Кривого Рогу). У 1913–1914 рр. був консультантом розвідок, які на Криворіжжі проводив Санкт-Петербурзький міжнародний банк.

У 1915 році Е.К. Фукс виступив ініціатором створення Технічного товариства, брав активну участь у його роботі. З 1918 року Едуард Карлович входив до складу комісії з підготовки матеріалів для створення Криворізького повіту. Він підготував доповідь «Геологический обзор Криворожского железорудного района», в якій обґрунтував доцільність відновлення та подальшого розвитку басейну. А у 1919 р. підготував кілька доповідей про родовища бурого вугілля.

У травні 1920-го року постановою «Райруди» Едуарда Карловича призначили завідувачем геологічним відділом і підвідділом бурого вугілля, відділами всіх рудників 
Криворізького району. Протягом 1922 року він займався геологічними досліджен-нями, в тому числі з’ясуванням генезису залізорудних родовищ Кривого Рогу, та склав доповнену і виправлену карту.
З 1922 р. Е.К. Фукс працював завідувачем геологорозвідувального бюро Південно-рудного тресту . Тоді ж у 1922-му йому присвоїли звання Героя праці. У 1922 році за активної участі Е.К. Фукса був створений Криворізький вечірній робітничий технікум (КВРТ), пізніше реорганізований у Криворізький гірничорудний інститут. В технікумі Фукс викладав геологію, мінералогію, гірниче мистецтво, а також завідував геолого – мінералогічним кабінетом. Перший випуск КВРТ відбувся восени 1926 р., серед випускників був син Фукса – Вадим. 24 вересня 1926 року він захистив роботу за темою: «Розробка манганового місце народження Никополь-Манганового району на Вкраїні» та отримав кваліфікацію «гірничий технік».
У 1929 р. Е.К. Фукс працював завідувачем геологорозвідувального бюро рудника ім. Жовтневої революції, а з 1930 р. очолив Криворізьку філію Геолтресту як головний геолог Кривбасу. З кінця 1920-х років по всій країні розпочались судові процеси над «ворогами», «шкідниками» радянської влади. 15 грудня 1930 р. Е. Фукса заарештували за фабрикованою справою та присудили 10 років концтаборів. Уникнути покарання вдалося завдяки випадку. Почалося будівництво Криворізького металургійного заводу, а фахівців, здатних зробити розбивку місцевості, не знайшлося. Згадали про Е.К. Фукса. Для виконання геодезичних робіт його возили у «воронку» на будівельний майданчик. Завдяки клопотанню директора будівництва Я. Вєсніка по закінченню робіт Е.К. Фукса звільнили.
Вікторія Тротнер

Далі буде
Витоки. Вип. 3 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / упоряд.: І.О. Кочергін, Т.В. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпро: ДОУНБ, 2017.– 170 с.: іл.



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 24 квітня 2018 р.

Світ знань нових видань

Листування українських громадсько-політичних та культурних діячів з Олександром Олесем. 1906-1944 / упоряд.: Ю. Горбач. – К.: Оріон,  2017. – 448 с. 

Забутий та незатребуваний сьогодні, завдяки електронним ресурсам, епістолярний діалог на початку XX сторіччя  був способом спілкування загальноприйнятним. 
У збірку, що презентуємо сьогодні,  увійшли  листи, вперше виявлені в архівах України та Канади. Мова про листування відомого українського поета і драматурга Олександра Олеся з українськими громадсько-політичними  та культурними діячами – Володимиром Дорошенком, Миколою Галаганом, Марком Лисянським, Андрієм Ніковським, Петром Стебницьким та іншими. Цікава ілюстрація життєвого шляху, професійної діяльності та відносин, громадського та культурного життя української політичної еміграції першої половини XX ст.   
Видання містить археографічну передмову, перелік праць,  що зустрічаються у листах та     адресоване науковцям, викладачам, студентам,  всім, хто цікавиться історією України та українською літературою. 
До фондів ДОУНБ збірка потрапила у дарунок від упорядника видання Юлії Горбач.




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 23 квітня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Серед запитів на твори окремих авторів в 1894 році серед лідерів опинилися: Лев Толстой – 455 разів, Михайлов – 430, Писемський – 394, Тургенєв – 237, Григорович –  198, Данілевський – 197,– 263, , – 205. Більше 100 разів запитувались твори Гончарова, Достоєвського, Маркевича. Запити на твори іноземних авторів йдуть в наступному порядку: Майн Рід – 256, Діккенс – 214, Фрідріх Шпільгаген – 182, Жюль Верн – 168, Гюстав Емар – 167, Віктор Гюго – 119. Найменше запитували твори Байрона – 12 та Мольєра – 8.
Попит на журнали виражається наступними даними: Русская Мысль – 765 разів, Вестник Европы – 754, Северный Вестник – 708. Журнали Наблюдатель, Исторический Вестник, Русское Богатство запитувались більш ніж 400 разів. Попит на інші періодичні видання коливався від 100 до 358 запитів.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1894 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1895. – 32 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=25 (дата звернення: 16.04.18). – Загл. с экрана.
Фото : http://ay.by/lot/zhurnal-russkaya-mysl-1894g-5012615396.html;




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter

четвер, 19 квітня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Роздобудько, Ірен. Я знаю, що ти знаєш, що я знаю[Текст]: роман / І. Роздобудько. - К.: Нора-Друк, 2011. - 240 с.

Як і всі попередні романи, які я читала, роман мене вразив і залишив багато роздумів. Роман чудовий, але сумний. Дія роману розвивається у Німеччині, у котеджу фрау Шульце, в якому мешкають її постояльці емігранти з України. Роман складається з окремих розділів, кожен з яких присвячений тому чи іншому постояльцю хазяйки котеджу. Автор ретельно описує долю кожного героя. Вони усміхаються своїм новим господарям і з надією заглядають їм в очі в очікуванні на приязнь чужої землі. Вони шукають кращої долі. Мрії у кожного різні. Фрау Оксана  поїхала заробити гроші для своєї сім`ї. Фрау Тетяна отримати славу і визнання. Але те чого вони шукали не здійснилося. Дівчата стають повіями, розпадаються сім`ї. Кращу долю емігранти не знаходять. Фрау Шульце спостерігає за кожним і знає про них набагато більше ніж вони про себе. Зі своїх постояльців  їй треба обрати лише одного – того, хто «розшифрує» для неї листа від батька її дитини, розстріляного в далекому 1945 році. Вона молода дівчина, врятована в 1945 році радянським солдатом, який на згадку про себе залив клаптик пожовклого паперу з посланням написаним українською, вона так і не наважилась перекласти. Фрау Шульце помирає так і не пізнавши, що було написано у передсмертній записці того, хто врятував їй життя.
Але наприкінці роману Ірен Роздобудько надає текст записки солдата: 
«Ми зустрінемось серед небес
Там, де в’ється між хмарами плай,
І якщо я сьогодні воскрес  -
Воскресила мене Лореляй!
Не шкодуй, не сумуй, не проси, А якщо відійду – пам’ятай:
Я і мертвий скажу – «сим єси!»
Бо зі мною була Лореляй!
А коли завирує потік
І знесе моє тіло за край –
Ти не згаснеш! Бо я шепотів
Лореляй!
Лореляй.
Лореляй…»
Роман рекомендую прочитати перш за все тим, хто хоче залишити свою країну в пошуках «кращого життя».

Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічним відділом 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 18 квітня 2018 р.

Родовід пам'яті

Родовід пам'яті 
Рід та родина криворізького
інженера Едуарда Фукса

Постать криворізького геолога та гірничого інженера Едуарда Карловича Фукса, двічі репресованого в 1930-ті роки, тривалий час була маловідома широкому загалу та науковій спільноті. Попри велику кількість наявних на сьогоднішній день публікацій про його життєвий шлях і трудову діяльність у висвітленні біографії видатного науковця Криворіжжя залишається чимало «білих плям», суперечливих тверджень, протиріч і очевидних помилок. Проте, в Музеї історії Криворізького національного університету зберігаються оригінали раритетних документів, які дають однозначну відповідь на велику кількість дослідницьких питань. Власне цим і пояснюється дослідницький інтерес авторки представленої розвідки.
Враховуючи актуальність, наукову і суспільну затребуваність піднятої проблеми, авторка поставила за мету відтворити максимально точний біографічний портрет Е.К. Фукса на основі залучення всіх доступних на сьогоднішній день першоджерел.
Едуард Карлович Фукс (Едуард Карл Юлій Фукс) народився 30 квітня 1872 року в селі Копаткевичі Мозирського повіту Мінської губернії. До речі, це село існує й зараз. Копаткевичі (білорус. Капаткевічы) – міське селище, центр Копаткевичської сільради, з 2013 р. сільради Петриківського району Гомельської області Білорусі. Поблизу розташовані поклади залізняка. Назва походить від особистого прізвиська людини – Копотко, Копаток чи Копитко.
У 1858 р. у селі було 1 062 мешканців. У 1897 р. – у містечку 285 дворів, 2 081 житель; у селі 97 дворів, 644 жителя. В містечку були церква, костьол, два єврейських молитовних будинки, народне училище, поштово-телеграфна контора, аптека, 13 магазинів, вітряний млин і трактир. Поруч розташовувалися два села: Малі Копаткевичі і Старі Копаткевичі.
Серед дев’яти видатних уродженців і мешканців цього села є два Герої Соціалістичної праці, три професори, генерал-майор авіації та відома радянська і білоруська письменниця С.О. Алексієвич – журналістка, сценарист документальних фільмів, лауреат Нобелевської премії 2015 року з літератури. Серед цих відомих людей Е.К. Фукса немає.
Обрусіла німецька родина Фуксів була шанованою і небагатою. Батько Едуарда – Карл Фрідрих був зі спадкових почесних громадян, сином священика. Дід Едуарда Фукса – Христофор Іоанн Фукс – у 1831 році служив вікарієм у місті Бартау, а в 1835 році – дивізійним священиком у місті Дінабург. Мати Едуарда Фукса – Адель Юліївна Фукс (Аделаїда Павліна Петрі), походила з родини шведів, які в Німеччині друкували географічні атласи. В сім’ї Карла й Аделі було семеро дітей: дві доньки – Емілія та Юлія і п’ятеро синів – Едуард, Альфонс, Володимир, Євген, Микола. Едуард був старшим сином.
Родина Фуксів була небагатою. Підтвердження я знайшла, знову ж таки, в архівних документах. У заповіті батька Едуарда Карловича від 8 січня 1890 року читаємо: «1. Все мое движимое и недвижимое имущество, считавшееся при моей смерти собственностью завещать и передать моей супруге… 2. Ей же завещаю и мой страховой полис… брату Альфонсу Христофоровичу Фуксу одну тысячу рублей и брату Эдуарду Христофоровичу двести рублей серебром. 3. Сыну моему Эдуарду прошу передать карманные мои золотые часы, с цепочкой и мой фамильный перстень. Сыну Владимиру моё ружье…» Зовсім небагато, як для сім’ї з сімома дітьми. А на кишеньковий годинник і перстень навряд чи можна прожити 21-річному студенту та ще допомагати матері ростити молодших дітей. Зрозуміло, чому Едуард Карлович покинув навчання в Санкт-Петербурзькому гірничому інституті та почав працювати.
Вікторія Тротнер
Далі буде

Витоки. Вип. 3 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / упоряд.: І.О. Кочергін, Т.В. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпро: ДОУНБ, 2017.– 170 с.: іл.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 17 квітня 2018 р.

Світ знань нових видань

Заслужені автомобілісти та дорожники Дніпропетровщини  /  проект, упоряд. О.Д. Давидов.  – Дніпро: Журфонд, 2017. –  112 с. –  («Заслужений» – значить кращий). 

Кожен з нас, якщо й не автомобіліст, то  пішохід.  Але, що ми дійсно знаємо про людей, які забезпечують можливість авторуху на Дніпропетровщині?  Книга з серії «Заслужений» - значить кращий»   містить розповіді про людей, які працювали та працюють на автопідприємствах та шляхових  організаціях Дніпропетровщини.  Вантажний транспорт, пасажирський, дорожники та їх здобутки – всі ці напрямки  представлено в особистостях. Дуже цікаві відомості і з історії автотранспорту регіону: кому належав перший міжміський автомобільний маршрут, де розміщувалася перша у тодішньому Катеринославі автобусна станція, хто мав автомобілі у Катеринославі і де саме був розташований клуб автолюбителів у місті…
Вже зацікавилися? Тоді не гайте часу і звертайтеся до нашої бібліотеки. 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 16 квітня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Попит на літературу зі спеціальних розділів і у 1894 році залишався незначним.  Перше місце серед запитів користувачів займала, як завжди, белетристика (52,8%). Але цікаво, що  зріс попит на літературу з сільського господарства: відношення кількості читачів до кількості запитів склало 1:6, порівняно з минулим роком 1:106.  Таке зростання попиту можна пояснити, як поліпшенням наповнення розділу, так і посиленням інтересу громади саме до спеціальностей сільського господарства. 


Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1894 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1895.– 32 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=25 (дата звернення: 16.04.18).– Загл. с экрана.









 Більше про бібліотеку тут

 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

пʼятницю, 13 квітня 2018 р.

На долоні історії

Михайло Свєтлов: «Давай побеседуем вновь…»
(продовження)

Шістнадцятирічний комсомолець Михайло Свєтлов  став редактором журналу «Юний пролетарій!». Автори, які друкували статті  у журналі придумали собі псевдоніми Свєтлов, Голодний, Ясний. Три брата по поезії мріяли як чеховські сестри: «До  Москви! До Москви!"  Друкуватися  Свєтлов почав з 1917 року, а  у 1919 був призначений завідувачем відділу друку Катеринославського губкому комсомолу. У 1921 –му перебрався до Харкова, де теж  працював у комсомольському  відділі друку. Саме тут була видана перша книга його віршів "Рейки". У 1922 році  Свєтлов переїжджає до Москви, де вступає спочатку на робочий факультет, а потім до Вищого літературно-художнього інститут ім. В.Я. Брюсова. Саме тут він став членом літературної групи "Молода гвардія". «Гвардійці» оспівували нове, як їм здавалося романтичне життя після 1917-го року.  У 1924-1925 роках   Свєтлов входив до літературної групи "Перевал". В цей час були опубліковані дві збірки: "Вірші" (1924-й рік )  та  "Коріння" (1925-й рік). 
У 1926 –му році  вийшла книга Свєтлова "Нічні зустрічі" , тоді ж була написана  й знаменита "Гренада", яку Володимир Маяковський читав напам'ять на своїх поетичних вечорах. «Це настільки гарні вірші, що я навіть не помітив, чи є там рими», - говорив він , коли заздрісники дорікали йому  захопленністю  творчістю Михайла Свєтлова.  На слова "Гренади" написали музику близько 20 композиторів з  різних країн, її   можна вважати поетичним днем народження Свєтлова. Сам Михайло Аркадійович зізнавався, що саме, завдяки цим рядкам  про нього дізналася вся країна.  Марина Цвєтаєва писала з Парижа Борису Пастернаку: «Передай Светлову, что его «Гренада» — мой любимый стих за все эти годы. У Есенина ни одного такого не было. Этого, впрочем, не говори, пусть Есенину мирно спится».
Коли  у  1936 році почалася війна в Іспанії, «Гренаду» співали тодішні радянські льотчики над Гвадалахарою. Потім її підхопили бійці-інтернаціоналісти, скоро пісню заспівала Європа. Пізніше, в гітлерівському таборі смерті Маутхаузен «Гренада» була гімном ув'язнених. Її неймовірний успіх погрожував  автору незавидною долею поета одного вірша. Але одного разу,  у 1935 році, до поета прийшов кінорежисер Семен Тимошенко. Він робив картину «Три товариші», в якій передбачалася пісня про Каховку. Свєтлов згадував: «Каховка — это моя земля. Я вспомнил горящую Украину, свою юность, своих товарищей...». Через сорок хвилин пісня була готова.

(далі буде).



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна  тут

четвер, 12 квітня 2018 р.

Що читають бібліотекарі


Роговцева, Ада. Свидетельство о жизни / А. Роговцева. - Каменец-Подольский: Друкарня Рута, 2013. – 336 с. 

Просто написана книга, дуже тепло і душевно.
Ада Миколаївна пише про дитячі роки: це війна, страх, голод, довгі роки злиднів. Згадує вона про всю свою сім'ю, особливо рудоволосу, темпераментну красуню – бабусю, їй присвячена не одна сторінка. Роговцева впевнена, що артистичність їй передалася саме від неї. З любов'ю пише про батьків і братів. З теплотою згадує і своїх подруг. У книзі багато цікавих історій про театр, зйомки фільмів, акторів і режисерів. Крім спогадів, до книги увійшли фотографії з домашнього архіву. А книгу Роговцева присвятила дочці Каті, з якою дуже близька: "Когда Кате было 5 лет, она страшно обварилась. Я вызвала "скорую". Катя истошно кричала. А я ей как взрослой: "Катюша, возьми себе в руки!" Она обхватила себя руками и замолчала. Сколько раз ей приходилось и приходится брать себя в руки"…
Отримала величезне задоволення від прочитаного!

Ніна Таряник, провідний бібліотекар патентно-технічного відділу




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
Замовити книги можна  тут

середу, 11 квітня 2018 р.

Винахідники, віват!

Життя як екстрим

Юрій Артемович Єршов - яскрава особистість, спортсмен, винахідник, мандрівник,  спрямований до нових горизонтів і вершин, якому не байдуже життя рідного Дніпра.
У його арсеналі понад 50 видів спорту, в т. ч. пов'язаних з висотою. Серед них дельта - і парапланеризм, альпінізм, гірські та водні лижі, спортивне орієнтування, віндсерфінг, стрибки в воду, роупджампінг, стрибки з парашутом і багато інших видів, які супроводжують екстремала все життя. 
Юрій Артемович своє 65 - річчя зустрів на Ельбрусі, в 75 - піднявся на Кіліманджаро, а 80 років відзначив в горах Мексики. Звідки ж  в нього такі прагнення?  Він каже, що скільки себе пам'ятає, завжди був енергійним. Плавати  навчився в роки Другої Світової. Але, що дивно багато видів спорту він освоював мимохідь. Він згадує: «Я був єдиним чоловіком в сім'ї, коли під час війни родина потрапила в евакуацію  у Фергану. В мої обов'язки входила доставка їжі з їдальні, розташованій на березі озера. Я займав чергу і стрімголов втікав до води. Ось так я навчився плавати».
Одним з улюблених видів спорту Юрія Артемовича  є альпінізм. Він пам'ятає як це сталося. На п'ятому курсі юнак закохався в першокурсницю Галину, яка теж захоплювалася альпінізмом. Якось раз в розмові дівчина сказала, що їде на літніх канікулах на Кавказ. Слідом за коханою  поїхав і Юрій Артемович. Разом з  нею   здійснив сходження на вершину Гумачі. Ось так перша любов відкрила для нього альпінізм. С тої пори альпінізм став спортом номер один для нашого героя.
На сьогоднішній день за його плечима сходження на різних континентах і в різних країнах.
У 1968 році Юрій Єршов «надів крила». Він став першим дельтапланеристом в Україні! Звичайно ж в його житті траплялися і травми, але вони ніколи не ставали перепоною  на шляху його любові до спорту. Одного разу він вирішив спуститися з Ельбрусу на параплані. Був сильний вітер і його параплан кинуло на скелі, і він отримав перелом правої ноги. Вниз Юрій Артемович спускався на ношах . Після такої травми 9 місяців пролежав у лікарні  ім. Мечникова. Лікарі говорили, що ходити він буде, але про спорт доведеться забути. Але ж  після такої травми він освоїв фігурне катання і отримав третій розряд з танців на льоду!
Потім було сходження на головну українську вершину Говерлу, що  додало йому сил і надихнуло. Єршов зрозумів, що гори для нього не втрачені. У 2001 році він здійснив підйом на вершину Гумачі ще раз. Далі екстреміст підкорив найвищу точку Африки-гору Кіліманджаро. На той  момент йому виповнилося 75 років!.
Юрій Артемович досяг великих висот не лише в спорті, а й у професійній діяльності. Після закінчення енергетичного факультету Інституту інженерів транспорту, він отримав диплом з відзнакою. Після цього була аспірантура, яка відкрила йому шлях у науку. Єршов був завжди на вершині науково-технічного прогресу. У Всесоюзному науково-дослідному трубному інституті йому довірили обчислювальний центр. Це найяскравіші роки в його науковій біографії. У своєму рідному Дніпрі він впроваджував новаторські розробки в ЕОМ першого покоління. Цілий ряд його нововведень прозвучали на всю країну. Потім Юрій Артемович перейшов в Головний інформаційно-обчислювальний центр Мінчормета України і став координатором актуального проекту в Дніпропетровському облстатуправлінні, де під його керівництвом був створений інформаційно-диспетчерський пункт ЕОМ. Вчений організував у в місті навчання фахівців з ремонту електронно-обчислювальних машин, проводив змагання серед операторів ЕОМ, він давав дуже високі знання і  фахівці з ВЦВНІТІ  завжди були затребовані
Кращі досягнення новатора потрапили на ВДНГ де його визнали переможцем всесоюзного конкурсу «За ефективність управління». Ім'я Єршова відомо і  як ім'я  новатора і раціоналізатора в спортивній сфері. В кінці 70-х він сконструював першу в СРСР воднолижну карусель, а в 1980 році разом зі своїм однодумцем Анатолієм Чуєвим розробив і побудував зручну і дешеву реверсивну канатну дорогу яка стала дуже популярною у містян. Її аналоги працюють у багатьох містах. У 90 - х роках по розробкам новатора був побудований і зданий в експлуатацію лижний стадіон в м Поті.
Юрій Артемович - родоначальник багатьох екстремальних розваг в нашому місті, яке дуже любить.  Він є  творцем спортивного комплексу для екстремальних розваг «Лавина»,   вже багато років займається активним просуванням ідеї повітряного транспорту. Про  Дніпро каже так : «Я народився в Дніпрі і практично все своє життя перебуваю тут. Мене запрошували і до Києва, і в міста за межами України. Але Дніпро для мене - найкраще місто на світі! І я хотів би бачити його передовим, красивим і комфортним для городян». Саме тому, він запропонував побудувати канатну дорогу, свої нововведення розробляв і на базі нашої бібліотеки, в нашому патентно - технічному відділі.
Ось такий він, наш Ікар!

Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічним відділом 



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 10 квітня 2018 р.

Світ знань нових видань

Живопись и графика архитектора Э. Чубарова: альбом работ. – Дніпро: Журфонд, 2018. – 64 с.: ил. 

До  вашої уваги перший персональний  альбом  живописи і графіки обдарованої творчої особистості, нашого земляка,  архітектора  Едуарда Петровича Чубарова. 
Евакуація з родиною на Урал під час Другої Світової, повернення після 1945-го до тодішнього Дніпропетровська, закінчення середньої та дитячої художніх шкіл, вступ до Дніпропетровського інженерно-будівельного інституту.  Вже через 10 рокі він є головним архітектором інституту «Днепрогражданпроект», ще через час  головним архітектором міста. 
Все своє життя Чубаров не полишає занять живописом та графікою.  Пейзажі, морські простори, улюблений Крим. Перед нами розгортається цілий морський всесвіт.  Заслуговують на увагу і  його ілюстрації, наприклад  до роману Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита». Ще один яскравий бік творчості -  шаржи на колег та друзів.  Його роботи відомі вернісажам України Польщі, Росії, Туреччині. Мав Едуард Петрович і персональні виставки.  І що особливо радує, він не зупиняється. 
Отже, звертайтеся до наших фондів та отримуйте художнє захоплення від світу кольорів, думок та емоцій талановитого майстра.  




Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна  тут

пʼятницю, 6 квітня 2018 р.

На долоні історії

Михайло Свєтлов: «Давай побеседуем вновь…»

Поет і драматург Михайло Аркадійович Свєтлов (справжнє прізвище Шейнкман) народився 17 червня 1903 року у Катеринославі (нині Дніпро) в сім'ї ремісника. Раннє дитинство згадувати не любив, напевно воно було нелегким. У давній анкеті на питання яку участь брав у допомозі жертвам голоду відповів: «Больше голодал, чем помогал голодающим».  Віршам Свєтлова протипоказана будь-яка фальш, кожен рядок щирий, пропущений через серце, жодна буква не бреше. Була в нього ще одна якість -  робити  високе життєвим, а звичайне високим. Завдяки його творчості  у літературу назавжди увійшли такі поняття, як «гумор Свєтлова», «Свєтловська інтонація». Для самого ж Михайла Аркадійовича гумор, це коли «…на денці затаїлися смуток і самотність ... »
Один з персонажів  його п'єси «Казка» говорить: "Я самую сильную молнию брошу в проклятое детство мое».  А ось цитати з  його автобіографії : «Отец буржуй, мелкий, даже очень мелкий. Он собирал 10 знакомых евреев и создал «Акционерное общество»… общество покупало пуд гнилых груш и распродавало его пофунтово. Разница между расходом и приходом шла на мое образование».
Його знайомство з літературою сталося випадково: батько приніс додому купу класичної літератури  з тим, щоб пустити папір на кульки для насіння. Юний Свєтлов зойкнув і домовився з батьком: спочатку він читає, а потім  той загортає. Як, бачимо вся ця історія пронизана притаманними Свєтлову  іронією та гумором. І ще  рядки з його автобіографії: «В детстве я учился у меламмеда. Платили ему пять рублей. И вдруг отец узнал, что в соседнем местечке берут три. Он пришел к меламмеду и сказал: "Хорошо, пять так пять. Но за эти деньги обучи его и  русской грамоте…".
У родині панувала атмосфера дрібно-провінційного домострою. Хлопчик ріс в час великого історичного перелому 1917 року, в 16 років  вже став комсомольцем, у 17  добровольцем - стрільцем 1-го Катеринославського територіального полку. Потім була  служба в частинах особливого призначення, щось на зразок «летючих» партизанських груп самооборони. Бойове хрещення Михайло отримав на Громадянській війні. Але ще в мирний час учень Катеринославського початкового училища став писати вірші. Одного разу на роздратоване питання вчителя «Чим ви займаєтесь?», він відкрив книгу Пушкіна та прочитав: ««Меж юношей безумных, я предаюсь своим мечтам». Перший  вірш «На захист революції» було надруковано у газеті  «Голос солдата». 

(далі буде) 


 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

четвер, 5 квітня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Пайпер, Лиам. Кукольник / Л. Пайпер. – Белгород: Клуб Семейного Досуга, 2017. – 269 с.

Книга «Кукольник» - це перший роман австралійського сучасного письменника і журналіста Ліама Пайпера. Твір, який запам'ятається надовго. Відмінний переклад на російську мову, сюжет, який тримає в напрузі, і відкласти книгу важко.
Тут дві історії і два тимчасових проміжки.
Перший герой - це сам "лялькар" Аркадій. Під час війни це молодий хлопець 22-х років. Він потрапляє до  Освенциму в концтабір Аушвіц. Спочатку – як робочий, потім – як помічник лікаря. До чого призвело його бажання допомогти дітям пережити жахи концтабору, вирізаючи для них ляльки з дерева за допомогою викраденого скальпеля – про це ви обов'язково дізнаєтесь, прочитавши цю книгу.
Другий часовий проміжок – це наш час. Тут Аркадій – старий, він власник компанії, що виробляє іграшки по всьому світу. Його онук Адам – другий герой книги. У Адама нещасний шлюб і, отже, зради, зрадництво, розчарування, нерозуміння, байдужість.
Перша лінія пронизана гострим щемливим болем, друга - тупим і хронічним. Дуже здивував несподіваний фінал.
Автор чітко показує: Кукольник не той, хто робить ляльок з дерева і ганчірок. Кукольник це той, хто перетворює в ляльок живих людей – неважливо, ламаючи їх фізично і морально в концтаборі, або маніпулюючи їх дрібними пристрастями і нехитрими бажаннями на волі.
Зверніть увагу на «18+» на обкладинці книги. І цьому теж є своє пояснення.
Наталія Гвоздева, бібліотекар відділу мистецтв




 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 4 квітня 2018 р.

Ракурс

Олена Бескровна. Історія успіху

Є такі історії життя, що надихають на творчість та змушують змінити своє ставлення до певних речей. Бібліотека – краще місце, щоб зустрітись з цікавими особистостями та дізнатись їх шлях, що призвів їх до того місця, де вони зараз знаходяться. Вже більше 20 років Олена Наумівна Безкровна є користувачем  нашої бібліотеки. Останні роки все частіше її можна побачити у відділі читальних залів. Інформаційна база, комфортні умови, затишок, доброзичлива атмосфера сприяють творчому натхненню та сумлінній роботі творчої людини. Не одну годину провела Олена Наумівна в затишних залах бібліотеки. Читальний зал широко розкрив власні двері та став гарним підґрунтям для праць перекладачки. В 2016 і 2017 роках у цьому відділі вона презентувала власні поетичні переклади творів Шнеура Залкінда «Ніч Надії» та монографію «Шолом-Алейхем», присвячену творчості видатного єврейського письменника. Яка ж історія прихована за талановитими роботами кандидата філологічних наук, доктора філософії і що надихає її на творчі здійснення?
Народилась Олена Наумівна 29 квітня 1963 року   у Дніпропетровську. З самого дитинства відчувала поклик до поезії і дуже любила вчити вірші напам’ять. На вступному іспиті 1980-го  року до  Мордовського  державного  університету ім. Н.П. Огарьова вона обрала тему для написання твору «Театр в моєму житті». Іспити були здані успішно, і того ж року вона була зарахована на філологічний факультет на спеціальність «російська мова та література». У 1981 році перевелася до Дніпропетровського державного університету імені 300-річчя возз'єднання України з Росією. Одночасно з навчанням друкувалася в газеті «Мордовський університет», що дозволило навчатись в Дніпропетровську ще й за спеціальністю «журналістика». Проходила журналістську практику в районній газеті смт. Магдалинівський Дніпропетровської області та в міській газеті «Днепр вечерний» під керівництвом журналіста Віктора Семеновича Фермана.
Після закінчення університету працювала в багатотиражної газеті фабрики ім. Володарського і була кореспондентом-організатором Магдалинівського району.
Як журналіст вважала, що не повинна зупинятися на досягнутому і коли «скоротили» радіогазету тресту «Дніпровськпромбуд», де Олена Наумівна була редактором, написала лист до журналу «סאָוועטיש היימלאנד» (Радянська Батьківщина), який виходив  у тодішньому РСРСР з 1965 по 1991 роки на мові ідиш з проханням направити її в бібліотеку ім. Леніна для обробки матеріалу по творчості Шолом-Алейхема і створення книги під назвою «Шолом-Алейхем» (вихідні дані книги: Безкровна Е.Н. Шолом-Алейхем - Дніпро: Журфонд, 2016). Потім у неї з'явилися ще ідеї і вона написала лист в «סאָוועטיש היימלאנד» з проханням направити її в аспірантуру. У 1987 році Олена Безкровна отримала лист від доктора філологічних наук, професора Горьковського педагогічного інституту, випускника єврейського відділення МГПИ ім. Леніна Залмана Хаїмовича Лібінзона. Саме він порадив їй писати наукову роботу по творчості відомого російсько-єврейського поета Семена Григоровича Фруга. Захист по поезії цього корифея літератури відбувся 14 лютого 1997 року. 
Дивлячись на весь шлях, що був прокладений перекладачкою та письменницею, важко сидіти склавши руки. Хочеться одразу взяти до рук олівець і почати писати власну, неповторну історію свого життя. Так що ж нам заважає?



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 3 квітня 2018 р.

Світ знань нових видань

Історія німців України: матеріали всеукраїнської наукової конференції. – К.: ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса НАН України, 2017. – 152 с. 


Яскраві  та  трагічні сторінки  історії німців в Україні, їх самоорганізація внесок в економічний і  культурний розвиток, освітянська діяльність, німецькі діаспори,  у контексті історії українських селищ, репресивна діяльність НКВС,   стосовно виселенні німців з території України всередині 30-х років минулого сторіччя. Про все це та багато інших подробиць у новому виданні, що з'явилося на книжковий світ з ініціативи «Міжнародного товариства німців України- Відергебурт» при фінансовій підтримці Федерального Міністерства внутрішніх справ Німеччини через Благодійний Фонд «Товариство Розвитку» за результатами всеукраїнської наукової конференції «Історія німців України», що відбулася 3 березня 2017 року в Інституті політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України. 

До фондів ДОУНБ книга потрапила у дарунок від видавця М.М. Лисенка. 



Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 2 квітня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Протягом 1894 року надходження документів до бібліотеки було наступним: придбано - 426 назв (903 примірники), серед них 85назв періодичних видань; подаровано 170 назв (425 примірників). Всього, таким чином, до фонду бібліотеки було пожертвувано та придбано  596 назв творів (1328 примірників). За галузями знань документи розподіляються наступним чином: белетристика – 212 назв, періодичні видання – 84, дитяча література – 53, природознавство – 46, правознавство – 43, історія – 40. За іншими галузями знань надходження не перевищило 25 назв творів. До новоствореного антикварного розділу було подаровано 9 видань. На кінець року фонд бібліотеки налічував 3612 назв творів, 7587 примірники на суму 11206 крб. 47 коп.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1894 год [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1895. – 32 с. – Текст. дан. – Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=25 (дата звернення: 26.03.18). – Загл. с экрана.



 Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter