Сторінки

пʼятницю, 29 березня 2019 р.

На долоні історії

Шарль Бодлер. Один із «проклятих поетів»

Майже 17 років життя наш герой присвятив перекладу на французьку мову творів Едгара По, якого вважав своїм духовним братом, видав дві книги, присвячені його творчості та кілька критичних статей в 1852-1865 роках.
У 1857 році вийшла найвідоміша поетична збірка Шарля Бодлера «Квіти зла» («Fleurs du mal»), що стала предтечою декадентства. Вона шокувала публіку настільки, що цензори оштрафували поета у триста франків і змусили прибрати зі збірки шість найбільш «непристойних» віршів. Тоді він звернувся до критики, і на цій ниві швидко домігся успіху й визнання. Друге видання «Квітів зла» доповнене тридцятьма двома творами (1861) і розділене на шість «глав». У першій і найдовшою частині «Сплін та Ідеал» душу нашого героя роздирають протиборчі сили: він підносить молитву Богу (духовне начало) і Сатані (тваринний початок) в марному прагненні знайти внутрішню єдність. Фактично, цикл створювався та перевидавався на протязі життя, і увібрав усе найкраще з поетичної доробки автора.
У 1844 році Шарль познайомився з акторкою Жанною Дюваль, його музою. Він присвятив їй безліч творів: «Шевелюра», «Балкон», «Танцююча змія». Але сім'я Бодлера не прийняла дівчину. Мати зробила все, щоб розлучити їх. У 1852 році, залишившись на деякий час  без тої, яка ледь не довела його до самогубства своїми витівками і невірністю, герой вступив у платонічний зв'язок з Аполлоном Сабатье - колишньої натурницею і подругою багатьох художників. Однак, Дюваль повернулася і була з поетом до останніх хвилин життя.
1865 року Шарль приїздить до Бельгії, аби прочитати курс лекцій та домовитись про видання своїх творів. Утім, поїздка виявилася невдалою, що й  стало основою для циклу поезій «Диво Бельгії». Через рік світ побачив збірку «Уламки», складену з вилучених із «Квітів зла» віршів. Паралельно виходять «Нові квіти зла». Всі перевидання «Квітів» повністю або частково заборонили. Майже сто років потому їх було повністю реабілітовано. 
Того ж року наш герой тяжко захворів - розпусна молодість дає про себе знати. Поет рік намагався боротися за своє здоров’я,  однак, у паризькій лікарні для душевнохворих, 31 серпня 1867 року, Шарль П’єр Бодлер йде з життя. 
Герой вірив, що його твори залишать слід у людській пам'яті. Так і сталося. Багато письменників у майбутньому назвуть його вчителем -  Поль Верлен, Артюр Рембо, Марсель Пруст, Райнер Марія Рільке, Томас Еліот, Валерій Брюсов тощо. Він став одним з перших, чиє ім’я вкаже Верлен у циклі статей про знедолених і невизнаних творців «Прокляті поети».

http://md-eksperiment.org/post/20181107-sovremennaya-kritika-o-bodlere
https://dovidka.biz.ua/bodler-biografiya-skorocheno/
https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=4249
https://24smi.org/celebrity/5373-sharl-bodler.html

1537704кп мп 
Привалова, Людмила Петрівна. 
Художній світ поезії французького символізму [Текст] : навч. посібник / Л. П. Привалова ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара, Ф-т укр. й інозем. філології та мистецтвознав. - Дн-ськ : Пороги, 2010. - 141 с.

Ф1436476кп чз 
Ніколенко, Ольга Миколаївна. 
Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо [Текст] : посібник для вчителя / О. М.Ніколенко. - Харків : Веста ; Харків : Ранок, 2003. - 142 с.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 28 березня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Малик, Володимир Кирилович. Чумацький шлях [Текст] : роман, оповідання / В. К. Малик. - Харків : Бібколектор, 2013. - 313 с.

Половинa світу плaче, a половинa скaче.

Володимир Кирилович Малик  — український письменник, автор казок-легенд для маленьких читачів, багатьох пригодницьких та історичних творів. Серед них найпопулярніші тетралогія «Таємний посол», романи «Князь Кий», «Чумацький шлях», «Горить свіча», «Черлені щити» та останній роман «Князь Ігор. Слово о полку Ігоревім».
В історично-пригодницькому романі «Чумацький шлях», автор відображає цікаве й своєрідне явище в історії українського народу – чумацтво. Герої твору проходять через незвичайні, смертельно небезпечні пригоди, стикаються зі злодійством, жадібністю та шахрайством. Носіями людяності, самосвідомості, патріотизму серед волелюбного козацтва в тексті твору виступають постаті Івася Бондаря, Михайла Безкровного, Сидора Білого та ін. Головний герой – Івась Бондар, разом зі своїм хазяїном Хуржиком та чумацькою валкою їде в Крим по сіль. На цьому шляху йому судилося зустрітись із Потьомкіним та Катериною ІІ, потрапити у татарський полон, вступити до війська чорноморських козаків, прийняти участь у війні 1786-1791 років проти Туреччини...
Роман розкриває задушливу атмосферу Катерининської епохи, коли на вільну козацьку Україну насувалася кріпосницька неволя. У романі автор звертається до важливих, складних, зламних періодів в історії України, яким належить особлива роль в історичній долі народу. Малику вдалося відобразити цілісну картину історичного минулого українського народу, передати атмосферу, звичаї, побут та його національні цінності. Автор дає можливість поглянути на події очима звичайної людини, створити несподівані сюжетні колізії, пережити різноманітні пригодницькі ситуації.

Оксана Ясько, завідувач сектору науково-дослідної роботи



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 27 березня 2019 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Ірина Овсянникова. Знайти себе

Дитяча мрія може здійснитися в будь-який момент, іноді навіть за самих неочікуваних обставин.
Наша героїня – Ірина Анатоліївна Овсянникова народилася та виросла в місті Дніпро (до 2016 року - Дніпропетровськ). З дитинства вона любила читати. Поштовхом до читання стало її знайомство в 12 років із твором Віктора Гюго «Собор Паризької богоматері». Так Ірина захопилася світовою класичною літературою, і саме тоді у неї з’явилася мрія  стати бібліотекарем.  Але через складну економічну ситуацію вона не змогла одразу присвятити себе цій професії,  а почала працювати на Дніпровському машинобудівному заводі монтажницею радіоапаратури. Чому саме на заводі? Бо в шкільні роки в навчально-виробничому комбінаті отримала професію монтажниці. Можливо, вона б і пропрацювала все життя на ДМЗ, та випадок змінив її долю. 
Якось вона поділилася дитячою мрією із своєю подругою, яка працювала в обласній науковій бібліотеці. Саме в той час там звільнилося місце бібліотекаря у відділі зберігання основного фонду. Знаючи пристрасть Ірини до читання, подруга запропонувала своєму керівництву спробувати її на посаді  бібліотекаря, на що керівництво погодилося, але за умови, що вона отримає бібліотечну освіту. І ось починається зовсім нова сторінка життя нашої героїні: вона вступає до Дніпропетровського училища культури (нині – Дніпропетровський коледжу культури і мистецтв) на спеціальність «Бібліотечна справа», а закінчивши його, відчуває потребу вдосконалити свої знання і вступає до Національної металургійної академії України на спеціальність «Інформаційна, бібліотечна та архівна справа». 
Майже 8 років працювала Ірина у відділі зберігання основного фонду. Для неї це школа професійного життя. Дуже вдячна вона колективу відділу та його завідуючій Марині Леонідівні Лєскановій за підтримку, допомогу та віру в її професійні здібності. Вони допомогли їй оволодіти основами бібліотечної справи, навчили обслуговувати користувачів та працювати з фондом. Набуті навички знадобилися Ірині й на новому місці – у відділі читальних залів. Тут вона змогла  максимально розкрити свої творчі можливості. Хоч і працює у відділі трохи більше року, але вже змогла зробити  відчутний внесок у його роботу. 
Ірина Анатоліївна здійснює консультаційно-довідкове обслуговування користувачів, оперативно  та якісно виконує  їх замовлення, готує матеріали для регіонального інформаційного порталу «ДніпроКультура», займається просвітницькою роботою. Інформаційні та тематичні огляди джерел, відео презентації, ілюстративно-документальні виставки, інформаційно-освітні заходи, взаємодія з партнерами відділу, популяризаторські заходи та робота в рамках проектів теж у колі її справ. 
До речі,  проект «Відомі ще не всім» – це її «дітище». Саме за нього вона отримала подяку адміністрації бібліотеки. Проект знайомить із забутими відомими людьми, які зробили  вагомий внесок у розвиток України. Першою героїнею проекту стала Марія Созонівна Зосименко-Бонацька – колишня політрепресована, дніпровська письменниця та поетеса, нагороджена орденом Княгині Ольги. Нині проект продовжує розвиватися, але змінює свій формат,   презентуючи здебільшого діячів культури. 
Наша героїня любить те, що вона робить, адже бачить результат власної діяльності в посмішках та вдячності користувачів. Між іншим, і своє кохання ця чарівна жінка знайшла саме тут, у бібліотеці. Ірина Анатоліївна відчуває свою необхідність, значимість, а це, можливо, головне в житті, що дає стимул розвиватися і робити кращим не лише себе, а й світ у цілому. 
Головне її правило – працювати з користю та задоволенням. Саме цього вона й прагне, віддаючи свої знання та тепло душі читачам та колегам.
Ми раді, що мрія Ірини здійснилася, і вона знайшла себе та своє місце в житті. Бажаємо їй творчої наснаги та нових креативних ідей! 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter 

вівторок, 26 березня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно Данило Сахненко (продовження)

Декоратор  фільму Єлисей Шаплик

Як декоратора фільму «Запорозька Січ» Данило Сахненко запросив художника-самоука Єлисея Яковича Шаплика. Ми вперше зібрали і оприлюднили матеріал про нього у виданому нами біобібліографічному словнику «Діячі Січеславської “Просвіти” (1905–1921)» (Дніпропетровськ, 2002, C. 489–490). Отже, Шаплик був активний просвітянин, що не забував підкреслювати його пасинок Арнольд Кордюм (проте згадки про просвітянство Шаплика радянські редактори здебільшого опускали). Є. Шаплик до 20 жовтня 1909 року був писарем і членом ради катеринославської «Просвіти», входив до виставкової комісії, яка відала усіма вечірками та виставами товариства. Так, він брав участь в оформленні Шевченківського свята, організованого місцевою «Просвітою» 23 березня 1907 року в приміщенні народної аудиторії (сучасна адреса: вул. Плеханова, 42, це біля оперного театру). Коло сцени, з боків були виставлені малюнки Шаплика – Тарасова могила і хата, де народився Кобзар.
Арнольд Кордюм пише, що його вітчим Єлисей Шаплик жив поряд з садибою акціонерного товариства. Ми виявили дві адреси його. У списку просвітян 1914 року значиться: Дачна, 30 (нині Гусенка). А 1917 року його адреса: Голубина, 12 (ця вулиця зберегла свою назву і знаходиться вище Озерного ринку).
Напевне Шаплик мав хист і до декламації. Наприкінці травня 1912 року він їздив до Павлограда разом з кобзарем Григорієм Кожушком. Єлисей Якович читав по-українському про життя і творчість Шевченка й продекламував дещо з «Кобзаря», а Кожушко співав історичні пісні й думи. «Публіки було багато і вона дуже щиро вітала обох виконавців», — відзначав просвітянський часопис «Дніпрові хвилі».
У листі до Дмитра Яворницького від 1907 року поет Микола Кузьменко дав родині Єлисея Шаплика характеристику «дуже бідної, нужденної, але талановитої, хоч і безталанної сім’ї». У тому ж листі М. Кузьменко клопотався про долю 17-річного обдарованого пасинка Шаплика майбутнього кінорежисера Андрія (Арнольда) Кордюма.
І ще один цікавий факт: 1917 року Єлисей Шаплик, який явно симпатизував національній ідеї і національному державотворенню, висувався кандидатом у гласні Катеринославської міської думи за списком №  2 від Української соціал-демократичної робітничої партії.
(Далі буде).

Микола Чабан

Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

понеділок, 25 березня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Підводячи підсумки восьмирічного існування бібліотеки, можна побачити в її житті та діяльності значні покращення. При відкритті вона мала витратного капіталу біля 1014 крб. та основного біля 1000 крб., книги частково неповні та пошкоджені, були відсутні навіть видання найпопулярніших письменників того часу. Протягом цих років оборотний капітал  бібліотеки зріс до 9,5 тисяч крб., книжкове багатство також зросло в декілька разів. Були придбані твори багатьох письменників, передплачені популярні журнали (деякі в 2-х примірниках) та газети, запроваджена сувора грошова звітність.

Отчет Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1897 год (восьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=91 (дата звернення: 18.03.2019). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятницю, 22 березня 2019 р.

На долоні історії

Шарль Бодлер. Один із «проклятих поетів»

Життя і творчість видатного французького поета доволі своєрідні, а для часів його діяльності - навіть бунтарські. Знайомство з біографією  розкриває лише легенди про Бодлера як особистості - то нервово-жовчної, то ніжно- мрійливої.
Народився Шарль П’єр Бодлер 9 квітня 1821 року в Парижі у родині сенатора та художника Жозефа Франсуа Бодлера, який в епоху Наполеона став членом парламенту. Прізвище войовниче, чи не так? Адже "бодлер" перекладається як «двосічний ніж».
Батько помер, коли хлопцю виповнилось 6 років, адже був старший за свою дружину Кароліну Аршанбо-Дефаі більш ніж на 30. Можливо, він єдиний, хто щиро любив хлопчика. Після його смерті, Шарль був приречений на нерозуміння і самотність, навіть у колі рідних людей. Рік потому, молода вдова вийшла заміж за командира батальйону Жана Опіка, згодом генерала, французького посла в Іспанії і сенатора. Відносини з вітчимом у нашого героя не склалися з самого початку. Щоб приборкати жвавий характер, Шарля відправили у Ліон, в інтернат при Королівському коледжі. Після той продовжує навчання в Ліонському Королівському та Паризькому коледжах Святого Людовіка. Правда, з останнього Бодлера з ганьбою виключили на останньому курсі через систематичні прогули.
У виховних цілях, у травні 1841 року, батьки відправили нашого героя в подорож до Індії, щоб він «позбувся від негативного впливу» кола богеми Латинського кварталу, в якому майбутній поет підчепив «хворобу Купідона». Всього два місяці насолоди в Індії, але відбиток чужої країни залишився назавжди у його душі та поезії. Через рік Бодлер дебютував у колективній збірці «Вірші». Коли Шарль досяг повноліття і вступив у володіння спадщиною, яке становило близько 75 тисяч франків у квітні 1842, він став світським денді. Вже до 1844 року поет розтратив половину капіталу, тому родина вважала розумним встановити судову опіку над грошима, що залишилися. Бодлер був глибоко ображений поведінкою матері, яка зазіхнула на його свободу. Так розпочався творчий шлях героя. Його перші вірші («Малабарська дівчина», «Дама креолка», «Дон Жуан у пеклі») були надруковані в журналі «Артист» за 1843-1844 роки. Опісля - написано ряд статей, присвячений живопису Ежена Делакруа и Жака-Луї Давида. А через кілька років світ побачила збірка «Штучний рай», що оповідала про вплив наркотичних речовин на життя і творчість. Саме в ту годину Бодлер зближується з молодими поетами и художниками романтично-бунтівного напряму - "поколінням молодим, серйозним, іронічним й загрозливим", як характеризував його сам Шарль. Бунтівники висміювали у своїх творах "господарів життя" - ситих й вдоволених буржуа, дріб'язкове та меркантильне середовище, співчували приниженому люду.
У цьому суспільстві сформувалася яскрава антибуржуазність - одна з ґрунтовних рис світогляду й творчості Бодлера. Отож, для нього було цілком природньо взяті участь у Червневій революції 1848 року. Однак, після грудневого перевороту 1851 року, що скасував Францію як республіку, поет відчув огиду до політики і повністю втратив до неї інтерес.

Наступного тижня дізнаєтесь про долю найвідомішої збірки поета «Квіти зла», про людей і місця, що вплинули на його  творчий шлях, поговоримо ми й  про історії кохання й смерті Шарля Бодлера.


Ніколенко, Ольга Миколаївна. 
Поезія французького символізму. Шарль Бодлер, Поль Верлен, Артюр Рембо [Текст] : посібник для вчителя / О. М.Ніколенко. - Харків : Веста ; Харків : Ранок, 2003. - 142 с.


Привалова, Людмила Петрівна. 
Художній світ поезії французького символізму [Текст] : навч. посібник / Л. П. Привалова ; Дніпропетр. нац. ун-т ім. Олеся Гончара, Ф-т укр. й інозем. філології та мистецтвознав. - Дн-ськ : Пороги, 2010. - 141 с.

https://24smi.org/celebrity/5373-sharl-bodler.html
https://dovidka.biz.ua/bodler-biografiya-skorocheno/
http://md-eksperiment.org/post/20181107-sovremennaya-kritika-o-bodlere
https://www.ukrlib.com.ua/bio-zl/printit.php?tid=4249



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 21 березня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Стокетт, Кетрін. Прислуга [Текст] = The Help : роман / К. Стокетт ; пер. з англ. Н. Хаєцька. – Харків: Клуб сімейного дозвілля, 2017. – 492 с.

Роман американської письменниці Кетрін Стокетт про жінок-афроамериканок, що працюють на білих людей у місті Джексон, штат Міссісіпі, на початку 60-х років минулого сторіччя.
Молода дівчина Скітер – з білої сім’ї, якій належить бавовняна ферма біля Джексона. Скітер нещодавно повернулась додому після закінчення Місісіпського університету і хоче стати письменницею.
ЇЇ бажання – розкрити світу ті сумні умови, в яких повинні працювати покоївки на Півдні, щоб просто вижити. На жаль, таке заняття  дуже небезпечне не лише для Скітер, але й для всіх кольорових жінок, які хочуть їй допомогти.
Нас немов запрошують заглянути в багаті будинки білих і подивитись на життя панів та їх слуг. Увійти через головний вхід та побачити ідеальний порядок, усміхнені обличчя і багатство, чи заглянути через чорний вхід, та пізнати всі таємниці цих, які здаються ідеальними, господарів. Не всі історії негативні, деякі описують хороші та добрі події, але деякі – дуже жорстокі і навіть звірячі.
«Прислуга» – приголомшливо теплий, людяний і драматичний роман. Його хочеться дарувати  друзям і з чистою душею пропонувати прочитати любому читачу.
Книга переведена на сорок мов світу, американські читачі назвали її «Книгою року», майже рік роман очолював всі американські списки бестселерів. А у 2011 році вийшла однойменна екранізація роману.


Наталія Гвоздєва, бібліотекар відділу документів з питань  мистецтв





Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 20 березня 2019 р.

Світ знань нових видань

Кукина, Зинаида Цветы – небес божественные дети [Текст] / З. А. Кукина .- Днепр: Журфонд, 2018.- 92 с.

Зінаїда Олександрівна Кукіна – лікар акушер-геніколог, кандидат медичних наук, яка багато років віддала викладанню в Дніпропетровській медичній академії МОЗ України.
Любов до квітів спонукала жінку освоїти різні види мистецтв, серед яких – флористика і створення рослин з тканини. Її роботи неодноразово були представлені на виставках, відмічені  почесними грамотами і дипломами, презентовані у ЗМІ. 
Зінаїда Олександрівна видала кілька книг, остання з яких - збірка власних поезій «Квіти – небес божественні діти». Видання присвячене коханню усього її життя – квітам. Адже саме вони допомогли жінці у тяжкі моменти – на війні в Афганістані та після смерті чоловіка. В її віршах тісний зв'язок між природою та суспільством. Книга доповнена яскравими ілюстраціями та фотографіями робіт авторки.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

вівторок, 19 березня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно 
Данило Сахненко
(продовження)

ЧИ ДОПОМАГАВ ЯВОРНИЦЬКИЙ ТВОРЦЯМ ФІЛЬМУ?

В одних випадках ми зустрічаємо інформацію про те, що велику допомогу в підготовці фільмів Сахненко одержав від директора місцевого історичного музею, залюбленого в запорозьке козацтво Дмитра Івановича Яворницкого (1855–1940). Про це, зокрема, йдеться в статті Івана Шаповала «Кіно про запорожців» у журналі «Борисфен» (1995, № 9). Яворницький нібито спершу намовив Сахненка зняти вистави театру корифеїв, потім виступив автором самої ідеї історичного фільму запорозької тематики, охоче поділився з режисером і оператором зразками стародавнього одягу, начиння, зброї, які відтворювали колорит епохи, допоміг своїми порадами й консультаціями. Мало того: Яворницький нібито відвів Сахненка до місцевого українського мільйонера і колекціонера Володимира Хрінникова, аби той позичив колекційне вбрання і зброю для зйомок... Автор статті мав дві зустрічі з А. Кордюмом у його помешканні на Хрещатику і посилається на розказане йому А. Кордюмом. Дивно лише, чому сам А. Кордюм надто скупо згадав Яворницького, розповідаючи про Сахненка. Через це нарис «Кіно про запорожців» ми змушені розглядати скорше як художній твір, який не має посилань на документальні джерела.
Висновок: Яворницький на нашу думку міг консультувати авторів першого українського фільму, але, напевне, робив він це безкорисливо і не прагнув до зайвого галасу навколо свого імені. «Ходили чутки, ніби задовго до зйомок Данило (Сахненко) ходив за консультацією до організатора Українського історичного музею, відомого катеринославського професора Яворницького, згадував А. Кордюм, і ніби той під час розмови написав схему майбутнього сценаріуса. Але коли на афішах з’явилося прізвище консультанта, він категорично запротестував, і акціонерам довелося віддрукувати нову партію рекламних афіш». (Кордюм Андрій. З кінострічки життя // «Мистецтво», 1969, №4, липень-серпень, С. 17). Таким чином сам А. Кордюм по суті спростував чутки ніби Сахненко ходив за консультацією до Яворницького. Зрештою, питання це остаточно не розв’язано.

(Далі буде).

Микола Чабан
Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

понеділок, 18 березня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Найбільший процент запитів користувачів у 1897 році за розділами приходиться на белетристику та періодичні видання: книг белетристичного змісту на кожного читача приходиться 14, журналів – 12. Література з історичного розділу, найбільш розповсюджена та популярна після вищеперерахованого, приходиться по одному документу на кожних двох читачів (1,65%). Попит на інші розділи залишається незначним, незважаючи на те, що вони, порівняно з минулими роками, значно поповнились.

Отчет Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1897 год (восьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=91 (дата звернення: 18.03.2019). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятницю, 15 березня 2019 р.

На долоні історії

Генріх Гейне "Книга пісень"

Одна з визначних книг "останнього романтика і першого його критика", як називав себе Генріх Гейне - збірник "Книга пісень". Вона, в деякій мірі, автобіографічна, адже саме нерозділене кохання до кузини Амалії, яка не помічала почуттів поета, стало поштовхом до викладення вічної історії -трагічної любові.
Вперше «Книга пісень» була опублікована в 1827 році і складалася з віршів, в більшості своїй вже надрукованих раніше.
Назва видання Одразу викликає асоціації з Біблією ( «Книга книг», тобто зібранням книг) та «Піснею над піснями» (про кохання царя Соломона до простої дівчини Суламіті).
«Пісня є критерієм природності», - позначає Гейне у своїх нотатках.
Над твором автор працював близько 10 років,  завдяки чому  безпомилково проглядається його життєвий шлях, переосмислення себе, політ думки та почуттів. Незмінним залишається один із основних романтичних принципів - антитеза «я» і «не - я», пов'язана з фольклорною поезією і лірикою Гете. Все, що знаходиться за межами «я» поета, розкривається і оцінюється в книзі через відносно вузький аспект суб'єктивного сприйняття.
"Книга пісень" складається з чотирьох частин: "Юнацькі страждання" (1821), "Ліричне інтермецо" (1822), "Знову на батьківщині" (1824) і "Північне море" (1826). При існуючих художніх відмінностях, вони мають ідейно-стильову єдність, що розкриває формування Гейне як поета.
У «Юнацьких стражданнях», яка, в свою чергу, так само складається з чотирьох розділів: «Сновидіння», «Пісні», «Романси», «Сонети», особливо гостро звучить біль нерозділеного кохання. Ліричний герой живе одночасно в трьох поетичних просторах. З одного боку, це реальний світ, з іншого - світ сновидінь, а третя реальність-світ привидів, тіней.
У першому розділі Генріх широко використовує фантастику, висловлюючи через неї своє відчуття ворожої йому дійсності. Але земна реальність дає знати про себе у  виданнях автора, де фігурує образ коханої, конкретного земного ідеалу.
У більш спокійних і світлих тонах виражені інші частинах цього циклу. У «Романсах» Гейне активно розробляє новий для нього жанр - юнацьку баладу, прикладами якої служать вірші «Гренадери» і «Валтасар». У них відчувається хода часу, хода історії.
"Ліричний інтермецо", в свою чергу, побудований за законами музичної форми, як поетична розповідь про любовний роман з самостійним сюжетом. Почуття проходить всі етапи розвитку - від романтичного томління і першої зустрічі з коханою,  до - розставання й страждання.
Гейне починає іронізувати над штампами романтичної поезії.
Що ж, я дурень, я кохаю
Знов без жодної надії,
Сонце, місяць, світ сміється,
Я сміюся теж – і гину.
(Переклад  Леоніда  Первомайського)
Найбільша кількість визнаних шедеврів Гейне зосереджується в третьому циклі "Книги пісень" - "Знову на батьківщині". В цей час талант поета досягає зрілості. Ліричний герой повертається додому, спогади про кохання більше не терзають його. Він здатний вести світські бесіди і вголос згадувати ім'я своєї коханої. Тепер йому цікавий міський пейзаж.
З цього розділу, до найвідоміших шедеврів Гейне, належить балада "Лорелея" ("Не знаю, що стало зі мною ...").
Не знаю, що стало зо мною,
Сумує серце моє,—
Мені ні сну, ні спокою
Казка стара не дає…
(Переклад  Леоніда  Первомайського)
Картинки по запросу генрих гейне книга песенЧетвертий цикл - "Північне море" - самий філософський і найбільш новаторський з точки зору віршованої форми. Розділ написаний верлібром, дуже рідкісною для німецької поезії формою вірша. Зникає тема нещасливого кохання, автор поринає з головою в морську тематику, пов'язані з цим міфи і культурні уявлення.
Лютує буря
I хльоскає хвилі,
І хвилі від люті у піні встають,
Як башти гойдаються, плинуть,
Білі запінені хвилі.
Кораблик притомлений
Здереться на них –
I падає раптом, безсилий,
В широку, і чорну безодню.
(Переклад  Андрія  Малишка)
Ритми циклу свідчать про новий етап у творчості поета, про повне переосмислення їм колишніх тем і проблем.
Гейне майстерно використовує здобутки народної творчості, аби розповісти про складну історію душі свого сучасника, про самого себе, почуття людини тої епохи. І фольклор, в свою чергу, став потужним імпульсом в творчості Гейне, зокрема в його «Книзі пісень».

Матеріали спираються на електронні джерела:
http://liturok.in.ua/lirika/129-urok-2-kniga-psen-g-geyne.html
https://dovidka.biz.ua/virshi-geyne/
https://pidruchniki.com/15911111/literatura/kniga_pisen_vidatne_yavische_nimetskogo_romantizmu_narodnopisenna_osnova_virshiv
https://www.google.com/search?q=%D0%B3%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B5+%D0%BA%D0%BD%D0%B8%D0%B3%D0%B0+%D0%BF%D1%96%D1%81%D0%B5%D0%BD%D1%8C&rlz=1C1SQJL_ruUA819UA819&source=lnms&tbm=isch&sa=X&ved=0ahUKEwiVneKa5IPhAhWMlosKHS-RBY0Q_AUIDigB&biw=1366&bih=625#imgrc=1S8ZEFW6dpjuHM:



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

четвер, 14 березня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Альєндє, Ісабель. Японський коханець [Текст]: Роман / І. Альєндє. - Львів: Видавництво Анетти Антоненко, 2017. - 248 с.

Ісабель Альєнде - видатна чилійська письменниця-романіст, журналіст, сценарист, актриса, племінниця Сальвадора Альєнде. Ісабель Альєнде займається журналістикою, пише театральні п'єси і викладає літературу в декількох університетах. Одна з найвідоміших латиноамериканських письменниць. Лауреат Національної премії Чилі з літератури (2010)

Книгу Ісабель Альєнде «Японський коханець» я прочитала на одному диханні. Абсолютно сучасний роман  про людські душі, справжню дружбу, вміння вийти людиною з тяжких обставин життя, про війну, життя й смерть, кривду й розпусту. 
Мова роману легка. Інтрига зберігається до кінця. Альма Беласко й Ірина Базілі, різні за віком, походженням, соціальним станом — не мали б ніколи зустрітися. Однак доля (чи воля письменниці) звела їх одного дня в інтернаті для літніх людей у Каліфорнії. Ця зустріч зумовила низку подій, які наче розсунули часові та географічні межі подій  у різних куточках світу сьогодні й у минулому. 
У центрі сюжету роману любовний п'ятикутник, про що переповідає літня жінка. Це історія неймовірного кохання після прочитання якої постає низка питань.  Чи  має під собою справжнє кохання довіру? Чи повинен кожен, хто кохає, жертвувати чимось заради своєї другої половинки? Чи було справжнім кохання почуття Альми й Ітімея, що вони пронесли через  все життя? Мене взяв сумнів. Я вважаю, що по-справжньому кохає Сет Беласко, внук головної героїні. 
«Японський коханець» Ісабель Альєнде не відпускає до останньої сторінки, зворушує і зачаровує, дивує і приголомшує, магія слів зі сторінок книжки просякає в реальне життя.
    
Тетяна  Мищенко , завідуюча патентно-технічним відділом



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 13 березня 2019 р.

Винахідники, віват!

Наші знову найкращі!

Не вперше наші молоді науковці повертаються зі змагань із перемогою, проте, цього разу золоті медалі українці здобули на одному із найпрестижніших конкурсів у Китаї. 
Юнаки стали лідерами серед 29 країн-учасниць в конкурсі технологічних розробок The «Belt and Road» Teenager Maker Camp and Teacher Workshop у Пекіні. 
Змагання проводились у форматі хакатону, де учні Малої академії України протягом трьох днів презентували унікальні розробки в секціях 3-D друку, робототехніки, віртуальної реальності, а також створення цифрового відео. 
«Конкурс нестандартний, адже діти не їхали з уже готовими роботами, а мали згенерувати певне технічне рішення на місці, причому в складі міжнародної команди. Всі наші школярі працювали в абсолютно різних командах, і в цьому складність, адже треба було адаптуватися до учасників групи, які приїхали з різним рівнем підготовки, різним знанням англійської. Але, що дуже показово, — практично всі наші діти стали лідерами в цих командах», — розповів директор Малої академії наук України Оксен Лісовий.
The Belt and Road пройшов у рамках ініціативи, яка передбачає співпрацю країн Азії, Океанії та Європи. «Це унікальний досвід для дітей, адже створити дещо нове, тим паче з людьми, яких ти бачиш уперше, — складне завдання. Постійно треба було швидко реагувати на ситуації, виникали проблеми: зламався 3D-принтер, злітали комп’ютерні програми, але є встановлені терміни — і роботу потрібно було виконати. Ніхто не звертав уваги на труднощі, учасники мали самостійно вийти зі складної ситуації», — додав Лісовий.
Цього разу учасником Наукової школи став слухач Дніпропетровського відділення Малої академії наук України, учень 10 класу Дніпровського ліцею інформаційних технологій при Дніпровському національному університеті імені Олеся Гончара Тарас Каюк. У Пекіні хлопцю випала можливість отримати потужний досвід наукового спілкування з представниками різних країн, а це – вагомий внесок у розвиток молодого науковця. 
Окремо кожному з українських школярів вручили дипломи, серед яких — за перемогу в номінації Best Maker, Best Presentation та за лідерство. Під час проведення конкурсу була сформована координаційна рада наукової й освітньої ініціативи «Один пояс, один шлях», в яку китайський уряд планує вкласти трильйон доларів інвестицій. Програма передбачає розвиток логістики, економіки, військово-промислового комплексу, а також науки й освіти. В координаційну раду з чотирьох учасників також увійшла й Україна. 
Дніпропетровське відділення МАН України щиро пишається своїм вихованцем та бажає визначних перемог на науковій ниві!

Тетяна Мищенко, завідуюча  патентно-технічного відділу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 12 березня 2019 р.

Світ знань нових видань

Літератури світу: поетика, ментальність і духовність [Текст]: Збірник наукових праць / Відп. ред. С. Ковнік.- Вип.11 .- Кривий Ріг, 2018 .- 244 с.

«Літератури світу: поетика, ментальність і духовність» - збірник наукових праць, присвячених 80-річчю від  дня народження доктора філологічних наук, професора Анатолія Козлова. Цикл вміщує матеріали однойменної Міжнародної науково-теоретичної конференції 2018 року.
Видання розкриває базові проблеми літературознавства через аналіз творів літератур світ. Висвітлюються питання поетики, прояви національної специфіки художнього мислення письменників зарубіжжя, розвитку нових концепцій духовності. Автори статей не лише аналізують обрані  ними твори, а й характеризують письменників, спираючись на їх біографії та створені ними матеріали українською, англійською та іспанською мовами.
Статті поєднані між собою не лише темою, а й спогадами про Анатолія Васильовича та  лаконічно переплітаються між собою, створюючи портрет засновника конференції.
Дана збірка буде цікава поціновувачам літературознавства.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 11 березня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Якщо порівняти кількість абонентів та читачів бібліотеки, то можна побачити, що християнський елемент сильніше при передплаті (78,3%) та слабіше при безкоштовному відвідуванні бібліотеки (47,24%), другий елемент - іновірці (євреї), навпаки, слабкіші при передплаті, де треба оплачувати абонемент (21,7%) та сильніші при безоплатному користуванні документами (52,76%). Загальна кількість абонентів в 1897 році складала 678 передплатників, а читачів бібліотеки було 15869. Є підстави припускати, що число, яке й так постійно зростаюче, могло б ще збільшуватися, але нестача приміщення впливало на число відвідувань.

Отчет Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1897 год (восьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=91 (дата звернення: 11.03.2019). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

четвер, 7 березня 2019 р.

Що читають бібліотекарі

Хакамада, Ирина. ДАО ЖИЗНИ: Мастер-класс от убежденного индивидуалиста [Текст] / И. Хакамада. – М.: Альпина Паблишерз, 2010 . – 204 с.

Ірина Хакамада - особистість цікава та багатогранна. Журнал Time включив її у сотню найвідоміших жінок світу. Її книга  «ДАО ЖИЗНИ: Мастер-класс от убежденного индивидуалиста» про те, як стати щасливим, знайти власну свободу - в особистому і професійному плані, працюючи над собою.
Автор спирається на власний досвід, користуючись елементами психології, Дао, гумору; твір написаний живим, виразним стилем. 
Цікаво розкрите питання розвитку інтуїції. Ірина згадує свою зустріч з Наталією Бехтеревою (директором інституту мозку в м. Санкт-Петербург) , щоб відповісти на питання, яке цікавить і мене - якщо людський мозок задіяний на 5-6%, то чому в процесі еволюції інші 95% не відмирають?
Ось її відповідь: «Подсознание работает по тем же принципам, что и сознание, только быстрее и системнее. Подсознание может улавливать закономерности более высокого порядка и готово выдавать результат. Но в том и проблема, что некуда. Все ячейки сознания, что называется, overbooked. Все забито каким-то хламом. Если их почистить, то подсознание вытолкнет решение в свободное место, а уж оттуда мы легко его заберем. А чтобы «почистить» голову и использовать все возможности своего мозга, надо периодически переключать сознание на что-то другое, более творческое, и освобождать его от схем, переживаний и бытовухи». Саме тоді запрацює інтуїція. 
Всі розділи книги наповнені цікавими історіями та порадами.
Рекомендую твір діловим жінкам, які поєднують кар'єру, любов і самореалізацію. Але багато почерпнути можна і нам, звичайним жінкам. Книга - відмінний мотиватор до дій, в поєднанні з легкістю і радістю самовдосконалення.

Пивоварова Галина Федорівна, провідний бібліотекар відділу абонементу



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 6 березня 2019 р.

Обличчя ріднокраю

Піонер  українського  кіно 
Данило Сахненко
(продовження)

Перший український фільм
 «ЗАПОРОЗЬКА СІЧ» (1912)

На початку 1912 року Д. Сахненко виготовив понад двадцять копій фільму «Запорозька Січ». Відтак почалися турботи щодо прокату картини. Коли необхідна кількість копій була вже готова, акціонери й головні учасники зйомок фільму розподілили між собою губернії Російської імперії, поділили між собою копії й вирушили в далеку й тривалу подорож  просторами великої країни пропонувати в прокат «Запорозьку Січ».
 В українській газеті «Рада» нами виявлено замітку, де чи не єдиний раз в українській дореволюційній пресі згадано прізвище Сахненка:
«З Харківщини. В кінематографі “Аполло” у Харкові 17-21 января показують “Запорожську Січ”, “Хортицю”, картини з життя запорожців та походи Івана Сірка. Кінематографічні бинди (фільми — М. Ч.) позичені з катеринославської фабрики д. Сахненка, котрий на них має монопольне право, яко фабрикант. В картинах, де повинно бути багато руху, так і видко не великих артистів, а селянство трошки підмуштроване. Фабрика д. Сахненка випускає картини з укр. життя, досі вийшло 16 картин. Між ними є “Наталка Полтавка”, “Мати Наймичка”, “Катерина”, “Невольник” та інші». («Рада», 22 січня (3 лютого) 1912).
Таким чином підтвердився наш здогад, що кінострічка «Острів Хортиця» також була знята Сахненком.  Це ж підтверджує й книжка харківського дослідника Володимира Міславського з історії українського кіно. Замітку про демонстрування фільму в Харкові слідом за «Радою» у рубриці «Українське мистецтво» вмістив київський тижневик «Засів» (№ 4, 27 січня 1912).
Тим часом тривав прокат стрічки. Кожен з акціонерів, приїхавши до зазначеного міста, за певний відсоток від збору пропонував власникові «ілюзіону» фільм. Підписували коротеньку угоду, і фільм ішов у прокат. З одержаних грошей уповноважений брав деяку суму на дальшу подорож, а решта — основна частина прибутку — здавалася у відповідне відділення Волзько-Камського банку.
«Завдяки «Запорозькій Січі», —  згадував Арнольд Кордюм, — мені довелося проїхати Волгою від Нижнього Новгорода до Астрахані. Як з’ясувалося пізніше, фільм дав товариству прибутку в п’ять разів більше, ніж він коштував. Допомогло цьому і те, що акціонер Шейнін з сином зробили надзвичайно ефектну рекламу (афіші та плакати): шалений біг козацької та татарської кінноти, запеклі бої, пожарища і неодмінно через усю афішу ллється кров. В центрі, пам’ятаю, було велике кліше з картини І. Рєпіна «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Цей кадр був відтворений точно за знаменитим полотном». (Кордюм Андрій. З кінострічки життя // Мистецтво.– 1969. — № 4.–  С. 17).
Тільки-но закінчувалася зйомка, дерев’яний апарат «Пате» негайно переносили до лабораторії. Розрядивши, негатив передавали проявляти. А в апарат Данько вставляв електричну лампочку й починав друкувати позитив. Отак той самий апарат був одночасно і знімальним, і копіювальним.
Одного разу згадуваний А. Кордюм зайшов у кімнату Сахненка — занести туди штатив. Кімната «акціонера» вразила його своєю вбогістю. Ця, завжди чепурна людина, жила, власне, у слюсарній майстерні, що була  захаращена різноманітним слюсарним приладддям та інструментом. Що це є людське житло, нагадувало тільки ліжко, та й воно, з подраним солом’яним матрацом, скидалося більше на арештантське.
Сахненко підійшов до столу, згадував майбутній кінорежисер, взяв якісь папірці, розірвав їх і сердито жбурнув у ящик. Це були перепустки в «ілюзіон» на двох чоловік на сеанс. Як виявилося, хазяї «ілюзіонів» за ремонт апаратів «соромилися» платити головному акціонерові грошима й давали йому перепустки на сеанси. А самотній Сахненко день і ніч ремонтував ту апаратуру. Дорого ж обходилася парубкові його слава «золотих рук».
(Далі буде).

Микола Чабан
Чабан, М. Піонер українського кіно Данило Сахненко [Текст] / Микола Чабан.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2010. – 60 с. (Сер. «Кіномитці Придніпров’я»)



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 5 березня 2019 р.

Світ знань нових видань

Котовка: від минулого до сьогодення [Текст] / Авт. проекту О. Д. Давидова.- Дніпро: Журфонд, 2018 .-128 с .- (Моє село – моя держава).

«Котовка: від минулого до сьогодення» - розповідь про історію мальовничого села, що розташоване на лівому березі річки Оріль, від часів його заснування до наших днів.
Описані важливі події та біографії відомих людей, життя та діяльність яких пов’язані з Котовкою. Видання проілюстроване фотоматеріалами, завдяки яким краще розкривається історія селища. 
Автори висвітлюють проблеми та успіхи містечка у формі діалогу з місцевими жителями, які хочуть зробити своє рідне місце квітучим та розвинутим.
Перлинами видання є вірші Людмили Іванівни Заворотюк, присвячені рідній Котовці, що розміщені на сторінках книги.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 4 березня 2019 р.

Неймовірно, але правда

Протягом 1897 року кількість передплатників значно коливалась: на початок року вона збільшилась (249), поступово зменшилась навесні (204), а на кінець року знову зростала (293). Отже найбільша кількість абонентів приходилась на глибоку осінь та зиму. Серед абонентів 62 % чоловіки, жінки складали 38 %; християн майже 79%, а іновірців (євреїв) – 22% від загального числа усіх передплатників. Дещо інший характер несуть дані щодо розподілу кількості читачів бібліотеки за цими же категоріями (15869). Максимум відвідувань Бібліотеки – 1501, приходиться на вересень, мінімум -1142, на лютий. Чоловіків – 93,7%, жінок -6,3%, християн – 47%, іновірців- 53%. Загальна кількість користувачів бібліотеки складала 16547 осіб.

Отчет Екатеринославской городской общественной библиотеки за 1897 год (восьмой год ее существования) [Электронный ресурс]. – Екатеринослав : Тип. Братства Св. Владимира, 1900. – 28 с. – Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=91 (дата звернення: 11.02.2019). – Загл. с экрана.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

пʼятницю, 1 березня 2019 р.

На долоні історії

 Микола Гоголь. Головний містик української літератури ХІХ сторіччя.

"Я вважаюсь загадкою для всіх,
ніхто не розгадав мене абсолютно..."
Микола Гоголь

Смерть видатних людей, як правило, незвичайна. З них рідко хто доживає до глибокої старості, адже тривалість життя дорівнює приблизно половині терміну, відпущеного простим смертним. Гоголь незаперечно відноситься до таких, бо помер, коли  йому було близько сорока.
Однак, почнемо не з цього.
Микола Васильович був важко збагненною людиною. Наприклад, він боявся грози, так як природне явище діяло на його психіку. Письменник жив бідно, ходив у старому одязі. Єдиний коштовний предмет в його гардеробі - золотий годинник, подарований Василем Жуковським в пам'ять про Олександра Пушкіна. Однак, літератор жваво цікавився нарядами і навіть шив собі до сезону шийні хустки. Гоголь ткав пояси, в'язав на спицях, кроїв сестрам сукні і ... епатував публіку. Прикладом стає обід, на який наш герой прийшов у жовтих панталонах і жилеті бірюзового кольору. Микола Васильович любив солодощі, тому в його кишені постійно були набиті цукерками. Ще він любив катати хлібний м'якуш в руках, що допомагало сконцентруватися на роботі. Головною дивиною драматурга вважали саме сон. Він спав сидячи, остерігаючись, щоб його не прийняли за мертвого, бо більше всього на світі Гоголь боявся прокинутися у власній свіжовиритій могилі.
Але, від смерті не втечеш.
Від чого помер талановитий прозаїк? Відповіді до сих пір немає. Багато сучасників письменника вважали, що Микола Васильович покинув тлінний світ через небажання жити.
В останні роки письменник настільки боявся бути заживо похованим, що навіть вказав в своєму заповіті наступне: "Перебуваючи в повному присутності пам'яті і здорового глузду, викладаю тут мою останню волю. Заповідаю тіла мого НЕ ховати до тих пір, поки не з'являться явні ознаки розкладання. Згадую про це тому, що вже під час самої хвороби знаходили на мене хвилини життєвого оніміння: серце і пульс переставали битися ".
Друзі та знайомі Гоголя, спостерігаючи за його станом, стали звертатися до відомим лікарів.
В останні дні і години життя, поруч з письменником перебував доктор Олексій Терентійович Тарасенков. Пізніше, велику популярність йому приніс нарис "Останні дні М. В. Гоголя", опублікований у 1856 році. Однак він утримався від діагностичної оцінки хвороби свого іменитого пацієнта. За його свідченням, в ніч з 11 на 12 лютого 1852 року Миколу Васильович спалив всі свої рукописи, і з цього моменту став готуватися до смерті. Він роздав усі свої гроші, часто усамітнювався. До 20 лютого величезна кількість лікарів так і не зуміли встановити діагноз. Тоді відбулася довгоочікувана нарада, і ескулапи призначили лікування - п'явки до носа і холодні обливання голови в теплій ванні. Виконував всі приписи консиліуму лікар Михайло Леонтійович Назимов. Але, нічого не допомогло,і о восьмій годині ранку 21 лютого 1852 року генія не стало.
Драматурга поховали опівдні 24 лютого 1852 року на кладовищі Свято-Данилова монастиря. Через 79 років тіло письменника було вилучено з могили і перепоховано на Новодівочому кладовищі. 
Справа в тому, що Свято-Данилів монастир перетворювався в колонію для малолітніх злочинців і його некрополь підлягав ліквідації. Кажуть, що тіло нашого героя лежало в незвичній для мерця позі - голова була повернена вбік, а оббивка труни роздерта. Ці чутки і породили впевненість в тому, що Миколу Васильовича поховали ще живим. Поет Андрій Вознесенський в 1972 році навіть увічнив це припущення у своєму вірші «Похорон Гоголя Миколи Васильовича».
Наступна версія – депресія. Згідно з нею першопричиною смерті Гоголя стало важке душевне потрясіння, яке пережив письменник через раптову смерть Катерини Михайлівни Хомякової, сестри поета Миколи Язикова, з якою наш герой товаришував.
І все-таки немає ніяких підстав вважати, що великий поет збожеволів. Мимовільний свідок останніх годин життя Гоголя фельдшер Олександр Зайцев, в своїх спогадах, зазначив, що за добу до смерті Микола Васильович перебував у ясній пам'яті і здоровому глузді. Прийшовши до тями після «лікувальних» катувань, він по-дружньому розмовляв з ним, цікавився його життям та зробив кілька поправок у віршах, написаних Зайцевим.
У 1902 році вийшла в світ невеличка стаття доктора Миколи Баженова «Хвороба і смерть Гоголя», основна думка якої – смерть драматурга спричинена неправильним лікуванням. Його симптоми дуже схожі на хронічне отруєнні ртуттю - головним компонентом препарату каломель, що прописали лікарі нашому герою «від шлункових розладів». Особливість каломеля полягає в тому, що він не завдає шкоди лише у випадку його швидкого виведення з організму через кишечник. Однак, Гоголь тривалий час дотримувався поста і в шлунку просто не було їжі. Відповідно, старі дози препарату не виводилися, нові надходили, отруюючи драматурга.
У кожної версії смерті письменника є свої прихильники і противники. Так чи інакше, таємницю й досі не розкрито. «Скажу Вам без перебільшення, - писав Іван Тургенєв Сергію Аксакову, - з тих пір, як себе пам'ятаю, нічого не справило на мене такого гнітючого враження, як смерть Гоголя ... Ця дивна смерть - історична подія і зрозуміла не відразу; це таємниця, важка, грізна таємниця - її треба намагатися розгадати ...».

Матеріал спирається на електронні джерела.



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут