Парк
«Софіївка» в історії та особах
Прекрасна
вініфійка Софія Потоцька
Софію Потоцьку в Європі
називали «прекрасною фанаріоткою» та, як уродженку провінції Віфінії,
«прекрасню вініфійкою». Доля її схожа на пригодницький роман і розібратися
іноді, де саме правда, а де фантазія – доволі складно, але спробуємо.
Надзвичайна красуня була
народжена в Туреччині в родині збіднілого грецького торговця. Заможним
покровителем дівчини став Боскамп Лясопольский, польський інтернунцій
(постійний посланець Папи Римського) у Туреччини, який придбав її, за легендою,
на невільничому ринку у старої гречанки.
Вона мала декілька історій
кохання, й наступна пов’язана з Юзефом Вітте, сином коменданта фортеці Кам'янка.
Обвінчались вони таємно і тільки завдяки чарівності Софії батько Юзефа визнав
цей шлюб. Молодята вирушили тріумфальною подорожжю Європою, де на них чекало
представлення до двору польського короля Станіслава Августа, короля Пруссії
Фрідріха II та приголомшливий успіх в
аристократичних салонах Парижа.
Беручи діяльну участь у
політичних інтригах чоловіка, Софія виконувала таємні доручення російських
військових. Вона познайомилася з Григорієм Потьомкіним і була представлена
Катерині II. У цей же час відбулося її знайомство
з Потоцьким, що співпало з початком Російсько-турецької війни. Про їхній роман
ходили легенди, після багатьох перипетій із 1792 року вони вже не розлучалися. Деякий
час жили за кордоном, після чого остаточно оселилися в Україні.
Архіви зберігають безліч
її любовних та інших листів французькою і польською мовами, майже в кожному
рядку про гроші, відсотки, купівлю
діамантів, золоті речі, позови, суди, юристів. Є лист якогось покірного слуги, який
повідомляє, що синьйор Флогіатті привіз графині з Італії неймовірну розписну
карету.
Софія також підтримувала
листування з герцогом Рішельє, якого в 1803 році було призначено губернатором
Одеси, а через два роки – генерал-губернатором усього Новоросійського краю. Та і
як могла обійти вивертка графиня герцога, який отримав від імператора великі
повноваження, в тому числі й право наглядати за всіма військовими командами, кріпаками
та портовими будівельниками.
Тривалий час графиня
судилася зі спадкоємцями Потоцького через розділ майна та розподіл прибутків. В
цю справу втручається цар Олександр I, виступаючи
на її боці.
Вона збільшувала панщину,
прагнула поневолювати вільних людей. Заворушення селян у маєтках Софії
Потоцької спалахували постійно. Завдяки втручанню поліції «багато селян були перерізані і понівечені», і це в тій самій
Маньківці, з якої «селянином якої було привезене
перше дерево в Софіївку» (величезна сосна).
Також відомо, що Софія
після смерті чоловіка мріяла продати як Умань, так і Софіївку.
Померла Потоцька 22 листопада 1822 року на 63-му році
життя, похована в стінах Успенського собору, після чого тіло її було перенесене
до містечка Тальне Черкаської області.
Далі буде.
Джерела:
Висоцький
С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.
Софиевка.
Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев:
Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.
Роготченко
А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.
Сім
чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с.
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар