Сторінки

середу, 31 січня 2018 р.

Родовід пам'яті

До історії роду Сухомлинів

Колись, рано чи пізно, на певному етапі життя, кожна людина питає себе, хто вона і звідки. Це питання може просто промайнути в голові серед інших думок, не залишивши особливого сліду у нашому внутрішньому світі роздумів. А може виник-нути пізніше, можливо, навіть кілька разів, і людина замислюється глибше, і думки виливаються в якісь дії. Що спонукає людину до таких думок? Найбільш переконлива відповідь – внутрішнє прагнення до самопізнання. Особисто у мене таке питання просто промайнуло в голові ще в дитинстві, чим завдячую оповіданням моїх дідів про їхнє дитинство, але глибоко зацікавило десь років у 13–14. Тоді ж більш ґрунтовно розпитав родичів і намалював перші генеалогічні дерева. Звідти бере початок моє захоплення генеалогією.
Окремою сторінкою у формуванні генеалогії України є козацтво, адже саме за-вдяки козацьким реєстрам відбувається певне усталення українських прізвищ, що дозволяє простежити родовід. Генеалогія українського козацтва сьогодні не обділена увагою дослідників, написано вже кілька монографій, присвячених історії родів і родинних зв’язків козацької старшини окремих полків (Білоцерківського, Канівського, Переяславського). Але, зазвичай, дослідники майже не приділяють уваги родам дрібної старшини та недворянським родам. Крім того, малодослідженими залишаються «оселянені» козацькі роди, яких багато на Лівобережній Україні.
У наші дні широким полем діяльності для дослідника є селянська генеалогія. Інтерес до генеалогії у країнах Західної Європи, яка вважається батьківщиною «класичної» генеалогії, виник у 50-х рр. минулого століття, в нашій країні – пізніше. На жаль, розвиток української генеалогії в цілому відстає від рівня європейських країн, не винятком є і селянські родоводи [13; 28].
У суспільстві побутує думка, що селянські родоводи неможливо або майже неможливо дослідити. Проте дослідження дніпропетровського історика І.О. Кочергіна спростовує цю думку. Він простежив свій родовід по батьківській гілці до 12 покоління, причому всі його предки – селяни [24]. Але слід враховувати і регіони, звідки походять досліджувані роди. Наприклад, фонди Державного архіву Дніпропетровської області дуже постраждали під час Радянсько-німецької війни. Схожа ситуація і в Полтавській області. Натомість, у західних областях України збереглася значно більша кількість архівних документів.
Дослідження селянських родоводів у більшості випадків проводиться на аматорському рівні. З ґрунтовних джерелознавчих наукових праць на сьогодні можна назвати лише дослідження Ю.В. Легуна, які стосуються Подільської губернії [27]. Джерелознавство історії родів Лівобережної України, зокрема, Полтавщини, не розроблено професійно.
При розгляданні історії селянського або козацько-селянського роду, яким є й рід Сухомлинів, доречним буде уточнювати назву населеного пункту, звідки рід походить, а у випадку, коли відбувалися переселення – назву населеного пункту, де прожило найбільше поколінь предків досліджуваного роду. Це допоможе уникнути плутанини, якщо прізвище розповсюджене, і поліпшить просторову орієнтацію, отже, сприятиме кращому сприйняттю матеріалу. Наприклад, рід Сухомлинів з с. Ясеноватка Онуфріївського району Кіровоградської області. У Ясеноватці жили принаймні 5 поколінь моїх предків, а далекі родичі й свояки проживають і досі.
Основні джерела з історії роду Сухомлинів, які використані в даній публікації, можна розділити на дві основні групи: наративні та документальні. До перших нале-жать записи усної історії населених пунктів, родинних легенд, спогадів, які про-водяться автором з 2007 р. [6] та генеалогічна схема «Походження роду Сухомлинів», складена І.Д. Сухомлином за власними опитуваннями у 1960- х рр. [8]. У другій групі можна виділити 2 підгрупи: неопубліковані – документи родинних архівів, переважно особистого походження (свідоцтва про народження, свідоцтва про смерть, військові квитки, документи про освіту, свідоцтва про шлюб, різноманітні посвідчення та інше) [6; 7] та опубліковані збірки документів, козацькі реєстри, книги пам’яті [9; 1; 10; 12; 13; 4; 5]. З літературних джерел – це дослідження, присвячені історії населених пунктів, місцевостей, які мають відношення до життя та діяльності представників роду. Також використані наукові, науково-методологічні та науково-популярні праці з генеалогії [13; 14; 31; 24]. На жаль, іконографічні джерела наявні у незначній кількості і з’являються лише з 1950-х рр.
Рід Сухомлинів спеціально не досліджувався, і пропонована публікація є першою з історії роду Сухомлинів з с. Ясеноватки. Проте першим дослідником роду можна вважати І.Д. Сухомлина (1923–2000) (фото), який доводиться троюрідним братом дідові автора. Іван Дмитрович Сухомлин народився у с. Ясеноватка Онуфріївського району Кіровоградської області. Після закінчення історико-філологічного факультету Дніпропетровського державного університету (ДДУ) вчителював у школах Дніпропетровська. З 1958 р. працював на кафедрі української мови ДДУ, у 1958–1961 рр. – навчався в аспірантурі, з 1964 р. – кандидат філологічних наук, доцент тієї ж кафедри (тема дисертації – «Основы полтавской ономастики». Харків, 1964. Науковий керівник – В.С. Ващенко). Центральне місце серед наукових інтересів Івана Дмитровича займала ономастика, зокрема, антропо-німіка. У 1950–1970 рр. він провадив збирання матеріалів  для  словника українських прізвищ у селах Середньої Наддніпрянщини (Дніпропетровська, Полтавська, Черкаська, Кіровоградська та Київська, Чернігівська, Херсонська, Запорізька області) за авторською методикою. Основним об’єктом збирання були народні прізвиська. 
Йому вдалося опитати людей, які народилися у 70–80-х рр. ХІХ ст. і пам’ятали прізвиська своїх прадідів і прабаб. Таким чином, під час експедицій (зокрема, і в рідному селі), він збирав разом з антропонімічним і генеалогічний матеріал (які часто взаємно пояснюють одне-одне), що можна бачити у його статтях. Розглядаючи особові прізвиська як родові назви та особливості їх утворення, Іван Дмитрович навів приклади своїх родичів. Також він черпав ономастичний матеріал зі збірників документів, козацьких реєстрів та міських актових книг, отже, міг взяти звідти і генеалогічні матеріали, зокрема, для легенди роду [19; 35; 36].
На жаль, І.Д. Сухомлин так і не встиг завершити згаданий словник українських прізвищ; ця праця стала б в нагоді дослідникам селянських родоводів. У Польщі словники такого типу існують [27]. З аналогічних праць у дослідженнях з наддніпрянської генеалогії може бути використана розвідка В.О. Горпинича «Прізвища Середньої Наддніпрянщини» [18]. Автор цих рядків знайшов у цьому словнику інформацію (2008 р.), що в селах Млинок і Петрівка Онуфріївського району Кіровоградської області проживають троє Сухомлинів, які пізніше (2009) виявилися родичами (троюрідний брат діда та четвероюрідний дядько автора) [18, с. 116].
У 1960-х рр. І.Д. Сухомлин створив генеалогічну схему «Походження роду Сухомлинів з села Ясеноватки» (далі – ПРС), джерелами для якої були схема його батька – Дмитра Митрофановича – та власні опитування у Ясеноватці. Схему ПРС не можна вважати спеціальним дослідженням, оскільки при її складанні використовувався лише один вид джерел (записи усної історії), до того ж наведена інформація на сьогодні є застарілою, тому що схема до 2008 р. не оновлювалася. Але ПРС є вельми цінним джерелом до історії роду, оскільки найбільш повно фіксує наративну джерельну базу станом на 50–60-ті рр. ХХ ст. і являє собою важливу віху в дослідженні генеалогії Сухомлинів із с. Ясеноватки.
ПРС являє собою низхідну змішану схему, виконану на аркуші паперу формату А2 олівцем та пером [8]. Загальна побудова має певну симетрію, вертикальною віссю якої фактично слугує виділена кольором низхідна схема самого Івана Дмитровича; IV коліно за браком місця розміщено у два яруси. Частина картушів (включаючи «вісьові») зафарбовані синім та червоним олівцями. Схема охоплює 6 колін та 3 «умовно реконструйовані», де зображений легендарний засновник роду Федір Сухомлин (за думкою    І.Д. Сухомлина) та два пусті картуші (по одному на коліно), які з’єднують його з реальним предком Оксентієм Сухомлином. Дружини не позначені окремо, а вписані у картуш чоловіка. Не позначені (не враховуючи пізніших дописок) нащадки по жіночих лініях (1 випадок). Схема включає 54 особи у 49 (з «умовно реконструйованими» – 52) картушах, а з урахуванням пізніших дописок Д.М. Сухомлина олівцем – 63 особи у 58 (61). Засновником роду, за думкою І.Д. Сухомлина, був реєстровий козак Полтавського полку Федір Сухомлин (1649 р.). Іван Дмитрович посилається на видані Бодянським «Реестра всего Войска Запорожского» (Москва, 1875), проте у виданні Зборівського реєстру 1995 р. такий козак взагалі відсутній у жодному з полків [8; див. 10]. На березень 2011 р. повна низхідна схема Сухомлинів охоплює 9 колін, містить 129 осіб. Обсяг пропонованого видання, на жаль, не дозволяє навести ані повну низхідну схему, ані повний поколінний розпис за Абовіллем. Скорочена низхідна схема (нащадки братів моїх предків не позначені) додається.
Прізвище походить з Полтавщини. На сьогодні існує декілька поглядів на виникнення прізвища. За М.Л. Худашем, Сухомлинъ – глузливе прізвище мельника [див. 10,      с.  560]. Сучасний криворізький дослідник Є.О. Бадін пояснює Сухомлин, Сухомлинський як прізвисько власника млина на річці, що пересохла, внаслідок чого млин перестав працювати [16, с. 145]. І.Д. Сухомлин стверджував, що прізвище утворилось від топоніма: млини, які переставали працювати внаслідок посухи, називали сухі млини, і про людину, що мешкала біля такого об’єкту, казали – живе там, де Сухий млин, Сухомлин. На мій погляд, саме остання версія є найбільш слушною, оскільки перші дві утворюють це прізвище від прізвиська за професійною діяльністю людини і не беруть до уваги таких топонімів Полтавщини, як Горішні Млини поблизу Кобеляк, Нижні Млини поблизу Полтави, Млини поблизу Лютенької, Міські Млини поблизу с. Опішного та Сухомлини поблизу Малих Будищ. Прізвищ, утворених від інших топонімів з часткою «млин», не помічено. Не можна однознач-но стверджувати, що прізвище виникло від назви села або урочища, або навпаки – село отримало назву від першопоселенця, оскільки обидва варіанти мають право на існування. Що стосується с. Сухомлини поблизу Малих Будищ, то опішненські краєзнавці (зокрема, старший науковий співробітник Національного музею-заповіднику українського гончарства В. Міщанин) вважають, що назва пішла від першопоселенця, козака Сухомлина [6].
Перша писемна згадка прізвища відноситься до 1649 р. – у «Реєстрі Війська Запорозького» зазначені такі його носії: Остап Сухомлин, сотник Жовнинської сотні Чигиринського полку, Стεпан Сухомлин, козак Кременчуцької сотні того ж полку, Павло Сухомлынъ, козак Лубенської сотні Миргородського полку та Васко Сухомлинъ, козак Березанської сотні Переяславського полку [10, с. 48, 52, 391, 330].
Отже, коріння роду Сухомлинів на Полтавщині.


Олександр Сухомлин

(далі буде)



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:   Facebook  Twitter

вівторок, 30 січня 2018 р.

Світ знань нових видань

Яблонська, Тетяна. Книга, яку знищили : [худож. реконструкція альбому ”Тетяна Яблонська” 1969 р. з віршами І. Драча] / Т. Яблонська, І. Драч. - Київ: Мистецтво, 2017. - 56 с. : портр., репрод.

Поетичний альбом, що ми сьогодні пропонуємо до вашої уваги поєднує у собі талант двох майстрів  Тетяни Яблонської та Івана Драча. Вперше виданий у 1969 році, з ідеологічних міркувань всі 4000 примірників  були знищені радянською владою. Нові тенденції у творчості начальників від культури тоді  не цікавили. 
Ця українська серія Яблонської шістдесятих років виставлялася у Москві та Угорщині. Іван Драч, у ті ж  роки гостинно запрошений художницею пожити у своїй майстерні, спостерігав увесь цей творчій процес зсередини. Творчу майстерню Тетяни Нілівни відвідували українські, американські, канадські гості і всі задивлялися на  дійсно народні творіння.
Сам Драч  у ті роки був невиїзний і пізніше, коли згадував про заборону виходу альбому, корив себе за можливий свій вплив на  сумні для художниці обставини. 
Отже, ви маєте можливість доєднатися до українського творчого  національного синтезу  зразка середини минулого століття. І вкотре зрозуміти, що істинне мистецтво, долаючи  роки та усі  перешкоди, завжди знайде свій шлях до вдячних поціновувачів. 




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

понеділок, 29 січня 2018 р.

Неймовірно, але правда

 Вивчаючи рукописні матеріали з архіву ДОУНБ все більше і більше можна дізнатися цікавих фактів про бібліотеки стародавнього світу.
Т.Г.Шекшуєва, колишній головний бібліотекар з науково-дослідної роботи, у своїх записах згадує про одну з найбільших загадок Єгипту і всього світу - Олександрійську бібліотеку та самого яскравого представника олександрійської поезії, вченого, бібліографа – Каллімаха.
Сьогодні складно повірити, що люди у стародавні часи прагнули до пізнання світу, а не тільки були зайняті міжусобними війнами і відвоюванням один у одного територій. Олександрійська бібліотека зайвий раз підтверджує, що навіть в такому далекому минулому люди тягнулися до знань. Всі хто бажав, могли відвідати її і почитати будь-яку книгу, пройшовши перед цим обряд очищення. Влада сприяли тому, щоб у бібліотеку в Олександрії приходило якомога більше інформації. До Олександрії з'їжджалися мислителі та вчені з багатьох країн. Вчені стверджують, що всі книги, знайдені у прибуваючих судах, відправлялися у бібліотеку. Там вони переписувались і копії відправлялися власникам.
Олександрійська бібліотека дала світу багатьох великих вчених - Аристарха Самоського, Ератосфена, Зенодота, Фекріта, Філона, Плотія, Ерата, Евкліда, Каллімаха. Ці імена відомі всьому світу донині. Тут були написані унікальні праці з геометрії, тригонометрії, астрономії, літератури, мовознавства та медицини.
У своїх рукописах Т.Г.Шекшуєва згадує давньогрецького поета та вченого Каллімаха. 
Каллімах автор 800 творів по історії та граматиці, поетичних та прозових творів.  Він писав трагедії, сатиричні драми, лірику, ямби, епос і елегії,  склав  склав «Таблиці» - анотований каталог Олександрійської бібліотеки, що становив 120 книг.
Запрошуємо всіх до захоплюючої подорожі сторінками історії стародавнього світу на сайт ДОУНБ, на сторінку "Неймовірно, але правда" до розділу  "Історія бібліотек держав древньої цивілізації" http://www.libr.dp.ua/history/Neymovirno.htm



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

четвер, 25 січня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Козлов, Вильям Федорович. Волосы Вероники : роман, повести / В. Ф. Козлов; худож. О. Титов. - Л. : Советский писатель, 1984. - 440 с.

Іноді дуже корисно і необхідно робити такі ось "літературні мандри" у роки нашого минулого.
Роман ленінградського прозаїка Вільяма Козлова - неоднозначний твір про кохання, дружбу, про духовний світ людини, про його пошук справжнього місця в житті, про покликання і романтику праці. Основну увагу в романі приділено становленню головного героя як особистості. 
Перед нами відкривається портал в 1980-ті роки Радянського Союзу: скромний співробітник-перекладач одного з ленінградських НДІ насолоджується холостяцьким життям після не дуже вдалого шлюбу, від якого є дочка і яку він шалено любить. Автор робить умілий зріз побутового, трудового і особистого життя головного героя: оголені бюрократичні нюанси його професійної діяльності (досить правдоподібно описані інтриги призначення нового директора НДІ), відносини з друзями-колегами, його "полудружба-полулюбовь" з вітряною дівчиною Ольгою, яка є уособленням прийдешніх 90-х, думки, міркування, філософія... І тут в його житті спалахує "біла ворона"Вероніка... Її чарівність, краса і привабливість має іноді хижу природу: і чоловіка вона до пуття не любила, але він отримав квартиру, і свою думку вважає вище інших, втручається в стосунки головного героя з його дочкою... 
Однак, автору слід сказати спасибі за екскурсію в моє минуле: в світ, де саме читаюче населення (в книзі це дуже помітно), численні черги в гонитві за дефіцитом, але де на побаченні хлопець дівчині читає вірші, а місце зустрічі молоді люди незмінно призначають біля Головпоштамту!
Ця книга припаде до душі тим, хто ностальгує за своїм минулим...

Котлярова Ольга, бібліотекар I категорії відділу читальних залів



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 24 січня 2018 р.

Родовід пам'яті

Олександр Слоневський

Родове дерево Олександра 
Юлійовича Слоневського

Батьківська лінія життя





Батько автора – Слоневський Юлій Стахович (16.09.1930–06.04.2009) був відомим металургом, який майже 40 років – з 1946 по 1985 рік – працював у прокатному виробництві на Дніпровському металургійному заводі м. Дніпродзержинська (зараз Кам'янське). Він пройшов тернистий шлях від вальцювальника середньосортного до начальника сортопрокатного цеху величезного металургійного підприємства. Унікальність Юлія Стаховича як керівника полягала в тому, що його любили і поважали підлеглі – від простого робітника, бригадира, майстра, до начальника зміни та службовців. Це майже виняток на металургійному виробництві. Він народився 16 вересня 1930 року в селі Малий Митник Хмельницького району Вінницької області в польсько-українській родині. 

Батько Юлія – Станіслав (Стах) Адамович Слоневський, 1902 року народження, був людиною освіченою, передплачував сільскогосподарські журнали, одним із перших у селі використовував хімічні добрива при обробці землі. Людина глибокої віри, Станіслав Слоневський постраждав за свої релігійні переконання: з 1931 по 1934 рік він перебував у Вінницькій в’язниці як стійкий проповідник слова Божого. Це був час нечуваного голодомору, який косив навкруги селян, мешканців українських областей Радянського Союзу. Сім’я Слоневських вижила завдяки матері Онисії Павлівні, а точніше, її братам Івану та Роману, котрі ще в роки революції емігрували до Сполучених Штатів Америки. Під час голодомору вони присилали з Америки «доляри», з якими родичі йшли до Вінницького торгсіну, де обмінювали валюту на продукти харчування. 
Онисія Павлівна Слоневська, 1908 року народження, була шостою дитиною з десяти в українській родині Кравчуків. Вона пам’ятала життя за часів царату, події революції, громадянської війни, встановлення радянської влади, розкуркулення та колективізацію. Пережити страшні часи їй, як і чоловіку, допомагала глибока і чиста віра християнки-баптистки.
З тюрми Станіслав Адамович вийшов з відбитими нирками та вкрай ушкодженим здоров’ям. Він не міг самостійно рухатись, і тому його дружина Онисія, впрягшись у тачку, потягнула чоловіка з Вінниці до самого Малого Митника.
Невдовзі, отримавши від свого брата Стефана Слоневського повідомлення з Ленінграду щодо неминучості репресій проти поляків, Станіслав разом із жінкою та дітьми переїхали до хутора Перекори Кам’янець-Подільської області – рідну домівку його батька Адама Феліксовича Слоневського, а звідти в Дніпропетровську область до села Дружба Криничанського району. Врятувавшись від більшовицького переслідування, він не уникнув німецької кулі. Станіслав Адамович Слоневський безглуздо загинув в жовтні 1943 року під час боїв за визволення села Дружба. Правдиві слова промовила його дружина Онисія: «Комуністи катували чоловіка у в’язниці, відбили нирки й викинули геть, як собаку. Прийшли фашисти і добили його».
Сімейні перекази стверджують, що засновником роду Слоневських був гвардієць, який, начебто, служив охоронцем при імператриці Катерині ІІ. Після закінчення строку служби Катерина нагородила його земельним наділом і дворянським титулом. Як воно було насправді – невідомо, але ж Станіслав Слоневський, нащадок цього майже епічного персонажу, давав своїм дітям незвичайні для українського села імена: Фелікс, Юлій, Апполон, Констанція, Вітольд, Віліна, близнюки Адам та Єва, Вільгельм. Це викликало неабияке дивування з боку сусідів.
Олександр Слоневський

На фото: Олександр Слоневський
Юлій Слоневський таІрма Бухман
Онисія Слоневська з донькою Віліною
Емілія, Стефан, Маня, Станіслав Слоневські
(далі буде).



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 23 січня 2018 р.

Світ знань нових видань

Потерянко, Юлія. Альберт Енштейн [Текст] / Ю. Потерянко. – К.: Агенція «ІРІО», 2017. – 104 с.: іл. – (Видатні особистості. Біографічні нариси для дітей). 

Нариси для дітей з серії «Видатні особистості»   - це унікальний проект, який сприяє набагато якіснішому дозвіллю батьків та дітей. Нариси  викладені у  захоплюючий доступній формі, що робить процес читання не нудним, а корисним. Читачі поринають в неймовірні пригоди, що трапляються з головними персонажами та дізнаються цікаві подробиці у такій собі ігровій формі. 
Видання, що презентується сьогодні розповідає про Альберта Ейнштейна. Розділ перший розповість про те як «маленький горобчик Берті то тішить, то розчаровує своїх батьків; п'ятий повідомить про те як Енштейн влаштовує рік чудес і т.д. 
Ми  гортаємо сторінки  та віримо в те, що завдяки наполегливій праці та  бажанню принести щось корисне у світ, можливо досягти будь –якої мети. 
Видання цікаве й тим, що у кінці кожного  розділу містяться запитання, що поможуть дитині засвоїти та запам'ятати найважливіше. У тому числи досягти цілей, не боятися труднощів, ніколи не здаватися та вірити в свій успіх. А цим, погодьтеся, необхідно керуватися  незалежно від віку. 




 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

понеділок, 22 січня 2018 р.

Неймовірно, але правда


 В архіві ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія зберігаються документи, які знайомлять нас не тільки з історією нашої бібліотеки, а і з цікавими та пізнавальними історичними фактами щодо появи та розвитку бібліотечної справи у державах стародавніх цивілізацій. 
 Серед архівного матеріалу знаходяться рукописи колишнього головного бібліотекаря з науково-дослідної роботи Т.Г.Шекшуєвої,  які містять записи щодо вивчення стародавньої історії. Саме з цих невеличких нотаток можна почерпнути інформацію про перші бібліотеки древнього Єгипту.
     У бібліотечних архівних рукописах описуються згадки про давньоєгипетську богиню  Сєшат  - покровительку письма та бібліотек, спогади про книгосховище Рамсеса ІІ і ще деякі цікаві історичні події. 
 Дуже детально про стародавні часи  та появу перших бібліотек пише О.Глухов у книзі «Из глубины веков». 
«З найдавніших часів до книг в Єгипті ставилися з великою повагою, їх називали навіть «бальзамом для людської душі», а в одному заповіті батько, звертаючись до сина, повчає: «Зверни своє серце до книг. Право немає нічого вище книг». 
 Своє письмо єгиптяни вважали «письмом слова бога». Бог місяця та мудрості Тот вважався покровителем писарів, знань і письма.   Крім Тота, існувала ще богиня письма - Сєшат, вона ж – покровителька бібліотек. А їх при храмах і палацах було досить багато, часом бібліотека містилася в одній будівлі з архівом.
 Уже тоді бібліотеки вважалися зосередженням мудрості, місцем, де можна отримати потрібні відомості.
 Велике книгосховище було засновано приблизно у 1300 р. до н.е. поблизу древньої столиці Єгипту – Фів. Воно належало, як вважають історики, фараону Рамсесу ІІ. Це книгосховище примітно у багатьох відношеннях. Над входом його викарбовано напис «Аптека для душі». На розкішних дверях, що вели в приміщення, зображені бог Тот і богиня Сєшат, яка названа «великої володаркою книг»».     
(Глухов, О. Из глубины веков / О. Глухов. - М.: Книга, 1971. - С.19-20.)
Читайте ще більше цікавих історичних фактів у розділі «Історія», на сайті ДОУНБ ім. Первоучителів слов'янських Кирила і Мефодія,  http://www.libr.dp.ua/history/index.html
у рубриці «Неймовірно, але правда» 
http://www.libr.dp.ua/history/Neymovirno.htm



 Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

четвер, 18 січня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Софокл. Трагедии / Софокл. – М.: Художественная литература, 1988. – 495 с. - (Библиотека античной литературы)

Мою увагу привернув нетривіальний,  захоплюючий сюжет стародавнього грецького міфу, який знайшов своє відображення у музиці, живописі, літературі. 
Едіп – улюбленець Богів, був обраний ними  для великої місії: здолати «діву кривокогтисту»:

І від смерті лихої став
Всій країні оплотом.

Софокл присвячує свій твір не тій частині міфу, де головний герой у славі та пошані, а саме тим подіям, коли Едіп прагне осягнути хитросплетення сліпої долі.  


ЕДІП
В ім'я богів - не крийся з тим, що відаєш,
Усі тебе уклінно ми благаємо.
ТІРЕСІЙ
Ви всі безумні. Не скажу ні слова я,
Щоб не смутить нікого, а тим більш тебе.
ЕДІП
 Як? Знаєш і не скажеш? То замислив ти
Нас зрадить і занапастити місто все?
ТІРЕСІЙ
Щоб не було обом нам болю. Нащо ти
Питаєш? Не почуєш ти нічого більш.


Едіпова допитливість надмірна, призводить до повного життєвого краху усіх сподівань.
Часи далекі, а таємниць не меншає…

Гапоненко Тетяна, бібліотекар ІІ категорії відділу абонемента



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 17 січня 2018 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Лідія Манейло. Птаха пролетіла  в  небі…

Досвід бібліотечної роботи Лідія Панасівна мала з 1969 року. Починала з бібліотекаря, потім були посади завідувача читального залу, бібліотеки, заступника директора Бібліотечного колектору. У ДОУНБ прийшла в 1987 році на посаду головного бібліотекаря з науково-дослідної роботи, невдовзі стала заступником директора з цього ж напрямку. У 1998 році очолила відділ комплектування. 
Людина не завжди згадає, яка птаха пролетіла  в  небі, головне – запам'ятати її політ …
Пішла від нас Лідія Панасівна, жінка-легенда, з якою пов'язана ціла бібліотечна епоха.
Вона як птаха, своїм крилом, своєю участю торкнулася життя майже кожного з нас.
Її працьовитості, енергії, оптимізму можна було позаздрити, не кажучи вже про досвід роботи, професіоналізм. Прямолінійна за характером, вона не боялася під час бібліотечних перевірок висунути вимоги колегам і тут же могла надати кваліфіковану допомогу, дати рекомендації щодо усунення недоліків  у  роботі. 
Як було приємно заходити до відділу комплектування, де вона була завідуючою. Гори книг, і серед них її посмішка, привітність, гостинність. У її широкій душі й трепетному серці для кожного з нас  знаходилося місце.
Лідія Панасівна захищала молодих фахівців, вселяла в них впевненість у правильності вибору рішень.
Вона жила життям бібліотеки від дрібниць до великих справ, переймалася всіма проблемами своїх співробітників. Не залишалася поза її увагою й робота бібліотек всієї області.
Із вдячністю згадуємо її діяльність як голови профкому: організовані для нас в скрутні часи підробітки на птахофабриці, закупівлі посуду й звичайно ж книги, які  ми могли придбати  в період дефіциту. Вона допомагала всім виживати й нормально працювати.
Довіра та взаєморозуміння панували й у її родині. Чудовий чоловік, улюблені син та онука. Вона навіть дочекалася правнука ...Життя Лідії Панасівни було повним, яскравим. Достойно несла вона своє багатство – роки, сповнені бездоганною працею, чистою совістю і самовідданою любов'ю до людей. 
Нехай буде благословенна доля святих людей.
Рита Семенєєва



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Twitter    Facebook

вівторок, 16 січня 2018 р.

Світ знань нових видань

Бебешко, Лідія. Українська вишиванка. Мальовничі узори.  Мотиви. Схеми крою [Текст] / Л.Бебешко. – Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2018 с. : іл.

Вишиванка. Своєрідна міжнародна візитівка України. Поза часом й поза модою, вона є елементом традиційної народної культури. Ця книга для тих, хто полюбляє вишивати, хто закоханий в українську вишиванку, шанує її традиції, бажає їх продовжувати й розвивати. Схеми композицій вишивки для чоловічих та жіночих сорочок, які були розроблені на основі  старовинних колекційних зразків. Ознайомитися ви й з послідовністю виготовлення сорочок.
Автором збірки є жителька Умані, майстриня Лідія Миколаївна Бебешко. “Уже в дорослому віці, коли я відшила один рушник, щось така магія була в тому занятті, що я почала досліджувати саме народну вишивку”, - згадує вона. В Уманському Державному педагогічному університеті Лідія Миколаївна викладала спецкурс з народної вишивки за авторськими програмами. Підготувала близько 500 студенток.
Отже, до фондів ДОУНБ потрапило видання, що надає вам унікальну можливість  наблизитися серцем та власним дотиком до народних українськіх традицій.  



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут


понеділок, 15 січня 2018 р.

Неймовірно, але правда

Для зручності складання річного звіту та більш точного нагляду за діяльністю книгозбірні, Радою Бібліотеки  було запроваджено нові правила щодо звітування: «1. Заведена ежемесячная проверка книг, как денежных, так и материальных. 2. Библиотекари к 1-му числу каждого месяца составляют ведомости о движении сумм, о количестве поступивших в библиотеку пожертвованных, купленных и утерянных книг и журналов; о числе подписчиков и посетителей…».
Цікаво, що кількість передплатників та відвідувачів поділялась на групи за статевою та релігіозною ознаками, для чого були розроблені спеціальні таблиці. Всього ж бібліотеку відвідало 10430 користувачів, серед них 9805 чоловіків, 625 жінок, християн 2193, іновірців – 8237. Що стосується передплатнииків, то вони поділяються наступним чином: чоловіків 335, що склало 63% кількості всіх абонентів,196 жінок – 36%, християн 391 – 69%, іновірців – 160 – 30%. Взагалі кількість абонентів серед чоловіків набагато перевищує кількість жінок, а кількість християн майже вдвічі перевершує кількість іновірців.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1893 год и 1894 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-Литогр. Губерн. Правления, 1894.– 58 с.– Текст. дан.– Режим доступу: http://www.libr.dp.ua/fullkr/?book=14 (дата звернення: 18.12.17).– Загл. с экрана.



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

четвер, 11 січня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Ахдие, Рене. Ярость и рассвет: роман /  Рене Ахдие ; пер. с англ. И. Рябчук. - Харьков : Книжний клуб «Клуб Семейного Досуга» ; Белгород : ООО «Книжный клуб «Клуб Семейного Досуга», 2016. - 304 с. 



Східна казка. Читачеві надається можливість зануритися в світ, де жінки підкорюють своєю красою, а чоловіки своєю войовничою силою.
Цікавий сюжет - таємниця, яку хочеться швидше дізнатися ...
Головна героїня Шарзад, що стала дружиною халіфа, хоче помститися за вбиту подругу. Вона красива, розумна і «остра на язычок». Халіф, незважаючи на свою стриманість переймається ніжними почуттями до Шазі. Шарзад розповідає Халіду цікаві історії, що чимось нагадує казку «1000 і одна ніч».
Вона прийшла з ненавистю в серці, але поступово це відчуття починає слабшати, викликаючи абсолютно протилежне почуття, з яким вона відчайдушно бореться, тому що вважає себе зрадницею по відношенню до подруги. Але чи вистачить у неї сил протистояти любові?
Письменник домагається ефекту присутності завдяки яскравим описами подій, одягу, прикрас, їжі. Так, очі служниці Деспіни кольору «игристого Эгейского моря».  Тарік - друг дитинства Шарзад, «широкоплечий, с кожей цвета пустыни и глазами серебряно-пепельного оттенка», у старого Рези, що втратив дочку і дружину - «улыбка души, часто посещаемой призраками».
Одяг та прикраси настільки чудові і розкішні, що так і хочеться приміряти їх на себе, а опис їжі переносить Вас в чудовий світ східних прянощів і солодощів.
Діалоги легко читаються, в них відчувається інтрига. Автор дає можливість зрозуміти почуття героїв.
Цей роман припаде до душі тим, кому подобаються східні мотиви.

Олена Сучкова, провідний бібліотекар відділу абонемента



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 10 січня 2018 р.

Винахідники, віват!

На варті екологічного інтелекту

Я истину понял живую
                      Вся жизнь из воды происходит,
                    Вода все хранит, производит.
Йоганн Вольфган Гете

Леонід Федорович Долина – доцент Дніпропетровського національного університету залізничного транспорту імені академіка В. Лазаряна, кандидат технічних наук, член правління консорціуму «Екологічний Фонд Придніпров`я», експерт Міжнародного нідерландсько-українського проекту «Дана» на рахунку якого 10 патентів у галузі промислових стічних вод і з питань охорони довкілля. Він автор 219 опублікованих наукових і навчально-методичних праць, у т.ч. 7 монографій і 11 підручників. 
Вперше з Долиною Леонідом Федоровичем я познайомилась на засіданні клубу за інтересами «Еколог». Його виступ був присвячений сучасним технікам і технологіям для очищення питної води. За дослідженнями проведеними Долиною Л.Ф. наше здоров'я на 50% залежить від способу життя, на 20% від спадковості, 8% нашого здоров'я нам дає медицина, інші 22% нашого здоров'я залежить від навколишнього середовища - повітря, води, ґрунту, рослинності та ін. Особливо велика роль води. Недоброякісна питна вода - основна загроза національної безпеки. Та й людина на 65-70% складається з води. Тому і охороні водного середовища повинно бути приділено більше уваги всіх людей, а Релігія може в цьому допомогти. Головна мета всіх досліджень Долини полягає в тому, щоб зберегти природу – «творение Господа» за допомогою знань науки і Релігії. Леонід Федорович дуже цікаво розповідає в своїх книгах про охорону природи різними релігіями світу (християнством, мусульманством, іудаїзмом, буддизмом). Леонід Федорович дуже полюбляє мандрувати. Він у своїх відрядженнях знайомиться з народними традиціями і обрядами з охорони природи.
Леонід Федорович - активний учасник всіх заходів присвячених питанням екології в клубі «Еколог». Неодноразово Долина Леонід Федорович проводив майстер-клас по навчанню з методик очищення питної води в домашніх умовах. Він вважає, що питанням охорони довкілля треба приділяти якомога більше уваги. Цій справі присвячено все його життя.
Тетяна Мищенко, завідуюча патентно-технічним відділом 



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

вівторок, 9 січня 2018 р.

Світ знань нових видань видань

Френсіс, Гевін.  Дивовижні пригоди всередині тіла. Велика подорож від голови до п'ят [Текст] / Г.Френсіс; пер. с англ.Т.Микитюк.- Харків: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», 2017.  – 286 с. : іл. 


Ви добре знайомі із самим собою. Так? Насправді?
А не бажаєте ви здійснити цікаву подорож від власної голови до п'ят, яка повністю змінить  ваше уявлення про власне тіло, допоможе позбутится багатьох упереджень та отримати цікаві й корисні знання про невидимі процеси, що відбувавються  в ньому щодня. 
«…повчальна книга Гевіна Френсіса ... вдихає нове життя у вивчення анатомії, виводячи його на ширший план людського буття й поєднуючи тіло з мистецтвом, літературою, музикою, астрономією та історією…», - так зазначає відомий журналіст New York Revie of Books Жиром Групман.
Особливі враження від  захоплюючого "туру" дарує нам лікар загальної практики Гевін Френсіс, розглядаючи нейрохірургію душі, серце у ракурсі звуку чайок, припливів й відпливів, плече, як зброю та броню і т.і. 
Видання  є книгою року за версією The Economist The Sunday Times, The Sunday Herald,  The Observer,  The Times.



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна тут





пʼятницю, 5 січня 2018 р.

Ракурс

Колядки та щедрівки. Багато дослідників приділяли їм увагу, серед них і Іван Франко, вся творчість якого пронизана  зразками обрядових традицій. Він досліджував значення церковних пісень, давню літературу і «Богогласник», порівнював европейські різдвяні вірші  і українські коляди, зміст колядок , іх поетичну вартість.  Напередодні Великого Свята згадуємо деякі цитати Івана Яковича  та його поетичні рядки.

 «…Духом звеличання сімейного та господарського життя пройняті також наші старосвітські колядки та щедрівки, і на них ми можемо найліпше переконатися, що таке поезія  і чим була поезія для наших предків». 
«…я бачив людей, старих господарів, що коли зимового вечора в Різдвяні свята почули під вікном таку колядку, то радувалися і рівночасно втирали сльози з очей. Чому? А тому, бо колядка переносила їх думку в якийсь світ, близький і рідний їм, а притім зовсім відмінний від того, серед якого минає їх убоге, клопітливе життя. Пісня відповідає простими словами найглибші, сердечні бажання, показує їх не як бажання, а як дійсність. Слухаючи колядки, такий бідолаха хоч на хвилю бачить себе заможним господарем, у якого подвір’я заметене, хата гарна, в хаті все прибрано по-празничному, недостатку нема, а натомість за столом сидять гості славні та величні на весь світ, і він рад, що може чесно і відповідно прийняти їх. Пісня радує його, а глухе почуття дійсних життєвих клопотів хоч на хвилю уступає набік, випливає сльозами, не гіркими, але такими, що облегшують душу. Отсе й єсть сила і суть поезії”. 
«…Найкращою з усіх наших пісень церковних я вважаю звісну коляду «Бог предвічний». Се правдива перла поміж нашими піснями церковними, і коли де, так іменно в тій пісні автор здужав піднятися до того чистого і високого релігійного настрою, яким відзначається оповідання євангеліста Луки о Різдві Христовім». 

«Опись зими»
«І так у грудню приходит
Рождество Христово,
Що прийшов нам возвістити
Спасенія слово.
На Рождество всі ся звикли
Дуже утішати,
Просят Бога, щоби їм дав
Другого діждати.
А під вікном колядники
“Предвічний, – співают, –
Народився для нас, грішних”, –
І щастя желают
Для дому і господаря.
Дальше – друге свято
Єсть Іордань, тогди людий
Сходится богато,
Ідут на водосвятіє,
Води набирают,
І водов тов свяченою
Доми обкрапляют.
Дальше Новий рік приходит,
Та й поволи зима сходит». 

"Зима. Різдво"
«Ми ялинку прикрашали, 
З кухні пахли пироги. 
Свічечки на гілки стали 
Аж до зіроньки з фольги! 
Сніг пушинками кружляє, 
Біле міряє шитво.
 Раз на рік таке буває: 
Свято! Сніг! Зима! Різдво».  

 З Різдвом  Христовим!



 Більше про бібліотеку  тут
 Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут

четвер, 4 січня 2018 р.

Що читають бібліотекарі

Роздобудько, Ірен. Все, що я хотіла сьогодні. Лікарняна повість / І. Роздобудько. - 2-е вид., стер. - Харків : Клуб Сімейного Дозвілля, 2014. - 240 с. 

У своєму новому романі – «Все, що я хотіла сьогодні» – Ірен Роздобудько акцентує на пошуку людиною власного «Я» і прагнення до здійснення мрій, що осіли глибоко в душі, а вдало скомпонований сюжет вражає близькістю до реального життя.
Мабуть, чимало сучасних жінок можуть упізнати в головній героїні себе. Вона – молода пані Мирослава Малько, її життя «замкнено» на простих і зрозумілих речах: дім, робота, чоловік. Сьогодні Мирослава дізналася, що невиліковна хвороба ось-ось забере в неї життя. Героїня раптом усвідомлює, яким нудним і «правильним» воно було: навіть помірковані бажання вона весь час стримувала, вважала себе добре вихованою, бо хотіла прожити гідне життя за класичною схемою «хорошої дівчинки», яка згодом стане гарною дружиною, правильною матусею і милою бабцею. Таке життя не приносило їй щастя, адже всі мрії, бажання й почуття давно вкрилися товстим шаром криги, що заповнив її серце, здавалося б, назавжди.
Але героїня вирішує присвятити цей день собі, зробити те, про що давно мріяла, чого завжди хотіла. У серці народжується бажання звільнитися від скутості й буденності, які оточували її довгі роки. Стоячи на подвір’ї лікарні, де їй поставили діагноз, жінка вибирає досі невідому стежку, котра веде її не до звичайної тролейбусної зупинки, а до невідомості, що має стати ключем до нового спалаху щастя в її серці. Мирослава долає страх бути собою, вона наважується на радикальні вчинки, котрі допомагають їй знову відчути запах щастя й заповнити глибоку й болючу порожнечу.
Мирослава розуміє, що «кожен наш день – це ланцюжок шансів. Якщо помічаєш і використовуєш перший – на нього відразу ж нанизуються другий, третій... І все вибудовується у правильному порядку». Треба тільки вірити…
«Усе відбулося, – каже головна героїня, заплющуючи очі. – Все, що я хотіла сьогодні…» 
 Дуже вразила книга. З задоволенням прочитала і вам рекомендую.

Натела Валідова, зав. сектором відділу наукової інформації та бібліографії 



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:   Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

середу, 3 січня 2018 р.

Ракурс

Геній місця. Історія міських парків 
(продовження)

Радянська влада. На місці в'язниці - парк 
В роки громадянської війни Тюремний Замок підірвали. Залишки стін, брили зцементованої  цегли, щебеню та будівельного сміття кілька років "визначали вигляд" території. А тим часом в будівлю Комерційного училища вже вселялася нова влада.
Постало питання - що робити з руїнами в декількох десятках метрів від фешенебельного будинку виконкому. І в 1925 році  на колишній Тюремній площі провели кілька суботників і розбили парк. Ось як про це писала газета "Зірка" 1 Травня 1925 року : " Еще недавно развалины царской тюрьмы на бывшей Тюремной площади мозолили глаза прохожих. Но по мере развития начатых в январе работ по разбивке нового сквера эта площадь все больше очищалась от тюремных развалин. А сейчас на этом месте, где была тюрьма, и на площади, прилегающей к ней, уже появились деревья, кусты. Наряду с посадками производились и работы по разбивке цветников, прокладке водопровода и покрытию дорожек щебнем. Все дальнейшие работы распределяются на две очереди. Еще в текущем году будут сооружены ограждения и отделаны дорожки. Архитектурная же обработка сквера - устройство входов и фонтанов-водопроводов - переносится на будущий год. Разбиваемый сквер занимает свыше 2 десятин (2,185 гектара - М.К.), т.е. около 30% всей бывшей Тюремной площади. Общее количество посадок на площади будет доведено до 10 тысяч. В центре свободной площади, предназначенной для манифестаций, разбивается большой цветник в виде звезды".
Так з'явився в місті великий новий зелений куточок. Квітник у вигляді зірки дійсно влаштували - зараз на його місці великий фонтан. Але площа з того часу перестала використовуватися для маніфестацій. Робота місцевих "дніпропетровських небожителів" вимагала тиші.

Максим Кавун
(далі буде)
Фото: Тюремний Замок, початок XX століття
Джерело: http://gorod.dp.ua/history/article_ru.php?article=181



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter

вівторок, 2 січня 2018 р.

Світ знань нових видань


Пиши, сокращай: Как создать сильный текст / Максим Ильяхов, Людмила Сарычева. – М. : Альпина Паблишер; Харьков : Фолио, 2017. – 440 с., ил.


Як філолога за освітою мене одразу ж зацікавила ця книга. Захотілося дізнатися, що ж мали на увазі її автори. Видання дійсно не зовсім звичайне. Воно підготовлене російськими авторами  спеціально для України. Ця книжка не для професійних авторів чи редакторів.  Вона  для тих, кому у своїй роботі доводиться писати: чи то оголошення, чи реклами, чи звіти, чи листи… А написати можна по-різному. Напишеш складно – ніхто не зрозуміє. Напишеш багато – ніхто не дочитає до кінця. Як написати просто про складне? Як «віджати воду» і сформулювати коротко головне? Як зробити текст сильним? Прочитайте цю книгу!  Ви отримаєте відповіді на ці питання і відкриєте для себе багато цікавого!

Олена Плотнікова, завідуюча відділом кадрів





 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
 Замовити книги можна  тут