На долоні історії

Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич).  Обсерватор людського життя (продовження)

Протягом життя Іван Карпенко-Карий  використовував понад двадцять  псевдонімів. Справжніми зразками сатиричні комедії  в театральній історії лишаються «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта».
Подробиці часу драматург перетворює на творчі приводи для того щоб показати людину крізь соціальний статус. Висвітити в неї людяне або  його відсутність.
Сюжет комедії  «Мартин Боруля», пов`язаний зі спеціальним указом від 1831 року, коли  всі шляхтичі – чиновики (селяни, що платили за землю грошову ренту) були зобов'язані подати документи,  що підтверджували їх дворянське походження. Тих, хто не робив цього, позбавляли шляхетських прав і прирівнювали у місті до міщан, у селі – до селян. У відповідні інстанції посипались прошення, заяви, чолобитні з проханням  відновити рід у дворянстві. У тому потоці було й клопотання  батька Івана - Карпа Тобілевича. Саме цей факт послужив поштовхом до написання дотепної комедії.
Про історичні реалії мова й у комедії  «Сто тисяч» (1889 рік). Конкуренція, нові господарі землі , смисл життя яких спрямований лише  на придбання. «Ох, земелько, свята земелько – божа ти дочечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки … Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє…і все то гроші, гроші, гроші …». Поповнює цю галерею куркулів головний персонаж комедії  «Хазяїн» Терентій Пузир –великий землевласник, мільйонер, той самий, якому розгніваний герої «Ста тисяч» Герасим Калитка давав  наступну характеристику: «Мужва репана! Давно лизали панам руки, за версту шапку скидали, а тепер розжилася, кумпанію з панами водить».
В кожній п`єсі - яскрава насичена образна мова, що  розкриває сутність та характер, динаміка сюжету, дає об`єм психологічним подробицям дії.
Є в спадщині автора і твори з історичної тематики, зокрема драма «Бондарівна» (1884), історична трагедія «Сава Чалий»(1899 р.),  створена на основі народної історичної пісні. Крім театральної діяльності, Іван  Карпович активно працював над публіцистикою, присвячував свої роботи соціальним та національним питанням України.
Іван Франко зауважував, що творчість Івана Карпенка-Карого «наповнює нас почуттям подиву, … його таланту. Обняти такий широкий горизонт, заселити його таким множеством живих людських типів міг тільки першорядний поетичний талант і великий обсерватор людського життя». Звичайно, він був правий.
Смислом життя  Івана Тобілевича  було створення українського театру. На початку століття двадцятого Карпенко-Карий  організує власну трупу. Дослідники згадують, що  трьома роками раніше на з’їзді сценічних діячів у Москві Панас Саксаганський виголосив з трибуни написану братом записку, де засуджувалися факти утисків та переслідування українського театру.
Софія Тобілевич, яка пережила його на понад сорок років лишить книгу спогадів про чоловіка, життя якого обірвалося сумною недокінченою піснею.
Іван Карпенко Карий.  Один з батьків  новочасного українського театру , визначний артист, великий драматург, який не припиняє дивувати своїм талантом прийдешні покоління.  
 

Джерела:

Дем'янівська, Людмила Семенівна. Іван Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). Життя і творчість [Текст] : навч. посібник / Л. С. Дем'янівська. - К. : Либідь, 1995. - 144 с.

Карпенко-Карий, I. Вибранi твори [Текст] / I. Карпенко-Карий. - К. : Дніпро, 1970. - 309 с.

Карпенко-Карий, І. Вибрані п'єси [Текст] / І. Карпенко-Карий. - К. : Дніпро, 1976. - 298 с. - (Шкільна бібліотека).

Карпенко-Карий, Іван Карпович. Хазяїн [Текст] : драматичні твори / І. К. Карпенко-Карий ; авт. післям., приміт. Т. М. Панасенко. - Харків : Фоліо, 2019. - 333 с. - (Шкільна бі Карпенко-Карий, Іван Карпович. Мартин Боруля [Текст] / І. К. Карпенко-Карий ; авт. післям., авт. прим. Т. М. Панасенко. - Харків : Фоліо, 2021. - 64 с. - (Шк. б-ка укр. та світ. літ.). бліотека української та світової літератури).

Коломієць, Ростислав Григорович. Театр Саксаганського і Карпенко-Карого [Текст] / Р. Г. Коломієць. - К. : Мистецтво, 1984. - 100 с.

Падалка, Н. Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий) [Текст] : лекція для студентів-заочників факультетів мови і літератури педагогічних і вчітельських інститутів / Н. Падалка. - К. : Радянська школа, 1948. - 30 с.

Чорній, Степан. Карпенко-Карий і театр [Текст] / С. Чорній. - Мюнхен ; Нью-Йорк : [б. и.], 1978. - 176 с.

Спогади про Івана Карпенка-Карого [Текст] : збірник / упоряд., авт. вступ ст., авт. приміт. Р. Я. Пилипчук. - Київ : Мистецтво, 1987. - 183 с. : портр.

Табілевич, Іван Карпович. Наймичка [Текст] : драма в 5 діях / І.К. Табілевич. - К. : Мистецтво, 1952. - 67 с. - (Бібліотека української драматургії).

Тобілевич, Іван. Твори [Текст] / І. Тобілевич. - К. : Держ. вид-во України, 1929. - 228 с. - (Б-ка укр. класиків).

Тобілевич, Іван Карпович. П'єси [Текст] / І. К. Тобілевич ; авт. передм. В. М. Чорновіл. - К. : Молодь, 1965. - 354 с. : портр., фот.

***

https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/veresen/29/1845-narodyvsya-ivan-karpenko-karyy-dramaturg

https://issuu.com/452326/docs/karpenko?utm_medium=referral&utm_source=old.library.kr.ua

https://www.youtube.com/watch?v=Q9v23L9vXdU

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

 

Що читають бібліотекарі

Талан, Світлана.  Осіння весна [Текст] : роман / С. Талан. – Харків : КСД, 2023. – 304 с.

 

З радістю поділюся своїм враженням від книги «Осіння весна» Світлани Талан. Ця книга – справжня перлина серед сучасної української літератури, що вразила мене своєю емоційністю.

За роки шлюбу Марія забула про те, як це бути жаданою. Але якось вона зустрічає Олександра, і ця зустріч перевертає все її життя. Мати двох дітей, Марія щиро закохується та наважується на зраду. Не все складається за бажанням нашої героїні, їй доводиться зіткнутися з багатьма складнощами, непередбачуваними подіями. І коли життя стає вкрай нестерпним, знаходиться людина, яка простягає руку допомоги – це рідний батько, якого вона через певні обставини ніколи в житті не бачила.

Роман вражає своїми образами та яскравими деталями, які розкривають глибокі почуття й емоції героїв. Персонажі книги стають начебто живими, а їхні дії та роздуми залишили слід в моєму серці.

Рекомендую «Осінню весну» усім шанувальникам якісної літератури, бо вона залишає в нас незабутні враження та дарує багато думок про життя та його цінності.

 

Олена Вишнякова,

бібліотекарка відділу наукового опрацювання

документів  та  організації каталогів

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Прозріння війни

 «Частинка моря

 за сотні кілометрів від дому…»

Дніпровська волонтерка та письменниця Ганна Терянік все робить за покликом душі. До війни героями її дитячих видань були розумні кумедні песики. «Пригоди песика Кокса» – це про яскраве та насичене життя чотирилапих зі звичайної української родини. Собачі мрії, розмови, жарти. Писати в соцмережах історії вона й зараз не припинила. З Коксом і Райтером працює на користь військових, за допомогою собачою спільноти збираючи кошти на  автомобілі.
У 2014 вона просто прийшла до шпиталю, спитала чим може бути корисною і почала діяти. Про все що бачила, чула, про тих з ким спілкувалася, – робила контенти у соцмережах. Саме з них народжувались цикли книжок у співавторстві із фотографом Юрієм Величком. Разом вони видали трилогію «Життя на нулі», «Пункт дислокації Донбас» і «Точка відліку – Схід». Вона часто буває в прифронтових місцях. Руйнування, сльози, розмови про те, що найстрашніше: окупація, впевненість військових у Перемозі. Згадує, як їхали, і люди на узбіччях доріг зустрічали з прапорами, кидалися цілуватись і обійматися. Незабутні враження.
Матеріали для майбутніх видань збирає, але поки не видає, продовжує працювати «у співавторстві» з песиками в соціальних мережах та збирати на необхідне для наших воїнів. А ще в її житті – Музей АТО. Після повномасштабного вторгнення експозиції були закриті, до того ж, потрібно було фіксувати та збирати нові матеріали. «Звичайно, хочеться швидше перемогти та жити мирним життям. Зараз працюємо над тим, щоб до нас в Музей приходило більше людей…», – читаємо в інтерв`ю.

2014. Так, це дійсно була точка відліку цієї війни. Тому думки та емоції воїнів, які сприйняли ситуацію як єдиний для себе вибір, відчуваються сьогодні по особливому.

Документальні розповіді, авторські коментарі та монологи «Боцмана»,  «Скорпіона»,  «Писаря»,  «Лермонтова»,  «Композитора»… Обличчя, в які хочеться вдивлятись, як у віддзеркалену долю нації. Пронизливі монологи про життя та смерть. Про відповідність кожного з нас на цій війні.

«Композитор»: «…я грав. Постійно. Кожну вільну хвилину. Зимою. В літку. В дощ. Свою музику… я грав її тут. Серед тих. Хто колись не мав вижити. Але вижив….».

«Гал»: «…патріотом народився. І це зовсім не було дивним. В кожному дворі зростали такі хлопці, які здатні були, не зважаючи на юнацький вік разом із братами та батьками захищати свої Карпати….».

«109-й»: « … мені пощастило живим залишитись, бо  за 20 хвилин до розстрілу пересів з кузова до кабіни…. Коли вийшли в безпечне місце… Я першим ділом на спину ліг і в небо подивився. Яке зливалося с землею…».

«Гайдук»: ….Не можу забути як ми на «Газелі» потрапили під шквальний кулеметний вогонь і всі, хто сидів під тентом в кузові, загинули. Один я залишився… Того дня втрати були жахливими. Потім тільки, коли читав висновки патологоанатомів, розумів, що багатьох добивали вже мертвими. А про себе я пам`ятаю, що стояв і стріляв. До поки все не скінчилось. Це було поблизу Іловайська. В Україні».

«Скорпіон»: «До війни працював столяром, меблі робив красиві… Не важливо, що ти робиш: красиві меблі для дитячої кімнати чи женеш ворога з власної землі…». 

«Коли Скорпіоном себе називав, командир був проти, бо скорпіони живими не здаються. А це не добрий знак. Невірно значить розшифрував командир. На щастя».

«Боцман»: «Їм страшно воювати проти нас. Знаючи що ми вільно ходимо поруч…».

«Полтава»: «Основна причина якщо зовсім відверто чому мрію повернутись на фронт. Я не закінчив там справи. Прийшов додому. Але не повернувся. Розумієте? Я не переміг. Не визволив. Не викинув ворога в його країну…».

«Лермонтов»: «Єдине про що шкодую – не завершив те. Що почав. Якщо не завершити – виходить, що всіх, хто загинув, ми просто втратили по дорозі. А так не повинно бути…»

Коли читаєш це, не полишає питання, як склалась подальша доля воїнів, які прокреслили власною долею та життям точку відліку десятирічної давнини. Єдине, що  зрозуміло: вони стовідсотково повернулись, щоб завершити

«Можливо згадають люди, що ми тут були. Робили не тільки військові свої справи. А й чистили картоплю, варили борщ, тримаючи руку на автоматі. Будували життя. Колись знищене. Серед руїн». Позачасовість в кожному слові.

По особливому сприймаються думки й тих, хто у цьому десятирічному відліку пішов на Небо. Справжню сутність життя,  прошиту  вічним болем… «Боцман»: «…головне щоб залишилися живими ті, хто прийняв свій перший бій. А майбутнє… Воно для всіх невідоме. Без виключення. Особливо для тих, хто нещодавно йшов поруч по вулиці. Не замислюючись, як назавжди зберегти в собі частинку моря за сотні кілометрів від дому. На своїй війні…».

 

                                                                        Олена Ємельянова

 

Фото https://www.facebook.com/media/set/?set=a.623465037857156&type=3
 
Джерела:
Величко, Юрій. Точка відліку Схід / Ю. Величко, Г. Терянік. – Київ : АВІАЗ, 2020. – 20 с. : фот.
Терянік, Ганна. Пункт дислокації Донбас: [фотокнига] / Г. Терянік, Ю. Величко. – Київ : Зеленський В. Л., 2020. – 304 с. : фот.
https://pro100media.com.ua/novyny-kramatorska/eksklyuzyvni-proekty-vid-pro100media-yaki-vy-mogly-propustyty-5/

 

На долоні історії

Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич). Обсерватор людського життя (продовження)

Крім театральної діяльності, Іван  Карпенко-Карий був одним із найактивніших діячів місцевого Товариства для поширення серед народу ремесел і грамотності, клопотався про утворення притулку для калік і сиріт, був ініціатором утворення безплатної лікарні для бідного люду, безплатної народної бібліотеки. Цікавлять його літературно – мистецькі теми, які він викладає у статтях до місцевої газети, а наприкінці 70-х близько сходиться з місцевою інтелігенцією, з якою згодом створить нелегальний українофільський гурток  однодумців. В гуртку   пропагують революційно-визвольні ідеї та  розповсюджують заборонену літературу. В цей час  Карпенко-Карий вже виходить на сцену та має величезний успіх, як актор.
За участь у діяльності гуртка та «допомогу політичним злочинцям»(йшлося про брата дружини, який був народником), Івана Карповича визнають   політично неблагонадійним,  звільняють зі служби та висилають на три роки до Новочеркаська під гласний нагляд поліції.
У Новочеркаську,  Карпенко-Карий  працює у кузні, невдовзі  на дверях його  скромної хатини  з'явилася табличка: «Переплетчик Иван Тобилевич. Работа исполняется чисто и аккуратно». Напівпідвальне помешкання, де навіть ліжка не було, яке він називав могилою.  Саме тут написані  перша п`еса «Бурлака», присвячена коханій дружині, що деякий час тому померла. Її речі та фото він зберігатиме до кінця життя.  Після цього Іван дав слово ніколи не одружуватися, але стали помирати діти, батько разом з синами наполягали на створенні нової родини. Саме в цей час до нього у Новочеркаськ приїздить Софія Дитківська .
Початок її життя  до зустрічі з  Тобілевичем настільки окремішний, що заслоговує  цілісенького роману. Мова й про історію любові батьків, про наругу Станіслава Потоцького, вагітність від нього та спробу покінчити самогубством. Врятував її випадковий перехожий, який почув гарний дівочий спів, вислухав та пообіцяв, що життя її відтоді піде іншою стежкою. Так і сталося.  Перехожим виявився Микола Лисенко, який забрав  Софію до своєї родини.  
Згодом вона народила доньку Марію та поступила до хору свого спасителя.  До останніх днів Софія вважала, що Лисенко подарував їй друге життя.  З часом хор злився з трупою Михайла Старицького та Марка Кропивницького. Саме завдяки цьому й сталося знакове знайомство з Іваном Карповичем. Коли трупа дізналась про польське коріння Софії, з неї  почала глузувати.  Це почув Тобілевич та вступився за дівчину. Переповнена вдячністю та сльозами, вона підбігла до нього та поцілувала.   Незадовго до Новочеркаського заслання,  вона освідчилася Івану, але той пославшись на власний вік – відмовив. Дівчина ж закохалась по-справжньому і згодом приїхала до нього в Новочеркаськ. Через час Софія розповість про доньку , яку Тобілевич прийме як рідну. Розуміючи, що дітям необхідна матір невдовзі Карпенко-Карий одружується.

Далі буде.
 
Джерела:
Дем'янівська, Людмила Семенівна. Іван Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). Життя і творчість [Текст] : навч. посібник / Л. С. Дем'янівська. - К. : Либідь, 1995. - 144 с.
Карпенко-Карий, I. Вибранi твори [Текст] / I. Карпенко-Карий. - К. : Дніпро, 1970. - 309 с.
Карпенко-Карий, І. Вибрані п'єси [Текст] / І. Карпенко-Карий. - К. : Дніпро, 1976. - 298 с. - (Шкільна бібліотека).
Карпенко-Карий, Іван Карпович. Хазяїн [Текст] : драматичні твори / І. К. Карпенко-Карий ; авт. післям., приміт. Т. М. Панасенко. - Харків : Фоліо, 2019. - 333 с. - (Шкільна бі Карпенко-Карий, Іван Карпович. Мартин Боруля [Текст] / І. К. Карпенко-Карий ; авт. післям., авт. прим. Т. М. Панасенко. - Харків : Фоліо, 2021. - 64 с. - (Шк. б-ка укр. та світ. літ.). бліотека української та світової літератури).
Коломієць, Ростислав Григорович. Театр Саксаганського і Карпенко-Карого [Текст] / Р. Г. Коломієць. - К. : Мистецтво, 1984. - 100 с.
Падалка, Н. Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий) [Текст] : лекція для студентів-заочників факультетів мови і літератури педагогічних і вчітельських інститутів / Н. Падалка. - К. : Радянська школа, 1948. - 30 с.
Чорній, Степан. Карпенко-Карий і театр [Текст] / С. Чорній. - Мюнхен ; Нью-Йорк : [б. и.], 1978. - 176 с.
Спогади про Івана Карпенка-Карого [Текст] : збірник / упоряд., авт. вступ ст., авт. приміт. Р. Я. Пилипчук. - Київ : Мистецтво, 1987. - 183 с. : портр.
Табілевич, Іван Карпович. Наймичка [Текст] : драма в 5 діях / І.К. Табілевич. - К. : Мистецтво, 1952. - 67 с. - (Бібліотека української драматургії).
Тобілевич, Іван. Твори [Текст] / І. Тобілевич. - К. : Держ. вид-во України, 1929. - 228 с. - (Б-ка укр. класиків).
Тобілевич, Іван Карпович. П'єси [Текст] / І. К. Тобілевич ; авт. передм. В. М. Чорновіл. - К. : Молодь, 1965. - 354 с. : портр., фот.
***
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/veresen/29/1845-narodyvsya-ivan-karpenko-karyy-dramaturg
https://issuu.com/452326/docs/karpenko?utm_medium=referral&utm_source=old.library.kr.ua
https://www.youtube.com/watch?v=Q9v23L9vXdU

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Вулиці нашого міста

 Надія Алексєєнко. Почесна громадянка міста

  26 листопада 2015 року вулиця Чичеріна, а ще раніше Надіївська, була перейменована на вулицю Надії Алексєєнко.

З’явилась вулиця у місті не випадково. Свого часу ця жінка чимало зробила для розвитку Катеринослава.
Достовірних відомостей про Надію Іванівну збереглося небагато. Достеменно відомо, що вона була дружиною купця Івана Мартиновича Алексєєнка. На той час він був дуже багатою і впливовою людиною в Катеринославі.
Іван Мартинович успадкував торгову справу батька і, досягши у ній великих успіхів, став купцем першої гільдії й одним із найбагатших мешканців міста. В пам'ять про батька і матір, Анну Яківну, побудував він приміщення богадільні для старих жінок на 30 осіб і утримував її за свій рахунок (по вул. Короткій, 22, нині вул. Надії Алексєєнко).
Було у нього 10 будинків, серед яких 7 у самому центрі – у Старогостинному ряду на Проспекті (нині на цьому місці ЦУМ), на вулиці Троїцькій і Первозванівській (Короленка).
Мешкала родина у власному особняку в центрі міста, на розі вулиць Первозванівської та Каретної (зараз Короленка і 93-ї Холодноярської бригади відповідно). Іван Мартинович не шкодував коштів на благодійність. Він вносив щедрі пожертви на утримання навчальних закладів Катеринослава: Маріїнської жіночої гімназії, Комерційного училища, притулку для жінок похилого віку, був старостою Троїцького собору.
Своїх дітей пара не мала, і все майно перейшло у власність дружини з умовою, що частина коштів піде на потреби міста. Помер 15 червня 1910 року, похований в огорожі Троїцької церкви, старостою якої він був багато років.
Через рік Надія Іванівна виконала волю чоловіка та передала місту дві ділянки землі на розі Пушкінського проспекту і вулиці Короткої, а також найбільшу в історії міста пожертву – 659 102 рублі для будівництва та подальшого утримання дитячої лікарні й амбулаторії.
На знак вдячності за такий щедрий дар Міська Дума Катеринослава подала клопотання про присвоєння Надії Іванівні Алексєєнко звання Почесної громадянки міста. Це була довга і складна процедура, яка ускладнювалася ще й тим, що звання просили присвоїти жінці. Але Надія Алексєєнко пройшла всю процедуру й стала на той час єдиною жінкою, чия кандидатура була затверджена імператором: 20 листопада 1911 року вона отримала це почесне звання.
Через рік Надія Іванівна передала міській Думі його заповіт чоловіка, згідно якого у 1912 році були побудовані дитяча лікарня й амбулаторія (нині це приміщення дитячої лікарні №3 імені проф. Руднєва) на пр. ім. Лесі Українки за кошти родини. Капітал «імені Н.І. Алексєєнко» був найбільшим, із пожертвуваних місту, і складав понад 750 000 рублів. Дитяча лікарня отримала ім'я Алексєєнка. За рішенням міської Думи вулицю Каретну перейменували на Алексєєнківську (нині 93-ї Холодноярської бригади), а на честь його дружини Надії Іванівни, а вулицю Коротку – на «Надіївську».
Під час Першої світової та Громадянської воєн дитяча лікарня була перетворена на шпиталь. Відродження закладу як дитячої лікарні розпочалося з 1925 року професором М.Ф. Руднєвим. За досить короткий час йому вдалося відновити будівлю лікарні, налагодити її роботу та перетворити на поважний лікувальний заклад, відомий не тільки в нашому місті.

У роки Другої світової війни, під час окупації міста, лікарня була пошкоджена, але продовжувала працювати. В її корпусах, крім дитячої лікарні, працювали ще й військовий шпиталь і залізнична лікарня. Разом із дітьми тут лікувалися й німецькі окупанти.

Сьогодні 3-тя дитяча міська клінічна лікарня ім. професора М.Ф. Руднєва – сучасний лікувальний заклад із багатьма відділеннями, обладнаними необхідною апаратурою для надання висококваліфікованої допомоги новонародженим дітям. Нещодавно на місці знесеної будівлі поліклініки, зведеної в 1912 році, побудували новий хірургічний корпус із сучасним обладнанням і дизайном.
 
У 1919 році при нез’ясованих обставинах Надія Іванівна загинула.

 

Джерела:
Лазебник В.І. «За пожертвування місту Катеринославу ділянки землі та 652 500 рублів на справи благодійництва...» // Почесні громадяни міста Катеринослава 1868–1917 / В. І. Лазебник. – Дніпро : АРТ-ПРЕС, 2020. – С. 152–161.
Лазебник В. Ми дали вам хороші фінанси, ви дайте нам хорошу політику – Михайло Мартинович та Надія Іванівна Алексєєнко // Золоті імена в історії міста. Почесні громадяни Катеринослава : Біобібліограф. видання / упоряд.: І. Голуб, В. Лазебник.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2009.– 72 с.: іл. (Достойники Придніпров'я). – С. 52–57.
Лазебник В. Почесне громадянство у Катеринославі // Золоті імена в історії міста. Почесні громадяни Катеринослава : Біобібліограф. видання / упоряд.: І. Голуб, В. Лазебник.– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2009.– 72 с.: іл. (Достойники Придніпров'я). – С. 3–14.
Хто така Надія Алексєєнко? // Наше місто. – 2017. – 20 квіт. – (№ 16). – С. 2.
Сухоніс Д. На честь Надії, а не Чичеріна // Наше місто. – 2018. – 30 серп. – (№ 35). – С. 27.
Олена Кульбач. Надія Алексєєнко – почесна громадянка Катеринослава [Електронний ресурс]. – Режим доступа: https://www.dnipro.libr.dp.ua/Alekseenko_blagodiynicya_likarnya.
 

Подкаст за посиланням https://www.youtube.com/watch?v=oOPvr4UC8PU

 

На долоні історії

Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич). Обсерватор людського життя

 

Наш герой є одним з трьох братів Тобілевичів -видатних діячів українського театру. З дванадцяти років займався акторською майстерністю, у сімнадцять написав першу п’єсу. Псевдонім «Карпенко» від  батька — Карпа, а  прізвище - від  улюбленого героя з п’єси Тараса Шевченка «Назар Стодоля».
Народився майбутній драматург, актор та режисер  Іван Карпович Тобілевич 29 вересня  1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграда (нині Кропівницький) у родині збіднілого дворянина.  Батько  був чудовим агрономом, працював прикажчиком, мати - кріпачка-покоївка, походила з козацького роду. Карпо викупив її   за почуттям  великого кохання у панів Золотницьких. Саме батьки, які багато подорожували разом із панами  та бувати на театральних виставах, передали любов до сцени  дітям. Крім Івана Карпенка-Карого  мова про Миколу Садовського, Панаса Саксаганського та Марію Садовську-Барілотті – яких справедливо відносять до плеяди корифеїв українського театру.
Початкової грамоти Іван навчився у дяка,  освіту продовжував в Бобринецькій повітовій школі. Навчання давалося легко, школу закінчив в числі найкращих учнів, за успіхи «в науках и благонравие»  отримав  нагороду «Собрание  литературных статей  Н. И. Пирогова»    (Одеса , 1858) . Крім української, блискуче володів німецькою,  французькою, польською та, звісно, українською. 
На цьому офіційна освіта завершиться. Він мріяв про університет, хотів стати учителем  або лікарем, але матеріальна скрута   і чотирнадцятирічний хлопець починає службу. Нудна робота та похмура атмосфера повітових канцелярій не надихає.  Справжнім змістом життя стає театральна, літературна і громадсько – політична діяльність, хоча  служба в міській управі та поліцейському управлінні розтягнеться майже на два десятиліття .
На початку кар’єри Карпенко-Карий працював вчителем у Кам’янці-Подільському, пізніше – в Одесі. Ще в Бобринці брав участь в аматорських виставах. У Єлисаветграді утворив аматорський гурток, рівень вистав якого мало чим відрізнявся від вистав професіональних труп. Особливим успіхом користувалась «Назар Стодоля»  за Тарасом Шевченком. Роль головної героїні виконала Надія Тарковська – дівчина з шляхетного роду, яка невдовзі стає його дружиною.  Ємський указ 1876 року про заборону української мови поклав край виставам українського аматорського гуртка,
Карпенко- Карий  був керівником, режисером, актором,  брав участь у створенні вистав за п'єсами Миколи Островського, Миколи Гоголя, Олександра Грибоєдова, Жан-Батіста Мольера, Фрідріха Шіллера. Захоплення сценою було настільки сильним, що Іван хлопчиною  ходив пішки за  десятки кілометрів до Єлисаветграду. Він не міг надивитись вистави місцевого театру «Наталка Полтавка»  і «Отелло» за участю негритянського трагіка Айри Олдріджа.

Далі буде.
 
Джерела:
Дем'янівська, Людмила Семенівна. Іван Карпенко-Карий (І. К. Тобілевич). Життя і творчість [Текст] : навч. посібник / Л. С. Дем'янівська. - К. : Либідь, 1995. - 144 с.
Карпенко-Карий, I. Вибранi твори [Текст] / I. Карпенко-Карий. - К. : Дніпро, 1970. - 309 с.
Карпенко-Карий, І. Вибрані п'єси [Текст] / І. Карпенко-Карий. - К. : Дніпро, 1976. - 298 с. - (Шкільна бібліотека).
Карпенко-Карий, Іван Карпович. Хазяїн [Текст] : драматичні твори / І. К. Карпенко-Карий ; авт. післям., приміт. Т. М. Панасенко. - Харків : Фоліо, 2019. - 333 с. - (Шкільна бі Карпенко-Карий, Іван Карпович. Мартин Боруля [Текст] / І. К. Карпенко-Карий ; авт. післям., авт. прим. Т. М. Панасенко. - Харків : Фоліо, 2021. - 64 с. - (Шк. б-ка укр. та світ. літ.). бліотека української та світової літератури).
Коломієць, Ростислав Григорович. Театр Саксаганського і Карпенко-Карого [Текст] / Р. Г. Коломієць. - К. : Мистецтво, 1984. - 100 с.
Падалка, Н. Іван Карпович Тобілевич (Карпенко-Карий) [Текст] : лекція для студентів-заочників факультетів мови і літератури педагогічних і вчітельських інститутів / Н. Падалка. - К. : Радянська школа, 1948. - 30 с.
Чорній, Степан. Карпенко-Карий і театр [Текст] / С. Чорній. - Мюнхен ; Нью-Йорк : [б. и.], 1978. - 176 с.
Спогади про Івана Карпенка-Карого [Текст] : збірник / упоряд., авт. вступ ст., авт. приміт. Р. Я. Пилипчук. - Київ : Мистецтво, 1987. - 183 с. : портр.
Табілевич, Іван Карпович. Наймичка [Текст] : драма в 5 діях / І.К. Табілевич. - К. : Мистецтво, 1952. - 67 с. - (Бібліотека української драматургії).
Тобілевич, Іван. Твори [Текст] / І. Тобілевич. - К. : Держ. вид-во України, 1929. - 228 с. - (Б-ка укр. класиків).
Тобілевич, Іван Карпович. П'єси [Текст] / І. К. Тобілевич ; авт. передм. В. М. Чорновіл. - К. : Молодь, 1965. - 354 с. : портр., фот.
***
https://uinp.gov.ua/istorychnyy-kalendar/veresen/29/1845-narodyvsya-ivan-karpenko-karyy-dramaturg
https://issuu.com/452326/docs/karpenko?utm_medium=referral&utm_source=old.library.kr.ua
https://www.youtube.com/watch?v=Q9v23L9vXdU

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут