На долоні історії

Франц Кафка. «Процес» (продовження)

Післямова Макса Брода до другого видання 1935 року:

«... Так як рукопис в існуючому вигляді не призначався для публікації, отже, письменник піддав би її остаточній перевірці; повної впевненості не існує навіть щодо викреслених місць; при повторному перегляді дещо викреслене, ймовірно, знову виявилося б прийнятним. Проте, наміри письменника в контексті роману шанувалися незаперечно; кожна малість, яка представляла цінність з точки зору форми і змісту, прийнята в якості додатку і доповнює глави, які, як занадто фрагментарні, довелося викинути з першого видання.

У першому виданні восьмій главі за допомогою легкої перестановки чотирьох рядків було надано закінченого вигляду. Тут глава відновлена ​​в її первісному вигляді і надрукована, як в оригіналі, незавершеною».

Отже, Макс Брод визнає, що взяв участь в реконструкції композиції роману. І це не дивно, адже Кафка не залишив ніяких підказок, за якими можна було б якось відтворити фабулу твору. Всі розділи не були пронумеровані і містилися в окремих конвертах.

Також Брод був не тільки невтомним видавцем Франса, а й ревним охоронцем його рукописів. Отримати доступ до них вдалося тільки після 1988 року, коли Німецький літературний архів ім. Фрідріха Шиллера придбав їх у спадкоємців Брода за величезну суму. Малькольм Песлі, з 1975 року, працював над академічним виданням зібрання творів Кафки, а в 1990 році випустив у світ двотомник, що носить назву «Процес. Роман за матеріалами рукописів».

У перший том включені завершенні глави і фрагменти глав. Другий том містить матеріали, пов'язані з роботою Кафки над текстом, а також великий апарат видання. Закінчені частини розташовані в звичному порядку, однак перша, у виданні Брода, глава розділена на дві самостійні, адже текст в рукописі розділений лінією. Глава, яка була пойменована як «Подруга фройляйн Б.» і при підготовці до друку названа Бродом «Подруга фройляйн Бюрстнер», віднесена до «фрагментів», оскільки Кафка не надав цьому тексту титульного листа. Так само змінена послідовність публікації фрагментів. На думку Песлі, саме дане розташування більш точно відповідає розгортанню романної фабули, процесу написання твору і внутрішньої співвіднесеності окремих уривків тексту. Віднесений до додатків і опублікований Бродом «Фрагмент» («Коли вони вийшли з театру...»), оскільки він не виділений автором як самостійний, а являє собою дві окремі рукописні сторінки, скріплені разом що не мають ніякого назви.

Останню стадію руху роману від «стопи паперів» до «майже закінченого» позначило новітнє видання «Процесу», розпочате Роландом Ройсом і швейцарським видавництвом «Штрёмфельд» в 1997 році. Видавець поставив собі за мету «повністю відтворити рукопис» і тим самим донести до читача «повноцінне враження від фрагментарного характеру» неопублікованих творів Кафки.

В останньому виданні «Процесу» перед читачами не завершене книга, що має певну внутрішню структуру і послідовне розташування глав та фрагментів, а 16 окремих зошитів. Порядок розташування зошитів не встановлено - зміст відсутній. Читач немов поміщений в ту ситуацію, в якій в 1920 році виявився Макс Брод, який отримав від нашого героя більш-менш впорядковану і розсортовану по окремим конвертам рукопис роману.

https://www.e-reading.club/chapter.php/104796/19/Kafka_-_Process___vosstanovlennyii_po_rukopisyam__.html

http://kafka.net.ru/text/chuzhoy-process-franca-kafki/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Веретенников В. Заграва [Текст]:роман /В.Веретенников.- К.: Видавничий центр «Академія», 2009.- 302с.

З перших сторінок роману я наче занурилась у зелений океан тайги, відчула красу мальовничої природи, стрімкість гірських рік, блакитне та дзвінке повітря. Саме у глухому тайговому урсалі, де ніколи не ступала нога людини й починається ця гостросюжетна історія. Місце, де природа сховала від усіх своє серце, стало для героїв справжнім випробуванням на силу духу, сміливість, чесність та порядність.

Палкі почуття й ризиковані вчинки, чисте кохання й  холодний розрахунок дивовижно переплелися на сторінках цієї драматичної книги. Автор талановито демонструє галерею різноманітних героїв: спритна відчайдуха Даринка, амбіційний бригадир Сашко, невгамовна авантюристка Надія, сміливий та наївний хлопчисько Микола та багато інших. А особисто для мене, головним героєм стала дика та горда вовчиця на прізвисько Білогривка, яка зіграла ключову роль у житті кожного персонажа. 

На сторінках книги присутні і політичні інтриги, і зухвала дуель за картковим столом, і великосвітські бали, рейдерські захоплення, але головне тут є ЖИТТЯ. Життя, яке надихає на чисті почуття, спонукає до моральної відповідальності за свої вчинки, дає шанс на перебування в мирі та злагоді разом з природою. 

Оксана Шевченко, заступник директора внутрішньо-бібліотечної роботи

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Пунктир

Стівен Пол Джобс - один із засновників корпорацій Apple, Next, Pixar та ключова фігура у світовій комп'ютерній індустрії. Людина, яка багато в чому визначила хід розвитку суспільства. Він представив світу кольоровий комп'ютер iMac, потім iPod і iPhone. Саме приклад Джобса доводить: людина, котра мислить не так як усі, котра уникає шаблонів у вирішенні задач на шляху до мети, здатна вплинути на світ, змінити його на краще та досягнути величних успіхів. Давайте разом поринемо у вир думок нового героя «Пунктиру».

«Джобс міркував про себе як про мистця, і заохочував розробників думати про себе так само. Метою ніколи не було перевершити конкурентів чи заробити багато грошей. Метою було створити найкращу річ серед можливих чи навіть трохи кращу».

Енді Герцфельд

«Ви хочете все життя продавати підсолоджену воду чи хочете піти зі мною і спробувати змінити світ?»

«Джон Скаллі зруйнував Apple, наповнивши свідомість співробітників компанії хибними цінностями. Він замінив людей з правильними принципами на людей з неправильними. І разом вони заробляли десятки мільйонів доларів, піклуючись про власну славу і благополуччя більше, ніж про Apple і, найголовніше, користувачів її продукції».

«Є лише один спосіб зробити велику роботу – полюбити її».

«Коли ти молодий і дивишся телевізор, то думаєш, що телекомпанії змовилися і хочуть зробити людей тупими. Але потім ти дорослішаєш і приходить розуміння: люди самі цього хочуть. І ця думка лякає набагато більше. Змова - це не страшно. Ти можеш пристрелити виродків, почати революцію! Але немає ніякої змови, телекомпанії просто задовольняють попит. На жаль, це правда».

«Креативність — це просто створення зв'язків між речами. Коли творчих людей питають, як вони щось зробили, вони відчувають себе трохи винуватими, тому що вони не зробили нічого насправді, а просто помітили. Це стає їм зрозуміло з часом. Вони змогли зв'язати різні шматочки свого досвіду і синтезувати щось нове. Це відбувається тому, що вони пережили й побачили більше, ніж інші, або тому, що вони більше про це думають».

«Моя модель бізнесу – група The Beatles. Четверо хлопців, кожен з яких тримав під контролем погані нахили іншого. Вони врівноважували один одного, і результат виявився більшим, ніж просто сума складових. Таким, на мій погляд, повинен бути бізнес: великі справи не здійснюються поодинці, вони завжди є досягненням команди».

«Найкращим способом створити щось значиме в двадцять першому столітті може виступити лише об’єднання творчості з технологією».

«Озираючись назад, можу сказати, що моє звільнення з Apple стало найкращою подією в моєму житті. Я позбувся багажу успішної людини і знову знайшов легкість і сумніви новачка. Це звільнило мене і ознаменувало початок мого найбільш творчого періоду».

Далі буде

Джобс, Стив. Стив Джобс о бизнесе. 250 высказываний человека, изменившего мир [Текст] / С. Джобс ; ред. А. К. Томас ; пер. с англ. В. Ионов. - М. : Альпина Паблишер, 2012. - 256 с.

Айзексон, Волтер. Стів Джобс [Текст] : [біографія засн. компанії Apple : пер. з англ.] / В. Айзексон. - К. : Брайт Стар Паблішинг, 2017. - 608 с. : фот.

https://maximum.fm/novini_t2

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

Франц Кафка. «Процес» (продовження) 

З післямови Макса Брода до першого видання роману «Процес» 1925 року:

«Рукопис роману «Процес» я взяв собі в червні 1920 року і відразу ж тоді привів його до ладу. Рукопис заголовку не мав, хоча в розмовах Кафка завжди називав його «Процесом». Підрозділ на глави, а також назви глав зроблені Кафкою. Що ж стосується розташування глав, я змушений був покластися на своє розуміння. Так як мій друг все-таки прочитав мені більшу частину роману, моє розташування глав змогло спертися на пам'ять при приведенні рукописи в порядок. Франц Кафка вважав твір незавершеним. Перед нинішньою заключній главою повинні були зображуватися ще кілька стадій таємничого процесу. Але так як процес, за висловлену мені думку письменника, ніколи не повинен досягти найвищої інстанції, в даному разі роман взагалі не має завершення, як то кажуть, продовжений невизначеністю. У всякому разі, закінчені глави, зібрані разом з главою завершальною, дозволяють визначити з очевидним ясністю не тільки задум, але і форму твору, і хто не зверне при цьому особливої уваги, що сам автор мав намір ще продовжити твір (він залишив цей задум, так як змінилися його життєві умови). Чи відчує цю прогалину в тексті.

Моя робота над величезною зв'язкою паперів, яка представляла цей роман свого часу, обмежилася лише відділенням закінчених глав від незакінчених. Незавершені я помістив в кінець томи посмертного видання, вони не містять нічого істотного для сюжету. Один з цих фрагментів самим Кафкою під назвою «Сон» поміщений в збірник «Сільський лікар». Закінчені глави при виданні впорядковані і скомпоновані. З незавершених одну, явно майже закінчену, лише переставивши чотири рядки, я вставив в роман як восьму главу.

У тексті, само собою зрозуміло, я нічого не змінив. Я тільки розкрив численні скорочення (надрукував повністю замість Ф. Б. (?) «Фройляйн Бюстнер», замість Т. - Тітореллі) і виправив кілька дрібних помилок, очевидно, що залишилися в рукописі тільки тому, що письменник не піддав його остаточній перевірці.

https://www.e-reading.club/chapter.php/104796/19/Kafka_-_Process___vosstanovlennyii_po_rukopisyam__.html
http://kafka.net.ru/text/chuzhoy-process-franca-kafki/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

На долоні історії

Франц Кафка. «Процес»

«Процес» - філософський роман Франца Кафки, опублікований після смерті автора в 1925 році. Історія створення і публікації твору має особливості, які не можуть бути не прийняті до уваги читачем.

Період створення - з липня 1914 по січень 1915 року - збігся з найбільш важливими в житті Кафки подіями - розривом заручин з Феліцеєю Бауер і початком Першої Світової війни.

Своє становище в цей час письменник порівнював з існуванням обвинуваченого, а заключну розмову з коханою, що пройшла в присутності її сестри та подруги, називав не чим іншим, як «Трибуналом». Незабаром після цього наш герой приступає до написання «Процесу».

Спочатку робота над романом йшла безперервно, і всього за два місяці Франсу вдалося підготувати близько 200 сторінок рукопису.

Але його творчий порив швидко вщух і він переключається на інші твори. Пізніше робота відновилася, проте роман створювався нелінійно. За твердженням літератора і доброго друга нашого героя Макса Брода, перш за все Кафкою були написані перша та остання глави, в той час як робота над іншими йшла паралельно. Сторінки, що відносяться до «Процесу», письменник виривав з зошитів в яких працював і поділяв з фрагментами і главам, при цьому не впорядковуючи їх між собою, що згодом ускладнило відтворення фабули роману.

На початку 1915 року письменник перервав роботу і, за винятком нетривалої спроби в 1916 році, не приступав до неї у подальшому. Уже в листопаді 1914 року Кафка заявляв: «Я більше не можу писати. Я наблизився до кордону, перед якою мені, ймовірно, знову доведеться прочекати не один рік, щоб потім знову приступити до чергової знову нескінченної довго історією».

Після смерті героя в його паперах були виявлені дві записки, адресовані Максу Броду, в яких Франс просив спалити всі залишені рукописи: «Все це без винятку має бути спалено, і зробити це я прошу тебе як можна швидше».

Брод не послухав останньої волі товариша: зібравши розрізнені глави і провівши колосальну редакторську роботу, він опублікував «Процес» в тому вигляді, в якому його знають і люблять до нині.

І, оскільки сам текст твору нам учинений в різних варіантах при виданнях, слід почати з видавничих післямов публікатора.  Про це наступного тижня.

https://www.e-reading.club/chapter.php/104796/19/Kafka_-_Process___vosstanovlennyii_po_rukopisyam__.html

http://kafka.net.ru/text/chuzhoy-process-franca-kafki/

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Ліщинська, Наталка. Не люди, люди, нелюди : роман / Н. Ліщинська. – К.: КМ-БУКС, 2018. – 224 с.

«Життя не знає епілогів. Воно триває, перетікаючи в нові обставини, ситуації. Нема завершення, відтак доведеться обійтися без слова «Кінець» і тут»

Наталка Ліщинська, «Не люди, люди, нелюди»

Фентезійне переосмислення зміни часів, долі людей та країни, переродження світів. Межа між новим і старим, боротьба за життя та свою долю, протистояння волі та імперії. Люди, духи, невідомі істоти та старі боги, що опинилися поміж світів. Світ, Засвіття та Посвіття перемежаються, послідовно змінюючи один одного, вони тісно пов’язані між собою, всі ці світи знаходяться у постійній боротьбі, проте об’єднує їх одна велика сила – Життя. Це книга, у якій вигадка стає історією, кохання перемагає смерть, а любов до рідної землі дає наснаги на боротьбу.

Юлія Зюлева, вчений секретар

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Пунктир

村上 春樹  : "ТАНЦУЙ и 

не останавливайся..."

Японський письменник і перекладач  Муракамі Харукі. Його читають на 50 мовах світу, а він пише, як дихає, споглядаючи світ через себе і навпаки. В його оповіданнях і романах своєрідний коктейль європейської самодостатності зі східними «гачечками» і «петельками» та буддійсько- синтоїстським післясмаком. Може через цю міксовість у日本 його не вважають японським письменником. Але він не переймається. Для нього саме людина зі своїми думками, почуттями та досвідом є центром Всесвіту і вчення не є догмою, і результати залежать виключно від тебе самого.

«Я просто хотів писати про себе та  свій світі», - скаже Murakami, в одному з інтерв'ю, і говорить з тобою і про тебе, незважаючи на те, якої релігії ти відданий. Читання його книг - це шлях до себе справжнього. Складно і одночасно просто, якщо вміти слухати і чути тишу та «тримати думки і душу нарозхрист».

Перечитайте книги онука буддійського священика, вбираючи в себе реальність Тут і Зараз:    «ТАНЦУЙ и не останавливайся…Даже если всё вокруг кажется дурацким и бессмысленным - не обращай внимания. За ритмом следи - и продолжай танцевать... Станет казаться, что весь мир устроен неправильно. И ноги начнут останавливаться сами собой... а другого способа нет, обязательно нужно танцевать. Мало того: танцевать… здорово.... Так чтобы все на тебя смотрели... так что - танцуй. Пока играет музыка – ТАНЦУЙ».

Думки-маяки  村上 春樹  у сьогодняшньому  «Пунктирі».

«Будеш читати те саме, що інші - почнеш думати як всі».

«Буває, зроблю все як потрібно, а чому зробив саме так — розумію набагато пізніше. А іноді розумію, як потрібно, лише коли вже нічого не виправити».

«У будь-якому випадку, я потихеньку здобуваю свій стиль. Ані  японський й не американський - свій власний».

«Відповідальність починається в уяві».

«Вір: все пройде. Навіть якщо дуже погано — це коли-небудь скінчиться». 

«Коли я був підлітком, тобто, в 1960-і, це була ера ідеалістів. Ми вірили, що світ зможе стати краще, якщо ми постараємося. Зараз люди в це не вірять - і це сумно. Кажуть, що мої книги дивні і таємничі, але за цією таємничістю ховається світ, який краще нашого. Так влаштовані всі мої історії: необхідно пройти крізь темряву, пробиратися під землею, перш ніж вийдеш до світла».

«Ніщо на світі не вічне».

«Страшно втомитися ... - це коли різні куточки твоїх почуттів стають незрозумілими тобі самому. І ти починаєш жаліти себе і злитися на оточуючих. А вже через це - злитися на себе і шкодувати навколишніх ... Ну, приблизно так».

«У цьому світі не виходить залишитися зовсім одному. Тут завжди щось пов'язує людину з іншими».

«Що б тобі не розповідали інші, воно так і залишиться чужими розповідями. Лише те, чого ти вчишся сам, стане частиною тебе. І допоможе вижити. Відкрий очі і вуха, включи голову - і ти побачиш ...»

«Я не розповідаю історії - я за ними спостерігаю».

 «Я не люблю самотність. Просто не заводжу зайвих знайомств. Щоб в людях зайвий раз не розчаровуватися».

«Якщо якийсь шанс хоч на один відсоток вище інших - пробуй його. Як у шахах. Тобі ставлять шах - ти тікаєш. А поки тікаєш - противник, можливо, припуститься помилки. Адже від помилок не застрахований ніхто, навіть найсильніші гравці ...»

«... Я поїхав в Штати майже на п'ять років, і раптом, живучи там, абсолютно несподівано захотів писати про Японію і про японців. Іноді про минуле, іноді про те, як там все зараз. Легше писати про свою країну, коли ти далеко. На відстані можна побачити свою країну такою, яка вона є. До того я якось не дуже хотів писати про Японію. Я просто хотів писати про себе  та  свій світ».

Мельник, Е.  Харуки Мураками - писатель, который делает то, что ему интересно / Е. Мельник // Стиль и дом. : Популярный иллюстрированный журнал. Мода. Стиль. Интерьер. - 2006. - №3/4. - С. 172-176 : портр. 

Родченкова, К.  
Загадочный "мир Харуки Мураками" / К. Родченкова // Проблемы Дальнего Востока. - 2003. - Ст. 5. - С. 166-172. 

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Світ знань нових видань

Збірник методичних матеріалів проекту «Всеосвіта» [Текст] : інформаційний довідник / Укл. Л. А. Литвиненко .- 1-ше вид., ІІІ квартал.- Дніпро: Середняк Т. К., 2018.- с.

Цей довідник – текстова частина електронного збірника методичних матеріалів проекту «Всеосвіта».

У виданні представлені короткі анотації авторських робіт, які українські педагогічні працівники розмістили на сайті проекту. Ознайомитись із публікаціями можна через зчитування QR-кодів і DVD-диску, що додається до видання.

Головна мета книги – забезпечити зручність в роботі з методичними статтями, інформування потенційних читачів з новими розробками у системі реформування галузі освіти.

Довідник  стане у нагоді    керівникам освітніх закладів, вчителям, вихователям та методистам.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

У 1900 році в складі Ради Бібліотеки відбулися значні зміни: внаслідок відмови від посади голови ради Н. П. Вукашова та казначея Л. К. Реймера на засіданні 2 листопада були вибрані – головою Н. М. Ланшин, кандидатом до нього П. І. Мордовський, казначеєм Н. А. Набіркін. Беручи до уваги згоду Л. Реймера залишитись на посаді до 1 січня 1901 р., новий казначей приступив до роботи в наступному році. Але Н. Ланшин відмовивса не лише від виконання обов’язків Голови ради, а й взагалі від участі в її роботі, в результаті чого, на засіданні 12 грудня головою було вибраний П. І. Мордовський, його заступником – Л. К. Реймер. Через збільшення роботи в бібліотеці Рада прийняла рішення про введення посади другої помічниці завідуючої. На засіданні 23 жовтня завідуючою бібліотеки була призначена С.В. Єгорова, замість В. С. Корсунської, яка залишила службу.

Отчет Екатеринославской Городской Общественной библиотеки за 1900 год [Электронный ресурс].– Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1902.– 24 с.– Текст. дан.– Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=94 (дата звернення: 14.08.19).– Загл. с экрана.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Що читають бібліотекарі

Коломійчук, Богдан. Моцарт із Лемберга: роман / Б. Коломійчук. – Львів: Вид-во Старого Лева, 2018. – 288 с.

Книга привернула мою увагу мелодійною назвою та викликала бажання дізнатися більше про головного героя Франца Ксавера, молодшого сина Амадея Моцарта. У романі молодий композитор у пошуках свого власного шляху приїжджає до багатого маєтку під Лембергом (Львовом) та стає простим вчителем музики. На новому місці на Франца чекають неймовірні пригоди, заборонене кохання, містичні зустрічі з привидами минулого та смертельна загроза від божевільного вченого. Особливо раджу прочитати книгу любителям ХІХ сторіччя, загадок та музики. Тут гармонійно поєднуються духовні шукання героя, відомі історичні імена та факти, інтриги та авантюри. Читаючи роман, кожен зможе поринути у романтичне минуле, погуляти затишними львівськими вуличками та уявити видатні архітектурні пам’ятки старовинного міста.

Оксана Шевченко, заступник директора з внутрішньобібліотечної роботи

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Пунктир

Михайло Опанасович Булгаков.Той, хто  шалено любив життя

Він був хрещений вірою та місцем народження у Києві, а його творчий політ та Голгофа  пов'язані із Москвою.  Він вважав своїм покликанням медицину, а до історії  потрапив, як письменник та драматург. Його головний роман «Майстер і Маргарита» мав три редакції, так само, як  і кохання в  його житті, три сюжети. Остання – Олена, подарувала   найкращому твору  риси головної героїні Маргарити. 

За життя він не побачив свої головні  книги надрукованими, геній не вкладався  у формат часу та зашореної ідеології. Чотири романи, п'ять сатиричних повістей,  п'ятнадцять п'єс. Відбиток епохи, в яку він жив? Так. Але його твори зберігають сутність поза часом  та ціну  вічної суперечки поміж Богом та диаволом.

Колись я спиталась у відомого літературознавця про що писав Булгаков, якщо в одному реченні,  відповідь була проста, ємна та рівна генію автора: «Ощасливити проти бажання не можна».  Якщо, спираючись на твори Михайла Опанасовича, мова про те, що любє втручання у природній хід речей, завершується трагедією,  говоримо ми про «Собаче серце», «Білу гвардію», «Життя пана де Мольєра» або ж  акценти «Майстра і Маргарити».

Сучасникам здавалось, що його неможна нічим засмутити,  Олена Булгакова згадувала: «...У него были необыкновенные ярко-голубые глаза, как небо, и они всегда светились. Я никогда не видела у него тусклых глаз. Это всегда были ярко горевшие интересом, жадностью к жизни глаза. Он безумно любил жизнь. И даже когда …умирал, он сказал такую фразу: «Это не стыдно, что я так хочу жить, хотя бы слепым». Он ослеп в конце жизни... Но он так любил жизнь, что хотел остаться жить даже слепым».

Сьогодні у «Пунктирі» цитати поза творами  автора, який міг бачити серцем.

«Всі мої п'єси заборонені, ніде жодного рядка моєї не надрукують, ніякої готової роботи у мене немає, ні копійки авторського гонорару нізвідки не надходить, жодна установа, жодна особа на мої заяви не відповідає, словом - все, що написано мною за 10 років роботи … знищено. Залишається знищити останнє, що залишилося - мене самого. Прошу винести гуманне рішення - відпустити мене!»

«Давно вже відзначено розумними людьми, що щастя - як здоров'я: коли воно в наявності, його не помічаєш. Але коли пройдуть роки, - як згадуєш про щастя, про, як згадуєш».

«Мої передчуття щодо людей ніколи мене не обманюють. Ніколи».

«На широкому полі словесності ... я був один-єдиний літературний вовк. Мені радили пофарбувати шкуру. Безглуздий рада. Фарбований чи вовк, стрижений вовк, він все-одно не схожий на пуделя. Зі мною і надійшли як з вовком. І кілька років гнали мене за правилами літературної садки в обгородженому дворі. Злоби я не маю, але я дуже втомився ...»

«Не намагайтеся здаватися людям краще, ніж Ви є насправді - навшпиньки довго не встоїш ... але і не намагайтеся здаватися гірше, ніж Ви є - на корточках теж довго не просидиш ... ЗАВЖДИ ЗАЛИШАЙТЕСЯ СОБОЮ!»

«Очі значна річ. Начебто барометр. Все видно - у кого велика суша в душі, хто ні за що, ні про що може ткнути носком чобота в ребра, а хто й сам всякого боїться».

«Письменник завжди буде в опозиції до політики, поки сама політика буде в опозиції до культури».

«Погода зіпсувалась. Сьогодні морозець. Ходжу на залишках підметок. Валянки прийшли в непридатність. Живемо впроголодь. Кругом борги ».

«Свідомість свого повного, сліпучого безсилля потрібно зберігати про себе».

«Щось недобре таїться в чоловіках, які уникають вина, ігор, суспільства чарівних жінок, застільної бесіди. Такі люди або тяжко хворі, або таємно ненавидять оточуючих. Правда, можливі винятки».

«Я вважаю, що ні в якому навчальному закладі освіченою людиною стати не можна. Але у всякому добре поставленому навчальному закладі можна стати дисциплінованою людиною та набути навички, який стане в нагоді в майбутньому, коли людина поза стінами навчального закладу стане утворювати сам себе».

«Я дуже багато думав останнім часом - чи може ... письменник жити поза Батьківщиною. І мені здається, що не може».

Фото: Михайло та Олена Булгакови

Стронгин, Варлен Львович. 
Михаил Булгаков. Морфий. Женщины. Любовь [Текст] / В. Стронгин. - М. : АСТ. - [Б. м.] : Астрель, 2011. - 511 с.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Світ знань нових видань

Старостін, Валентин. Прогулянка по німецькому Дніпру = Tours Around German Dnipro [Текст]: путівник / В. Старостін.- Дніпро: Герда, 2019 .- 96 с.

Німецькі підприємці та архітектори відіграли важливу роль у розвитку міста Катеринослав (нині Дніпро). «Прогулянки по німецькому Дніпру / Tours Around German Dnipro» – це двомовний путівник, створений завдяки ініціативі фахівців Інститут історії Дніпра, КП «Агентство розвитку Дніпра», видавництву «Герда» та Генеральному консульству Федеративної Республіки Німеччина в Донецьку (офіс  у Дніпрі). Автор - дніпровський історик-краєзнавець Валентин Старостін, головною метою написання книги було бажання  привернути увагу до рідного міста  та  його історії.

Видання наповнене фотоматеріалами, QR-кодами, через зчитування яких жителі та гості міста можуть отримати коротку інформацію для розуміння ролі німців у розвитку Дніпра, історичною довідкою про іноземних архітекторів та мапою, завдяки якій легше буде знайти описані в книзі об’єкти.

Для зручності, видання написане українською та англійською мовами.

Радимо усім, хто захоплюється історією та архітектурою рідного краю.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Неймовірно, але правда

Як і в минулі роки, Рада бібліотеки опікувалась відшуканням коштів для розширення приміщення бібліотеки. З цією метою був виписаний план Одеської бібліотеки, порушувалися клопотання перед Міським громадським управлінням, на що були отримані відповідні обіцянки, але бібліотека продовжувала залишатись в тому ж приміщенні. Не мало часу Рада приділила на розподіл книг та журналів у новому каталозі та систематизацію подарованих Г. Залюбовським та М. Сімоновим книг.

Отчет о состоянии Екатеринославской Городской Общественной Библиотеки за 1899 год (10-й год ее существования) [Электронный ресурс]. – Екатеринослав: Типо-литогр. Губерн. Правления, 1901. – 32 с.– Текст. дан. – Режим доступу: https://www.libr.dp.ua/fullkr/index.php?pbp=93 (дата звернення: 12.08.19). – Загл. с экрана.

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Пунктир

Богдан Ступка – це великий український актор, який зіграв за своє життя безліч чудових ролей. У його фільмографії є картини найрізноманітніших жанрів, а тому протягом всієї своєї кар’єри він був близький кожному. Вже за життя видатного майстра визнали національним героєм України. Продовжимо вивчати Богдана Сильвестровича в «Пунктирі».

(закінчення)

«Я – людина без слабкостей. Курити кинув, поїсти ніколи особливо не любив, п’ю помірно. Одним словом, сала не люблю, горілку не вживаю. Нудно навіть».

«Я впевнений: щоб людині дурниці в голову не лізли, її завжди треба завантажувати роботою так, аби вона мертвою додому приходила».

«Я вчу молодих людей, як себе морально поводити в житті. Я не вчу їх грати, тому що цього навчити неможливо. Я вчу, як їм бути, працювати, зрештою, жити».

«Я зрідка спілкуюся з кимось. Зараз зрідка. В мене найбільший друг — це моя дружина».

«Я міг стати хіміком, астрономом. Була у мене така сторінка в біографії: я працював у Львівському університеті лаборантом-обчислювачем по змінним зіркам, і один старий професор говорив мені: я з тебе, Богданчику, зроблю астронома».

«Я не люблю війну, тому що з дитинства боюся стрільби. Мені було всього три роки, але я добре її пам’ятаю. Пам’ятаю, як німці давали дітям шоколад. Як попереджали: зараз тут почнеться битва, йдіть з будинків. І тепер все життя мене переслідує страх. Цей страх іноді змушував мене битися, йти проти великих людей. Можливо, саме через нього я і пішов у кіно. Адже в кіно ти легко можеш сховатися — це не ти, це завжди хтось інший».

«Я стільки накричався за ці 50 років, навіть більше. Так накричався, що не хочеться. Але тепер, зараз я місяці три не був на сцені, починаю з дружиною розмовляти і раптом вона мені каже: “Ти чого так голосно розмовляєш? Та я ж біля тебе стою, сиджу. Я тебе чую. Ну чого ти так голосно? По-моєму, пора тобі вже на сцену”. І це правда. І хочеться, і колеться, і розчаровуєшся, і знову зачаровуєшся…»

«Я, як і Франко, трудоголік. В юності я мріяв бути рантьє, а все життя працюю. Жах якийсь. Потрапляю на роботу — і не можу додому відлучитися навіть пообідати. Затягує. Цілий день тут сидиш. Міркуєш, розмовляєш з людьми, аналізуєш».

«Якщо повіриш в те, що кожен твій крок на сцені – велике мистецтво, то це вже катастрофа! Тільки сумнів дає прогрес».

Богдан Ступка читає Ліну Костенко.  Два рівновеликих генії у творчому польоті…

Загребельний, Михайло Павлович. 
Богдан Ступка [Текст] / М. П. Загребельний ; худож. О. Д. Кононученко.- Х. : Бібколектор, 2016. - 118 с.

https://24tv.ua/lifestyle/ru/bogdan_stupka_interesnye_fakty_o_genialnom_aktere_v_den_pamjati_n844192

https://www.youtube.com/watch?v=kkHMxXsnE5k

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Що читають бібліотекарі

Потанина, Ирина.  Фуэте на Бурсацком спуске / И. Потанина; худож.-оформитель Е.А. Гугалова. – Харьков: Фолио, 2018. –411с.: ил. – (Ретророман).

Нещодавно до бібліотеки надійшла нова книга «Фуэте на Бурсацком спуске» Ірини  Потаніної. Зацікавила назва серії, до якої віднесли цей літературно-художній твір – «Ретророман». З’ясувалося, що це назва культурологічного проекту видавництва «Фоліо», в серії передбачається видавати детективи, пов’язані з визначеним історичним часом окремих міст України та поступово охопити великий період історії і всю Україну. Про Харків 30-х років запропонували написати Ірині Потаніній.

Ірина Потаніна – сучасна дитяча письменниця з Харкова, автор романів та детективів. Її нова книга «Фуете на Бурсацькому узвозі» про культурне життя столиці радянської України в 30-ті роки. Головний герой книги – реальна людина, прадід письменниці, відомий харківський театрознавець Володимир Морський. Матеріали про свого прадіда Ірина збирала ще до початку роботи над книгою. В одному з інтерв’ю вона розповіла, що «для написания книги во многом помогла с материалами моя бабушка, дочка Морского».

Історичні події, які відбувались в Харкові в 30-ті роки, авторка відображує через відношення героїв цього роману. Захоплююча детективна історія розвертається в харківському оперному театрі. Під час грандіозної прем’єри першого в країні «справжнього радянського балету» відбулося вбивство. Знаменита костюмерка Ніно, яка з першого дня існування театру тут працювала, яка знала про місто все і керувала «кружком» з історії рідного міста, була вбита так, що з першого погляду виглядало як самогубство. 

За розкриття злочину взялися не професіонали: театральний критик, колишній студент, молода бібліотекарка та балерина.  Під час «слідчих дій» читач встигає дізнатися про Леся Курбаса, його харківське життя із сім’єю та театр «Березиль», про здібності Івана Куліша домовлятися з місцевими безпритульниками, думку місцевої публіки  про свою землячку «Клаву Шульженко». Сюжет розвивається напружено, він насичений небезпечними для життя слідчої групи ситуаціями. Здається, що шансів на розкриття злочину не залишилося. Розумієш, що злочинець здатний на все, це вже не людина. Заради того, щоб повернутися на «тепле місце» до Москви, він здатний вбити навіть свого рідного племінника. 

Чи була молода бібліотекарка «нікчемою» в групі? Як боролися з боржниками у бібліотеці ім. В. Короленка в той час? Як сталося, що балерину батьки кинули в революцію і поїхали в еміграцію? Який заклад розташовувався в 30-ти роки на Бурсацькому узвозі, а зараз знаходиться Харківська державна академія культури? Взагалі, при чому тут фуете на Бурсацькому узвозі? Про це можна дізнатися в новому історичному детективі, який читається одним подихом. 

Тетяна Абраїмова, заст. директора з наукової роботи

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Замовити книги можна тут

Портрет в бібліотечному інтер'єрі

Захарова Олена Анатоліївна: поліглот за покликанням

А розпочалося все з дитинства, коли ще маленькою примушувала батьків читати їй книжки. Змучені багаточасовим читанням, у п’ять років батьки навчили Олену читати. 

Любов до книги, до читання супроводжує Олену Анатоліївну все життя. Вона згадує: «Памятаю, як наш перший клас привели у шкільну бібліотеку школи №100. Мої  однокласники брали великі дитячі книжки з малюнками, а я схотіла почитати про Томмазо Кампанеллу, та мені не дали, сказали не за віком. Дуже полюбляла читати про рослини та тварин, з другого класу збирала гербарій. Татко навіть купив підручник ботаніки для вишів, я знаходила там назву рослини латиною та вписувала в етикетку. Досі  памятаю ці назви.

Дуже хотіла вирощувати плодові дерева та робити щеплення. Я так натренувалася їх робити, що на уроці ботаніки дуже здивувала вчителя- як дитина, що виросла в місті, робила це майже професійно! Кімнатні рослини ніжно люблю досі. Найулюбленіша книжка дитинства - «Путешествие с домашними растениями», авторства Миколи  Верзилина. 

Ще дуже любила читати про первісних людей, або інші історичні романи, про подорожі  до країн , де досі люди живуть  примітивним життям, про їх звичаї. Міфологія! Особливо грецька! Казки різних народів! На жаль, на той час я нічого не могла знайти про нашу, словянську міфологію. Але дещо все ж можна було знайти в історичних романах.  Важко сказати, чим я тільки не цікавилася. Можу тільки сказати, що математика, фізика, хімія – це не для мене. Отже, я – чистісінький гуманітарій від народження».

Серед цього розмаїття інтересів ніхто не помітив, як легко даються Олені мови. Вона й сама цього не розуміла. Поліглот з дитинства.

 «Батьки в школі вивчали німецьку. Якби ж вони знали її краще! Я швидко вивчила  кілька десятків слів, що вони пам'ятали зі школи,  і все. А  у дитячому садку та школі нас вчили англійської. Але це ще не все. Якось у піонерському таборі  узяла почитати казки. Українською та російською  мовами прочитала легко, а третю насилу здолала, вона  виявилася білоруською. Там же, у таборі, вивчила перші слова болгарською мовою від дівчинки, батько якої щось будував у Болгарії»,  -  згадує Олена Анатоліївна. А пізніше, читаючи про подорожі по Америці, вона закохалася в іспанську мову. Такі романтичні  назви: сельва, т'єрра темплада, альтіплано, с'єрра…Для неї це було наче спів… Тато, дізнавшись про інтерес доньки  до іспанської мови, привіз з Москви самовчитель іспанської мови Оскара Перліна, який став відкриттям Країни іспанської мови. І Олена самотужки почала вивчати її у 9 класі. Було нелегко. Але завдяки великому бажанню та наполегливості це вдалося. І на вступних іспитах у ДНУ складала  іспанську і склала її на відмінно. І в 1980 році закінчила заочне відділення ДНУ за фахом  «Іспанська мова та література», на денному відділенні філологічного факультету іспанську не викладали.

Оскільки місто було закрите для іноземців, застосувати свої знання іноземних мов було важко. І Олена Анатоліївна вирішує попрацювати в бібліотеці, де знову таки є великий доступ до літератури. Перша бібліотека, у якій вона  працювала - це бібліотека Гірничого інституту. Потрапила у відділ обробки та комплектування, про що не пошкодувала жодного разу, бо там  вона опанувала ази бібліотечної справи. Потім перейшла у невелику бібліотеку Інституту кукурудзи, де проробила 9 років спочатку на обслуговуванні, а потім бібліографом. Олені дуже цікаво було допомагати науковим працівникам інституту шукати інформацію, спілкуватися з ними, щодня пізнавати щось нове про сільське господарство.

Олена Анатоліївна згадує: «90-ті роки.. Всюди скорочення кадрів. Не знаю, чи торкнулось би воно мене, але моя подруга Наталія Артеменко, що працювала в Дніпропетровській обласній універсальній науковій бібліотеці, повідомила, що є вільне місце у відділі іноземної літератури. Я довго вагалася, та все ж пішла на зустріч з дирекцією бібліотеки. Як зайшла до приміщення на вул. Ю.Савченка, відчула ауру шляхетності та доброзичливості.  Мабуть це, а також  розмова з Зінаїдою Миколаївною Рижковою та Лідією Захарівною Горпиняк, допомогло зробити вибір на користь ДОУНБ. А відділ іноземної літератури! Та це ж моя стихія! Я на своєму місці! Такий довгий шлях до нього! А скільки різних мов! З 1993 року Олена Анатоліївна пройшла шлях від бібліотекаря ІІ категорії до головного бібліотекаря. Вона із задоволенням займається «нудною» бібліотечною роботою – систематизує книги, розписує періодичні видання англійською, іспанською, може і німецькою, і французькою, і італійською, і болгарською, і польською … Самостійно веде окремі напрямки роботи відділу з формування та організації довідково-пошукового апарату, відповідає за роботу по введенню інформації в електронний каталог, готує до видання бібліографічні покажчики. Дуже допитливо вивчає новинки з питань методики викладання іноземних мов, теорії перекладу і взагалі все, що стосується іноземних мов. Вона дуже цікаво проводить Дні інформації для вчителів іноземних мов шкіл, зустрічі із школярами. Охоче спілкується з користувачами відділу, намагається задовольнити всі їхні потреби.  

А ще Олена Анатоліївна талановитий викладач і перекладач. Протягом  семи років як  сумісник  вона працювала викладачем іспанської мови в Академії Митної справи України. І ще декілька років працювала в академії під час вступних іспитів. 

Олена Анатоліївна захоплюється не тільки книгами. Ще працюючи в інституті кукурудзи, вона закохалася в кімнатні рослини, і зараз її давнє хобі розквітло у повну силу. Особлива любов – це кактуси. Колекція кактусів прикрашає підвіконня відділу, особливо коли вони цвітуть. Співробітники з інших відділів завжди приходять подивитись на дивовижні рослини.

Яка це насолода – працювати, коли поруч людина високої культури, з багатим професійним досвідом, ініціативна, старанна, товариська!

Більше про бібліотеку тут

Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter