Пунктир

Генрі Форд: «Повітря сповнене ідей» (продовження)

Батько нашого героя, який  емігрував з Ірландії до Сполучених Штатів Америки, вважав  сина ледачим. За будь-яку роботу на фермі той брався неохоче. Справа в тому,  що малий не розумів, чому батько не хоче вдосконалити певні речі,  для того, щоб працювати стало набагато простіше.
Він з дитинства прагнув вдосконалення. Йому було достатньо подивитися на той чи іншій механізм для того, щоб зрозуміти, в чому полягає несправність.
Думки практика «капіталізму добробуту» Генрі Форда у «Пунктирі».

 

«Праця, одна лише праця, є нашим учителем і керівником. Хто справді працює, той не потребує титулів. Сама його робота є для нього честю».

«Кожен, хто перестає вчитися, старіє, – не важливо, в 20 або 80 років, – а будь-який інший, хто продовжує вчитися, залишається молодим. Найголовніше в житті – це зберегти мозок молодим».

«Кращий друг – той, хто допоможе нам проявити найкраще, що укладено в нашій душі».

«Коли зустрічається справжній вождь, який є одночасно і носієм титулу, доводиться дізнаватися про його титул у когось іншого. Він сам не демонструє його».

«Люди похилого віку завжди радять молодим заощаджувати гроші. Це погана порада:" Чи не збираєте Ви  п’ятаки?". Вкладайте в себе. Я в житті не заощадив і долара, поки не досяг сорока років».

«Люди частіше капітулюють, ніж терплять крах».

«Мій секрет успіху полягає в умінні зрозуміти точку зору іншої людини і дивитися на речі і з його і зі своєю точок зору».

«Молода людина повинна шукати ту єдину іскру індивідуальності, яка відрізняє її від інших людей, і розпалювати її всіма силами… Не давайте іскрі згаснути».

«Найкраща робота – це високооплачуване хобі».

Далі буде.

Фото: https://www.history.com/topics/inventions/henry-ford

Джерело: Форд, Генрі. Моє життя та робота / Г. Форд; пер. з англ. У. Джаман. – 3-тє вид. – Київ: Наш формат, 2016. – 384 с. – (Світоглядна література).

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Пунктир

Генрі Форд: «Все можна зробити краще, ніж робилося досі»

Творець першого масового автомобілю. Але мова не про прибуток, а про чесну працю та якісне надання послуг, гідну зарплатню, повсякчасний доступ  клієнтів до сервісних центрів.

Його автобіографія «Моє життя і робота» – це не лише певні  «рецепти» та поради для фінансового успіху. Це справжня філософія життя,  народжена практикою перемог і втрат. Не лише фінансових.

Генрі Форд у «Пунктирі».

«Більш обдаровані люди ведуть суспільство вперед, полегшуючи іншим умови життя».

«Все можна зробити краще, ніж робилося досі».

«Головна користь капіталу не в тому, щоб зробити більше грошей, а в тому, щоб робити гроші заради поліпшення життя».

«Думки про майбутнє, постійні роздуми про те, як зробити більше, породжують такий стан розуму, при якому ніщо не здається неможливим».

«Думати – найважча робота; ось, ймовірно, чому цим займаються… не всі».

«Життя, як я його розумію, не зупинка, а подорож. Все знаходиться в русі і з самого початку було призначене до цього. Життя тече. Ми живемо, можливо, постійно на одній і тій же вулиці і в тому ж будинку, але людина, яка живе там, з кожним днем інша».

«Ідеаліст – людина, яка допомагає іншим людям бути успішними».

«Здається, всі шукали найкоротшої дороги до грошей і при цьому обходили найбільш пряму – ту, яка веде через працю».

«Значно більше тих людей, які капітулювали, ніж тих, кого перемогли».

«Поставте перед певним числом людей певне завдання, і з часом вони їх виконають; але не питайте заздалегідь, чи може бути виконано те, чого ви хочете, бо в цьому випадку вам дадуть відповідь лише цілим рядом доводів, які доводять нездійсненність вашої мети».

Далі буде.

Фото: https://faktypro.com.ua/page/20-czikavikh-faktiv-pro-genri-fordi

Джерело: Форд, Генрі. Моє життя та робота / Г. Форд; пер. з англ. У. Джаман. – 3-тє вид. – Київ: Наш формат, 2016. – 384 с. – (Світоглядна література).

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

На долоні історії

Парк «Софіївка» в історії та особах

 Мистецтво людське (завершення)

 

30 березня 1859 року був виданий наказ царя Олександра II, згідно з яким парк, що знаходиться в Київській губернії та належить «люб'язній матусі» перевести з усіма будівлями та іншими цінностями в «державне майно». Так, «Софіївка» опинилася під наглядом Головного училища садівництва, яке з Одеси було переведено до Умані. Училище садівництва, утворене в 1844 році в Одесі, було єдиним навчальним закладом тодішньої Росії, яке навчало садівників парків, садів та інструкторів садової справи. Викладачі та студенти, які прибули сюди, були приголомшені величчю парку, неповторними краєвидами, оранжереями.
З 1859 по 1917 роки Софіївку практично не піддавали реставрації. Для догляду за Уманським садом використовували найманих робітників, крім того працювали тут і учні нижчих садових шкіл для практичного вдосконалення знань із садівництва. По завершенню навчання саме їх приймали в уманський сад практикантами на термін не менше року.
У 1929 році «Софіївку» оголосили державним заповідником і надали їй статусу самостійної установи, яку кілька разів передавали в підпорядкування різним відомствам. З 1955 року «Софіївка» у підпорядкуванні Академії Наук України. Нині парк – важливий науковий і культурно-освітній центр. У 1991 році він отримав статус науково-дослідної установи.
У 1995 році Софіївка отримала медаль, диплом і пам’ятну табличку організації Європа-Ностра. В 2007 році визнана одним із семи чудес України.
З моменту свого відкриття «Софіївка» відома кожному, хто цінує прекрасне. За свою історію парк отримав стільки емоційних захоплених свідчень, що перелічити всі не можливо. Ось деякі: «…«Софіївка» стоїть в низці з Акрополем, Самаркандом, Елисейськими Полями. …справжнісіньке диво... неперевершені наслідки мистецтва людського»… геніальність смаку… земний рай… // Тут все вражає – скелі, гроти // Фонтани, острови і водоспади // Алей примхливі повороти //Дерев і квітів зачаровані громади», – А.І.Гринюк.

Джерела:
Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.
Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.
Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     
Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с. 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

На долоні історії

Парк «Софіївка» в історії та особах

 

Конфіскація, нові господарі, табакерка з діамантами

 

Прикрасили сад парку мармуровими статуями грецьких богинь і богів, філософів і поетів, виготовлених скульпторами з Італії та Франції. Уманські умільці догодили графові Потоцькому, створивши в долині своєрідну невелику «Елладу», на кшталт батьківщини його дружини Софії. Своє ім'я парк отримав у перші ж дні будівництва, про це багато згадок у звітних листах Менцеля до панів. Кожен куточок парку овіяний міфами і легендами не тільки стародавньої Греції та Риму, а й пов'язаний із переказами та романтичними історіями про життя родини Потоцьких.
Відкриття парку відбулося в травні 1800-го та було присвячене дню народження Софії Потоцької. Графиня була в захваті, захоплювалася і дякувала чоловікові за увагу до її примх. Гості були вражені чудовою ілюмінацією, групою наяд на озері, що виконувала кантату, присвячену будівельникам саду, а особливо – господинею в соболиному манто.
Будівництво «Софіївки» не вдалося завершити за первісним планом, оскільки він переходив від одного власника до іншого. Після смерті Потоцького Софія припиняє роботи над парком, бо їй потрібно багато коштів, а це до її планів не входить.
Після смерті Станіслава і Софії парк успадкував їхній син Олександр. У 1831 році після польського повстання, в якому він брав участь, уманські маєтки конфіскували та передали Київській казенній палаті. Олександр мав величезні борги – 15 тисяч рублів сріблом. Він заборгував усім: архітекторові Миколі Етлінгеру, який брав участь у реставрації та будівництві Софіївки, та старенькому 83-річному гувернеру Шалантону, якому десять років не платив пенсії, незважаючи на те, що той повідомляв про свій жалюгідний стан.
Після конфіскації Умань надійшла в розпорядження Російского імператорського двору, і «Софіївка» стала власністю Олександри Федорівни, дружини Миколи I. Є свідчення, що парк було перейменовано на «Царицин сад», але офіційних документів про це не знайдено.
З 1836–1837 по 1859 роки колишні володіння Олександра підпорядковуються Управлінню військових поселень, яке розпочало в парку реставраційні та відновлювальні роботи. За цей період було збудовано багато архітектурних споруд. Башти біля входу, павільйон Флори, Рожевий павільйон на острові Анти-Цирцеї, обладнано Терасу Муз, унікальний Фонтан Змії, який можна побачити з будь-якого куточка центральної частини парку. Було призначено утримання в дві тисячі рублів сріблом. Відомий архітектор Андрій Іванович Штакеншнейдер брав активну участь в проєктуванні нових споруд Софіївки та за особливі досягнення отримав від імператора табакерку з діамантами.
Парк перебував в ідеальному порядку, у розквіті, як кажуть історики. Під керівництвом відомого вченого Пашкевича у «Софіївці» значно збагатилася колекція рідкісних екзотичних рослин. З кожним роком можна було побачити щось нове і прекрасне. «Цей сад не може бути порівняним із жодним.., розміщеним в довкіллі, кожен листочок, найменша смітинка безперервно підбирається», – писали в пресі того часу. І донині рослини в парку відзначаються великою різноманітністю. Софіївка має понад дві тисячі видів, форм і сортів місцевих і привезених рослин і дерев.

 Далі буде.
 
Джерела:
Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.
Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.
Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     
Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с. 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Що читають бібліотекарі

Кобилянська, Ольга Юлiанiвна. Людина: повісті, оповідання / О. Ю. Кобилянська; упоряд., передм. і прим. В. Ф. Погребенник. – 2-ге вид. – Київ : Веселка, 2001. – 350 с. – (Шкільна бібліотека).

 Коли ми бачимо жінку-президента країни, жінку-юриста, жінку-вчителя, жінку-керівника підприємства, навіть жінку-військовослужбовця, ми вже не дивуємося. Жінку до XIX сторіччя не бачили депутатом сейму, не вважали за необхідне, щоб жінка отримувала фахову вищу освіту. Зараз все це природно, невимушено, безпосередньо. Але так було не завжди. Цитата з твору красномовна: «Хто ж буде дома їсти варити, наколи жінка стане до уряду ходити? Хто буде порядкувати, прати, шити? Невже ж мужчина? Ха-ха-ха!»

Жінка з кріпацької неволі потрапила в сімейне рабство. Повість «Людина» є сміливим протестом проти рабського становища жінки в суспільстві. Скільки доль було скалічено, скільки сліз пролито поряд із нелюбом, тези «б’є – значить любить», «б’є – значить сама винна» засіли в думках жінок. Доля дівчини була визначена заздалегідь: церква, кухня, діти.

Доля освіченої жінки, доля жінки-інтелігентки. Ця тема була досить новою й актуальною в українській літературі того часу. Адже саме тоді на Буковині, батьківщині Ольги Кобилянської, та й взагалі на західноукраїнських землях, досить поширеним був громадський рух, пов'язаний із емансипацією жінки.

Ольга Кобилянська не тільки у своїх творах, а й своїм власним життям доводила і довела, що жінка може бути незалежною, мати гідність, поважне місце в суспільстві.

Читання класичних творів дає можливість поринути в атмосферу давніх часів, зрозуміти героїв творів.

Тетяна Бриткова, бібліотекарка I категорії відділу періодики

 Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

Досліджуємо історію

Загадки Лазаря Глоби та його пам'ятника допоможуть розкрити тільки археологічні розкопки

Як бачимо, персона Лазаря Глоби та історія його діянь щедро оповиті пеленою історичних таємниць. На жаль, щоб отримати відповіді на питання біографії Лазаря Глоби, у нас украй недостатньо історичних джерел. Думається, що тут можуть допомогти тільки детальні археологічні дослідження парків імені Тараса Шевченка та Лазаря Глоби.

На території парку Лазаря Глоби подібних археологічних досліджень досі не проводилося. При детальному археологічному обстеженні тут можна спробувати виявити залишки житла запорозького козака, якихось споруд.

Окремо стоїть питання верифікації поховання Лазаря Глоби. Потрібні археологічні розкопки біля монументу в парку. Прецеденти існують, зокрема, розкопки 2020 року в Севастопольському парку, які остаточно верифікували фундамент Лазаревської церкви та поховання Олександра Поля. Могилу Поля знайшли, на черзі – Лазар Глоба?

На наш погляд, гарною даниною пам'яті про знаменитого козака-садівника може також стати створення імпровізованого меморіального комплексу на кшталт реконструкції жител XVIII століття в парку Лазаря Глоби. Цей об'єкт може поєднати музей етнографічного профілю та експозицію з насиченої історії парку. Біля таких об'єктів можна проводити етно-заходи, фестивалі.

 
***
Пам'ятник запорозькому козаку Лазарю Глобі був відкритий півстоліття тому. Але, як бачимо, історія цього пам'ятника набагато давніша, й нараховує вже понад два століття. Цей ліричний пам'ятник відносить нас до часів козацької слободи Половиці та будівництва міста Катеринослава. Й одночасно цей пам'ятник – відволікає від бурхливого сьогодення та запрошує замислитись над вічними проблемами буття – людина та природа, гармонія їх співіснування.
 

Максим Кавун, кандидат історичних наук

Фото: Пам’ятник Лазарю Глобі. Фото 1980-х рр.; пам’ятний камiнь Лазарю Глобi

Джерело: https://gorod.dp.ua/news/209554

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

На долоні історії

Парк «Софіївка» в історії та особах

 

Легендарний Заремба та двадцять мільйонів золотом

 

Спорудження парку розпочинається пізньої осені 1796 року, відкриття станеться чотири роки потому, а тривало будівництво до 1805-го. Тисячі людей працювали на будівництві, всі роботи проводились прискореними темпами.
У багатьох шляхтичів серед кріпаків були талановиті зодчі, художники, архітектори, не кажучи вже про геніальних садівників, які володіли незначною теоретичною підготовкою, але були природно обдаровані з розвиненим відчуттям краси.
«Софіївка» – найчудовіший витвір саме кріпаків – зодчих, садівників, скульпторів і «размислов» – саме так тоді називали майстрів своєї справи. Імена багатьох із них, на жаль, залишилися в забутті.
У Миколи Андрєєва в «Дорожніх нотатках» 1833 року читаємо: «тысячи лошадей перевозили огромные тяжести, поднимаемые посредством машин, нарочно для сего изобретенных искусным механиком. По одному мановению графа искапывались глубокие пруди, насыпались высокие холмы, длинные и широкие плотины, планировались долины, срывались горы… Драгоценные по своей редкости деревья разных климатов, купленные на значительную сумму, превезены и взлелеяны… Я любопытствовал узнать итог всех издержек, употребленных на создание сего сада и меня уверили, что сумма выделенная из кассы для управления сего предмета, простиралась за 20 миллионов золотых».
Іншій бік історії відсвітлено в газеті «Жизнь и искусство» за 11 січня 1895 року. Старі люди, в минулому кріпаки Потоцького, розповідали, що при будівництві… більш ніж сто чоловік щодня отримували каліцтва. «Чимало поту, сліз і крові пролилося заради цього чарівного куточка», – підкреслювалося в журналі «По морю и по суше».
З покоління в покоління передаються оповіді й про талановитого зодчого,  садівника, кріпака графа Потоцького – Зарембу.
Портрету його, на жаль, не збереглося, і деякі краєзнавці досі вважають його міфічним. Ізраїль Гершенгорн у книзі-календарі «Умань и его окрестности» писав, що Зарембі після відкриття саду відрубали кисть правої руки та викололи очі, щоб він не міг знову створити подібного дива. Інший дослідник уманських подій – Олексій Роготченко знайшов легенду про те, що Зарембі вдалося втекти від переслідувань разом зі своєю коханою Гальшкою.
Багато джерел мають свідоцтва, що попередні роботи в Софіївці почалися під наглядом саме Заремби – «кріпака з неабиякими здібностями». В інших джерелах читаємо, що Заремба керував разом із Метцелем, зокрема, посадкою дерев. Польське видання в 1965 році також згадало про чудо-будівельника: «Виконавцями робіт у Софіївці були Людвіг Метцель, Заремба та інші».

 Далі буде.
 
Джерела:
Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.
Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.
Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     
Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с. 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут

 

На долоні історії

 Парк «Софіївка» в історії та особах

 

Людвіг та мрії Софії

(продовження)

 

Ідея створення парку виникла у Софії, коли, перебуваючи проїздом у Польщі, вона з синами Костянтином і Миколою зупинилася в Неборові в маєтку Гелени Радзивіллової. Оглянувши славнозвісну «Аркадію», Софія не могла приховати свого захоплення та в розчуленому листі написала Потоцькому.
Вона підкреслювала романтичність парку, розповідала про його екзотичні рослини та квіти, справила на неї враження й майстерна паркова архітектура. Потоцький почув свою дружину. Якось він приїхав на полювання до Умані, вийшов до яру та, побачивши безліч води, звернувся до свого помічника Людвига Метцеля: «Чи не можна зробити з цього яру гуляння? Мені хочеться подарувати його моїй дружині та назвати це місце її ім'ям. Нехай витрати тебе не зупиняють. Парку  цьому не повинно бути подібних навіть за кордоном».
Слід нагадати, що до цього часу в Україні та Європі вже існували ландшафтні дизайнерські парки, і при створенні Софіївки цей досвід, безумовно, враховувався. До того ж, вибір місця був вдалим і припускав масу можливостей. Парк мав бути розділений на кілька частин, одна з них виконана в східному, інша – в англійському стилі. Якщо б проєкт було здійснено повністю, він дійсно мав би стати найбільш грандіозним і неперевершеним у Європі. Але ні будинки, приховані в лісах, ні палаци та великі мости, дороги і місця, обладнані для диких тварин, на жаль, на реальність не перетворилися.
Наш наступний герой – головний організатор розбудови «Софіївки», уродженець польського містечка Данциг – Людвіг Християн Метцель. Професійний військовий, Метцель був добре освічений і начитаний, досконало володів російською, польською, французькою, німецькою й англійською мовами. Колишній капітан польської артілерії був ад'ютантом Потоцького. Разом вони об'їздили всю Німеччину й Італію.
Талант Метцеля поєднувався з неймовірною жорстокістю. В руках у нього завжди була різка, якою він бив кріпаків, що створювали Софіївку. Якось, коли він потопав, один із кріпаків врятував його, за що був нагороджений двома золотими. Наступного дня цей кріпак спізнився на роботу і був побитий різками.
Відомий український публіцист Всеволод Чаговець писав, що в Умані та Софіївці на нього дивляться тіні замучених людей. «Жалувана грамота дворянства», видана Катериною II в 1785 році, надавала у власність дворянам не лише землю, а й людей, якими вони могли розпоряджатися на  власний розсуд, немов речами.

 Далі буде.
 
Джерела:
Висоцький С.О. Про що розповіли давні стіни. – Київ: Наукова думка, 1978. – 141 с.
Софиевка. Уманский Государственный заповедник (1796–1946) / Под. ред. Н.Н. Гришко.– Киев: Изд-во Академии наук УССР, 1948. – 110 с.
Роготченко А.П. Уманское чудо. – 3-е изд., стер. – Київ: Будівельник, 1984. – 96 с.     
Сім чудес України. – Київ: Нац. парламентская б-ка, 2011. – 108 с. 

Більше про бібліотеку тут

            Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

            Замовити книги можна тут