Сторінки

пʼятницю, 7 липня 2017 р.

На долоні історії

Улас Самчук. Гомер української прози» (Закінчення)

Про свій рід і своє життя Улас Самчук розповів у книгах спогадів «На білому коні» та «На коні вороному», як й в інших книгах мемуарного характеру — «П'ять по дванадцятій» (1954), «Планета Ді-Пі» та романі-хроніці «Чого не гоїть огонь». Цими книгами Улас Самчук здобув собі в літературі місце талановитого письменника-мемуариста. «Мої спогади розсипані по світі, але їх концентрація все ще у Дермані»,— писав уже зрілий автор.
До кінця життя письменник  працював над проблемним романом «Ost». Роман був висунутий співробітниками російського емігрантського журналу «Современник», з яким активно співпрацював Улас Самчук, на Нобелівську премію, до речі як і вищезгадана  «Волинь». Одержати цю премію Самчук не міг, оскільки положенням про премію вимагається, щоб письменник жив зі своїм народом, на рідній землі, у своїй державі.
Лідія Рибенко у вірші "Уласові Самчуку" згодом  напише:
«Віншують нобелістів королі, 
у троннім залі - урочисті речі, 
та не тобі. У тебе - хрест предтечі 
лауреатів вільної землі».
Також слід зазначити, що по війні Улас Олексійович зорганізував волинське земляцтво в Канаді, і з нього постали дні поважні, відомі в українській діаспорі інституції — Інститут дослідів Волині та Товариство «Волинь» у Вінніпезі, відомі у світі своїми унікальними художніми та науково-історичними виданнями.
«Певен, Улас Самчук думками, почуттями, творчістю до кінця днів своїх земних залишався в просторі предків і в просторі української мови, бо ця колосальна духовна гравітація тримала його на орбіті національного обов'язку, який зобов'язував письменника образно відтворити драматизм і трагізм відходу української людини на інші простори планети Земля», - писав про письменника Микола Жулинський.
Феномен літератора й публіциста Уласа Самчука досі загадковий. Адже, по суті, жодного вищого навчального закладу він так і не зміг закінчити. Але його розуму, мисленню, знанню світової літератури можуть позаздрити навіть випускники Сорбонни та Американських університетів. Кожну науку Улас Самчук опановував без вчителів, самотужки. «На мою думку, людина є коваль своєї долі, писав він. -  Шукати, боротися, змагатися, удосконалювати! Шукати, «куди тече та річка»…». Він володів бездоганно німецькою, польською, чеською, російською, менше французькою мовами. Його жоден вуз не вчив "на письменника" і "на журналіста", але він досяг впродовж свого нелегкого й довгого творчого життя вершин світового письменства та публіцистики. "З його талантом він міг стати дуже легко письменником, не менш великим, німецьким, чеським, польським чи навіть українським з чужою тематикою. Але він лишився вірним народові й землі, звідки взяв своє фізичне, духовне й національне коріння. Всі його твори написані українською мовою, всі мають українську тематику".  



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Немає коментарів:

Дописати коментар