Сторінки

пʼятниця, 21 липня 2017 р.

На долоні історії

Іван Багряний. Письменник і громадянин 
(продовження)

Ранні вірші Івана Багряного сповнені ліризму і пісенності. Почуття ніжності та любові тут тісно переплітаються з бойовим оптимізмом. 
«Перепілка в житті – ніжність.
В пшеницях волошки – дума.
Мак червоний – кров.
Друже, друже! Геть з журбою!
Народились ми для бою.
Нам іти разом з тобою
Прирекла любов». 
У 1927 році в журналі «Всесвіт» Багряний публікує оповідання «В сутінках» та «З оповідань старого рибалки», які вирізнялися гостротою сюжету, яскравими образами-персонажами. 
Пробував себе Багряний і в історичному жанрі. Його перу належить роман у віршах «Скелька» 1930 року. 
У романі поет викриває антиукраїнську позицію російської церкви в Україні, прагне прищепити любов до своєї рідної землі та ненависть до її поневолювачів. Твір сповнений віри в щасливу долю українського народу. 
Критика була різна, від схвальної до негативної. У періодичних виданнях з'являлося чимало різких негативних оцінок 25-річного поета. Так у 1931 році у журналі «Критика» з'явилася стаття «Куркульським шляхом», авторства Правдюка, в якій зазначалося: «Як бачимо ранні твори Багряного доводять, що по суті він є ідеологом заможно-куркульських груп, які вороже ставляться до політики партії і радянської влади на селі…». 
Наслідок  подібних пересудів не забарився – Івана Багряного заарештували 16 квітня 1932 року в Харкові, і звинуватили «в проведенні контрреволюційної агітації…за допомогою власних  літературних творів.  Митця тримали більше ніж півроку у камері смертників Харківської в’язниці.  
До його долі поставилися милосердніше, ніж очікував митець, його не розстріляли, як зазвичай робили, а вислали на вільне поселення на Далекий Схід, позбавивши права проживати в Україні три роки. Гнаний непереможною тугою за Батьківщиною 1934 року, Іван Багряний декілька разів тікає, але його схоплюють та присуджують нові строки. Акт про закінчення слідства 26 березня 1939 року, з висунутими проти нього обвинуваченнями, Іван Багряний не підписав. 
У вірші «З камери смертників» 1939 року, створеному за гратами Харківської тюрми на Холодній горі, адресованому «каїнам, хамам, і провокаторам, мертвим і живим, і ще ненародженим в Україні і поза  Україною сущим», ожили Шевченківські сатиричні мотиви, звучить нескореність, упевненість у досягненні мети. А символом цього став птах, який б'ється крилами о грати. 
«Чого ж той птах бунтує так за мурами?
Чого ж той птах так крилами о грати?!
Товаришу, товаришу, похмурий мій,
Ну, а як ми не хочемо вмирати??!!
І ми не вмрем!
Нас не зітруть із рубрики!
Ми оживем в страшнім вогні стихії.-
Ми ще каратимемо хамів мечем республіки
На місці лобнім, там, біля Софії». 
У 1940 році з підірваним здоров'ям, але з незламним духом, митець вийшов з радянської в’язниці – оскільки інших даних про антирадянську діяльність Багряного слідством не добуто». Його звільняють під нагляд з обмеженим  місцем перебування. Письменник не має права виїхати з Охтирки. 
Під час Другої Світової Війни Іван Багряний працював деякий час декоратором в Охтирському театрі, в дозволеній окупантами газеті «Голос Охтирщини», де друкував свої твори. Про те вроджений інтелект та письменницька спостережливість не дозволили плекати солодкі ілюзії щодо фашистів. Письменник виявляв протест будь–чиєї окупації України. Законфліктувавши з місцевою окупаційною владою, Іван Багряний на деякий час перебирається до Харкова, працює в художньому драматичному театрі, друкується в газеті «Нова Україна», пише комедію-сатиру «Генерал».
У 1943 році, коли радянська влада пішла в наступ, Іван Багряний тікає на Західну Україну. Деякий час перебуває у лавах українських повстанців,  пише пісні, коломийки, готує листівки, бере участь у підготовці й організації Української головної визвольної ради – політичного центру українського підпілля. У надзвичайно складних і небезпечних умовах, митець знаходить можливість писати. Саме в цей період створює поему «Гуляй-поле» і роман «Тигролови», який на літературному конкурсі у Львові 1944 року був нагороджений першою премією, котру розділив з повістю Тодося Осьмачки «Старший боярин».
У тому ж році твір був надрукований у львівському журналі «Вечірня година» у скороченому вигляді, під назвою «Звіролови». Згодом роман видавався англійською мовою в Канаді, США, Англії, німецькою та голландською мовами. Відгуки та рецензії були схвальні.
Тоді ж Іван Багряний створює «Оду до Сталіна», у якій викриває злочинну антигуманну суть СРСР, розвінчує одного з найбільших деспотів та тиранів системи. 
«О Йосипе... Усі епітети юрбою
Зійшлись і товпляться, та гідного нема.
Геть бліднуть всі слова перед тобою.
Ти все перевершив,
і всіх ти перегнав,
І все переступив,
і всіх переплював,
О дум володарю! Як той чиряк на тілі.
О Цезарю — Отреп'єв — Джугашвілі!
Прогримиш на всі віки й держави,
О Йосипе КРИВАВИЙ — плюс — КРИВАВИЙ».
(Далі буде)



Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter


Немає коментарів:

Дописати коментар