Сторінки

пʼятниця, 28 липня 2017 р.

На долоні історії

Іван Багряний. Письменник і громадянин (продовження) 

Фронт просувався на захід. Утікаючи, вороги не тільки грабували Україну, а й вивозили її працьовитих людей на каторжні роботи до Німеччини. За однією з версій Іван Багряний потрапив до Німеччини як остарбайтер, за іншою – письменник емігрував спочатку у Словаччину, Угорщину, потім в Австрію, а вже звідти у Боварію, де знаходилися табори для переміщених осіб. 
У Європі митець був ініціатором створення восени 1945 року Мистецького Українського Руху.  Він пише статі на літературні та культурні теми, є співавтором збірника сатири «Буря в Мурі» 1947 року. Після другої світової війни чекісти переконували біженців повернутися назад у СРСР, але випробувавши «гуманність» радянської системи на  собі, Багряний добре розумів, що чекає на нього після повернення. 
Щоб застерегти біженців від помилки повернутися в радянську країну, митець в Аугсбургському таборі для переміщених осіб за одну ніч написав памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?», який врятував життя тисячам знедолених українців, а світові пояснив чому емігранти не скоївши жодного злочину не можуть жити на своїй землі.Перекладений багатьма  європейськими мовами, цей публіцистичний виступ став міжнародно-визнаним документом, який обговорювався в ООН. Автор вперше сказав у голос про сталінський геноцид проти України, про  справжній зміст колективізацій, про голодомор 1933 року, про знищення української інтелігенції, розстріляне відродження та криваву каральну машину ДПУ НКВС. 
У 1946 році виходить збірка поезій «Золотий бумеранг», куди увійшли твори  1926-1946 років, які раніше не друкувалися. Назву книзі дала поема «Золотий бумеранг» написана автором у 1932 році в камері одиночці Харківської тюрми. У збірці вперше було надруковано поему «Гуляй-поле!»  У якій жахлива картина буття на землі, спотворена  війнами, водночас у поемі наголошено, що люди схаменуться і переможуть зло. 
Протягом усього життя Іван Багряний вів активну громадську і політичну діяльність. Письменник добре розумів становище сотень тисяч вимушених емігрантів, які перебували в тимчасових таборах для беженців переважно в Німеччині,  без засобів для існування, без упевненості в завтрашньому дні. Потрібно було створювати організації, які об’єднували людей, допомагали їм вистояти. Тому в 1948 році разом з Григорієм Костюком та іншими, він організовує  Українську-революційно-демократичну партію, керівництво якою здійснює до останніх днів свого життя.  У цей період Іваном Багряним написано багато статей, звернень, памфлетів, за різними даними більше двохсот, що друкувалися переважно в Українських вістях – газеті, яку він започаткував і довгий час редагував у Новому Ульмі в Німеччині та в журналі «Наші позиції». Ці періодичні видання ставили собі за мету досягнення незалежності й демократизму в Україні за допомогою сил еміграції, а також спираючись на активних національно свідомих громадян. 
У період 1952-1963 років Іван Багряний був головою УНР та віце-президентом УНР в діаспорі.  Це було свідчення великої поваги та високої честі, які заслужив  член української спільноти у вільному світі.
Поряд з активною політичною діяльністю Багряний опановує непогамовну літературну працю. У 1947-1948 роках видає авангардистську драматичну повість «Морітури», пише повість  «Розгром», з присвятою  «Світлій памяті Миколи Пронченка – поета і товарища, розстріляного в 1943 році в Кривому Розі, гестапівськими посіпаками. Епіграф, рядки Хвильового: ««Я бачу перед собою нових невідомих людей — сильних,як леопард, прозірливих як ЧеКа,і вільних, як Воля»…
Далеко від рідної землі з'являються з під його пера «Сад Гетсиманський» (1948-1950 років),    «Огненне коло» (1953 року), віршована повість-сатира «Антон Біда – герой труда» 1956 року, «Марія Богуславка» (1957 року), а також п’єси, тексти патріотичних пісень, дитячі твори та  публіцистика.
(Далі буде)



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах:  Facebook  Twitter
 Замовити книги можна тут

Немає коментарів:

Дописати коментар