Григорій Косинка (Стрілець). Крилаті літери (завершення)
У тому ж, 1924-му, не пропускають до друку нову
книгу Григорія Косинки «Новели дезертира». Йому намагаються допомогти Микола
Хвильовий і Микола Зеров – даремно. Два роки потому з`являється нова збірка «В
житах» високо оцінена колегами та літературознавцями. Косинка пише про сучасне
селянське життя, зміни, які спричинили в Україні революція та Громадянська
війна. Наростають звинувачення у куркульстві та буржуазному націоналізмі.
Завдяки таланту Григорія в історію увійде сталінський кат Станіслав Косіор,
який перетворить життя письменника на справжнісіньке пекло.
Твори його
все частіше повертають із редакцій, на адресу звучать погрози. Працювати
Косинка не припиняє, єдиним місцем, де це можливо є сценарний відділ Київської
кінофабрики. На початку 1930-х з’являється збірка «Серце», яку після друку одразу
забороняє до розповсюдження Головліт.
Письменника намагаються максимально відлучити від
творчої праці, забороняють будь-які статті та переклади. Йдеться, зокрема, про
переклад «Мертвих душ» Миколи Гоголя, видання виходить через кілька місяців
після його смерті без прізвища перекладача. Сміливість підписати редагування
бере на себе літературний побратим Косинки – Валер`ян Підмогильний,
розстріляний за тією ж сфабрикованою справою трьома роками пізніше.
У щоденниках Григорія Михайловича читаємо: «Цькування, мислю я, повинно мати якісь межі,
а виходить, що ні, що я помиляюсь. Все-таки я держуся. Не втрачаю ґрунту під
ногами, хоч його давно вже можна було б згубити, бувши на моєму місці».
Його виступ на письменницькій конференції 1934
року в Харкові, вражає позачасовою сміливістю. Він називає письменників,
схильних до влади та «соціяльних» замовлень, не інженерами, а міліціонерами
людських душ, гнівно висловлює емоційний протест проти таких перетворень від
яких й дихати вільно неможливо. Зал завмирає від нечуваної сміливості та
передчуття біди і висловлює невдоволення «міліціонерами». Відповідь не
забарилась: в ніч з 4 на 5 листопада 1934 року Косинку заарештували, звинувативши
у приналежності до організації, яка готувала терористичні акти проти керівників
партії та уряду.
Він пише дружині з ув`язнення, просить
пробачення за те, що все так склалося, просить не тужити та не просити про
побачення. 15 грудня того ж 1934 він отримує вирок, того ж дня Григорія Михайловича
Косинку розстріляно в підвалах Жовтневого палацу. Місце поховання письменника
невідоме. Вдова вважає, що це неподалік від Лук’янівської тюрми.
Тамара Мороз доклала всіх можливих зусиль для
реабілітації чоловіка, для повернення нащадкам його спадщини – творів,
щоденників, світлин, які були вилучені катами під час арешту. Через рік після вбивства
чоловіка було арештовано старенького батька Тамари, вона й сама чекала на
ув`язнення, диво, що цього не сталося.
Григорія Косинку було реабілітовано 19 жовтня
1957 року посмертно. Частину новел було видано в часи «хрущовської відлиги»,
повністю художня та публіцистична спадщина побачила світ в 1988 році. Літературознавці
вважають найбільшими творчими здобутками новеліста «Фавст», «В житах», «Мати»,
«Політика», «Заквітчаний сон», «Серце», «Гармонія».
Для української історії в цілому непереможним
здобутком є життя людини, яке цілковито було присвячене ствердженню гідності
української нації. Життя, що лишилось крилатими літерами на сторінках історії виборювання
нашої свободи.
«…писав я
свої перші твори легко: за два-три вечори, не маючи жодного уявлення про
техніку прози, стиль, – все це прийшло до мене пізніше».
«Сердито,
мовчки гострю сапу; мати молиться до кривавої сонячної смуги на вікні, журливо
поглядає на мою маленьку жваву постать, кривиться, і сльози, як золото,
котяться по блідих щоках і падають росою на жовту долівку...».
«Чорна,
обсмалена соха в клуні розп'ялась над кроквами, як мати над дітьми, а коло
погреба, он там, де танцюють золоті стрілки сонця, хтось заломив руки».
«У
вільний час я дуже любив книжки читати, отож завжди надокучав батькові, щоб
купили мені в Києві яку-небудь книжку (батько часто на заробітки до Києва
їздили – дрова грузити, цеглу на будівлі носити, "лінію" десь
копати); батько, бувало, привозили на цілий злотий книжок тих – Шерлок Холмс,
Нат Пінкертон, Бова Королевич – багато всякого мотлоху. Батько мій був
неписьменний, а книжки купував на око – дешеву – раз, а найголовніш з
малюнками».
Фото
https://dovidka.biz.ua/grigoriy-kosinka-tsikavi-fakti/
Джерела:
Косинка,
Григорій. Автобіографія / Г. Косинка. – Київ : Центр учбової літератури, 2018.
– 98 с. – (Класика української літератури).
Косинка,
Григорій. Вечірні тіні : оповідання / Г. Косинка. – Харків : Важпромавтоматика.
– [Б. м.] : Формат, 2007. – 320 с. – (Грамота).
Косинка,
Григорій Михайлович. Гармонія / Косинка Г. М. – Львiв : Каменяр, 1971. – 127 с.
Косинка,
Григорій Михайлович. Серце : новели / Г. М. Косинка. – Київ : Дніпро, 1967. –
198 с.
***
Гальченко,
Сергій Анастасійович. Скарби літературних архівів / С. А. Гальченко; під ред.
М. Г. Жулинського ; НАН України, Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка. – Київ : АТОПОЛ,
2012. – 448 с.
Григорій
Косинка / Ін-т літ. ім. Т. Г. Шевченка ; упоряд., авт. передм. С. А. Гальченко,
худож. Р. В. Варламов. – Харків : Фоліо, 2018. – 507 с. – (Митці на прицілі).
Наєнко,
Михайло Кузьмович. Григорій Косинка : літературно-критичний нарис / М. К.
Наєнко. – Київ : Радянський письменник, 1989. – 172 с.
Про
Григорія Косинку : спогади. – Київ : Радянський письменник, 1969. – 215 с.
Розстріляне
відродження : антологія 1917–1933: Поезія – проза – драма – есей / упоряд.,
передмова, післямова. Ю. Лавріненко. – Київ : Смолоскип, 2002. – 983 с.
***
https://uain.press/blogs/1120342-1120342
https://secinfchounbk.blogspot.com/2014/12/18991934.html
https://uain.press/blogs/1120342-1120342
Більше про бібліотеку тут
Немає коментарів:
Дописати коментар