Сторінки

пʼятниця, 30 червня 2017 р.

На долоні історії

Улас Самчук. Гомер української прози» (Продовження) 

Після переїзду, основна частина творчих зусиль Самчука припадає на написання спогадів: «На білому коні» (1955), «Чого не гоїть огонь» (1959), «На коні вороному» (1975), «Планета Ді-Пі» (1979).
У 1980 році вийшов останній з розпочатих і вивершених за океаном романів Самчука «Слідами піонерів», присвячений життю заокеанської української еміграції.
      Роман «Втеча від себе» (остання частина трилогії «Ост»), у якому герой  Іван Мороз знаходить свою другу домівку — канадську, виходить у 1982 р. 
      Пормирає письменник у Торонто 9 липня 1987р.
Одним з найкращих творів Самчука, по праву, вважають повість «Марія» — про страшні метаморфози людського буття в умовах   більшовицької тоталітарної системи. Жах цієї трагедії подається крізь призму образу Марії, яка на сімдесятому році життя зазнає разом з рештою українців страшного геноциду. З огляду на похилий вік головної героїні, ця трагедія, може, і не виглядала б такою вражаючою, якби читач з кожною сторінкою твору усе чіткіш не усвідомлював, що у цій старій жінці уособлена сама Україна. Несхитна в моральних своїх навичках та переконаннях, але беззахисна перед злом.
Найвідомішим твором письменника є трилогія «Волинь». «...Я ставив і зараз ставлю,— писав Самчук,— собі досить, як на письменника, виразне завдання: хочу бути літописцем українського простору в добі, яку сам бачу, чую, переживаю». Чи не найповніше конкретизує це завдання саме «Волинь» — розлоге епічне полотно, що унаочнює шлях сільського хлопченяти, а потім юнака Володьки Довбенка (в образі якого яскраво простежуються автобіографічні мотиви) крізь війни, революції до себе самого. Але попри все це особисті образи повісті розширюються до загальнонаціональних і загальнолюдських масштабів. 
Україна постає на сторінках «Волині»,  державою у пошуках духовного ресурсу. Самчук виступає проти того, щоб хліборобська душа не мала умов для повноцінного самовияву і де слово «хазяїн» є лише синонімом сили. Зміст трилогії цим далеко не вичерпується, про що свідчать назви окремих її частин: «Куди тече та річка» (1928—1933), «Війна і революція» (1929—1938), «Батько і син» (1935—1937), кожну з яких можна вважати своєрідною сходинкою до остаточної і художньо доказової переконаності автора в спромозі українського селянина закласти своєю працею і Духом фундамент рідної держави.
Як стверджує дослідник творчості Уласа Самчука Степан Пінчук, "У 30-х роках вживалися певні заходи щодо кандидування Уласа Самчука на Нобелівську премію за роман «Волинь» (як і Володимира Винниченка за «Сонячну машину»). Але, на жаль, їхніх імен немає серед Нобелівських лауреатів: твори письменників погромленого і пригнобленого народу виявились неконкурентноздатними не за мірою таланту, а через відсутність перекладів, відповідної реклами".



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Немає коментарів:

Дописати коментар