Улас Самчук. «Гомер української прози»
Таким як Самчук, кому доля накреслила стати "одним з найбільших українських письменників XX століття", з раннього дитинства було закрито дорогу "...в широкий світ, до високої освіти і вершинних здобутків європейської цивілізації. І треба було або змиритися із приреченістю долі, або ж кинути їй виклик, порвати з рідним середовищем і йти до того широкого світу, шукати в ньому себе. Улас Самчук вибрав друге. І саме цей вибір уможливив його шанс стати європейським письменником з українським корінням".
Літературознавці і сучасники неодноразово наголошували на своєрідному парадоксі, який являє собою життєва і творча доля письменника : він завжди був у центрі подій літературного, громадського, політичного життя, завжди був "при ділі", проте рівно завжди почувався, іншим, чужим де б то чи з ким то не було, в якій бі державі він не опинявся. Він пристрасно та органічно ненавидів радянську владу, яка платила йому тією ж монетою. Навіть даровані долею жінки не отримали від нього того, що чекали - світової слави і банківського рахунку. Не мав він і дітей.
Він мав величезний талант і величезний обов’язок на якому сам і наголошував. „Я не тому письменник українського народу, що вмію писати. Я тому письменник, що відчуваю обов’язок перед народом. Бог вложив в мої руки перо. Хай буде дозволено мені використати його для доброго, для потрібного” - і саме це є головною характеристикою для Гомера української прози. Гомера не тому, що він писав багато, а тому, що в його творах епічність тем, характерів, почуттів. Епічність життя, кожна хвилина якого була пов’язана для Самчука з Україною, навіть коли він був на чужині.
Улас Олексійович Самчук народився 20 (за старим стилем 7) лютого 1905 року в селі Дермань Дубенського повіту Волинської губернії (нині Здолбунівський район Рівненської області) у родині Олексія Антоновича та Настасії Ульянівни Самчуків, — як на той час, заможних селян. Батько Уласа мав від двох шлюбів п'ятеро дітей. Улас був середнім.
Село було відоме православним монастирем, збудованим князями Острозькими. З ним пов'язана діяльність Івана Федорова, Даміана Наливайка, Мелетія Смотрицького. «Князь Святослав наділяв монастир багатьма дарунками і сам розміряв своїм варяжським поясом фундаменти Успенського собору. Тут також жив, працював і був похований великий літописець Нестор» - згадував у своїх мемуарах Самчук.
По суті, світогляд майбутнього визначного письменника формували як родина, так і довкілля: «… Дермань для мене центр центрів на планеті. І не тільки тому, що десь там і колись там я народився… Але також тому, що це справді «село, неначе писанка», з його древнім Троїцьким монастирем, Свято-Феодорівською учительською семінарією, садами, парками, гаями, яругами, пречудовими переказами та легендами. Це слово глибоко увійшло в мою плоть і мою кров. - так згадував Самчук про місто де він народився.
У 1913р. сім'я у пошуках землі переїхала в Тилявці Кременецького повіту, де хлопець розпочав своє навчання. Цікаво, що ані цієї початкової школи, ані початкової у Дермані, ані української гімназії в Крем'янці, ані вищих шкіл — Бреславльського та Українського вільного в Празі університетів — він уповні так і не скінчив: у перших двох випадках завадили Перша світова війна й польська окупація, потім — арешт і мобілізація до польського війська, згодом — активна літературна діяльність.
У своїх споминах Улас Самчук мотивує свій життєвий вибір писати так: "Головне, моє нестерпне, безупинне, невідступне бажання писати. Бути письменником. ... Десь з сімнадцятим роком мого життя посіла мене ця пропасниця, з якою я просто не міг дати ради. Я писав днями й ночами, я занедбав навчання, за мене почали хвилюватися батьки: "От буде босяк - ледащо, не здібне навіть до хазяйства". ... Жадоба світу, знання, слави у селі, "на краю світу"... Що за дика примха! Мене рвало на куски бажання вирватися звідсіль, отрясти порох взуття і відійти на другий "край світу".
Рішучість, ризик, наполегливість, витримка - це ті головні якості, завдяки яким Улас Самчук йшов без оглядки до своєї заповітної мети. Як письменника і громадянина його сформували два світи, дві культури, дві традиції - Схід і Захід, Україна і Європа.
(Далі буде).
Замовити книги можна тут
Немає коментарів:
Дописати коментар