Сторінки

середа, 21 червня 2017 р.

Родовід пам'яті

Родовід Резніченко 

З дитинства мені було дуже цікаво що-небудь знаходити, щось старовинне. Причому я не зважав на вартість речі. 
Поки був молодий, і росли діти, я й не думав серйозно займатися пошуками. Напередодні пенсії, так склалося життя, що у мене з'явилася можливість зайнятися військовою археологією. Я вступив до пошукового загону. Старший син навіть подарував мені металодетектор. Але на сьогодні все змінилося, і я перекваліфікувався на пошук монет. Результат: знайшов кілька монет часів революції і передвоєнного періоду. 
Будучи ще маленьким, я чув розповідь тата, що начебто його бабуся була дочкою, мало не дворянина. Поки був молодий, як-то все руки не доходили розпитати і записати. В основному були інші інтереси. А потім тата не стало, і запитати було вже ні в кого.
З віком я став більше цікавитися історією. Стало питання: чиїх кровей ти будеш, «холоп»? Але я все ніяк не міг зайнятися історією свого роду.
В один прекрасний момент я вирішив відновити біографію свого батька Резніченко Івана Івановича. Так народився сайт, присвячений пам'яті батька - 810-shap.org.
А потім я подумав, чи не зайнятися відновленням свого родоводу? Тим більше що існує легенда: мій дід, татів батько, мав на рубежі 1917-1920 рр. в змісті поштову станцію в Єлизавету-Хорошево. Прадід був керуючим у когось в маєтку і одружився на дочці власника маєтку. Власником маєтку був підполковник, а землю йому дали за заслуги в Східній (Кримській) війні (1853-1856 рр.). Рід прабабусі характеризували як небагатий, але, можливо, дворянський. Яке було дворянство - спадкове або приватне - невідомо. Військове звання прадіда дозволяє припустити про можливе причислення до дворянства. Шлюб відбувся без благословення батька нареченої. Батько їй відмовив у спадщині. Очевидно, сім'я прадіда все ж була заможною. Про це свідчить і те, що мій дід (їх син) містив поштову станцію.
Треба відзначити, що в законах про дворянство були описані нерівні шлюби і їх наслідки для наречених та нащадків. Відповідно до них дворянство передавалося по жіночій лінії.
Інтерес представляє і рідня по маминій лінії - Соколов. Але з огляду на те що працювати треба в архівах Білорусії, що на сьогодні не представляється можливим, довелося цей напрямок відкласти до кращих часів. Може мої внуки зуміють досліджувати рід Соколових в майбутньому.
Чи не спробувати дізнатися, ким же була батькова бабуся? І взагалі, звідки ми, хто мої предки? Тому я всього себе присвятив роботі над родоводом тата. Хай вибачить мене мама. Поки я не можу нічого додати до тих спогадів про рід Соколових, які вона залишила.
На щастя, тато родом з села Кислянка Синельниківського району Дніпропетровської області. Я дізнався, що метричні книги частково збереглися в обласному архіві Дніпропетровської області, і пішов в архів.
Сучасна Кислянка утворилася з села Єлизаветівка десь після 1927р. Документально підтверджено, що в 1925 році в Павлоградському окрузі була Єлизаветівська сільська рада, в який входили село Єлизаветівка (...) 
Сама Єлизаветівка утворилася з хуторів Татарських, що на річці Татарці. На Планах Генерального межування вказані хутори Татарські і сільце Нікольське.
Найперша відома мені згадка за відомостями 1859 р. говорить: Єлизаветівка (Татарка), сіл (о) каз (енное). Розташоване при річці Татарка. Від повітового міста (Новомосковськ) 32 версти, від станового кварталу 32 версти. Число дворів 293, осіб чоловічої статі 1115, жіночої статі 1138. Церкви немає.
Таким чином, можна стверджувати, що мої предки не були поміщицькими людьми, а жили як вільні люди. Найімовірніше, рід бере початок від полтавських козаків, але ось з яких, реєстрових або посполитих, поки не відомо.
З іншого боку балки розташовувалося містечко Хорошево. (...)
Ось в ньому-то і був маєток, в якому за легендою керуючим був мій прадід.
Найперша згадка, яка мені зустрілася про Хорошево, це карта 1830 року, де вказані Нікольське (теж Хорошево), Татарські хутори Новомосковського повіту (сьогодні Кислянка) і Татарський хутір Павлоградського повіту (сьогодні Вільне Новомосковського району).
За переказами, хутори Татарські були зимівниками козаків. Сероухов Валерій Олексійович, вивчаючи свій рід Сероухов з д. Бураковкі (Татарки), знайшов в ГПИБ працю - «Катеринославська вчена архівна комісія». У ньому наводяться ордера (рапорти) князя Г.А. Потьомкіна. Один з них присвячений опису селищ і зимівників Новоросії. Можливо, тут жили і представники мого роду. (...) Ордер Потьомкіна вселяє надію. Може з часом знайдуться документи про причислення жителів селищ і зимівників до того чи іншого стану.
Тепер про предків.
Батько - Резніченко Іван Іванович (1916-1983) (див. Фото).
Народився 22 січня 1916 року в селянській родині в селі Єлизавету-Хорошево (нині село Кислянка) Синельниківського району Дніпропетровської області. Рано залишився без батьків, йому було близько чотирьох років. Його з братами і сестрами на виховання взяли рідні дядько з тіткою. Рано почав самостійне життя. Після закінчення семирічки вступив до Дніпропетровського політехнікуму залізничного транспорту, який закінчив в 1936 р.
З травня 1936 року по вересень 1937 року працював в Таганрозі помічником залізничного машиніста паровозного депо. З березня 1937 року по травень 1937 року працював в Нижньодніпровську Дніпропетровської обл. З травня по вересень 1937 року працював в місті Мелітополь Запорізької обл. техніком по техніці безпеки 8-го відділення паровозної служби.
У вересні 1937 по заклику ЦК ВЛКСМ і по спецнабору був покликаний в Чугуївське військове авіаційне училище Харківського військового округу, яке закінчив у жовтні 1940 р.
З жовтня 1940 року по березень 1941 року - Одеський військовий округ, мол. лейтенант 160-го резервного полку.
З березня 1941 року по вересень 1942 року - Орловський і Сибірський військовий округ - льотчик-інструктор Олсуф’євської військової школи стрілків-бомбардувальників.
З вересня 1942 по листопад 1942 року - Приволзький військовий округ - ком. ланки 949 штурмового авіаційного полку 1-й запасної авіабригади.
З листопада 1942 року по травень 1943 року - Приволзький військовий округ - слухач курсів командирів ланок 1-ї запасної авіабригади.
З травня 1943 року по вересень 1943 року - Брянський фронт - заст. командира ескадрильї 810 штурмового авіаполку.
З вересня 1943 року по березень 1945 року - 2-й Прибалтійський фронт - ком. ескадрильї, штурман 810 штурмового авіаполку.
При виконанні бойових завдань був двічі збитий, але в обох випадках «падав» на передньому краї своїх військ.
За період бойових дій здійснив 114 бойових вильотів, з них 90 вильотів провідним дрібних і великих груп літаків до полку включно. Будучи провідним груп, не мав жодної бойової втрати.
У березні 1945 р. був направлений на навчання в Військово-Повітряну академію командно-штурманського складу в м. Моніно, Московської області, яку закінчив в 1949 р. Після закінчення академії продовжив службу у ВПС.
30 березня 1945 одружився на Соколовій Людмилі Петрівні. У цьому щасливому шлюбі виростили і виховали трьох дітей - дочку і двох синів, в тому числі і мене.
У грудні 1958 р демобілізований з лав Збройних Сил за станом здоров'я в званні підполковник. 
Жив і працював в Дніпропетровську.
Помер 10 серпня 1983 р, похований на Сурсько-Литовському кладовищі м. Дніпропетровськ. Його ім'я увічнене на алеї Героїв м.Чугуїв, встановлено меморіальну дошку на будівлі залізничного технікуму у Дніпропетровську, його ім'ям названа вулиця в рідному селі Кислянка.
Його батьки - Іван Тимофійович Резніченко та Дар'я Полікарпівна Мала. Іван Тимофійович народився 20 березня 1888 року в селі Єлизаветівка. Хрещений в Миколаївській церкві м. Хорошево. Це пояснюється тим, що на той момент церкви в Єлизаветівці ще не було.
Історична довідка: церква в Хорошево побудована 1819 році. За довідником «Катеринославська Єпархія 1908 г.» церква побудована в 1819 р. ретельністю дружини дійсного статського радника баронеси Франк і місцевих парафіян, кам'яна, однопрестольний - в ім'я святителя Миколая.
Церква в Єлизаветівці побудована в 1903 році, Успенська церква, побудована старанням прихожан, дерев'яна, однопрестольна.
Дітей Іван Тимофійович і Дарина Полікарпівна хрестили вже в Успенській церкві.
Як я писав раніше, Іван Тимофійович містив поштову станцію. У той час поштові станції здавалися в зміст. (...)
Крім того, він надавав коней для прогону і надавав послуги на поштовій станції. Тим і жили.
(Далі буде)

Олександр Резніченко



Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Немає коментарів:

Дописати коментар