Сторінки

пʼятниця, 1 червня 2018 р.

На долоні історії

«Японська література – ескізи східної душі» (продовження)

Недарма говорять про жіночу інтуїцію.  Смуток, описаний у творах японок,  як миттєве передчуття, знайшов підтвердження у реальному житті  в епоху Камакура. Наприкінці 12 століття під натиском стану військового дворянства (самурайства) впала влада родової аристократії. На довгі століття країна була втягнута у вир феодальних міжусобиць. Почався новий етап і звісно література миттєво відреагувала.  Сказання про військові битви, бої і поєдинки стали головними, а  новими героями - реально існуючі історичні постаті. Народ, в переважній більшості неписьменний, так само,  як і рядові воїни-самураї, слухав оповіді про ці битви, що складали мандрівні середньовічні співаки. Передаючись із вуст в уста, обростаючи барвистими подробицями, оповіді поступово складалися в цикли, але в твори літератури їх перетворили добре освічені люди. Жили вони монастирях або в збіднілих садибах. Імена їх достовірно невідомі, але цілком очевидно, уявляли вони себе не стільки поетами, скільки строгими і неупередженими літописцями,  які багато в  чому  навчилися у китайських історіографів.
 Так виник письмовий феодальний епос гунки -  грандіозні, масштабні епопеї. Були й  окремі гунки, де просто перераховувалися імена  знаних самураїв.  Але  більшість творів   була пронизана цікавими історичними фактами, романтикою та  неймовірними пригодами. 
Головне місце серед них належить «Сказанню про дім Тайра», запис якого ймовірно датована кінцем 13 століття. У центрі сюжету - боротьба двох могутніх феодальних будинків. Відмінність японської літератури того часу (до речі, як і всіх без виключення часів)  у поглибленому ліризмі,  деякі монологи уявляють собою справжні психологічні етюди. Тобто традиції Хейанської культури, незважаючи на військовий час,  проглядаються стовідсотково. Наріжним каменем є й  ідея васальної вірності, а   найвизначнішою рисою  - дух гуманності, що проявляється в співчутті всім, хто страждає від деспотизму, жорстокості  та  війни. Цей твір і  зараз  слугує для різного роду інтерпретацій в  японській та світовій літературі, театрі  та  кінематографі.
У 15-16 століттях, незважаючи на безперервні криваві феодальні війни, навколо багатоярусних княжих замків по всій Японії, виникають поселення, які згодом перетворюються у великі міста, що населяють ремісники, купці, прикажчики, скоморохи, поденники і інший різноманітний люд. Вони в більшості малограмотні або зовсім неграмотні, але в їх середовищі в повній мірі збереглися всі скарби поетичної та  усної народної  творчості. Так виникає оригінальна міська література,  теж створена безіменними авторами, що  отримала назву «цікаві книжки».  Серед них народні казки «Дівчина з чашею на голові» і «Таро лежень», «Зла мачуха і прекрасна падчерка». Особливий інтерес представляють оповідання, в яких вперше в японській літературі головними героями виступають прості люди-городяни з їх розумом, кмітливістю, енергією.  Нерідко  всі ці якості заховані під личиною роззяви, своєрідного японського варіанту Івана-дурника. 
По іншій бік від «цікавих книжок», людина, яка прославила  не тільки  своє сторіччя, а й японську літературу в цілому.  Мова про автора хоку Мунефуса відомого всім, як Мацуо Басьо. Дослідники вважають, що  його поезії  перевищили майстерність танка. Поет був  знаним мандрівником  і усюди залишав вірші, все що хвилювало його він обезсмертив своїм пензлем. Вже за життя його ім'я було відоме і простому селянину, і знатного вельможі. Мацуо залишив нащадкам кілька десятків незрівнянних віршів. У 1690 році була складена знаменита антологія «Солом'яний плащ мавпи», куди увійшли хоку Басьо та  його учнів. До речі, один з них придбав сенсею маленьку колибу, де  той й мешкав, а поруч було посаджено банан (basjoo). Колиба отримала назву бананової, а Мацуо, таким чином,  свій псевдонім   
Хоку споріднена з традицією японського живопису: художники розробляли мальовничий сюжет, а поезії його "закріплювали".  «Хоку  -живописна поезія», так говорили сучасники. Зверніть увагу на цю стовідсотково-досконалу візуалізацію при читанні цих маленьких шедеврів. І почуйте, як неодмінний супровід,  захитаний вітром фурин - японський дзвіночок . 

«На голой ветке  ворон сидит одиноко. 
Осенний вечер…» 
Або: 
«Проталина света
А в ней светло-лиловый 
Спаржи стебелек…»
Або: 
«Чистый родник!
Вверх побежал по моей ноге
Маленькй краб…»

Наслідував  традиції Басьо  -Еса Бусон.

(далі буде)
Олена Ємельянова, 
головний бібліотекар сектору соціокультурних проектів і зовнішніх  
зв'язків



Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter
Замовити книги можна  тут

Немає коментарів:

Дописати коментар