Сторінки

пʼятницю, 22 червня 2018 р.

На долоні історії

«Японська література – ескізи східної душі»
(завершення)

 У   другій половини 19  на  початку 20 сторіччя,  в часи просвітньої  епохи,    Японія запозичує  знання зі всього світу.  Актуальними  є питання державного устрою та виборчого права.    На літературну арену виходять політичні романи  на зразок  «Прекрасного оповідання про управління державою»  авторства Яно Рюкея. Цікавий той факт, що великі політичні діячі вважали своїм обов'язком займатися белетристикою. Кожна освічена людина, узагальнивши свій досвід, мала написати 1-2 романи. 
У ті ж часи в Японії  створюються перші літературні гуртки,  у русі  всеcвітньому. Їх головним наповненням   є абсолютна свобода творчості та єдності літературної і розмовної мови. З'являється першій в  Японії психологічний роман авторства Одзакі Коє. Відчутний вплив англійської літератури, поширене захоплення поезією Джорджа Байрона, видаються твори Вільяма Шекспіра. 
Сучасну класичну новелу тих часів представляє  Хігуті Ітійо, яка наслідувала всіх найвидатніших літераторів, саме тому її називали представницею поколінь «золотої троянди».  Девізом її була пристрасть до мистецтва, що сильніша за смерть.  
Після Першої Світової пошук істини та джерел соціального зла продовжується. З'являються «ідейний роман і трагічна повість» , в яких  йдеться про права і безправ'я, злидні і розкіш і з'являються письменники-публіцисти, які проголошують: «Великі ідеї в серці для того,  щоб твоє співчуття приносило зміни». Вірнопідданські почуття вважаються пережитком.
Яскравим представником тогочасної літератури  був Токутомі Рока (1868-1927 рр).. «Наші серця трепотіли при слові свобода….я дивився на світ як солдат, який чує сигнал до бою ». Йому були близькі гуманістичні  ідеї Віктора Гюго, Льва Толстого,  Еміля Золя. Перший роман «Краще не жити» і велика слава. За 27 років роман мав  майже 200 видань.  Ще один  його твір, на якому хочеться акцентувати  - «Природа і людина», що містить 80 замальовок природи. Відвідує  письменник  і Льва  Толстого у Ясній Поляні, який теж був  захоплений його творчістю. 
Продовжує  існувати та розвиватися в Японії, так звана   натуралістична  літературна школа.
Читачі  виявляють жвавий інтерес до того, що їх близько стосується до замальовок    власного життя, до героїв з якими стикаєшься щодня,  до  газетних повідомлень.  Вітається і є основною залежність поведінки людей від їх фізіології, фатальної спадковості, страждання за гріхи предків.  Немає чорного та білого, гарного, або потворного,  немає сенсу обмежувати себе поняттями добра і зла.  Що до  крайнього меседжу,  так,   в  країні, де все пронизано неоднозначністю, цей зміст пояснити можливо, але  ж… З урахуванням того, що японська генетична ментальність, замішана на глибоких традиція та віруваннях, де  немає різких крайнощів і все доволі неоднозначно,   можливо говорити про те, що цей літературний напрямок,  все ж таки,  був імпортований.  І те що продовження  у такому вигляді не мав, зайвий раз це підтверджує. 
Ще одна цікавість того періоду , пов’язана із творчістю Ісікава Такубоку (1885 – 1912 рр).  Перша його збірка  вийшла в 20 років.  Його цікавлять соціальні питання  і життя простих людей, але  перш за все він увійшов у літературну історію, як автор, що відродив танку.  
Цитую: «Є особливі миті, вони не повторюються двічі .. Я пишу пісні, тому що я люблю життя ...».Особливі миті він відтворював  саме у маленьких поезіях, які називав «сумними іграшками».  
«Какая грусть в песке!
Шуршит, шуршит.
И все течет сквозь пальцы, когда сожмешь в руке….»

Повертаючись до створених у той час гуртків. «Біла Береза» -  основними ідеалами, цього утворення були спроби людини відстояти свою гідність.  Представники «Берези»  ніби то відчинили навстіж вікно в літературний світ і впустили туди повітря безкорисливого служіння людству.  Вони  ставили за зразки,  творчість  Генріка Ібсена, Моріса Метерлінка, Ромена Роллана – авторів нового слово у тогочасній  літературі.   Члени «Білой Берези» не вірили в мистецтво без майстерності і багато сил поклали на те, щоб реабілітувати вигадку, стиль зовсім було зниклий з японської літератури. Очолював цю школу майстерності  дослідник  всівіту людської душі Акутагава Рюноске. Добре знайомий з класичною японською і європейською літературою.
«Він стояв внизу під мостом і чекав її. Село сонце. З'явилися вечірні тіні. Вона не йшла. Почала прибувати вода.., а він все стояв і чекав поки вода не зімкнулася над його головою. Тоді душа юнака понеслася до сумного місячному світлу, щоб через багато тисяч років вселитися в Акутагаву Рюноске , щоб позбавити його спокою».
Ця світла і сумна мініатюра  про неприкаяного романтика з невтомною надією. Він  шукав в людях «приховану красу», «тонкий смак», «істиний гумор». Наведу приклад  з його роману  «Ворота Расемон».  В старому Кіото в голодний рік колишній хейанський слуга розмірковує стати йому злочинцем або померти з голоду. Побачивши на власні очі огидність зла (стара оббирає трупи), він вважає за краще померти. Але почувши доводи старої («треба ж чимось жити»),  зникає пограбувавши ту ж саму стару. Письменник не виправдовує,  не звинувачує, він досліджує. Він як золотошукач шукає в людських душах крупиці добра. Ось ця неоднозначність, про яку йшлося вище. Японська неоднозначність та глибина.  Останні твори  Рюноске-  твори  сповідальності. Але межі своєї епохи він  нажаль не переступив, покінчивши життя самогубством.  
 До речі, у сучасній Японії  сумна статистика самогубств. Журналісти часто посилаються на неймовірно відповідальне відношення японців до своєї роботи, на велику нервову напругу,  у зв'язку з цим,  і бажання розв'язати цей вузол саме таким шляхом.  
Справа не лише в цьому. Японія на своєму генетично ментальному рівні, незважаючи на неймовірні економічні, технічні, соціальні досягнення і  відкрите долучення до  всесвітньої цивілізації, лишила в мешканцях пам'ять замкненості, що існувала  майже всю історію держави. Замкненість ця спирається на  безліч духовних та релігійних пластів   і дісонанс  цього східного феномену, його  неповторної, авторської цивілізації  з американо- європейським стилем життя, ніби то зовнішньо органічним, знаходить вихід саме таким трагічним чином. 

20  сторіччя. Ключовим є  період Другої Світової війни і  літературні заклики  проти жорстокості та мелітаризму.  Болісне  висвітлення процесу подолання наслідків Хіросими і перш за все у  масовій  свідомості. Дуже стійкими  є тенденції повернення  до літературного цеху і до читацької аудиторії молоді.
Ясанарі Кавабата - перший в  японській літературі лауреат Нобелівської премії 1968 року за «письменницьку майстерність», що з надзвичайною яскравістю виражає суть японського способу мислення. Народився письменник у родині лікарів, рано осиротів  і в 16 років лишився без улюбленого діда. Втрата останньої близької людини стала сюжетом його першого оповідання «Щоденник шістнадцятирічного  юнака».  Поетизація найпростіших людських почуттів, оспівування краси природи,  підкреслене захоплення старовиною, щирість інтонації – всі  ці цінності притаманні більшості творів, випускника Токійського університету.  Найперше місце серед них  посідають «Країна снігу» і «Тисяча журавлів». 
Назва твору  «Тисяча журавлів», походить від візерунка з журавлями на кімоно героїні. Роману була присуджена премія японської Академії мистецтва. Центр сюжету чайний обряд – доведений японською естетикою до рівня високого мистецтва. Чайна церемонія покликана слугувати досягненню гармонійної єдності людини з природою та іншими людьми. Автор застерігаю проти сучасного спрощення  та сприйняття процесу. На сторінках реально живе японська кераміка. Стародавні чашки ніби відтінюють скороминущість людського буття, підкреслюючи  тим його цінність. 
Акцентую і на   «Повісті про принца Гендзі» Кавабата. Історія кохання інтелігента, схильного до пустопорожніх міркувань,  з гейшою, що здатна на велику  жертовність заради близьких.

Сучасна японська література.  Хтось (наприклад, я :) )полюбляє твори Харукі Муракамі, хтось -  Кэндзабуро Оэ  - другого лауреата  Нобелівської премії,  або британського письменника японського походження Кадзуо Ісігуро, який отримав цю нагороду у 2017 році.  Хтось з нетерпінням чекає на нову прозу від авторів-жінок, які у минулому сторіччі знов заявили про себе у повний голос . 
Майже всі  згадані твори   представлені у фондах нашої бібліотеки, звертайтесь.

 Отже, якщо хочете  віднайти шлях до себе справжніх, відчути неймовірну внутрішню свободу, пояснити для себе процеси, що спостерігаються у східному та  всесвітньому просторі  - вивчайте японську мову та  відправляйтесь у подорож до країни висхідного Сонця.   Не забувайте при цьому  знайомитися і  з  японською літературою. 
Особливо раджу  видання авторства неймовірного мудрого, мого улюбленого   японіста та літератора  Олександра Мещерякова. 



Олена Ємельянова, головний бібліотекар 
сектору соціокультурних проектів і зовнішніх зв'язків 



 Більше про бібліотеку  
 Ми в соціальних мережах:Facebook Twitter
Замовити книги можна тут

Немає коментарів:

Дописати коментар