Сторінки

пʼятниця, 27 квітня 2018 р.

На долоні історії

Михайло Свєтлов: «Давай побеседуем вновь…»
(продовження)

Наприкінці  30-х років Свєтлов звернувся  і до драматургії,  їм була написана романтична п'єса "Казка" (1939-й рік), а в 1940-му висвітив  події Громадянської війни  у п'єсі "Двадцять років потому". Його театр за наповненням був поетичним, а п'єси йшли у  Московському державному для дітей або Третьому дитячому. Дуже цінував його драматургію відомий режисер Олексій Дикий. Головні герої п'єс  Свєтлова були ніби то відсутні, але ж авторська інтонація відчувалась  завжди і дуже потужно.
Він був народним улюбленцем, але життя його не можна назвати  гладким та легким. Комсомолець-романтик, був виключений з комсомолу.  Період перебудови країни був для нього доволі складним.  Вірячи в ідеали революції, він  ніколи не вступав в партію. Оспівуючи мрію про щастя молодої країні,  був гнаний владою. Свєтлов добровольцем пішов на Громадянську, а його невпинно переслідували за симпатії до так званих  троцькістів. 
Під час  Другої Світової    був військовим кореспондентом: спочатку газети "Красная звезда"  у Ленінграді (нині Санкт-Петербурзі), потім у газетах 1-ї ударної армії Північно-Західного фронту "На розгром ворога" і "Героїчний штурм". 
На війні   писав вірші, кореспонденції, листівки, і вперше в житті - нариси. Величезну популярність отримав його вірш "Італієць". 
На фронт його не пускали і не вірили, коли потрапив туди, що він і є автором «Каховки». Свєтлов  пробився в діючу армію, тому що повинен був знаходитися там, де його герої. Будучи працівником військової газети залучився до бойової охорони в притул до німецької передової.  Після війни ще довгого «писав війною», відчуваючи себе частиною фронтового братства. До середини 50-х зробив  дуже мало. У 1957 році з'являються  «Артист», «Бессмертие»  та  «Искусство».  
Враження про війну знайшли відображення і в п'єсі післявоєнного періоду "Бранденбурзькі ворота". За бойову роботу в роки  Другої Світової війни Свєтлов був нагороджений двома орденами Червоної Зірки, медалями.
Військовим кореспондентом  дійшов до Берліна  у  1945-му, але був «невиїзним» і ніколи не побачив тієї самої Гренади, яку прославив на весь світ. 
У повоєнні роки поетична творчість Свєтлова була в негласній опалі, йому не дозволяли виїжджати за кордон і він  зайнявся викладацькою роботою. У ці роки  знов повернувся до драматургії, створивши  п'єси: "Чуже щастя" (1953-й рік ), "З новим щастям" (1956-й рік) і варіацію на тему п'єси  Карло Гоцці "Любов до трьох апельсинів" (1964-й рік). Більшу кількість часу Свєтлов приділяв перекладацькій роботі, працюючи з віршами  білоруських, туркменських, українських, грузинських, литовських авторів. Лише після II-го з'їзду письменників (1954-й рік ), на якому в захист Михайла Свєтлова виступили поети  Семен Кірсанов і Ольга Бергольц, про  нього знов заговорили відкрито. Після значної перерви з'явився збірник його  віршів "Горизонт" (1959-й рік), "Мисливський будиночок" (1964-й рік ) і остання книга поета - "Вірші останніх років" (1967-й рік ), за яку Свєтлову посмертно була присуджена Ленінська премія. Премію вже отримував його син сценарист і режисер Олександр (Сандро). Михайло Свєтлов був одружений на  Родам Аміреджібі - сестрі грузинського письменника Чабуа Аміреджібі. 
 Отже у літературу поет повернувся лише у 1959-му році . Але жити залишалося вже так мало. 28 вересня 1964 року Михайла Свєтлова помер від раку, залишивши незакінченою роботу над п'єсою про Антуана Сент-Екзюпері. «Якщо мені доведеться когось засмутити своєю смертю зроби так, щоб в цю хвилину закрили завісу», -писав він. 

(далі буде)



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter
Замовити книги можна  тут

Немає коментарів:

Дописати коментар