Сторінки

середа, 7 лютого 2018 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Антон Баранов. Мудрість добра 

Молодий, добрий, чуйний. До нього можна звернутися з будь якого питання і завжди отримати не тільки пораду, а й допомогу. Антон Баранов працює у ДОУНБ лише  третій рік, але уявити сьогодні  наш бібліотечний простір без цього привітного  завжди усміхненого юнака неможливо. 
Він народився у родині підприємця і менеджера, має молодшого брата. Мати  за освітою  конструктор літальних апаратів, тому зрозуміло від кого в нього бажання надавати всім процесам прискорення.   А організаційний та діловий підхід до любого питання, звісно ж, від батька.  За комп'ютер  Антон сів у шість років і цей світ захопив його впевнено. Програмно-керований пристрій був своєрідним подарунком від діда, який залишив онуку гроші, які  батьки й використали на придбання. Але  тільки комп`ютером захоплення його не обмежувалися, вірніше намагання  родини  підключити сина до світу у всіх його проявах,  було дійсно  безмежним.  Антон займався у художній школі  та майже всіма видами бойових мистецтв,  вивчав англійську. До речі,  читати він не любить з дитинства, але ж  йому до вподоби аудіокниги.  Ще одним бонусом юнацьких років було  «вікно  до Франції»:  час від часу Дніпро відвідував французький модельєр і   матір однокласниці, яка працювала у фотоател'є, робила фото Антона, створюючи своєрідне портфоліо.      Демонстрував  він колекції одягу  кутюр'є дуже вдало, отримуючі додаткові  вражання та емоції.    Ось такий  насичений  та різноманітний початок. 
Після школи він вступив   до Дніпропетровського коледжу транспортної інфраструктури і невдовзі отримав спеціальність  «електропостачання та ремонт пристроїв електропостачання",  поповнивши  знання для роботи з електрообладнанням. 
По закінченню знаходився у такому собі творчо-пошуковому русі. Два роки працював поваром у відомому Дніпровському ресторані, знався на японській кухні, дуже полюбляв фотографувати. І ця любов до камери і японських страв збереглися в нього й досі. Він постійно шукає нових вражень та відчуттів,  все повинно його захоплювати, інакше ніяк. Намагався влаштуватися за комп'ютерною спеціальністю,  але ж скрізь потрібен чималий досвід. На той час  знання були, а досвіду ще замало. Саме цей безцінний «подарунок» життя   він отримує зараз  у відділі комп'ютеризації ДОУНБ.  Антон жартує, що його робота у бібліотеці своєрідна «помста» вчителям, які говорили, що  у цьому місті обов'язково повинно бути тихо  і  майже сумно.  Для  нього ж  все весело, не у сенсі того, щоб  безперервно розважатися, а у  потоці того молодого захоплення справою та відкритої комунікації з колегами,  коли все цікаве і кожен день   - нові можливості. 
Сьогодні він опановує 3D принтер,  проводить заняття і з  малечею,  і зі студентами і,  коли бачиш очі дітей, які дізнаються  подробиці  сучасних технологій від  щирого на віддачу знань та   добра наставника, це дорогого варте. До речі, й сам Антон поруч із дітьми виглядає  захоплено та природньо.
З майбутньою дружиною Ілоною його познайомила бабуся, тобто  спілкувалися вони ще  коли були дітьми, потім, доля, як кажуть, розвела, але ж на то вона й доля, що б повертати все у  вірне русло. Нещодавно в Антона та Ілони народився син. 
Він займається лише тим, що йому подобається і, незважаючи на те, що робить все  з професійною віддачею, всі свої заняття називає «іграшками». Можливо це допомагає йому зберігати у собі світло дитинства, що дає найвищу мудрість добра йому самому  і всім нам.  



 Більше про бібліотеку тут
 Ми в соціальних мережах: Facebook  Twitter

Немає коментарів:

Дописати коментар