Сторінки

вівторок, 8 травня 2018 р.

Портрет у бібліотечному інтер'єрі

Тетяна Сподинець. Професійне та людяне плече

Коли головний бібліотекар відділу комплектування Тетяна Анатоліївна Сподинець розповідає про прочитані книжки, таке враження, що кожна  з них  є улюбленою і ти ніби то   дивишся захоплюючу стрічку. Зберігаючи авторський контекст, вона  насичує прочитане  власним емоціональним  баченням, надаючи сюжету  своєрідного «режисерського» тлумачення. Останні два роки читає вона українських авторів, перевагу надає    не сучасній літературі, а авторам більш класичним.  Із останнього прочитаного -  історично пригодницький роман Юрія Мушкетика «Яса».  
Якщо ж спостерігаєш, як  Тетяна Анатоліївна працює, бачиш, як навколо неї виникає  поле професійної зосередженості  і  в тебе виникає бажання становитися поруч із нею  фахово досконаліше. 
 Народилася вона у селищі Кіровське Дніпропетровської області  Дніпропетровського району (зараз смт. Обухівка).  Мати довгий час працювала у  сільській раді податковим інспектором, батько - Анатолій Леонідович, був автослюсарем на СТО. 
Любов до книги з дитинства привила мати Надія Афанасіївна, вона завжди купувала  для доньки книжки, або у селі,  або ж  привозила з відряджень. Тетяна Анатоліївна згадує з яким нетерпінням чекала на кожну таку книжечку і запах тих новеньких перегорнутих сторінок, кольорові  ілюстрації запам'ятала назавжди. Але ж спочатку , мова йшла  лише про любов до читання,  а не про те, щоб навчатися   бібліотечній справі. 
По закінченню школи, батьки порадили вступати до  теперішнього Аграрного  Університету на економічний, але ж донька  не добрала бал, із заочним теж не склалося.  Повернувшись додому,  вона влаштувалася на роботу до місцевої бібліотеки,  а коли знов прийшов час вступати,  оскільки  вже працювала,  обрала саме   бібліотечний фах. До Дніпропетровського училища культури вступати не стала, поїхала до Харківського інституту культури (зараз Харківська державна академія культури). Ніякі умовляння, що  інститут в іншому місті  і вона може не  здолати статус ВУЗУ  не спрацювали.  Того року в інституті був експеримент, якщо добре здаєш два перших іспити, можна вважати себе студентом.  Вона здала добре і  вступила на спеціальність «бібліотекознавство та бібліографія». По закінченні, у  серпні 1990-го,   потрапила  за розподілом до ДОУНБ. 
Спочатку молодий спеціаліст отримала  роботу у відділу книгосховища.  Вона і не уявляла, що можна побачити стільки книг одночасно.  Це вражало.  Тетяна Анатоліївна навчилася  тут бездоганному ретельному відношенню  до кожної книжки та  її зберіганню.  Навчилася швидко та фахово орієнтуватися  в об'ємних можливостях фондів.  Під час роботи у книгосховищі одружилася, народилися діти.  Всі події перетиналися із бібліотекою. Через вісімнадцять років вже була на посаді завідуючої сектором, перейшла до відділу читальних залів головним спеціалістом. Тут вже була інша комунікація,   відкрита  з читачами. Так,  вони всі  є різні, але знайти  спільну мову з кожним, допомогти в отриманні необхідної інформації  – одне з найголовніших завдань  у роботі. 
Два роки тому, отримала нове призначення у відділ комплектування.  Зараз  Сподинець відповідає за реалізацію програми  «Українська книга»,   щодо забезпечення виданнями бібліотек області. Відповідає також і за наповнення фонду краєзнавчого відділу місцевими примірниками видань, спілкується  із директорами бібліотек, видавцями,  з усіма знаходить порозуміння  та точки дотику. 
Донька Тетяни Анатоліївни  Катерина працює поруч з нею. Зі свого величезного професійного досвіду найголовніше, що хоче передати  мати доньці, це любов до книги та  читання: «Це ж дуже  цікаво прочитати книгу. Звісно, можливо переглянути й  фільм, але книга це інші враження. До того ж  я прагну дати їй розуміння, що таке працювати у справжньому колективі,  де відчувається і професійне,  і людське плече, де заохочується бажання професійного зростання.  Я хочу закласти в неї справжнє і маю надію, що Катруся буде мати бажання навчатися бібліотечній справі  й надалі. А  якщо ні, отримає гарний фундамент для розуміння важливих речей».  
Коли готуєш  матеріали для мультимедійних презентацій Тетяна Анатоліївна  завжди цікавиться процесом і емоційно відгукається на ту чи іншу тему, або ж героя. І, коли бачиш сльози на її очах, розповідая, під час заходів  про героїв Чорнобиля, або ж долі українських патріотів, розумієш – тему розкрито, все недарма і відчуваєш те саме професійне  та людяне плече.   



 Більше про бібліотеку тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Немає коментарів:

Дописати коментар