Сторінки

середа, 23 травня 2018 р.

Родовід пам'яті

Селянська родина Цекот 
з Волинського Полісся (продовження)

3 жовтня 1866 р. Аврама Степановича викликали на допит, на якому він показав, що мав 41 рік від народження, був православного віросповідання, неписьменний, за 10-ю ревізією записаний до числа селян села Піща, під судом і слідством ніколи не перебував . Слідство тягнулося ще рік. Його наслідком стало те, що всі селяни, як було записано в справі, «визнали провину» і змушені були заплатити штраф у розмірі одного карбованця сріблом [8, арк. 108]. Слід зазначити, що Авраам Цекот не був серед призвідників «бунту», але навіть така його участь у цій справі свідчить про власну позицію, яка не збігалася з положеннями Селянської реформи, що її пропонувала тоді російська влада.
Точна дата смерті Авраама Цекота невідома. Однак в ДАВО зберігається справа, в якій зазначено, що у 1887 р. відбулося засідання волосного суду Пульмовської волості, котрий розділив землю, залишену в спадок між дружиною Авраама Цекота і його синами Гнатом, Йосипом та Леонтієм (Левком) . Отже, цілком можливо, що Аврам Цекот помер у 1887 р., бо спадок, як відомо, відкривається лише після смерті власника.
Що стосується нащадків Авраама Цекота, то достеменно відомо про семеро його дітей: Гната, Івана, Параскеву, Онисія, Йосипа, Прокопія, Леонтія (Лева). 
Гнат Аврамович Цекот народився у 1848 р. Одружений був з Домнікою Леонтіївною, від якої мав дітей Григорія (1870), Наталю (1873), Кузьму (1876), Олену (1883/4), Степана (1891). Помер 30 грудня 1906 р. від сухот. Жив у Піщі.
Іван Аврамович Цекот 1851/52 року народження. Одружувався двічі. У 1873 р. із Параскевою Максимівною Богут, а після її смерті – з Марією Юхимівною Максимук у 1892 р. мешкав у Піщі. Відомо лише про одну його доньку від другого шлюбу – Олену (1894).
Параскева Аврамівна Цекот народилася у 1853/54 р. У 1874 р. вийшла заміж за селянина із села Затишшя Семена Львовича Яковініча.
Онисія Аврамівна Цекот народилася у 1857/58 р. У 1877 р. вийшла заміж за Сопрона Никифоровича Остапука з Піщі.
Йосип Аврамович Цекот 1859 чи 1860 р. народження. Був одружений двічі: перший раз – у 1879 р. із Ганною Матвіївною Євфимуковою, від якої мав дітей Євдокію (1888), Харитину (1890), Євстафія (1893). Вдруге – у 1910 р. із Марфою Петрівною Прилепою, від якої народилися Степанида (1912) і Михайло (1914). Мешкав у Піщі.
Леонтій Аврамович Цекот народився у 1865/66 р. У 1890 р. одружився з Кате-риною Іванівною Карамач із села Затишшя. Після одруження переїхав жити до дружини в Затишшя. Нам відомо лише про двох його доньок: Пелагею (1898) і Олену (1905).
І, нарешті, Прокоп Аврамович Цекот (мій прапрадід) народився у 1863 р. Як і батько, був похрещений у Казансько-Богородицькому храмі села Піща. Православного віросповідання. 11 листопада 1883 р. у віці 20 років узяв шлюб із мешканкою с. Кам’янка Тетяною Яківною Королюк 1866 року народження. Поручителем нареченої виступав Сопрон Никифорович Остапук, чоловік старшої сестри Прокопа Онисії. Вінчав священик Іван  Голоскевич .   Одружившись,  Прокіп  Цекот   пішов  у  прийми  до  дружини  до Кам’янки (фото), тим самим започаткувавши кам’янську лінію Цекотів, які мешкали тут протягом наступних 70 років.
Дату заснування Кам’янки визначити важко. У Кліровій відомості 1796 р. таке поселення не зазначене, отже, її виникнення припадає вже на початок ХІХ століття. На той момент, коли до Кам’янки переїхав Прокіп Цекот, село було невеликим, втім, як і зараз, і належало до причту Казансько-Богородицького храму с. Піщі . Село лежить на відстані п’яти кілометрів від Піщі та одного кілометра від озера Острів’янського. Населення складалося з декількох десятків сімей. За метричними записами другої половини ХІХ ст., які зберігаються в ДАВО, можна визначити і прізвища селян. Їх було всього 14, із них найбільш розповсюдженим були такі: Прилепа, Шульга, Карамач, Омельчук, Песотчук і мої предки Королюки. Родини з такими прізвищами і досі живуть у Кам’янці.
Ігор Кочергін
(далі буде)
Витоки. Вип. 1 [Текст]: Альманах Дніпровського генеалогічного товариства / Упоряд.: І. Голуб, І. Кочергін, Т. Недосєкіна (гол. ред.).– Дніпропетровськ: ДОУНБ, 2012.–  146 с.: іл.



 Більше про бібліотеку тут 
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter

Немає коментарів:

Дописати коментар