Сторінки

пʼятниця, 27 жовтня 2017 р.

На долоні історії

Григорій Сковорода. 
Любов виникає з любові
(закінчення)

З 1769 року Сковорода веде  мандрівне життя, не спокушаючись різноманітними посадами й чинами,  щоразу відхиляючи пропозиції і світських, і церковних осіб. «Ні в якому разі! Хіба ви хочете, щоб я збільшив число фарисеїв? — відповів великий просвітитель бєлгородському єпископові на прохання стати ченцем.  Вмовляли і ченці Києво-Печерської лаври: «Доволі блукати по світу! Час причалити до гавані: нам відомі твої таланти, свята Лавра прийме тебе, як мати своє чадо, ти будеш стовпом церкви і окрасою обителі». На це Григорій Савич саркастично сказав: «Ох, преподобнії! Я стовпотворіння умножати собою не хочу, доволі і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому! Світ мене не впіймає». І таки не впіймав! 
Отже, не вдалося ні царям, ні панам, ні ченцям за почесті й кар’єру купити розум, честь та волю Сковороди. Щастя письменник вбачав не в маєтках і славі, а в житті за совістю; шляхом до щастя вважав самопізнання. Навіть Катерині II Сковорода не побоявся відповісти: «Мені моя сопілка і вівця дорожча царського вінця». Ходив філософ завжди в звичайній свиті. Крім книг, рукописів, сопілки в полотняній торбі та палиці, нічого більше не мав, навіть не прагнув мати власної хати і взагалі постійної домівки.
Які ж основні меседжі у творах Сковороди. Він навчав, що в природі — краса, гармонія, а в суспільстві — несправедливість, і щоб змінити навколишнє, треба кожному змінити самого себе: «Пізнавай себе, а пізнавши— удосконалюй». Він вважав,що пізнаючи свої нахили, людина правильніше визначить своє місце в суспільстві й принесе найбільшу користь. А поки що чимало людей займають не свої місця: один ходить за плугом, а він від природи музика, інший працює суддею, а йому б пасти череду. Великий філософ доводив, що людина не може бути щасливою, якщо діє всупереч своїй природі. Веління природи — це веління Бога в людині. Пізнання природи — це пізнання Бога. Не тіло, а душа – є людиною, вважав Сковорода, а святість життя не в словах, а у справах. 
У 72 роки поет пішки пройшов триста верств аж до Орловщини, де жив його учень і приятель Михайло Ковалинський, щоб передати йому рукописи своїх творів. А повернувшись, зупинився в селі Іванівці, був веселий, балакучий, згодом вийшов у сад і край дороги став копати яму. «Що це ви робите, Григорію?» — запитали здивовано друзі. «Та копаю собі могилу, бо прийшов мій час». Коли ж гості роз’їхалися, Сковорода помився, переодягнувся в чисту білизну, ліг на лаві й… заснув навіки. Спадщина композитора, поета, байкаря і філософа Григорія Савича Сковороди  й дійсно є дорогим надбанням української національної і світової культури.
Він цінував свободу понад усе і розумів, що свобода є найвищим досягненням людини. Він й дійсно був українським Сократом, по-перше завдяки своїм мандрівкам і філософським думкам,  а по-друге невтомному бажанню шукати у своїх подорожах  освічених людей, з якими можливо поспілкуватися. Все життя він шукав гармонії і заповів своїм нащадкам продовжити цей прошук, починаючти з себе. Верховенство морального закону, висока духовність, душевний спокій, самопожертвування, совість, розум та потяг до справедливості – основні риси геніальної людини Григорія Савича Сковороди. Всім своїм життям він довів, що любов дійсно виникає з любові.



 Більше про бібліотеку  тут
Ми в соціальних мережах: Facebook Twitter
 Замовити книги можна тут





Немає коментарів:

Дописати коментар