Сторінки

пʼятниця, 7 квітня 2017 р.

На долоні історії

Український Езоп Леонід Глібов.Чернігівські життєписи

Його любили і діти і дорослі, а його байки знали у  кожній українській хаті. І це було в епоху, коли прогрес, думка, талант знаходилися під забороною влади, а сам час проходив під гаслом «мракобісся царизму». Його літературні псевдоніми «Простудушний», «Непостійний», «Капітан Ботвиван», намагалися якось пом'якшити очевидну  іскру промислу Божого і гостроту сатиричного письма.  Але літературна мова,  що наслідувала    Шевченка, Куліша, Вовчок, говорила сама за себе. 
Леонід Іванович народився 5 березня 1827 року у селі Веселий Поділ на Полтавщині,  у родині управителя поміщицьким маєтком. Дитинство його минало в селі Горби Кременчуцького повіту, куди переїхав батько разом зі своїм паном. Початкову освіту Леонід здобув вдома: на сьомому році читати навчила мати, родичка Миколи Гоголя,  писати — пан Родзянко, а місцевий священик Яков Заболоцький — арифметики, латинської і грецької мов і, звичайно ж, Закону Божого. Саме від нього маленький Льоня і почув вперше ім'я  геніального байкаря Езоп. 
Він любив засиджуватися з томиком байок в оранжереї, за що і прозвали його "принцом квітів". Уже в дитинстві він не тільки пробував переводити байки Езопа, але і сам став їх складати. 
У 1840 році, Леоніда відвезли до Полтавської гімназії. Не маючи приятелів-ровесників, Льоня подружився із книгами. Зачитувався віршами Пушкіна, Кольцова, Язикова. Сам став складати вірші. Раз на уроці словесності самі собою стали складатися поезії. Він забув про навколишній світ і став гарячково записувати їх. Викладач словесності спочатку ошелешено спостерігав за діями гімназиста, а коли той закінчив, підійшов і попросив аркуш. Льоня, перелякано простягнув йому лист, чекаючи прочуханки, але вчитель, який був  одним з редакторів "Полтавських губернських відомостей", замість прочуханки через пару днів в газеті надрукував його  вірш "Сон". Так, першокласник Льоня Глєбов став визнаним поетом.
Підвіконня, полки, стіл, ліжко у кімнаті, де він мешкав,  було завалено листками з віршами. Якось в кімнату до Льоні заглянув господар, друг хрещеного батька, у якого мешкав юний Глібов.  Він взяв зі столу аркуш і почав читати, попросивши у  Льоні дозволу, забрати всі ці листки з віршами. Той не став чинити опір,  йому подобався сам процес написання віршів, а написане його вже не цікавило.
Василь Семенович, у якого мешкав Глібов,  був  людиню небідною  і зміг собі дозволити надрукувати книжечку Льоніних віршів. У 1847 році у Полтаві вийшла перша збірка поетичних творів під назвою «Стихотворения Леонида Глебова». 
Радість гімназиста-шестикласника була короткою: розлючений інспектор гімназії не зміг пробачити хлопцеві, що той посмів друкуватися без його дозволу. Заздрісні однокласники зненавиділи Льоню за успіх. Через місяць, після її видання, хтось запустив  по його голові товстелезною книжкою з позолоченним обрізом. Мідний куточок книги догодив Льоні в скроню, пошкодивши зоровий нерв.  Після цього він захворів і повернувся додому. 
Покинувши Полтавську гімназію, він вирішує вступити на медичний факультет університету, готується до іспитів з місцевим лікарем. У кінці кінців  задовольняється  Ніжинським ліцеєм вищих наук. Тут було трирічнє навчання з поглибленим вивченням літератури, історії, географії. Випускники отримували право викладання в школах і гімназіях. Ніжинський ліцей князя Безбородька був славен іменами випускників - Миколи Гоголя, Євгена Гребінки, Нестора Кукольника. Тут любили Шевченка, Квітку-Основ'яненка, Котляревського. Але вже настали часи реакції: Кирило-Мефодіївське братство розігнано, Шевченко томився  у Росії, багато видатних письменників - заслані. Настала ніч лихоліття. Льоня Глєбов був боязким, аж ніяк не революційно налаштованим юнаком, але з почуття протесту з 1949 став писати вірші українською мовою, і його зірка з цього часу яскраво заблищала на небі української поезії.Саме  тоді до рук йому потрапили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка та «Приказки» Євгена  Гребінки. Цього ж літа в його зошиті з’являються байки «Вовк і Ют», «Лебідь, Щука і Рак», «Зозуля й. Півень», які будуть надруковані у 1853 році.
Коли  йому виповнився 21 рік, настала пора любові. Поруч з пансіоном, в якому Льоня мешкав, знаходився будинок багатющого Ніжинського протоієрея Федора Бурдоноса, який викладав в ліцеї Закон Божий. Батюшка любив запрошувати до себе на обіди і вечері ліцеїстів. Серед його улюбленців був і Льоня Глєбов,  а його  доньці дуже подобалися його вірші. Вони стали зустрічатися, Параска запевняла молодого поета, що він їй навіть іноді сниться і  що вона про нього постійно думає. Незабаром, вже їй одній починає  він писати  свої рими. Парасці набридло нескінченне очікування його визнання у любові і вона навіть поцілувала його першою, а він навіть побоявся відповісти поцілунком. Правда, після цього написав:
   „Ты в мире одна у меня,
   И Мир мой в тебе лишь одной.
   Ты – жизнь, и  душа ты моя,
  Мой гений, мой ангел земной!”
Однак, зустрічі з Параскою прийшлося раптово прервати разом із навчанням. Батько Глібова, переїжджаючи через Дніпро, провалився під лід, застудився й раптово помер. Невдовзі померла й мати.
Після смерті батька, Льоня не поспішав повертатися в гімназію. Сидів сиднем у будинку, писав вірші, байки, сумував за прекрасною Параскою. Їй також довелося не солодко,  вона любила розваги, веселі компанії, батько ж, як і належить протоієрею, строго дотримувався домоустановчих правил. Любила вона Глібова? Навряд. Він терпів всі  її легковавжні вчинки, тому й був кандидаторою найбільш підходящою. 
Після повернення до ліцею, Глібов починає активно друкуватися у «Черніговських відомостях», саме тут з´являються всі перші публікації його байок. Саме тут він познайомився і потоваришував на все життя з Миколою Вербицьким-Антіохом автором "Ще не вмерла Україна", фрагменти спогадів правнука якого  використовуються у цій публікації. 
(Далі буде)



 Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook  Twitter

Немає коментарів:

Дописати коментар