Сторінки

пʼятниця, 14 квітня 2017 р.

На долоні історії

Український Езоп Леонід Глібов. Чернігівські життєписи (продовження)

Закінчив ліцей Леонід Глібов уже одруженим чоловіком і знаним байкарем, у 1855 році. В цей же час  дружина народила йому доньку Ліду, але родинне життя не складалося. На жаль з невідомих причин атестат Глібов так і не отримав, але потрапив до розподілення - молодшим учителем географії в подільське село Чорний острів зі стандартними умовами оплати та проживання (300 руб. сріблом на рік, житло і харчування в пансіоні при гімназії). Чужина. Чужі люди, чужі звичаї і звички. Дружина відмовилася їхати в цю глухомань. Весь вільний час заповнювала самотність, йому  було не до  веселих байок. Тут він пише тільки сумні вірші і пісні. Саме в цьому місті він написав свою знамениту "Журбу":
«Стоїть гора високая,
Попід горою гай,
Зелений гай, густесенький,
Неначе справді рай».
На прохання батька дружини, Глібова  переводять до Чернігова та призначають  наглядачем пансіону при Чернігівській гімназії, виділивши йому для життя кімнатку в тому ж пансіоні. Педагогом Глібов був талановитим, захопленим своїми предметами, делікатною, висококультурною людиною. Він цікаво проводив уроки та  ніколи не карав своїх учнів.
До цього ж часу відноситься його товарищування із Степаном Носом, медиком за освітою,  який збирав навколо себе романтично налаштовану молодь, був цілком проукраїнськи налаштованою людиною. Невдовзі до цього кола, що мав назву «курінь Носа» увійшов і Пантелеймон Куліш, у якого виник пристрастний роман із дружиною Глібова. Але все ж таки Параска обирає  родину. У цей же час Глібов переживає смерть улюбленої доньки Ліди.
У 1861 році  Глібов стає головним редактором «Черниговского листка», де йому доводилося  бути і редактором, і автором, і коректором. Глібов - порушував у газеті важливі проблеми того часу, зокрема жіночої освіти, викладання рідною мовою тощо. Був автором численних фейлетонів. Свої дописи вміщував під псевдонімом «Простодушний». 
Через рік, разом із друзями, він ствоює театральний гурток, де ставилися укранські п´єси. «Черниговский листок» проіснував до 1863 pоку, коли Валуєвським циркуляром було заборонено українську мову. Письменник залишився безробітним, за ним було встановлено суворий нагляд поліції, який тривав понад п’ятнадцять років. Неодноразово за нього вступалися діти губернатора, для яких він був  прикладом найкращого вчителя. У тому ж 1863 році вийшла його збірка «Байки Леоніда Глібова». Наказом попечителя Київського округу 500 примірників видання було спалено на книжковому складі як «вредное издание, которое не должно иметь места в народном училище». 
Глібов все це дуже тяжко переживає,   хворіє і  ніхто  вже і не сподівається на його  одужання. Безробітний і хворий, він  їде у Ніжин до батьків дружини, де мешкає два роки. Він звертається до знахарок і  ці ворожки і травниці  позбавляють його від вічних мігреней, повертають зір. Глібов сам захоплюється  ворожінням і траволікуванням. Взагалі-то він не мав ніяких екстрасенсорних здібностей, як, наприклад, Гулак-Артемовський, але ретельно записував рецепти і секрети трав'яних зборів, які відкривали йому неписьменні бабки-знахарки. Через рік він уже мав величезний рукописний збірник замовлянь і трав'яних зборів на всі випадки життя. До Глібова потягнувся струмочок стражденних, які шукали  та знаходили в нього зцілення. Як справжній знахар, Глібов ні у кого нічого не брав, тому що чарівний дар зникає при найменшому хабарництві. Леонід Іванович навіть хотів надрукувати книгу «Ворожка». На жаль, Чернігівський митрополит Феодосій, підтриманий усім духовенством, наклав заборону на друкування. Дісталося і тестю протоієрею Бурдоносу за заохочення занять зятя. Глібову стало не затишно в Ніжині. Невдовзі він  повертається до Чернігова і стає завідувачем типографії, завдяки втручанню своїх друзів. У ті ж роки помирає його дружина.
Щоб піти від самотності, Леонід Іванович з головою поринув у роботу. Навіть нині, з усією цією комп'ютерною технікою, створити з нічого друкарню - величезна робота для багатьох людей. У ті часи було ще складніше. Всю свою чималу зарплату Глібов витрачав на робочих і на непередбачені витрати. Створення друкарні зайняло цілих три роки, поки в листопаді 1870 не вийшов перший номер щомісячника «Земский зборник Черниговськой губернии». Для того щоб покрити непередбачені витрати, пов'язані з виданням, доводилося друкувати замовлення з боку. З усім цим Леонід Іванович успішно справлявся.
Протягом 60—70 pp. він писав мало, загалом прозово-поетичні фейлетони російською мовою під псевдонімом «Непостоянный Сотрудник» та гумористичні вірші за підписом «Капітан Бонвіван», і був  душею літературно-мистецького життя Чернігова. 
Створюються українські літературні гуртки. Для єднання зі своїми приятелями  Глібов завів у себе щотижневі «четверги». Ці «четверги» збирали до квартири письменника його приятелів і шанувальників. Вони зазвичай заставали Глібова в його вітальні, де він сидів і думав, - це був його післяобідній відпочинок, який тривав кілька хвилин. За тривалим жвавим чаюванням, яке продовжувалося далеко за північ, гості розмовляли про театр, обговорювали літературні новини, розмовляли на злободенні теми і всі ці розмови оживали образними, оригінальними думками і повідомленнями самого господаря, і так захоплювали гостей, що останні часто навіть не чули бою настінних годинників».
Саме на одному з таких четвергів і народилася ідея надрукувати у власній друкарні, за свої кошти, збірочку власних байок. У 1872 році виходить друге доповнене видання байок Глібова українською мовою. Книга розкуповується миттєво. Глібов набуває популярності. Тепер вірші, статті та фейлетони  він друкує не тільки в  особливому додатку до «Черниговских губернских ведомостей», але й на сторінках «Киевского телеграфа»,  «Будильника». 
(Далі буде)



 Ми в соціальних мережах:  Vkontakte  Facebook  Twitter





Немає коментарів:

Дописати коментар